Поки Пітер грівся своїм успіхом на холодній гірській вершині, він почув, як хтось прочистив горло позаду нього.
- Кхм..., — обернувшись Пітер побачив Дрюку, яка посміхалася йому з іншого боку портала. - Вітаю, Пітер. Хоча ми повинні закрити портал. Ваші колеги трохи чутливіші до холоду, ніж ти.
Почувши її слова, Пітер подивився за спину верховного чаклуна і побачив, що всі тримаються на відстані від портала та потирають руки в надії зігрітися. Кожен з них злегка тремтів від крижаного повітря, який проникав через відкритий їм портал.
- Ох... пробачте, — сказав Пітер, стрибаючи назад через портал і намагаючись закрити його, але що б він не робив, той не закривався. - Ммм... І як мені його закрити?
Зітхнувши в облозі, стародавній рух руками робить його круговим. Перед нею вимальовується коло заклинання, і на ньому з'являються всілякі руни. Як тільки вона закінчила, коло заклинання перетворився на купол, всередині якого опинилися він, Пітер і його портал.
Миттєвий простір за межами куполу нагрівся, і учні зітхнули з полегшенням, повернувшись до своїх занять.
- Добре, тепер, коли їм не загрожує перетворення в крига, ти можеш закрити портал, — сказала стародавній приближаючи до порту.
- Можу я скористатися підказкою? — Питав Пітер, але стародавня просто сіла на підлогу і почала медитувати, повністю ігноруючи його. "Холод її не турбує, так?"
- Або-небудь
Через десять хвилин Пітер зміг успішно закрити портал. Насправді це виявилося набагато простіше, ніж він думав. Його проблема полягала в надмірній розумовій діяльності. Пітер думав, що йому потрібно рухати рукою і повільно закривати портал, але все, чого він повинен був зробити - це уявити зникнення портула та вуаля.
- Ну, це зайняло у тебе багато часу... — сказала давня і встає з медитації та розсіює купол, який захищав інших студентів.
- Так, правда, було б швидше, якби ти підказала мені, — каже Пітер, дивлячись на льод і сніг.
На щастя, він був дуже стійким до холоду, про що не знав стосовно своїх паячих здібностей. Але це не означає, що він не відчуває холоду. Мабуть, у давній теж є щось, що захищає її, тому що вона виглядала ще менш сумною, ніж він.
- Магія, в певному розумінні це просунути наука, але також і передчуття. Ти навчишся швидше, якщо будеш довіряти цьому почуттю. У багатьох твоїх майбутніх тренуваннях я не буду все пояснювати і дозволю тобі вчитися самостійно, — пояснює стародавній.
- О, думаю в цьому є сенс, — Пітер потиснув плечима, оскільки був новачком у всьому тому магіЇ.
- Добре, тепер, коли ти навчився користуватися подвійним кільцем, ми можемо перейти до наступного етапу твого навчання, — каже вона, але Пітер піднімає руку неначе він у школі. - Що?
- Мені треба негайно повернутися додому. Моя тітка Мей скоро повернеться з роботи, — пояснив Пітер про свої тимчасові обмеження.
- *Вітрах*... Ось чому ми не приймаємо студентів віком до 18 років, - пробурмотіла давню собі під ніс, але Пітер почув її завдяки своїм надчуттям. - Тимчасові обмеження завжди роблять їх навчання важким.
"Часові обмеження? У тебе є Камінь Часу. Час має бути найменшим з твоїх проблем." - подумав Пітер, почуючи затилиць. - Так, я все ще ходжу до школи і моя тітка не звикла, що я затримаюся допізна. Вона поступово звикає до цього, але процес неквапливий.
- Не хвилюйся про це. Нехай я так кажу, але це не така вже й велика проблема. Нам просто доведеться скласти для тебе розклад, — каже вона, запрошуючи Пітера слідувати за нею.
Повернувшись до кімнати, де він зустрів Древу, Пітер побачив костюм, який, на його думку, був костюмом Людини-павука. Він був розкладений на одному з дерев'яних столів і виглядав краще, ніж він міг собі уявити. Він був схожий на оригінальний костюм Людини-павука: червоний і синій з орнаментом у вигляді павутини на деяких червоних ділянках. Тим не менш, він відрізнявся від його очікувань.
- Ти вже приготувала його? - Розчарований, він запитав Пітер з шаленою швидкістю підбігши до столу. - І закляття теж?
На ньому не було жодних поміток, які могли б ввести його на думку, що він зачарований. Ніяких рун, круг заклинань або чогось подібного.
- Так, це не створює проблем. У мене пішло п'ять хвилин на виготовлення, - трохи хвалиться давній, насолоджуючись реакцією Пітера на її роботу.
- Вау, ти неймовірна. Як знав, що краще прийти до тебе, а не до Старка - Пітер хвалить її роботу, простягаючи руку, щоб доторкнутися костюму.
Як тільки його рука торкалася костюма, золоті кола заклинань разом з рунами покрили кожен сантиметр одягу. Через мить костюм втягнувся у руку Пітера і зник.
– А... що тільки-но сталося? - Сказав Пітер, озираючись на порожній стіл і свою пусту руку.
- Костюм тепер зв'язаний з тобою. Просто подумай про нього і він виявиться, — пояснила стародавня.
- Добре, ось так... — брмоче Пітер, думаючи про костюм.
Раптом одяг на ньому вмиг замінює його новим костюмом супергероя, який, на здивування, має капюшон. Однак Пітер не заперечував.
Побачивши, що Пітер оглядає свої руки й ноги, стародавня змахнула рукою і перед ним постало дзеркало у весь зріст.
- Це так круто... - каже Пітер в благоговіння і подиві.
— Я рада, що тобі сподобалася моя робота, — говорить стародавній чоловік, стоячи поряд з ним і розглядаючи його костюм у дзеркалі. - Але це не єдина його особливість. Костюм зроблений стійким до більшості факторів, таких як вода, вогонь, розриви, порізи тощо. Він також зачарований невеликим збільшенням міцності. Але не будьте занадто самовпевненими. Достатня пошкодження зможе прорвати костюм, але він відновиться через кілька годин після ушкодження. Він призначений для тривалого функціонування, а не як захисна броня. Розумієш?
- Так, не варто надто покладатися на захист костюма. Зрозумів, що я кидав Пітер натягуючи капюшон. - Блін, а капюшон приємний елемент.
— Так, я знала, що тобі сподобається, — усміхається стародавня жінка, спостерігаючи за його безладними позами в дзеркалі. - Тепер перейдемо до тих пунктів, про які ти спочатку просив.
Несподівано з халата смартфона доноситься давня, і Пітер був приголомшений.
- У тебе смартфон? - Питає він з явним шоком у голосі.
- Так, а ти думав, що я буду якимось старомодним монахом, який нічого не знає про сучасне століття? - Вона запитала, що то таке.
- Ну, типу... Якщо чесно, то так. Можна мені твій номер? — Питає Пітер, і давня похитує головою фотографуючи Пітера.
- Поглянь, вона повертає телефон до Пітера і показує йому фотографію кімнати без нього. - Костюм невидимий для всіх камер, але ви можете вимкнути і включати цю функцію за власним бажанням. Подумай про її вимикання
Пітер слухняно виконує її прохання і відчуває легкі вібрації через костюм. Коли вібрація зникає, давня робить ще одну фотографію і показує її йому. Цього разу його було повністю видно.
- Якщо ви подивитесь на правий нижній кут свого ока, то побачите маленький значок камери поряд із піктограмою увімкнення і вимикання. Вимикана частина повинна бути підсвічена прямо зараз. Все для запобігання будь-якій плутанині, — пояснює вона, і Пітер бачить саме те, що вона говорила.
- Вау, ти просто продумала все, — хвалить її Пітер, коли знову включає функцію і бачить, що піктограма тепер підсвічує включену частину.
- Коли я укладаю угоду, я планую виконати її до кінця. Останнє, що варто перевірити, це зняти костюма. Уявіть собі його зникнення і він повинен зникнути, — пояснює вона, і Пітер знову слідує її словам.
Миттєво костюм Людина-павука замінюється одягом, в якій він був раніше. А костюм ніде не було видно.
— Ви правдоподібно перевершили самих себе, — каже Пітер, повертаючись до стародавньої і кланяючись їй. - Дякую.
Він знав, що вона стара як скам'яніла і поклони здавалися йому найкращим способом виразити свою вдячність. Інші монахи зробили це раніше під час першої зустрічі, так що він просто пішов за їхнім прикладом.
— Завжди будь ласка, Пітер, — каже вона з усмішкою, перевіряючи час. - Боюся, мені потрібно повернутися до своїх обов'язків, так чому б тобі не поїхати додому і не повернутись завтра вранці. Завтра вихідні, так що у тебе не буде занять, вірно?
— Так, добра ідея, — відразу погоджується Пітер, коли стародавня повертається, щоб піти. - Чекай! А як мені звідси піти?
Не говорячи ні слова, стародавня піднімає руку, демонструючи Пітеру подвійне кільце, і згортає за кутик, залишаючи Пітера на самоті.
- Ах, так... Я забув про нього, - пробурмотів Пітер, дивлячись на своє нове кільце.