Спочатку я планувала погостювати у батьків в Йосені приблизно три дні, але, здається, доведеться затриматися ще на пару днів як мінімум.
Я виглянула назовні.
Шкода, що так упустити такий пейзаж. Оскільки я зможу зробити все пізніше, чому б не оглянутися навколо?
Це не той пейзаж, який можна спостерігати довго.
Я хотіла провести тут спокійні три тижні, але на жаль, це було неможливо. Незважаючи на те, що період відокремленого проживання здавався чимось хорошим, це було не зовсім так.
Існували деякі правила на цей час.
Одна з них полягала в тому, що пара не повинна зустрічатися протягом цього періоду взагалі. Принаймні, з первинним наміром зустрітися і поговорити.
На щастя, цей термін тривав не менше двох тижнів. Іншими словами, те, що я не бачила б чоловіка щонайменше 2 тижні, не мало значення.
Ось чому я вирішила провести в Йосені близько тижня.
Це сталося ще й тому, що чутки без проблем поширилися по столиці на відміну від моїх очікувань.
Це означало, що мені слід наздогнати позосталі дні як можна краще.
Поки все йшло гладко.
Не можна було не турбуватися ні про що. Завжди пильнувало. Зараз я прикидаюся слабкою, але в будь-який момент я повинна бути готова заплакати навид.
Я можу прикидатися тихою, але заричати в будь-який момент.
Ну, тоді...
Кхиаак, вигукнула невидима герцогиня.
Я підняла голову, задумавшись про таку дешеву стратегію.
Я проходила повз вхід до особняка.
Так я вирішила прослизнути через відчинені двері. На даний момент у графіні і графа були свої справи, тому вони збиралися на час залишити особняк.
Два лицарі, які охороняли вхід, подивилися на мене і не сказали ні слова.
Подивившись на них і повертаючи назад, я почула гучний шум. Що відбувається?
Я повернула голову туди, звідки роздавав звук, а потім широко відкрила очі. Мені здається або те, що я бачу там зовсім не річ?
Потім я швидко рушила вперед.
- Що за марнота?
-А, герцогиня.
Це були добре знайомі мені лицарі, які охороняють вхід. Я відвела погляд від їхніх облич і подивився вперед.
- ...Карета, що щойно прибула сюди. Це...
Дивно, але перед особняком стояла карета герцога.
Найбільша, в ній напевно міг їхати лише сам герцог. Ця біла карета була для мене дуже знайомою, бо інколи я їздила в неї з чоловіком на імператорський бенкет.
'Чому вона тут?'
Я приглядалася, щоб подивитися, чи був всередині чоловік, але за відкритим вікном було пусто. Він відправив порожню карету? Зачем?
Підійшовши до карети, інший лицар Йосена в той же момент швидко одужав.
Їх було так багато, що вони оточили карету і, здавалося, намагалися перешкодити її подальшому руху.
-Це з резиденції герцога, або ж зараз усіх терміново викликають ...
-Добре. Можете трохи відступити?
- Слухаємося.
Я змогла детально розглянути карету лише після того, як лицарі Йосена розлучилися. Врешті-решт, мої здогадки виявилися правдивими. Перед каретою стояв чоловік.
-Добрий день, герцогиня.
Це був чоловік, який виріс вище середнього дорослого чоловіка на голову. Я побачила чорний костюм і трохи розширила очі.
Костюм був того ж дизайну, що і мій чоловік, це була форма Імперських лицарів. Іншими словами, він був лицарем Імперії.
Чому це лицарі, зайняті по горло роботою, приїжджають сюди?
У мене було багато сумнівів, але я переступила через них. Я хотіла дещо дізнатися.
Придивившись, чоловік так само помітився знайомим.
Він був одним з тих, хто колись приходив у наш палац із чоловіком. Крім того, це його я бачила недавно?
Він був разом з моїм чоловіком, коли останній прийшов до галереї і тільки - но прочитав статтю про себе.
Він відповідав за безпеку коханки.
-Сер...
-Я Ісаак Фон Діссос.
-Точно, сер Дисос. Що відбувається?
Я уважно подивилася на карету і повернула голову.
Я думала, що якщо він з'явиться, щоб забрати коштовності, то наказати йому зробити це якомога швидше.
https://literna.net/uk/books/495-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh