Глава 179 - гірських краєвидів і озеро
Прохолодний ранковий вітерець, багряний світанок.
У форті Чорного Каменя вже було все, що треба.
Ніхто і не думав про вчорашню битву. Майже 4000 латиників з армії Чорнокаменська загинули в бою біля стін фортеці. На землі, крім свіжих трупів, було розкинуто зброю з доспехами. Ті, що ввійшли в себе раби з королівства Чамборд без будь - яких вагань зняли обладунки з ворогів і одягли на себе. Вони тримали ворожі мечі в руках, були на зброї. Після того вони взяли з собою військові трофеї, які могли забрати із себе і завантажили десяток возів.
Хоча здоров'я більшості людей було слабким через довгі муки, що їм довелося пережити, вони все ж вижили в скрутному становищі. Мудрий король врятував їх, несподівано з’явившись. З'явилася надія, піднявся дух. Під керівництвом Лампарда було побудовано військо. В Азероте військове мистецтво було перш за все зосереджене на тому, що більшість чоловіків вправно їздить верхи. Тепер бойові коні Чорнокаменська, на яких вони роз’їжджалися, були їхнім військовим трофеєм. Вони залишили кількох жінок, щоб захистити візки. Воюючі, люті жінки, від яких виходила явна енергія.
Воско виступила в дорогу. Лампард відвідав Сон Фея, після чого вирішив влаштувати повернення шахтарів у королівстві Чамборд. Холодну осінь наповнили крики прощання і побажання удачі.
У той же час у присутності Сун Фея молодий худорлявий Модріч підтримував старого Золя, щоб він не впав.
Після того як всі піддані прийшли на церемонію короля, старий став навколішки і першим наважився сказати: « Королю, дозвольте мені йти за військом. Гірський крячок Палаючого сонця — це незаселена глуша. На шляху можуть з’явитися такі перешкоди, як густі зарості, небезпечні болота, ліси та стрімкі скелі. Якщо не братиме провідника, то можна легко заблукати. З 26 років я перебував у полоні, і відтоді був рабом в шахтах. Там прожив 21 рік, кожен закоулок, кожна шахта, бачив найкрутіших хижаків у горах. Я керуюся, що допоможу королівському війську максимально швидко подолати гірський хребет Палаючого сонця..."
"Але твоє здоров'я..." - будучи людиною, яка знала наскільки болісним може бути подорож, коли ти загубився, в голові Сун Фей виник чудовий план після почутого речення. Старик Золя сказав все це не без причини. Війску доведеться проходити через ці безкраї круті гори. Звичайно, потрібен провідник. Але цей старий був важко поранений. Навіть відновившись за допомогою магічного ліків зі світу Діабло, тіло все ще було виснажене.
"Заспокойтеся, мої старі костячки все ще міцні..." - старий був дуже хоробрим, його сиве волосся хиталися на вітрі. Раптом він відштовхнув Модріча, підняв чорний шпильник вагою 50 кілограмів і почав хвалитися: « Дивіться, я старий король міг підняти такий булівець. Так дозвольте старому Золя пуститися в подорож і витратити свої сили заради королівства Чамборд ..." - сказав це, він трохи зворушився. І вже майже ніколи не кричав: « Більше 20 років я чекав на цей день! »
Сон Фей дуже зворушився мужністю і ентузіазмом старого чоловіка, що стояв перед ним.
« Гаразд, Олеге, приведи Пламінного Звіра і передай його нашому досвідченому провіднику...» - сказав це, погляд Сун Фея впав на повне очікування Модріча. Він усміхнувся: « Ти теж їдеш, ти будеш з дядьком Золя верхи на звірині. Подбай про дядька Золя!"
« Що? Правда? Дякую, Ваша Величносте.
Молодий чоловік жваво підскочив, він вже давно думав попросити короля поїхати разом з ним у дорогу і не хотів, щоб король першим про це заговорив. З того часу як він прийшов у себе, то побачив Сан - Фея, весела обличчя і теплі руки яких дозволили цьому худому білпурному юнаку закарбувати в своєму серці теплоту. Для нього було великим щастям йти за королем.
Наглядач Олег дуже швидко привів могутнього Пламінного Звіра.
Цих істот 4 рівні розводили протягом декількох поколінь у державі Чішуя. І хоча вони стали слухняними, їхній бунт послабився і їхня жахлива сила ослабла. Це була одна з причин, чому вони зазнали поразки через кавалерію королівства Чамборд обличчям до обличчя. Але після того, як їм підмішали в корм [Зельє Халка], можна було побачити зворотну картину, таку ж як і з товстим Олегом. Зростання зросло вдвічі, витривалість і сила атаки збільшилися, алої полум’я магічної сили охопило копита. Вони також стали значно гострішими. Я повернувся до дикої вдачі. Злодії стали задираками і злими, але завжди слухалися свого господаря.
Радісний Модріч підбіг і потягнув за повода.
Хто знав, що в Пламінного Звіра, завидивши незнайомця, пробудиться лютий характер і він почне несамовито топати. На щастя, у цей час Великий чорний Пос вилякав свої очі і дико заричав, змушуючи людей ні то плакати, ні те сміятися. Це виглядало так, ніби громіла навчає свого молодшого брата розуму. Тільки тоді полум'яний Звір нехотячи припинив топати. Але він більше не дозволяв Модрічу і Золя підходити до нього.
Сан Фей трохи засмутився.
Цей звір взагалі не поважав його,.Сун Фей якраз збирався перейти в [рим друїд] і поговорити з ним про життя та мрії. Раптом чиясь тінь, обрисами нагадує жінку, підійшла ззаду. Білі ніжні руки з м'якою шкірою погладили лоб Пламінного Звіра і зробили кілька легких жестів у бік Модріча та старого Золя. Потім з’явилася картина, яка змусила всіх оніміти — полум'яний Звір несподівано підійшов і схилив коліна перед обома людьми й далі не виявляв свого зухвалого характеру.
"Анжела, як ти усмирила цих тварин?"
Войско виступила, попрямувала до виходу з фортеці Чорного Кам’я. Сон Фей сидів на Великому Чорному Псі і обіймав свою кохану, тримаючи її так міцно, наче коштовний нефрит. Бледенна дівчина відчувала пусту голову аромат. Холодний ранковий вітер заспокоївся, принісши відчуття спокою і безтурботності. Усміхнувшись, Сан Фей поставив запитання.
Хоча осінший ранок був надзвичайно холодним, Анджела відмовилася їхати в возі. На ній була тонка біла коротка спідниця, яку весь час вітрів вітер, видно стрункі ніжки. На ній були надіти леггінси незвичайного чорного кольору, від яких йшов дивний блиск і шарм. Її обличчя засяяло фарбою, коли вона попросила їхати разом з Сон Феєм верхи на Великому Чорно-хмарному Псі. Молода дівчина навіть не помітила, як швидко потрапила в любовні мережі. Вона навіть не помітила, що інші люблять щастя, окрім сором’язливих поглядів і усмішок. Вона тільки відчувала, як її обхопили сильні і гарячі руки. Їй було важко заспокоїтись.
« Я теж не знаю» - почув Сан Фей. Анжела злегка нахмурила брови: « Вони ніби зрозуміли мене, дуже привітні і розумні, прям як діти...
Ось так відповідь.
Сон Фей усміхнувся, здогадався, що перед ним було щось загадкове. Анжела мала дивну силу, яка приваблювала тварин, особливо останнім часом під час тренування Пламних Звірей та армійських коней. Це був природжений дар, який поширювався на всіх так швидко, як прорвав дамбу повінь, і не важливо, наскільки лютим було тварина. Ти заражався непорочною гарною посмішкою, стоячи перед цією дівкою, ставав славним і покірним.
Але, очевидно, Анжела не могла зрозуміти чому.
Поки вони обидва говорили, армія вже покинула фортецю Чорного Кам'я через тильні ворота.
« Не можна, щоб укріплене місто повністю заволоділо королівством Чорнокаменська на чолі з його пожадливим королем."
Сан Фей йшов позаду усіх. Через жорстоку силу варвара він зруйнував міцні стіни і внутрішні споруди. Ця військова фортеця, якою керувало кілька поколінь королівства Чорнокаменськ, перетворилася на димітню купу шпильників. Вона стала, як і раніше проходом. Королівству потрібно як мінімум 3 роки щоб відновити її у такому вигляді, як вона була раніше.
***
Наступного дня рух війська пройшов дуже гладко.
Чим далі воно віддалялося, тим більше вимальовувалася неприступна гірська крига на сонці, всюди були тільки камені да скелі. Столисті дерева проросли крізь глину і каміння. Гори і дерева важко проникли у сонячне світло. Пополудні почало темніти. А до вечора все обволокло білим туманом. Було дуже погано бачити, на шляху скрізь зустрічались стрімкі скелі і майже змерзли старі дерева. На землі лежали грубі листки і пожохлий мох, що звисав затьмянілий запах. Не вистачало орієнтирів, тому легко було загубитися серед цих безкрайних гірських хребтів.
На щастя, у війська мався Золя, який був наче нерозрядний GPS-навігатор.
Якщо говорити про цього старого чоловіка, то він дійсно знав кожну стежку в гірському хребті Палаючого сонця. Навіть серед доріг, які заросли травою, він також добре орієнтувався і знав їх як свої п’ять пальців. А коли, здавалося б, що вже немає куди йти, він проїхав собі шлях через бур’яни. Це дуже убереже погано орієнтуючого короля Сан - Фея та його війська від зайвих хвилювань.
По дорозі вони пройшли декілька шахт і копалень, які належать королівству Чорнкаменська. Сон Фей одразу послав туди товстого як кривавий левіятан, наглядач в’язниці Олега. Він сильно розгромив і знищив військо Чорної Скелі. Він знищив усі копальні і випустив на волю більшість рабів, яких змусили працювати в копальнях та шахтах. Тому що всіх шахтарів родом з Чамборд король Чорнокаменську зібрав у фортеці Чорного Камня, щоб усіх перебити, серед звільнених рабів не було жителів Чемборгу. Тому не варто було відволікатися. Серед цих копалень були такі ж досвідчені люди, як Золя, котрі знали дорогу. Вони скучали за домом, на колінах дякували Сон Фею і видавали вітання. Вони разом зі своїми співвітчизниками вирушили додому, розчинившись у густому тумані серед гір.
Минуло три години і, незважаючи на те, що сонце ще не сіло, стало важко просуватися по гірському хребті палючого сонця через наступаючу темряву.
« Я пам’ятаю, що на березі озера лежить кам’яний ліс. Найзручніше місце для розміщення табору, сьогодні ввечері краще відпочити там."
- Сон Фей глянув на сплячу Анжелу і кивнув головою.
Дійсно, через півгодини з’явилось гарне чисте озеро. Уздовж берега росло багато трав, і здавалося, що вся земля була уселена прекрасним вовком. Неподалік стояв кам’яний ліс, не крутий. Саме місце, щоб розбити табір.
Крім гірського пейзажу і виду озера, під час глибокої осінньої осені не могло бути такої творчості.
Але Сан Фей нахмурився.
Тому що на березі озера було пролито світло вогню, а також чути величні голоси. Виявилось, що деякі люди вже давно тут жили і їх було багато.