Я не очікував аплодисментів, я не чекав збуджених криків. Я знаю, що моя раса не поводиться як варвари.
Вони цінують раціональність і логіку; вони були запрограмовані таким чином. У них були емоції, але вони були пригнічені.
Мені було приємно бачити їхні приголомшені обличчя, і невдовзі після цього вони поклонилися на знак поваги, кажучи:
- Хай живе Імператор Рао! Хай живе Бог Рао!
Проста мова без емоцій, але в ній було багато ваги і рішучості, вони покладали на мене свої надії та мрії.
Велика відповідальність, але чомусь я не відчував, що обов'язок - це тягар, я відчув тільки вдячність і мотивацію.
Мої люди були мотивовані, тому я теж був спонуканий. Настав час діяти.
Я полетів назад до командира.
- Всім повернутися до роботи!
- Так, сер!
Разом з Фаорою і Зодом я запитую:
- Доповісте про планету "Земля".
- Сер, як ми і думали, це варварська планета, їх рівень технології набагато нижчий за нашу.
Я кивнув; я очікував цього.
- Щось ще?
- Так, як ви можете бачити, в деяких місцях наші сканери не змогли проникнути всередину, наче він був захищений якимось бар'єром.
- А? - Я дивлюся на голограму перед собою і бачу деякі місця на планеті з чорними областями, що означало, ми не могли проаналізувати всю планету.
« Добре місце на березі океану, а інше в глушині? Мабуть, це острів або щось у цьому роді.
Це дивно... Варварська планета не може протистояти нашій технології... Якщо тільки на цій планеті немає прихованих цивілізацій.
Це не щось нове. Зазвичай цивілізації вирішують сховатися через страх, і саме ці суспільства найбільш розвинені.
Цей страх може бути викликаний чим завгодно, але зазвичай це страх війни; зрештою слабкі істоти бояться сильних і невідомих.
Я можу припустити два варіанти. Перше: цивілізація втомилася від взаємодії зі світом і вирішила ізолювати себе.
Друге: цивілізація з якоїсь невідомої причини була змушена ізолюватися.
Я можу придумати кілька інших варіантів, але...
- Розкажіть мені історію цієї планети.
Мені треба зробити глибокий аналіз.
В історії повторюються війни і руйнування, в цьому немає нічого нового для варварських планет. - Я кию на знак згоди.
Зазвичай менш розвинені планети схильні до війн. Провокувати війну можна де завгодно, ідеологія, раса, зраду, експлуатація. Все що завгодно може стати спусковим гачком для війни.
Війна просто витрачає ресурси і змушує людей страждати, але за іронією долі, ці ж війни допомагають розвитку технологій.
- Які-небудь особливі особи?
Особливі особи - це люди з здібностями; ці здібності можуть різнитися від раси до раси.
- Ні, сер.
Це дивно; щось не сходиться. Я починаю постукати пальцем по своєму креслу.
- Ви знайшли хлопчика?
- Так, його місце. - Переді мною з'являється голограма планети, що показує місцезнаходження криптонінської дитини.
За мановинням моєї руки голограма змінила зображення малюка, якого тримали на руках два гуманоїда, жінка і чоловік.
- О? Його усиновили?
- Що ж нам робити, сер? - Запитав підлеглий.
- Звичайно, я його заберу. Для криптоніца це абсурдно - виховуватися кимось з цієї раси. Жінка киває, погоджуючись з моїми словами.
- Ми збираємося вторгнутися? - Запитує Генерал Зод.
Я дивлюся на нього, як на дурня. Генерал Зод, я не збираюся починати війну... А якщо б я хотів, то спочатку мав би зустрітися зі своїми ворогами, я не збираюся битися з невідомими ворогами без інформації.
- Вони просто варвари.
Я зітхаю.
- Зод, ти ж вивчав історію, вірно?
- Так.
- Скільки разів криптонці зазнали поразки від варварів?
- ...чотири рази за всю історію.
Я киваю головою.
- Не варто недооцінювати расу, тому що ти думаєш, що вона слабка, якщо ти плануєш вести війну, ти повинен спочатку знати свого ворога, воювати сліпоту - це повна нісенітниця.
Перш ніж він щось скаже, я продовжую:
Зараз на цій планеті є два невідомих об'єкти. Наша технологія набагато більш розвинена, ніж ця планета, але навіть якщо наші сканери не змогли проникнути в якусь область, що це означає?
- ...Що є дві групи, які можуть протистояти нашим сканерам...
Я киваю головою.
- Я теж про це подумав.
Я встаю з командирського крісла.
- Я хочу, щоб ви продовжували збирати інформацію про цю планету і не тільки про неї. Я хочу, щоб ви проаналізували всю зоряну систему, спробували з'ясувати, чи корисна будь-яка планета для збору ресурсів, я також хочу щоб Ви шукали інформацію про лідерів політиків.
Мені також потрібно дещо перевірити:
« Де зелений ліхтар, що відповідає за цей сектор? Невже його кинули?»
- Так, сер!
...
Коли я був маленьким кораблем, то розмовляв з Урсою, моєю підлеглою.
- Я вже сказав, що ти не підеш зі мною.
Я не можу взяти з собою жінку, яка ненавидить чоловіків; що коли ти вб'єш сородіча тільки тому, що він тобі неприємний?
- Але, Сер! Ви будете беззахисні.
З моїми теперішніми здібностями я не потребую захисту, але я розумію, що зі мною повинні бути охоронники. Зрештою, це невідома планета.
- Не хвилюйся, Урса. Я можу подбати про себе.
- Фаора... Ти правда зможеш його захистити?
Фаора дратується:
- Ти сумніваєшся в моїх силах?
Розуміючи, що ситуація зараз вийде з-під контролю я наказую:
- Досить!
Обидва дивляться на мене і кланяються.
- Просимо вибачення, сер.
Я дивлюся на Урсу.
- Урсу, я не можу взяти тебе в свої охоронці через твою ненависть до людей, ситуація буде проблемою, якщо ти вб'єш одного зі своїх.
- Не хвилюйтеся, сер. Я можу себе контролювати. - Сказала вона з самовдоволеним виразом.
Я дивлюся на Зода.
- Скільки разів сьогодні вона намагалася вбити Кріптоніца?
Зод натиснув кілька кнопок броні і відкрив голограму.
- З того часу як ми прибули в цю зоряну систему, вона намагалася вбити 21 криптоніца."
- ...
Я дивлюся на Урсу, яка відвела погляд.
- Вирішено, ти не поїдеш!
- Але, сер!
Я проігнорував її і увійшов в маленький корабель, я називаю його маленьким кораблем, але він легко може вмістити двадцять чоловік.
Генерал Зод, я йду за дитиною Кріптонцем і залишаю командування кораблем на тебе.
- Так, сер!
- Ходімо, Фаора.
- Так.
Я заходжу в корабель разом з Фаорою і сяду на чорний трон. "А чому тут трон?"
Фаора пройшла в кабіну і сіла у крісло пілота.