Розділ 14.
Калікс не міг приховати свого здивування.
Його голову переповнювали думки. Усі вони стосувалися особи нової покоївки.
Він міг сказати лише одне — йому пощастило.
Завдяки їй він зміг захопити живими і шпигуна герцога, і конюха Роеля.
Порівняно із запрошенням від Третього принца, це була значно вигідніша угода.
Здавалося, Перший принц був набагато небезпечнішим за Третього.
— Ось запрошення.
Калікс глибоко насупився, дивлячись на білий аркуш, який простягнула йому покоївка.
Ця ситуація була вкрай незручною.
Усе це стало наслідком його безглуздих нападів упертості. Треба було просто одразу обрати правильний варіант.
Калікс не втримався від запитання:
— Ти щойно його дістала?
— Про всяк випадок я роздобула три запрошення.
Калікс замовк.
І подумав про себе:
«Що це взагалі таке?»
Це було неможливо.
Звичайна покоївка?
Наскільки він зміг з'ясувати, Роуз Естанія була дочкою нічим не примітного барона з провінційного маєтку.
Коли її батьки померли від епідемії, вона прибула до палацу й почала служити покоївкою.
Тож Роуз майже напевно не могла виконати його прохання і дістати запрошення на таємний бал Третього принца, куди допускали лише обраних.
Ні, якщо висловитися точніше, для неї це мало бути практично неможливо.
Та коли людина опиняється у відчаї, вона здатна на все.
Саме відчай допомагав йому виживати всі ці роки.
І все ж у цьому було щось дивне.
«Шпигунка?»
Калікс перевів погляд на білосніжне запрошення.
«Ідіоти-брати.»
Потім він знову подивився на свою особисту покоївку, Роуз.
— Гаразд. У день балу ти підеш зі мною.
***
На мить мені захотілося від щирого серця проклясти це різьблене, наче витесане скульптором, обличчя.
Він що, нарешті навчився випускати гази ротом?
Хай я й не мала великого досвіду у сфері обслуговування, але з важкими клієнтами мені доводилося мати справу не раз.
Та навіть так, нічого подібного я ще не зустрічала.
«Ти що, вважаєш мене своєю секретаркою?»
Я поклялася собі, що якщо колись повернуся до Кореї, то навіть не гляну в бік будь-яких вакансій секретаря.
Я принесла три запрошення на випадок, якщо він почне вередувати, а в підсумку ми ще й маємо піти на бал разом.
Я переверталася з боку на бік і намагалася це осмислити, але так і не змогла зрозуміти.
Ні, я ж просто особиста покоївка. Чому я взагалі всюди бігаю?
Він що, геть з глузду з'їхав?
«Якщо вже змушуєш мене цим займатися, то хоча б плати більше!»
Та, на жаль, у цій невигідній для мене ситуації я не мала іншого вибору, окрім як погодитися.
Чорт забирай, мені було абсолютно байдуже, помру я зараз чи ні. Найбільше мені хотілося причепити до голови того дурнуватого головного героя ракетну установку й відправити її в політ разом із ним.
Якщо йому так уже кортіло особисто відвідати таємний бал Третього принца, то міг би й сам дістати запрошення.
Правитель, який бігає на власних ногах.
Який же зразковий володар цієї епохи. Просто захопливо.
— Чорт забирай, нічого не йде за моїм планом.
Я впала на ліжко й почала смикати себе за волосся.
Краще б я просто прибрала кімнату та принесла сніданок. Це було б набагато легше.
Бал, щоб йому грець.
— А-а-а!
Я скрикнула й підскочила з місця.
Потім я втупилася в лист, надісланий містером Крімсоном.
Містер Крімсон був справді неймовірним джерелом інформації.
З огляду на те, наскільки потайливим був герцог, відомості про його позашлюбну доньку мали б бути надзвичайно важкими для здобуття. І все ж він знайшов їх усього за один день.
Ба більше, він без особливих зусиль дістав запрошення, які майже неможливо було отримати.
«Чи не надто вже легко він впорався з другим проханням порівняно з першим?»
Щоправда, коли я повернулася до книгарні, щоб забрати запрошення, то вислухала чимало його бурчання. Але щойно я сказала, що заплачу йому приблизно у два з половиною рази більше, ніж за перше доручення, він навіть із широкою усмішкою надав додаткову інформацію.
Це була схема взаємин із детальними поясненнями щодо різних впливових сил імперії.
— Ого, це вже занадто.
Я не могла повірити власним очам.
Найяскравіше ім’я, написане поруч із принцом, було — «герцог Тіанель».
Це було ім’я герцога, який намагався вбити головного героя. І водночас ім’я батька головної героїні.
Я мимоволі запанікувала.
«Що я пропустила? Що це за чортівня така?»
Я точно пам’ятала, що після того, як головний герой став імператором, вплив аристократії було суттєво обмежено.
Немає жодної причини, щоб він залишив живим герцога, який колись був його ворогом.
То чому тут фігурує ім’я Тіанель?
В оригінальній історії головний герой прагнув якомога швидше зміцнити свою владу після сходження на трон, тому був заручений зі старшою донькою герцога Тіанеля — очільника найвпливовішого аристократичного роду імперії.
Але ще до заручин, на коронаційному бенкеті, він з першого погляду закохується в позашлюбну доньку герцога Тіанеля.
Я стиснула кулак.
Отже, підсумуємо: нинішній герцог і герцог з оригінальної історії — одна й та сама людина.
І нинішній герцог та головний герой точно не діють заодно.
Але чи могли вони з якоїсь причини стати союзниками в найближчому майбутньому, ще до того, як головний герой зійде на трон?
Я легенько поставила хрестик навпроти напису «Третій принц».
Відповідь була очевидною.
Головний герой мав убити Третього принца і переманити герцога на свій бік.
Інакше події оригінальної історії просто не складалися б у логічну картину.
— Зараз не час думати про це.
Я підскочила з місця.
Бал відбудеться вже за два дні.
У мене не було ні зброї, ні особливих здібностей, на які можна було б покластися.
Щоб вижити в цій клятій новелі, мені доведеться триматися якомога ближче до головного героя — винуватця, який перетворив цей світ на безлад. Іншого виходу не було.
Рішення було не з приємних, але вибору в мене не залишалося.
Я ламала голову над тим, як пережити завтрашній день, післязавтрашній і той, що настане після нього.
***
— Що? — вирвалося в мене.
На жаль, Роуз, яка провела в палаці лише рік, мала дуже й дуже вузьке коло знайомих.
Єдиною її подругою була Міла — добра й відкрита дівчина.
У такій безвихідній ситуації мені не залишалося нічого іншого, окрім як скористатися своїми мізерними зв'язками.
Навіть думка про це викликала в мене сором. Наші шляхи взагалі не мали б перетнутися, але...
— Допоможеш мені?
Рудоволосий хлопець, який старанно нарізав моркву на кухні, підняв голову й насупився.
— Мій одяг? На тобі?
— Звісно, я розумію, що така пропозиція може здатися дивною, але я справді у відчайдушному становищі.
Я говорила цілком серйозно. Коли головний герой сказав, що я маю супроводжувати його на бал, це фактично означало, що я повинна самостійно пред'явити запрошення й пройти всередину.
Здавалося, чоловікові буде легше проникнути всередину, ніж жінці, тому я планувала прикинутися слугою.
Тож, одягнувши одяг Еріна, я могла б прослизнути через чорний хід.
— Ти ж сьогодні не збираєшся красти речі з пральні?
— Мені потрібен одяг простолюдина.
Я взяла його за руку й подивилася на нього майже благаючим поглядом.
— Як бачиш, мої зв'язки надзвичайно обмежені, а ти — єдина людина, на яку я можу покластися... Що мені робити?
Можливо, моє жалібне прохання таки подіяло, бо він спокійно поклав ніж на обробну дошку. Потім підсунувся ближче й прошепотів:
— І навіщо тобі це для прибирання спальні?
Через обставини, які я не могла пояснити, я лише усміхнулася й легенько відштовхнула пальцем чоловіка, що підійшов надто близько.
— Відійди, ти надто близько. То ти мені допоможеш?
— Ну, відмовити я не можу... Але хіба мій одяг буде тобі якраз?
Він окинув мене поглядом з голови до ніг.
Я ж у відповідь уважно оглянула його статуру.
На вигляд він був щонайменше на тридцять сантиметрів вищий за мене й, природно, значно кремезніший.
— Я просто скажу, що взяла його в брата. Тож можеш швиденько позичити мені його?
***
Ідеально підібраний одяг робив головного героя напрочуд схожим на справжнього протагоніста роману, і я мимоволі завмерла від захоплення.
Його чорне, мов ніч, волосся та яскраві рубінові очі були просто зачаровуючими.
Без сумніву, він був неймовірно вродливим чоловіком.
Я стояла перед головним героєм, одягнена в речі Еріна.
Хоч рукави були трохи задовгі, я їх підвернула, тож це майже не впадало в очі.
З упевненим виразом обличчя я стала поруч із протагоністом, і, побачивши мене в такому вигляді, він підняв брову та запитав:
— І що саме ти збираєшся робити в такому вигляді?
У його голосі відчувалася відверта недовіра.
Що значить «що я збираюся робити»?
— Хіба не видно з першого погляду?
Якщо ні, то, будь ласка, дозвольте мені люб’язно пояснити!
— Я збираюся проникнути туди під виглядом слуги й прислужувати Вашій Високості.
— Ти з глузду з’їхала?
Це взагалі-то я мала таке сказати. То чому ці слова вилетіли з вуст цього чоловіка? Я мовчки втупилася в нього.
Схоже, головний герой був щиро приголомшений.
Потім він кілька разів насупився, важко зітхнув, відчинив шафу й дістав звідти сукню, яку жбурнув мені.
Серйозно, чому він постійно щось у мене кидає?..
Уф.
З полегшенням видихнувши, я спіймала сукню.
Я глибоко вдихнула й розглянула сукню, яку він у мене жбурнув.
Не могла позбутися думки: що це взагалі має означати?
На вигляд вона була дуже дорогою.
— Замість того щоб вдавати слугу, ти підеш як моя супутниця. Тож розберися з цим безладом.
Мені хотілося негайно огризнутися у відповідь.
Ти взагалі при здоровому глузді?
Бал Третього принца починався сьогодні о шостій вечора.
А зараз уже була п’ята.
Спершу я мовчки прийняла сукню, яку кинув у мене головний герой.
— Вийди з палацу до шостої вечора. Зустрінемося під синім дахом навпроти храму.
— Так, Ваша Високосте.
Клац.
На столі головного героя опинилося кілька прикрас.
Потім він ледь помітно кивнув підборіддям, ніби кажучи: «Забирай».
Його зарозуміла поведінка мене відверто дратувала, але я натягнула усмішку й підібрала прикраси, які він так недбало мені кинув. Навіть одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти — вони коштують чималих грошей.
Прикраси ні в чому не винні.
А ось ти — ще той покидьок.
— Чого стоїш? Іди готуватися, раз уже все отримала.
— Тоді побачимося о шостій вечора.
Оскільки кімната головного героя була зовсім поруч із моєю, я швидко повернулася до себе.
— Брудний, ниций покидьок.
Попри обмежений час, це не мало значення.
Зрештою, я щодня вставала о п’ятій ранку й за якихось десять хвилин встигала підготувати та подати повний сніданок.
Порівняно з цим — дрібниці.
Тепер я вже точно зрозуміла: цей мерзотник просто обожнює знущатися з мене.
Подивимося, чи поведуся я на це.
Я підвелася й показала обома руками середні пальці в бік кімнати головного героя.
До речі, піти на бал як супутниця головного героя...
Скільки б я не думала про це, я не могла зрозуміти логіку головного героя.
Хіба це не суспільство, де все визначає соціальний статус?
Одягнути сукню було нелегко, але я все ж якось примудрилася втиснутися в неї.
Після цього я почала обшукувати кімнату.
Принаймні косметика тут мала бути. Але кімната покоївки була справжнім безладом, і жодної косметики ніде не було видно. Та й із зачіскою теж потрібно було щось робити.
Я важко зітхнула.
«Це тобі не казка про Попелюшку».
З досадою я продовжувала ритися в кімнаті, але, витративши п’ять хвилин і не знайшовши нічого — навіть косметики, — почала хвилюватися.
Мені потрібно було бути в зазначеному головним героєм місці до шостої вечора, але як, в біса, я мала вийти надвір у такому вигляді?
Не знайшовши виходу, я перевела погляд на щоденник.
У відчайдушні часи доводиться вдаватися до відчайдушних заходів.
Я відкрила щоденник, і на першій же сторінці було написано саме те, що мені зараз конче потрібно.
Йшлося про унікальну косметику та кілька інструментів, які, за словами Меллорі, він придбав у мандрівного торговця.
«Зберігаються в другій шухляді зліва в шафі».
Я мимоволі впустила щоденник на підлогу.