Розділ 44. Хадекаїн II
Коли Єріель повернулася до резиденції, то дістала свій щоденник.
Закритий пилом і захований у старій скриньці, він пам’ятав про давні часи.
— Я не була проти сьогодні сніданком, тому мій брат міг розмовляти зі мною. Це був гарний день.
— Я упустила ніж під час вечері. Брат подивився на мене так, ніби я була жалюгідною і мені стало сумно. Я провиннулася. Тепер, навіть якщо мій брат не озлоблює мене, я мушу переконатися, що виправлюся самостійно.
— Я постараюся завтра зробити те, що не змогла зробити сьогодні. Я буду намагатися.
- Моєму братові не подобається, коли хтось плаче, але я все одно розплакалась, як і слід було. Чому я не могла стримати сліз...
- ...ідіотка.
Вона закрила щоденник, бо більше не могла читати його далі.
« Чому я була такою слабкою тоді? Якого біса я поводилася як ідіотка?"
Єріель зітхнула і подивився на рукавички. Це був подарунок Декляна.
— Подарунок? Ха...
Вона навіть не могла пригадати, коли хотіла мати брата. Дитина, чий світ потрясало кожне його слово, вже була мертва.
Все, що залишилося - це біль, який вона хотіла забути.
- Ти мене не проведеш, ублюдок.
Єріел схопила рукавички і спробувала викинути їх.
— Тц...
Але вона не могла змусити себе поворухнути руками.
Це був перший подарунок, який вона отримала від нього у своєму житті. Вона навіть не чула поздоровлень на день народження.
Єріель поклала рукавички в ящик.
— Мені все одно не потрібно користуватись ними, — пробурмотіла вона кивнувши.
*
21:00.
Багато людей зібралися в лісі за готелем [Хадекаїн Романс]. У першу ніч перебування студенти вирішили влаштувати магічні феєрверки.
Разом з вигуками в небо розмили мерехтливі чарівні промені.
ПСС! БУМ!
Вони вибухали в повітрі і красиво осяяли темне небо.
— Ось це так...
— Так чудово...
Місце наповнилось співом радості. Троє дітей з архіпелагу Карлос, Лео та Рія також були серед великого натовпу феєрверків.
— Як і очікувалось від Сильвії. Це було бездоганно.
Професора факультету магії ставили кожній команді оцінку за їхні феєрверки. Звичайно, Сільвієві феєрверки отримали найвищий бал від усіх семи професорів.
— Иффи, ты готова?
— Ага.
Команда Іфрін виступала останньою. Вони принесли феєрверки, на яких заздалегідь виграли закляття.
Ірин, лідер команди, оголосила:
- Ми використовували магію руйнування і гармонії, щоб...
— Просто запускай.
—...ладно.
Професори навіть не робили вигляд, що їм цікаво. Вона відчула себе пригніченою і зібрала ману в браслеті.
Потім її магічна енергія проникла у феєрверки, змушуючи їх негайно висихнути.
ПСС!
Магічний снаряд змив у небо і вибухнув.
БУМ!
Як і сказала Іфрін, після цього свято руйнування й гармонії зробив небесне полотно таким же прекрасним, як під час північного сяяння.
Це був результат, подібний до результату команди Сильвії, але професор не виглядав задоволеним.
— Це красиво, але звук занадто гучний. Уші захворіли.
Професор Сіар зі кафедри руйнування поставила 6 балів.
Летран з кафедри духів взагалі дав 4 бала.
- Що? Чому?
Джулія вимагала пояснень, але вони просто мовчки дивилися на неї, так що їй не залишалося нічого, крім як надути губи і закрити рот.
— Все нормально.
Ірин потішила Джулію.
У будь - якому разі вона чекала на це. Професора ненавиділи клуб простолюдинів.
Однак...
— 10 очок. Вони знайшли ідеальний баланс між магією руйнування і гармонії.
Раптом хтось дав їм найвищий бал.
Деклейн.
Джулія знову здивовано вигукнула:
— А? Десять балів? Нам?
Коли Деклейн кивнув, професори повільно переглянулися. Потім наступний професор Релін похвалив їх і дав їм 10 балів. Те саме зробили і його наступні професори.
Сіаре та Летран, які давали 6 і 4 балів відповідно, покрилися холодним потім. Вони неправильно пояснили це як « новий метод Деклейна роздягатися над ними».
— А тепер ми оголосимо результати ССОСТРЯТУ ХРИСТІВ! Перше місце - команда Сільвії з 70 балами, 2-е місце — Іфріна з 60 балами, 3-те місце -- Бека і 58 бали.
Завдяки цьому Іфрін зайняла друге місце. Члени її команди засміялися, але вона сама подивилася на Декліна зі змішаними почуттями.
—...
Але він просто пішов, ні на кого не подивився.
- Що це було?
- Це безглуздо.
— Хм, вона дійсно улюблениця Декліна. Тому він спалив дисертацію Дрента?
— Верно. На початку семестру її повинні були покарати, але через Деклейна цього не сталося. Ходили чутки, що він навіть давав їй приватні уроки.
— Ну і справи. Невже вони зустрічаються або щось таке?
- ...ні за що. Вона гарненька, але вона явно не в його смакі.
Аристократи відразу почали перешіптуватись, пліткувати про те, що було зовсім недоречно для їхнього шляхетного походження.
Іфрін була розлючена, але нічого не сказала.
— Иффи, глянь на это! Це нагорода за друге місце!
Перед тим як вона змогла зробити щось безглузде, Джулія показала їй приз за друге місце. Це був дорогий лікер.
Ірин схопила його, відкрила і відразу зробила ковток.
— Боже! Що з тобою, Іффі?
— Погоди. Мені потрібно сходити де-куда.
Коли вона повернула його Джулії, то побігла в тому напрямку, куди пішов Деклейн.
У неї було безліч запитань, які вона мала поставити йому, і багато з них.
— Ха... Ха... Ха... Ха...
Їй здавалося, що вона бігала 30 хвилин перш ніж знайшла Деклейна на лавці біля темної дороги. Поряд з ним стояла кінь.
Вона сильно проковтнула.
Здавалося, він зовсім не звертав на неї уваги, але вона нерішучість підійшла і сіла на лавку навпроти.
— Професор...
Деклейн не відповів. Ірин продовжувала без коливань:
- Я знаю, що це грубо з мого боку, але у мене є питання щодо публічних слухань.
Тільки тоді Деклейн подивився на неї.
— Касально Дрента?
— Да.
Ірин відчувала, що щось було не так з його дисертацією.
"Збереження вогню" і формула, представлені Дрентом, викликали в ній певні підозри.
- Зміст його дисертації...
- Вона схожа на твоє домашнє завдання. Ні, майже ідентична. Ти тільки зараз зрозуміла це?
Деклейн подивився на неї так, ніби вона була жалюгідною.
— Эм...
Ірин намагалася заговорити, але не могла витиснути з себе ні слова.
Звичайно, вона сказала це невпевнено, але в глибині душі вона вже знала, що Дрент взяв її ідеї.
Вона опустила очі, відчуваючи, як глибоко всередині неї здіймається смуток.
—...
Люди, які нічого не знають, пліткують про те, що вона кохана, Деклейна.
Хіба вона схожа на його улюбленку?
Якщо так, чому?
Чому, чорт візьми?
- Чому?
Іфрін подивилася на камені, що лежали на тротуарі, коли вітер пронісся повз її мантію.
— Моя кара, клуб і дисертація Дрента...
Їй треба було поставити одне з найважливіших запитань, на яке вона так хотіла знайти відповідь.
- Це через мого батька? Це через ваше почуття обов'язку? — Вона відважно запитала Іфріну, гордо піднявши голову.
Деклейн, найбільш ненависний професор, дивився на неї, його блакитні очі змусили її тіло тремтіти від одного погляду на них...
— Довідайся це сама.
—...
- Ти більше не дитина.
Після цих холодних слів Деклейн встав зі свого місця.
Якось їй здавалося, що весь стрес у тілі вже не існує.
Але невдовзі вона почала гніватись.
Іфрін зшила кулаки.
- Обов'язково дізнаюся!
Її слова змусили Деклейна повернутися до неї.
Вона не уникала його погляду. На цей раз вогонь в її серці не згасло.
— Візьміть мене під свій початок.
—...
— Тоді я дізнаюсь, що сталося і чому мій батько покінчив життя самогубством!
Деклейн просто дивився на неї. На його обличчі не було видно ніяких емоцій.
— Одного разу ви сказали, що я неожеранний діамант.
Вона не знала, чи пожалкує вона колись, сказавши ці слова.
— Так, так що не марнуй свій талант.
Сльози навернулись до її очей, а губи затремтіли.
— Якщо так, то я обов’язково вас перевершитиму. Я стану більш великою, ніж ви!
Іфріне, з якої вирвалися емоції, задихалося.
—...
Нічне повітря, яке обдуває її шкіру, охололо.
Деклейн стояв нерухомо, і його мовчання лякало Іфрін. Вона зрозуміла, що щойно зробила.
Тим не менш...
— Це добрий склад розуму.
Він не намагався зламати її волю.
Він не зневажав її і не висміював.
— Невпинно кидай виклик самої життя.
Навпаки, його голос виражав повагу.
- Що б тебе не чекало наприкінці шляху, носи це як лавровий вінок.
Деклейн застрибнув на коня.
Іфрін мовчала дивитися йому в спину, поки рудий кінь, який ніс його, швидко віддалявся.
- ... обов'язково.
Іфріне посміхнулася і кивнула.
Як він і сказав, вона буде кидати виклик самої життя.
« Я хочу, щоб він досягнув значно більшого становища ніж хтось інший. І як тільки він досягне піку свого росту, я хочу, щоб саме я скинула його звідти, а не хто-небудь інший."
А до тих пір...
— Ой!
Раптом вона відчула тупий біль у плечі. Опустивши очі, вона знайшла камінь, який впав на землю.
- Це ще що...
Вона подивилася на сусідні дерева і побачила, що на неї дивиться яструб.
« Це він кинув у мене камінь?»
Це звучало безглуздо, але мало сенс. Інший камінь, який яструб тримав у своїх кігтях, знову полетів в її бік.
Його дійсно кинув яструб!
- Що за... Ай! Гей, припини... Нерозумна пташка...
*
Я прибув до каньйону Кребас всього через годину завдяки прититі Червоного Зайця.
Дякую. Тепер повернися в конюшні, а потім прибудь опівдні.
Я відправив Червоного Зайця назад. Я не знав, чи буде він слухати мої накази або ні, але в його рухах не було ніяких ознак втоми.
— Чи це Флагом смерті?
Я згадав недавній інцидент.
Сьогодні Іфрін, звичайно ж, не був прапором смерті, але це трохи спантеличило.
Іфрін хоче працювати на мене?
Це було непогано. Але було не ясно, чи вона буде мечем, притисненим до мого горла, або мечом в ножнах, яким я буду володіти.
Це було так раптово, і я все ще не знав, що саме Деклейн зробив з її батьком.
Він міг вчинити злочин, гідне смерті або ж щось таке, що можна було виправити простим вимовом.
Я хотів би це знати, але поки що не міг...
Каньйон:
◆ Валюта магазину +4
◆ Додаткові нагороди за досягнення
Вискочило системне повідомлення.
Шарлотта і її група наближалися здалека. Покрите пилюкою, вони зітхнули з полегшенням, коли побачили мене.
Проте в їхньому загоні були тільки Махо, Шарлотта і Рон. Інших супроводжуючих ніде не було видно.
- Вас тільки троє? — запитав я Шарлотту, але вона не відповіла.
Решта загинули по дорозі сюди?
Така ганьба.
За спиною Шарлотти висунула голову принцеса Махо.
— Доброго дня, професор Деклейн-- Ви ж професор? Дякую за допомогу. Я багато чула про вас від Шарлотти... — Вона сказала, бо соромко посміхнувшись.
Я був радий її бачити. Вона виглядала точно так, як я її змоделував, і її особистість була такою ж, якою я бачив у грі.
— Да. Радий зустрічі. Мене звати Деклейн фон Грахан Юклайн. Я старший професор Вежі Магії Імперського університету.
- Вау, старший професор. Це вражає. Ви, мабуть, добре розбираєтеся в магії.
Я просто посміхнувся їй у відповідь, перш ніж звернути увагу на Шарлоту, вираз якої залишався похмурим.
— Візьміть це. Це записка від команди авантюристів.
Шарлотта простягнула аркуш паперу.
[За вами гониться близько 37 вбивць і "деант".]
Деант. Як тільки я побачив це слово, то нахмурився і відчув інстинктивну огиду.
— Королівська сім'я Леок готова настільки опуститися?
— Да...
Деант - напівпривид, пів-демон.
Він виглядав і говорив як людина, і навіть мав інтелект людського рівня. Але все інше в ньому не відрізнялося від демона.
Деанти були ще огиднішими, ніж демони, тому що вони є продуктом угоди. Магія « прикликання демонів» у виконанні темних магів "Пепла".
Цих монстрів було важко перемогти як фізично, так і магічно.
— Вы в порядке? — запитала Шарлотта.
— Да.
Шанси були для мене корисними.
Врешті-решт, як тільки ми увійдемо до каньйону, моє « мани» буде підвищено до [Класса 4], а моя швидкість відновлення перевершить мої витрати. А закляття будуть усиленні.
До того ж, оскільки деанти ставилися до демонічного типу, я можу розривати їх на частини і не знехтувати ними.
— Принцеса Махо.
— А? Да?
Я поставив свій портфель на землю. Коли я відкрив його, в повітря піднялися 15 клинків.
Її очі округли, коли вона побачила це.
- Відтепер ці клини з деревної будуть супроводжувати вас.
— Ого.
Шарлотта тим часом витягла маски, які зазвичай використовують у шахтах.
- Вам не потрібно? У нас є ще.
Я похитав головою.
*
Наш загін увійшов в каньйон Кребас.
Вхід нічим не відрізнявся від інших гір. Було трохи вузько і похмуро, але не більше того.
— Я думаю, ви дуже добрі, професор Деклейн.
- Що?
Шарлотта була здивована несподіваним ставленням, яке проявляв до них Деклейн.
« Так, — написав апостол Павло. — Інші палаци з імперії ненавиділи мене і завжди зневажали за те, що я був розчарований. Але ви інший.
— Вам слід просто ігнорувати таких людей.
Він ставився до Махо з великою повагою. У кожному слові він мав почуття власної гідності, а в вчинках — благородство.
« Чим більше людина жаліє, тим більше вона намагається звеличити себе », — каже він.
— Да? Хм... Я жалюгідна?
— Нет. Шкода знати Імперії. Принцеса Махо, звичайно, видатна особистість, але не тільки через вашу кров. У вас є унікальні якості.
— Ого... Це перший раз, коли мені говорять щось подібне...
Шарлотта почувала себе ніяково:
— Эй. Будьте помірковані.
Такими темпами він міг і спокусити її.
—...
Деклейн кивнув і мовчки пішов далі. Він вів їх за собою, впевнено йдучи вперед. Він навіть не вагався, наче все життя ходив цим шляхом.
Чим глибше вони просувалися в каньйон, тим пурпурнішими ставали ліси й рослини.
Повітря було нестерпним, але з диханням проблем не існувало завдяки заздалегідь приготованому дихальному шляхів. Незважаючи на це, Деклейн нічим подібним не користувався.
Це була сила "ексзоризму Юклайн".
Несподівано їм вистрибнула мавпа. Рон поспішно помахнув мечем, але при дорозі прокололи його раніше.
Це була дивна сталь, якій володів Деклейн.
— Ось це так!
Махо була вражена.
Деклейн, все ще дивлячись вперед, сказав:
— Ви добре захищені, тому не про що турбуватися. Такими темпами ми доберемося до кордону князівства Юрен приблизно через чотири години.
Шарлотта закусила губу, вважаючи цю новину не найбільш приємною.
— Чотири години - це занадто багато.
- Ми нічого не можемо з цим вдіяти. Якщо ви побіжите, темна енергія зможе вплинути на вас.
— А деант?
— Не варто турбуватися. Я його вб'ю.
— Вы?
— Да.
Шарлотта похитала головою. Якщо він прийде, вона була готова пожертвувати собою.
— Нет. Я...
- Тихіше.
- ...що?
Тон Деклейн змінився в одну мить.
Невдовзі з’явився рій кажанів. Їх було сотні, але їхня зброя граційно рухалась і поражала їх усіх.
Рой кажанів був вигублений ще до того, як вони напали на них.
Це неймовірно! Що це за магія? Професор, професор, я... — Махо вигукнула, звертаючись до Деклейни, який стояв спиною.
І він лагідно відповів:
— Принцеса.
— Да-да?
— Закрийте рот.
— Ох, ладно.
Здивована Махо зробила вигляд, що застібає собі рот. Її губи продовжували рухатись, але звуку не було.
« Я закриваю рот ~ Як ви і просили~»
ФШШШЕ!
Здалека пролунав свист.
Шарлотта підняла меч вгору, відчуваючи наближення демонічної енергії.
Деклейн зупинився.
Його блакитні очі швидко засяяли. Його спотворений вираз обличчя свідчить про те, що він не міг контролювати свого гніву.
Шарлотта була налякана.
ФШШШЕ!
Свіст повільно наближався до них.
Топ! Топ! Топ! Топ!
Потім почулись легкі кроки.
Коли гілки дерев гойдалися, Шарлотта обняла Махо.
— Дозвольте мені сказати вам це зараз, — спокійно попередив своїх опонентів Деклейн. — Коли ви наблизитесь, то втратите свої кінцівки.
Однак опоненти не відступили.
У той самий момент...
Стальні клінки прорвалися через дерева, і меч сягав по місцевості зі швидкістю, яку не сприймає людське око.
Всі околиці були спустошені, як якщо б вибухнула бомба.
Хвилі, викликані лише однією швидкістю телекінеза, змусили каньйон задрижати. Коли кущі та дерева були зметені, перед ними відкрився червоний пейзаж із крові, плоті й нутрощів.