Глава 121 — майстер, що жахає
Прекрасний і страшний ураган смерті.
Хоча Періс була сильна, вона була зм’ята і відкинута назад ударною хвилею наче листок підкинутий осінним вітром. Їй довелося визнати, що незважаючи на всю свою обережність, вона все-таки недооцінила сили цього маленького государя.
Поки вона летіла по повітряу, Періс обмірковувала свої наступні кроки. Але її зіниці її красивих очей раптово стиснулися і в них несподівано з'явився смертоносний холодний блиск, коли вона побачила, як із сліпучого шторму до її серця та горлу кинулись два сяючі промені.
Неймовірно.
Маленький король рухався, наче велетенська смертельна смерч, буквально знищуючи все на своєму шляху. Хоча на його тілі вже розповзалась кривава пляма, в очах він лише палав бажанням вбивати, його тіло летіли майже паралельно землі, сяючий вихор парних мечів розривав все, що спадало навколо аромат смерті.
Пріс окутав запах нависої загрози.
Убивство Фея було неначе матеріалізоване й залишило на прекрасній шкірі Періс багато дрібних кровоточивих ран, наче подряпини від гострих ніжок. Відчуття наближення смерті миттєво розірвало ментальний захист Періс, позбавляючи її можливостей швидко мислити.
Побачивши, як пара мечів випаровують її багатошаровий голубий захисну оболонку легко, подібно до паперу, Періс змінювалась в обличчя і вперше за життя на її обличчі з’явився страх. Вона відразу ж повернула голову і закричала з усіх сил...
"Мерфі!!"
Бах!
Не встигла вона закінчити, як перед нею раптово з нізвідки виросла тінь і повільно викинула удар в бік Фея.
Люди відчували дивачність через цей удар.
Він здавався неймовірно повільним, кожен міг чітко його розгледіти, вони навіть могли прочитати чорну мітку на кільці, надетом на середній пальці нападника. Однак, цей удар був також швидким. В одну мить він зіткнувся з двома мечами.
Час і простір перевернулися.
Лязг!
Удар одночасно потрапив по фіолетовому і синьому мечу.
Він обрушився на мечі Фея як потік, якому неможливо протистояти. Парні мечі в руках Сун Фея видали жалібний виття, зігнулися і затремтіли, наче під час землетрусу, а потім, немов ревуюча річка, що проривала греблю, енергія від удару вдарила у долоні, передпліччя та плечі Фею.
Щелк-щелка!
З часом на його руках хлинула кров, і Фея оточив червоний туман. Його одяг покритий алим. Як лялькова ганчірка, Фея відлетіла на кілька десятків метрів. З його рота потекла струмка крові.
Майстер!
Серце Фея затремтіло.
Цей чоловік раптом був найсильнішою людиною, яку Фей зустрічав як на Азероті, так і в світі Діабло. Неймовірна міць, що ховалася в кулаках цього чоловіка, зараз розривала і роздирла його м'язи, наче тисячі крихітних детонуючих вибухів, і через цей нестерпний біль він ледве стримував себе від крику.
Перед ним з’явилося « Зілля, яке він відразу залив собі в горло ».
Він швидко видужав.
Однак Фей зовсім не відчув полегшення.
Потік лютої сили цього чоловіка не ослаблював, і він знову почав кросувати щойно відновлені зіллям м’язи та кості. Ліки знову зціляли їх, але вони не могли зупинити те, що нищило його нутрощі.
Змахуючи рукою ще раз, він негайно випив « Зельє повного відновлення сил».
У всесвіті Діабло це зілля відновило 100% здоров'я і мани, а також могло послабити зовнішній негативний вплив... Дійсно, після глотка фіотлетової мікстури сила повільно зійшла на землю.
Фей не став атакувати.
Він швидко переключився на режим Ассасину і миттєво розчинився в пиловому, туманному середовищі. Зараз Східна гора була вкута пилюкою, туманом і димом, а це було краще середовище для « вбивць ».
Перед Періс стояв високий сивоволосий бородатих чоловіків
Збивши Фея сивоволосого старця, звали Мерфі. Він був таємним козиром у плані Паріс. Спочатку планувалося використати його в вирішальний момент для того, щоб розправитися з принцесою, але коли її власне життя опинилося у небезпеці через фіолетове-синові клини, Періс довелося покликати його на свій захист.
Після удару, який відкинув Фея, старий не скористався нагодою переслідувати його.
Він прибрав руки за спину, але з його очей полилися золоті потоки світла, наче прожектори, які пронизували кривавий дим і пил. Його очі рухалися туди-назад, немов намагалися знайти щось ... На його обличчі з’явився серйозний вираз.
Періс стояла позаду нього і бачила щось інше. Вона помітила дві криваві рани на руках старця. Рани були завглибшки сантиметра в три, а навіть білі кістки. За його пальцями текла кров, повільно капаючи на землю.
Побачене змусило її налякатися по-справжньому.
Мерфі був вже шестизірковим майстром. Він мав силу атрибута металу, яка зробила його тіло майже незнищенним. Його кулаки були таншою зброєю, але вони не мали жодного переваги в зіткнення з мечами Фея...
Періс відчувала справжній страх. У неї крутилася думка, що якби на його місці виявилася вона, то її горло і серце вже були б розірвані.
"Мерфі, вбий його якомога швидше!" - Періс майже виплюнула ці слова зі своїх білих зубів. Вона ніколи так не хвилювалася. Хоча у неї все ще було багато запасних варіантів, вона була дуже стурбована бойовою силою цього маленького офіцера. Жіноча інтуїція підказала їй, що вона щось пропустила, але Періс не могла зрозуміти що саме.
"Він зник!" - Мерфі оглянув всю Східну гору, але так і не зміг знайти місця, де сховався маленький король, він не міг виявити навіть найменшої струмені запаху, яка б видала його.
« Я не можу знайти його! »
"Що?" - красиве, безподобне обличчя звабливої Періс більше не могло приховувати її жах. Цей дрібний король зміг втекти від шестизіркового майстра? Ця ситуація стала ще більш очевидною з давніх легенд, про які постійно співали барди. Але Періс швидко обдумала все і прийняла рішення: « Убий кожного воїна Чамбрідда, ми заставимо його вилізти зі своєї нори! »
У всьому, що стосується людської природи, Періс перевершувала всіх інших.
Однак...
« Періс, якщо я не помиляюся, всі люди з Чамборде... вже мертві." - майстер ще раз оглянув всю гору, але не знайшов нічого крім трупів, і тільки після цього дав відповідь, який привів Періс в сказ. Вона вже давно не мала такого скрутного становища. Останній раз Періс відчувала таку безсилість, коли її названий батько закривав її в чорному як вугілля підвалі, з якого не було можливості вибратися.
« Чорт би його побрав! Забудь про нього... Я візьму на себе інших майстрів, а ти вбий принцесу!» - коли вона домовилася, її тіло окутав срібне світло, і незабаром Періс опинилася в віддаленій точці битви, допомагаючи вже ослабленим тиском убивцям розібратися з дівчиною у фіолетових одязі. У той же час Мерфі кинувся в сторону старшої принцеси.
Гуркот і гул!
З кожним його кроком енергія навколо нього ставала все сильніше, і незабаром через неї почала тремтіти гора.
Принцеса лицарі, яких залишилося менше ніж сотні до цього часу, швидко виявили неминучу небезпеку. Вони відразу розділилися на дві групи — одна залишилася охоронною принцесою, а друга безстрашно впала на Мерфі задля того, щоб врятувати своє життя від цього жахливого майстра навіть тоді, коли їхні жертви вистачить лише для однієї секунди.
Но...
Гур і гуркіт!
Мерфі повільно просувався до принцеси. Йому було досить легко змахувати кулаком, щоб перешкодити шляху лицарі, навіть не встиг видати зойку, перетворилися на криваве місиво. Його удар розривав їхні тіла й кості. Рицарі були схожі на сніжинки, які миттєво зникали під палючим сонцем.
Це був високорангий могутній майстер.
Рядові солдати не могли наблизитися до неба ближче, ніж на 10 метрів, і вже говорити про спроби зупинити його.
Незважаючи на це, вони продовжували атакувати його один за одним.
Їхня зарозумілість похитнула страх.
На жаль, абсолютна сила та мужність не могли перемогти.
Протягом однієї миті більше як п’ятдесят лицарів загинули, їхня зброя, обладунки, кістки та кров — усе стало аловий туман. Вони назавжди зникли з цього світу.
Мерфі все ще повільно рухався до принцеси.
Він вже опинився на дуже небезпечному для принцеси відстані. Вона була в великій небезпеці. Коли Мерфі ударив двадцять перший раз, побудова лицарів, які захищали принцесу, вже розвалилася надвоє.
Рицарів зовсім не турбувало смерть їхніх товаришів і друзів, але ось удари Мерфі були зовсім іншою справою.
Без лозунгів і викриків, п'ятдесят позосталих лицарів знову розділилися на два загони, один з яких, наче метелики на вогонь, відважно кинувся назустріч Мерфі, який ступав по кістках їхніх друзів.
Гріррах!
І далі лунали швидкі удари, продовжуючи сіяти смерть.
Рицарі, які пожертвували своїм життям, продали його за дуже низьку ціну — їхні дії не мали жодного ефекту.
Відстань від сивоволосого майстра до принцеси не перевищувала 30 метрів.
З 25 лицарів, які мужньо перешкоджали маршруту Мерфі, залишився тільки один. У його очах була нудьга. Він знову помахнув своєю рукою і останній вижив миттєво залишив цей світ.
Ніщо не могло зупинити сивоволосого бога смерті.
Мерфі переглянув погляд на принцесу. Він був абсолютно впевнений, що зможе перетворити цю « молоду жінку » на кривавий туман.
Але в цей момент...
З нізвідки з'явився кулак.
Він тихо пройшов з возом кривавий туман, який залишився від зовсім недавно борчих лицарів. Він, наче у вільний від простору і часу, миттєво вдарив на груди майстра сивої залози.
Хлоп!
Бризнула кров, яка відразу пошкодила сідню бороду старого.
Мерфі на високій швидкості полетів назад.