-А... Прошу вибачення, якщо ви відчуваєте грубість.
- Що ви.
Тартіон потиснув плечима, будучи в легкій сорочці. У нього були закатані рукави, але коли все тепліше ставало теплішим, люди починали носити дедалі легший одяг.
- Мені теж дивно побачити Рейю, через 13 років. А, я ж можу так до тебе звертатися?
-Як тобі зручно. Так мене називає графиня Торонте.
-Тоді спасибі.
Довгі очі були злегка прищуреними.
Я не могла сказати, був його погляд різким і гострим важким ніж, або ж м'яким та лагідним ... Все залежало від того, як подивитися.
Але, безумовно, погляд був дивним.
Графіни говорили близько години, і їхні болтівня здавалася нудною, як я думала. Все, що у мене залишилося тепер - час.
- Боже, яка вже година?
-Дійсно. Люба, може ми змінимо місце?
-Звичайно, давай.
Коли мама піднялася, всі інші теж встали. Вони планували поїхати в особняку Йосен на двох каретах.
- Люба, ми думаємо вже повертатися, а ти як?
На запитання матері я схилила голову. Я ще не думала про те, щоб їхати додому. Чи варто після довгого часу оглянути центр міста, оскільки я неподалік?
-Мам, ти не проти, якщо ми з Рейєю побалакаємо ще трохи, і потім я повернуся?
Тартіон попереду мене, перш ніж я встигла щось сказати. Я подивилася на нього і повільно кліпла.
-Звичайно. Ви ж так довго не бачилися. Ми, мабуть, занадто багато говорили, не даючи вам часу. Хохо.
Герцогиня Торонте з розумінням кивнула на знак згоди. Моя мама теж була не проти, тому вони удвох пішли в карету і побажали нам повеселитися та повернутися. Все було простіше і швидше, ніж я уявляла.
На мить я навіть задумалася: « Це що за зустріч повна інтриги?» / ніби їхні матері намагаються звести їх.
Тартіон думав так само.
Крім того, моя мати не з тих, хто почав би таке організовувати. Я про це знала. Це просто означає, що ви вже давно не бачили свого друга.
- Вибачте, що першим озвучив цю думку. Мені здалося, що ти теж була б не проти трохи затриматися.
- Нічого страшного. Дякую, що першим заговорив про це.
Судячи з того, що нас так спокійно залишили на самоті, я подумала, чи справді я була дуже близькою до нього в дитинстві.
- Вибач, але ж ми були досить близькі в дитинстві? Я вже не дуже добре пам'ятаю.
-Спитуєш... Коли ти була маленькою, всюди слідувала за мною і називала мене братиком. Як справжні брат і сестра.
Він засміявся.
- У нас навіть імена схожі. Я думав, що ти моя молодша сестра.
Замість легкої усмішки я відчувала спокій дорослішого чоловіка. Він здавався безумовно розпущеним, але в той же час достатньо зрілим для свого віку.
- Зрозуміло. То ти про мене так думаєш?
- Що?
-А, до речі, наступного разу - Тарейя, можеш називати мене леді тарейя?
Я акуратно встала.
- Було приємно познайомитися. А тепер я піду, мені потрібно дещо побачити.
На його обличчі вперше промайнуло збентеження і здивування, ніби щось пішло не так. Так це чи ні, я ввічливо поклонилася і відвернулася.
Хоч би як ми були близькі в дитинстві, на жаль, тепер це все марно, коли Тарейя - це я.
Я не та дитина, тому й не пам'ятаю тебе.
***
Сьогодні я хотіла заглянути в недавно відкриту галерею.
Звичайно, коли я почула, що генеральний директор з найбільшою зарплатою в столиці оголосив про її відкриття. Речником був директор столичної галереї, який відповідав за мої інвестиції.
Навіть після того, як я розлучилася, він не забув все те, що отримав від мене і як і раніше був моїм агентом.
- Якщо Ви коли-небудь потребуватимете з того, що було вами збудовано, будь ласка, зв'яжіться в будь-який час. Я чекатиму.
Насправді, навіть якби він зрадив мене я б нічого не сказала. Я була вдячна.
Галерея, будівництво якої було завершено близько тижня тому, і навіть відбулося відкриття, збирали сьогодні представити нову роботу, судячи з повідомлень.
Я підняла погляд і подивилася в сторону. Я відчула чиїсь кроки позаду себе.
Ці кроки належали моєму супутнього. Фактично, в ті дні, коли герцог Ділобе не оголосився, я просила супроводжувати мене будучи на відстані.
https://literna.net/uk/books/495-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh