Розділ 20.
Коли Естер перенесла лихоманку, до неї ставилися дуже обережно і з любов’ю. Лікар приходив до неї щоранку і щовечора, а особливе меню готували окремо.
Дівчині не можна було довго гуляти, поки вона повністю поправиться, тому кілька днів вона просиділа у своїй кімнаті.
Тук... тук... тук...
Естер притиснула до себе іграшкового кролика Джуді і прислухалася до тихих звуків.
– Дощ?
Каплі дощу тихо стукали по відкритих вікнах і варто було Естер побачити це, як її обличчя миттєво затремтіло.
— Ох, здається, буде сильний дощ, — сказала Дороті, яка спостерігала за поглядом дівчинки і теж поглянула у вікно.
- Саме так... - Очі Естер тривожно близнули.
Через кілька хвилин почувся розкотений грім!
Загрозили блискавки. Яскраві спалахи світла та краплі дощу, наступні за ними, ставали все більш і більше сильними.
Естер, яка сиділа в ліжку, зістрибнула на підлогу.
- Мисс? Ви в порядку? — Дороті, яка на протилежному боці, здригнулася і підбігла до дівчини.
Естер, яка сиділа на підлозі, міцно затискувала вуха обома руками і хитала головою.
- Боїтеся грому? - Дороті відчувала, що дівчинка була налякана, але водночас Естер виглядала дуже мило.
Діти Естер часто бояться грому.
- Він скоро закінчиться. Я думаю, що сьогодні Богиня розсерджена.
– Дороті, вікна... Будь ласка, закрий вікна!
- Звичайно! Я зараз же замкну їх! - Дороті щільно закрила всі вікна в кімнаті, щоб вони випадково не відкрилися і пахла їх подвійними фіранками.
Лише після цього Естер відкрила очі.
Це не в'язниця, - Згадавши про цей факт, дівчинка обережно прибрала долоні з вух і знову відчула полегшення, коли зрозуміла, що звуки стали тихіше.
Але це було лише тимчасове.
Було не найкраще вибирати кімнату з великими вікнами...
Естер не могла зупинити дощу та блискавки, які розривали небо кожних кілька хвилин.
- Це не так вже й страшно, але здається цей сильний дощ буде йти всю ніч... — Дороті з тривогою подивилася на Естер, бо та була сама не своя від початку дощу. - Ви сильно налякані?
- Ні, все нормально.
Насправді, дівчинка з усіх сил вчепилася у ковдру, але намагалася прикинутися спокійно.
- Коли люди маленькі, багато бояться грози. І я теж боялася. Вона схожа на монстра, правда ж? Але насправді вона не така вже й страшна. Невдовзі дощ закінчиться, — Дороті, яка не здогадувалася про стан Естер, не витримала і знову поклала дівчинку в ліжко.
- Чи можу я побути з вами сьогодні? – запитала Дороті, дивлячись на годинник.
Хоча її роботи вже закінчились, покоївка переживала про Естер, яка відрізнялася від звичайної себе.
- Не робіть цього. Все добре, Естер розсміялася і похитала головою. Вона не хотіла показати Дороті свою слабкість.
- Але якщо щось трапиться, покличте мене в будь-який момент. Обов'язково.
– Добре.
Дороті повільно погладила Естер з голови, а потім залишила кімнату.
Здавалося, це ніжне дотик на якийсь час відновило спокій дівчинки, але варто було Дороті піти, як її обличчя побледнуло.
За кілька хвилин сонце заховалося, і страх Естер посилився під час темряви.
- Все гаразд. Це не в'язниця. Все добре, - без зупинки вчила собі дівчинка і її слова звучали як заклинання.
Естер закрила очі, але перед лицем грому і сильного зливу все це було марно.
Гуркот! Треск!
Естер відразу вскочив з ліжка і почула звук блискавки, що впала неподалік.
- Аа! — Згорнувши в руках ковдру, дівчинка побігла до найближчого кута.
Їй потрібно було місце, де вона могла захистити себе незважаючи ні на що.
— Вибачте, я була неправа, — Естер безупинно повторювала слова, які щодня завчувала своїх колишніх життів. - Будь ласка, залиш мене в спокої. Тут я не боюся тебе...
У в’язниці Естер найбільше ненавиділа дощові дні.
Неймовірно було чути розкоти грому, які, здавалося, поглинають все у в'язниці, де ночами нічого не видно.
Але головною причиною цього було те, що Раб’єн завжди приходила в такі дощові дні.
Гуркот! - Розповідався новий розкот грому, а потім кімната різко занурилася в темряву, ніби хтось виключив все світло.
Естер, охоплена темрявою, вже не в стані контролювати себе і почала схлипувати:
- Хто це?. Будь ласка, перестаньте. Я не зробила нічого поганого. Темно... - У свідомості дівчинки спалахнули похмурі згадуючи минуле, і почали поглинати її.
– Через те, що сьогодні йде дощ, мені так погано. Можна розслабитися?
– Будь ласка, я помилилася. Я зроблю все, що ти попросиш... Добре? Ти ж моя подруга. Будь ласка, не роби це. Мені так страшно...
– Подруга? Мені потрібно сказати тобі це кілька разів, щоб ти зрозуміла? Я ніколи не буду дружити з кимось на зразок тебе.
Перед затемненим поглядом Естер відображала Раб’єн з минулого.
– Боляче! Не роби цього! Будь ласка, не будь такою! - Коли Естер плакала від ударів батогом, Раб'єн лише сміялася:
– Ти не зможеш вибратися звідси. Ти житимеш як моя рабиня, поки я не помру.
Естер закричала, відчуваючи яскраве спалахи болю від клуту лжесвятою.
Я ненавиджу це. Я хочу втекти звідси... - Естер поступово потьмяніла, а її серце майже повністю поглинуте темрявою і розпач темних спогадів.
– Я... Я не зможу втекти звідси.
Дівчатка завжди були темними, але вона глибоко вірила в них, тому все що вона намагалася зробити закінчувалося провалом.
Темрява, яку похоронила Естер, прорвалася назовні. У її очах застигло нескінченне розчарування:
- Вбийте мене. Все добре... Рятуйте мене... Ні, будь ласка, убийте мене. Убийте... - Естер висхлипнула і почала роздряпувати своє тіло. Дрозжа, дівчинка ранила свої руки і ноги.
Виявилось, що не достатньо було просто покинути храм, аби уникнути травми минулого. Все це вкоренилося занадто глибоко.
***
Герцог Дехсин, як завжди, переглядав документи у своїй бібліотеці.
У нього була так звана залежність від роботи, тому більшість занять його дня складала робота, і Дарвін не дуже цікавився кліматом на вулиці.
Але Бен, який за стільки років не занедбував роботи, вже деякий час був напруженим.
- Що таке? - Роздратований запитав Дарвін.
- Це... На вулиці сильний дощ.
- З яких пір ви так турбуєтеся про природу?
Коли роздратований Герцог Дехсин подивився на нього, Бен стиснув кулаки і додав:
- Мало того, що йде сильний дощ, так ще й греміт.
- Що ти хочеш цим сказати? - Врешті-решт, Дарвін відклав ручку і доторкнувся до скринь. Його голова знервована від перевтомлення.
- Насправді... Коли я востаннє приходив до пані Естер, мені здалося, що вона боїться грому.
Від цих слів Дарвін підняв голову і подивився на свого ад'ютанта вкрай дивовижним поглядом:
- Естер? Чому ти сказав про це тільки зараз?
- Це... Ви казали мені не турбувати Вас під час роботи... Вибачте, - сумний Бен, спробував повернути свій голос спокій, але подивившись на Герцога Дехсин, миттєво замовк.
- Робота настільки важлива?
- Ні.
- Оскільки ти мій ад’юант, тобі слід правильно розставляти пріоритети. Моя сім’я набагато важливіша, ніж робота.
- Я більше не допущу такої помилки.
Дарвін піднявся і залишив кабінет. Було занадто рано, щоб закінчувати робочий день, але його турбувало страх Естер перед дочеканням.
Незнане для неї місце, - Думка про те, що дівчинка може боятися спати в самоті, змушувала Герцога Дехсин сильно нервувати.
- Бен з усмішкою намагався заспокоїти Дарвіна, коли побачив, як він поспішає.
- У мене погане передчуття, але Дарвін майже бігом піднімався по сходах з якоїсь причини відчуття занепокоєння.
Вони були на третьому поверсі недалеко від кімнати Естер. Герцог Дехсин і Бен зупинилися та подивилися один на одного.
- Тільки що це...
— Це Естер, — зітхнув Дарвін і відразу вдерся до кімнати Естер.
Бен, який зупинився позаду нього, обвів кімнату шокованим поглядом.
О, Господи.
Вони тільки - но піднялися на поверх і почули крик Естер. Грім вдарив зовні, а з її кімнати пролунав відчайдушний крик, і потім ридання.
Поки Бен дорікав себе за те, що не зважився заговорити раніше, Герцог Дехсин без зволікання увірвався в кімнату дівчинки.
- Естер!
Незважаючи на шум, дівчинка все ще перебувала в пастці власного світу.
Дарвін відразу помітив темряву і наказав:
- Бен, зараз же принеси свічку.
- Ох, зрозумів.
Випустивши Бена в коридор, Дарвін цепим поглядом оглянувся у темряві. Через схлипування, він зміг без важкої праці знайти Естер.
— Естер, це я, — пройшовши повз ліжко, Герцог Дехсин повільно підійшов до закріпленої в кутку кімнати фігури. Вона була накрита ковдра без жодних вагань.
Чого ти так боїшся? Дарвін зняв ковдру з неї, щоб не завдавати їй болю.
Естер, зі сплутаним волоссям і безладно дряпала свої руки та ноги.
- Естер, — здригнувшись, Дарвін покликав дівчинку і міцно, але обережно перехопив її руки, щоб вона більше не могла завдавати собі болю.
Маленька рука Естер, що міцно стискалася Герцогом, була такою холодною, і навіть його серце тремтіло від цього холоду.
-Естер, - голос Дарвіна злегка тремтів.
Через секунду, очі дівчинки, які були щільно зажмурені, повільно відкрилися.
Вона стільки плакала, що її очі опухли від сліз, білки почервонів, а бліді губи були вправні від болю.
– Великий Герцог? - Естер прокинулася завдяки його голосу, який кличе її, і сліпо кліпла.
- Так, це я. Я тут.
Але залишки спогадів минулого занадто глибоко жили в ній, щоб так легко відпустити її назовні. Тож дівчинка заговорила глухим і порожнім голосом:
- Дюку... це... Храм?
Її погляд і голос, здається, повернулися до того дня, коли ми вперше зустрілися... Ні, це вони ще більш мертві, ніж тоді, - У той момент, коли Дарвін побачив темряву в очах Естер, він відчув глибокий смуток.
- Ні. Це твій дім. Не храм.
- Не храм?
- Так, Дарвін не відводив погляду з блідою Естер і продовжує пильно дивитися на неї.
От тільки після стількох зусиль, дівчинка не подивилася на Герцога.
– Герцог.
– Да. Я тут, перед тобою.
У той момент, коли Герцог Дехсин відчув полегшення, подумавши, що дівчинка заспокоїлася, по її щоках знову почали текти сльози:
- Будь ласка, убийте мене.
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno