https:/ww.patren.com/AlienWarlord
- Або-небудь
- Сер, у нас проблема... - вартовий підбіг до Хаммера і Ванко, зірвав їхню вечерю.
- Що там? — Роздратований, Хаммер дуже старався схилити гостя до себе.
- Прийшла людина-павук ..., — говорить охоронець з настороженим виразом обличчя.
– ... - Хаммер мотає головою і дивиться на охоронця, не впевнений чи він правильно його почув. - Повтори.
- Людина-павук... Він тут, сер, — повторює він, міцно стискаючи в руках свою гвинтівку.
- Що? - Хаммер риє келих вина з руки і встає. - Де він? Нам потрібно йти! –
Поки Хаммер розумів це, на вулиці лунали крики.
- Це заборонена зона! Розвертайтеся і йдіть! - Один з більш зарозумілих охоронців намагався відштовхнути Пітера.
Здається, це не спрацювало, тому що всього через кілька секунд роздалися болючі крики і постріли, ще більше налякавши Хаммера.
У той час як Хаммер почав панікувати і віддавати накази своїм охоронцям, Ванко, який до цього моменту був вже вільний, встав і непомітно пішов до задньої частини ангара, сподіваючись знайти чорний хід, щоб прослизнути через нього.
Поки звуки крику та стрільби ставали все далі і далі, Ванко знайшов двері з червоною табличкою "запасний вихід".
- Хе-хе, мені везе ..., — негромко хихікає Ванко, крокуючи до дверей і простягаючи руку щоб відкрити її.
- Не скажу... - жіночий голос ззаду, після чого чується звук пострілу з електрошокера.
*Пью... Бззцза*
Група маленьких металевих дротиків вилітає з яскраво-жовтого пістолета. Кожен металевий дротик з’єднаний із довгим дротом, який під'єднується до пістолета.
Кожен металевий дротик потрапляє в спину нічого не підозрюючих Ванко і заштовхується до його тіла. Хоча біль від цього був ніщо в порівнянні з тим, що сталося далі.
Понад 50 000 вольт електрики вилетіли з пістолета, пройшли по дротах і впали у спину Ванко. Електрика звучала його м'язи і зафіксувала на місці, перш ніж він встиг доторкнутися до дверей.
- Ааугх! - Ванко рветься від болю, бо м'язи більше не слухаються його і він валиться на підлогу в ангарі, тремтячи під постійним потоком електрики, що проходить через його тіло.
- А? А цей пристрій працює на славу... - Пробурмотала секретарка Хаммера, підходячи до Ванко і вступаючи з ним у зоровий контакт, її очі спалахнули жовтим світлом на короткий момент. - Куди ти вирішив піти?
- Закрий свій рот, сука! - Видає з себе Ванко крізь біль, але закриває рот, бачачи, як змінюються її очі.
– Як грубо..., - каже вона і копає Івана по голові, позбавляючи його свідомості.
- Або-небудь.
- Звантажте літак! Швидше! Швидше! - Хаммер наказує кільком охоронцям, тому що звуки пострілів і крику болю за межами ангару зменшуються з кожною секундою. - Ні, це нам не потрібно! Заводьте літак! У нас немає часу!
Поки його співробітники працювали в прискореному режимі, щоб витягнути свого боса з важкої ситуації, Хаммер помітив, що декого не вистачає.
Ванко, через якого він і приїхав сюди в першу чергу, ніде не було видно.
- Сер, літак готовий до вильоту! - Каже охоронець, підбігаючи до Хаммера.
- Де Іван? Ми не можемо без нього полетіти! - Питає Хаммер біля найближчих охоронців.
- Пане, у нас немає часу. Або ми залишаємося і потрапляємо Людину-павуку, або йдемо зараз, - один з охоронців говорить все як є.
На жаль, Хаммер знав, що Ванко є ключем до перемоги над Тоні Старком. Він втомився жити в тіні цього напишеного голця.
Тепер, коли у нього з'явилася така можливість вийти з цієї тіні Хаммер зробить все щоб за неї відчепитися.
- А-а! - Вигулює крик, і охоронець влітає до ангару йрізується у стіл закусочної за кілька метрів від Хаммера.
Коли тіло охоронця пробило стіл і впало на підлогу, він зі стороннім прицілив свій пістолет за межі ангару й почав безладно стріляти.
* Вистрілив постріл ***.
- Я потрапив? - Він запитав, коли у нього закінчилися патрони.
Через кілька секунд другий охоронець влетів до ангара і зіткнувся з упадком, який упав із ніг.
- Хоча..., - каже Хаммер, починаючи сумніватися. - Всі в літак, рушайте!
Хаммер, можливо і хотів би перемогти Тоні Старка, але він також дуже егоїстичний чоловік. Побачивши, що сталося з його охоронцями зовні, він уявив, як зробить з ним Людина-павук, коли той прийде.
На жаль, було вже надто пізно. Хаммер довго тягнув гуму. Йому слід було летіти літаком відразу після промови охоронця.
Коли група охоронців оточила Хеммера і кинулася до літака, павутиння потрапила на відкидну драбину в літак.
– Чорт! Відкрийте його. Зараз же! - Гаммер наказав, але жоден з його охоронців не зможе відчинити двері, бо павутина Пітера запечатала її.
- До чого такий поспіх? Залишся і поговоримо, — почувся голос ззаду, змусивши Хаммера та його охоронцями повернутися.
У центрі приміщення, де Хаммер і Ванко перед цим вечеряли, сидів Пітер, схрестивши одну ногу на іншу. Біля нього лежало кілька несвідомого охоронця, а безліч інших охоронців були розкидані на землі за межами Ангару.
За рефлексом охоронці, що оточували Хаммера, підняли свої пістолети і направили їх убік Пітера.
- Тільки без цього, будь ласка..., — каже Пітер, жестом вказуючи за межі ангара. - Це не допомогло їм, чи ви думаєте, що воно допоможе і вам?
Пітер бачив, як на обличчях охоронців з’являються мінливі погляди і вони кидають зброю один за одним. Вони знали, що їх єдина надія - втекти, але тепер це було неможливо. Боротися з людиною-павуком - все одно що боротися з океаном, рано чи пізно вони просто потонуть.
— Добре, тепер приведіть до мене Джастіна Хаммера.
- Що? Ні! - Кричить Хаммер, його охоронці дивляться один на одного і потім тягнуть його до крісла. - Стійте! Ви повинні працювати на мене, ідіоти!
Коли позосталі охоронці кладуть Джастіна Хаммера на сидіння, він за руку.
- Пристебніть його, — наказав Пітер, і вони закували його в ті ж наручники, які були на Ванко всього кілька хвилин тому.
Як тільки Хаммера пристібнули до крісла, охоронці відступили і почали чекати подальших заворушень.
- Радий нашої зустрічі, Джастіне, — каже Пітер у тій же фальшивій дружній манері, яку Хаммер використовував для нього на Гран-при. - Молчишь? Гаразд, де Іван Ванко?
- Ванко? Ти про того маніяка з гонок? – питає Хаммер, сподіваючись викрутитися. - Мабуть, вийшла якась плутанина. У мене його тут немає. Він же начебто у в'язниці...
Поки Хаммер виривав брехню в надії прикрити свою дупу, почувся стук підборів по підлозі ангару.
Оглянувшись через плече Хаммера, Пітер побачив знайому секретарку, що проходить повз і несе за собою задню частину сорочки несвідомого Івана Ванко.
Повертаючи голову, Хаммер також побачив це і не зміг утриматися від внутрішнього прокляття своєї секретарки.
"Навіщо ти привела його назад? Тупая сука..." - подумав Хаммер.
Лише кілька хвилин тому він був готовий віддати все, щоб повернути Ванко, але тепер його присутність приносила йому тільки біль.
— Хороша робота, Містік, - сказав Пітер, коли вся форма секретарки змінила свій вигляд і змінилася на її первісний синій образ, шокувавши всіх у кімнаті.
Особливо Джастін Хаммера, який щойно дізнався, що його найвірніша секретарка виявилася шпигуном.
— Місія виконана, — каже вона, кидаючи Ванко до ніг Пітера і передавши йому флешку.
- Що тут? – Питає Пітер, бере флешку.
— Всі докази, — пояснює Рейвен, повертаючись спиною і виходячи з ангари. - Я йду додому.
- Гаразд, мені потрібен звіт про місію до кінця тижня, — Пітер розхвилює її, коли вона зникає.
- Я знаю... - вона махає рукою через плече і повертає за кут, зникаючи поза ангаром.
Пітер жестом вказує на Ванко, коли він звернувся до Джастіна Хаммера, якого щойно спіймали на брехні.
- Що ти там казав?