Глава 9.
- Не обов'язково бути такою ввічливою. Я ж... Нет. Немає сенсу так поспішати, - Дарвін, який збирався назвати себе її батьком, проковтнув ці слова.
Герцог Дехсин не тільки не звик до думки, що у нього тепер є дочка, але й не хотів заставляти Естер робити щось.
Нам потрібен час, щоб прийняти один одного.
- Роби так, як тобі зручно.
Дарвін також не знав, що говорити дівчині, бо мав справи тільки зі своїми синами. Звичайні діти цього віку боялися Герцога, тому він вирішив, що краще залишити дівчинку в спокої.
Естер, якій було незручно просити щось для свого комфорту, опустила голову, тому що не могла знайти куди їй дивитися.
Естер - це...
Дівчинка отримала нове ім'я, але все ще не відчувала його. Вона досі не могла повірити Герцогу Дехсин, який був так добрий до неї.
Естер не могла довіряти людині лише з вдячності.
Наприклад, дівчинка намагалася поводитися так, щоб не відсвітити в очах Дарвіна. Вона майже не дихала, боячись вивести його з себе.
У мовчанні пройшло досить багато часу.
Це трохи... - Естер була змушена підняти важкі повіки.
Оскільки шлях їм стояв довгий, а дівчинка нервувала, не було нічого дивного в тому, що її почало клонувати у сон. Безсонна ніч напередодні також відіграла свою роль.
Естер довго трималася з широко відкритими очима, але її голова була опущена і незабаром дівчинка почала засинати. Її тіло трохи нахилилося і через кілька хвилин у тиші екіпажу розголосився тихе співання.
Ледве дівчинка заснула, як Герцог Дехсин, який весь цей час дивився у вікно, повернув голову і пильно подивився на Естер, яка міцно заснувла.
Вона добре спить, - Дарвінів погляд, яким він дивився на дівчинку, трохи пом'якшився. Кожного разу, коли в Естер перервалося дихання, чоловік на мить замирав.
Тепер вона виглядає на свій вік.
Дівчинка, якій всього 12 років, настільки зріла, що я майже жодного разу не прочитав на її обличчі справжні емоції. Але це було лише маскою. Тепер, коли вона спить, то здається, що вже дуже втомлена.
Що ж тобі довелося пережити?. Якщо у тебе погляд того, хто готовий померти? Такий погляд можна побачити лише на полі бою.
Я вже наказав провести розслідування з приводу її минулого, але нічого особливого там не виявилося. Як і багато покинутих дітей, вона росла в нетрях, а потім їй пощастило і її продали у храм.
Поки Дарвін був зайнятий своїми думками, сонячне світло вдарило у вікно екіпажу і впав на спляче обличчя Естер.
Чоловікові було приємно бачити її сплячої. Хоча щітки дівчинки були впаленими, великі очі і довгі шишки — притягували погляд. На губах Дарвіна з’явилася дружня усмішка. Ця була усмішка ніжності, яку ніхто ніколи не бачив.
Герцог Дехсин думав, що просто спостерігає за своєю « новою» дочкою, але він не знав наскільки м'яким у цей момент був вираз його обличчя. Але в якусь мить, обличчя Дарвіна стало серйозним.
Чому її одяг такий короткий?
Герцогова увага привернула одяг Естер.
Я не знаю, скільки вона носить її, але відстань занадто мала. Рукави і штанини настільки короткі, що видно відкриті ділянки шкіри. Крім того, одяг зношений і можна побачити, що він перешивався багато разів. Навіть слуги в моєму особняку одягнені набагато краще.
– ... - Розлючений Дарвін важко нахмурився.
Я щороку роблю великі пожертви в храм, тому не вірю, що вони не можуть одягти кандидатів у Святі належним чином.
Герцог Дехсин захотів негайно повернутися до храму і ретельно перевірити це питання. Він був настільки розчарований, що вперше вирішив зробити щось для Естер, не запитуючи її на те згоди.
Дарвін швидко і безшумно відкрив вікно екіпажу та Бен, що мандрував поруч з ними, відразу ж підійшов до вікна:
- Щось сталося?
- Зупинимося в магазині одягу. Їдемо в Одар, - Герцог продовжував сильно хмуритися.
Естер, прокинувшись від їхньої розмови, приснилася, що не спала.
- Ти можеш спати далі.
- Ні, ні, я не спала, — дівчинка розплющила очі і її погляд задрижав.
Вони хочуть отримати мою голову прямо зараз? - Естер подумала, що вони збираються послабити охорону, щоб викинути її десь у незаселених місцях і не знала, чого чекати далі.
Хіба екіпаж не вирушає кудись в інше місце, а не до будинку Герцога? Я чула лише останні слова, але навіщо мені їхати в Одар?.
***
Терсія Дарвіна була заможною територією, яка поступалася лише столиці.
Люди приїжджали сюди самі, слухаючи чутки про хороші місця для життя. Там було багато торговців, особливо на вулиці Ліль Одар.
Вулиця Ліль була бітом забита одягом і стала публічним символом моди.
Серед усіх бутівців, Крістіна була найславетнішою серед них. У цьому місці завжди було багато клієнтів і це був бутик вищого класу, який працює на системі бронювання.
Мадам Крістіна, як і завжди, приймала клієнтів. Обговоривши нову сукню, вона була приголомшена пошепки в’язнем у вітальню покоївкою.
- Що? Його Високість тут?
- Так, швидше. Він вже вийшов з екіпажу.
- Він ніколи не був тут особисто. Що трапилося?
Крістін була дизайнером, який відповідав за сукні дружини Герцога Дехсин, коли та жила. Їхні відносини продовжувалися, тому що вона тепер відповідала за одяг Великого Герцога і його синів-близнюків, але зазвичай вона сама відвідувала його особняк. Ще ніколи Герцог Дехсин не приїжджав до неї особисто.
Крістіна попросила вибачення у гостя і, покинувши кімнату, побігла прямо на перший поверх. Саме вчасно, Дарвін тільки крокнув на ґанку її бутика.
- Ваше Високість! Що привело Вас сюди без попередження? - Крістін приховала своє здивування і дуже посміхнулася.
Холодний погляд Дарвіна звернувся до Крістіни і він увійшов всередину, усім своїм виглядом висловлюючи цілющий холод:
- Ми проїжджали повз. У Вас є вільна секунда?
- Звичайно. Ваше Високість, адже Ви вперше відвідали нас особисто, - Крістін променично посміхнулася, а потім її погляд впав на маленьку дівчинку, що стояла позаду Герцога Дехсин.
Хто це?
Я ніколи не бачила цієї дівчинки, коли приходила і від'їхала з особняка Герцога. До того ж, стара, зношена і перештопаний одяг погано поєднується з Його Високістьм... - Крістін з цікавістю подивилася на Герцога Дехсин.
Дарвін трохи підійняв брову, а його холодний погляд чітко виявив попередження про те, що жінка повинна мовчати.
Крістіну занепокоїв цей погляд Герцога:
- Який одяг Ви хотіли б підібрати?
Дарвін вказав на Естер і негромко вимовив:
- Мені потрібне плаття, яке підійде цій дівчинці.
- Добре, Ваше Високість.
Звичайно, жінка не стала запитувати чому. Це був бутик, де Крістін підбирала одяг для покупців, як тільки ті приходили до неї.
Жінка привітно усміхнулася і підійшла до Естер. Для Крістіни, яка робила все можливе для будь-якого покупця, маленька дівчинка не стала винятком.
- Міс, ходімо зі мною?
– ... Так, - Естер здивовано подивилася на незнайому леді.
Жінка середнього віку, яка віддалась від світських громад, була ліпшою за будь - яку священнослужителя, якого дівчинка бачила в храмі. А її жести були повні витонченості.
Естер слухняно пішла за Крістіною, роздумуючи про те, як вона могла стати такою елегантною.
На останньому поверсі чотириповерхового будинку була вітальня. Це було місце, приготовлене для обслуговування особливих покупців, коли ті прийдуть.
Стіни кімнати були викладені плиткою, люстра яскраво блистела, а зроблений за спеціальним замовленням диван вищого класу був достатньо м'яким, щоб довго сидіти на ньому, коли він одягався.
Пані Крістін вирішила запропонувати Естер, яка блукала по кімнаті, щоб насолодитися її красою, присісти на диван:
- Не хочете присісти сюди?
- А мені можна сидіти на ньому? - Естер не наважувалась сісти на диван.
Дівчині здавалося, що якщо вона сяде на диван, який виглядав неймовірно дорогим, то він обов'язково стане брудним.
А ще заважали спогади з храму.
У храмі для кожної людини було фіксоване місце, на яке можна було сідати. Якщо людина займала не своє місце, то її обов'язково карали.
Роздуми про цю ретельну роз’єднаність змусили Естер вагатися.
- Звичайно, скільки захочете, Крістін усміхнулася ще привітніше і знову запропонувала Естер сісти на диван.
Це не храм, - Дівчинка сіла на диван, нагадуючи собі, що пішла з храму.
Діван, на який сіла Естер, виявився досить високим і її короткі ніжки не діставали до підлоги. Вони розмовляли в повітрі і трохи покочувалися взад та вперед. Дівчинка обережно поклала руки на коліна, намагаючись припинити махати ногами.
Крістін усміхнулася милій поведінці дівчинки, цілком розуміючи її:
- Будь ласка, зачекайте хвилину. Я принесу каталоги.
Поки Крістін ходила між книжковими полками, кілька служниць підійшли до столу і розставили на ньому декілька тарілок. Розмаїтні тарілки були наповнені різними видами печінки і солодкий запах свіжої випічки защекотів ніс Естер.
Пахне смачно... - Естер вдихнула запах печінки і пильно подивилася на нього. Картинка чорного шоколаду застрягла в її думках і у дівчинки потекли слинки.
Якщо подумати, я навіть не можу згадати коли востаннє їла солодощі... У тюрмі я їла лише рис і рідку їжу, а в храмі мені не давали таких дорогих страв... - Руки дівчинки весь час тягнуться до тарілки з печивом.
Я хочу з'їсти їх! - Погляд Естер затремтів від сильного внутрішнього бажання. Вона не могла відірвати очі від печива, хоч і думала, що їй доведеться терпіти.
Печінка лежала на тарілках, тому їй здавалося, що вона може з’їсти їх дуже багато.
Думаю, все буде гаразд, якщо я з'їм одну штучку...
Зрештою Естер, яка так і не змогла вирішитися, запитала:
– Эм... Можна мені одну?
- Звичайно, у нас багато печиво, тому будь ласка, пригощайтеся, Крістіна, яка витягала каталоги з шафи, світилася.
Очі Естер, що яскраво сяяли від простої печінки, були дуже милі.
Весь цей час дівчинка слідувала за Крістіною як маріонетка, її не цікавили сукні, що заповнюють вітальню, але вона миттєво зацікавилася печивом.
Чи повинна я сказати, що вона занадто скромна для дитини, яку привіз Великий Герцог? До того ж, вона зовсім не виглядає як аристократи її віку...
Отримавши дозвіл Крістіни, обличчя Естер поліпшилося. Дівчинка дуже уважно подивилася на печінці, вибираючи його так, ніби вона витягала щось надзвичайно важливе.
Спочатку Естер понюхала обрану печінку, тому що його запах виявився занадто хороший, щоб одразу з'їсти його, а потім, не витримавши, відкусила маленький шматочок.
Так смачно! - Коли солодкий смак поширився від кінчика язика, Естер була глибоко зворушена.
Це було так смачно, тому що дівчинка ніколи не пробувала чогось подібного. У неї навіть сльози виступили.
Крістін дуже розсміялася з поведінкою Естер. Ресонниці дівчинки так мило тремтіли над здивованими очима.
Після поради щасливої Естер їсти стільки солодощів, скільки вона захоче, Крістін розкрила один з каталогів:
- Не хочете подивитися ось це?
Естер, яка вихопила печиво обома руками, вкрай важливо кивнула.
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno