Глава 2.
Коли вона почула цей голос, погляд Енні потьмянілів, як під час сну ...
– Давай, давай! - Швидко наказала Дайна Енні ще раз.
Енні, не знаючи ситуації, що склалася, вивільнила всі свої сили через руки і відсилала їх Діані, яка прикушувала свій язик.
Дайна не вагалася, бо з нетерпінням чекала саме цього моменту. Дівчина виснажилась і сильно прикусила язика. Миттєвість і Дайну охопили нестерпний біль.
Ну ось і все, - Майже уловна усмішка з'явилася на відреченому обличчі Дайни.
- О, боже! Энни! Що ти зробила? Ні! Швидко клич Святої Матусі! - Рахель закричала, зрозумівши, що відбувається з Діною.
Елен похитнулася, миттєво виливаючи свою божественну енергію, щоб залікувати поранення, але це виявилося марним.
Здебільшого через те, що Діана не могла користуватися своєю та чужою божественністю тому, як вона раніше зв'язала своє тіло з сферою, яку вона створила.
Стан Дайни швидко вийшло з-під контролю. Так, це не зайняло багато часу. Через кілька секунд подих Святий повністю зупинилося.
- Це більше не має ніякого сенсу, немає ніякої мети... - У розпачі, Рахель опустилася на вільне місце.
Олена також бездумно дивилася на Дайну, тремтячи і не розуміючи, що робити.
Під їхніми поглядами Дайна охолола, сидячи на холодній в’язниці.
Самотня и жалюгідна смерть.
Смерть справжньої 14-ти Святої, яка виявилася повністю прихована.
***
- Дайна? - хто кличе її голос, розбудив Дайну.
Поки вона моргала, намагаючись зосередитись, голос, який кличе Дами, наблизився.
- Дайна? З тобою все гаразд?
Дайна повільно повернула голову до голосу, огидного до глибини її серця.
- Раб'єн! - У той момент, коли Діана побачила її, її серце мало не вискочило з грудей.
Її зовущою виявилася ніхто інша, як молода Раб'єн. Ледве Дайна перевірила своє обличчя, щоб переконатися, що все дійсно так, як невимовний гнів охопила все її тіло.
– Так...
Дайні не потрібно багато часу, щоб усвідомити, що вона повернулася в минуле. Раптом її затонуло, і дівчина зачинила ладонами рот.
- Дaян ты ужeлcя? Хочеш, я відведу тебе до лікаря? - Раб'єн подивилася на Дівчину з великим занепокоєнням, і обличчя дівчини побледенло.
Вид Раб'єн, спокійної і привітної повністю відрізнявся від того, який Дайна бачила у в'язниці.
- О, ні. Це лише невеликий розлад шлунка. Дякую за турботу Раб’єн, — важко сказала Діана, якій не хотілося рухатися.
- Дайна, мені сумно чути це. Ми ж подруги, чи не так?
— Подруги, - Діана дуже знущалася, почувши слова Раб'єн.
У цю ж мить в її голові спалахнуло старе спогад про те, що сталося у тюрмі.
___ lo pen_ назва_ слова_ файла_ Слова
- Раб'єн! Будь ласка, допоможи мені. Ми ж друзі?
- Що? Ха. Подруги? Ти що, з глузду з'їхала? Як я можу дружити з кимось на зразок тебе? Ти справді так думаєш? Є межа дурості, знаєш.
– Но... До цього ти була моєю подругою.
- Дайна, послухай мене. Я ні секунди не думала про тебе, як про подругу. Як ти, сирота і я, найулюбленіша дівчина в храмі, можемо бути подругами? Ми живемо в різних світах.
___ lo_ pen_ назва_ слова_ файла_ Слова_,_ або_ ТИ_ (_).
Все, що демонструвала Раб'єн було лише обманом... - Дайне стало противно, бо вона дуже добре знала справжню Раб'єн.
- Як і очікувалося, ти сьогодні дивна. Чому б тобі не поговорити з новою леді і піти відпочити?
Я так і зроблю! - Дайні не хотіла нічого відповідати Раб'єн, тому вона злякалася, щоб уникнути питань.
Коли Дайна оглядалася навколо, вона побачила, що настав час для занять з божественною силою, дорослі жінки-кандидатки, які тренувалися разом із ними відтоді, як вони були дітьми, вже знаходилися там.
- Я не розумію, чому молода Раб'єн розмовляє з цією дитиною...
- Так, адже серед кандидатів є така річ, як суджун.
- Суджун - стандарт або критерій рівня.
Дівчині здалека чула їхні розмови, але дівчина дивилася на них з таким виразом обличчя, ніби нічого не чула.
Раб'єн де Бріон.
Єдина дочка будинку Бріон, який створив найбільше святих за всю історію.
Раб'єн не тільки благородна дівчина, але й володіє божественними силами, яка вважається однією з кращих кандидатур на роль Святої.
Ті, хто народився під Божою любов’ю, не сумніваються в тому, що Раб'єн стане наступною святою.
Усі прагнули, щоб вона стала святою в ім’я миру і процвітання храму...
І я була однією з них, вважаючи Раб'єн доброю дівчиною, яка піклується про мене простим сироті, - Дайна перестала думати про це і піднялася зі свого місця.
Коли дівчина підійшла до нової леді, яка спостерігала за іншими кандидатами, та різко повернулася:
- Що тобі?
- У мене сильно болить голова. Чи можу я піти?
- Я вже казала тобі, що ти не талановита, тому ти повинна старатися вдвічі більше, ніж всі інші діти.
- Мені дуже шкода.
- Тц. Йди.
Серце Дайни тремтіло, побачивши нову леді, яка була незадоволена, ніби побачила жука.
Це був знайомий Дайні погляд, яка була не тільки сиротою, але й святий, часто під загрозою ігнорування.
Коли Дайна впала, вона вийшла з кімнати.
Мало не в коридорі, ноги Дайни задрижали. А все тому, що вона запізнилася.
- Ха, ха... - Дайна стояла, тримаючись за стіну, і хапаючи ротом повітря, який весь цей час затримує.
Коли до неї повернулося почуття реальності, вона розлютилася.
Я знову повернулася до життя! Я так хотіла померти, але знову не змогла...
Кожного разу, коли Раб’єн ловила Дайну і саджала її до в'язниці, їй загрожувала той самий кінець: вона відкушувала собі язика та померла.
Не розуміючи, що це означає, Дайна воскрешала знову і знов, і знову...
– Ха... - Дайна заплющила очі і спробувала заспокоїти свій гнів.
Я багато чого навчилася за минулі роки, особливо тому, що гнів не в силі змінити. Все, що я можу зараз зробити - це повернутися до кімнати.
— Мені потрібно дізнатися дату, — зі смиренністю у погляді, Діана важко загакала.
***
Повернувшись у свою кімнату, Дайна щільно зачинила двері. Кімната, яку вона бачила дуже довгий час, була така ж вузька і переповнена цвіль. Як і всі найстарші кімнати храму, вона, здавалося, ось-ось рухне.
Але це було єдине місце відпочинку, доступне Діані. Все, що вона могла зробити - жити це ще багато разів.
– ... - Дайна перестала оглядати кімнату і підійшла до столу, що стояв біля вікна. В одній шухляді лежав щоденник, який Діана вела кожен день.
Маленька рука Діани почала обережно перегортати сторінки і незабаром зупинилася там, де були написані останні слова.
( 4 серпня 381 року за Радонським календарем).
- 381? - Його погляд не був настільки шокований навіть у перший раз, коли вона побачила молоду Рабен.
Ось тільки дата, записана в її щоденнику, відрізнялася від того, що дівчина очікувала побачити. Всі переродження, які до цих пір були у Дайни, мали абсолютно однаковими.
Квітень 382 року, того ж самого року з Дами виповнюється 13 років, той самий рік і той же місяць. Дайні завжди переродилась в цей час.
У той час вона вже не могла дозволити собі втекти з храму, тому що свята була на межі смерті.
Але цього разу переродження було на рік раніше, ніж ніколи.
Щось змінилося? - Дайна міцно вчепилася у свій щоденник. Її обличчя не змінилося, але губи затремтіли.
Можливо, це останній раз коли я відродилася...
Маленька надія була готова ось-ось розцвіти в серце Дайни. Але вона відразу похитала головою.
У мене було так багато очікувань, але мені довелося перейти через таку кількість відчаю, що я не хочу знову проходити через цей біль і страждання ...
Хіба я не дурна?
Краще не очікувати нічого з самого початку, - Дайна відкинула голову назад і втупилася у стелю.
Темна стеля дуже схожа на мене. Такий темний, ніби такого поняття як світло навіть і не існує...
Коли вона плакала, то відчула полегшення. Тільки цього разу не було сліз. Здавалося, що вони висохли через те що раніше вона пролила їх величезну кількість.
- Що ж я такого поганого зробила? -сух сказала суперечливі слова Дайна.
Дайна, яка зараз виглядала як 12-річна дівчинка, говорила голосом, який був занадто похмурим і вугромовим для дитини такого віку.
Дайна довго дивилася в стелю, а потім стиснула кулаки, ніби щось вирішила, і з застиглим виразом обличчя покинула кімнату.
Місцем, куди попрямувала Дайна, був храм богині.
Храм був порожній. Навіть присипальниці, вхід яких завжди охоронявся, чомусь пустіли.
Храм — це місце, куди можна ввійти лише люди, які отримали дозвіл. Дайна, молодша кандидатка, зараз не могла увійти туди.
У минулому я дотримувалась усіх храмових табу, боячись Божого покарання. Але мені вже все одно на храмові табу. Цей Бог все одно не відповідає своїй Святій.
Дайна, з безстрашним виразом обличчя, швидким кроком наближалася до статуї богині. Коли дівчинка дісталася до місця, звідки була добре видно статуя, то підняла голову.
Статуя богині стояла високо, ніби гордилася своєю шляхетною фігурою.
Дайна дивилася на статую пустим поглядом, в якому важко було щось знайти. Почуття, туги і знеохочення прокололи її серце.
- Я була щаслива бути тут...
Я, сирота, увійшла в храм, коли мені було п'ять років, а до того моменту я була попрошайкою.
Я звикла випрошувати їжу, а також голодувати для мене було звичайною справою.
А потім я випадково перетиналася поглядом з новим храмовим лицарем. Дізнавшись, що я маю священну силу, душа Єгови викупила мене за дешеву ціну і привела до храму.
Люди в храмі не були добрі до мене, але я була вдячна за те, що мала місце мого життя. Кожного дня я була щасливою.
До того моменту поки не прокинулася моя сила Святий.
- Навіщо я народилася?
Мене ніхто не любив. Мене зрадили всі, кому я відкрила своє серце.
Раб'єн, яку я цінувала і поважала, і навіть Халід, якого я любила...
Я зрозуміла, що перебуваю в цьому світі не на рибальському човні, а за її бортом...
Якщо мені потрібно так жити, то я б воліла ніколи не народжуватися.
- Я хочу припинити це.
Я більше не хочу використовувати мене, хоча для Раб’я — це доля Бога. Ось тільки для мене ця ситуація не така перспективна.
Я багато разів намагалася накласти на себе руки, але всі мої спроби виявилися марними.
Кожного разу, коли я намагалася завдати собі болю відразу після повернення, я швидко видужала і зовсім втратила можливість померти.
Ні, здається моє тіло не може вбити себе.
Єдина травма, завдана самій собі, спрацювала, коли мене замкнули у в'язниці і прив"язали до священного інструмента.
Дайна ніколи не намагалася померти від чиїхось рук, вона лише наносила собі шкоду.
Період воскресіння завжди збігався з періодом обмеження входу сторонніх людей, тому людям у храмі заборонялося вбивати.
- Я не можу покинути храм...
Незважаючи на те, що у мене в запасі ще цілий рік, я все ще стою перед важливою проблемою.
Сиротам заборонено залишати храм до того, як вони досягнуть досконалості. Це називається захистом майна храму.
- Почекайте, - після довгих роздумів Дайна підняла голову, а її похмурий вираз обличчя стало трохи світлішим. - Скоро ж відбудеться свято!
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno