— Ауч, — бурчить Пітер з помятного жовтого таксі.
Біля таксі стоїть чоловік, якого Пітер дізнався про Дедпуле у своєму попередньому житті.
[Допіндер].
- Моя тачка... — бормоче Допіндер у шоку і печалі.
— Вибач, - хрипло вимовляє Пітер, смахуючи бите скло зі свого костюма. - Я впевнений, що твоя страховка покриє це...
- Моя тачка! - Допіндер вигукує.
У руці Пітера є телефон, яким користувався смертник незадовго до його детонації. Він встиг вихопити його, перш ніж той злетів в повітря.
Коли Пітер вийшов на дорогу, його оточила група людей, у тому числі лікарі та поліцейські.
- Ви в порядку? – Питає фельдшер, поки Пітер розмиває більну спину.
— Так, я в нормі, — відповідає Пітер, потискуючи плечима кілька разів. - Ви можете піти і подбати про поранених. У мене вже все заживає.
- Так, сер, — санітари слухають його наказ неначе Пітер їхній начальник і йдуть.
Пітер, подивившись на телефон, бачить, що жінка вже повісила трубку. Мабуть, вона побачила дії Пітера в новинах і зрозуміла, що її план провалився. Принаймні частково, оскільки перша бомба вибухнула. Хоча тепер Пітер має її номер телефону.
- Ви впевнені, що з вами все гаразд, е-ем ... Людина-павук? - Невибагливо питає офіцер поліції, відчуваючи себе дивно при використанні геройського псевдоніма Пітера.
— Так, зі мною все гаразд, — каже Пітер, нехтуючи їхніми тривогами. - Мені потрібно, щоб один з вас відвів мене до головного.
Спочатку офіцери здивовано подивилися один на одного, адже Людина-павук ніколи не вступався з поліцією. Зазвичай вони самі приходять і знаходять злочинців у павутинні для подальшого арешту. Це для них, безумовно, в новинку.
— Звичайно, слідуйте за мною, — говорить один з поліцейських і веде Пітера до командної намети поблизу.
Коли вони увійшли всередину, Пітер побачив дві групи людей по різних сторонах столу. На одному боці - кілька високопоставлених поліцейських, одягнених по формі. З іншого боку стоять кілька чоловіків і жінок у синіх куртках з літерами ФБР, надрукованими жовтим по блакитному на спині.
- Послухайте, поки не прибудуть люди з державного департаменту, це справа федерального масштабу, і ви повинні відійти в сторону. У нас більше підготовки і досвіду в роботі з терористичними актами. Тут все просто, - пояснює провідна жінка в куртці ФБР.
Представники вищого ешетона нью-йоркського департаменту поліції не виглядали щасливими, почувши це, але знали, що суперечки далі - пусті трати часу. Особливо тоді, коли вони мають справу з великою терористичною атакою.
- Вибачте, сери? - Поліцейський, який супроводжував Пітера всередину, повідомив про свою присутність.
- Що? Хіба ти не бачиш, що ми зайняті... - формально одягнений поліцейський виливає своє розчарування на бідного хлопця, але загубить людини позаду нього.
- Людина-павук? - Здивовано каже провідна жінка-агент ФБР.
- Так, той самий, — сказав Пітер помахавши рукою.
- Вам щось потрібно? - Вона розгубилась і запитала.
Пітер кивнув головою, витягнув телефон і підняв його вгору, показуючи всім в кімнаті.
- Чоловік, якого я викинув з будівлі, був вимушений терористом-смертником. Перший вибух, мабуть, був справою рук такого ж смертника. Поки я допомагав людям і звільняв виходи, то підслухав розмову між другим терористом та жінкою. Вона тримала в заручниках сім'ю цього чоловіка і змусила його підірвати себе. Я не встиг його зупинити, тому відкинув його убік, як ви вже бачили, — пояснює Пітер, поклавши на стіл мобільний телефон.
– Боже мій... — бормоче один з поліцейських.
- Чим ми можемо допомогти тобі, Людина-павук? - питає головна жінка-агент ФБР.
- Я збираюся самостійно відстежити номер. Ну знаєте, зламати там кілька стільникових вишок і таке інше, але вона може бути в бігах і вже замітає сліди, - коли Пітер говорить це, обидві сторони столу дивляться на нього з несхваленням, яке він ігнорує. - У вас є більше ресурсів, ніж у мене, і тому я тут. Я вже запам'ятав номер, так що телефон можете залишити собі. Перша ж виявлена місце розташування оголосить про нього на цій радіочастоті.
Пітер схопив зі столу блокнот і ручку, надряпав випадкові частоти та простягнув записник вперед.
- Питання? - Питає Пітер, озираючись на кімнату.
- Так, ви не повинні зламувати ніякі радіовишки чи мережі. Ми впораємося з цим. Ви вже досить допомогли, - наказує жінка-агент ФБР.
- Це було не питання. Хто-небудь ще? - Каже Пітер і чекає мить, але ніхто не відповідає. - Гаразд, я скоро зв'яжуся з вами по рації і сподіваюся, що ви все покажете мені таку ж ввічливість.
Тоді Пітер вибігає з намету і, знайшовши безлюдне місце, вирушає додому за допомогою порталу. Пітер, взявши ноутбук-привид, новий портлом повертається на випадковий хмарочос і починає зламувати поблизьку 100 - вишку.
Пітер все ще не повністю довіряв ноутбуку, тому що не перевірив його до кінця, але на кону стояло життя матері і її дітей. Оскільки він не міг врятувати їхнього батька, то менше, що Пітер міг зробити, це зберегти його сім’ю живою і неушкодженою.
Через п'ять хвилин Пітер мав повний доступ до стільникових вишок і сіток в цьому районі, наче він був їх власником та творцем. Коли Пітер вбив номер телефону, то зрозумів, що жінка викинула батарею з мобільного зв’язку, оскільки сигнал не діяв.
Пітер відразу ж знайшов її останнє відоме місце. Отримавши доступ до радіочастоти на своєму телефоні, Пітер стримав своє слово і повідомив про місце перебування ФБР та поліції.
- Дякую за допомогу, Людина-павук. Ми попросимо найближчих офіцерів виставити блокпостоти на всіх дорогах у радіусі 5-х кілометрів від цього місця, - через кілька секунд хтось відповідає.
- Чудово, я перевірю свою місцевість. Пам'ятайте, що ми шукаємо жінку, але це не означає, ніби у неї немає спільників. Обшукайте всі машини і попросіть всіх жінок, яких знайдете, поговорити зі мною на цій радіочастоті. Я чудово пам'ятаю її голос, - відповідає Пітер.
- Емм... Добре. На кожен блокпост буде по одній патрульній машині, налаштованій на цю частоту. Не забудьте прослуховувати.
Виключивши ноутбук, Пітер перекидає його через портал у свою спальню і відкриває інший портул до останнього відомого місця розташування телефону. Пітер не очікував, що жінка все ще буде тут, оскільки її план провалився, причому був залучений сам Людина-павук. Зрештою, більшість злочинців біжать тільки при одній згадці про нього.
Вийшовши з порту, Пітер оглянувся і побачив маленький сімейний будинок у передмісті Лонг-Айленда (Нью-Йорк). Не гаючи часу, Пітер вибиває вхідні двері і вбігає всередину. Уважно слухаючи, він не чує в усьому домі ані дихання, ані серцебиття. Не відчуваючи запаху крові, Пітер швидко перевірив будинок і нікого не виявив.
Пітер роздратовано клацає язиком: він знав, що так буде, тому і привернув ФБР та поліцію. Він лише одна людина, і в нього немає такої робочої сили, як у них.
Вийшовши з дому, Пітер помітив стареньку жінку, яка підглядала за ним через вікно на протилежному боці вулиці.
"Можливо, що сусід носить ніс?" - подумав Пітер переходячи вулицю.
Поки він йшов до вхідних дверей, Пітер почав чути по рації в навушнику повідомлення з різних блокпост.
- Ммм, привіт! - Постукавши в сусідські двері, Пітер незручно покликав. - Це я, Людина-павук. Знаєте того привітного сусідського супергероя?
Сподіваючись, що вона знає його, Пітер стукає ще раз, перш ніж вона нарешті відкриває.
- Я знаю, хто ти! - Старенька жінка говорить зі злобою. - Ти та паучіка погроза, про яку всіх попереджує славний хлопчик Джеймсон! Що ти робив на іншій стороні вулиці, а? Ти б'єш цих бідних людей, так? Ну, вони вже пішли. Тепер чекай тут, поки я викличу поліцію, — каже вона, зачиняючи двері перед обличчям Пітера.
На цей раз Пітер сам відкриває двері, тому що вона забула її замкнути, і з усіх сил намагається виглядати незграбно.
- Послухайте, ті люди через дорогу були викрадені, і я намагаюся їх знайти. Ви можете сказати мені, на якій машині вони поїхали? - Пітер пояснює, перш ніж старша жінка встигає його перебити.
- Забирайся з мого дому, негідник! - Вона кричить, не слухаючи Пітера.
Розуміючи, що це не принесе жодних результатів, Пітер виходить з дому і здивовано бачить на вулиці велику групу дітей сусідства.
- Це Людина-павук! - Один з них кричить, і всі вони летять до нього.
Незабаром діти оточують його і починають ставити Пітеру запитання. Лужайка бідної старенької бабусі стала місцем, де топталися збуджені діти.
- Тихіше! - Пітер кричить, привертаючи їхню увагу. "Може, вони можуть допомогти?"
Діти замирають і махають, як наказав їхній образ.
- Дехто в небезпеці. Мені потрібно знати, чи хто-небудь з вас бачив вихідний людей з того будинку? - Пітер говорить, показуючи на протилежну сторону вулиці.
Діти озираються одне на одного, аж поки кілька з них не піднімають рук так, ніби вони в школі.
Пітер звернувся до них по черзі і отримав потрібні йому подробиці. Два чорні позадорожники марки Каділак виїхали з дому близько 15 хвилин тому і попрямували на схід дорогою, що сталося всього через хвилину або дві після вибуху другої бомби. Його вразило те, що він почув.
- У них були сині куртки з жовтим написом на спині. Мама сказала, що вони з ФБР. А ФБР - це погані хлопці? - Один з хлопчиків питає.
- Дякую! - Пітер говорить, втікаючи в укриття.
Натиснувши кнопку, Пітер повідомляє присутнім про свої знахідки на певній частоті.
- Зачекайте... Я щойно пропустив кілька таких через свій ПП. У них були посвідчення особи федерального зразка, - повідомив хтось по радіо.
- Де ви знаходитесь? - Пітер питає і відразу дізнається подробиці. - Я вже в дорозі.
Відкривши портал у лісі неподалік, Пітер вискакує з-за лінії дерев, дивуючись довгою мотузкою машин, що ведуть до поліцейської блокади.
- Як давно вони проїхали? - Пітер сідає перед блокпостом.
- Десь хвилину тому, — відповідає один з поліцейських.
Почувши його, Пітер мчить по дорозі і швидко розвиває швидкість понад 160 кілометрів за годину.
---- -----...
Дякуємо читачам за 3 платних лайка