Я викинула все: перстень, подарунки.
Те, що мій чоловік говорив мені носити. Я не взяла жодної речі їх.
Де ще можна побачити такий чистий кінець?
- Роза, не кажи йому, куди я поїхала.
Роза вперше не змогла відповісти на моє прохання.
Протягом усього цього часу вона була дуже відданою покоївкою. Але я й сама добре знала. Що вона не змогла б захистити себе, виконавши такий наказ.
Ну, що ж, я і сама на це не сподівалася.
Роза, як і Галлон, завжди належала моєму чоловікові.
- Що ж, гаразд. Справа не в тому, що я не розумію проблем.
Я постукала веером по підборіддя і зняла браслет.
Усі ювелірні вироби, які я отримала від батьків, тепер були або куплені на зароблені мною гроші. Навіть якщо я віддам одну Розу, в цьому буде хоч якийсь сенс.
-Думію, мені було комфортно завдяки твоєму присутності. Це - прощальний подарунок. Прийми його.
-Герцогиня...
Вираз обличчя Рози став дивним. У неї був безпорадний вираз обличчя, і в той же час її очі злегка почервонів.
-Звичайно, в цьому наказу немає великого сенсу, але могла б ти доповісти йому про це, як можна пізніше? Ти ж зможеш так зробити?
- Так, герцогиня. Я постараюся.
Я з вдячністю посміхнулась і без жалю відвернулася.
-Герцогиня, вы правда... Не повернетеся?
Останній раз я попрощалася з Розою, яка вимовляла слова, сповнені жалю.
Да. Не вернусь. Більше ніколи.
Я повернула голову і опустила погляд.
-Тут більше - не мій будинок.
Хоча це місце не було моїм домом від самого початку.
-Живи добре.
Хоч мені залишалося ще чотири тижні, я дуже рано покинула маєток.
Це місце - більше не мій особняк.
Прощавай, прокляте рутинне життя!
Кроки були легкими, наче пухнасті ворсинки.
***
-Мадам, як Ви вже напевно знаєте, дорога до Йосена займе близько 3 днів.
-Я знаю. Все гаразд, навіть якщо ми поїдемо неспеши.
У будь-якому випадку, я особливо не торопилася. Пейзаж за вікнами карети був приємний для очей і розслаблював.
Кучер повільно вів карету з радісним виразом обличчя, ніби йому до вподоби моя відповідь.
Тагак. Тагак. (Свук, як їде карета).
На тлі веселого звуку коліс з вікна відкривався вид на особняку герцога.
Коли я проминула чорний вхід до резиденції герцога, я побачила чоловіків і жінок у охайних костюмах з пергаментами в руках та ручками.
Мабуть, це відомі столичні світські журналісти.
Це була група гієн, які жили лише завдяки чуткам простолюдинів і нижчих знатів, іншими словами, вони блукали в окрузі, беручи до уваги найзапекліші проблеми імперії.
Але більше не було необхідності в приманці.
Була більш вагома причина, чому я вирішила використовувати звичайну карету, а не розкішне кар’єру свого чоловіка.
Ніхто не дізнається, що в такій кареті поїхала герцогиня.
Карета тихо виїхала з резиденції герцога і помчала до центру столиці. Так ми проїхали найвідоміший перехрестя з фонтаном.
-Ах!
Карета трохи сповільнилась і я почула крик кучера. Я відклала книжку, яку читала, і підняла голову.
- Що сталося?
-А, нічого, все в порядку, мадам. Я просто мало не врізався у проїжджуючу перед нами карету.
-Карету?
Піднявши тканину, я побачила все, що бачив перед собою кучер.
Навколо фонтану було організовано шалений круговий рух.
У світі без світлофорів купчеру потрібно було добре водити.
Злегка озирнувшись навколо, я помітила, як по кільцевій розв'язка, яка метушилася, несеться якась карета.
- Хто так грубо їздить по такій площі?
Кучер сказав, що з нами буде лихо якби не його майстерність.
Я трохи усміхнулась і пообіцяла дати йому багато ліків як чайових побажань. Тому, що навіть з моєї точки зору та карета неслася як божевільна.
Я була б здивована, з'явилися вона прямо перед моїм носом.
Як би ви не поспішаєте.
Тц. Хіба немає поворотника або чогось подібного?
Звичайно, в цьому місці такого немає.
Коли я шкутильгав язиком, мій погляд досяг тієї карети.
Коли я придивлялася, то побачила візерунок на кареті знайомий мені.
https://literna.net/uk/books/495-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh