***
- Я забув представитися. Я Паволо Ріуль Енстебі.
Святковий зал, в який я знову повернулася, був повний людей. Але атмосфера змінилася, порівняно з тим, коли я йшла.
На відміну від недавнього часу, коли інтерес всіх був зосереджений на мені, зараз всі розбилися на групи по 3-5 чоловік і проводили час, розмовляючи один з одним. Було дуже приємно бачити, як у галері обговорювались картини художників, сценаристи і просто зустрічі з колегами галереї.
Основною метою благодійної вечірки було показати і популяризувати роботи художників, які були бідні або ж не могли вийти в світ через свій низький статус. Що ж, не можна сказати, що ця вечірка не використовувалася і для інших цілей зокрема, але я відчувала себе щасливою з огляду на те що початкова ціль була досягнута.
- Мені теж потрібно представитися?
Я поглянула на чоловіка.
По суті, коли я повернулася на вечірку, то хотіла піти і не озиратися відразу після привітання. Проте, оскільки в складній ситуації мені допомогли, я подумала, що було б добре якось віддячити. Все-таки у мене є совість.
Щоб жити так, як мені завгодно, я повинна була поводитися, відмовляючись благородній дамі, якщо вже застрягла в її образах. Так що я тихо взяла чашку, яку мені дав чоловік.
Хмм. До речі, цей чоловік... з добрими манерами, раз подав мені чай, а не алкоголь.
Це успіх.
Коли я подумала про це, то раптом похитала головою через свої неправильні думки. У аристократичному суспільстві, де люди цінують ввічливість, чи ж такий жест не є основою основ?
Я повинна звинувачувати свого кастрата в тому, що на мене справляє враження така звичайна річ.
-Звичайно ж немає, герцогиня.
Тим часом, чоловік злегка привітав мене очима. Звичайно, інакше був якийсь сенс відвідувати цю вечірку, не маючи поняття, хто я. Крім того, хіба я не вимовляла промови перед усіма цими людьми?
Навпаки, я б дуже зраділа, якби він тихо розсміявся би вдаючи, що не знає мене. Не те, щоб я зараз не побоююся його. Я просто не зацікавлений.
Я вперше бачила людину з такою ж гарною зовнішністю, як у мого чоловіка. Його образ прикував мій погляд. Крім того, його типаж говорив, що він, абсолютно не безсовісний незнайомець.
Я подивилася на чоловіка, вдаючи, що п'ю холодний чай. Стрійне тіло, кутові плечі і руки, які я нещодавно тримала, теж були міцними, так? Його платінове волосся, що відливають білим на фоні нічного неба, і вузькі очі, досить добре контрастували і були схожі на дорогоцінні камені фіолетового кольору.
Спочатку, коли я побачила його вперше, то подумала, що він молодий. Але поглянувши на нього довше, він показався мені куди більш елегантним. Як, якби він був ідеально білою змією.
- Здається, Ви дуже дорогі вашому чоловікові.
А, забираю слова назад.
Не змія, а лисиця?
Я прищурила очі, але так, щоб можна було його бачити.
"Не можна отримати дозвіл на все з однією лише ціллю. Якщо чоловік досить розумний, він повинен здогадатися і прийняти відмову леді. Це природно."
Замість відповіді я прикрила губи віялом.
Щось на кшталт свого вигляду і манерою спілкування, він нагадує мені ведмедя або ангела. У цих м’яких промовах були відкриті ковдри в очах мого чоловіка. Це трохи несподівано.
- Особливо, якщо ви одружені.
Він тримає таку ж чашку, як і я, злегка покрутив її в руках.
-Звичайно... Відмова виглядає страшно, і від нього пробігають мурашки по спині.
- Але і він був зайнятий адміністративними справами. Так що я вибачаюся замість нього.
-Нет. Чи таке трапляється часто?
Він питав: « Ваш чоловік прийшов сюди і вам, мабуть, страшно? »
Судячи з усього, він дійсно, подивився на нього суворим поглядом. Він хотів поговорити зі мною, але в мене піднялася температура, а потім мене перехопили. Так чи ні...
-Останній час мій чоловік трохи чуттєвий...
- Ось як...
Через чутки, що ходять в народі. Якщо так сказати, то значення слів трохи розмито. Хоч я і провела кордон між нами, я сумно глянула на нього. З наміром почути про ці великі чутки, коли він чув.
- Енстебі... навчається, Ви – молодший брат маркса Енсебі?
Як мені було відомо, маркиз Енстебі були правою рукою марказа Оронта і прийшов сьогодні в якості казна. Крім того, стосунки між Міністерством фінансів і міністерством оборони в якому був мій чоловік, були поганими.
Чи ж не варто сказати, що головний скарб повинен ненавидіти мого чоловіка? Виходить, цей благородний чоловік миттєво втік на цю вечірку вночі?
- Так, так і є.
До того ж, кілька місяців тому мені донесли, що маркиз Енстебі помер.
https://literna.net/uk/books/495-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh