Академія U.A:
Підходжу я до школи і тут понеслася... Вхід був забитий журналістами. І боже мій, я радий що вони мене не побачили. Треба піти поки мене не ... :
- Доброго ранку, Джек-кун! - Роздався знайомий голос дівчини ззаду мене.
Привіт, Момо-тян. - З посмішкою відповів я повернувшись.
- Що тут відбувається? - запитала мою подругу.
— Ну, тут журнали хочуть від нас інформацію. Тому треба повільно йти звідси.
— Поня...
Перш ніж вона встигла щось сказати мені, нас побачили натовп журналістів і зі блискучими очима побігли в наш бік.
— Ось жеж срань... - Виручився і подивився на розгублену Момо. - Ну, якщо ти не проти. - Я підняв її, як принцесу.
- Що ти робиш? - З червоним, як томат від сорому обличчям при цьому мило заїкаючись запитала вона.
— Да, так. - Потиснув я плечима і перестрибнув натовп людей. - Герой же повинен рятувати красуню, вірно? - Не дочекавшись відповіді я телепортувався в кабінет.
Клас 1-А:
- Що? М-ми вже в клас? - Озирнулась вона в замішанні.
— Ага. - Кивнув я. - Це одна з моїх здібностей ».Телепорт”.
— Це... Зрозуміло, але... Будь ласка... Н-не роби так більше ... - Злякалася майбутня героїня.
— Більше “що ” -? Більше не піднімати тебе ось так? - Я посміхнувся.
- Н-ні я не це маю на увазі! Я г-говорю... - трохи посміхнувшись від її реакції, я відпустив Момо, а то вона зараз не буде ніяковіти.
Вона поправила свій одяг і трохи відвела погляд.
— Ну, да ладно тебе. - Відмахнувся я і сів на місце. - Схоже ми рано прийшли? - Озирнувшись вона зрозуміла, що ми одні.
— В-верно... - Збережена вона свій спокійний і зібраний характер. Але я знаю, що за цим листом зібрання були думки: "О, боже... Я наодинці з хлопцем......"
"Добре, що я можу читати думки і відчувати емоції людей" - Внутрішнє посміхнувшись подумав я.
— Момо, а тебе хтось подобається? - задав я питання повільно підійшовши до вікна.
— Н-ну... - Відвернулася чорноволоса дівчина і почала грати зі своїми палицями. - Не можна питати про таке у дівчат...
— Да? А ось у мене є. - Посміхнувся я дивлячись на неї.
— Правда? - здивувалася Момо, але потім понімала. - Якщо не секрет, яка вона?
- Вона елегантна, зібрана і красива. - почав я. - Іноді ставати серйозною, але насправді добра дівчина з розвиненим інтелектом. Пам'ятаю нашу першу зустріч... Тоді я зрозумів, що з нею все вийде. - Я думав, що дивлюся на дівчину, яка намагалась приховати свій смуток. - У неї чорні волосся, і милі очі який видає турботу.
- Схоже... Ти справді закохався в хорошу дівчинку. Мне... Потрібно в туалет... - Відвернулась вона. - Я швидко! - Вона хотіла втекти, але мої руки схопили її долоню. - О-відпусти! - Випадково крикнула вона з хриплим голосом.
- Знаєш... Я задавався питанням. Чи вона любить мене? Але побачивши, як вона намагається закохати мене в себе. Ще одне егоїстичне питання постало перед нами. - Притягнув я дівчину до себе.
На її очах потихеньку падали сльози. Це мене зачарувало, адже навіть плачучи, дівчина була милою.
— Н-не дивися... - Відвернулась вона.
— Момо... Ти ж закохалася в мене, вірно? - Посміхнувся я їй.
— Ч-що? - Почервоніла вона цього разу.
- Та дівчина про кого я говорив, була ти... Момо... - Погладив я дівчину приобнімаючись. - Ти станеш моєю дівчиною?
— Джек... - Вона задрожала.
Момо хотіла, щоб мене підштовхнуло, але сили не вистачало.
Вона підняла свій погляд і подивилася на мене. Я просто дивився в її очі з добротою. І поки вона не чекає...
- Ну що Момо? Твоя відповідь?
— Д-да.. - сказала вона шепотом і почервонівши.
- Що-що? Мої вуха не чують тебе. - З зухвалою умилкою підірвав я її.
— Да! - відповіла вона і обняла дуже міцно до відома...
— Ну-ну... Ти так хочеш мене задушити або як? - запитав я Момо
Так ми простояли деякий час. Коли вона заспокоїлася, та трохи захитнулася. Її прекрасні чорні очі зустрілися зі мною.
— П-прости, просто я не очікувала цього і...
— И згубила контроль над емоціями? - Похмулився я
— В-верно... - Схоже вона не знала, що мені відповісти. Момо просто стала палітурною пальцями.
— Давай влаштуємо сеанс обнімашок на побачення у вихідні?
— Да... - відповіла вона спокійно... Але зсередини кричала "Побачення? Хіба після цього вони не йдуть в... у ... Аа! >> - Через ці думки у неї пар виходив з вух.
"Скільком багато неправильних серіалів ти подивилася..." - Сміявся я подумки. - “ Я дуже здивований... Як я швидко отримав Момо... Це не моя провина. Ісусе!
[Обіжаешь! Я ЖІМНО!] - отримав я повідомлення.
Так от чому вона так швидко в мене закохалася! У цьому ж немає логіки, Боже мій! Чому?
[Квест активовано: зібрати Гарем і стати легендою]
[Награда: подорож в інший світ.]
[Штраф: Ваша харизма впаде до нуля і стане ...Кхм... Пропустимо цю частину...]
"..."
Іноді Міку подобається, а іноді лякає... Як і сам Бог...
...
Після визнання ми сиділи і базікали. І призначали побачення. Але в наступний момент двері відчинилися:
— Опа! Момо, Джек ви вже тут? - Сказав військові Кірішіма разом з Міна і Тору.
— А? Да. Я просто сьогодні рано вийшов і попутно зустрів Момо.
Поступово в клас приходили дедалі більше учнів. Але найдивовижніше, що вони помітили, це як Момо вся світилася від щастя.
Не думав, що вона так зрадіє. Я б вчинив як ОЯШ, якби не зізнався. Ось тільки проблема в тому, як розповісти їй про мої плани гарема? Я ж не можу просто так це зробити... Плюс у завданні не сказано, яка кількість дружин.
[Не бійся Джек-кун, твоя система Міку все зробить!]
Що-ж... Довірюся тобі, напарниця.
[Хе-хе]
....
— Якщо всі зібрались, час почати урок. - Сказав Айдзава ввійшов у клас. - Але перед цим...
Усі в класі затамували подих.
- ...Час вибрати президент класу.
— Дааа!
- Нарешті!
— Я хочу стати ним.
- Ура, хоч щось звичайне зі школи!
— ТИХО! - гукнув Айдзава грозно. Всі від страху затихли через око вчителя. - Взагалі, хто буде ним, вирішіть самі.
Далі він увійшов у свій мішок... Ось ледачий баклажан він, правда? Тому він мені і подобався в анімі, хех.
— Давайте голосування! - кричав Ііда
- Тише, ти ж у класі. - Я сказав йому. - А ще ти заважаєш вчителю спати.
[Повага Айзави +100]
— Д-да моя вина, прошу вибачення! - З вклоном на 90 градусів попросив вибачення у чоловіка, що вже спав від Айдзави.
- Давайте все закінчимо швидше. У нас є 45 хвилин попереду. - Подивився я на годинник і встав до Дошки. - Як і сказав Ііда, нам потрібно влаштувати голосування. Тому запишіть на аркуш паперу, кого ви рекомендуєте в президенти. - Притягнув я ручку і папір до себе. Далі я написав ім'я Момо. Тепер ви, а потім ми поговоримо про якості вибраних кандидатів.
— Да! - хором сказали вони і почали писати своїх кандидатів на пост президента.
І так ми весь урок витратили на вибір президента класу.
В результаті виграв я... Н-так...
Джек-8
Момо-6
Сіда-4
Мідорія-2
- Чому я? - Я здивувався. Я навіть не читав їхніх думок, хто знав, що я переможу. - Який біль... Я не хотів їм ставати.
У відповідь на це багато людей насміхались. І поки я думав про важке життя президента, задзвонив дзвінок.
— Ну... Так як ви всі вирішили... - прокинувся раптово Айдзава. - Ви можете йти на обід.
Що-ж... Тепер я є президентом класу, а Момо — правою рукою.
Столова U.A:
Я сидів і їв Кавове Залізне, не знаю з за сили Сайки чи щось інше, але я закохався в цей десерт, та й ще я люблю пити кетчуп... Це, мабуть, через Санса. Разом зі мною була Момо, Джіро і як не дивно Мідорія.
Моє обличчя розпливалося у блаженство і в той же момент Момо не пропустила шансу. Вона почала фотографувати мене, поки я їв. Джіро дивно подивилася на Момо і раптом вона сама втягнулася у це...
Раптом сигналізація змінила все. Я не дуже хвилювався через це, адже їсти це цілий ритуал і сенс всього! Перерватися від ритуалу рівносильно до гріха. І кайф від цього не буде вже точно ...
Як сказав один мудрець: "Коли я їм, я глухий і неуважний".
З цієї тривоги в їдальні почалася метушня...
"Мені все одно..." - Ігнорував я.
— Джек-кун! Нам потрібно швидше піти звідси. - Покликнув мені Мідорія.
- Подивися у вікно... - Відказав я все ще лошая желе.
- Ч-Що? Це ж ті самі журналісти, але як вони сюди потрапили?
- Хтось зламав систему захисту U.A, тим самим влаштувавши нам саботаж.
- Нам потрібно їм розповісти все про це! - сказала Джиро.
— Але це не має сенсу. Вони не почують нас, якщо ми не з'явимося перед ними. - Взяла на мене Момо.
— Нет, мне ле...
Але перш ніж я закінчив свою пропозицію, хтось зачепив мою руку і з цього я перекинув моє Залізне!
А я тільки... Хотів... Ну все... ЦЕ ЗМІНЮ ВЗБЕСІЛО!
— А ну к все! ЗУПИНУВАЛИСЯ! - Клацнув я пальцем.
Раптом світ ненадовго став чорно-білим, а перед усіма учнями вилетіли серця виключені хлопці, що були зі мною.
— Атата...
Я дивився на них з чорними склерами і блакитними очима.
Да... Я можу бачити себе з третьої особи. Це як камера, що допомагає мені бачити середовища. Але не про це зараз.
— Я вам задам питання. - Холодно вимовив я. - Ви ж вчитесь на героїв? - запитав я.
У відповідь була лише тиша. Я просто не давав їм в'язати хоч щось, адже читання їх думок мені цілком вистачає.
— Так чому, бляха... Чому ви зараз панікуєте? - Я закричав. Ми - майбутнє героїв і ми повинні стежити за порядком, а не створювати їх. Вам треба було спочатку подумати і оцінити ситуацію або хоча б зробити найбільш очевидне. Подивитися, прислухатися і відчути. - Клацнув я пальцем і всі впали. Я левитично полетів в сторону буфета.
- Подивіться у вікно. Герої... - Видихнувши зник з їх увазі.
Повернувшись додому, я помітив розгублені погляди хлопців.
- Що? Ніхто не сміє заважати мені, коли я їм желе! - Відмотав я час желешки.
“Ах... Благослови те яка... Може мені наступного разу переродитися в "Повар боєць Сома"?
Після уроків:
Я прийшов у кабінет директора. Зачем? Я щось зробив не так? Ні, я з власної волі прийшов, щоб поговорити про безпеку. І навіть поліпшити якість захисту від хакерів. Запитайте на кой мені це? Відповідь проста! У майбутньому ЛаБрава і Великодушний захочуть зламати школу. А зіпсований фестиваль не входить у мене в планах. Ну, не дам я цьому станеться.
— Входите. - сказали за дверима писаний голос після того, як я постукав.
— Ага... - Відчинивши двері я побачив на кріслі директора цього школи.
Ріст нижче середнього з тілом те чи миша, тобто собаки. На правому оці масивний шрам і одягнений він в штани, сорочці з червоними краватками та жакеттом, із великими оранжевими кросівками. Це перша тварина, яку він отримав причуду і ім'я йому Неза.
- Що тебе привело сюди? - Відчувши чай, він запитав у мене.
— Радий з вами зустрітися директор Незу. Мене звуть Джек, хоча... Мабуть, ви вже знаєте про мене. Для вашого мозку це ніщо, правда? - Я посміхнувся і сів на диван.
- Звичайно ж знаю. Син Артура і Річки. Ваша сім’я дуже допомогла нам, коли потрібні були гроші. Крім того, ти набрав найвищу балку і зміг зупинити учнів під час надзвичайної ситуації. За що я вдячний. - Кивнув він передавши мені чашку чаю.
— Я саме про це і прийшов поговорити. - Відхлеснув я. - М? Червоний чай “Бриріліантовий Дракон!" Досить непоганий сорт ви вибрали.
— Ти добре розбираєшся в чаюх. - Усміхнувся Незу.
— Так це елітний чай. Не думав, що коли-небудь спробую. Я вже думав зайнятися експортом чаю в нашу країну, але бачу мені пощастило. - Кивнув я.
- Радий чути. Якщо хочеш дати тобі номер знайомого, що продає не тільки цей чай.
Ха-ха! Буду радий. - Ще раз відхлібнув я. - Але я тут поговорити з вами прийшов, щоб поговорити про злом. - Став я серйозним.
Він подивився на мене дуже серйозним обличчям, який він і міг побудувати.
"Боже, який же він милий, коли серйозний, Міку закринь будь ласка!"
[Зроблено!]
— Ти щось знаєш?
— Нет... Але я прийшов сюди, щоб поговорити і покращити безпеку вашого сервера.
— Категорично нет. Ми не можемо просто дати учням торкатися системи безпеки. - Помотів він головою. - І не тільки їм, але і професіоналом. Ця система була розроблена мною та моїм другом Хаксом.
“ Гакс? Якщо я пам'ятаю... То в інтернеті писали про цього хлопця. Ніби він Герой... Але його вже немає в цьому світі.
- Як ти розумієш... Я не можу тобі дати підійти до нього.
— А давайте так. Я чув що ви найрозумніший в цій країні. Як щодо шахи грати? - З азартом запитав я.
— Не буду проти!
Серйозно, так легко? Ну, я виграв би в будь-якому випадку.
- Хе-хе. Давайте так. Якщо я виграю вас більше чотири рази, то Ви мені дозволите допомогти. - З посміхом сказав я.
Незу трохи подумав і нарешті кивнув.
- Гаразд, але якщо я, то ти більше не будеш піднімати цю тему. - Також вливаючись у азарт сказав він.
Ми обидва посміхнулися і почалася битву століття...
Сім партії по тому:
— Ну, що-ж... 5:2, так? - Я випив ще одну чашку чаю.
— ЯК ТИ ДІГРАВ? ЩО МОЖЛИВО ДУМИТИ МЕНЕ?
- Я не використовую причуду, коли граю. Якби я жульничав, то це відразу б стало зрозуміло. Але ж ви використовуєте свою примху, вірно? А я в цей час не використовував нічого.
"Просто я використовував тактику, навіть у тому світі я був вундеркіндом, який використовує стратегії, ніж шахраїв".
- Укхм ... Гаразд я зрозумів, що ти розумний і я був тут не правий... - Прокашляв він. - Так що я дозволяю тобі, але дві умови...
— И как?
— Перш за все ти будеш вдосконалювати систему безпеки під суворим наглядом.
— Легко.
- Друга ти будеш зі мною грати в шахи час від часу і відвідувати. - З посмішкою сказав він.
— Хоо--, Незу-чан хоче перемогти мене? - Розтрощив я його.
— ТИ ЩЕ НЕ ПЕРЕМОЖИВ, ЗАВТРА Я ТВОЯ СОКРУШУ! - Він обурювався. - І можеш мене звати просто Незу
— Ладно, а меня Джек. Радий дружити з розумними людом... Живим?
— Взаємно, Джек. Ти третій чоловік, який мене зацікавився.
І так я потиснув йому руку... мінім руку... Або лапу? Коротше я вийшов з кабінету після цього.
Вже пізно. Схоже мене чекає 3 годинний розстріл лекції від Мами...
To be continued...
---- --------...-- -- ...--...">
Від Автора-куна: Привіт усім: 3! Дякую, що ви читаєте і ставите лайки. Я потрохи збільшую кількість символів, щоб що? Правильно, що б ви були задоволені з виходу розділів і читання тих самих розділів;). Усі удачі і побачимося в наступному розділі!)
https://literna.net/uk/books/498-shlyakh-do-uspikhu-tse-pererodzhennya