Тоді мій чоловік подивився на мене. Я кілька разів дивилася на червоні кольори очей під розструпаним чорним волоссям, що має перевагу.
Коли я придивилась до нього, то побачила, що він одягнувся в найпростіший одяг.
Ха, що ж тут відбувається?
Я моргнула очима і чмокла язиком.
До такої міри я була вражена.
Вирішив змінити стратегію, раз сльози не спрацювали?
Він хоче, щоб я ще раз поглянула на нього?
Це був лише ще один спосіб досягти цього.
Я б здивувалася, якби він хоч на секунду взяв у руки кінський гній.
-Я запитав у графа, чи є щось, що потрібно зробити ... І графиня сказала мені зайнятися кіньми.
Моя мама чудова.
Приказала герцогу Ділобе доглядати за кіньми...
Але якщо б йому не сподобалося це робити, або він відмовився би, вона не стала б його до цього змушувати.
Ага, виходить, він зараз робить це все добровільно, так?
- Ось як?
Я потиснула плечима і розвернулась.
- Що ж, тоді успіху.
Який же він дивний.
Він був тим, хто до кінця свого життя не зможе використовувати всі свої багатства і водночас звик жити в розкоші, добре харчуватись та одягатися.
Поводь себе ось так зараз...
По-перше, я не думаю, що він легко може відкинути все це. Навіть ставши бідним зараз, я не можу прийняти його назад. Думаю, він не розуміє, що я розлучилася не тому, який був багатим герцогом.
- Дорогенька, куди ти йдеш?
-А тобі варто знати?
Він знову стиснув губи. А потім, дивлячись на мене, він скричав їх незалежно від того, дивлюся я чи ні.
Я злегка нахмурилася.
Він намагається спокусити мене, коли йому нема чого сказати?
- Не обов'язково.
Його опущені вії були дуже довгими.
Тому я подумала, що для сучасних покоїв можна було б помацати носочками і непомітно помилуватися.
- Що ж, якщо ти хочеш запитати, коли я повернуся, я нічого не відповім. Тому що не тільки ти можеш мовчати.
Чоловік знову не мав відповіді на мої слова, і він схилив голову.
- Так, я зрозумів.
Не знаю про що він думав, коли на його обличчі заскочила тінь каяття, але я просто відвела погляд.
Промовчала і повернулася. Він не знав, що саме так часто поводився.
Я нахилила голову.
Але я не імітувала, а просто не мала до цього жодних почуттів.
***
Яка ж гарна погода.
Позаяк мій чоловік утікав у стайні, я попрямувала до карети на вулиці неподалік.
Хоч Йосен і був маленьким містом, магазини з одягом були дуже розвинені, оскільки багато палаців, які приїжджали сюди на лікування, часто використовували їх.
Завдяки цьому у магазинах було багато речей, які чіпляли око і викликали зацікавлення.
Я розглядала інші коштовності і постукала по склі.
-Вам щось придивилося?
- Мені все подобається.
Я розкрила віяло, і я усміхнулася краями губ.
Коли ти живеш розкішним життям, хіба не перша справа - спустошити свій гаманець, купуючи все це?
- Ви купуєте все, що є в цьому магазині?
-А...
- Ви хочете продемонструвати?
Я витріщилася на працівника і подумала: « Що ти таке несеш? »
-Нет. Я збираюся все купити.
-Да, Да! Герцогиня! Я негайно покличу управителя!
Працівник так здивувався і швидко втік, що аж привів директора, яка дуже ввічливо мене привітала.
Спочатку вона думала, що я просто одна з благородних дам, яка прийшла закупити щось, але потім зрозуміла: я не зовсім звичайна людина.
Що ж, навіть для звичайного дворянина, та сума, яку я збиралася витратити, була досить великий.
Я розплатилася з цим магазином і попрямувала в наступний.
Проходячись по різних магазинах, останнє місце, де я зупинилася, виглядало трохи трепаним в порівнянні з попередніми.
-Тут можна заплатити дорогоцінним камінням?
- Що? Ах, так....Можливо, герцогиня!
Директор крамниці дивився на мене з захопленим обличчям, як людина, яка щойно виграла в лотерею.
Було дивно, бути причиною такого настрою у досить старшої людини, але я розплатилася, роблячи вигляд, що нічого подібного не помітила.
На вулицях, де часто бували палаци, гроші отримували в якості заставу за що-небудь.
Цей магазин був не тим, в який палаци могли часто заходжувати, але оскільки вулиця була така сама, легко перетворити ювелірні вироби на золоті монети.
-Візьмите і це теж.
-Да! Герцогиня!
Коли я вийшов з останнього магазину, у кожній руці не було речей.
Зазвичай для палаців було природно замовляти доставку в особняк, але я мав на це причину.
- Відправте все, що я купила, в столичну галерею, про яку я згадувала. Скажіть їм - відправити все, що було заведено в особняк, у це місце.
Я наказала черговому кераміку, ювелірні вироби та готівки. Потім він вже розповів про цього іншого слугу, який ніс купу речей, куплених в останньому магазині.
- Все, що було сьогодні куплено, відправте до храму Йосена і потім поверніться в магазин та запросіть скупити половину їхнього асортименту одягу. І весь одяг відправте в храмовий храм, щоб діти з нижчих шарів могли носити її.
https://literna.net/uk/books/515-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh