Розділ 48. Відбірковий тест I
— Моя черга тягнути карту~
У кімнаті відпочинку лицарського ордену Фрехайма гра йшла повним ходом.
— И-и... Ха! Я витягла Сковиючого меча.
Вони грали в психологічну карткову гру, де з 9 гравців вибиралися п'ять лицарів, два привиди, один маг і один герцог. Рицарам потрібно було вирахувати привидів, а примар — убити всіх.
Вона називалась "Привидаки і лицарі".
- Че ж серце я повинна проткнути Скільком риваючим мечем...
Сінді оглядала людей, які сиділи за круглим столом. Джулі залишалася спокійною.
Але насправді, з того моменту, як Сінді витягла Скуляра, її серце вже шалено билося.
— Босс.
- Що?
- Ви привид, чи не так?
Сінді нахилилася до Джулі, відверто висловлюючи свої підозри.
Джулі обережно поклала обидві руки собі на коліна, а потім похитала головою.
— Нет.
- А я думаю, що так. Подивіться на себе. Ви дійсно не вмієте брехати.
- Про що ти?
- Оскільки в попередній грі ми згадали, що зміна обличчя є занадто очевидною, тепер ви змушуєте себе взагалі не виявляти емоцій на обличчі.
Джулі надула щоки, вдаючи засмученої.
- А тепер, коли я це сказала, ви робите навпаки.
— Нет же...
- Мабуть, я використовую Скулярний меч на вас.
- Ти пошкодуєш про це. Я ж лицар.
— Хм... Тепер, коли ви сказали це, я засміялася.
Синді зробила вигляд, що сумнівається
Джулі вже думала, що дійсно змогла обіграти її, але це був жарт.
- Я все ж використовую Скількоштовий меч на вас. Ха-ха!
—...
Карта « Скуштуй меч» наповнилась масою і засвітилася. З'явився маленький синій ніж, що проткнув картку перед Джулі.
ПСС!
Звідти вискочив привид.
- Подивіться на це. Командир зовсім не вміє брехати.
- Ця гра складна...
Сінді посміхнулась і запитала Джулі, зітхаючи:
— Але ж це весело, чи не так?
Зазвичай Джулі не грає з підлеглими, але цього разу вони змусили її зіграти разом.
Джулі м'яко усміхнулась.
— Да.
- Так, бос.-- Іноді вам потрібно перепочинку, командире. У ці дні ви занадто багато працюєте.
—...
- Ви вмієте добре організувати, але психологічна війна вимагає доробок.
— Я спробую виправитись...
Джулі знову почала возитися з картами. Вона не дуже любила гру, але хотіла перемогти.
Вона очікувала ще одного матчу.
Однак...
вже 8 години вечора. Прийшов час лицарських поєдинок.
— Уже?
— Ми підемо! А ви ще трохи потренуйтеся--
Її підлеглі вскочили зі своїх місць і пішли.
Кімната відпочинку, в якій було чотирнадцять людей, швидко спорожніла.
—...
Джулі, залишившись одна, подивилася на стіл і викинула в бік стопку карт, яку вона тримала у руках.
Хлоп!
Коли карти впали, вона почула топот ніг наближених людей.
Її лицарі повернулися до кімнати.
Джулі, яка дуже зраділа, знову схопилася за колоду карт і готувалась роздати їх.
« Вони навмисно прикидалися, що тікають зі мною? Але цього разу все буде по-іншому.
Але підлеглі Джулі швидко вишикувалися за її спиною, і невдовзі після цього до неї увійшли представники імператорської родини.
— Джулі фон Дея Фрейден.
Джулі теж заскочила і відшкодувала.
- Ми прийшли до вас з листом від імператорської родини.
— Да.
Після того як Лукана сказала палацового лицаря, вона опустилася на одне коліно. Потім він дав їй листа.
Зміст було наступним:
[Джули фон Дея Фрейден. Ви отримуєте можливість бути обраною « Вчиителем лицарства » для імператриці. Щоб пройти відбірковий тест, ви повинні прибути до « Віддаленого посту».
В останні дні це була найбільш гаряча тема для обговорення. У листі говорилося, що вона була обрана кандидатом на посаду імперського вчителя лицарства.
*
На континенті було кілька « магічних прошарків». Місячні й химерні, кожна з них мала свої унікальні особливості.
Десь круглий рік була зима або літо. В інших завжди була ніч. Були навіть місця, де зовсім не росла трава.
Периферія континенту, названа "Аннігіляція" або « Земля демонічних звірів", могла також вважатися особливим магічним простором, якщо подивитися на неї у широкому розумінні.
Зараз Джулі йшла по такій місцевості. Хоча сьогодні було літо, все навколо був багаторічний шар снігу.
Південна подорож, яка мерехтить світло, тривала пів дня. Незабаром вона привела її до місця призначення — великого дерев’яного дому.
Джулі встала перед дверима і постукала.
Тук-Тук!
- Є хто?
Ніякої відповіді.
Тук-Тук!
— Входите.
Коли вона постукала ще раз, хтось всередині відповів. Джулі відчинила двері, і внутрішнє тепло відігнало холодну в’югу.
У вітальні вона побачила знайомі обличчя.
Сиріо, Рафаель і Гвен.
Усі вони були старшокласниками, коли вона вчилася в університеті.
- Давно не бачилися, Джулі.
Командир Лицарського Ордена Іліаде Сіріо широко їй посміхнувся. Як і завжди, він був позитивно налаштований.
— Да. Давно не бачилися.
- Я знав, що ти теж будеш номінована. Присаживайся~
У вітальні було п'ять стільців. Джулі сіла на один з двох стільців, які все ще залишалися вільними, думаючи, що останній, ймовірно, належав керівнику у відбору.
- Цікаво, на що буде схожий цей тест-- оскільки ми всі тут, це схоже на групове завдання в університеті, вірно, Гвен? — запитав Сиріо.
— Може бути, але я не буду стримуватись. Будь готовий. І ти теж, Джулі, — сказала Гвен, звузивши очі.
— Я знаю, — кивнула і рішуче відповіла Джулі.
Рафаель мовчав, тому Сіріон вирішив продовжити:
- Залишилось місце, ймовірно для керівника з відбору... Я чув, командир Ісак отримав травму. Як ви думаєте, це буде сер Гефрид?
Гефрид.
Джулі занервничала, коли почула ім'я Імперського Рицарія-Хранителя.
- Хмф. Ні за що, — не погодилася Гвен. - Гефрід пішов у відставку. До того ж, Рыцарь-Хранитель залишається на півдні, а не в імператорському палаці, так що він у подібним не бере участь.
— Правда.
Коли Сіріо потиснув плечима, вони почули стук у двері.
Тук-Тук!
Всі їхні погляди мітилися до дверей, які новий гість відкрив, навіть не чекаючи відповіді.
ФШШ!
На мить ввірвалася бурхлива в’юга.
Це був високий і добре складений чоловік в пальто та капелюсі, але його обличчя було складно розгледіти.
З якоїсь причини Джулі здався знайомим цей силует, і незабаром вона зрозуміла чому, коли гість зняв капелюх.
Очі Джулі округли. Решта лицарів лише моргнули.
Невідомо, зауважив він їх здивування чи ні, але він недбало залишив свій капелюх і пальто парити в повітрі.
СКР! СКР!
Дерев'яні половинки скрипіли при кожному його кроці. На їхнє здивування, його черевики були чистими без жодного сліду снігу.
- Радий зустрічі.
Він сів на вільний стілець.
— Я директор по отбору, Деклейн.
Настала тиша. Його присутність позбавила їх дару мови через те, наскільки це було абсурдно.
Рицарі тупо подивилися на Декляна.
— Деклейн?
Важкий тон Рафаеля, який весь цей час мовчав, порушив тишу.
Деклейн кивнув.
— Ти відповідаєш за відбір?
— Да.
Рафаель, Сіріо, Гвен і Деклейн були однокурсниками в університеті, поступивши на факультет лицарів та кафедри магії одного року.
- Що ти знаєш про фехтування? Ні, ти хоч знаєш, що взагалі роблять лицарі? Как...
Рафаель, зріст якого становив майже два метри, схопився з місця і втупився на Деклейна. Його мужні риси обличчя були перекручені.
— Я професор магії, а не лицар. Отже, я буду судити за спеціальним керівництвом.
— За вказівками? Чи знаєш ти щось про фехтування, щоб ...
— Не знаю. Однак вміння володіти мечем — це не єдина вправа, яка вимагає від вчителя лицарської майстерності для її Величності. Крім того, мене вже обрали імперським учителем магії, так що моєї кваліфікації достатньо.
Очі Сіріо широко розкрилися.
- Тебе вже вибрали? А як щодо Луїни?
- Луїна...
- Ох, прошу вибачення, ви ж не ласуєте.
Деклейн роздумував про ім’я, яке він часто чув у ці дні.
Його неминуча суперниця Луїна фон Шлотт МакКвін.
До цього моменту вона вже повинна була розкрити себе, але з тих пір, як вони зустрілися на Паряному острові, про неї не було ніяких новин.
— У будь-якому випадку, це приголомшливо-- Якщо Деклейн є відповідальним за відбір, то ми четверо єдині кандидати?
Сиріо був дуже балакучий, але Рафаель і Гвен здавалися незадоволеними, а Джулі швидше відчувала себе незручно.
— Але я задумався, чи це справедливо? Чи ж ви не віддаєте перевагу одній особливій особі?
Сиріо посміхнувся, правильно підмітивши це.
Деклейн похитав головою.
- Хоч я проведу відбір, але остаточне рішення прийме її Величність.
— Хм. Я досі вважаю це несправедливим... Ну, гаразд. Мені нема чого сказати, тому що рішення буде за її Величністю.
— Ладно. Коли починається відбірковий тест? — запитала Гвен.
Деклейн змінив свій погляд на неї.
- Перше випробування починається завтра, так що відпочиньте як слід.
*
Вчитель магії для імператриці
◆ Мана + 100
◆ Валюта магазину +2
◆ Імператорська медаль
Було вже 23:30, але я все ще читав інформацію про лицарів у кімнаті керівника по відбору.
[Сіріо he Рыцарь Ветра
[Рафаель Франциско Рыцарь Мощи"]
[Гвен he Рицарь Святого Духа ◯ 31 рік]
[Джулі ◯ Рицар Совершенства"]
Кожному було присвячено 100 сторінок. Імператорська сім’я не постаралася на інформацію.
—...
Три дні тому мені доручили посаду викладача лицарства.
Можливо, це була прихопити імператриці, але як тільки я побачив список вибраних лицарів, я без вагання погодився.
Це було через Джулі.
« Якби я був таким Деклейном, Джулі взагалі не вибрали б », — пробурмотів я.
Деклілінова діяльність призвела б до того, що Джулі була виключена з самого тесту. Але в мене не було на це часу і зв'язків.
Лязг! Лязг!
Звуки зіткнення мечів і створення магії ехолокалися ззовні. Я підійшов до вікна.
Рицарі влаштували бою між собою.
Гвен і Сиріо.
Дзяк!
Я перевірив їхній стиль володіння мечем за допомогою [Ясний погляд].
Гвен використала [Вишу майстерність Родельтраза].
Сиріо використав [Святі вміння стрімких випадів Сірія].
Обидва вони були першокласними майстрами, але Сіріо, який винайшов своє власне мистецтво володіння мечем, був трохи кращим, якби мені довелося їх порівнювати.
- Як щодо бою, Рафаелю?
— Ладно.
Джулі та Рафаель також вирішили поєднувати одне одного.
Бум! Бам!
Мечі цих чоловіків дуже сильно боролися, викликаючи іскри. Важкий меч Рафаеля виглядав так, ніби міг викликати вибух, але Джулі без жодних труднощів чинила йому опір.
Спостерігаючи за битвою, я зітхнув.
— Джули...
Імперський учитель лицарської майстерності.
Не можна, щоб Джулі вибрали на цю посаду. Вона повинна стати Рицарем-Хранителем.
Саме тому я прийняв цю безглузду пропозицію, взявши на себе обов'язок провести відбір.
У підвалі імператорського палацу все ще знаходиться « монстр.
Первісний хаос Фрейден і секрет, який стане початком краху цієї родини.
Прапор смерті Декляна і "зеркало", яке вона не повинна бачити.
Я сподівався, що Джулі не дістанеться до імператорського палацу, поки я чи хтось інший не розіб'є це прокляте дзеркало.
Ось чому...
- Я повинен зупинити тебе.
*
Наступного дня Джулі прокинулася рано вранці.
— Ух...
Вона почала з розтягування, займаючись йогою, щоб привести своє тіло в порядок і очистити розум.
Розігрівшись, вона вийшла до вітальні, де всі інші вже зібралися за столом.
- Джулі, ти добре спала? — запитала Гвен.
Джулі кивнула.
— Да.
- Ти дійсно виросла. Я думаю, що більше не можна сповільнювати пильність біля тебе.
- Нічого подібного...
Джулі була скромною, але Сіріо і Гвен хвалили її талант. Вони говорили про її магічний меч, який вивільняв лід.
Коли Джулі стримувала свою посмішку, почувши похвалу від майстрів, до вітальні увійшов Деклейн.
— Зараз почнеться тест? — запитав Сиріо з яскравою посмішкою.
Деклейн кивнув і сів на стілець.
- Під час першого випробування я оцінюю вашу спостережливість і наполегливість.
Сказавши це, він активував кришталеву кулю.
У повітрі з’явилося чотири речі.
— У цій місцевості є багато рідкісних магічних складників, як - от крижані квіти, білі листки, есенції мани та кристалічна трава. Кожному з вас потрібно буде принести мені призначений предмет.
Сиріо мав дістати білий лист, Гвен — есенцію мани, Рафаель — кристалічну траву, а Джулі було доручено знайти крижану квітку.
— Але стан об’єкта повинен бути ідеальним, без найменшого пошкодження. Більше того, я не зрушуся з цього місця ні на крок.
Джулі запам’яталася формою льодового цвіту, прозорої квітки, яка росла лише на високих засніжених скелях. Знайти його було неважко.
— Якщо у вас є заперечення, говоріть відразу. До деякої міри правила можна змінити.
Почувши слова Декляна, всі разом з Джулією покачали головами.
— Ладно. Оскільки всі погодилися, у вас є 24 години. Починайте.
Було рівно 7 години ранку.
Усі лицарі встали зі своїх місць.
— Тоді вперед~ усім удачі! — Підбадьорюй всіх, сказав Сиріо.
Вони розлучилися, як тільки вийшли з дому.
Джулі пішла до вершини, де росли крижані квіти.
"Віддалений пост" був магічним простором великих масштабів, але знайти пологовий гірський хребет було не так вже й складно.
Вона почала сходження.
— Фух...
Це було нелегко. Сніг був глибоким, тому що минулої ночі він йшов без перерви, через що її ноги зав'язали кожен раз, коли вона робила крок вперед. Вона ледве могла рухатися, з зусиллями смикаючи колінами.
Тим не менш, вона досягла скелі.
На цьому небезпечному схилі, де можна впасти, потрібно лише трохи прослизнутися і знайти льодяну квітку. Він був яскравим і прозорим.
Вона подивилася на годинник і побачила, що пройшло лише три години.
Джулі обережно зірвала крижану квітку і пішла тим же шляхом, яким прийшла.
СКР!
Вона відкрила двері, як тільки добралася до будинку.
Деклейн чекав у вітальні. Джулі підійшла до нього і простягнула крижану квітку.
— Вот.
—...
Він мовчки взяв квітку, яка передала Джулі, і уважно оглянув його з усіх боків.
Джулі тихо чекала.
— Ця квітка має погану якість, — заявив Деклейн.
— Хм?
— Я сказав, що він повинен бути без пошкоджень.
Деклейн повернув Джулі крижану квітку. На листку квітки було видно незначні пошкодження.
я зрозуміла. Ладно.
Деклейна мала занадто високі стандарти, але Джулі все одно вийшла без слів.
Її обличчя поблякло від холоду, коли вона знову перетинала гірський хребет.
У пошуках квітки вона обійшла найогидніші з усіх гір.
Невдовзі вона помітила ще одну квітку.
Підбігши до нього, вона не знайшла на ньому жодних пошкоджень.
Чудово.
Джулі задоволено кивнула і повернулася в будинок.
Деклейн все ще чекав на тому ж місці.
— Вот.
Цього разу вона була впевнена, але...
— Якість все ще погана.
Здивована, Джулі підійшла і помітила подряпину біля основи стебла.
Її явно не було там, коли вона його перевіряла.
Невже вона пошкодила його, поки несла?
- Що там? Якісь пошкодження? — Поцікавився Сіріо, який з’їв за столом нескладно, ніби пройшов випробування.
Джулі теж була голодна. Єдиною слабкістю лицаря з чудовими фізичними здібностями була величезна швидкість обміну речовин.
— Їжа виходить після досягнення мети або коли не здати тесту, — заявив Деклейн у своїй книжці « Чого насправді вчить Джулія ».
— Правда? Вибач, Джулі. Я збирався пригостити тебе, але нічого не зробиш ...
Сиріо потиснув плечима.
— Все нормально. Я просто пошукаю ще одну квітку.
Джулі вийшла на вулицю, не звертаючи уваги на голод.
Вона почала своє третє сходження.
Голод жінки обмежував використання магії, і вона терпіла холод лише на своїй легкій броні.
— Ха-а... Ха-а...
Майже шість годин вона блукала по всій околиці, де знову піднялася метиль і погіршилась її ситуація. Сніг покрив її тіло, а волосся вже замерзле.
Через деякий час вона все ж знайшла квітку, що поклало край її стражданням.
Вона була занадто виснажена, тому не мала радості.
Повернувшись додому, вона уважно перевірила стан квітки за дверима і відразу віддала його Деклейну.
—...
Деклейн знову оглянув квітку.
Її тіло тремтіло від холоду, а через напруженість в горлі встав ком.
Тік-Так... Тік...
Через три секунди, але їй здалося, що його мовчання тривало 30 хвилин.
— У нього погана якість, — закінчив Деклейн.
— Нет! Не може бути!
Джулі виглядала так, ніби ось-ось розголоситься.
— Переконайся сама.
Деклейн простягнув їй квітку. Джулі взяла і подивилася на нього, виявивши маленьку подряпину.
— Ах...
« Як це сталося?» — думала Джулі, хапаючись за волосся.
Очевидно, він не був пошкоджений ще до того, як вона увійшла в будинок.
Через що, чорт візьми, він псується кожен раз?
Поки вона думала про це, в каміні потріскили дрова, пожирані полум'ям.
У цей момент очі Джулі округли. Її розуміння промайнуло в її голові.
- Ти здаєшся? — запитав Деклейн.
— Я піду пошукаю ще один, — сказала Джулі.
Вона як божевільна побігла крізь метель, все її тіло замерзло. Вона думала, що її життя охолоджується.
Їй було нелегко знайти мету, але вона не здавалась.
— Ах...
Вона помітила, що сніговий сон — це найзагадковіша льодяна квітка.
Це був вже четвертий колір.
Джулі повернулася в будинок. Вона прогулювалася повільно, боячись пошкодити квітку і прикривала її обома руками, щоб вітер не завдав йому шкоди.
—...
Вона відчинила двері в будинок. Гвен, Рафаель і Сіріо вже пройшли випробування, очікуючи всередині.
Вставши перед дверима, Джулі крикнула:
— Вот! Я принесла його!
Але всередину вона не увійшла. Вона просто показала крижану квітку, стоячи надворі у снігу.
« Принеси його мені, — сказав Деклейн, але Джулі похитала головою.
вийди сюди.
Льодові квіти були чутливі до температури.
Якщо вона ввійде в будинок і підійде до Декліна, що сидить перед каміном, то квітка неминуче буде пошкоджена.
— Я принесла крижану квітку.
Джулі думала, що це була правильна відповідь.
Вона звинувачувала себе в своїй дурості.
Вона простягнула крижану квітку, яка тримала форму навіть у мімелині.
І все ж, незважаючи на її страждання...
— Я не выйду.
Його відповідь була набагато холоднішою, ніж сама метиль.
- Що? - Казала Джулі.
Стоячи в теплій вітальні, він продовжував дивитися на неї своїм холодним поглядом.
— Я ж одразу сказав.
Джулі зрозуміла це занадто пізно.
— Я не просунусь з цього місця ні на крок.
Деклейн від самого початку збирався виключити її.