"Александр..."
Сльози текли по обличчю Анджели коли вона нарешті піднялася на оборонну стіну і побачила як Фей зстрибнув.
Коли Фей повернувся, теплота, яка відбивалася в його очах через проріз шолома, змусила її серце дрихнути. Вона ніколи не забуде цей момент свого життя.
Александр... ти повинен повернутися ... Ти будеш великим королем і Чамборд гордиться тобою, а ти будеш... легендою на континенті Азерот ... Я чекатиму цього дня!
Анджела відчула, ніби пішла шматок її душі. Вона притулилася до зубців захисним муром, щоб не впасти.
Вона пильно дивилася на чоловіка, який зісковзнувшись по оборонній стіні, приєднався до групи сильних чоловіків, відновив формуцію і очолив атаку на підповзаючий змієвілий ворог. Її погляд був спрямований на Фею, а наповнені слізьми очі ніколи не минули.
"Дозвертайся живим!"
...
...
На південному березі річки Зулі.
Восени вітер зривав листя, яке пожовтіло. Пушиста білизна в повній бойовій готовності піднялася на задні лапки і оглянулась по сторонах. Переконавшись, що нікого не було поряд, вона розслабилась і щасливо почала гризти соснову шишку. У голубому небі птахів вільно ширяли.
Прекрасний осінній пейзаж.
Але раптово...
Цок- цк- цик!
По сусідству рознеслися гучні крики коней, а земля затремтіла. Білка відразу ж кинула напіврозгрібну шишку і забралася на дерево, а птахи почали боятися літати.
Здалеку почувся сильний кінський бриж.
Після того як метушилася, воїни зі срібною маскою та його чорні лицарі з’явилися на південному березі річки Зулі.
Рицар у срібній масці подивився на небо, щоб визначити приблизний час доби і дістав "Орлиний очей", для спостереження за діями солдатів на оборонній стіні. "Орлине око" є цікавим магічним предметом. Він нагадує невелику підзору трубу, але на обидва кристалічні лінзи в ньому наклали благословення "ок орла", що дозволило користувачеві бачити набагато далі. Через неї ви зможете побачити навіть уус мурахи!
Через "Орлиний очей" він бачив обличчя солдатів, на яких відбивалося втома і страх. Багато хто полінувався повністю одягнути обладунки і частина броні лежала на землі, що послабляло їх оборонні позиції... Все йшло саме так, як він і очікував. Його обличчя з’явилось на кусці передзрілого висміювання.
"Довести до підчинених мою команду: всім приготуватися до..."
Раптом він зупинився, не встиг сказати слово "штурм". Під час спостереження за оборонною стіною через 'орлиний очей,' він помітив приблизно 20 чоловік в важких доспех спускають на мотузках зі стіни.
"Це..." Рицар у срібній масці здивувався на мить.
Він повністю розглянув броню воїнів, які наближалися до стандартного клиноподібний образ. Після секундної злякання його обличчя відбивалося презирство, а на губах з’явилася сміх. Трохи пошматований, він крикнув: "Ха-ха, король Чамборда, схоже, я переоцінив вас. Який дурень! Гарна ідея, але як ти збираєшся прорватися через ряди моїх воїнів лише з двадцяткою чоловіків?"
"Кіль він вчинив так, давайте з'їдемо закуску перед основним блюдком!" смiявся лицар у срібній масці. Він вказав своїм хлистим на "лупих" ворогів і сказав: "[Второю], [Третій] перебудуйте воїнів з баштовими щитами в захисне формування. Нехай ці повні бовдури підійдуть ближче. Зрубайте їхні голови за десять секунд!"
"Моо-!"
У небі пролунав гучний звук сурми і тиша, яка охопила народ Чамборда нарешті була порушена.
Звук сурми означав військову команду. Формування, наче високотонна машина, почало швидко перетворюватися.
"Топ, топ, туп, тепе!"
Передзвонив гуркіт і поступ. Будівельні щити не зазнали значних змін. Вони просто висунули краї трохи вперед, а центр від'їхав трохи назад.
"Дзинь, Дзень, Дунь -!"
З нього доносилися звуки, що звучали між важкими металевими частинами. На 3 ярди вгору піднімалися баштові щити, а перед ними — на 5 метрів уперед. Під променями яскравого сонця, наче усмішка женця смерті, блищав щільний частокол пік. Копія були спрямовані вперед, а вороги в формуванні мовчали. Вся форма тіла схожа на великого їжака з сталі. Якби слон влетів у формування, то його насадили б, наче шашлик.
З другого боку, двадцятка тяжко бронованих солдатів атакувала так що вони не боялися смерті.
Ця битва була нерівною.
Коли ви дивитесь з висоти, це виглядало так, ніби пара мурашок сміливо провокувала слона. Якщо слон топне, мурашки швидко розчавляться.
Аура смерті від копій затьмарювала ясну погоду.
Ніхто не ставив під сумнів здатність списа, незважаючи на будь-який тип броні. Навіть залізні пластини у два дюйми (5 см) завтовшки будуть легко проткнуті цими гострими списами, що мають 4 сантиметрові наконечники.
Але ті, що бігають в "V" символічним (кліновидним) формуванню "мурав'ятіві" зовсім не сповільнилися. Вони навіть прискорилися, наче хотіли бути пронизані смертоносними списами наскрізь.
Ніхто не видавав ні звуку. Повітря також застигло. Кожен міг почути як б'ється його серце.
На оборонній стіні не могли нічим допомогти своїм товаришам. Бійці висувалися з бойниць вперед, щоб краще бачити те що відбувається. Очі Анджели були повні сліз і занепокоєння. Її руки міцно стиснули край сукні і майже порвали його. Емма, яка пішла за Анджелою на оборонну стіну, тримала стиснуті кулаки перед грудьми і закривала подих.
На протилежному березі річки Зулу лицар у срібній масці вже забрав "Орлине око". На його обличчі все ще була насмішка, коли він дивився на заірваних "муравів".
“ Як ти смієш пси пошкодити честь дракона? ”
Жорстокий вираз з'явився на обличчях дюжини чорних лицарів, які стояли позаду рицаря у срібній масці. Подібно до голодних вовків, які почули їжу темної ночі, вони облизали свої губи.
біля мосту.
Дистанція між « мурав’ями » і "жахним їжаком" швидко скоротилася.
20 метрів...
16 метрів...
13 метрів...
10 метрів...
Сидячи на коні, лицарі у срібній масці піднімався трохи вище. Його усмішка ставала все більшою і ширше, коли він передбачив скорі поранення та болісну опопали противника.
Для нього кінець битви був очевидним - атакуючи центр формування, яке має вогнену частину лінії баштових щитів, противник буде оточений, наче м'ясо у пельмені. Ці важко броновані тупиці, наче кебаб, будуть легко насаджені на списи.
Він зовсім не турбувався про можливість "муравів" прорвати лінію баштових щитів.
Всього було розвернуто три лінії воїнів з баштовими щитами, які сягали трьох метрів заввишки. Кожен щит важив понад 100 фунтів (50 кілограмів), утримуючись елітними солдатами і численними залізними прутами. З такого роду захисним формуванням, можна було контролювати передові атаки важкої кавалерії понад 10 хвилин.
Рицар у срібній масці зовсім не ховав своєї посмішку.
Але в наступну секунду він застиг, наче уражений невидимим світлом. Його тіло напружилося, а очі майже вилізли з орбіт.
Чорні лицарі його видобули.
Військові коні на яких вони були верхи, які зазвичай не втрачали темп навіть при важких травмах, почали неконтрольовано рвати відступаючи ...
Тому що 2-3 секунди тому гучний рев пролунав з іншого боку кам'яного мосту.
"Благослови Господь!"
"Комендір мурахів", голова "V" символічне побудова, відразу після гучного крику, з силою мітнув свій величезний чорний сокира вперед.
"Свист, Свисток, свіст -!"
Топор перетворився на сіру тінь і шалено обертався, розриваючи повітря і навіть простір навколо.
"Бам!"
Величезна кількість волей розчавлюється і кров бризнула до неба, опускаючись "крововим дощем". Величезний чорний сокира врізався у залізні щити.
Як гострий ніж проходить через шматок м'яса, або як божа сила, що сходить з неба, змітає дерево, металеві баштові щити, здатні зупинити важку кавалерію, деформувалися під час зіткнення. Сила, з якою був пущений сокира, через мигновень снесла більше десятка величезних щитів, як сухе листя в кугу.
Невгамований!
Абсолютно нестримний!
Величезний сокира здавався не просто сокирою, а справжнім покаранням розгніваного бога війни. З нездоланною інерцією та силою він міг знищити навіть найвитонченіші гірські вершини, якщо вони не в стані подолати їх.
В лінії баштових щитів, така ж щільність як стіна, удар сокири зробив криваву колоду завширшки в 2 ярди. Зламані кінцівки, як і кров, падали з неба й « прикрасили » інші щити. Побудова занурилася в хаос.
Елітні солдати зі щитами, навіть у своїх найгірших кошмарах не могли уявити, що хтось буде здатний зломити їх захист так легко. Жорстока реальність застав їх зненацька. Це настільки здивувало їх, що вони забули про дисципліну і потребу діяти. Завдяки цьому противники вдерлися у побудову через колоду, залиту кров’ю.
Раніше вони виглядали тупими свинями, які йшли на забій, але після того як ці свині скинули маски, в мить їх привели у якості владних демонів. Їхня зброя виглядала косами смерті, а самі вони бачилися прямими її представниками. Скрізь, де вони йшли, лилася кров і були чутні передсмертні крики. Перші лінії з баштовими щитами були беззахисні і падали під їхні ноги, наче пшениця, скошену косою... Ніхто не зміг витримати більше секунди.
Битва між мурашками та слонами перетворилася на односторонній бій слонів.
В одну секунду їхня роль несподівано змінилася.