138.
Раптова холодність Дзян Лін для Сю Джов була, немов кубик льоду, що впав у чашку гарячої води.
Хоч його й справді трохи охопив цей холод, і завзяття трохи згасло, але вже незабаром він розтопив цей крижаний неприємний шматочок, і з оптимізмом подумав, що, може, Дзян Лін просто сьогодні не в настрої.
Мабуть, завтра все минеться.
У своїй уявній залі суду, де головував упереджений суддя Сю Джов, обвинувачений Дзян Лін мав відповідати за «холодність і непослідовність у поведінці». За чинними законами це тягнуло на три-шість місяців повного розриву.
Але Сю Джов, переглянувши старі справи, одразу вдарив молотком: «Виправдано!»
Бо Дзян Лін сказав, що вони друзі.
У Сю Джов раніше не було друзів, і він припустив, що між друзями саме так і буває — трохи терпимості не завадить.
139.
Увечері, повернувшись додому, Сю Джов обійняв кота лише на п’ять хвилин — зовсім не як зазвичай, коли по поверненню він співає, танцює і три години веде емоційні бесіди.
Кіт був дезорієнтований, двічі пройшовся по вітальні, а потім пішов на кухню подивитись, чим зайнятий господар.
— Мяу.
Кіт застрибнув на кухонний острів, гадаючи, що Сю Джов готує йому їжу. Але побачив, що той пече тістечка, і одразу розчарувався.
Кіт розлючено бігав туди-сюди, гучно нявкав, намагаючись привернути до себе увагу.
— Мяу!
Сю Джов, який сидів навпочіпки біля духовки, тільки тепер помітив кота. Він підхопив його на руки і знову сів стежити за тим, як обертаються тістечка.
Тепле світло духовки осявало обличчя Сю Джов — його світла шкіра набувала карамельного відтінку, а усмішка була солодка, як мед.
Він потерся щокою об кота й, усміхаючись, сказав:
— Котику, сьогодні Дзян Лін приніс мені сніданок. Ті самі смажені пельмені, про які я тобі вчора розповідав! Скажи, він же чудовий, правда?
Кіт не хотів відповідати на такі сентименти й просто байдуже махнув хвостом.
Та Сю Джов не зважав і далі говорив:
— Треба ж відповідати взаємністю. От я й спік йому тістечка. Він сьогодні був, здається, не в дусі, тому я поклав більше цукру.
140.
Тістечка були готові лише пізно вночі. Лимонно-шоколадні, акуратно складені у коробочку з паперу, перев’язану стрічкою — виглядало гарно.
Стрічка лишилася ще від якогось подарунка — блискуча, зі зірочками, але надто довга. Сю Джов довго обрізав її ножицями, поки ненароком не вколов собі палець. Та він не звернув уваги, продовжив возитись зі стрічкою і зрештою зав’язав найкрасивіший бантик.
Кіт приніс серветку, щоб витерти кров. Сю Джов посміхнувся, почухав йому голову й пішов прибирати кухню.
141.
Після прибирання, в ароматі солодкої випічки, Сю Джов ліг у ліжко з котом, який давно вже сопів у обіймах. Увесь сон він репетирував, як вручити Дзян Ліну тістечка.
У сні він був зовсім не лякливий: впевнено йшов до школи з коробкою в руках, підходив до Дзян Ліна і — «бах!» — ставив коробку на парту.
— Це для тебе. Солодке допомагає від поганого настрою. Я поклав більше цукру. Не віриш — кіт підтвердить.
І справді, кіт відразу з’являвся й нявкав.
Сю Джов гладив кота й казав Дзян Ліну:
— Наступного разу, як буде сумно — приходь за тістечками. Тільки не будь до мене таким холодним.
Дзян Лін кивав. Він погоджувався.
142.
Прокинувшись, Сю Джов ще п’ять хвилин смакував цей приємний сон і був переконаний: це був віщий сон.
Шкода, що він забув — сни завжди протилежні до реальності.
Бо того дня він не зумів увійти до школи сміливо й відкрито. Як завжди, йшов, опустивши голову, як привид.
І тістечка він не вручив ефектно — довго вагався, перш ніж несміливо підсунув коробочку до Дзян Ліна.
А той не сказав: «Добре».
143.
Коробочку з красивим бантом Дзян Лін відсунув назад. Відмова була очевидною.
Його обличчя було ще холоднішим, ніж зазвичай, і він трохи потер скроні з ознаками втоми.
— Дякую, але я не приймаю сніданки від інших.
І, не зволікаючи ані секунди, пішов геть.
Під густими шкільними кедрами залишився лише скам’янілий Сю Джов.
144.
Слово «інших» боляче вдарило по Сю Джов. У нього закрутилась голова, і ввижається було якесь «трісь-трісь»…
Згодом він зрозумів — то звук розбитого серця.
Він взяв коробочку, ще нижче опустив голову і, волочачи ноги, повільно повернувся до класу.
…Можливо, сьогодні Дзян Лін все ще не в дусі?
Цього разу упереджений суддя вже не мав упевненості, щоб стукнути молотком.
145.
Смачні лимонно-шоколадні тістечка врешті потрапили до рук макак — по дорозі назад Сю Джов зустрів Лі Дзі та Мао Ао.
Через те, що він перебував у стані напівзабуття, спочатку навіть не впізнав їх. Мао Ао довелося кілька разів покликати, перш ніж Сю Джов зрозумів, що це до нього.
— Що з тобою? — запитав Лі Дзі, — Ти виглядаєш, ніби привид.
— Я ж казав — я тебе прикриваю! Хто тебе скривдив? — загорівся він.
— Саме так! — підтакнув Мао Ао.
— Дзян Лін… — тихо прошепотів Сю Джов.
Обидва хлопці завмерли.
Сю Джов нічого більше не сказав, згадав, як ті любили тістечка, і простяг коробочку. Потім мовчки пішов далі — як тінь.
Навіть по спині було видно: над ним клубочаться хмари. Бракувало лише сумного супроводу на ерху.
146.
Коли Сю Джов повернувся до класу, щойно почалась ранкова самопідготовка. Потягнувся по підручник із літератури, а там — пластиковий футляр.
Що це?
Він нахмурився й витяг —
Це була коробочка з пластирами.
147.
Навіть до обіду Сю Джов не зміг отямитися з пригніченого стану.
Коли задзвонив дзвінок на перерву, усі кинулись у їдальню з такою швидкістю, ніби бігли на шкільну олімпіаду.
Сю Джов, затиснутий у хвості, взяв свій піднос і сів у найвіддаленішому кутку.
Поки їв, знову згадав ранок, і їжа в роті стала несмачною, мов жування тирси.
Яка ганьба — раніше, думаючи про Дзян Ліна, він їв ще краще.
Красивий об’єкт, як приправа, а тепер лише отрута.
Він сердито набив рот кашею.
148.
Поки Сю Джов без апетиту колупав їжу, раптом відчув погляд, підняв голову і побачив того, хто зіпсував йому апетит.
Дзян Лін усе ще мав той же холодний вигляд, але, стоячи у шкільному натовпі в формі, виділявся, як журавель серед курей.
Він ніс піднос і випадково зустрівся з Сю Джов поглядом. Між ними знову — погляд крізь натовп.
Сю Джов напружився, серце шалено закалатало.
Та цього разу Дзян Лін не підійшов.
Навіть не кивнув, мовчки відвернувся й сів за інший стіл.
Наче зовсім не бачив Сю Джов.
Ложка з тріском впала на піднос.
Його серце, яке вже було розбите на шматки, цього разу розсипалося в пил.
149.
Дзян Лін же казав, що для друзів — нормально, коли їдять разом...
...
Над головою Сю Джов хмари почали накрапати дощем. Йому більше не хотілося їсти, він мовчки сидів у шумному натовпі, немов чужий.
То що тепер — вони вже не друзі?
Він не розумів, якою має бути нормальна дружба, і почав думати, що у неї є термін придатності.
Прострочене молоко шкодить здоров’ю, зіпсовані ліки — отрута.
А прострочений друг?
Може, і Дзян Лін шкідливий для нього?
150.
Того дня Сю Джов був пригнічений від самого ранку й до вечора. Він був, наче здута повітряна кулька. Кожен бачив на ньому тінь відчаю.
Сю Джов повільно повернувся додому, як примара. Відкривши двері, він, остаточно «спустившись», сів на пуфик у передпокої і мовчки заплакав.
Кіт чекав на підвіконні, щоб Сю Джов, як завжди, прийшов, пригорнув і поділився враженнями дня.
Але ніхто не прийшов.
Кіт насупився — щось негаразд.
Він одразу стрибнув з підвіконня, підбіг до нього, зазирнув у лице, і враз отримав краплю сльози на голову.
Цього разу він не розсердився, а обережно торкнувся лапкою рукава Сю Джов.
— Мя-а-у.
Довге, як утіха.
Ще одна велика сльоза впала. Усе, що Сю Джов стримував увесь день, вирвалося назовні. Він плакав, схопив кота на руки і поніс у кімнату.
Це був справжній вхід до хати крізь сльози, мов у мелодрамі.
151.
Сю Джов рідко плакав так сильно. Його шкіра була тонка, і коли він плакав — очі та кінчик носа ставали червоними, а вії — мокрими.
Кіт не знав, що робити, і в паніці бігав по столику, приносячи шоколад.
Але від цього Сю Джов заплакав ще сильніше.
Він обійняв кота, витер об нього сльози.
— Дзян Лін навіть не такий чуйний, як ти. Я його ненавиджу.
Кіт завмер і невпевнено нявкнув.
Та Сю Джов сховав обличчя в його теплу шерсть і прошепотів, схлипуючи:
— Що ж мені робити? Я ж усе одно дуже його люблю…