Розділ 38. Екзамен IV
Студенти один за одним почали здаватися через тиждень після початку екзамену, а їхній успіх можна було поділити на декілька основних категорій:
1) Найстарші здалися на завдання 1-4.
2) Більш задумані зупинилися на п'ятому.
3) Найбільш наполегливі поділилися на тих, хто ледве зміг виконати 6-е завдання, і тих хто мав достатньо сил, щоб кинути виклик 7-му завданню.
4) І, нарешті, найкращі з кращих або вирішили половину 7-го завдання, або повністю витримали його.
Про 8-е завдання навіть не йшло і мови.
Однак, здача цього іспиту сама по собі стала досягненням для студентів, свого роду медалью. Це був привілей, яким могли користуватися тільки 150 з 300 нових магів.
Зрештою, навіть професори дуже цікавилися іспитами.
І сьогодні...
У суботу, коли мали закінчитися іспити в університетській Башні Магії, Сильвія поринула у рішення 8-го завдання, забувши про ході часу.
Для шляхетної Сильвії, яка завжди зберігає охайну зовнішність, розтріпане волосся і налиті кров'ю очі були чимось із ряду надзвичайно визначним. Тим не менш, вона не звертала на це уваги постійно вивільняючи ману.
Вона витратила майже п'ять днів на вирішення останнього завдання і за весь цей час написала вже більше семи магічних формул.
Через те що завдання було пов'язано з безліччю заклинань, вона вирішила виводити їх по частинах і перекладати на аркуші для відповідей.
Але вона не знала, скільки ще залишилося.
Тепер вона зрозуміла, що потрібно такої кількості аркушів для відповідей.
Під час написання восьми магічної формули вона відчула біль в голові і очах. Завдяки швидкій дії Сильвія змогла зупинити кров, яка от-от збиралася піти з носа, чудово розуміючи, що якщо вона капне на її папери, це буде великою проблемою.
Вийшовши з екзаменаційної кімнати і залишивши за собою кривавий слід, вона помітила своє відображення у вікні коридору.
Очевидно, вона була виснажена і надто запустила себе.
—...
« Такими темпами і смертю можна померти. Потрібно зробити невелику перерву".
Сильвія вдалась до своєї зовнішності, використовуючи « Очищення» і потім попрямувала до ліфта, виявивши, що людина, яку вона бачила тут десять днів підряд, здавалося, дрімала.
- Вибачте.
— Ах! Ой. Міс Сильвія, ви йдете?
— Да.
— Добре, проходите.
Вона увійшла в ліфт, спустилася вниз і вийшла з вежі.
На щастя, навколо було тихо. Сильвія пішла до поблизького парку, сіла на лаву і втупилася на сад перед собою.
—...
У цьому пейзажі не було нічого особливого. З землі росли трава, квіти та дерева. Над зеленьом сяяло сонце, яке дає світло для фотосинтезу.
Цей сад, як і 8-е завдання, виник у результаті об'єднання незалежних елементів в одне ціле.
Отже, вона думала, що створення і застосування потужної просування магії було схоже на садівництво.
Її батько одного разу сказав їй, що навіть якщо зберуться тисячі або десятки тисяч магів рангу Солда, вони все одно не зможуть застосувати масивне заклинання, і навіть чарівники рівня професорів можуть зробити це тільки тоді, коли зійдуть хоча б 30 з них.
Однак Архімаг міг зробити це самотужки.
Ось чому за останні 60 років з'явився лише один Архімаг, Демакан.
Незважаючи на те, що йому було вже більше ста років, він міг би вирішити 8-е завдання, просто глянувши на нього.
—...
Сильвія на мить закрила очі, а потім відкрила їх і здивувалась, що ситуація Сонця сильно змінилася.
Спочатку вона була збита з пантелику, але незабаром вскочила від шоку, зрозумівши, що сталося.
Вона випадково заснула.
Сильвія повернулася до вежі, подивившись на годинник.
16:00.
До півночі неділі залишався лише 31 годину 59 хвилин.
Повернувшись у кімнату, вона знову засідала на стілець і почала маніпулювати своєю масою, намагаючись вирішити завдання, в якому багато заклинань були взаємозалежні, наче шестерні одного механізму.
Сільвія спокійно розібрала їх на частини і проаналізувала кожен зокрема.
Не знаючи, яку форму приймуть ці магічні формули, вона навіть не очікувала знайти натяків, не кажучи вже про відповіді, але все одно зосередилась на поставленому завданні.
Тік-так, тіка-то...
Час минув.
Тим часом її мана, обсяг якої сягала десятків тисяч, майже закінчилася.
І нарешті...
— Одинадцять...
Сильвія заповнила одинадцять аркушів для відповідей.
Вона поклала їх на підлогу, уважно вивчаючи порядок і комбінацію їхньої структури.
Ядра 11 магічних формул у вигляді різних візерунків ідеально переплелися між собою.
Сильвія дуже зітхнула. Вона вклала у це 150 годин зусиль.
Її серце шалено стукало. 80% її мани було витрачено.
І в цей момент вона відчула, ніби сама душа зреагувала на результат, і іспитна кімната повністю змінилася.
—...
Матеріалізована магія поширилася по стінах і стелі, створюючи незнайомий пейзаж, який покрив усі її кімнати, ніби відділивши їх від решти світу.
Кіпаріси та пшеничні поля простягалися аж до горизонту, дув слабкий вітер, а яскраве зоряне світло окутав небо. На городах росли пагорби разом з вітряними млинами, а гектари соняшників прикрашали невзорове село.
Деклейн створив цей простір, присвятивши молодим магам, які змогли скласти всі 11 магічних формул.
—...
Сільвія була зачарована яскравим пейзажем.
Вона ніби зачута в картині.
— Сильвия.
За вітром рознісся голос.
Вона обернулась і широко розплющила очі.
Деклейн був одним з загадкових конструкцій магії та мистецтва. Як і завжди, на ньому був його досконалий одяг, що змусило її задуматися, чи був він прояв магії.
— Вітаю, — сказав він.
Душа Кім Ужина тягнулася до мистецтва.
Це була пристрасть, від якої він не міг відмовитися, навіть якщо світ і реальність забрали її геть. Мрія, яку "цей хлопець" допоміг зберегти.
Хоча він не зміг досягнути бажаної мети через відсутність таланту, що зрештою спонукало його відсунути свою любов до ремесла в куті, спогади Кім Ужина про ті дні були пов'язані з характерним для Декліна [Естетичний мало].
Будучи обдарованим, він наслідував знамениту картину, яка залишилася в його пам’яті і відтворила їх у світі без Землі за допомогою ілюстраційної магії.
Зоряна ніч, дорога з кипарисами і зіркою, Подсолнухи, Омісте на Монмартрі...
Творець цих картин боровся з невимовним болем і горем.
Зрештою, він виявився просто незнайомцем, якого не визнали за життя, але цей агонія між божевіллям і смертю дозволила найбільш примітивній красі розцвістити всередині нього. Історія Вінсента Ван Гога була розкрита захопливим і красивим полотном, яке сяяло яскравіше за все його життя.
—...
Сильвія закрила очі.
Але навіть після цього ця сцена нікуди не дінеться. Вона відчувала її тепло.
Усе це було магією. Навіть кольори були зроблені з елементів.
Незнайомі поля, здавалося, ожили, резонуючи з її душею.
Через деякий час він додав:
Дякую.
Деклейн вимовив слово, яке заставило її зненацька.
Вона не знала, за що він був вдячний, але це звучало щиро.
— Хороша робота.
Деклейн не міг відтворити це за допомогою власної магії, але він хотів побачити це на власні очі хоча б раз.
Саме тому він був вдячний Силвії.
Він не знав, чи розуміє вона його, але на щастя, вона кивнула, як ніби розуміла по-своєму.
Сильвія знову повернулася до чарівного пейзажу, насолоджуючись його спалахами, бризом, ароматом і яскравими кольорами та заспокійливими рухами.
Невдовзі після цього вона відчула теплі поколювання на своїх щоках.
Це були сльози.
Перші з того часу, як померла її мати.
—...
Витеривши їх і знову обернувшись, вона виявила, що Деклейн вже пішов.
Вона хотіла йому подякувати.
***
Тук-Тук!
Аллен постукав і відкрив двері екзаменаційної кімнати, наповненої ароматом солодкої кави.
Усередині був повний безлад. Листи з відповідями, пронизані безліччю магічних формул, валялися на підлозі.
Це був метод, що наближався до підходу Сильвії, але кінець кінцем він зазнав невдачі.
— Дебютант Ифрин, час вышла.
Іфріне здригнулася. Піднявши очі, вона побачила Аллена.
— А... Ось як, вона почухала затилиць і гірко усміхнулася. — Дуже жаль.
Аллен лише посміхнувся у відповідь.
- До речі, це завдання... — У голосі Іфрін засмутили і жалкували.
— Ах, так, я віддам його вам. Професор Деклейн сказав мені це зробити. Він пришле новий набір іспитів у магічному сховищі. Але нам знадобиться крапля вашої крові.
Всього чотири людини дісталися до 7-го завдання, і тільки двоє виконали його.
Ірин була однією з них. Отже, вона заслуговувала нагороди.
— Ох... Дуже вам дякую.
Вона встала зі подихом полегшення і здала краплю крові. Після цього вона взяла з собою всі свої речі, включаючи письмове приладдя та одяг, і вийшла зі шкільної кімнати.
Аллен, який подивився їй в слід, сказав:
— Ви молодець, міс Іфрін.
- Дякую, асистент Аллен. І за іспити також.
Іфрін так низько вклонилася, що сумка, яку вона тягла на спині, перевалилася їй на голову.
— Ха-ха. Не варто подяки, - розсміявся Аллен. - Через три дні будуть виконуватися завдання з Екзаменації. І ви можете спокійно взятися за вивчення.
— Ах, правда, спасибі вам велике...
— Але не перестарайтеся.
Динь!
У цей час прибув ліфт, який вона чекала.
— Те, з чим ви не справилися зараз, рано чи пізно ви усвідомлюєте. Прийде день, коли ви зможете все це вирішити. Але не варто знову намагатися виконувати завдання кожного дня, тому я пропоную обмежитися одним раз на тиждень.
Аллен виглядав так, ніби не розумів, про що говорить, але Іфріна кивнула і яскраво усміхнулась, розуміючи суть того, що він мав на увазі.
Її усміхнене обличчя виглядало яскравим.
— Так, буду щотижня присвячувати цьому один день.
— Добре, - сказав Аллен, у якого чомусь був заздрісний погляд. — Береги себя.
Іфрін махала йому, поки двері ліфта не закрилися.
Динь!
Але коли двері ліфта закрилися, її усмішка відразу зникла.
— Ха-а...
Вона засілася в кутку ліфта з похмурим виразом обличчя, а потім різко вдарила кулаком у стінку.
Динь!
— Ой!
Вона подумала, що ліфт зламався, бо вже була опівночі, а двері ліфта раптово відкрились, але причина була в іншому. На 25-му поверсі зайшло кілька чарівників.
Це були чари Солда, помічники професора. Ні, вони були більше схожі на рабів, ніж на помічників.
Динь!
Ліфт знову зупинився на 21-му поверсі.
Динь!
А потім на 19-му поверсі.
Динь!
12-им.
Динь!
5-ом.
На той час у ліфті набилося приблизно 30 магів.
- А-ах, нам взагалі дозволять спати?
— Эй, не штовхайтесь. Тут у кутку хтось є...
- Як же я виснажений.
- Якщо ми не виконаємо всі завдання...
— Тоді професор знову буде нас лаяти, кажучи: « Чому ви ніколи не враховуєте мого імідж? »
Динь!
Ірин, яку мало не розчавили, приїхала на перший поверх.
— Тьфу-ух.
Коли вона залишила вежу, то відчула запаморочення і подумала, що в неї анемія. Вона повільно попливла вперед, але сили вже не залишилось. Ноги зрадники задрижали, не бажаючи рухатися.
Зрештою Ірин стала мов вкопана, молячись про те, щоб її ноги не відмовили.
— О, а от и Иффі!
У цей момент до неї підбігли присутні її члени клубу.
—...
Ірин більше не могла контролювати себе.
Її щоки розпухли, наче парові шпильочки. Здавалося, що дамба, яку вона весь цей час стримувала, прорвалася.
— Иффи... Не плачь. Підемо купимо їжу в наш ресторан. Я пригощу тебе твоїм улюбленим м'ясом роахоукського кабана.
- Роахоукський кабан...
Її друзі підійшли до неї, а потім пішли разом.
- Але я не дам тобі нічого, якщо ти плакатимеш.
- ...хто плаче? Я не плачу.
***
Темрява опустилася на звичайний світлий палац імператорської родини.
Біле вбрання слуг було замінено на чорні, а брами палацу були щільно закриті.
Тронний зал.
По боках килима в центрі, по якому міг ходити тільки імператор, стояли на колінах імперські лицарі, міністри, командири та урядовці.
Імператор Кребаїм сидів на троні, але його обличчя було приховано за вуалью.
Це було його бажання покинути своє життя, коли він сів на трон.
У тронній залі тиша, але його дихання все одно не було чутно.
Його підлеглі та лицарі могли стримувати сльози, але всхлипи просочувалися.
Імператор навряд чи побачить кінець цього дня. І його тіло помішані в простий дерев'яний трун, як він того хотів.
Брама палацу не розкриються протягом трьох днів після його смерті, а через дев'ять днів відбудеться церемонія престолу і тут зберуться представники всіх впливових сімей...
Смерть імператора була неминуча.
Софієн Екатер Август фон Гіфрейн, перша в черзі на трон, роздумувала у своїх відпочинках.
— Ваше Високість, — звернувся її лицар Кейрон.
Вона повільно переклала погляд на нього, втупившись своїми багрівами.
— Хіба тобі не слід тепер називати мене "Вашою Величністю"?
- Його Величність ще не помер.
Софієн посміхнулася.
— Уже як шість місяців.
—...
Кейрон дістав документи і передав їх їй.
- Погляньте, це допоможе розвіяти вашу нудьгу.
— Навряд.
— Просто погляньте. Це доволі цікаві екзамени, які викликали зацікавлення.
Софіен, яка мала винятковий талант у всіх сферах свого життя, мабуть, була вспадкувала трон.
Вона могла піднятися до Валгалу, взявши в руки меч. Зайшовши в книжки, вона могла стати великим мудрецем. А якщо вона вирішить вивчати магію, то зможе кинути виклик самому Архімагу.
Проблема була в її ліниві.
Їй було вже за двадцять, але вона не виявляла інтерес ні до якої з областей. Тим не менш, у неї не було слабкостей.
Вона могла легко справитися з будь - якою ситуацією. Позбавлена будь-яких емоцій при прийнятті рішень, вона не дозволяла собі робити обмовливі і поспішні рішення. Софієн завжди поділяла особисте і професійне життя.
Вишукане говорити, що вона вже мала всі необхідні риси, щоб стати більш визначним правителем, ніж Кребаїм.
— Хм.
Софіен глянула на папери, які їй передав Кейрон.
— Магия, да?
— Да.
Потім вона побачила ім’я автора цих завдань.
— Деклейн фон Грахан Юклайн.
- Ви його знаєте?
— Ага. Це ж він недавно захищав червонороджених у Берхті, піднявши переполохи? Що взагалі відбувається в голові у цього хлопця? Чому він раптом став захищати червонороджених?
— Його вчинки завжди було важко зрозуміти.
Кейрон сильно посміхнувся.
Софіен відкинула документ в сторону, не сказавши ні слова.
— Але вам все одно варто це прочитати.
- Чому?
— Цей документ продали з аукціону на острові "Паряному".
- Чому?
— Їх продавали у обмеженому вигляді. Навіть лорд Ґеор придбав собі...
- Чому?
— Прочитайте, коли буде час і ви зрозумієте...
- Чому?
—...
Софіен посміхнулась.
— Ладно, прочитаю. А Крето ти теж дав примірник?
- Лорд Крето брав участь у аукціоні.
— Як же він любить витрачати час на марні речі.
Крето, другий у черзі на престол, був її молодшим братом. Він був талановитим магом ранга Люм'єр (5 ранг).
- Повернемося до основної теми, Кейрон. Як ти думаєш, що мені робити з червоними, коли я вийду на трон?
Рицар не відповів на її питання, через що вона скривела губи.
— Верно. Ти завжди кажеш, що лицарі не втручаються в політику.
— Не зовсім. "Рицарі багато не говорять".
- Це те ж саме. Ти непокоїшся лише тоді, коли йдеться про політику. Якщо хотів застосовувати цей принцип, то треба було завжди тримати язик за зубами. Але тільки політика так на тебе впливає.
—...
Кейрон мовчки втупився на Софіен.
Більшість людей називали її погляд гордим і шляхетним, але Кейрон з 13 - річною жінкою вважав його егоїстом.
ДУН!
Звук удару в барабан пронісся по палаці.
Кейрон прикусив губу.
— Ваше Високість, нам пора йти.
— Ага.
Софіен встала зі свого місця. Її похідка була більш упевненою і величною, ніж у будь-якого іншого.
Кейрон, її лицар, покірно пішов за нею.
Ілюстрація: Імператриця Софієн.
