248.
— Коте, як думаєш, мені підстригтися?
Повернувшись додому, Сю Джов пів години ходив туди-сюди вітальнею з руками за спиною, обличчя в нього було таке серйозне, ніби він збирався порушити заповіт предків.
Він підхопив кота, який саме їв, притиснув до грудей і, поки вищипував шерсть з його спини, бурмотів собі під ніс.
«Підстригтись…» — вискубує жмут шерсті.
«Не підстригатись…» — ще один жмут.
«Підстригтись…» — знову жмут.
«Не підстригатись…»
Кіт розлютився і, розмахуючи лапами, вирвався з його обіймів.
Цей двоногий, здається, хоче вирвати всю його шерсть, перш ніж щось вирішити!
Та він же рудий кіт! Не хоче стати сфінксом!
249.
Для Сю Джов підстригтись — це складна справа: йому було страшно навіть подумати про спілкування з перукарем Тоні, а вже терпіти, щоб хтось стояв поруч і торкався його голови — взагалі нестерпно.
Ось чому всі ці роки він стригся сам. Довше волосся давало йому відчуття безпеки, ніби воно його ховало.
...Але Дзян Лін сказав, що з піднятими пасмами він виглядає дуже гарно.
Уже п’ятдесяте коло перед дзеркалом у передпокої, Сю Джов не міг зважитись, паралельно розчісуючи шерсть кота проти напрямку.
На тлі сердитого нявкання кота він нарешті прийняв рішення:
«Коте, ходімо зі мною до перукарні на першому поверсі».
250.
— Доброго — дня! Ласкаво просимо!
Мабуть, через те, що це був елітний житловий комплекс, навіть найближча перукарня була розкішно оформлена. На вході стояло шестеро працівників, які привітально поклонилися Сю Джов — так синхронно, що він ледь не втік.
Зажавши кота в обіймах, він скуто кивнув усім і проскочив у глибину салону.
Не встиг він і оком змигнути, як наштовхнувся на Тоні — перукаря з яскравим макіяжем, у сорочці з глибоким вирізом і з блискучими рожевими нігтями.
Тоні посміхнувся, а його голос лився, мов по нотах:
— Вітаю, які послуги бажаєте? Глибоке живлення? Індивідуальний стиль? Догляд, фарбування, завивка?..
Сю Джов завмер з котом на руках.
Зачекайте... Це ж перукарня, хіба тут не стрижуть? Жодна з послуг не схожа на стрижку! Що, тепер треба говорити самому? Але як? Не виходить... може, втекти?..
Та поглянувши у дзеркало, він стис губи.
Він же вже вирішив. Пройшов шлях аж сюди. Розмова з незнайомцем — це лише частина звичного життя.
Йому хочеться змін. І не лише через Дзян Ліна.
Він хоче вийти з тієї темної тріщини. Хоче бути поруч з іншими.
Сю Джов підняв голову і нерішуче запитав:
— Я... я хочу підстригтися. Можна?
251.
— Оу~ підстригтись? Звісно, можна!
Тоні провів Сю Джов до дзеркала, а кота посадив у спеціальний м’який будиночок.
— Яку стрижку хочеш?
Сю Джов був такий напружений, що ледь не розірвав поділ сорочки в руках.
— Просто… коротко.
Тоні кивнув, підморгнув і покрутив ножиці в руці:
— Добре, довірся мені.
Треба сказати, Тоні як зірковий стиліст — не підвів. Його руки літали, а рот не замикався:
— Ой, Боже, яке волосся! І шкіра — немов шовк! Тобі скільки — ще в школі? Ага, сімнадцять? Та ти такий милий! Очі великі, вії — неймовірні! Цей новий стиль — просто бомба!
Сю Джов: «...Чому він топає ногою, коли говорить? Це частина фірмового стилю?»
І невже він справді такий милий?..
Він поглянув у дзеркало, примружився.
Хм… наче й справді трохи милий.
252.
Нова стрижка справді йому личила. Колишнє довге і трохи розтріпане волосся змінилось на акуратну, витончену зачіску, яка перетворила його з привида на похмурого принца.
Після шквалу компліментів від працівників салону Сю Джов почервонів, ухопив подарунок і кота, й утік, аж до ліфта.
Поки ліфт їхав, він кілька разів дивився у дзеркало — йому подобалося, але водночас було незвично.
Він звик ховатися в зоні комфорту, будь-які зміни викликали тривогу.
Раніше він уникав спілкування, поглядів, людей.
Але тепер — щось змінилося.
Сю Джов подумав:
«Я починаю хотіти нового. І нічого, що це лякає. Головне — не відштовхує. Потроху звикну.»
253.
Хоч він і провів із собою психологічну бесіду, наступного ранку перед школою знову гриз нігті.
Його життєвий принцип усі попередні роки був — не виділяйся, не говори, зникни.
Жити, як привид — так безпечніше.
А тепер — нова зачіска, що могла привернути увагу. Та ще й сьогодні п’ятниця — він побачить Дзян Ліна!
Сгризши всі нігті, Сю Джов переключився на кота — м’яв його, як тісто, потім підніс до обличчя.
— Коте, подивися на мене. Серйозно: «Я виглядаю дивно?»
Кіт його лизнув.
254.
Наступного дня Сю Джов крадькома добрався до клубного кабінету. Стояв перед дверима, вагаючись, аж нарешті відкрив щілину.
П’ятеро учасників клубу синхронно подивилися на нього — і завмерли.
— Сю Джов?!
Президентка клубу перша отямилась, кинула деталі з рук і підлетіла:
— Ти підстригся?!
Три секунди мовчала, потім:
— Блін! Та ти ж лапочка!
Поки Сю Джов кліпав очима, його вже оточили Джов Шу, дівчинка-Крихітка і Рудий — усі обговорювали зачіску, чіпали волосся, щипали щоки.
Джов Шу виніс вердикт: — Так набагато краще. Відкрито і впевнено.
Крихітка кивала з розумним виглядом: — Такий слухняний!
Навіть Рудий буркнув: — Принаймні тепер не з потойбіччя.
Вперше в житті його стільки хвалили — Сю Джов відчув, ніби здобув міжнародну нагороду.
Мріяв, як стоїть у смокінгу на сцені, витирає сльози і каже в мікрофон:
Хочу подякувати своїм друзям — Метелику, Видрочці, Великому Ретріверу і Фламінго. І, звісно, найважливішому — Дзян Ліну.
...До речі, а де він?
Сю Джов обернувся і побачив, як Дзян Лін мовчки посміхається йому.
Бух — немов камінчик у воду.
Серце Сю Джов затремтіло.
255.
Перед Сю Джов — паперовий пакет зі смаженими пиріжками, з тієї популярної крамниці біля школи.
Дзян Лінь підійшов і витягнув його з натовпу: — Спочатку сніданок.
— Дякую, але...
Сю Джов крутив куточок пакета — такий у нього жест, коли нервує.
— Тобі, мабуть, довго довелось стояти в черзі?
— Все добре.
Дивлячись у його глибокі чорні очі, Дзян Лін відчував, як щось тепле опускається в його душу. Він лагідно сказав:
— Це маленька нагорода.
Він погладив Сю Джов по голові: — Ти все краще і краще.
Він уже не так боїться розмов, сам робить кроки до змін.
Сю Джов — дуже приємний хлопець. Якщо він трішки відкриється, то обов’язково знайде ще більше друзів.
Тоді... можливо, це тимчасове почуття — зникне.
Дзян Лін трохи посерйознів. Але не сказав нічого. Лише подумав:
«Він справді стає кращим.»
256.
Цей день став рекордним для Сю Джов: його ще ніколи так не помічали.
Вранці його обмацали друзі з клубу, а на уроках кожен, хто заходив у клас, дивився на нього з подивом.
Перший, другий, третій, четвертий...
Він почервонів і сховав обличчя в долоні. Але все одно краєчком ока помітив двох дівчат, які одна одну били по плечу і збуджено шепотіли:
— Диви, диви, як він почервонів!
— Такий мімімішний 0! Хахаха!
Сю Джов занурив обличчя ще глибше.
Власне, якщо ви так шепочете — то це не шепіт. І... Що таке “0”?
Згадуючи Дзян Ліна і ту його контрольну на 141, а також свою — на 14 балів, він подумав:
Та мені “1” потрібен!
257.
У той же день Сю Джов виконав цілу місію — поговорив з понад десятьма однокласниками.
Для людства — дрібниця, для нього — гігантський крок!
Повертаючись додому, він купив собі «золоту» шоколадку і йшов, обгризаючи її з усіх боків.
Зимовий вітер холодив щоки, білий очерет на березі річки хитався у вітрі.
Серце Сю Джов ще ніколи не було таким легким.
Виявляється, відповідати на «привіт» — не страшно.
Підстригтись — не страшно.
Дивитися людям в очі — теж.
…
Він пришвидшив крок. Сьогодні він і кіт повечеряють як королі.
258.
На порозі квартири він наспівував «Нехай щастить», зняв шапку і приклав палець до сканера.
Зібрався з пафосом покликати кота зустрічати господаря — аж тут помітив тінь у вітальні.
Слова застрягли в горлі, він закашлявся.
Що за...? Хтось є в домі?
Це що — кіт став людиною?! Ні, це неможливо. Після заснування КНР не можна перевтілюватись у духів. Та й кіт не виглядає як майбутній бог... Тоді це злодій? Грабіжник? Хочуть викрасти щось або змусити батьків здати наукові дані?
Все — мені кінець. Батьки вчені — вони виберуть науку замість викупу. Що ж робити?.. Тікати? Але ж кіт!.. Я не залишу кота! Треба рятувати кота...
— Хто там? Чого стоїш у дверях? Заходь уже!
Пролунав знайомий голос.
Кроки з вітальні — хтось ішов до передпокою.
Чоловік середніх років у білому халаті і Сю Джов дивилися один на одного.
Професор Сю кілька хвилин мовчки дивився на Сю Джов з новою зачіскою і обережно запитав:
— ...Сину?
Сю Джов кілька хвилин мовчки дивився на чоловіка, який давно не був удома, і обережно запитав:
— ...Тату?