Звантаживши пакет з запчащами в багажник Москвича, Іван радісно виявив кеш. В багажнику лежали домкрат, молоток, балонний ключ, монтування і нова каністра мінеральної олії. А ще він виявив наявність запасного колеса, яке не завжди вдається знайти в купленому вживаному автомобілі.
Москвич завівся відразу ж. Мотор працював рівно. Скороти містилися чітко. Це дуже тішило нового власника, як і той факт, що автомобіль був знятий з обліку вчорашнього числа.
Поки Ваня торгував на ринку, він знайшов у сусіда мобільний телефон. Перекинувшись з ним кількома словами, він дізнався, де можна купити такий корисний девайс.
Виявилося, що у дворічному році телефони не продавалися на кожному розі принаймні в регіонах. У Волгограді перекупу було відомо лише дві точки продажу мобільних, обидві були в центрі міста. Туди Іванів і поїхав.
Салон сітовий зв’язок містився в маленькому павільйоні. Опинившись всередині, Ваня наче потрапив у ретро-музів. Більшість трубок мали стирчі антени. Всі кнопочні. А вже їхні ціни можуть відлякувати багатьох, якщо порівняти їх з сьогоднішніми доходами основної маси населення.
Одна жінка, яка була дуже веселою продавцем, відразу звернулася до єдиного покупця:
- Вам щось порадити?
Ще раз пробіжаючись очима з моделю, він вирішив зупинитися на дешевому і надійному телефоні.
— Сименс А35 и сим-карту "Білайн". Підберіть тариф найбільш вигідним для вихідних дзвінків.
— Нам нещодавно завезли партію Нокіа 3210, хочете подивитися? — Знешкоджующе усміхнулася продавщиця.
- Чого на нього дивитися? Нормальна цегла. Але мені зараз потрібна максимальна дешева дзвоника для роботи. Не до жиру.
- Для активації номера вам потрібно буде поповнювати баланс на десять доларів. Абонентська плата — десять доларів на місяць, які надходять і вихідні дзвінки по 18 центів за хвилину.
Іванову було незвично чути ціни в валюті в Росії. Це здавалося чимось диким і дало легкий божевіллям.
— Не робіть міні вагітної голови високої поваги. Додайте ще десять доларів на рахунок телефону і оголосіть підсумковий ценчик у рублях. Сподіваюся, ви їх приймаєте?
— Так, звичайно, тільки рубли і приймаємо.
— Але ціна ви згадували в доларах.
— Вас навчити користуватися телефоном? Це коштуватиме 500 рублів.
Ваня подивився на продавця як на психічно хвору. Його погляд був настільки виразним, що вона сказала:
— Зрозуміло, не треба. З вас три тисячі дев'ятсот двадцять рублів.
Для того щоб зрозуміти, що відчував Іванів, виходячи з салону стовідового зв'язку, достатньо навести простий приклад. Літра бензину на заправці — сім рублів, літр молока — чотири рублі, десяток яєць — десять солей і два різки для громадського транспорту. При цьому хвилина розмови по мобільному телефону трохи дорожче за п’ять рублів, майже літр бензину! Так ще й абонентську плату б'ють. Зрештою він залишив у магазині два оклади охоронця. Але зв’язок для відрубки необхідний і важливий, так само як Ваня завжди має телефон.
Наступним візитом став китайський ринок, де Ваня закупився цивільним одягом. Купувати довелося багато речей від шкарпеток і спідньої білизни, до спортивного костюму, джинсів та рубашок. При цьому він залишив на ринку копійки за мірками майбутнього і три тисячі по місцевих цінах. Тобто весь літній гардероб обійшовся дешевшим за кнопочний телефон.
Не від’їжджаючи від ринку, він закопався у вчорашні газетні оголошення і почав шукати гараж для оренди. Отримавши інтерв’ю, він зупинив свій вибір на стоянці гаражного кооперативства за десять хвилин їзди від автора.
Через півгодини відбулася зустріч з власником гаража. Лише подумайте, гараж з ремонтною ямою та електроенергією орендував за п'ятсот рублів на місяць.
Вечір наближався, а знову ночувати в машині Ване не посміхалося. Але цього разу він не покладався на оголошення. Поруч з гаражним кооперативом стояв приватний масив. Повертаючись по вулицях і поговоривши з аборигенами, Іванів знайшов власникку приватного будинку - одиноку матір, яка за місяць продавала в оренду кімнату за півтори тисячі доларів. Це був подарунок неба. Хоч будинок неприродний і зручніший у дворі, але дешево та в трьох хвилинах ходьби від гаража.
Гроші таяли, як сніг навесні. Ще вранці у Вані в кишені лежали сорок п'ять тисяч, а зараз залишилася всього двадцять одна. Але з часом у нього з’явився гардероб, тимчасовий дах над головою, орендований гараж і автомобіль. Вранці третього числа всього цього не було, а ввечері четвертого вже є. Завидний ріст для вчорашнього солдата.
У попередньому житті, щоб все це з'явилося, Іванову довелося постаратися і витратити багато часу та сил.
Відвідування продуктового магазину та ринку показало, що на тисячу можна без стресу харчуватися цілий місяць.
Ранком п’ятого червня Ваня почав з подорожі на пташиний базар, щоб дізнатися про місце розташування господаря.
Ринок був йому цікавий через барахольщиків, які торгують всілякою всячиною, яку вважають непотрібним мотлохом. Ці нові інструменти завжди коштували дорого, а ці барахольщики можуть придбати надійні радянські знаряддя за дуже смачними цінами.
Ринок зраджував хлопця рясним продавцям і пропозиціям, а також можливість добре опустити ціну під час торгу. Там він набив багажник різними гаїчними ключами, головками, молоточками, пильниками і свердлами, яких вистачить, щоб ремонтувати автомобілі та робити прості кузові роботи. І за все він заплатив всього лише тисячу доларів. Найдорожчий покупець став трансформаторним звареного апарата. Величезний махін вагою близько 30 кілограмів був вкритий товстим шаром пилу, через що ставало зрозуміло: їм давно не користувались. Оскільки в ньому майже нічого не виходить, то його купили сміливо.
А ось укусифівальну машинку, яку називають болгаркою, дроль і компресор з почервоним пістолетом мусили купувати нові.
До обіду бюджет хлопця схуд на сімнадцять тисяч, але в гаражі з'явився весь мінімальний інструмент для столяра.
Другої половини дня Іван витратив на придбання витрат: дисків на болгарку, електродів для зварювання, розчинника, обезжиривця, грунту для автомобілів, шпаклівки, фарб і паперу під колір Москвича. Все, крім фарби, він взяв з запасом на ремонт кількох автомобілів, ще сильніше прохворівши свій бюджет.
За три дні Москвич був повністю відновлений. Всі вм'ятини витягнуті, зашпаклені. Кузов перефарбувався і сяяв новісною. З компресором і пістолетом почервоніли набагато ліпше, ніж з балончиків. Салон він вичистив до стану майже нового. Пробіг змотав до п’ятнадцяти тисяч кілометрів. Двигун, ящик передач і підкапотний простір він відмив до сяяння. Машина виглядала так, ніби щойно виїхала з автосалону.
Наступного дня Москвіч був всього за годину проданий на авторах за сорок сім тисяч рублів.
Іванів з головою занурився в перекупський відробаніс. Він за мізерну ціну купував зовні некондиційні машини: іржаві або злегка біти. Єдиною критерією для нього була низька ціна, не крімінал і можливість відновлення при мінімальних інвестиційах та часу на ремонт протягом тижня.
Протягом літа через його руки пройшло багато автомобілів. Не кожен продавався відразу після ремонту. Не завжди вигадали великий прибуток. Він передавав деякі машини того ж дня з невеличкою націонкою, просто помив і злегка підмалював. Але він процвітав.
Кредит він давно закрив і забув про нього, як про щось неістотне.
До двадцяти сьомого серпня у нього на руках залишилася свіжа четка (ВАЗ 2104), яка після його кузового ремонту виглядала як нова. Він робив цю машину для себе. На неї перекочували найкращі запчастини від тих Жігулей, які пройшли через його руки. Вовкість рук і шахрайство. Просто похитнулося на донора, а новіші були вчетверо.
Крім того, у гаражі додали інструменти, колеса і запчастини. Звичайно, Іванову вдалося зібрати дуже солідну суму за сьогоднішніми днями — двісті тисяч рублів. Більшу частину цих грошей він перетворив в долари.
Розраховуючись з боргами, він завантажив усе майно в четвер і відправився до Барсуки. Все, що було зроблено навіть під задньою сидінням, не вмістилося в салон. Багато сміття, місце якого на звалищі або пункті металобрухту, довелося залишити в гаражі з несподіванкою. Жигулі тягли за собою куплений по-дешевке у одного діда легким причіп, який, як і салон, був заповнений автохламом: шинами та колишніми в споживанні, але ще річними запчастями, великимигабаритними інструментами.
Дві доби зайняла шлях до Барсуків. Тисяча шестисот кілометрів по автостраді з хруженим причепом — це насолода від сумнівних. Бензина машина їсть багато. Кожен з вас може вважати, що їде повільно, і на трасі є два гальма: дагестанська фура із моторошним перевантаженням та нудотиць. І тебе постійно обганяють, що не додає душевної рівноваги.
Від Барсуків до Челябінська сімдесят дев’ять кілометрів. З одного боку, багато. З іншого боку, це лише годину їзди. Протяжність міста Волгоград вздовж річки Волґи становить приблизно 100 кілометрів. Так що при необхідності доїхати з Барсуків до Челябінська це як з одного кінця Волгограда поїхати на інший.
Під час подорожі його кілька разів зупиняли співробітники ГАЇ. Для них автомобіль на транзитних номерах був подібний до червоної ганчірочки для бика. Номери були прострочені, але це не було проблемою. Ваня перед поїздкою переписав договір, замінивши його датою. А за законом після купівлі автомобіля можна сміливо їздити десять днів до постановки на учет. Важче було бути з документами, які мають доказ. Солдат, демобілізований з армії, зобов’язаний протягом місяця отримати новий паспорт, а старого не має зовсім. З простроченим воєнним квиткам дістатися до будинку було б проблематично. А на машині нічого, нормально доїхав.
Коли Жигулі припаркувалися біля будинку прийомних батьків, Іван з жахом обглянув частково свою нерухомість. Він і забув, яким старим був цей будинок. Квадратна одноповерхова споруда була зібрана з дошок, між якими був заповнений тирс. Красу вже давно облупилось, а паркан у вигляді низького штакетинця покосився. Єдине, що приносило мені задоволення - наявність газу в селі та будинку. Тепер він згадав, що саме завдяки газу цей будинок зміг продати в минулому житті за сорок тисяч доларів. А так він навіть цих грошей не коштував.
З скрипом непроханих співач відчинилися двері бубці. У вечірніх сутінках на вулицю вийшла Ольга. Ваня ледве впізнав свою сестру. Він не бачив її багато років і встиг позабути її зовнішність.
Щільність тіла з об’ємним бюстом і зібраними в хвіст пшеничним волоссям вісімнадцятирічна круглощена дівиця. Вона не красуня, але і потворною назвати важко. Старий халат не додав їй привабливості. Ваня не міг зрозуміти, як вона в попередньому житті так швидко змогла знайти чоловіка, ще й з квартирою.
Коли Ольга танцювала, то дивилась у сутінки.
— Хто там? — Дружнім голосом запитала вона. — Ви к кого?
- Своїх!
На секунду брови дівчини нахмурилися, наче вона намагалася розпізнати голос, але невдовзі риси обличчя розгрозились і її губи розплилися в усмішку.
— Ванька? Це ти, Ваня?
Він не сподівався почути веселих ночей, тому трохи поспішав.
— Коли КВН був смішним, мою голову з дружнім візитом відвідала ідея... Ольга, давно не бачилися.
Він пройшов через калітку з парою сумок. Нарешті Ольга змогла побачити свого єдинокровного брата і радісно сказала:
— Ванька! Живий! А я вже думала, з тобою щось сталося. Ти де був? Ти ж повинен був приїхати з армії на початку червня?
— Я не хотів потрапити додому.
— Ваня, що сталося? Ти захворів?
— Не зовсім. Спочатку він упустив свій поїзд. Потім не було грошей. Довелося затриматися, щоб заробити.
- А що за машина? Тебе хтось підвіз?
— Я сам себе підвіз. Треба було купити автомобіль, інакше я б не добрався до свого дому з простроченим воєнним квиткам.
— Ваня, звідки у тебе такі гроші?
— Кредит взяв під конські проценти. З цим зараз просто. Ось віддавати складно. Оля, ти як тут?
— Погано, — зітхнула вона. - Я думала, що з тобою щось сталося, адже від тебе не було новин. Я боялася, що ти теж, як батьки...
- І на що ти жила?
Ольга почала соромитись очей, яких за нею ніколи не було.
— Спочатку забирала гроші у сусідів, потім... Мені довелося продати телевізор. Потім мені порадили, як отримати допомогу. Я поступила в кулінарну техніку у Челябінську. Після зарахування мені почали платити допомогу. Я завтра вранці збиралася виїхати на навчання, а тут ти...
— Оль, - уважно розглядав зведену сестру Іванів, — є щось про що мені повинно бути відомо?
Тут його погляд зачепив газову трубу. Вона була відрізана. Ольга простежила його погляд, важко зітхнула і сказала:
- До речі, так... Я саме хотіла тобі про це сказати. Поки ти був в армії, а я у притулку, копалися борги по комунальних платежах. Потім у мене не було грошей, щоб платити за комунікацію. Загалом, нам нарахували велику суму, а ще відрізали газ і світло.
— Перфект! — Саркастично простягнув Іван. - І як ми розв'яжемо цю проблему?
— Ну... — шаркнула ножкою дівчина. — Я тут подумала, що було б добре продати будинок і... — Тут вона зажмалась. — И розділити суму на двох.
- Ти вже пробувала продати? Скільки пропонують?
— Мало... Без світла і газу, з боргами, більше двадцяти тисяч не дають. Якби все було гаразд, то за сорок штук можна було б штовхнути.
- Оль, краще я в кредити залізу і у тебе куплю твою частку, ніж віддавати нерухомість чужим людям. Тебе влаштує двадцять тисяч?
— Двадцять? — оживилась вона. — Ваню, а може не будемо продавати будинок? Краще виплатити борги і залишити все собі.
- Окей, мій солодкий персик. З тебе двадцять тисяч, і роби, що хочеш: сама гаси борги та лишай будинок собі.
— Э-э? - Поспішила дівчина.
Минулого разу вона виступила на цю пропозицію, зараз же Ваня не чекав, коли йому сядуть на шию і перейшов до кращих тактик захисту. Як відомо, найліпший захист — це напад.
Ні! — Почала закидати Ольга. — Тоді краще ти купиш у мене половину будинку!
— Окей. Я так і пропонував, але ти ж сказала, що хочеш залишити собі будинок.
— Нам! Я хотіла його залишити нам.
— Ми не чоловік з дружиною, щоб жити під одним дахом. Завтра ти захочеш привести сюди чоловіка, потім народиш дітей, привезеш свекруху. Потім я приведу дружину... І буде нас тут об'єднатися цілий циганський табор. Це мене не влаштовує. Дім повинен належати одному власнику. Мене влаштує будь-який варіант, крім продажу будинку на сторону, оскільки він принесе у два рази менше коштів.
Якщо минулого разу Ваня образився на Ольгу, то зараз все сталося суворо навпаки. Дівчина почала вважати зводного брата негідником. І плювати їй було на те, що вона трохи раніше не тільки хотіла продати будинок, але і намагалася зробити це без участі Іванова. І на те, що ціна Іван запропонував в два рази вище ринкової і готовий взяти на себе борги за комунальні послуги, їй теж було все одно. Вона пропустила цю пропозицію, бо хотіла позбутися свого дому і не влізти у борги заради старої халупи. При цьому у неї склалося враження, що брат виганяє її з дому.
Теплий, мирний і тихий вечір не про цей день. Іван з Ольгою страшенно розрубалися, але в результаті зійшлися на тому варіанті, де Івана викупляє половину будинку біля зведеної сестри.
Наступного тижня важко назвати простим. Іванів багато їздив в райцентр: спочатку отримувати паспорт, потім поставити на учетверо з причепом. Потім йому довелося їздити в Челябінська і зустрічатися з Ольгою, щоб через нотаріуса оформити угоду куплі-продажи нерухомості.
Суета і нервотрепка занурили Івана в стан стресу. І коли одна метушня закінчилася, почалася інша: погашення боргів за комунікаційними зв'язками, оформлення підключень назад газу і електрики. Це нешвидкий процес, який може затягнутися і на півроку, а Ваня живе без світла, наче у середньовічному світі. Тому треба було помазати невеличкими хабарами людей в Енергосбаті та Облгазі.
Через два тижні після повернення в рідні краї у хлопця з’явилися газ і електрика. Будинок і п'ятдесят соток землі були оформлені в його власність. Довгов не залишилося. Начебто все добре, але є нюанс. Будинок з усіма витратами йому обійшовся в тридцять сім тисяч. Майже стільки ж коштує будинок з газом і без боргів на іншій вулиці. І реально простіше було б купити його, подавши хібару прийомних батьків разом з боргами зведеної сестри. Так і не посварився б з нею, і звалив би на її плечі всі проблеми. А тепер Ольга вважає себе ображеною королевою, але отримала більше очікуваного і зберегла здорові нерви. Ваня ж витратив піврічну зарплатню робітника з Челябінська, а коли скінчив нервування, слег із сильною простудкою.
Поки Ваня валявся у ліжку і видужав, він мав час подумати про те, як жити далі.
Він думав, що краще зробити: вкласти гроші у будівництво або придбати нерухомість у Челябінську? Коли йому стало легше, він з’їздив у райцентр за свіжими газетами і почав вивчати ринок житла.
До села зв'язок не добилася. Худо-бедно вона працювала в Челябінську, але там зараз існував лише один оператор мобільного зв'язку "Шупшакар". З сим-картою волгоградського "Білайна" дзвонити у роумінгу - дуже дороге задоволення. Тому я тимчасово відмовився від телефону. Тим більше без оплати абонентської плати номер телефону був заблокований.
Середня ціна квадратного метра квартири в Челябінську плавала у районі від 100 до 200 доларів. Також вони мали елітне житло з іншими цінностями, але Ваню не цікавився. У нього був цілком визначений бюджет. Він оперував п’ять тисяч доларів. Дивовижно, але факт: за ці гроші можна було купити невелику однокімнатну квартиру на тридцять три квадратних метри. Або ж, як би це марення не звучало, нову інжекторну дев'яту з автосалона! Це ніяк не вкладалося в голові Іванова. Де дев'ята, а де квартира? Він звик, що дев’ята — це давня автохлама, яка нічого не варта. У майбутньому квадратний метр житлового корпусу коштував як бюджетний автомобіль. А зараз за ціною дешевої тачки можна купити квартиру!
Після цього він недовго думав. Після одужання, взявши долари, Ваня поїхав в Челябінськ і витратив три дні на пошуки відповідного житла. Невдовзі він обміняв зароблені кілька літніх місяців на однокімнатну квартиру, площею тридцять два квадратних метри.
Хоча кухарі потребували ремонту, вони взагалі були придатними для життя.
Наступного дня він пішов у гаражний кооператив, що поблизу його нового житла. Ознайомлення з цінами стало зрозумілим, що придбання гаража він поки не може осілити. Гаражі в кооперативі коштували від двадцяти п'яти до 50 тисяч, а після всіх витрат у Вані залишилося лише двадцять. Зате йому вдалося за п'ятсот рублів на місяць орендувати просторий гараж з ямою. Дорого, враховуючи їх вартість. За кілька років етику можна здати в оренду окупити вартість гаража.
Плюсом йшло те, що можна платити щомісяця.
Іванов почав влаштовуватися у квартирі. Холодильник і меблі в квартиру він привіз на причепі з Барсуків. У гаражі перекочували інструменти, куплені у Волгограді.
Наприкінці вересня, трохи збудувавшись на новому місці, Ваня продовжив займатися відробазинесом, для чого йому довелося придбати сим-карту від місцевого оператора стільникового зв'язку.
Цього разу він не блював, як відразу після того, що потрапив у минуле. Працював він без сильного напружу і вже без відвертого обману, але все одно доводилося крутитися як білку в колесі.
Першим в тих самих гаражах був за три тисячі куплений розкоштований сороковий Москвич. Що вже з ним хотів зробити власник, одному йому відомо, ніби хотів поміняти зчеплення, але захопився, а потім не захотів збирати назад. Нові зчеплення і купа запчастин йшли в комплекті до автомобілю. За тиждень він зібрав його і освіжив фарбу, продавши машину за сім тисяч доларів.
Далі пішло-поїхали. До літа через його руки пройшли десятки автомобілів, але не більше п’яти на місяць. На прибуток він купував долари.
Поступово в квартирі з’являлося звичайне обладнання. На швидку руку там було зроблено косметичний ремонт.
При всьому цьому до кінця травня молодняк назбирав сім тисяч доларів. Звичайно, ця сума не була пов'язана з тією, яку вдалося заробити в Волгограді, але Іван, по-перше, так не напружувався, як влітку двохтисячного року, По-друге, не займався шахрайством на кшталт лепки порогов із монажної піни. Він робив кузовщину добре, нехай і не ідеально. Добитися ідеалу в гаражних умовах і з мінімальним необхідним обладнанням нереально.
Дві тисячі баксів пішли на купівлю двох поруч стоячих гаражів, які досить швидкими силами наймали будівельники перетворилися в один великий гараж. У червні Іван переїхав у власну майстерню.
У цей час ціни на нерухомість продовжували зростати. Тепер, щоб купити за п’ять тисяч доларів однокімнатну квартиру не могло бути можливим. Іван хвилювався за свою передбачливість.
Далі він не відступав від вибраної стратегії, трати сили і час на відробізнес. Під кінець літа дві тисячі першого року він назбирав вісім тисяч доларів, які відразу ж витратив на купівлю ще однієї однокімнатної квартири.
В нову квартиру перекочувала стара сільська меблі, і ця нерухомість була здана в довгострокову оренду.
Ведробізнес процвітав. Іван продовжував працювати в поті лиця, заробляючи капітал на ремонті і перепродаж старих автомобілів. Він мав намір переїхати в село і почати там будувати. Йому хотілося тиші і спокою. У деяких випадках, аби придбати комп’ютер до нового року, на ньому з'явилась план забудовки ділянки в Барсуках.
Ваню боялася, що на початку 20 - х років почнеться епідемія. Будуючи плани далеко наперод, він збирався перечекати епідемію в далекій від великих міст. Як показав досвід попереднього життя, зробити це найкраще в глибині, а робити це приємніше у комфортних умовах, які він збирався створити для себе.
Сьогодні будівництво коштує недорого. І хоча ціни на будівельні матеріали ростуть з кожним роком, поки ще по кишені пересічному росіянину. Іван поки був трохи вище середнього, але і багатим його важко назвати. Який-небудь столичний клерк міг переплюнути його по доходах. І все ж варто зазначити, що звичайна людина не може собі дозволити кожного року купувати по квартирі, навіть в Челябінську.