Залишивши позаду розгублену Чорну Вдову, Пітер повернувся додому через портал і почав готуватися до своєї першої місії від Щіта.
Спочатку Пітер взяв фотографію пропавшого агента з видаленої йому теки і підкинув її в повітря. Фотографія застигла в повітрі, коли Пітер змахнув руками, формуючи навколо неї три кола закляття.
Коли коло заклинання закінчили вимальовуватися, вони сформувались у глобусі, який в основному оточував фотографію. На глобусі поступово формувалися обриси землі, а в районі Північної Кореї з’явилась червона точка.
Підійшовши до золотого глобуса, Пітер схопив його обома руками і розсунув у чотири рази більше. При цьому він зміг побачити більш точне місцезнаходження пропавшого агента з фото.
- Вона все ще жива і знаходиться в Пхеньяне..., — пробурмотів Пітер, загадавши її точне місцезнаходження, і змахнув рукою, поставив глобус зникнути, а фотографію - впасти у руку Пітера.
- Що це було? — запитала Мей, спостерігаючи за тим, що відбувається з дверей.
— Заклинання пошуку, — сказав Пітер, передаючи тітку передену йому папку. - Я отримав місію по порятунку від Щета.
- Те саме шпигунське агентство, очолюване батьком ЕмДжей? - Невпевнено питає вона, відкривши теку.
— Ага, і зараз я відсилаюся на виконання його доручення, — каже Пітер.
- Стій, ти їдеш у Північну Корею? - недовірливо питає Мей, читаючи місце розташування в теці.
- Так, але я повернуся протягом години. Я вже знаю місце розташування пропавшого агента, як ти бачила з заклинання, так що це не займе багато часу, — пояснює Пітер, кляцнувши пальцями, чому його костюм Людини-паука стає повністю чорним.
- Ого, а що це було? - питає Мей, захоплюючись майстерністю Пітера в магії.
- Я додав це закляття для роботи під прикриттям. Людям не слід бачити Людину-павука, яка рятує американських шпигунів з ворожих країн, — пояснює Пітер, стягуючи маску і цілуючи Мей в щічку. - Я скоро повернуся.
Натягнувши маску назад, Пітер відкриває портал і проходить через нього, залишаючи позаду стурбовану тітку Мей.
Пройшовши через портал, Пітер опинився у підробіллі глибоко в оточенні президента міста Пхеньяни — головної резиденції родини Кім.
Пітер, використовуючи свої міцні почуття для того, щоб уникнути блукачів вартових та слуг, залишає підсобку і йде до заклинання місця.
Камери були розставлені на кожному розі, але Пітер відкрито пройшов перед ними, не турбуючись. Зрештою, він невидимий для камер у своєму костюмі.
Пітер, поглянувши за межі можливого, спустився на великий поверх і був переповнений камерами відокремленого типу.
Коли Пітер бачить і відчуває на своєму шляху багато охоронців, він вибігає з лісничого прольоту й починає винищувати солдатів одного за одним. Пітер рухався занадто швидко, так що ніхто не міг помітити його атаки, і це дало йому легко розправитися з будь - якими підозрілими охоронцями.
Невдовзі в’язні, що живуть поблизу, починають підбадьорювати його, тоді як інші благають відпустити їх.
Рухаючись так швидко, щоб камери бачили тільки падіння охоронців як мух, Пітер кидається до певної камері і зриває товсті металеві двері з петлею. Відкинувши двері в сторону, Пітер виявляється обличчям до обличчя з слабкою і втомленою жінкою, по увазі відповідної тієї отриманої від Наташі фотографії всього кілька хвилин тому.
– Ааа! - Вона кричить і біжить в бік Пітера з гострим шматком, схоже, металевою рами ліжка.
Оскільки він має намір переправити її додому, Пітер вихоплює печаткуподібну зброю, що знаходиться всього за кілька сантиметрів від його грудей, і б'є її тильною стороною долоні по шиї.
Миттєво вона падає на підлогу без свідомості, а Пітер відкидає імпровізований спис в бік.
З коридору Пітер почув, як декілька озброєних охоронців прочісують коридори в пошуках порушника, який чомусь не потрапив під одну камеру.
— Що ж, пора валити, — пробурмотів Пітер, знищивши камеру у клітці і відкриваючи портал, через який проніс несвідому жінку.
Через кілька секунд після закриття портала в клітину впадає елітна команда північнокорейських солдатів, які не знаходять нічого крім розбитої і порожній бетонних комірок.
- Щось таке.
Вийшовши з портала на їхній звичайний склад, Пітер відправляє Наташе повідомлення через свій новий телефон-привид, який він зібрав зважаючи труднощі використання ноутбука для простих речей, таких як відправка повідомлень, дзвінки і звичайні пости в соціальних мережах.
(Нехай буде Прісрак — нота, тПривид - телефон. Якщо є кращі альтернативи, літис гоу в коментарях)
Пітер: Чекаю тебе на складі.
Пітер знав, що ЩИТ здогадається про його здатність до руху або просторового переміщення, оскільки ніхто не зможе виконати це завдання менше ніж за годину. Лише час на шляху став би неможливим.
Але Пітер не хотів марнувати часу. Якщо він повністю приховає свою здатність створювати портали, Пітеру доведеться подорожувати звичайним способом для всіх своїх місій, а цьому не бути. У нього є набагато важливіші справи, ніж багатогодинне очікування в літаку. Не кажучи вже про літак назад.
Прочекавши всього 10 хвилин, Наташа увійшла у двері складу, одягнена в свою осіднечку. Пітер рідко бачить її в такому вбранні, адже зазвичай вона одягає бойовий костюм під час тренувань.
- Чого ти ..., – починає Наташа, але незабаром її мова обривається.
Перед нею стоїть Пітер у своєму чорному костюмі, а біля його ніг лежить жінка, яка втратила свідомість в сірому тюремному комбінезоні.
- Місію виконано! - Пітер показує їй великий палець вгору, коли його костюм повертається до своєї первісної синьо-червоної кольорової схемі.
- Як? — Питає Наташа, виходячи вперед і перевіряючи риси обличчя сплячої в’язня.
- Я - дивовижна Людина-Паук! Для мене такі штучки - дитяча забавка, — жартливо хвалиться Пітер.
- Ні, це фізично неможливо, якщо ти вже витягнув її, - каже вона, недовірливо дивлячись на Пітера. - Я видала тобі місію всього годину тому!
- Я такий хороший у своїй професії, гадаю? - Пітер продовжує ходити навколо так близько. - Так важко потрапити мені... Я виконую завдання в рекордно короткі терміни, і ось як мене дякують. До чого докотилася наша велика держава?
- Ти ж не збираєшся розповісти мені, як? – Питає Наташа, не подаючись на марення Пітера.
– Ні, - прямо відповідає Пітер.
- Ти хоч отримав якусь інформацію про ядерні бомби? - Вона питає у розпачі.
- Упс..., – Пітер раптом згадує, що забув другу половину місії. - Скоро повернуся!
Вибігши з будинку, Пітер знаходить безпечне місце для відкриття портала і знову потрапляє в тій самій підмобіці, з якою все почалося. Він одразу ж почув поклик сирен і топот солдат по коридорах.
Перед тим як залишити підмобку, Пітер змахує рукою і перед ним вимальовується велике коло заклинання. Як тільки коло закінчує своє формування, він влітає у Пітера, перетворюючи його на зовсім іншу людину.
У підсобному приміщенні стояв північнокорейський солдат, схожий на тих, яких він бачив протягом своєї першої вилазки сюди.
"Пора обшивати все навколо..." - подумав Пітер, виходячи за двері.
Через півгодини Пітер знайшов добре збережений об’єкт під в'язницею, яку він відвідав минулого разу. Пітер знав, що йому не вдасться пройти повз охоронців, оскільки він навіть не знає їхньої мови.
Через кілька хвилин Пітер знайшов вентиляційний отвір у шахті ліфта, і пірнув в нього. Пітер вислизнувши з дверей ліфта, виявив дуже великий підземний ангар, наповнений гігантськими ракетами.
На боєголовці кожної ракети було намальовано ядерний символ, завдяки чому Пітер отримав саме те, що потрібно.
"Хто в здоровому розумі житиме над схованками ядерних бомб?" - подумав Пітер, зробив кілька фотографій і повернувся через портал у Нью-Йорк, не забувши повернути свій вигляд.
Пітер прибіг на склад і побачив, що той кишить агентами Щіта, які надавали врятованої ним жінці медичну допомогу, одночасно запитуючи її про місію.
- Я повернувся! - Пітер закликає багатьох агентів дістати зброю і націлитися на нього.
— Прибрати зброю, — наказує Наташа підходячи до Пітера. - Ти отримав інформацію?
- Ага, перевір свій телефон, — каже Пітер, натискаючи кнопку "Відправити" на своєму тПривидаці.
- Хм... — Наташа перевіряє свої повідомлення і знаходить фотографії ядерних ракет. - Де це?
- Потім нижче від місця, де її тримали, Пітер вказує на жінку в свідомості через всю кімнату. - Під головним палацом у Пхеньяни.
- Якому ідіоту збрехала в голову ховати ядерні ракети під власним будинком, — пробурмотала Наташа.
— Мої слова, — киває Пітер на знак підтримки.