Том 17

Розділ 1. Дурна репутація Віїда

  Коли Вікід за допомогою телепорту ступив на площу Мори, довкола вже утворився натовп. Вона складалася з торговців, покупців і просто гравців, які збиралися захистити своїх друзів.

  Протягом минулих років північна частина Версальського континенту стала відомою як земля пригод, завдяки чому Мора постійно зростала і процвітає.

  - Подивися на нас!

  - Вііде! Пане Вііде! Склади нам компанію в полювання.

  - Ви справді той самий Віїд з Землі Магії?

  Багато хто намагався якомога ближче підійти до нього, поцікавитися чи він справді є Богом війни і запитати про те, як виконується завдання на річці Плач.

  Щоб привітати Віїда і помити йому рукою, гравці забиралися навіть на мури фортеці. Його зустрічали як героя, який щойно повернувся додому з перемогою у війні.

  Зараз, при погляді на нього, мало хто міг би представити правителя Мори продавним прості статуетки в королівстві Розенхайм. Він оцінював те, що відбувалося з руки на грудях і зарозуміло піднято перед ним.

  - Хех, кількість моїх шанувальників дедалі зростає.

  Він мусив робити вигляд, що велика кількість людей довкола нього є чимось звичайним.

  Раптом для всіх Віїд видав рів лева:

  - Я прийшов! Злякався! І заробив!

  - Ура-а!

  Здавалося, що натовп здригнувся від гучного крику.

  - Він сказав, що багато заробив!

  - Чорний змій! Покажи нам трофеї, які були зроблені в битві з Чорним змієм!

  - Вііде! Виід! Виід!

  У цей момент всі були захоплені хвилею неконтрольованого захоплення, а популярністю Віїд став би глава будь-якої секти. Він став уособленням успіху, надій і мрій звичайних людей Версальського континенту! Адже він не тільки бився з такими монстрами, про які інші навіть подумати не могли, але й повернувся живим після виконання дошки недоступного комусь завдання.

  Хвилювання припинилося лише після того, як солдати Мори і лицарі ордену Фреї взялися за примирення натовпу.

  Рицарі шанобливо поклонилися Віїду.

  - Ми хочемо подякувати вам за те, що ви розібралися зі зловісним орденом Ембіну. Для нас велика честь зустрітися з добродійником ордену Фреї, який залишив такий важливий слід в історії.

  Віід відповів з гідністю:

  - Ну що ви, це було неважко. Я майже не напружувався. Навіть більше того, боротьба з орденом Ембіню виявилася вкрай нудним заняттям. Перемогти було простіше, ніж зайти влітку в кондиціонований банк, щоб виспатися там.

  Вікід говорив зі знанням справи, бо в підлітковому віці він любив подрімати вдень у банках і політувати комікси у великих книгарнях. У ті часи це були чудові місця для приємного проведення часу.

  У його районі було декілька банків, тож Віід міг у будь - який час зайти туди для відпочинку. чи просто насолодитися свіжими номерами популярних журналів.

  Працівники банків іноді розмовляли про нього, але Віід не звертав уваги на це! З часом він навіть почав дружити з деякими охоронцями і розмовляти про молоде покоління за чашкою кави.

  - Рицарі ставляться до нього з повагою.

  - І поводяться дуже ввічливо.

  Люди, що стояли в натовпі, тихо розмовляли. У них був такий самий склад розуму, що викликало сильну заздрість.

  - Я вперше бачу, щоб лицарі ордену Фреї поводилися настільки шанобливо.

  - Можливо, це тому, що він все ж той самий Віїд?

  - Тоді нічого дивного.

  З появою лицарів кількість охочих підійти до Віяду різко зменшилась.

  - Хм...

  Віід уважно оглянув тиху площу. Довкола було так багато людей, що вони нагадували набитий мішечок фасолі.

  'А оскільки кількість гравців дійсно зросла'.

  Коли бачили, як нові торговці за лавками Вікід могли думати лише про один - і той же податок!

  'Стоить їх збільшити або ж залишити на попередньому рівні? Адже підвищення податку на прибуток навіть на один відсоток принесе величезну суму ..."

  Віід зосередився і почав рахувати в розумі. Хоча математика не була його сильною стороною, він ніколи не помилявся щодо грошей.

  'Ні, ні... Поки ще рано. Якщо люди раптом відчують швидке підвищення зборів, то мені потім буде дуже складно залучити податкову бомбу.

  Його обличчя зблідло і спотворилося в болісному гримасі. Віду дуже потребував плану непомітного підвищення податків, коли гравці не бачили б нічого.

  Від погляду настільки задумливого правителя гравці ще більше притихли. Вираз обличчя Віада не залишав сумнівів, що він вирішує якусь життєво важливу проблему. Кожного разу, коли він морщився, серця інших замирилися в тривозі.

  У натовпі були як ті, хто вже зустрічався з Віїдом у грі, так і люди, які знали про нього тільки почуття.

  - Тобто, продаж статуеток і виблювання кожного медяка - це все для відводу очей?

  - Його здатність маскуватися просто неймовірна. Маючи такий високий рівень, що дозволяє полювати на Гідру, він зумів приховувати свою сутність так довго.

  - Це Бог війни Вііде. Погляньте на вираз його обличчя, він що, збирається нас всіх знищити тільки тому, що у нього поганий настрій?

  - Кажуть, що за часів Землі Магії він був самотнім воїном, який терпіти не міг шуму і уваги від оточуючих...

  Після того як запал спав, людей охопив страх. Адже на Землі Магії у Вііда з’явилась погана репутація.

  Тим часом торговці, що розташувалися в куті площі, почали безтурботну розмову. Тільки - но вони задумувались над злом Віад у землі Магії!

  - Суіл, він що, дійсно за просто так вбивав людей?

  - Так. Неможливо передати словами глибину його жорстокості. Я особисто помирав від його руки п’ять разів.

  - Але через що? Ти з ним сварився, так?

  Віід теж чув цю розмову. Оскільки мова йшла про його минуле, йому було дуже цікаво дізнатися, що думають про нього прості люди. Це було дійсно важливо, оскільки відношення гравців могло вплинути на можливість підвищення податків.

  - Та не було серйозних причин. Я просто трохи затримався при купівлі в лавці, таким чином спричинив у нього роздратування і був вбитою. Іншого разу я поплатився за те, що зустрівся йому біля струмка. І ще коли зайшов у печеру, в якій Вінд полював. Ну, і два рази, коли намагався покласти край усім цим злодійством, виступив проти нього з загону союзників.

  - Він вбивав людей через такі дрібниці?

  - Все було куди гірше. Він організовував справжні бійні, не покидав поранених і тих, хто зазнав поразки.

  Нещасна репутація була у Віди не тільки серед монстрів. Для гравців він також був уособленням жорстокості та безжалісності. Але завдяки особистим талантам і винятковій високорівневій екіпіровці він став найсильнішим у грі.

  Серед людей були чутки, що Віід нищив усіх без розбору, навіть тих, хто просто потрапляв у нього на шляху, роблячи це так, щоб не залишав противникам і думки піти проти нього знову.

  'Тоді мені було все одно, монстр передо мною або людина ...'

  Віїди лише в загальних рисах могли пригадати час, коли ми проїжджали у Магії. Він вбивав стількох людей, що невдовзі втратив рахунок своїм жертвам. Для себе він не знаходив жодних підстав, чому монстрів можна чіпати, а людей неможливо. Тому дехто навмисно провокував сварки з високорівними гравцями, а потім вбивав їх у бою.

  Мощ високорівневий гільдій? Його вона не турбувала.

  'Яким би міцним не було їх єдність, все закінчувалося, коштувало тільки їх стерти три або чотири рази'.

  Віїд винищував деякі гільдії як попередження іншим. І саме тоді на нього знялася хвиля повсюдної ненависті, критики та переслідування. Тому він мусив знову і знов бити нових противників. Без пощади знищувати всіх підряд.

  Після повторного повторення цього процесу багато гільдії були впокорені й відступали. Хоча були й такі, що організовували цілі альянси, Вііду доводилось використовувати для заманювання підрозділів у підземному підземілі для їхнього знищення частинами!

  Віід бився дуже майстерно.

  Протидіяти одному з найбільших альянсам гравців було дійсно важким завданням. Він без шкодування використовував усі засоби, а також особливості території для того, щоб повністю знищити противників!

  Розмова торговців продовжувалася.

  - Але, незважаючи на все це, як мені здається, у Віяда не така вже й погана репутація серед людей. Не так і багато гравців з Землі Магії його проклинає.

  Суїл, згідно кивав головою.

  Це тому, що все відбувалося в часи занепаду популярності Землі Магії і люди хотіли чогось нового. І цим новим став Віід, який виконував завдання до нього невиконаними, вибирався з найбільш заплутаних лабіринтів, розгадав усі секрети підземелля і перемагав легендарних монстрів наодинці. Хто б не був байдужим до таких досягнень?

  Люди не мали до Вііди лише однієї ненависті.

  У Королівській дорозі він знову взявся за складні завдання. Хоча насправді просто не міг відмовитися від них через страх втратити існуючу славу. Але як би там не було, він йшов крізь вогонь і воду, перебуваючи на краю знищення та провалу, щоб в кінцевому підсумку впоратися з усім перекором долі. Тоді як всі інші бачили лише результат, але не сам процес.

  Для гільдій, які лише домагалися розширення влади, і гравців, яким набридла полювання, Віід виявився променем світла в темряві. Усі вони, навіть ті, хто чинив йому опір, не могли заперечити цього.

  - Отже, найсильніші й гордіші гільдії боялися і уникали зустрічей з Віїдом.

  - Що, правда?

  Хтось намагався триматися від нього на відстані, хтось гинув з його рук, але всі хотіли подружитися з ним. Ну, або принаймні стати в вигідному світлі.

  - Віід, мабуть, приносив із собою унікальну атмосферу.

  - О так, ніколи не забути ту хвилю дріжджі, що пробігала по тілу від усвідомлення того що він знаходиться десь поруч.

  Бувало, що група друзів полює в якомусь підземеллі. І тут їм на очі потрапляло, що повз Віїд. У той же час панувала спокійна атмосфера. Задачі були забуті, так само як і інші монстри, адже всі мали непереборне бажання піти й дізнатися про те, чим він займався. І як результат, складно порахувати всіх загиблих, що шпигували за Віїдом.

  - Ти б бачив як в Землі Магії поширювалися чутки про те, що Віід знову кидає виклик невиконаному завданню, за яке ніхто не ризикував взятися.

  - Напевно йому вдавалося далеко не все?

  - Звичайно, Вікід теж провалював завдання. Але в будь-якому випадку, він завжди перемагав. Після нього можна було знайти тільки залишки розчавлених монстрів. Упевнений, там проходили просто неймовірні битви.

  Навіть сьогодні в усіх куточках землі Магії факти про досягнення ВІСД переходили по всіх частинах світу.

  - Ось такою людиною і був Віід.

  Чим довше я слухаю, тим цікавіше і захопливіше. Твої розповіді, як безпосередній учасник тих подій, просто захоплюють дух.

  - Деспот і номер один в Землі Магії - це все Віід. І ця людина зараз стоїть перед нами, будучи правителем Мори.

  Люди на площі були сповнені безмежною повагою!

  Віід схрестив руки на грудях і подивився вгору. Простір навколо темного синього світла все ще заповнив напругу. Однак Віід вибрався з болотного болота думки, сумління, внутрішні незгоди та спокуси.

  - Ні, ще занадто рано. Податки треба підвищувати поступово, щоб люди цього навіть не помітили...

  У разі раптового підвищення зборів лише через зростаюче населення в той же момент безумовно поступила б хвиля протестів.

  - Потрібні вагомі причини. Для того щоб люди зрозуміли, що податки були обов’язковими, потрібно докладати зусиль! Інакше вони не зміняться.

  Він не піддався спокусі, а опустив свою сумку на землю і сів.

  Він ставився до людей, які не витрачали своїх заощаджень і завжди тримали себе в руках. На відміну від багатьох інших, Віід ніколи не відвідував дорогих ресторанів і не пригощав дівчат вечерею. Він навіть виготовляв скульптури та інструменти для роботи кузні за допомогою полювання, вважаючи це достатнім.

  Однак для майбутнього збагачення потрібно було вкладатися у розвиток Мори, щоб Віні потребував якомога більше грошей.

  - Му-у!

  З гучним миттям з порталу утворився зовнішній добродушний бик.

  На спині Жовтого містилася безліч сумок. Всі вони були до кряків наповнені полюванням на річці Плач трофеями. А оскільки вільне місце в сумках, приготовлених наперед, швидко закінчилося, Вііду мусив використовувати вміння шиття для виготовлення нових речей.

  - Це повинно бути десь тут....

  Поховавшись у сумці Віід витягнув меч.

  Гострий блискучий меч!

  - Це не те, що можна знайти на кожному куті! Я продаю свої трофеї, зброю і броню!

  Почалася гаряча розпродажі речей!

*

  За один момент напруження гравців випаровувалося.

  - Ох, він просто продає речі.

  - Не варто було боятися.

  Через те, що люди зібралися навколо солдатів і лицарів ордену, а також погану репутацію Віда натовп на площі застиг у очікуванні чогось страшного. І коли Віід дістав меч, переляк людей був цілком зрозумілим.

  Тепер, після того як усі побоювання і тривоги випарувалися, а інтерес до Вііда залишився, на площі запанував особливий шум.

  - Вибачте.

  Це питання було поставлене від торговця, який жив поруч. Він стояв найближче до центру площі, де зараз розташувався Віїд разом з Жовтим.

  - Да?

  - Ви дійсно Бог війни Віід?

  - Ха-ха, пропоную вам самому відповісти на це питання.

  Віід нічого не заперечував. Отже, власник магазину кивнув головою.

  - Схоже, це не він.

  - Він так сказав?

  - Так. Нічого і думати про це. Це зовсім інша людина.

  - ...

  Такого висновку дійшли торговці. Але залишилися й ті, хто вірив у те, що нинішній Віїд був Богом війни в землі Магії. Адже кожна людина робила висновки по-своєму на основі власного досвіду, рівня і навіть класу. Хтось дивився випуски телевізії "Від", хтось дуже довіряв чуткам. Але більшість з них все ще не визначалися, ким був граф Мори.

  Але, побачивши сумки Вііда, торговці відразу захотіли отримати їх вміст.

  - Ох, як багато у вас предметів.

  - Звичайно, я не даремно полював.

  Віід зосереджувався на тому, щоб викладати речі. Клієнти ще не з'явилися, так що він просто готувався вести торгівлю.

  Той торговець, який з жалем дивився на речі далі:

  - Чи не хочете продати все повністю? Я заплачу вам пристойну суму.

  Віід негативно похитав головою.

  - Ні, дякую, я продам їх.

  - Але чи не краще вам буде скористатися моєю допомогою, адже продати їх буде нелегко. Торгівля, знаєте - справа витончена.

  Торгівля продовжувалась, але Віід не звертав на нього уваги. Він з десяти років займався продажем. Саме тоді, за прилавком з рослиною, він навчився все тонкості справи від своєї бабусі!

  - Вуса калатров! Ікла диких кабанів! Товари, які не зустрінеш на кожному розі. Отже, якщо ви не готові дозволити собі таку розкіш, то мусите витрачати час і далі.

  Віід почав регулярно рекламувати речі, звертаючись до гравців, які стоять поруч. Але як тільки ті підходили ближче до оцінки товару, у них розбігалися роти від здивування.

  - Вуса? Ікла? Це що за трофеї такі, та ще й за таку велику ціну?

  Насправді, навіть коли ці предмети продають у магазини « НІП », можна було сподіватися чималих прибутків. Все тому, що полюючи першим на річці Плач, який не мав конкуренції Віід роздягнув унікальні і доселє незнайоме для світу предмети.

  Існувало дійсно багато речей, які люди хотіли б дізнатися від того, що з'явилося із портула Віди. Яка ж була користь, коли він був зацікавлений у виконанні цих завдань або Божій особистості війни! Але після вистави свіжих, ще невідомих товарів до нього під’їхали натовпи покупців.

  Торговці та маги оцінили вуса калатров і були шоковані. Вони виявилися магічним матеріалом, який значно підвищив силу блискавки. Отже, якщо віднести у магічну крамницю ці на перший погляд марні вуса, можна було отримати більше, ніж якби вони важили в золоті.

  Відразу після автентифікації один з магів схопився за гаманець. Побачене було достатньо, щоб назвати максимально можливу суму.

  - Я купую! Пропоную 350 золотих за кожен вус. Візьму все, що є!

  - Піднімаю ціну до 530-ти золотих!

  - Візьму за 540 золотих!

  - Готовий заплатити 555 золотих, але куплю тільки, наскільки вистачить грошей.

  Зазвичай ціни на товари були наперед визначені.

  Торговці зазвичай купували товари у азартних гравців за високі ціни. Причому, в залежності від ступеня розуміння об'єкта, суспільного вкладу і пожертв для розвитку поселення вони могли розраховувати на великий прибуток.

  Магі у свою чергу обробляли матеріали для перепродажів ковалів.

  - Купую за 570 золотих! - Прокричав один товстий і нахабної на вигляд торговець.

  - Дам 580 золотих!

  - Я готовий купити по 600 золотих за кожен!

  За продаж у рідкому магазині, який вперше був на ринку, можна було отримати великий прибуток. І не тільки грошові витрати: такі продажу значно розвивались як вміння торгувати, так і славу!

  Віід отримав велику ціну навіть у порівнянні з торговцями. Він розпродав все по шість сотень двадцять золотих за кожен вус і триста двадцяти золотий за кидок. І залишився цілком задоволений цим результатом, тому що ціни були значно вище ринкових.

  Торговці також отримали виграш, бо задля того щоб зменшити витрати на прожиття, їхня репутація і вміння не були вигідними.

  Віід потягнувся за наступною сумкою.

  - Увага, представляю вам головні пов'язки вищого класу, які належать ордену Ембіню. Всі вони добуті при виконанні завдання 'Альянс визволителів'! Якщо хтось захоче придбати їх як пам'ятного подарунка, то попрошу висадитися в чергу. Ціна однієї штуки - п'ятнадцять золотих.

  Головний пов'язок з зображенням емблеми ордену Ембіну. Вона не мала ніяких особливих бонусів, окрім додавання трьох балів до Захисту. Але в порівнянні з попередніми трофеями, це було досить дешево.

  - Здається, виглядає чудово.

  - Я куплю.

  - Дайте і мені одну штуку.

  Застереження швидко почали розкуплюватися як сувеніри.

  'Надо повністю позбутися цих пов'язок, поки є попит".

  Віід навіть провів акцію, і після покупки п'яти речей один отримував безкоштовно.

  Таким чином пов'язки дуже швидко розлетілися.

  - Тоді перейдемо до наступного товару...

  Кожен післяобідній предмет, виставлений Віідом був все менш цінним!

  Це дійшло навіть до продажу трофеїв, отриманих під час битви з неживою: кісток, рваного одягу та різної іржавої зброї на зразок мечів. А оскільки іржава зброя мала дуже низьке значення і, якщо використовувати її, було значно погіршено.

  Торговці, які займалися своїми справами біля Вііда, справді заздрили тим, що інші товари розкуповуються, наче гарячі тістечка.

  - Одну секунду, зараз все зроблю...

  За допомогою своєї вправності він заточував мечі і очищав їх до блиску.

  - А це талісман: якщо будете зберігати його при собі, то обов'язково трапиться щось хороше! Його можна отримати раз на тисячу. Покваптесь, поки товар ще є в наявності, він більше не буде завозитися.

  Вікід з усіх боків обробився речами, які було досить важко знайти в грі. Наприклад, по одному золотому подав кістяки скелетів.

  У цей час Жовтий з порожніми сумками на спині непомітно зійшовся з площі і вирушив у віддалену провулок Мори на таємну зустріч. Там його вже чекав чоловік з прихованим під капюшоном обличчям.

  - Так ти і є Жовтий? Я багато чув про тебе.

  - Му-у!

  - Ось товар. Скажи Війду, що прибуток поділим шістдесят на сорок.

  Жовтий, показуючи, що все зрозумів, кивнув головою. А потім застиг, очікуючи, поки порожні сумки на його спині не заповнюють новим товаром.

  Манауе звали Таїнстого чоловіка, що чекав бика в переулці.

  - О, Вікі ніколи не упустить шансу розпродати все завищеною ціною.

  Це був геніальний план - продати якомога більше звичайних дрібничок під виглядом диковичних сувенірів, на багатьох з яких Віід навіть вирізав своє ім'я і побажання.

  Будьте щасливі. Виід.

  Бажаю вам вдалого полювання. Виід.

  На згадку про жорстоку схоплю з лордом нежили Бекеном Демоф. Виід.

  Але, по правді кажучи, Віід не бився з Берекеном.

  Він всього лише добив за допомогою плівок великої Безсмертної армії!

*

  Бог війни Віід став палкою темою для обговорення на форумі Королівської дороги.

  Деякі люди виражали йому свою повагу, перераховуючи всі його подвиги і виконані завдання в Землі Магії. Але їхні повідомлення буквально поглинули ненависть, яка засуджувала злі вчинки Віїда.

  - Він зарізав мене лише через те, що я запитав, за скільки йому обійшлася екіпування!

  - А мене - за те, що вліз без черги у магазині.

  - Ви, двоє зверху, вбивати вас хоча б були причини. Мене ж прикінчили тільки за те, що я був у печері, де він хотів похотіти.

  - А від мене він позбувся за те, що я позіхнув.

  - Я помер, тому що був мужиком.

  - А мене Віід убив дванадцять разів. У селі, на площі, в полюванні... Кожне зібрання закінчувалося моєю смертю. Востаннє я запитав, за що мені все це, і він відповів, що йому просто не подобається мій псевдонім.

  - І як же тебе звали?

  - Віід Бертовiдіот.

  - Що ж... Ти заслужив це.

  Форум заповнили скарги на злочини Віїда. Більшість з них обговорювали лише їх. У розмові про Віяду було закладено майже всі теми, якими люди цікавилися раніше.

  - Я був убитий їм більше 30 разів. Я дуже діставав його.

  - Тридцять разів? Всього-то? Мене вбили понад 50 років. Гадаю, всі пам'ятають гравця під ніком Каштанчик, який до самого кінця переслідував Віяда.

  - Почекай-но... Каштанчик... Це ж тебе Віід вбивав з одного удару мечем?

  - Эй. Не сваріться. Все одно ніхто не помирав від його руки більше, ніж я. А я був високорівним гравцем, який входив у топ-пі'ятидесят в Землі Магії. У ті часи я носив досить рідкісну річ - вінець Офеццана. І коли Він убив мене, він забрав корону і почав носити.

  - Як я тобі заздрю.

  - Сам Віід забрав у тебе річ... Він її носив?

  - Цей вінець був на Віїді, коли він полював на Чорного дракона. Аха-ха-хо!

  Ось така дивна причина для гордості!

  Оскільки Вікід був дуже знаменитим, то багато високорівних гравців мали з ним зв’язок. І ті з них, хто зазвичай не відкривав своє місце розташування в Королівській дорозі також включилися у дискусію. Навіть ті, хто піднісся до залу слави, описували свій попередній досвід у землі Магії, пов’язаний з Відом, створюючи нові легенди.

  Коментарі гравця Вор, який по п’ятах слідував за Віїдом і вивчав з ним печери, просто вразили уяву.

  - Це було неймовірно швидке проходження! Від того, як монстри оточували Віда, а він безстрашно їх нищив і стрімко просувався вперед, у мене просто мурашки бігали по шкірі. Я вже не говорю про його бойові здібності, він діяв просто з неймовірною ефективністю. Я такого не бачив у житті. Він продовжував воювати, зовсім не звертаючи уваги на поранення.

  - А як називалась та печера?

  - Що там за Бос?

  - Навіть і не знаю. Десь на середині шляху він виявив мою присутність і позбувся мене.

  Віід не брав участі у судовому процесі, чи то в праві. Він просто вбивав тих, хто йому не подобався. Ну, або мав дурість кинути йому виклик, як це робили гільдії. Всі, хто дратувався від Віди, були приречені.

  Так він і зробив свою жахливу репутацію.

*

  Завдяки великим фінансовим можливостям CTS Медіа розкинула мережу власного інформаційного агентства по всьому Версальському континенту.

  - Наші випуски повинні постійно вдосконалюватися. Вони набагато важливіші, ніж будь-які передачі про знаменитість.

  Кількість гравців у Королівській дорозі зростала з геометричною прогресією. Не тільки в Південній Кореї, але й по всьому світі вона стала найпопулярнішим явищем і ті, хто не грав у неї, вже почали вважатися невдахами.

  Гра накоїла багато шуму в Африці, на Близькому Сході та Латинській Америці. Ходили чутки, що нею захоплювалися навіть члени королівської сім’ї арабських Еміратів та бразильські наркоторговці. Це був серйозний доказ популярності Королівської дороги!

  Побоювалися, що наплив багатьох іноземних гравців зацарює хаос і безлад, але нові гравці настільки захопилися віртуальним світом, щоб не принести проблем. Серед них було не так вже й багато людей, які гналися за рівнем і збиранням речей. Більшість з них просто розпорошились по центральній, західній та Північній частинах континенту. Граючись у своє задоволення, вони не відчували жодних незручностей в тілах від людських чи то орків, ельфів або представників інших рас.

  Передача CTS Медіа 'Герої Версальського континенту, на створення якої докладалися найбільш зусилля, перекладалася багатьма іноземними мовами і транслювалась по всьому світу. З розвитком Королівської дороги також зросла прибуток телекомпаній, пов’язаних з нею.

  - Ніщо так не приваблює увагу телеглядачів, як випуски новин. Лише вони можуть стати телепрограмою!

  CTS Медіа встигала укладати вигідні контракти з іноземними телерадіокомпанією швидше конкурентів. Це відбувалося завдяки тому, що компанія-учредитель була транснаціональним підприємством і через неї проходили всі контакти, які мали значення для розвитку.

  Згідно з цими в'язаними договорами телекомпаній отримував регулярні невеликі виплати, які згодом перетворилися на величезний грошовий потік.

  З ростом попиту на ігрові капсули та отримання абонентської платні від іноземних гравців масштаби діяльності Королівської дороги збільшувалися, і одне тільки це могло стати найбільшим джерелом фінансування для всієї Республіки Кореї.

  Використовуючи маркетинг, компанія CTS Медіа швидко розвивалася і робила повторні вклади у Королівську дорогу. Але не могло бути й мови про те, щоб значно збільшити свою частку акцій в компанії Юнікон і впливати на раду правління директорів. CTS Медіа, та й всі інші компанії разом взяті не могли порівнятися з творцями Королівської дороги за розміром прибутку і прямим доходом. Вплив компанії Юнікон на світову економіку з часом лише збільшувався, і тепер ті, хто купив акції, стали заможними.

  Для збирання детальних даних про все пов'язане з Королівською дорогою CTS Медіа не тільки задіяла всіх своїх журналістів, але й почала платити окремим гравцям-інформаторам. У зв’язку з цим важливі гравці, як - от лорди окремих сіл, стали захоплюватись дуже солідними сумами.

  - Ми б хотіли, щоб ви давали інтерв'ю тільки представникам нашої компанії і нікому більше.

  Гроші, які більшість азартних гравців мала значний вплив на прийняття рішень.

  - Ви що, серйозно? А це точно легально?

  - Звичайно. Ви також повинні інформувати нас про всі зміни, які відбуваються на підконтрольних вам територіях і запобігати цим усім роботам представників конкуруючих з нами організацій.

  Для більшості гільдій, які керували великими поселеннями, це не було легкою справою. Звичайно, журналісти інших компаній не мали змоги повністю нейтралізувати діяльність приховування, але будь - які офіційні дії могли припинитися.

  А оскільки багато гравців уже довгий час ставляться до гілдійців непривітно, виконання таких просьб від телеканалу не було проблемою.

  - Все ясно, сподіваюся на подальше співробітництво.

  CTS Медіа уклала багато договорів з лордами населених пунктів середніх розмірів, що знаходилися на Версальському континенті.

  Це тільки переговори з великими гільдіями, які мали відчутну владу, проходили не так гладко. У таких 'більших шишок' і без того було безліч джерел прибутку, так що вони могли собі дозволити вибір. Вони отримували прибуток від податків, продажу зброї і броні, збирали 'дані' з більш дрібних гільдій, а також вимагали плату за використання мисливських угод.

  Такі гільдії були головними організаціями, які могли диктувати свої умови.

  - Розмір гонорара за контрактом занадто малий.

  - Ми не збираємося співпрацювати з вами за такі копійки.

  Деякі гільдії настільки розрослися, що навіть дозволяли собі не відповідати на дзвінки начальників телекомпаній. Нехай вони вели справи в віртуальному світі, але великі правителі мали у ньому « реальну » силу і владу.

  Тому навіть цілі телерадіокомпанії не могли ігнорувати їхніх інтересів. Було потрібно якось знайти компроміси, бо без цього не могло бути необхідної інформації, а це ставить їх у незручне становище. А втім, самі телекомупанії не могли розповісти про таку нечесну поведінку великих гірд.

  Ми встановили контакт майже з усіма гравцями в центральній частині континенту... Як проходять справи на півдні та заході?

  Незабаром ми зв'яжемося з усіма гравцями, чиї контактні дані вже вдалося дістати.

  - Як вони відреагували?

  - Через плідні чутки про угоди з гравцями в центральній частині континенту вони досить швидко приймають рішення. Здається, ми скоро заповчимо велику кількість великих гільдій.

  - Гарні новини.

  Різні області Версальського континенту дуже відрізнялися одна від одної.

  У центральній частині були уряди з централізованою системою правління. Ці імперії славилися родючими землями, багатим ресурсами та великою кількістю населення. На сході були розташовані ще інші країни, які мали великий потенціал, а на заході здебільшого вдосконалили магію. Але Північ все ще активно опановується, і саме туди прямують шукачі пригод.

  Масштаби Версальського континенту були справді великими, і на його просторах залишалося ще багато місць, в які не стпала нога людини.

  На заході, окрім усього іншого, були помітні націоналістичні ідеї — раса гравця попереджала про те, в яку гільдію він міг вступити. І якщо в інших частинах світу гравець міг перейти на територію поблизького поселення, то такі трюки не діяли б. На рівнинах і пустелях було багато великих кочівників, які міцно зв’язувалися кровними узами.

  Отже, якщо гравець не був жителем центральної частини, приналежність до певної гільдії була викликана расою вибраного героя. І пускай, без сумніву, західні гільдії були слабші в центрі, але за розміром підконтрольних територій і чисельностей гравців, які в них стояли, вони не менш захоплювалися.

  - Слава богу. Тоді з ким ми можемо зв'язатися на Півночі?

  Виконавчий директор CTS Медіа особисто проводив поточну конференцію на конференції.

  - Там ми можемо виділити Віїда, графа Мори. У минулому наша компанія вже уклала з ним пару влучних.

  - Хто з ним спілкувався? Хто саме був відповідальним за це?

  - Секретар генерального директора Нахи Юун.

  - Що? Але навіщо він мав безпосередньо контактувати з ним через головну канцелярію?

  - Справа в тому, що генеральний директор вирішив викупити акаунт Вііда у Землі Магії. Також Наха Юн була відповідальним за проведення кастінгу для проекту "Вісім героїв".

  - Ах, та передача. Дуже шкода, що проект закрили. Якби ми продовжили випуск цієї програми, вона б стала справжнім хітом...

  Передача 'Вісім героїв' з самого старту набрала непоганий рейтинг. Але через те, що перша поява Віїду викликала негативну реакцію, його вирішили виключити з складу учасників.

  Після цього він здобув перемогу у сутичках з вампірами Джеоліо, з Армією безсмертних і навіть в битві проти Костяного дракона.

  Коли ж стало відомо, що Віід уклав контракт з КМС Медія, яка була прямим конкурентом компанії CTS, глава програми "Всімо героїв" звільнився. Таке рішення було неминучим, оскільки генеральний директор компанії дуже погано поставився б до нього і продовжив працювати.

  - Нехай Нахи Юун терміново зв'яжеться з Віїдом. - Я так и передам.

Глава 2. Кузнець магічних мечів

  Місто гномів-майстерів Курисо, яке стало відомим завдяки Війду, стало популярним місцем для багатьох гравців. Вони захоплювалися відновленими водними скульптурами майстра Кендела, а також з цікавістю розглядали чудову зброю та екіпіровку.

  - Эх... Якби я захопив з собою трохи більше ... Пане гноме, ви не могли б зробити мені маленьку знижку?

  - Ні, не поступлю ні одного медика.

  Увесь цей час у місті можна було почути торгових гравців.

  Торби в Курисо коштували дуже дорого, так що купівля будь - якої речі, навіть така, як прикраса, перетворилася на досить важке заняття. Але для торговців вироби були важливіші, ніж золото і коштовності. Їх завжди можна було продати в будь-якому іншому поселенні, а якщо потрапляв щедрий клієнт, то ще й отримати великий прибуток.

  Гномів приваблював дедалі популярніший вплив на Курисо, але дехто з них не звертав уваги на це і поринув у виготовлення речей в кузні.

  - Хмм.

  Гном Фабіо вів мечем по точильному каменю.

  Навички мечів!

  Він був доступний не тільки Вііду, але й будь-якого коваля, який досяг середнього рівня майстерності. Хоча той же Фабіо, який ніколи не займався шиттям, звичайно ж, не мав жодного уявлення про такі навички, як глазка і прання речей.

  - Здається, лезо вже досить гостре.

  Вертя в руках меч, Фабіо намагався знайти будь-які недоліки. Але лезо було настільки блискуче, що в ньому показане лише бородата фізіономія гнома!

  Фабіо був найвідомішим ковалем на Версальському континенті. І хоча офіційно його спеціалізацією було виготовлення броні та щитів, в таємниці від усіх він все ще займався і виробництвом мечей.

  Щоразу, як клинок потрапляв у світ, там здіймалася справжня шуміха. Гравці забували про все і кидалися на пошуки коваля. Все тому, що нова зброя мала абсолютно інший технологічний рівень, недоступний звичайним майстрам-гномам!

  Зазвичай високорівні гравці добували зброю через полювання, але за мечі, в які Фабіо вкладав частинку своєї душі, часто спалахувала шалена боротьба. Адже навіть один такий клинок значно збільшив швидкість та ефективність полювання. А вже одержимих спорядженням гравців у Королівській дорозі було хоч відбавляй.

  Періодично Фабіо « випускав » свої мечі у вільне плавання, використовуючи при цьому вкрай приховане, щоб не відкрити таємниці його особистості. Це було настільки добре, що він так і залишався ковалем у відставці для всіх інших.

  - Навик заточки зброї виявився дуже корисним.

  Фабіо з задоволеним виглядом поклав перед собою готовий меч.

  Насправді, ефект заточення тривав недовго, але він значно збільшував кількість зброї. Цей восьмий найвищий рівень кузнічного мистецтва і шостим вищим затовщенням мечів гном міг збільшити урон мечем до 80 відсотків. Правда, це також довело до серйозних побічних ефектів.

  - Якщо занадто підняти Урон мечем, то його Прочність знизиться і відповідно він швидше зламається.

  Але коли Урона збільшувалась, то до 40 відсотків навіть недбале ставлення не завадило їй довго залишатися у доброму стані.

  - Завершені мечі такі прекрасні.

  Колишній офісний працівник Фабіо був цілком зачарований віртуальною реальністю Королівської дороги. І в цьому світі, де було багато професій, він закохався саме у кузенічну майстерність.

  На самому початку існування гри більшість людей, що жили довкола світу, вважали його хаотичним і важко було зрозуміти. Гравці навіть не знали, як боротися з кроликами. Поява лише одного орка викликала масову паніку і втеча до найближчих воріт поселення, яке приводило до десятків загиблих.

  У ті часи навіть звичайне володіння мечем викликало в інших сильне почуття заздрості. Але Фабіо все одно вирішив стати ковалем.

  - Це було чудовим рішенням.

  Так, ця професія далеко не захоплива, але він ніколи не жалкував про свій вибір. Стрімкий старт і висока концентрація допомогли йому швидко розвинути вміння кузні.

  Він зміг стати найуспішнішим ковалем у місті гномів, і робота так само йшла йому в руки. Слухи про його майстерність розійшлися великими містами, і до Фабіо вдарилися натовпи клієнтів, які хотіли зробити замовлення.

  Отже попит перевищив можливості коваля.

  Фабіо був визнаний кращим, і це не сумнівалося. Отримавши велику платню за послуги, він накопичував гроші і запасався рудами та мінералами, які використовував у виробництві броні й амунції.

  Як і всі, хто вибирав цей клас, гному доводилося стояти довгий час перед жаровнею та бити молотом по накольне розжаренему металу. Кузець почувався самотнім, але, занурившись з головою у роботу, забував про все.

  Фабіо підписував контракти з високорівними гравцями і виготовляв їм амуніцію, використовуючи матеріали найвищої якості. З виступом на телебаченні він отримав ще більшу популярність. Для початківців ковалів він став втіленням успіху, а для когось і кумиром.

  Мало хто знав, але Фабіо ще був і офіційним лідером гільдії 'Жезний шлях'. Будучи на цьому посту, він займався постачанням решти членів гільдії.

  Між гномами Фабіо мав більше друзів, ніж ворогів, і володів хоч непрямим, але при цьому істотний вплив. Отже, небагато людей з його раси могли дозволити собі не підкоритися цьому слову.

  - Все-таки вся краса цієї професії у відчуттях задоволення від створення доброї зброї.

  Кванг!

  Фабіо недбало відкинув готовий меч в сторону. Туди, де висяла вже ціла гора з такої зброї.

  - Цього разу результат знову не виправдав очікувань. Мені потрібен меч, здатний розрубати все на світі. Я повинен створити найкращу зброю на Версальському континенті.

  Мрія будь-якого коваля!

  За нею Фабіо навчився чудових навичок.

  Фабіо навчився спланувати метал насамперед для того, щоб удосконалити свої наміри. Він навчився йому при отриманні класу 'Кузнець заліза і крові'.

  - Охо-хо, навіть зараз від спогадів про процес зміни класу мене кидає в тремтіння.

  Фабіо, щоб отримати горде звання коваля, довелося добре постраждати у закритому від усього світу майстерні. Звичайно, він міг би просто вступити в гільдію ковалів, створити кілька одиниць зброї або броні і таким чином отримати потрібний клас, але не став цього робити.

  Для того, щоб на власні очі побачити весь процес, постукати по металу і зрозуміти все аж до найменших деталей, Фабіо, в той час як 'Королева дорога" тільки починала розвиватися, витратив цілий місяць, займаючись другорядними дрібними справами.

  Він отримав завдання на зміну класу після виконання черги жахливих стомливих і одноманітних завдань!

  - Я ніколи не забуду тих довгих днів, сповнених радістю, сумом і сльозами.

  Фабіо, будучи коротконогим гномом, повинен був бігти між різними поселеннями і виконувати багато різних завдань, але він досягнув своєї мети. Його офіційно прийняли в кузню і почали виконувати класні завдання. Кузняни отримували їх не тільки від гільдій, але й у самих майстернях.

  Згодом Фабіо почав випробовувати себе в багатьох галузях кузнічного ремесла. Він виконував усі пропозиції, працював з репутацією і копіював гроші. І завдяки цьому в кінцевому підсумку навчився удосконалити спорядження.

  Саме це вміння і прославив Фабіо!

  Він захопив їх, коли мав середній рівень кузенної майстерності.

  У світі існувала приказка, що ніколи не треба відкривати своїм суперникам всі карти. І оскільки Версальський континент постійно боровся за першочергову боротьбу, відкриття наявних умінь могло негативно впливати на майбутнє.

  Фабіо, навмисно приховуючи можливість поліпшення мечів, займався тільки броньой. Через таке рішення він втратив можливість гребти гроші лопатою. Але тепер він заробляв більше, ніж раніше за місяць.

  Навіть якщо коваль був на другому місці після торговців, заробітки Фабіо були просто великими. Адже якщо майстер має серйозні навички і заслужив визнання клієнтів, то все більше їх число почне вибирати саме його.

  - От тільки конкуренти не сплять і ніколи не залишать мене в спокої.

  Фабіо якісно покращував броню своїх клієнтів. Він не гнався за грошима, а просто докладав зусиль, щоб досягнути граней досконалості в кузеновому ремісі. Його мрія була створення кращих зброї і броні.

  Через деякий час, завдяки навичкам та роботі, було скинуто величезний капітал і Фабіо зміг без обмежень використовувати будь-які доступні матеріали. Більше того, він зайшов настільки далеко, що навіть купив деякі міфічні і залізні шахти королівства Тор.

  Його кузнічна майстерність досягла найвищого рівня.

  Після цього він отримав завдання і, завдяки збігу обставин, вивчив ще одну корисну навички.

  Живий меч.

  Фабіо взяв спеціально приготований для випробувань клинок і вклав у нього душу.

  Дзинь!

  Фабіо очікував від живого меча значно більшого. Від цього у всій повноті випробував відчуття краху надій на створення чогось великого!

  - Це найбільший провал, зробив він, нахмурившись.

  Сформований меч мав власну свідомість і можливість розвитку. Наприклад, базовий урон в 40 окулярів з часом міг збільшитися до сімдесяти або навіть 80. Крім того, меч був здатний за допомогою захисної магії, коли вважав це потрібним.

  За допомогою нової навички Фабіо міг створити щось більше, ніж просто зброю!

  Але у всьому цьому був і величезний мінус. Винахідливі параметри урону і міцності зброї були значно нижчими від звичайного.

  Магічні властивості меча не є чимось особливим.

  Фабіо був ковалем на всі сто відсотків і вкладав окуляри лише у Силу, Локкість, життя та концентрацію. Це було необхідно для того, щоб майстерно і вміло зручувати молотом.

  Через брак Інтеллекту і мудрість Фабіо мав дуже скромний запас мани. Не кажучи вже про те, що магію він взагалі не вивчав. Отже, як результат, завершений живий меч був здатний вивільнити тільки базову магію.

  Але найгірше те, що меч не міг говорити або запам'ятовувати попередні битви. Причиною цього було те, що Фабіо ще не оволодів достатнім рівнем навичок і не досяг потрібного рівня в магії.

  - Тим не менш неможливо бути ні в чому впевненим ...

  Фабіо таємно продав свій меч через свою дочку. Він хотів поспостерігати за розвитком зброї.

  Але, незважаючи на очікування, учасники початкових і середніх рівнів безшумно діяли з мечом. Для всіх них цей « великий » живий меч представлявся звичайною зброєю з одним або двома магічними властивостями.

  І тільки один з гравців порахував зброю дивним і створив тему на форумі.

  - Трапилося щось незвичайне. Недавно я підняв меч, який валювався на дорозі зі стволом блискавкою. Тобто стандартний урон зброї від тридцяти одного до сорока шести очок, але крім нього є додатковий вон блискавкою в два оку.

  І ось після тижня полювання з ним я провів ідентифікацію, щоб дізнатися, чи не вимагає він полагодиння. І в результаті виявилося, що максимальний урон зброї збільшився на одиницю, а електричні втрати зросли до трьох.

  Зараз я подумую над тим, щоб придбати меч краще, але ... Що ви думаєте про все це?

  Відповіді не змусили мене довго чекати.

  - Мабуть, у тебе короткочасна втрата пам'яті.

  - Тобі краще зменшити налегковаж на спиртове.

  - Можеш показати мені цей меч? Я не буду забирати його, просто перевірю і відразу ж поверну назад.

  - Ти ж бідний новачок, продай його за триста золотих.

  - Як і передбачалося, тільки в руках гравця не нижче середнього або вищого рівня живий меч може виявити свою справжню сутність.

  Звичайно, гноми мали вроджену здібність до кузнічного ремесла, але це була магія, тому магічна зброя Фабіо не могла б ефективно використовувати. При цьому коваля-ельфи або навіть люди могли б створити магічну зброю набагато краще якості.

  З жалем Фабіо залишив всі надії на виробництво могутніх Его мечей.

  Фабіо мав великі надії на це вміння!

  - Мені потрібно створити найкращий магічний меч.

  І в нього було все, щоб це зробити. Матеріали, які мали магічні властивості, могли бути невеличкими порціями, вбиваючи сильних монстрів у глибині підземної підземелля.

  - Справжні магічні мечі створюють не маги, а ковалі.

  Магі могли вкласти у зброю деяку кількість мани для виклику магічних ефектів, але лише на обмежену число разів. Коваль був доступний для виготовлення мечів з постійною магією.

  Фабіо навчився створювати магічні мечи після виконання величезної черги завдань, яка призвела до персонального кузнічного завдання.

  Фабіо виконав це завдання таємно, відправившись на нього разом зі своєю гільдією.

  Таким чином він навчився робити магічні мечі, урони яких не тільки був вище звичайних, але і підвищився в міру поглинання ними крові противників та розвитку "жади". І оскільки вони були позбавлені серйозних недоліків Его мечей, то законерно стало найкращим рішенням для гравців, які цінували в зброярні ефективність.

  Банг, Банґ, Бенг!

  Фабіо мовчав по металу.

  - Абсолютна зброя і ідеальна броня - ось що зможе підняти коваль на недосяжну для всіх інших висоту на Версальському континенті.

  І оскільки в цю ж секунду багато інших ковалів проливали свій піт, удосконалюючись, то Фабіо ніколи не міг собі дозволити прогулятися.

  Працьолюбний коваль був одним з так званих « головних » гравців Версальського континенту, які приховували свою справжню силу і сутність.

*

  Гільдія Багроові найманці.

  Організація, яка панувала у багатьох королівств Версальського континенту. У її ряди приймали гравців не менше ніж 200 вісімдесятого рівня. Гільдія мала представників у всіх королівствах, а також володіла прибережними землями в басейні річки Немір, які славилися своїми великими ресурсами. На цих широких землях вона правила п'ятьом твердинями і двадцятью вісім поселеннями.

  І ось Багрові найманці зібралися на зустрічі в поблизькій від річки Немір фортеці.

  - Бог війни Віід...

  - Майстер, може, нам варто розібратися з ним?

  Лідер гільдії Марен, дуже кликав.

  - Так, Віід заслуговує нашого виклику.

  Одержувати славу переможців самого Бога! Для гільдії Багроових найманців, яка планувала встановити панування на всьому континенті, перемога зумовила величезні прибутки.

  Але серед учасників засідання були й ті, хто хитав головою на знак розбіжності з такою пропозицією.

  - У Землі Магії Віід був кумиром і прикладом для багатьох гравців-наїмників. І оскільки багато з них зараз у нашій гільдії, протистояння з Відом може принести нам купу проблем.

  - Нам потрібні переконливі підстави. Адже якщо ми атакуємо його без серйозних причин, то станемо свідками інших гравців бандитами і грабіжниками, які відбирають останнє, хіба я не правий?

  - А ось і ні, нам не потрібно ніяких причин. Подумайте про можливу славу! Адже це чудовий шанс, щоб прославитися і стати переможцями самого Бога війни.

  - Тільки час може показати, прославить це нас або назавжди захитається.

  Кожен з двадцяти високорівневих найманців мав свою власну точку зору на цю ситуацію, і ніхто не збирався поступатися іншим, тому розпалилися гарячі суперечки.

  Лідер Гільдії Марен мав намір розтоптати Віда, але не був настільки переконаний, що багато членів збору чинять опір. У разі успіху ця затія, безсумнівно, принесе безпрецедентну славу. Звання гравця, який вбив Бога війни, здавалося йому спокусливим. Однак, цей факт обов'язково викличе багато скарг і обвинувачень з боку фанатів Вііда, і гільдії мусять миритися із цим.

  Колишні гравці « Землі Магії », незважаючи на сподівання, не ставилися до Війду негативно. До того ж вже в Королівській дорозі його слава досягла недосяжних для звичайних гравців висот. Він був відомий як Бадрія, голова Гільдії Гермеса, якого визнавали найвищим номером один у грі.

  Отже, неможливо було точно передбачити всі наслідки виклику Віяду, який успішно завершив невиконані на вигляд завдання і досягнув своєї мети запровадити багатьох поклонників, які поклонялися йому як ідолу.

  Нафгел, один з найсильніших серед присутніх, сказав:

  - Яку славу ви хочете отримати, коли ціла гільдія виступить проти одного? Або, можливо серед вас є хтось, хто наважиться вийти проти Віїда в один і перемогти?

  - ...

  Слухачі змусили всіх замовкнути. Навіть Марен не знайшов, що заперечити. Сили Віда були незрозумілими, оскільки він ніколи не відкривав ні свого рівня, ані навичок.

  - Його не можна відносити до розряду звичайних скульпторів. Хто з вас міг би повторити те, що він виконав у битві Паланка?

  - ...

  Те, що Віід не вагався і виявив безсманний виріб у битві, в якій неможливо було перемогти, стало ознакою сили його духу. Гравці захоплювалися його мужністю і непохитністю, проявляючись, коли він ставив на коні все і кидав виклик самій долі.

  Якщо взяти до уваги лише бойові навики, то майже ніхто з присутніх тут не може бути впевнений у перемозі над ним. Також існує ймовірність, що він приховує свій справжній клас.

  - Нафгеле, ти маєш на увазі...

  - Так, я хочу сказати, що ми не можемо бути повністю впевнені в його класі. Адже він не тільки використовував магію некромантів, але й показав чудову майстерність бою, через яку неможливо говорити про щось напевно.

  Марен був високорівним гравцем і навіть входив у топ п'ятдесят Королівської дороги, але при цьому він абсолютно нічого не знав про можливості Віїда.

  Взявши до уваги бойові навики та вміння, які використовувалися у битві з Костяним драконом і інші завдання, Віїд представляв себе могутнім гравцем.

  'У всіх битвах ми виступаємо гільдією. І я б ні за що не наважився поодинці... виконувати настільки складні завдання. Отже, незалежно від рівня, його бойові навички в кілька разів перевершують мої.

  Інформації про Вії було катастрофічно мало.

  У разі поразки у зіткнення один на один, де результат бою може змінитися в будь-який момент, втрати будуть занадто великі. Якщо помре такий сильний гравець, як Марен, то йому буде дуже важко повернути втрачені рівні і досвід. Крім того, така поразка може бути визнана серед учасників ради в оточенні конкуренції і без місця слабких.

  Також слід взяти до уваги те, що битва з Відом обов'язково знімає якусь телекомпанію. І комусь доведеться взяти на себе відповідальність при поразці, потенційному зіпсованій репутації.

  У голові Марена всі шматочки мозаїки один раз склалися в одне ціле!

  'Нам доведеться дуже туго, коли ми зіткнемося з Крижаним драконом, Феніксом і вивернами ... Не кажучи вже про ті неприємності, що можуть бути принесені Віїдом при використанні некромантії.

  Усі були визнані некроманією.

  І хоча люди скаржилися на цей клас через складність розвитку і малу кількість сил, але завдяки дивовижній сцені, в якій Віід показав всю силу та майбутні перспективи класу, багато почали вибирати саме його.

  'Спомогу некроманта... І неймовірна бойова сила! Тільки за це він заслуговує Божого імені війни.

  У голові Марена почалися кадри з приводу того, як він усміхається і перерізає йому горлянку.

  - Кхм...

  Марен вирішив, що треба бути обережним.

  - Я не думаю, що програю, але ж неможливо всього передбачити. Отже, це питання треба ретельно обміркувати.

  Якщо ж ми відправимо експедиційний загін до Північної частини континенту, то ослабнемо свої позиції і станемо хорошим шансом іншим гільдіям, які тільки того й чекають, щоб нас знищити.

  Гільдія Багроових найманців мала велику владу і, відповідно, у неї було багато ворогів. Тому, навіть якщо це була тимчасова втрата основних сил, рішення було нерозсудливим.

  - Нас можуть атакувати, поки ми будемо намагатися схопити Віїда?

  - Так, цілком. За той час, коли бойовий загін досягне точки на півночі континенту, контроль над нашими володіннями ослабне. Для конкурентів буде набагато вигідніше захопити наші землі, які принесуть їм реальну вигоду, ніж гнатися за Відом без гарантії на успіх. Чи не так?

  У гільдії найманців було багато конкурентів, і ніхто не міг заборонити тим об'єднатися між собою для того щоб скинути спільного ворога.

  Так, Багровим найманцям слід було ретельно зважити все 'за' і "проти".

*

  Загорнувши велику розпродажу, Віід залишив собі лише кілька речей.

  Він збирався особисто знайти майбутніх господарів для таких трофеїв, як Копея Софії Великої, Друк Зордії, великий сапфіровий кристал, діаманти і магічна зброя Ірена.

  - Буде непогано як слід обробити цей кристал і продати його якомусь аристократу ... Ну, або використовувати в скульптурному мистецтві місячного світла. Решта речей я продам через аукціони чи сайт темних геймерів.

  Туалетний столик і стіл, вирізані з цільного кристалу! На півночі таке важко продати, а в центральній частині континенту можна було розраховувати на дуже добру ціну.

  Після торгівлі Віід разом з Жовтом вирушив бродити вулицями Мори.

  Мешканці міста впізнавали його і кланялися в привітності.

  - Граф, ви повернулися.

  - Мій пане, я чула ви виконували важливе завдання... Будь ласка, розкажіть нам про ваші пригоди, коли у вас буде вільний час. Мій син хоче стати таким, як ви, коли виросте.

  - Граф, я торговець з королівства Рінтель. Для мене велика честь зустрітися з такою відомою людиною.

  Після виконання завдання на річці Плач Вінід отримав багато слави, і тепер НІПи з Центральної частини континенту щиро вітали його.

  - У нас на подвір'ї сформувалися чудові яблука, і я приберегла для вас найкращі. Ось, пане, спробуйте.

  Дівчина Анакне передала Віду весь кошик яблук! Вона хотіла продати їх на базарі, але побачила правителя Мори і відразу віддала йому.

  Віід взяв кошик і відкусив шматок від стиглого червоного яблука.

  - Жовтий, ти теж спробуй.

  Він кинув бику одне червове яблуко. Жовтий висунув язик і обережно лизнув ніжний подарунок, але потім відкрив рот широті та почав жувати.

  Віїд же велично став його навчати:

  - Бачиш, Жовтий, люди допомагають один одному в скрутні часи. Тобі не здається, що це все завдяки минулій мною чесноти?

  Жовтий абсолютно в це не вірив, але кивав головою і продовжував жувати яблука вже з кошика.

  З останнього візиту Віідом Мора сильно змінилася. На масивному мосту по дорозі до замку з’явилися таємничі візерунки. Це були роботи скульпторів, які прикрашали місто так само як артисти та художники.

  - Я буду торгові крамниці!

  - Будь ласка, зрозумійте мене, я художник...

  - А я скульптор. Готовий взятися за стелі!

  З появою будівельних проектів творчі лідери об’єднувалися і створювали чудові будівлі.

  Місто, що лежало на прозорих річках і озерах, постійно наповнювалося витворами мистецтва. На замкових шпилях веж Мори тепер висіли всілякі прикраси, якими мешканці могли милуватися з площі. Серед них був головний убір Анкії, авантюриста Сфенсона!

  Сфенсон був дуже талановитим авантюристом. Він демонстрував на площі Мори головні убори, які добув на півночі континенту.

  Авантюристи мали право виставляти свої знахідки на площах будь - якого поселення. Але, крім продажу товарів за великі суми грошей, вони також могли пожертвувати частину їх як пожертви для міста і таким чином отримувати багато очок слави. Завдяки цьому місцеві жителі могли подружитися з ними і отримати знижки, коли купували товари. Дуже істотні знижки. І місцеві бари також приділяли значно більше уваги! Деякі люди спеціально приходили до таких гравців, щоб запропонувати виконати завдання.

  Сфенсон передбачав, що в майбутньому Мора стане ключовим пунктом у всій північній частині континенту.

  Після довгої відсутності в Морі він відчув атмосферу, яка панувала навколо нього.

  - Як же красиво!

  - Люба, ти теж думаєш, що ми не помилилися з вибором?

  - Так, тут все чудово.

  До драматичних змін можна було віднести і те, що з’явилося безліч закоханих пар, які гуляли мостом та вуличками й милувалися прекрасними краєвидами.

  Багато гравців починали свою подорож до Мори, і з’являлося багато закоханих. Це була любов, яка розпалювалася в результаті спільного полювання на диких кроликів і лис!

  Це місто чекало швидкого економічного зростання завдяки гравцям, які тратили свої кошти на купівлю місцевих товарів і послуг та їхніх трофеїв.

  Як можна було побачити на прикладі Розенхайм, розташованого у східній частині континенту, ніщо так не оживлює місто, як велика кількість початківців.

  Новоприбулими з фундаментальною екіпіровою дерев’яним мечем, і десятка бухти економно вживаного ячмінного хліба вже виконували невеликі завдання.

  Радісну Мору переповняла життєва енергія!

  Дуже багато змінилося в ній, коли Відіда не було. З ростом кількості новачків також зростала кількість магазинів. І це були не якісь дрібні прилавки, а цілком собі красиві і солідні заклади.

  По правді кажучи, на початку торгові та будівельники не були в захваті від того, що люди пропонували їм мистецтво.

  - Чим це може допомогти?.

  - Головне - швидше побудувати. Так, до речі, зробити склад простішим.

  Але, незважаючи на всі сподівання, будинки були прикрашені і представляли культурну цінність. Навіть у простих галателях клієнти повертались туди, де було красивіше. І це призвело до того, що мешканці Мори перестали економити на мистецтві.

  Скульптори, художники і архітектори стікалися до міста, щоб робити його все яснішим.

  - Сьогодні ми зіграємо п'єсу "Одна ніч в печері гоблінів".

  Буквально на кожному куті створювалися помсти для вистави. У укриттях були барди, які співали і грали на інструментах. Колись таке можна було побачити лише в Родіумі, місті художників і майстрів.

  У Морі до поетів, музикантів і архітекторів ставилися з повагою. Це був результат вагомих долучень, організованих старостою з коштів, що зароблені Віїдом ціною крові і сліз, в предмети мистецтва.

  В інших містах рівень культурного розвитку зазвичай перевищував нуль або один відсоток, але в Морі на різні культури витрачали десятки разів більше коштів.

  Тут було багато початківців. Крім того, місто часто відвідували знамениті музиканти.

  Більш того, завдяки великому напливу новобранців кількість з’явилася таверн, коників, заручених закладів і лавок, які торгували броньою, досягла незліченної кількості.

  Вулиці переповнювали натовпи початківців.

  - Цікаво, які зміни все ж відбулися. Вікно відомостей про регіон!

  Дзинь!

  Зростання населення, розвиток промисловості, приток найманців і авантюристів - все це викликало "налоговий бум"!

  - Ха-а...

  Віід зберігав серйозний вираз обличчя. І хоча кутки його рота намагалися підійматися, а м’язи на обличчі перенапряглися, він усіма силами намагався стримати ревучий назовні веселий сміх. Тепер йому хотілося кататися по підлозі від радості, але в такі моменти, будучи лордом, слід було поводитися гідно.

  - Нічого складного. Кха... Ця нерозвинена селище.

  З нахмуреними бровами і злегка підрогивалі щоками радий Вінд склав свої губи в фірмову "підлий" усмішку!

  Найбільше Віїда втішилася тим, що пожертви ордену Фреї зменшилися від п’ятнадцяти до дев’яти відсотків.

  - З збільшенням прибутку міста обсяг відчислень сам по собі урегулювався.

  Хоча грошові пожертви, по суті, збільшилися, проте їхня частка значно зменшилась.

  Забезпечення культур, військової могутності, економіки та розвитку міста постійно зростало. Приріст також збільшувався, і це поселення по праву могло носити горде звання середнього міста.

  - Ось тільки ми не вимагаємо належної кількості податків з населення.

  На вулиці, по якій йшов Віід, вісімдесят шість із ста гравців було новачками. Їх потоки кинулися до Мору через низький рівень податків, безліч пригод, вільних мисливських угод і скульптур на кшталт Вежі світла. Все це додавало позитивність атмосфери.

  - З розвитком всіх цих новачків податки також доростуть до нездійснених розмірів!

  Майбутнє виглядало, як Віяда в рожевому цвіті. Це були оптимістичні думки, притаманні кожному лорду.

  Звичайно, в Море бракувало і негативних моментів.

  Наприклад, місто ні з ким не було пов'язане крім ордену Фреї. Тож гравці, які збиралися стати священиками не мали жодного вибору.

  Технологічний розвиток також був на ранній стадії, а через брак ковальів якість зброї і броні залишало бажати кращого. До того ж, оскільки амуніції мали невеликий прибуток, то продаж зброї та броньойой магазини до ранку вже були порожні. Гравці були також незадоволені тим, що мусили платити пристойні суми за спорядження початкового рівня.

  Манауе усвідомивши, в якій вигідному позиції він опинився через переналаштовування попиту, заробляв великі суми грошей, закупляючи і поставляючи зброю у місто.

  Але Вікід не дуже хвилювався.

  - Зараз все в зародковому стані, але пройде час, і кількість ковальів зросте.

  Для такої роботи, як виготовлення, ремонт і укріплення броні зі зброєю, ковальські вироби були просто незамінними! Тому в Морі ставилися до них з великою повагою, майже як до священиків, і їхня кількість була лише питанням часу. Незважаючи на всі недоліки гравців, які брали участь у цій грі, вони любили пригоди і швидко розвивалися завдяки допомозі одне одного.

  Вікід вийшов за кордон міста.

  Пшениця і ячмінь швидко росли в полях розщеплених полів. Пшениця, поблагословлена на родючість священиків ордену Фреї, схиляла свої важкі колоски аж до землі. Також можна було побачити багато робітників з кирками в руках, що йшли до гори видобувати руду і мінерали.

  - Потрібно більше заробити.

  - Без грошей в кишені нормальне життя неможливе, так що ...

  - Я не можу полювати через високі ціни на зброю.

  - Це ще нічого. Ціни на броні настільки зависили, що нудо згадувати.

  - Фух, ну навіщо я вибрав клас воїна, для якого важлива захист? Краще б я став священиком ордену Фреї.

  Ці новоприбулі з кирками в руках вирушали у шахти. З самого початку майже кожен гравець міг працювати киркою, не кажучи вже про фізичні розвинені воїни, мечники, лицарі та інші класи, для яких показ сили був панівним. Тому гравці з опустелюваннями йшли працювати в шахти, щоб заробити трохи грошей.

  - Яка прекрасна картина. Вузьки губ Віяда самі по собі кинулися вгору. На світ знову з’явилася його фірмова усмішка! Його експлуатація робочої сили ясно показала, що економіка Мори на правильному шляху.

Глава 3. Правитель Мори

  Нахабство Юун переповнювали очікування.

  - Це чудова нагода зустрітися з ним особисто.

  Омовитися один на один з Лі Геном! Втретє було б недоречно складати контракт по телефону, і вона збиралася домовитися про зустріч та особисто зустрітися з ним.

  Наха Юн була талановитою співробітницею, яка дослуховувалась до посади секретаря в канцелярії генерального директора, але вона ніколи раніше не зустрічала людей, які справили б на неї таке ж сильне враження, як Лі Ген. При самій лише думці про нього, Нахі Юн почала трястися серце.

  - Для цього чоловіка три мільйони доларів немов дрібниця, що валяється на вулиці.

  При першому телефонному дзвониці, коли вона сказала Лі Хену, що його акаунт в грі був проданий за три мільйони дев'яносто тисяч доларів, він просто байдужо поклав трубку. Саме тоді Лі Ген показався їй тим самим чоловіком, про якого вона завжди мріяла!

  Донині Нахі Юн не могла забути той шок.

  Пізніше, коли вона зв'язувалася з потрібними людьми щодо кастінгу на програму 'Вісім героїв", їй дали шанс другої короткої розмови з Ліном. У той час він досяг лише двох сотень дев’ятнадцятого рівня. І оскільки Нахі Юн була гравцем Королівської дороги, причому з вищим рівнем, вона законно не вважала це чимось надзвичайним.

  Але її нехтування тривало недовго.

  Досягнення Лі Хена у завданнях з вампірами клана Джеоліо, під час війни з безсмертною армією, битви проти Костяним драконом і захоплення фортеці ордену Ембіну змусили її передумати!

  Юун могла спостерігати за Лі Хеном лише через відеоролики інших телекомупаній. Саме в них вона захоплювалася тим, як лихо він у вигляді орка Карічі керував армією з орків і темних ельфів! Він настільки захопив її, що вона стала фанаткою і навіть повісила великий постер з Каричі вдома на стіні.

  - Хм, чи варто дзвонити в такий час?

  Зазвичай Нахі Юн не робила це, а зв’язувалася з людьми, коли їй самій заманеться. Завдяки посаді секретаря в канцелярії генерального директора їй завжди були раді. Проте, збираючись телефонувати Лі Хену, вона так розхвилювалася, що довго не могла вирішитися.

  Але Нахі Юун таки взяла себе в руки і набрала його номер.

  Дві гуски також не було чути, як пролунав клацання піднятою трубкою.

  - Привіт, це Нахі Юн. Ви мене пам'ятаєте?

  Вона вимовила ці слова таким ніжним голосом, що будь-хто, хто почув його в цей момент, обов'язково б розтанув. У той же час її дуже турбувало можливість того, що трубку міг підняти не Лі Ген, а хтось інший, але слава богу все обійшлося.

  - Хто це? - Донісся з динаміка грубий голос Хена.

  Якщо до дзвінка Юн була схвильована, то тепер вона просто розгубилась.

  - Хіба ви не пам'ятаєте? Це ж я, Нахи Юун.

  Це вже був їхній третій телефонний дзвінок, і вона припускала, що він згадає її ім'я.

  - І що?

  - ...

  - Я зайнята людина, так що попрошу вас не відволікати мене своїми дзвінками.

  Пи-Пі-Пой...

  Лі Ген поклав трубку.

*

  Біля підніжжя гори, на якій Віід колись підняв скульптуру Вежі світла, натовп людей не важив навіть опівдні. Туристи, які насолоджувалися здалеку її видом, були готові чекати своєї черги хоч до вечора. На гірських вершинах хребта було багато скульптур Вініда, а деякі скульптори - початківці також заповнили вільний простір своїми творіннями.

  Це місце можна було по праву назвати чудовим парком скульптур. Для багатьох людей на Версальському континенті воно стало відомим як 'Парк світла'.

  Крім того, це чудове місце доповнило чудовий вигляд на Мору та фортецю правителя! Чудові будівлі і скульптура богині Фреї були дуже добре помітними з вершин гір.

  Саме туди і подався Віїд з Жовтим.

  - Це правитель Мори.

  - Правитель? Отже, він скульптор який вирізав Башню світла.

  - Це ж Бог війни Вііде!

  Викрики тих, хто дізнався про нього, супроводжували Вііда весь шлях нагору. Пройшовши повз гравців, він сів на вільному майданчику і дістав ніж для різьблення.

  'Нужно створити щось корисне, яке може знадобиться в майбутньому'.

  Займаючи завдання "Альянс визволителів", Віід відчув межі своїх можливостей. Як скульптор, він міг заробити багато окулярів характеристик, але його бойові здібності все одно залишалися відносно низькими. Звичайно, щось компенсувало техніку сіячого ножа та інші навички, але якщо дивитися вперед, для наступних завдань цього могло виявитися недостатньо.

  'Я більше не можу використовувати Влада вождя, так що, якщо в майбутньому мені зустрінуться такі ж сильні вороги, як Бекен або Королівська гідра, у мене не буде ні єдиного шансу на перемогу'.

  В останній битві Віід використовував все, що мав. Він повністю вичерпав силу "Власти вождя" в трості, а також знизив до мінімуму міцність Пліти спокою, так що їх подальше використання стало неможливим. А ще мав виконати другу і третю частину ланцюга завдань, обходячись уже без таких сильних козирів.

  Відію довелося подолати настільки багато випробувань заради завершення першого етапу завдання складні 'S', що зараз він просто не міг допустити провалу.

*

  З кожним рухом ноги від каменя з кришталь вилетіли нові шматки.

  Віід задумав вирізати багато скульптур. Оскільки священики Фреї не мали нічого проти інших релігій, він мав намір спочатку створити статую бога Лу, з якою Фрей поділяла спільні цінності.

  Орден Лу поклонявся світлу і був ворогом тих, хто напав під покровом темряви монстрів, тому для поліпшення громадського порядку та безпеки нова божественна скульптура виявилася б дуже доречна.

  'У великих роботах в першу чергу важлива міцність, а раз так, то основним матеріалом, безсумнівно, повинен бути камінь'.

  Віід швидко "крошив" брилу, яка згодом і повинна була стати основою скульптури. Скульптура, яка розміром не поступається Башневі світла!

  Статуї бога Лу були побудовані в різних частинах Версальського континенту. І тому що його образ не мав такої невизначеності, як у Фреї, для розробки вигляду Вііду було недостатньо часу.

  - А ось тепер починається найважливіше.

  Віід зробив глибокий вдих. Йому було настільки шкода витрачати матеріали, що по тілу затрусився холодний піт, але без цих витрат скульптур стало б неможливим.

  Шостий рівень скульптури. Якщо створити ще декілька скульптур, то в найближчому часі можна було досягти сьомого.

  - Як же мені шкода, але...

  Віід почав повільно збирати уламки, зібрані в фортеці ордену Ембіну. Коли він відклав убік металеві шматки, які були придатними для виготовлення кузні, то почав плавати все золото.

  - О ні, моє золотце...

  Незабаром яскраво - паляче рідке золото було готово.

  Віїд розплавив його, тому що на визначеному рівні майстерності ковалі могли навчитися покривати річ тонким шаром золота. Висловлюючись професійною мовою, наносити позолоту!

  - Ні, цього не вистачить і на половину...

  Навіть після того, як він розплавив усі предмети золота, їх все одно не вистачало на таку велику скульптуру.

  - Може, підмішати чого-небудь?

  Але він відразу похитав головою. Якщо золота знизиться, то це також вплине на створення скульптур.

  Справжнє золото має мати тільки двадцять чотири карати.

  І він додав у суміш золоті монети та злитки, які видобули на полюванні.

  - О боже, мої скарби...

  Щоразу, коли він помішував масу, золото проходило через надзвичайно чудове сяйво. Для Віїда, який в житті розмішував тільки водяний суп мисо, дозволити собі щось подібне було неймовірною розкішшю.

  Гравці з подивом не могли приховати свого здивування.

  - Невже скульптор Віід збирається створити ще одну гігантську скульптуру?

  - І, здається, він вирішив її повністю покрити золотом.

  Усіх цікавило, як зрештою стане скульптура бога Лу. Чекання людей найсильніші, коли робота вже майже підходить до фіналу. Тому чимраз більше їх збирались навколо, щоб спостерігати за самим Віідом — людиною, яка створила Піраміду, Башню світла і навіть статую богині.

  - Це ж які податки він встановив в Морі, раз зміг дозволити собі витратити стільки на одну скульптуру?

  - Як і очікувалося, у правителів завжди купа грошей.

  - Я вам кажу, всі вони шахраї і злодії. Як ви думаєте, скільки він заробив, коли гравці переїхали на Північ?

  Серед глядачів з’явилися завізники, які вважали Віїда багатим. Така була одна з його надзвичайної популярності.

  - Перестань критикувати нашого графа!

  - Так, весь цей час він підтримував низькі податкові ставки.

  А для того, щоб створити скульптуру він використовував лише власні засоби, не кажучи вже про зведення всіх цих будинків поверх руїн у яких раніше перебувала Мора. Як же ви можете говорити про нашого чудового правителя!.

  Ви ж не розумієте, для чого він намагається вибити своїх покупців на площі хоч на медяк більше?

  Деякі молоді порядні дівчата, які стикалися з критикою інших, захищали Віда зі сльозами на очах.

  - Він намагається заробити зайвий медик, щоб витратити його на Мору. Все заради нас!

  Захисні Віїда гравці вважали його святим, чудовим правителем, який захищає всіх мешканців і гостей міста!

  Сам же Віід зараз був настільки напружений, що не міг дозволити собі відволікатися.

  - Не можна проронити жодної краплі.

  У повному зосередженні він покривав золотом скульптуру.

  Від самого дитинства він навчився крутити стіни й підлогу. Адже часто перед холодним зимом він покривав свій житловий шар за шаром сторінками газет, які залишилися після поштової доставки.

  - Клеїти потрібно було швидко! При цьому не можна було допустити, щоб десь формувався подвійний шар. І тим більше, щоб з'явилися опуклості або нерівності.

  Виід, скориставшись досвідом лімітів, покривав золото. Звичайно, ці два заняття сильно відрізнялися. Тому що в процесі нанесення золота доводилось розгладжувати нерівність і намагатися зробити шар якомога тоншим, через що робота була набагато складнішою. Однак у важкі моменти Вііду допомогли набути нові навички. Наприклад, такі малювання на ранній стадії були дуже позитивними.

  Через деякий час голова скульптури була повністю завершена. Тепер вона яскраво сяяла у сонячних променях. У її очі були вставлені дорогоцінні камені небесно-блакитного кольору. Пронизливий погляд був спрямований вдале, а волосся, здавалося, ось-ось затремтять від вітру.

  Так, починаючи з голови і опускаючись все нижче, поступово формувався гордий образ бога Сонця.

  - Вау!

  - Дуже красиво.

  Гравці, які спостерігали за процесом створення скульптури, забезпечили трансляцію всього що відбувається в режимі реального часу в Інтернеті.

  Золота статуя бога Лу, створена Віідом. З великими луками і стрілами в руках вона здобула свій завершений та величний вигляд.

  Для інших скульпторів таке завдання було б досить складним, але Вікід вже набирав солідний досвід у великих скульптурах. Зокрема, він за завчасно залишив частину матеріалу для створення зброї.

  Дзинь!

  Віду вдалося створити релігійну скульптуру!

  І тепер для того, щоб досягти сьомого рівня скульптурного мистецтва йому залишалося лише 17 відсотків досвіду.

  Потрібно ще створити одну чи дві Грандіозні скульптури.

  На жаль, з розвитком мистецької майстерності ріст навичок дуже сповільнився, але ця ситуація викликала бажання продовжувати у Віаді негайно. Правда, оскільки вже були створені статуї богині Фреї та бога Лу, то в подальших роботах йому не можна було робити нічого, що б з ними не співіснувалось.

  - Думаю, цих величезних кам'яних скульптур вже досить.

  Звичайно, Віід ще міг створити роботу, яка уособлює бога ночі або ж покровителя злодіїв чи варварів, але проблема була в тому, що вони вимагали багато часу і, найголовніше, зовсім не підходили місту.

  Можна було сподіватися, що після створення статуї злодія суспільний порядок і безпека значно знизяться. Адже якщо місто заполонить злодії, це неминуче призведе до проблем. А втім, варварський скульптур викликав би страх у мешканців своєї надзвичайної сили. Звичайно, це не стосувалося тих місцевостей, де жили самі варвари.

  - Неважливо. У мене ще багато матеріалів для створення скульптур.

  Віід змінив попит на ніж для різьблення. Навколо зібрався великий натовп гравців, які прийшли пооросяти на статую Лу і тому не було варто готувати їжу.

*

  - Бог війни Віїд і є граф Мори!

  Вовса, яка мандрувала загони високорівних гравців, насолоджувалася полюванням і пригодами в околицях Мори. Багато з них дуже цікавилися Віїдою, але на північ від центру континенту прийшли саме в пошуках нових завдань і сильних монстрів.

  У свою чергу туристи і гравці, які брали участь у цьому шоу, майже не звертали уваги на повідомлення про Бога війни Віде. Вони, звичайно, знали, що це дуже відомий гравець, але він не викликав у них жодного особливого інтересу.

  І лише для власників бойових класів Віід був не тільки авторитетом, але й суперником.

  - Ходімо, подивимось на Віда.

  - Шановний, ви, випадково, не підкажете, де його можна знайти?

  Новина про повернення Віяда поширилась по цілій півночі майже миттєво, але оскільки загін був досить далеко від міста, то він багато часу на зворотному шляху.

  Але коли гравці повернулися, то відразу почали збирати новини і чутки про діяльність Віїду. У цьому процесі вони наштовхнулися на одного торговця, який мав потрібну інформацію.

  - Ви маєте на увазі графа Віди?

  - Так, саме його.

  - Ах, так ви прийшли помилуватися. Він створює скульптуру на вершині он тієї гори.

  - Скульптуру?

  - Саме, але це довгий і нудний процес, так що вам краще відвідати це місце десь післязавтра.

  Воїн Хон нахилив голову в замішанні.

  - Він що, правда вирізає скульптуру?

  Голос паладина Біллео був пронизаний напругою:

  - Ходять чутки про те, що у нього клас скульптора.

  - Я теж чув, що граф Мори - скульптор. Але сам факт цього немислимо! Той Віід, якого ми знаємо, явно не підходить для цього за характером.

  Усі присутні в загоні були змушені багато разів померти від рук Віїда у землі Магія. І пускай тоді вони мали лише середній рівень гри, виступаючи в рядах гільдії, вони багато разів противилися йому. Тому всім їм був добре знайомий той самий Віід, який зі страшною ефективністю вирізав цілі орди гравців!

  Хон, недоумкуючи, вимовив:

  - Скульптор... Може, це якийсь інший Віід, тобто не Бог війни, а чорт знає хто?

  Воїн Галрік першим зробив крок у напрямку до гір.

  - Ми дізнаємося все, якщо самі змотаємося туди і подивимося. Пуста балачка ж ні до чого не приведе, адже так?

  І тоді група з сімох друзів, куди входили Хон, Білео та Галрік, кинувся до гір. Всі вони були високорівними гравцями, які входили у топ-рейтинг провінції Морта! Отже, навіть рівень руху серед них з мантією священика був вищим за трисотих.

  Оскільки загін вже давно перебував у провінції, гравці добре знали дорогу до потрібної гори. Вони приходили туди кожного разу, коли вирушали за межі міста.

  - Це просто немислимо, що правителем обраного нами для бази міста виявився саме Вікід.

  - Та до того ж ми повинні бути йому вдячні за те, що він дав нам можливість полювати під ефектами від усіх цих чудових скульптур.

  У цей момент від мірошників у безладді думок в головах друзів шуміло так, ніби їх обігріли чимось важким по голові.

  Тим часом, чим ближче загони були до скульптури, тим більше дорога була заповнена туристами та гравцями - початківцями. Всі вони з усмішками рухалися до гір!

  - Оу, поглянь он на ту, вона просто щось!

  - Так, ми точно не помилилися у своєму виборі. Тільки - но вирушити в Море, то можете полювати і помилуватися такими чудовими шедеврами мистецтва.

  Учасники групи повністю поділяли те, про що говорили двоє співрозмовників.

  Хон починав свій ігровий шлях у безлюдному шахтарському містечку. Він свідомо зробив такий вибір, щоб розвиватися швидше за інших. Але навіть після того, як я перейшов у велике місто, не міг згадати там якихось особливих виробів мистецтва.

  Коли ж по континенту поширилися чутки про те, що в королівстві Розенхайм було зведено Піраміда, Хон навіть трохи заздрив іншим. Оскільки новоприбулим, які робили свої перші кроки в грі, благословення скульптур принесли неймовірну користь і підтримку.

  - Дія однієї вежі світла - вже щось неймовірне.

  Відряд, в якому перебував Хон, мав початися великий натовп. Оскільки наближався захід сонця, було дуже багато людей, які хотіли піднятися нагору. Тільки вночі Вежі світла показувала всю силу своїх ефектів, через що всі без винятку гравці намагалися її відвідати.

  Магі, які не хотіли стояти в черзі піднімалися вгору за допомогою закляття польоту, ніж викликали заздрість у всіх інших.

  Галрік запропонував:

  - А ми чого чекаємо, може теж полетимо?

  - Поразки?

  Не почувши їх, маг Істон наклав заклинання польоту на учасників підрозділу, і вони піднялися в повітря. При цьому інші гравці відразу кинулися до мага.

  - Шановний чарівник, не могли б ви накласти закляття і на мене?

  - Будь ласка, підніміть і нас теж! Пане маг, прошу вас. Допоможіть.

  - Пан маг...

  Істон, завдяки своєму заклинанню польоту, швидко став популярним. У цей момент його можна було порівняти до рок-зірки. Спостерігачий зверху, як незліченна кількість гравців оточила мага, Хон кивнув іншим:

  - Залишимо його, пішли.

  Так вони кинули Істона на землі.

  - Він же маг. Коли розбереться, сам нас дожене.

  І загін приспішив до вершини гори. Однак, опинившись там, вони побачили не тільки Башню світлу, але й іншу велику скульптуру. При погляді на неї один з учасників загону, Хаїнс, який був священиком ордену Лу, не зміг приховати свого захоплення.

  - Статуя Лу, тут...

  Підсилення божественної скульптури! Завдяки її впливу, який значно збільшував Віру і силу божественної магії, можливості Хагінса під час полювання в околицях Мори тепер стануть набагато ширшими.

  Священики ордену Фреї вже використовували подібні ефекти. Коли вони біля фреї благословляли або вилікували інших своєю магією, то результат був набагато кращий від звичайного.

  Так що говорити, сила цього ефекту була така, що вже прямо всередині самої Мори організовувалися різні об'єднання і навіть цілі гільдії, такі як: 'Соза богині Фреї", "Альянс чоловіків-присвячувачів" або "Гілдія родючості".

  - Гадаю, багато священиків ордену Лу тепер переберуться сюди.

  У свою чергу, коли кількість паладонів і священиків дуже зросте, то незабаром можна було б сподіватися відкриття цілого храму в місті.

  - Але де ж сам Віід?

  Хон окинув оком околиці вежі світла. До їхнього польоту вже настала ніч, і оскільки навколо вежі зібрався величезний натовп людей, відрізнити серед них Віда було досить важко.

  Біллео вказав пальцем убік.

  - Можливо, він там чи ні?

  До одного добре освітленого смолоскипом місця, де продавали їжу, поверталася довга черга з гравців.

  - Добре, для початку подивимося там.

  Хон і Біллео, а за ними та всі інші підлетіли туди й спустилися на землю. Після чого їх погляди відразу ж запозичив великий плакат-меню з перечуванням продавлених страв.

  - Тільки подивіться на це!

  - Що?

  - Ого!

  Якщо ціни знешкоджували учасників загону, то інгредієнти просто шокували.

  - Налетай, купи! Віддаю дешеве, майже безкоштовно! Такого м'яса ви ніколи в житті не куштували. Драконяче м'ясо! Смачний суп з драконячого м'яса.

  Гучні заклинання кухаря поширилися далеко від місця.

  - Щось занадто дорого.

  - Але коли нам ще буде нагода спробувати таке екзотичне м'ясо?

  - І правда, це ж кривавий делікатес, справжнє драконьке м'ясо... Адже так?

  Люди, що стояли за ґратами, брали свої порції. При цьому служба в їдальні була просто нікчемою: не було стільців, жодного їдальню, навіть посуду відсутня. Гравці мусили підходити до своїх тарілок, в які їм і накладали страви.

  - Ви дійсно думаєте, що Віід десь тут?

  Хон покрутив головою, але, на жаль, нікого схожого не знайшов. У той час Білео опитав людей і поспішив поділитися новинами з друзями.

  - Кажуть, він і є шеф-повар.

  - Ти серйозно?

  - Ну, так багато хто стверджує.

  Значна кількість мешканців Мори експлуатувала статуї богині Фреї. Отже, якщо вони лагідно висловлюватися, то разом з Відом брали участь в одному завданні і точно знали його.

  - Але ж нам казали, що він створював скульптуру. Звідки ж взялася їжа?

  На завершення скульптури навколо Віада зібралося безліч туристів. Крім них прийшли гравці і мешканці Мори, щоб побачити свого правителя. Чи ти не пам’ятаєш, як натовп зібрався біля основи гори?

  Хон кивнув. Навіть він помітив, що зазвичай така кількість людей можна було зустріти хіба що у великих містах або столицях королівства. А побачити подібне тут, на півночі Мори було чимось неймовірним.

  - Так що це саме Віід зараз продає страви власного приготування.

  - Продає... Але хто заплатить такі гроші за їжу?

  Вікід спочатку хотів продавати все дешевше, але гравці самі вмовили його підвищити ціни. Але це й не дивно. Адже після одного кілограма м'яса драконо живе на 20, максимальний об"єм здоров'я - сто двадцять, а Сила - на сім очок.

  Хон невірніше витащував очі.

  - Це що, правда? Хіба взагалі можливо створити таке з їжею?

  - Так, деякі гравці вже встигли відчути ефект на собі.

  - Ось як... Ну, якщо м'ясо Дракона і Королівський гідри настільки дивовижні, то воно коштує своїх золотих.

  Хон і Галрік вважали це прийнятним. Вони побачили можливість не тільки спробувати смачну страву, але й підвищити свої характеристики.

  - Може, нам теж варто встати у чергу?

  - А вірно, коли ще доведеться дістати драконячого м'яса. І ще й вищий рівень. Якщо ми зараз його не спробуємо, потім точно будемо шкодувати.

  Хон, Галрік, Біллео та інші встали у чергу.

  Усі прагнули поліпшення, незважаючи на стать і вік. Навіть маги, яким найбільше були Інтеллект і мудрість, не відмовилися б підвищувати силу чи обман. Піклування про своє здоров’я важливе для всіх, незалежно від професії чи статі!

  Таким чином кількість гравців, що вставали у чергу за їжею, зростала.

*

  Це був дійсно суп, правда, як виявилося, дракон тільки по ньому проплив! Те саме стосувалося локшини, яка була звичайною пшеничною лапшею на м’ясному бульоні з Королівської гідри! Ну, а в супі з кісток скелетів м'яса практично не було. Але всі страви, насправді, підносили якісь характеристики гравця на один або два пункти. Це стало можливим завдяки використанню високоякісних інгредієнтів та винахідливості кухаря.

  Віід, який зазнав шаленого прибутку з кожної страви, заздалегідь приготував величезну кількість їжі. Її було так багато, що, опинившись тут армейський кухар, він би здригнувся від замивання.

  - Вести бізнес важко тільки на початку. Але потім, коли процес відлагоджений, починаєш думати про кількість клієнтів.

  Найбільшою проблемою для будь-якого бізнесу завжди були податки! Але в даному випадку, коли всі відрахунки йшли на казну Мори, вони врешті-решт опинялися у кишенях Віди. Більш того, як граф він привів жителів міста допомагати працювати на кухні.

  Заведення вийшло настільки прибутковим, що в ньому готували вже не страви, а гроші. І поки воно залишається популярним, у світі навряд чи знайдеться багато інших справ, які можуть приносити такий же прибуток, як торгівля продуктами. Особливо, якщо ви можете безсовісно завищувати ціни в цій торгівлі!

  Майстерня приготування їжі зросла від шостого середнього до восьмого.

  Протягом усього часу, перебуваючи біля ріки Плач Віід, він старанно підвищив вміння готувати. Так він практично досяг сьомого середнього рівня. Але завдяки тому, що м’ясо Королівської гідри і Чорного змія мало найвищу якість, вміння росло неймовірно швидко.

  Тим часом приготовлене м’ясо негайно розлетилося. Багато чому тому, що його кількість була суворо обмеженою і клієнти намагалися закупитися з повною, в якій між собою серйозно конкурували.

  - Пане Вііде, будь ласка, дайте мені сім порцій.

  - А я візьму відразу дванадцять.

  Заморожений драконом м’ясо входило у партію Жовтів! І як тільки воно розморожувалося, то відразу закуплялося. Довкола вже було так багато чадних вогнищ, що дим обкутав увесь гірський хребет.

  - Ще ви можете купити бульйон, зварений на кістках Чорного змія.

  Хоча кістки, що витримали понад 12 разів, майже не давали навару, бульйон розпродався!

  Ну, і звичайно, до смаженого м'яса пропонувалися заздалегідь приготовані напої.

  - Ранкова роса - тридцять золотих. Столітня знахідка - вісімдесят золотих. Кількість обмежена, поспішаєте купити.

  Вирощені квіти Фріни, які колись були захоплені і звернена до каменя вампіром Торидо, тепер відповідальні за продаж алкоголю.

  Вікід, використовуючи ажіотижеві дерева, вирішив розпродати запаси раніше виробленого напою. Все тому, що зараз він міг отримати за алкоголь набагато більше, ніж при продажу його окремо.

*

  Відвідувачі пригод дістався фортеці Ембіну.

  - Так, так ось, значить, де проходила то запекла битва.

  Тут така атмосфера, що мимовільно чекаєш, щоб хтось вискочив.

  Хон, Біллео, Галрік та інші досягли околиці річки Плач на вечір наступного дня. До того часу вони витрачали останні гроші та об’їдалися м’ясом Чорного змія і Королівської гідри, щоб не підвищуватися.

  - Дивлюся, ви збираєтеся взяти відразу на всіх. Спеціально для вас я зроблю знижку в двадцять срібних на кожну порцію. Це м'ясо - справжня дорогоцінність, так що бажаю вам приємного апетиту.

  Учасники загону були зворушені до сліз, почувши подібне від Віїда. Звичайно, така ціна не є справедливою. Але робити це варто було б не тоді, коли у Війда в руках ножа!

  Після великої вечері гравці вирушили на місце, де вони мали сісти. Але їм треба було тільки наблизитись до нього, як паладини і солдати Мори перешкоджали йому.

  - Ви не можете використовувати портал.

  Хон ввічливо запитав:

  - Для цього потрібно виконати якесь завдання, так? Можливо, ви дасте завдання?

  Але солдат, який вислухавши ці припущення, негативно похитав головою.

  - Ні, вам потрібно оплатити використання портала.

  - Яка плата?

  - Триста п'ятдесят золотих з людини.

  На превелике здивування, Хон та інші учасники загону потрапили в скрутну ситуацію, оскільки майже всі свої заощадження на їжу витратили.

  Хон окинув очі своїх супутників і запитав:

  - І що тепер будемо робити?

  - Як що? Ходімо і заробимо ці гроші.

  Маг Істоне летів у сумці. Зазвичай за рахунок виготовлення магічних предметів він завжди мав солідну суму на руках, але недавні трати на алкоголь і м'ясо не обійшлося стороною й його котів.

  - У нас немає особливого вибору. Думаю, саме зараз настав час позбутися всіх речей, які ми не використовуємо.

  - Ти що, серйозно?

  - Так, давайте приведемо наш багаж в порядок.

  І члени загону почали продавати торговцям Мори, які колись використовували мечі, броню та інші предмети на зразок окремого рудника. Таким чином вони збирали кошти для майбутнього полювання. Звичайно, плата за використання телепорту була високою, але ті, що ховалися на іншому боці мисливських угідь, були варті того.

  Так, зібравши потрібну суму, загін перемістився до резиденції ордену Металоста, після чого своїм ходом дістався фортеці Ембін. Фортеця зустріла їх зруйнованими стінами і вежами, а також нескінченні залишками скелетів, які, здавалося, ось-ось візьмуть і оживуть.

  Той, хто захопив околиці фортеці, що йшов від річки туман додав нічної атмосфери ще більше жахів, але це не перешкодило більш ніж 80-ті гравцям, які також використовували порталь, прийти в цю місцевість. Усі вони, захоплені майбутніми пригодами, прибули до фортеці Ембіну, щоб на власні очі побачити місце запеклої битви.

  - Продаю корисні в полюванні товари. Купую за хорошу ціну всі види трофеїв.

  Торговець Манауе вже встиг розміститися біля входу до фортеці ордену Ембінея у своїй крамничці. Торгівля в цьому місці була орієнтована тільки на високорівневих гравців, так що прибуток очікувалася висока.

  - Пропоную послуги воїна. Готовий битися до останньої краплі крові.

  - Я Вітсса. Будь ласка, візьміть мене з собою, ви ж мене знаєте.

  Самі гравці, що прибули сюди, швидко сформували нові мисливські загони. Ну, а оскільки Хон і його загін не потребували додаткових учасників, вони просто почали готуватися до полювання.

  У цей момент з боку рівнин показався Віід. У чорній плащі, що розвівся на вітрах, він йшов прямо до фортеці. Доійшовши до неї, він звернувся до тих, хто зібрався в околицях.

  - Друзі, можливо... Вам потрібне завдання?

  - ...

  - Я можу поділитися з усіма тими, хто бажає своїм завданням. Воно означає "В".

  Віід мав певні сумніви щодо виконання завдання. Для його закінчення потрібно було битися в підземельах, куди він не міг взяти більшу частину скульптур. Крім того, там був лабіринт з блуканням у якому треба було витратити багато часу.

  - Що це за завдання? - З цікавістю запитала зламала дівчина-заклиначниця.

  Бог війни і Віід... Думки на даний рахунок досі розходилися, але якщо припустити, що скульптор Віі і Бог війни Вікід - це те саме обличчя, то саме він зараз і пропонував своє завдання.

  - Завдання щодо звільнення полонених членів ордену Металоста. Це частина, що виконується мною зараз ланцюжка завдань.

  - Що, серйозно?

  Слід було сказати, що навіть якщо Вікід поділиться послідовними завданнями з іншими, всі ті, хто до нього в середині не зможуть перейти на наступні етапи, оскільки вони не брали участі у виконанні від самого початку. Отже, для інших гравців завдання було єдиноразовим.

  Але навіть цей факт не міг вплинути на привабливість такого запрошення. Більшості з тих, хто прийшов сюди, доводилось чути лише про орден Металоста, який якимось чином відносився до армії Відродження.

  - Так це місце пов'язане з Деймондом і його армією?

  - Так, цілком можливо.

  Коли Вікід зруйнував козеня Ембіну, священики Ренесансу втратили здатність відновлювати демонів за допомогою мертвих душ. Так що не тільки перемога над орденом Ембіну, але і послаблення загрози від армії Відродження справило могутній вплив на світову славу Віїду як шукач пригод. Отже, Ренесансова армія більше не могла нарощувати свої сили і зав'язала в облозі фортеці Одейна.

  - Де проходить завдання?

  - Прямо тут, у підземній в'язниці.

  - Справді?

  Вони лежали біля фортеці Ембіну гравці, у тому числі дівчина-заклиначниця, підійшли до Віаду. Його пропозиція була надто спокусливою, і вони вирішили брати участь!

  - Пане Вііде, будь ласка, поділіться зі мною завданням!

  - І зі мною! Я дуже вдячна вам за те, що ви ділитеся з нами чимось не так вже й легко.

  Почувши всі ці подяки, Віід посміхнувся і продовжив:

  - Тим не менш, для участі потрібно зробити внесок. 800 золотих.

  - ...

  Завдання рівня складності « B », пов' язане з орденом Металоста! Нехай воно і не дозволило виконати цілий ланцюг завдань, але завершивши його, безсумнівно, можна було очікувати багато очок досвіду, слави та якоїсь іншої нагороди.

  І хто знає все це Віід, як зазвичай заробляв гроші своїми махаючими товарами і неймовірною ціною!

Глава 4. Привабливість мідної монети

  Поки загони гравців вели пошуки полонених ордену Металоста, Віід почав створювати скульптури. Оскільки підземелля мала бути одним величезним лабіринтом, навряд чи слід було очікувати закінчення завдання за один або два дні.

  - Світ скульптурного мистецтва безмежний.

  За свої тисячі років існування скульптура пройшла серйозний шлях розвитку. На відміну від живопису, його навіть можна було назвати основою, викладом всього мистецтва.

  Віід легко створив кілька статуеток у вигляді оленя, кролика, вовків і лисиць.

  - Я стільки разів вирізав цих маленьких істот, що мене вже від них верне.

  Він згадав ті часи, коли продавав подібні статуетки в якості сувенірів у королівстві Розенхайм. Тоді, будучи на початку гравця, Віід із радістю мріяв про те, як запрацює з допомогою них гору медяків. При цьому, зі своїм первісним рівнем скульптурного мистецтва він міг тільки передавати основні риси тварин і намагатися зробити їх милими.

  Чим простіше і люб'язніше виглядали сувеніри, тим краще вони продавалися.

  Також важливо було мати маленьку вагу статуеток, оскільки вони не повинні були бути обтяжливими для покупців. А втім, тепер Віід мав намір створити цілком інші скульптури.

  - Я спробую створити найбільш реалістичних оленя і вовка.

  Віід почав вирізати оленя, який майже втричі перевищував оригінал. Він використовував у своїй роботі такі цінні матеріали, як граніт і перідот. Сам процес створення невинних очей, круглого носа і стрункого тіла зайняв у нього два дні.

  Дзинь!

  Художня цінність « П'ятнистого оленя » виявилася низькою, оскільки Віїд вже багато разів створював подібні скульптури, і в світі їх було повно-повно. Однак результати, отримані повністю виправдали його сподівання.

  - Для початківців олені стануть найприємнішою здобиччю.

  Олені не боялися людей і не втікали, коли ті підходили до них.

  Наступними скульптурами, медведем і лисицею були Віїд. Ведмідь люто бив передніми лапами по стовбуру дерева, тоді як лисиця мала дев’ять хвостиків!

  Це призвело до збільшення народжуваності чорних ведмедів, що жили навколо Мори. Підвищення народжуваності і хитрість лисиць. І, як наслідок, до ще більшої кількості монстрів, на яких могли полювати початківці.

  - Шкури і м'ясо ще більше підвищать багатство Мори.

  Портничне діло Мори було дуже розвиненим, тому тут можна продати шкуру тварин за досить добру ціну. І для початківців, у яких вічно важко з фінансами, це була безцінна можливість.

  - Все в ім'я поділки з ближніми.

  Чим багатшими ставали гравці в Морі, тим більше з них можна було збирати. Віід, створюючи скульптури тварин, націлювався саме на такий ефект. Він використовував усі свої вміння, щоб докорінно змінити життя міста.

  - Му-у!

  Крім того, завдяки жовтому порівняно з ним кількість корів у Морі зросла.

  А коли люди володіли вампірами, то їх взагалі не було. І якщо в селі був такий голод, що навіть старий харчувався лише кількома солодкими картоплинами, то він міг бути живим.

  А от у місті з’явилася домашня худоба, коли кілька торговців корів передали до рук гравців із класами Фермера, Скотовода і Дресировителя тварин. Але з появою хлівів, що харчувалися вдень свіжою травою, тварини врешті - решт поширилися по цілому світі. Тому що вночі в теплішому і безпечному стані вони почали активно паруватися й розмножуватись.

  А якщо в якийсь з хлівів заходив Жовтий, ймовірність того, що самки там вагітніють, становила 100 відсотків! Причому народжувалися в цьому випадку виключно сильні телята.

  До всього цього, що блукали по Півночі дикі корови з’їжджалися до Мора. Для всіх них Жовтий був справжнім правителем биків! І коли він з’явився у місті навколо землі, заполонили бізони та буйволи, що й так зросло доступну для мисливців здобич.

  Але жодна з тваринних скульптур не була тією роботою, яку Віі справді збирався присвятити всі свої сили та уваги.

  Мені потрібно створити щось унікальне, не схоже на попереднє.

  Віід думав про величезну скульптуру з бронзи, міді чи сплаву будь - яких інших недорогих металів! Адже з середнім кузні він міг легко дістати подібні матеріали, переплавляючи свою зброю та броню.

  Віід відправив "шопот":

  - Манауе?

  - Да-а.

  - У мене є для тебе замовлення.

  - Ось як? Слухаю уважно.

  - Мені потрібно якомога більше зброї, броні та інших металевих виробів, що продаються по дешевому. Отже, ми повинні скупити все що не дорожче за золото.

  - Це зовсім не складно. Але ти впевнений, що треба скупити взагалі все, щоб це було можливо?

  - Так.

  - А мої комісонні?

  Манауе підняв досить делікатне питання. Адже навіть у дружніх стосунках не можна працювати за безкоштовно! Але він добре розумів, що отримати платню від Віада — це нелегке завдання.

  - Комісійні... Я поділюся з тобою цінною інформацією, завдяки якій можна добре заробити.

  Інколи ці дорогоцінні повідомлення були важливішими за золото. І якщо вона йде від людини, якій вдалося витрути гроші навіть з маленьких дітей, то його словам варто було повірити.

  - Добре, ти можеш на мене розраховувати.

  Манауе відразу почав закупляти металеві трофеї. Гравці з захопленням зустріли такий поворот справ, оскільки нечасто можна було так продати непотрібний мотлох за прийнятну ціну.

  - А з чого це торговці почали закупляти низькорівну зброю і броню?

  - За запитом графа Мори. Начебто він робить це для допомоги початківцям гравця.

  - Ось, значить, як... У місті й так низькі податки, а для полювання на довколишніх полях не потрібно платити зборів. У порівнянні з центром континенту тут рай!

  Гравці стали ще більш порядними щодо Віди.

  Манауе сумлінно звантажував усі скуплені речі біля штучного озера коло статуї богині Фрої. Невдовзі вони набралися стільки, що утворили цілу гору з металобрухту.

  Тоді він зібрав всіх ковальів Мори і побудував неподалік велетенську плавучість. При цьому він начисто зловживав владою лорда! Багато талановитих майстрів через це пропустили замовлення, але при цьому все одно не мали претензії, оскільки працювали заради нової скульптури. Усі вони добре розуміли, наскільки корисними є такі твори місту.

  Гравці багато просили створити скульптуру, пов’язану з їхнім класом. Але Вікід вже визначив, що́ буде далі.

  - Спочатку потрібно дістати велику кількість розплавленого металу.

  Для плавки предметів та матеріалів були залучені ті ж ковальські вироби.

  З усього отриманого металу Віід вирішив використовувати мідь для роботи. Вона мала красивий колір і відносно дешеву, вона була найбільш поширеним матеріалом для зброї початківців!

  Хоча у той же час більшість гравців одразу після двадцятого рівня викидала або продавала мідну зброю. Все тому, що через маленьку урону і низька міцність вона часто ламалася під час битви.

  - Проте, як матеріал для скульптури мед підходить в самий раз.

  Прочність не була найважливішим показником для скульптури. Усі величезні роботи мали солідну товщину шара металу, тож майже ніколи не було причин турбуватися про довговічність чи поломку. І мідь в цьому випадку підходила як ніколи краще, тому що вже спочатку мала красивий колір.

  - Земляно-о-ой...

  - Хай живе Віід, власник абсолютної харизми! Я почув заклик і з'явився, господаре.

  Почавши біля Вііда зібралася в невелику купу і сформувала тіло земляного духа, який тепер кланявся у ноги! Цей дух завжди довіряв Війду, і був готовий зробити все для свого творця.

  - Мені потрібна твоя допомога в одній справі, Земляною.

  - Так наказуй, господарю. Я піду за тобою, навіть якщо це загрожує втраті тіла.

  Пройшовши через жорсткий ментальний тренінг дух чекав жахливих вказівок.

  І Віід наказав:

  - Збери навколишнє бруд.

  - ...

  - Ти повинен зібрати її у великій кількості.

  Задача, для якої Віід викликав духу, виявилася простою збіркою бруду.

  - Слухаюсь, пане.

  Земля швидко створила величезну кількість бруду. Для цього він змішав невеликі піщинки з водою з озера. До певної міри результат можна було назвати рукотворним болотом.

  Вііда закотився рукава і висунувся вперед.

  - Час нам почати роботу.

  - А що саме потрібно робити?

  - Спочатку сформувати основу. Іншими словами, закласти міцний фундамент.

  У роботі з брудом Віід почувався впевнено. Ще в далекому дитинстві під час дощу він ліпив з неї цілі будинки і гребені. Загалом, вівсяно надавав поширеному дитячій розвиткові - грі у пісочниці!

  'Це не коштувало грошей, так що під час дощу можна було грати скільки завгодно'.

  І ось хлопець, який при затяжних зливах вештався із брудом, виріс і став Віідом. А те, що вони отримали на цьому етапі, пішло їм на користь під час будівництва. Або ж, коли потрібно було користуватися силіконом під час зачищення вмивальниці. У цих та багатьох інших випадках він застосовував знання, отримані саме під час балів із брудом.

  - Весь потенціал людей розвивається саме в ранньому віці.

  Отже, цього разу Віід звернувся до свого досвіду, щоб створити гігантську форму. Вона досягла небаченої висоти, що не поступалась як мінімум 12поверховому будиночку! Це стало можливим завдяки допомозі Земляного, який переносив багнистість наверх, де вже Віід з лопатою шар за шаром надав їй твердості, після чого зі скульптурним ножем доводив форму до кінцевого результату.

  Лише після закінчення цієї роботи проблема виявилася в тому, що хоч би дешева ні була мідь для заповнення такої грандіозної форми, все одно потрібно було витратити величезні кошти.

  - Земляною.

  - Слухаю, господаре!

  - Ти любиш сауну?

  - Эм... А що таке сауна?

  - Є таке місце, називається глиняною сауною. І оскільки ти земляний дух, то точно не помреш від жару... Перший досвід дуже важливий. Тож поклич всіх своїх друзів і залазь всередину.

  Віід змусив землю заповнити порожнечу форми, а тоді залив її розплавленою медом.

  Динг, дингу!

  І коли врешті Віід розбив форму, утворилась величезна статуя! Вона була створена за допомогою жертв земляних, і це було схоже на спритного й величезної ящірки. Чорного змьоня з маленькими, ніби не виросли лапками!

  Правда, скульптура ще не була готова, потрібно було багато добитися.

  - Проще всього буде почати з голови.

  Вид почав ретельно перевіряти оригінал і закінчував за подробицю.

  - Ідентифікація!

  Правда, не можна було точно сказати, для чого була створена голова змія.

  - Великий монстр, ніби ніхто раніше не переміг...

  У битві з чотирисотуровним босом навіть участь цілої гільдії не давала впевненості у перемозі. І все ж перемога була гарантована найбільшою втратою!

  І якщо взяти до уваги, що ще ніхто раніше не намагався полювати на Королівську гідру, то не варто було й говорити, ніби Віід був першою людиною, якій вдалося перемогти Чорного змія.

  Віід старанно пропрацював морду, крила, тулуб і лапи боса. Оскільки він особисто боровся проти цього монстра, йому вдалося легко передати всю його кровожерливість і підлість. Чорний змій згорнув усіх очей спраглими кров’ю очима, коли він був розчавлений крилами і зігнувся в бронечку шиї!

  Дзинь!

  - Хм...

  Віїд мірошком окинув очі скульптуру. Ця робота була настільки живою, що він випадково згадав про ту битву.

  - Чортовски сильний Чорний змій.

  - Так.

  Дзинь!

  - Перевірка Скульптурної майстерності!

  Не вистачило лише одного відсотка досвіду, щоб перейти на наступний рівень.

  - Якщо так, то буде достатньо створити ще одну Прекрасну чи Грандіозну скульптуру.

  Навіть з урахуванням того, що навики скульптур були досить повільними до наступного рівня Віїду. І вже при отриманні сьомого вищого рівня до кінцевої точки розвитку буде не вистачати всього трьох рівнів.

  Віід використав залишки міді і створив іншу скульптуру вже у вигляді Королівської гідри. Він розташував її поруч з статуями богині Фреї, і таким чином завершивши досить дивну композицію. Тепер з одного боку від прекрасної богині лежав улюбленець-охоронець, в той час як з іншого висався дев'ятиголовий монстр, який прагнув забрати її життя! Ось так з правого боку Чорний змій і піднялася зліва Королівська гідра увійшли в життя міста.

  З появою нових визначних місць також з’явився Віяда.

  Навик Скульптурної майстерності завжди виправдовував сподівання. Кожне наближення до його останніх рівнях супроводжувалося значними бонусами і підвищенням характеристик. Крім очевидних змін, були і неочевидні. Наприклад, коли я працював з місячним світлом, то використовував різні кольори.

  - Треба вибудувати весь позосталий метал.

  Оскільки всі предмети вже були розплавлені, а матеріал залишився, Віід вирішив створити якийсь обмундирування для скульптур. Зрештою він зупинився на доспіхах, в які і збирався одягти Королівську гідру та Чорно-місяць.

  - Для підвищення кузні мистецтва теж потрібно щось особливе.

  Якби такий матеріал, як мідь, пішов би на створення звичайної зброї, то кузнічне вміння майже не збільшилося б. Тому Віід вирішив витратити усе своє майно на величезну охорону для скульптур.

  - А якщо потім потрібні гроші, то знову розплавлю і продам.

  Так само багато інших ковалів, коли була потреба в грошах, робили це. Вони брали зброю і броню, які вони відкривали. Можливо, їм здавалося, що вони не мали жодної роботи під час виготовлення предметів. Але насправді це був один з методів порятунку від покупців або тих, хто не мав нічого спільного зі своєю популярністю, але вміщував цінні матеріали для речей.

  Нарешті, і кузнічна майстерність досягла четвертого середнього рівня.

  Після закінчення обмундирування Королівської гідри він негайно перемкнувся на броню для чорного змія.

  - Цього разу товщину зроблю не більше одного сантиметра.

  Звичайно, навіть з такою товщиною та міцністю отримувалися надмірними, але Віід йшов на це в більшій мірі заради економії матеріалу. Все тому, що добута Манауе гора металу була практично викопана.

  Гравці, священики та паладини з дня в день за створення скульптур були шоковані тим, як гора предметів швидко зменшилась.

  - Він використовував всі речі...

  - Монстр, це справжній монстр. Не без причини кажуть, що правитель Мори є втіленням важкої роботи... Це правда.

  Ця скульптура, яку вивели біля стін замку богині в компанії двох величезних монстрів, стала для інших гравців реальним прикладом. Дивлячись на ці скульптури, створені з дешевих матеріалів, вони могли проникнути в те, що таке насправді важка і рутинна робота.

  Тепер усі скульптури, які Віїд збирався створити в Морі були завершені. І він відчував те найрадісніше-освіжче відчуття, як ніби копиючий тижнями гора брудного одягу, нарешті, була постирана.

  Щоправда, досі повідомлення про виконання завдання, пов’язаного з підземеллям ордену Ембіну, не було зроблено. Все ж це був дійсно заплутаний лабіринт, повний різноманітних пасток, які вже призвели до багатьох жертв.

  - Тоді, думаю, час виконати одне затягненого дельта.

  Завдання за один медяк, прохання батька, який хотів отримати скульптуру своєї нерідної дочки. Віід заплатив чотири тисячі золотих злодіях з Асоціації темних геймерів, щоб отримати звіт про Мандола та його дружину, які жили в Литні.

  - Нехай оплата - всього медяк, але навіть у цьому випадку не можна підходити до справи легковажно.

  Віід збирався створити скульптуру дитини, використовуючи матеріали найвищої якості. А саме шкіри темного змія і Королівської гідри!

  - Все одно ні броня, ні мантія з них не отримаються, занадто вже багато пошкоджень.

  Але створити ляльку милою маленькою дівчинкою було цілком можливо, використовуючи незіпсовані частини шкіри. А для виготовлення скульптур використовували не лише кузнічні вироби. Цього разу при роботі над реалістичною куклою Віід збирався потренуватися в шиттях.

  Оскільки скульптурна майстерність не мала обмежень, бар'єром і джерелом натхнення при створенні робіт була тільки фантазія скульптора.

  - Цього разу я поставлю на кон свою честь скульптора і створюю не менше, ніж Грандіозну роботу.

  І, звичайно ж, у цьому випадку Віід розраховував на додаткові комісійні.

  - Нагорода в один медяк. Аха-ха-хо!

  Мандол, який носив міфічні черевики, безсумнівно, був членом гри в еліту. А це означало, що у нього не тільки була купа грошей, але й був надзвичайно високий рівень.

  - Можливо, заповню взуття! Адже самому її купувати немає сенсу, все одно не поносити без високого рівня.

  Вінд знав, що Мандол був сім’єю, яка дуже кохала свою дружину. Тому й не вірив, що нагороду за роботу залишиться один жалюгідний медик! Адже, як показувала життя, якщо робити добро і поводитися при цьому скромно, обов'язково трапиться щось хороше.

  Так Віід остаточно занурився в мрії про міфічних черевиків Мандола!

Глава 5. Візит Союн

  Будні "Наполовина смаженого, наполовину в спеції" тягнулися як звичайно.

  - Ко-ко-но!

  З появою великого гребеня він перетворився на дорослого корейського півника, який тепер гуляв у саду і безтурботно обклеював черв’яків.

  - Союн, твій сніданок.

  Об'єднуючись приготовленою для Союн їжею, Напововину смажений, наполовину в спеціях відчував себе у повній безпеці. Він підлягав серед дбайливих бонсаїв, які були вирощені й віддавалися усім принадам життя!

  У теплій та договорі півень нічого не було, щоб побажати. Соун ніжно погладжав його, час від часу навіть прасувала. Життя півня було сповнене безмежним щастям.

  Проте Союн чомусь відчувала себе перед ним винною.

  'Як шкода, що я не можу завжди бути поруч'.

  Кожного разу, коли вона пірнала в капсулу або ж ходила на навчання до університету, Наполовину жарящий наполовину у спеціях залишався сам у лікарні.

  - К-ко-коло.

  І ось, дивлячись на гойдальника взад-вперод головою розплідника, Союн твердо вирішила:

  'Я приведу тобі... Друг'.

*

  Після екзаменів, студентського фестивалю та спортивних змагань до літніх канікул залишалося тільки два тижні.

  Ось тільки Лі Хен все ходив і бурчав:

  - Що це за університет такий? Навіть у армії термін служби зменшили, чому б і в університеті не скоротити навчання до трьох або двох років?

  Те, що протягом наступних трьох років і шести місяців доведеться платити запаморочливі гроші за навчання було жахливим темним майбутнім. Він був наче ув’язнений у шкурі, який мусив чекати кінця строку в’язниці.

  - Якщо закінчити навчання, університет не призначить пенсію, не гарантує пристрою в велику іноземну компанію. Та навіть довічну медичну страховку не дасть...

  Ось такі несуттєві висновки про безнадійне становище учнів.

  Коли Лі Хену дивились на всі ці нескінченні бари, клуби з ігровими капсулами та закусочні машини, то було страшно про майбутнє освітньої системи Кореї.

  - Перед кожним університетом має бути прибережне поле або затока для вирощування рису. І ось тоді, зголоднівши, можна буде піти допомогти старшим фермерам з урожаєм. Ну, а після - з ними і віддячувати. Прибережна зона ж... Це взагалі невичерпне джерело морепродуктів. Береш човен з сіткою і - вперед!

  З одного лопати в руках можна не турбуватись про їжу. Шлунок завжди буде набитий свіжозамінними вузьками або восьминогами, приправленими, наприклад, пастою з червоного перцю і оцтом. Можна навіть розставити сіті і, використовуючи припливи та відпливи, наловити риби!

  - Тоді не було б сенсу у всіх цих закусочних ...

  Таке становище може бути новим символом освіти. Студенти, які читають підручники під час риболовлі, після укріпляють дружбу за гострою рибою. І тоді, замість барів, перукарських та магазинів перед навчальними закладами, з’явилися б дисконтні крамниці для риболовлі.

  Як завжди, під час обіду Лі Ген розташувався на траві перед університетом. Біля нього сиділа з їжею і Союн.

  За допомогою палички Хен відіслав гарнір до рота.

  'Так, смачно'.

  Обіди, що починалися з кімбапів та суші, тепер тримали в руках обв’язькі прудки з рисовими хлібцями.

  "Тепленькі, ще навіть не встигли охолонути".

  Лі Ген не здогадувався про існування спеціальних коробочок з підігрівом, які допомагали готувати їжу у розігрітому стані. Він просто радів тому, що міг наїхати до відвала цвяхами без будь-якої оплати.

  'Це і є смак справжньої яловичини'.

  Під час навчання у середній та старшій школах Лі Ген не міг користуватися шкільною їдальнею, бо не мав можливості заплатити за обід. Але він не міг голодувати, тому таємно діставав свій піднос і йшов за обідом. Таким чином йому доводилося щодня попадати в дуже незручне становище і не допустити, щоб це сталося. У той час Хен з заздрістю дивився на тих однокласників, про яких так піклувались батьки.

  - ...

  Слегка покусаючи губи, Союн дивилася, як Лі Хен з апетитом сплітав обід. У цей момент здавалося, що вона ось-ось посміхнеться. І ця посмішка могла б зробити щасливими багатьох, правда, шанси побачити її були низки. Тим не мені зараз Сюн зовсім не походила на ту холодну, відірвану дівчину, яка стала прообразом при створенні скульптури богині Фреї.

  Союн налила чаю в чашку і простягла її Хену.

  - Ох, дякую.

  Зробивши пару ковтків, Лі Ген неохоче вимовив:

  - Не варто тобі їсти тільки овочі. Хочеш, я поділюся з тобою ребраком?

  Хен був переконаний, що в житті не буває нічого безкоштовного, навіть якщо люди щось дарують. Тому він правильно вирішив, що несподівана щедрість з чаєм була підступним планом щодо видобутку ребра!

  'В останній час Союн, здається, стала трохи приємніше ...'

  Навіть не підозрюючи, що Сун залишала коробки з сніданком, Лі Ген був цілковито впевнений у своїй щедрості. Але Союн - негатив похитала головою. Їй було приємно бачити те, з якою насолодою він насолоджувався приготовленим обідом.

  Лі Ген перепитав:

  - Може, тоді два гвинтишка?

  - ...

  - Три з половиною?

  Його обличчя спотворилося від роздумів, скільки ж ребранок вона хоче за те, що пригостила чашкою ячмінного чаю! Раніше Лі Хен вже ділився обідом з Соун і пам’ятав, як вона ковтала кімбапи. Дуже добре пам'ятав...

  Він зітхнув.

  'Я ж не скнага який-небудь. Іноді є місце і щедрість.

  У дитинстві Лі Ген часто брав зі собою одну ложку і ходив до друзів, щоб пообідати. Отже, коли він згадав своє тодішнє жалюгідне становище, Хен міг зрозуміти і поспівчувати Суун.

  - Не соромся. Я просто не наїдався... Тобто не люблю їсти м'ясо. Так що бери стільки, скільки хочеш.

  Лі Хен взяв одне ребра і поклав у її обідню коробку.

  Союн злегка розкрила рот і обережно відкусила маленький шматочок. Це виглядало настільки милим, що в голові Хена зплуталися думки.

  Полюбившись трохи, як їсть Союн, Лі Ген також почав їсти з апетитом сплетати горішки. Адже він не хотів ділитися ними з усіма.

  - Чому так смачно? Прямо тануть в роті.

  Хен без вагань хапав ребрами руками і обгладив їх до кісточок!

  Зрештою він не залишив жодного рисового зернятко, і начисто спустошив всю коробку. Однак остання відбитка Лі Ген віддав саме Союн. Це було настільки по-джентльменськи, що він дуже пишався собою.

  'Я віддав їй цілих три кроку, так що вона повинна залишитися доситьою'.

  Під кінець, як завжди, Лі Хен дістав записку, щоб прочитати нове послання.

  - Цікаво, вона знову подякує мені за те, що я так апетитно з'їв обід? Нехай я навіть не уявляю, хто ця дівчина, але вона дуже добра до мене.

  Але тепер Хен прочитав у записці щось зовсім інше.

  У мене є прохання.

  Ти сьогодні вільний після занять?

  Просьба таємничої незнайомки, що день за днем залишала йому обід!

  Лі Хен з задоволенням їв усі приготовані нею страви. Зазвичай до обіду у нього вже текли слинки. Ну, а сьогодні взагалі були приготовані безподобні гов'яки.

  У цей час Союн своїми променистими очима стежила за реакцією Хена.

  - Все ж дуже цікаво, хто це насправді. Добре.

  Лі Хен, спонуканий вдячністю до незнайомої особи, написав у записці відповідь.

  На третьому поверсі факультету управління, в аудиторії В07, о четвертій годині закінчується заняття. Приходь, якщо зможеш.

*

  До кінця занять Лі Ген почав трохи турбуватися.

  - Що це за дівчина?

  Її кулінарне мистецтво було справді чудовим.

  - Звичайно, не дуже добре, що під час приготування вона без шкодування, використовує дорогі інгредієнти та і їжу приносить тільки в фірмових обідних коробках, але я не думаю що вона погана.

  У голові Лі Хена вже сформувалася образ його таємничої незнайомки.

  - КХА-кха.

  Пак Сунджо, Чхве Сангжун і Лі Южен вже чули про дівчину, яка залишилася з Хену обіди. Дізнавшись, що тепер вона нарешті розкриє себе, вони вирішили затриматися і подивитися хто це.

  Чхве Сангжун похитав головою на знак того, що ця зустріч ні до чого хорошого не приведе:

  - Давай, Хен! Невже ти не розумієш? Ну, не може готувала тобі обід дівчина бути гарненькою. Та я майже впевнений, що вона ненормальна. Адже я правий, Южон?

  - Чесно кажучи... Досить дивно, що хтось цілий місяць залишав тобі обід і до сьогоднішнього дня переховувався. Я б радив не очікувати від цієї зустрічі надто багато.

  - Ну ось, Хен, ти чув Южона? Давай не будеш розповідати нам історії про невидимого принцесу? Це, мабуть, стара професорка або соціальна робітниця.

  Проте з обличчя Лі Гана не входила усмішка. Те, що хтось готував йому обіди було дуже важливим для нього.

  - Ні, не може з такою турботою готував мені їжу людина... Бути поганим.

  Ставлення до незнайомки Лі Гена вже давно не було 'нормальним'. Усе своє життя він не залишався нікому правильним і давав саме стільки, скільки отримував. Тому, почавши отримувати несподівані обіди, він дійшов очевидного висновку: вона точно добра людина!

  - Ви сьогодні потрудилися на славу. Не забудьте виконати завдання, і до зустрічі на наступному вивченні.

  Професор залишив аудиторію, і за ним пішли студенти. Ось тільки Лі Ген і ті, хто сидів навколо нього знайомі все ще залишалися на місці.

  - Цікаво, хто ж прийде?

  - Я вважаю, це буде стара діва. Хоча я не виключаю і якогось студента з факультету фізичної культури та спорту.

  Учні, які займалися спортом та бойовими мистецтвами, при кожній зустрічі з Ліном кланялися йому, показуючи свою велику повагу.

  Несподівано студенти, які покидали аудиторію, застигли в проході.

  - О боже мой! Це Союн!

  - Невже у неї тут лекція?

  Призначана красуня університету! Союн увійшла в аудиторію. Вона була одягнена в обвороджене зелену сукню і тримала в руках одну з коробок для обіду.

  - Не може бути...

  Обличчя хлопців перекосило. Вони добре знали, що сьогодні після занять в аудиторії прийде та невідома дівчина, яка готувала Лі Хену обіди.

  - Так наш брат щодня з'їв страви цієї богині?

  - Це трагедія!

  Хлопці впали у шок і депресію!

  Лі Хен відчув, що його обманули. Він досить часто зустрічався з Союн з різних причин, і та незручність, сором’язливість між ними на початку вже зникла. Навіть після зборів, під час фестивалю та спільних обідів вони навіть здружилися. Всі її підлості в грі покрилися димом і згадувалися тепер зі сміхом.

  Але коли Лі Ген дізнається, що Союн готувала обіди, то дуже напружився.

  "Що ж вона затікає ..."

  Його захопили підозри. Він допустився жахливої помилки, коли без належної обережності почав їсти приготовані невідомо ким обіди.

  'Чорт! Що ж я накоїв! Це майже те ж саме, що бути обманеним кредитною компанією, яка пропонує безпроцентний кредит на десять днів".

  Ці розчарування і самокритика, що йдуть за дурним промахом!

  Союн підійшла і дала записку.

  Ти виконаєш моє прохання?

  Лі Хена затрясло, як осиновий лист.

  'Вона чекала цей момент! Ждала більше місяця...'

  Свиней вбивають тільки після того, як гарненько відгодовують. Протягом довгого часу Союн годувала його і тепер збиралася зробити щось неймовірно жахливе!

  Але Лі Хен не хотів залишатися у неї в боргу. Йому було відомо, що борг з процентами тільки зростає і зрештою досягає таких масштабів, які вже неможливо позбутися.

  - Якщо прохання в розумних межах, і я зможу її виконати, то ... да.

  З полегшенням Союн дістала ще одну записку.

  Напововину смаженою, наполовину в спеціях потрібен друг.

  - Наполовину смажений, наполовину в спеції?

  Чи Хен не зрозумiвщe схилив голову.

  Це ім’я походить з роду улюбленців, яких він вирощує вдома. Нарешті, він зрозумів, що вона мала на увазі ту курку, яку було віддано під час проведення змагань.

  - Тобі потрібна ще одна?

  Союн кивнула.

  Лі Ген, не намагаючись приховати напруження, від якого ледве міг дихати, з вагою у голосі перепитав:

  - Тобто курка, яка несе яйця?

  Соун просто хотіла завести собаку друга. Вона ніколи не задумувалася, якої статі він повинен бути. Але оскільки Наполовина смажена, наполовину в спеціях був самцем, ліпше було взяти самочку.

  Союн знову кивнула.

  Погляд Лі Хена тремтів. Він стримував страждання, які падали назовні.

  "Курица-несенька коштує дорожче... Та й до того ж ті, кого я виховую зараз, склеювали половину запасів кореня дзвіночка, з такою важкою працею на горах.

  Однак, дослідивши вартість усього з’їдячого за ці дні, Лі Ген зрозумів, що ціна в одну курку була не такою вже й великою. Тому він відповідно кивнув.

  - Добре. Отже... Завтра я тобі принесу.

  Але Союн похитала головою.

  Я хочу вибрати сам.

  Після того як Лі Ген прочитав нову записку, він трохи подумав і не знайшов причин на заперечення.

  - Добре. Можеш вибрати сама.

  Тепер він добре розумів, що їм бракує довір’я.

  'Вона годувала мене дуже довго, значить, збирається забрати кращу курку. Найдорожча і поживна з наявних.

  Лі Ген добре дбав про курчат, розводячи їх до великих розмірів. Його курки могли бігати і пурхати відразу ж після того, як знесли яйця. Але оскільки всі вони мали приблизно ту саму ринкову вартість, він дозволив Сон прийти до нього додому.

*

  Лі Хен йшов разом з Соун до свого дому.

  Люди, які збиралися по дорозі, зупинялися і протирали очі перед тим, як знову подивитися на Суун. Ні хлопці, ні дівчата не могли відірвати від неї погляд. Вона була настільки чудовою, що не могла повірити.

  І все ж, налаштовуючись на Союн, люди не могли подолати цікавості, щоб не менш уважно розглянути і її супутник.

  'Ну, і що це за везунчик ходить з такою красунею?'

  Але Лі Хен був занадто звичайним. Простий хлопець, одягнений у футболку з короткими рукавами та в квітучі джинси.

  'Чому вона з ним ... Можливо він знає щось, чого вона боїться? "

  'Це якийсь багатій! Або у нього предки - багаті. Він або виграв сотні мільйонів доларів, або володіє величезною спадщиною.

  'Велика сила любові'.

  З усіх боків люди вкидали сповнені заздрості та ревнощі поглядів, але Лі Хен це не турбувало.

  - Зовнішність - це ще не все. Важливішим є те, яке серце людини.

  Він знав справжню сутність Союн. Її жорстокість, кровожерливість і підлість. У ній зібралося найгірше, що могло бути в людині! Отже, при тому, що зовні Союн була настільки вродлива, щоб її було важко дихати, він цього не робив.

  Навіть якщо дівчина добре готує, вона має багато грошей, красуню, смак до речей і ланцюговий розум. Все ж це не означає, що вона хороша людина.

  Те, що Союн мала блискучим розумом, підтверджувало її вступ до університету Корея. У ті моменти, коли Лі Ген слухав разом з нею загальні лекції, він помічав, як вона легко вирішує всі поставлені завдання. Вона навіть встигала зрозуміти і вирішити те, що професор ще не встиг пояснити.

  - Треба ставитися до неї поблажливіше.

  Лі Хен йшов з високо піднятою головою.

  Союн слідувала поряд, не відставаючи від нього. Це було можливим не тільки тому, що вона не наробила підборів, але й через досить швидку ходу. Обличчя Суун трохи розруменилося, але тільки через хвилювання від скорого візиту будинку Лі Гена. Це був перший в її житті візит у будинок хлопця, до того ж його радість від відкривалася можливості забрати друга для свого вихованця.

  - Ми на місці.

  Лі Хен зупинився на тихій вулиці і почав відмикати замки. На вхідних дверях його будинку було встановлено цілих сім дверних замків! Щоб потрапити всередину, потрібно було навіть ввести цифровий пароль і використовувати ключ-карту.

  Коли Сун зібралася підійти до відчинених дверей, Лі Ген перегородив прохід.

  - Заздалегідь попереджаю: нічого не чіпати в будинку без попиту. Якщо що, я знаю напам'ять, де і що повинно бути, тобі ясно?

  Лі Хен настільки підозрював Союн, що навіть не виключав можливості крадіжки!

  Насправді в житті він рідко допускав інших людей у свій дім. Коли Чжехун зустрічався з Гаяном, він приходив до них додому. Але після закінчення роботи над усіма побутовими технологіями він уже давно не був у стані з’являтися.

  Тож тепер Лі Ген був дуже насторожений.

  Союн кивнула.

  - ...

  - Проходи.

  Союн зайшла у двір.

  - Гав-гав!

  Великий пес, розміром з теличку, вискочив і притиснувся животом до землі, облажав вхідних. Лай, правда, виявився дуже милим і зовсім не відповідним таким великим розміром.

  Пса, ім’я якого дала Лі Хаян, — Супчик.

  Лі Ген поспішив з поясненнями:

  - Це мій охоронець. Він дуже небезпечний, так що краще не підходь до нього близько.

  Але Сон вже тягнула руку до псу, від чого той шалено замахав хвостом. Псів у десять тисяч разів чутливіше, ніж людей. Тому, відчувши запах пси і 'Наполовену жаряним наполовину в спеції', собака був сповнений наміру подружитися. Так само як собаки інстинктивно розпізнали і остерігалися торговців собачим м’ясом, Супчик відчував ніжну дівчину.

  Пес стрибав і стрибнув навколо Союн, шалено вилаючи хвостом та вітаючи її.

  Лі Ген закричав:

  - Фу, псина, фу! А ну, на місце або ти знову збираєшся кусатися? Тільки минулого тижня госпіталізували одну людину після твого укусу. Фу, не можна. Місце!

  - Гав-гав.

  Супчик, помахаючи хвостом, слухняно заліз у свою будку.

  Смирний і слухняний пес, винуватий у злочині, якого він не вчинив.

  'Якщо за курку на ринку дають кілька доларів, то за пса можна отримати більше 20000! Я не дозволю!'

  Супчик швидко набирав вагу, був фізично розвитий і мав соковите й пружне м’ясо. Нещодавно торговець тварин пропонував триста п’ятдесят доларів за нього, але Лі Ген відмовився і тому віддавати зараз собаку безкоштовно.

  - ...

  Союн швидко наближався до дротового паркану.

  За нею бігали і лизалися кролики.

  Вийнявши олівець, дівчина щось швидко написала на папері.

  Можна мені їх доторкнутися? Я вперше бачу кроликів так близько.

  - Звичайно. Тільки... Будь обережна: одна крихітка недавно народила дитину.

  Малі діти? Де?

  - Вони всередині будинку.

  Соун зачарувалася на кроликів, наче дитина, яка вперше пробувала гамбургер.

  Лі Ген був дуже чистим, майже мозофобії. Тому навіть у кроличій клітині було добре прибрано. Частина кроликів була валялася на травці, у достатку покритій всередині, інша копалася поруч з дитинчатами розміром не більше двох-трих пальців.

  Крольчата ворушили довгими вухами і вже намагалися стрибати, тримаючи задні лапки!

  - А-а-ах!

  Навіть захоплення з уст Суун можна було порівняти до пісні! Воно було схоже на досить ясний і прекрасний шепот.

  Соун притягнула до клітки і пильно стежила за кроликами. На її обличчі з'являється жаль від того, що вона не може доторкнутися кроляче через страх їх налякати.

  - Сміливіше, ти можеш доторкнутися.

  - ...

  Проте вона все одно не вирішувала.

  - Ну, чого ти? Вони не сплять, просто ще не розкрили очі.

  Соун хвилювалася не з цього приводу, але це було вже неважливо, оскільки Лі Ген засунув руку в клітку і дістав одного крольчонка.

  - Тримай.

  У той момент, коли він поклав крихти їй на долоню, той слабо зашевелися, сідаючи задніх лапками. Сун тримала його, наче найбільшу в її житті самоцвіт, погладжуючи і обіймаючи з надзвичайно обережною.

  Незабаром вона поклала крихітку назад, бо не хотіла, щоб він занепав духом. Але навіть після цього вона не відійшла від клітини, а довго спостерігала за милою тваринкою.

  'Вона що, збирається зараз попросити подарувати їй кролика?'

  З часом радість Лі Хена зростала. До того ж його сестра ще не повернулася зі школи.

  'Я вдома наодинці з дівчиною ... Треба бути вкрай обережні!'

  Чоловік і жінка.

  Дуже неоднозначна ситуація.

  Лі Хен рішуче заявив:

  - Пішли дивитися курей!

  Він хотів якомога швидше відтягнути її від клітини.

  Союн ще трохи полюблялася не розкритеми очима крольчатами. Вона була без розуму від того, як кролячка, згорнувшись клубочками, жалися ближче до мами-крольчіх. І те, як мама безтурботно гризла моркву.

  Але для того, щоб кролики могли відпочити з сумом в серці вона відійшла від клітини і вирушила на задній двір, де були курки.

  - К-ко-коло.

  - Кво-кво!

  Куриці пурхали по гілках дерева, наче звичайні птахи, а по землі бігала зграя курчат. Коли вони вперше побачили Сонуну, яка зійшла з Лі Геном, то розбіглись і сховалися по кутах або за деревами. Опинившись у безпеці, вони висунули голови і почали стежити за подальшими діями людей, безумовно не збираючись виходити.

  Але Союн, завдяки Наполовині жаряному наполовину в спеціях, добре знала всі звички курей. Вона взяла заздалегідь приготовлену котелу, розділила її на дрібні шматочки і розкидала по землі.

  - Ко-ко-но!

  Наче хижаки, курки вистрибнули з кущів, дерева і почали клювати. Навіть курчата не поступалися дорослим і своїми маленькими дзьобами люто рвали шматочки котлету.

  Соун при цьому прасувала їх по спині. Незважаючи на те, що вона недавно була чужою, завдяки задоволенню вони мігрували і тепер кури не думали від неї тікати.

  'Я їм сподобалася'.

  Турбуючись про те, що кури Суйн живуть щасливо.

  Лі Хену ж непогано.

  'Вона дала їм те ж саме м'ясо, що клала мені в обід ..."

  Куриці їли точно те, що і Лі Хен!

  Та все ж, коли Суун бачить себе щасливою людиною, обличчя якої раніше нічого не виражало, навіть на його душі потепліло. Ця дівчина постійно мовчала і остерігалася інших, а тепер серед курей була зворушена до сліз.

  Та й сам Лі Хену здавалося, що він ось-ось розголоситься.

  "Таке дивне відчуття, навіть коли я вперше підсмажив сервечку курку, не відчував подібного'.

  Він знав, що Союн не така вже й погана людина. Хоча визнати це самому собі було непросто.

  'Плоха вона або хороша, не важливо ... Вона не може бути зі мною.

  Вони жили в надто різних реальності.

  Лі Ген міг легко визначити ціну одягу, в яку Сун була одягнена.

  "Цина фірмового одягу, що рекламується по телевізору починається від сотні доларів ... Але одяг з такою гарною тканиною і дизайном, як у неї, коштує не менше ста п'ятдесят!"

  Обидві сім’ї мали великі фінансові можливості. Соун міг полюбити чоловіка, якому Лі Хен і в підмітки не допоміг.

  "В неї обов'язково з"явиться хтось достовірніший за мене".

  Те ж саме стосувалося Чен Херін та інших дівчат.

  Лі Хен прийняв важливе рішення.

  - Ми домовлялися про одну курицю. Але якщо тобі сподобається хтось ще... То можеш взяти й другу.

  Той, хто курив Союн, подивився на нього з радістю. У її недовірливому погляді з легко читався просте питання: 'Що, насправді можна взяти не одну?'

  Лі Хен, повернувшись в сторону, продовжив:

  - Ну, що за дрібниця - курки... Дві чи три, не так це і важливо.

  Лі Хен не був схожий на себе у цій щедрості. Правда, він відчував глибоко всередині себе, що курці ніколи не зможуть заплатити за всі обіди.

  Союн вибрала трьох.

  Кожного разу, коли вона брала нову курку, обличчя Хена покривало мерзенною блідістю.

  'Ох, це ж наседка... А там відбірний курча, який має великий потенціал стати дуже великою куркою!'

  Курки-наседки були дуже цінними тваринами. Лі Ген якось вирішив, що в майбутньому заріже одну з них, коли сестрёнка приведе у будинок нареченого.

  Оскільки курки добре розмножувалися, а у нього залишалось ще дві невипаленої ями, ситуація була критичною. Тим не менш кожен раз, коли Союн вибирала когось, він відчував, як розривається серце.

  Лі Хен з сумом сказав:

  - Я упакую... їх.

  Щоб союн було легше тягнути курей, він пропустив мотузку між їхніми лапами та шиями і залишив один загальний кінець. З боку це було схоже на дивні курячі сани, але Союн без запитань взяла мотузку.

  І написала на папері наступне:

  Я дуже тобі вдячна. Дуже дякую за те, що вислуховував мою просьбу забагато.

  - Ну що ти ... Це дрібниці. Якщо хочеш, можеш взяти ще... Лі Хен, прокинувшись, поспішив поправитися: - Можеш взяти ще одного наступного разу.

  Справді?

  - ...

  Звичайно, Сун не хотіла відмовлятися від можливості!

  Лі Хен, ще раз отримавши відповідь через записку, почав думати про таку дивацтво.

  'Чому вона не розмовляє?'

  Спочатку Хен думав, що вона навмисно прикидається, щоб підшукувати його. Але під час виїздних зборів першокурсників, а потім при проведенні фестивалі, він жодного разу не чув, щоб вона говорила. Навіть коли вони почали обідати разом, вона не вимовила жодного слова. І вона робила, те що залишала йому записки разом з обідом і після початку за допомогою них спілкування вживу було величезним прогресом!

  "У час гри в Королівську дорогу я чув з її уст одне слово. У неї був дуже приємний голос, але, можливо в реальному житті він настільки жахливий, що ріже слух. Таке буває і таке?

  І ось коли Лі Хен вже відвідував гість назовні, до неї, сумно нудьга, підійшов Супчик. Союн знову застигла, дивлячись на пса умить поглядом.

  Лі Хен тремтів голосом запитав:

  - Те.. Тобі сподобався пес?

  - ... ?

  - Хочеш вз... брати з собою Супчика?

  Катастрофічні зміни в Лі Гене! Він хотів віддати Супчика, якого так довго вирощували до дня собаки1.

  Мені дійсно можна забрати його з собою?

  - Мені здається, ти йому дуже подобаєшся. Тому я не буду заперечувати.

  Союн дуже зраділа, почувши, що вона сподобалась псу. По її здивованій обличчю знову побігли сльози.

  Лі Ген, впівголоса продовжив:

  - Він багато їсть, так що треба годувати його почаття. Місця не повинна бути маленькою, інакше він її переверне, тому візьми велику заздалегідь. У дощові дні нехай йому поверніться на подвір’ї. І не тримай його на ланцюгу. Він чудовий мисливець на мишей та інших гризунів. Після обіду собака зазвичай спить кілька годин, а якщо хочеш з ним погратися, просто поклич на ім'я. Ну-у, а з рештою ти вправишся сама. І так, він любить моркву і редьку, тому можеш іноді його балувати...

  Лі Хен подався у довгу і сумбурну пояснення, ніби під час прощання з коханою людиною.

  'Здається, моє серце розбите'.

  Він відчував жахливий біль у грудях, але все одно не змінив свого рішення. Коли щось даєш, не можна показувати жалю. Так і такий "огромний" подарунок можна було вважати хабарем!

  'Пришвидше може настати момент, коли мені буде майже неможливо завершити все завдання рівня S'.

  Звичайно, Хен старанно тренувався і підвищив свою скульптуру. Але він не міг бути повністю впевненим у перемозі.

  "Я зміг завершити перший етап завдання, бо мені пощастило отримати варварів, Альянс відновлення, Влада вождя і Смертельний вирок".

  Але він не міг покладатися на такий успіх і в виконанні тих завдань.

  'Вторий і третій етапи будуть складнішими'.

  Він думав про них і відчував, що його почуття безнадії — це те саме, бо гра вимагає від нього подолати межі можливостей!

  'Якби ми змогли об'єднатися..."

  Сюн-кун може допомогти у виконанні наступних завдань, це б значно обнадіювало Лі Гена.

  Дуже дякую.

  Коли вони вийшли на вулицю, то побачили біля будинку кілька припаркованих розкішних іномарок. Це охоронці вже чекали Союн. Один з них, одягнений в чорний костюм, вийшов з автомобіля і відкрив задню двері. Туди і була заткнута вся жива істота.

  Звичайні курки і пос сиділи в розкішній іконці вартістю у кілька сотень тисяч доларів з особистим шофером!

  Лі Хен, що сумував, розтягнув губи у своїй фірмовій посмішку.

  - До зустрічі. Заходи ще в гості.

  Соун, вже було збиралась сісти в машину, зупинилася і щось швидко написала на папері.

  Що, мені дійсно можна прийти знову?

  - ...

  Лі Хен зрозумів, що не знає, як відповісти. Не може бути такого, що незважаючи на всіх подарованих сьогодні тварин вона все ще хоче щось отримати!

  'Так ні, неможливо, щоб її слова мали на увазі новий візит. Вона питає це просто з ввічливості'.

  Він кивнув головою.

  - Заглядай у будь-який час, як зможеш.

  Ще раз дякую. До побачення.

  Вона сіла в машину і поїхала зі своїми охоронцями.

  Після того як всі машини були сховані за рогом біля воріт Лі Ген, який дуже зітхнув. Він згадав ті почуття, які відчував, кинувши навчання в старшій школі і зустрівши підлих кредиторів.

  - Люди, у яких є все, більш жадібні, ніж ті, що не мають нічого.

  І ще він отримав черговий цінний урок.

  - Не можна зустрічатися з дівчатами.

  Кожне побачення з протилежною статтю пов’язане із витратами. Коли зустрічаєшся з дівчиною, хочеш ти цього чи ні, доведеться втратити гроші. Цього разу він не купував Союн ні їжі, ні напоїв, ані квитків на атракціони, як під час фестиваль... Ось тільки вартість Супчика і трьох курей!

  Лі Хен закричав зубами.

  У ньому знову спалахнула ворожість до Союн.

*

  Лікарняна палата Союн тепер більше нагадувала зоопарк

  Розвалений після ситого м'ясного обіду пос Супчик, що горів по палаті і махали крилами кури та голосно записував і бродив туди-сюди жовтих курчаток.

  - ...

  Союн, сидячи в кріслі, читала книгу.

  "Кормлення собак".

  'Щасливий наділ собаковода'.

  'Чому собаки гавкають?'

  Всі ці були керівництвом з виховання собак.

  Лікарняні палати Союн складалися з чотирьох кімнат, в яких були особисті спортивні кімнати, спальню, бібліотеку та столовий бар. Справжній рай для курей і пса.

  - Гав-гав!

  Супчик, подивляючись у вікно, залаяв. Оскільки він звик жити у власному подвір’ї, Союн вирішила, що, мабуть, проситься на свіже повітря. Вона почала готуватися до виходу на вулицю.

  'У щасливому наділі собаководу сказано, що собаки потрібно періодично вигулювати'.

  Суун надягла ошийник на шию пса.

  Супчик проти цього ніяк не протестував і спокійно вилизав собі лапу. Пес збирався служити вірою і правдою новій господині, яка змінила його долю, рятуючи від судного собачого дня!

  Медсестри не могли повірити своїм очам.

  - Вона стала... Значно позитивніше, ніж раніше.

  - Согласна. Так і колір обличчя став більш насиченим. Звичайно, Союн і раніше була вродливою, але зараз сяє настільки, що навіть дівчата можуть закохатися в неї.

  Вони не очікували такої разючої зміни в стані своєї пацієнтки, оскільки попри численні зусилля дівчина продовжувала замикати двері спальні і все ще залишалася такою ж замкнутою.

  З боку Лі Хена, Чга Юнхі також відчула позитивний вплив.

  - Він дійсно хороша людина.

  Всі учасники загону, з яким вона полює в Королівській дорозі, відгукувались про нього тільки позитивно.

  - Може, його тепле серце могло трохи розтопити холодну душу Союн?

  Вона також багато чула про Лі Хена від Чонг Ільхуну.

  У сучасному світі не було так багато саможертовних хлопців, які працювали заради блага своєї сім’ї! І саме тому, що Лі Хен витрачав багато часу на Королівську дорогу, не було недоліком.

  - Тепер Сун з задоволенням ходить до університету, який раніше тільки ненавиділа. Її стан дійсно значно покращився.

  Те, що вона ростила пса і курей, теж було дуже позитивним знаком. За допомогою турботи про домашніх тварин вона могла відкритися і для людей.

  Крім того, Сун спілкувалася з іншими через записки.

  І лиш залишилося чекати, поки вона розкриє рот і почне говорити.

  - Може це вдалий час, щоб повідомити про все директору?

  Чха Юнхі зв'язалася з батьком Союн.

  Зазвичай він отримував щоденні звіти від охоронців. Але повідомлення про те, що психічні рани Союн вилікуються і вже в недалекому майбутньому вона може почати говорити, безсумнівно, стане для нього радісною новиною.

Глава 6. Скульптура дитини

  - Віід - справжній геній!

  Манауе на чолі двадцяти великих возів рухався повз річки Плач. Озброєний інформацією від Віда, він почав торгувати в селі варварів.

  - Кіао-о!

  - Свіженький чоловік. Видобування.

  Монстри цілими групами кидалися в погоню за возами, але кожного разу знищували торговця Ледяним драконом і Феніксом.

  Завдяки цьому Манауе успішно досяг села Бежагві. І там, від малої до великої, перед ним зібрався все плем'я.

  - Налітайте, купуйте! Дешеві, неймовірно дешеві товари. Поспішіть купити, поки все не розібрали. Набирайте більше, за такими цінами ви їх вже не знайдете.

  Манауе приніс зброю, броню, шкіряний одяг та інші вироби в провінції Морта!

  Дівчинка племені Бежагві взяла в руки мідні сережки, які їй сподобалися.

  - Скільки вони коштують?

  Манауе, почувши запитання, нахмурився.

  - Це дуже дорога річ.

  - Я знаю. Вони і виглядають дорогими. Але у мене з собою тільки шкіра. І ще ікла...

  Шкіра та ікла Дикого чорного кабана. У лавках Мори за них можна було отримати кілька сотень золотих. Однак Манауе не дуже добре похитав головою.

  - Все, що у тебе є, можна в будь-якій кількості добути за брамами поселення.

  У цей момент Манауе був взірцем неопрацьованого торговця! Отже, дівчинка з унікальними Бежагві рідким волоссям на голові вже була готова ось-ось розріюватися.

  - Хнык, но я дуже хочу...

  - Тоді давай я продам їх тобі за три шкіряні шкури.

  - Ой, дякую, торговець!

  Манауе зловживав своєю шкірою та іншими мисливськими трофеями через невігластво варварів. Ставши першим торговцем, який досягнув поселення, він пожинав величезні бариші за допомогою торгівлі з неосвіченим населенням.

  І, звичайно ж, він використав методи наживи для перекладу Біблії у Вііда!

  Шкіра, яку він отримував у цьому поселенні, була дуже дорогим матеріалом. Вона була унікальною здобиччю, яку можна було отримати тільки тут, з монстрів, що обіймали біля річки Плач. Ну, а якщо додатково обробити її використовуючи чудові швейні технології Мори, можна було б виготовити відмінну броню і одяг.

*

  Виід завантажував у шиття в графських стінах замку і виготовляв скульптуру для завдання за один медик. Він перефарбував шкіру темного змія і зробив тулуб дитини.

  - Зазвичай у людини не настільки бліда шкіра...

  Віду довелося добре потрудитися, щоб відновити свій зовнішній колір!

  Швейцарська справа була занадто великою, щоб він міг вважати себе справжнім портом. Отже, навіть якщо Віід добре знав як обробити шкіру та тканину, він практично не займався фарбою.

  В одязі головне - надійність і зручність. Колір - вже справа десяте!

  Звичайно, був і дизайн, але незалежно від нього, якщо одяг мав добру охорону або інші корисні параметри, його швидко розкупили. А фарбування завжди можна було доручити якомусь крадійу.

  Саме тому набування фізичного кольору стало для Віїда важким завданням.

  - Я думаю, не варто створювати колір шкіри, як у малюка.

  Новорений. Якщо б батьки побачили дитину, якій не виповнилося й сто днів, це могло навіювати їм лише сумні спогади.

  - Мабуть, з моменту втрати вже минуло якийсь час, так що варто зупинитися на дворічному чи трирічному віці.

  Коли діти починають ремствувати і вчиняти проблеми, то це стає дедалі більше.

  - У цей час, коли ви дивитесь на дитину так і хочеться як слід йому наддати, а батьки віщують, навіщо взагалі виховували це мучене їх чудовисько ... Однак у цей період діти здаються дуже люб’язними.

  Оскільки метою створення скульптури було зібратися з силами і вибачитись дитині, вибір веселого, повного усмішок періоду життя видавався добрим рішенням.

  Тому скульптури потребували не лише художньої цінності, але й чогось такого, що могло зворушити серця людей. Якщо ви дивитесь на неї, то не треба було ставити багато запитань, а тепло всередині. Віід створював скульптуру, яка могла б залишити тепло на душі.

  - Я не великий майстер, але...

  Вікід з власного досвіду знав, що навіть сумні спогади, які дуже хочеться побути, згодом стають світською пам'яттю.

  Для нього було дуже важко створювати твори мистецтва, які могли заглушити біль, смуток і нудоту. Навіть надзвичайно талановитий скульптор, який малював красу у всій її пишноті, не міг усунути почуття смутку в глядачів.

  - Все, що я можу зробити - це підготувати ґрунт.

  Вікід прикріпив кукле з обробленого обсидіана очі.

  У дитинстві він працював на фабриці іграшок, і в його сестри не бракувало плюшевих забавок. І від цього, при тому що зазвичай хлопчикам подобаються літаки, кораблі, машини та роботи, Віід дбає про сестру і сам перейняв її смак. Він закохався в м'які плюшові іграшки.

  - Я особливо любив ведмедів.

  Дітям подобалися м'які іграшки, тому що в них було щось, яке зворушує їхні серця.

  - Так що крім скульптури дитини... Потрібно створити більше плюшових іграшок.

  Віду вважав, що одинока дитина буде виглядати занадто сумним. Навіть якщо він збирався створити хоча б Грандіозну скульптуру, цього могло бути недостатньо. Батьки повинні були попрощатися зі своєю дитиною, а якщо вона буде сама, то біль у їхньому серці лише посилиться.

  - Навіть більше, плюшові іграшки повинні заповнити все місце навколо скульптури. Я повинен оточити її всім, що зазвичай подобається дітям.

  Віід вирішив створити все, чим захоплюються маленькі дівчатка. Свічкові кімнати, можливо навіть сніговидки.

  - З останніми проблемами не буде: сніг можна зігріти з Крижаного дракона!

  Скульптори могли реалізуватися в різних напрямках.

  Віід використовував матеріал найвищої якості для створення якоїсь ляльки!

  Навіть якщо на шкірі були подряпини і дірки, з неї все одно можна було виготовити туніку або мантію для мага ціною в десятки тисяч золотих ... І все ж вона використовувалася для створення ляльки дитини та м'яких іграшок.

  Дзинь!

  Плем’я Гігантських зайців ще не було виявлене ніким. Як і про сніжних людей-йететів, що жили в північних регіонах, про них ходили лише репрезентовані з уст до уші чутки!

  Завдяки створенню плюшевого зайця скульптурна майстерність зросла на 0,9%.

  - З моменту досягнення вищого сьомого рівня я не отримував стільки досвіду навіть після того, як створював прекрасні скульптури...

  Останнім часом Віід зосереджувався лише на величезних або кам’яних роботах.

  Але ж це мистецтво розвивалося тільки завдяки постійним спробам досягти чогось нового. Його світ був настільки переповнений всякими ідеями і темами, що побажайте скульптори показати все, чого вони бачать, їм б не вистачило жодного часу!

  Віід, як і людина, намагався надати своїм створінням певного спільного напрямку. Він лише зосередився на звичайних скульптурах з каменю, і поступово перестав створювати щось нове. І його шлях, що починався з статуей Союн, а потім плавно змінений скульптурами величезних розмірів, закінчився в колі, викопаючи власні творчими рамками.

  Віід виготовив ще тридцять плюшевих тварин з розумними мордою, після чого розсадив їх по кімнаті. Лев, слон, ведмідь, гепард, носоріг та інші іграшки застигли у найгарячіших позах.

  - Краще б, звичайно, тварини виглядали більш зловісно і мали дикий погляд, але ...

  Хоча іграшки не були в смаку Віаду, вони все ж призначені для дитини.

  П’ять з них були дуже чудовими. Усі вони були створені з використанням шкіри та тканини, а також мисливого кравача і завдяки цьому мали неперевершену прочість. Діти, граючи з цими іграшками, мабуть, були б вражені, коли бачать, що вони не псуються навіть тоді, як їх кинути у вогонь!

  - Час відкинути стереотипи про те, що плюшові іграшки не такі вже й міцні!

  Віід створив ще більше тварин, і це стало початком виготовлення м'яких іграшок. І в цьому процесі його раніше затиснута уява проявилася у всій своїй широті.

  Сім’я білка крутила жорно, готуючи желе для сніданку. Поблизу розташувалися кролики, які плавали в морквяному супі власного виробництва.

  - Робота, гідна назви "Белки і кролики - кухаря".

  Віід отримав Прісну скульптуру. Можливо, якби він використав свої навички і приготував справжню шлункову желе та моркву, то досяг би ще більшого результату.

  Слідом було створено групу мавп, які чистили банани і співали пісні та танцювали навколо імпровізованого вогню. Вони були запаморочливими та приваблюючими танцями. Там навіть було запечатано сценку про те, як одна з мавпок послизнулася на розкиненій банановій шкірці.

  - А цю, мабуть, назву "Фестивалуємо шалових мавпочок".

  Цього разу вона стала величною скульптурою. Зовнішній вигляд мавпочок та їхні чудові інструменти з дерева відіграли свою роль.

  - Наступним буде...

  Тварини, тварини і тварин.

  Якби іграшки були призначені для хлопчика, то Війд робив би машинки, кораблі, літаки та інші подібності. Але все це було для дівчинки.

  - Дівчинкам подобаються м'які іграшки!

  Віід зробив величезну кількість різних тварин. Він не відчував втоми навіть після створення сотень таких робіт.

  - Мені потрібно повністю заповнити кімнату іграшками... Батьки повинні відчувати, що їхня дитина ніколи не сумувала і завжди була щасливою.

  Іграшки, які Віід створював зараз були лише другорядними персонажами.

  Для цього потрібно було створити незвичну скульптуру. Віід збирався зробити кращий твір з коли-небудь його створених. Він хотів створити справжній шедевр.

*

  Село Трібан лежало неподалік Мори.

  З часів панування Ніфлхайм, що ще збереглися, можна було дізнатися про те, як колись вона належала одному з віконтів. Ковчег та шовк, заповнений зерном амбаров, славилися своїми людьми.

  Однак після того, як на північному холоді з’явилися перші морози, тут залишились лише руїни. Багато монстрів, які вискакували по окрузі, грабували поселення раз за разом. Тому мешканцям часто бракувало їжі.

  Проте Гільдія Стірена отут.

  - Копайте швидше! Потрібно встигнути прибрати всі камені для посіву.

  Тридцять членів Гільдії під командуванням самого Стирена активно працювали мотогами, щоб якомога довше висаджувати насіння.

  - Чорт, у королівстві Норман навіть новачки поважали учасників гільдії Стрирену... А зараз ми чорт-те чим займаємося.

  - Поки не з'являться здатні працювати замість нас жителі, у нас немає особливого вибору. Тепер усі вони працюють лише в Мору.

  Гільдія Стирена розташувалася в селі Трібан, за часом Версаля, близько п'яти місяців тому. Саме тоді разом з головною хвилею північних експедицій її лідер вирішив перенести свою базу сюди.

  На даний час більшість поселень і фортів півночі перебувала під контролем гільдій та гравців, які прибували у великій кількості з центру континенту.

  Однак, будучи одним з перших, Стирен не дуже турбувався тим, щоб вибрати придатну землю.

  - Найважливіше в нерухомості - це положення. Багата земля? Великі поля? Гори під боком? Все це нісенітниця. Головне, щоб поселення було поруч з Морою.

  Під час їхнього переселення Мора славилося як найпрогресивніше поселення півночі. І Стирен міг припустити, що у нього дуже світле майбутнє.

  - Перевага від розташування поруч з економічним центром півночі... Місцем, куди гравці будуть збиратися з усіх куточків світу, а торговці - просто нарощувати товарооборот. У майбутньому Мора стане саме таким центром.

  Все сталося точно так, як і думав Стирен. Завдяки сміливим капіталовкладкам графа і безперервному потоку гравців поселення почало розвиватися з надзвичайною швидкістю. Кожного разу, коли гільдії вирушали в Мору купувати необхідні товари, вони могли особисто спостерігати за змінами.

  У поселенні, де колись були лише Башта світла та декілька інших скульптур, з’явилися справжні мочальні дороги, по яких плавали карети і підносилися нові споруди. Там не було розкоші, але була велика центральна площа з фонтаном. По ній ходили воїни, маги, лицарі та інші гравці, які шукали собі нових компаньйонів у загоні.

  Коли ж ви подивитесь на багаточисленну групу продавців, що стояла біля фонтану, то самі по собі плакали.

  - Сподіваюся, наше село... У недалекому майбутньому буде подібне.

  Оскільки правитель Мори був скульптором, то шанси на це були.

  Звичайно, багато гравців притягують до себе на ранній стадії скульптури. Але як тільки наша гільдія почне поширювати корисну інформацію про мисливські землі і монстрів, більша їх частина перебереться до нас.

  Учасники Гільдії Стірена провели дослідження підземелля і почали розголошувати інформацію про монстрів, які там жили. Таким чином вони зібралися залучити інших гравців полювати і, відповідно, зупинитися в їхньому селі.

  - Так це і є Трібан? Ми добралися.

  - Пора полювати!

  Відряди гравців полинули до поселення. Завдяки тому, що воно було неподалік від Мори, до нього можна дістатися дуже швидко. Ось тільки наступала ніч, і всі гравці поверталися до Мору.

  - Ходімо подивимося на Башню світла.

  - Я щось зголоднів. Давайте поспішимо до Мору.

  Обмежений потенціал поблизького поселення. Заробляючи гроші у підземеллі та поблизьких мисливських полях, витрачали все лише в великому місті.

  - Давайте продамо здобич у Морі.

  - Верно. Там багато купців, так що можна отримати вигідну ціну.

  Гравці навіть не продавали здобич у Трібані.

  Заслані гроші не відбилися, але й потім Стірен не знеохочувався і не здавався.

  - Ми займаємося розвитком поселення... Я з самого початку думав, що можуть виникнути подібні проблеми.

  На розвиток поселень Штирен витратив особисті сто тисяч золотих. Для того щоб привабити нових громадян і зробити комфорт, він побудував нові будинки та повністю обладнував головну площу. Проте гравці все одно не затримуються, і поселення нагадувало місто-привид.

  - Це все тому, що дуже мало гравців знає про наше село. Я особисто піду в Мору і буду закликати до нас нових жителів.

  Стирен разом з іншим членом гільдії, Дюмою, прийшов на головну площу Мори.

  - Селевні Трібан потрібні нові громадяни. Цим поселенням мирно править гільдія Стірена. Ми пропонуємо сприятливі умови проживання і вручаємо невеликі підйомні засоби тим, хто вирішить оселитися у нас.

  Але замість нових людей вони знайшли там тільки інші гільдії, точно так само, 'з сльозами на очах', що закликали до себе жителів.

  - Ми шукаємо авантюристів, які хочуть перебратися в село Хоум. Звичайно, вона все ще має деякі недоліки, але наша гільдія Фера...

  - Запрошуємо вас до села Кеарт!

  Коли умови життя в Трібані трохи поліпшились, у Морі виявилося ще більше будівель і людей. Було завершено скульптуру богині Фреї, а поблизу міста з’явилося штучне озеро. Лорд сам побільшив таверни, а також звів будівлі бойових гільдій.

  Кожного дня гравці Мора ставали дедалі більші. Це стало настільки швидкою справою, що торговки торговців і будинки будувалися за межами міського муру та замку правителя. І, звичайно ж, з’явилися нетрі, які шокували своїми розмірами всіх новоприбулих!

  - Що ж... Неймовірно.

  Але і після цього Стирен не втратив оптимізму. Для нього розвиток Мори означав лише одне: все більше гравців буде цікавитися північною частиною континенту! Отже, чим краще ставатиме в Морі, тим швидше у Трібані з'являться нові люди.

  - З містами завжди так. Якщо в якомусь з них відбувається інтенсивний розвиток, то і навколо його землям щось перепадає.

  Той, хто вивчав принципи розвитку міст і державного управління Статрен думав позитивно. Провінція Морта - це не тільки замок правителя і місто, але й довколишні їх надзвичайно великі землі.

  - Оскільки граф не займається керуванням, а перепоручив все старісте міста, я впевнений, в чомусь точно буде недолік.

  Через зв’язки зі Стиреном я дізнався про досвід підтримування поселень і форту інших гільдій. У кожній з них правитель, за винятком екстрених подій, намагався ніколи не покидати свого посту. Це тому, що передача влади старосте поселення зазвичай призводило до появи великих витрат у марних ділянках. Зокрема, в Морі це були витрати на культури та мистецтво, про що у центрі континенту і думати не стали б.

  - Чудово. Мора має дірку в бюджеті. Якщо вони продовжуватимуть в такому ж темпі інвестувати у культуру та мистецтво, то незабаром це буде зовсім не так.

  Стирен зібрав 780 000 золотих грошей, щоб повідомити про все на будівництво кузниць і розвиток технологій. Так неймовірно розвіивши кузнічне ремесло і значно перевершивши у цьому аспекті Мору. Він також створив гільдії воїнів і магів, що мало б ще більше залучити гравців.

  На півночі немає місця, яке б могло зрівнятися з технологічним розвитком нашого поселення. Незабаром його заполонять гравці, і воно стане таким же великим, як Мора.

  Стирен і решта гільдії з нетерпінням чекали цього дня. Усі вони перебували в такому збудженні, що не могли заснути від хвилювання.

  Тим часом культура в Морі розвивалася і приносила радість людям. Полюблені гравці спостерігали за новими скульптурами, картинками, виставою та музичними виступами. Усе це не вимагало багато грошей. Люди насолоджувалися репрезентацією дресированих кроликів, смішних клоунів або просто хизувалися речами.

  Гравці Мори були абсолютно щасливі.

  Дзинь!

  Мешканці прийшли скаржитися до Стiрена.

  - Чому наше село не розвивається так само, як Мора?

  - Дітям тут не у що грати.

  - Після важкого робочого дня мені не хочеться жити далі. Навколо так пустельно.

  Незадоволення жителів походило через відставання в культурі.

  У той час, як населення Мори з кожним днем тільки росло, в Трібані, розрісся до трьох тисяч жителів, воно просто зникло. Відданість солдата і продуктивність робітників падала. З зникненням населення почали виникати проблеми зі випаскою полів, а гірничі копальні взагалі припинилися. Траплялося навіть, що завдання зникали самі по собі. Гравці, які пройшли через випробування під час виконання завдання поверталися до замовника і того й слід помив. Після такого безглуздого випадку вони почали допитувати місцевих жителів, і відповідь їх просто шокувала.

  - Торговець зброєю? Він переїхав до Мору. Звичайно, йому буде важко створювати там магазин з нуля, але він сказав, що це місце, в якому хоча б можна жити. Що я? Я теж скоро переїду до Мора. Тож, якщо ви хочете завершити роботу, йдіть туди.

  Дзинь!

  - Хочу бачити статую богині Фреї. Слава богу, в сусідньому поселенні вона є, так що можна туди переселитися і прожити решту свого життя.

  - Наскільки щасливими повинні бути мешканці Мори, якщо вони щодня отримують підтвердження віри? Переселитися в Мору є прямий шлях до богині!

  Мешканці міста продовжували йти. Усі ті мандрівники, яким Гільдія Стірена видавала підйомні на їжу та напої, збирали речі і залишали поселення. У результаті чисельність Трібану зовсім не зросла, вагаючись в районі трьох тисяч людей.

  До цього часу всі правителі турбувалися тільки про розвиток економіки, техніки та військової сили. Вони не звертали уваги на культуру. У разі, якщо їх відвідували барди, то тих чекав тільки холодний прийом, оскільки вони були провісниками шуму і роздратування.

  І яка ж прок в цій культурі! Адже всі ті засоби, що довелося б витрачати на будівництво і зміст об'єктів культури завжди можна було відправити на щось більш корисне.

  Так вважали по всьому світі, але Стирен на своїй шкурі відчув справжню силу і вплив культури. Ще гірше те, що він отримав новину, яка ще більше його занепокоїла.

  - Майстер, кажуть, що лорд Мори Віїд повернувся.

  У Стирена захворіла голова.

  - Кажи замість того, щоб десь збити, він взяв і повернувся?

  - Так, і зараз займається створення статуї бога Лу.

  - Чёрт... Він знову створює свої скульптури!

  Стирен похитав головою. Тепер він знав, що немає нічого нерозсудливіше ніж змагатися в розвитку міста з скульптором. Але хоч би скільки думав, він не бачив жодного виходу. У Версальському континенті не було більш видатного скульптора, ніж Віїда. Кожна його скульптура створювала такий ажіотаж у світі, що правителі довколишніх поселень не могли уявити ситуацію гірше.

  - Але це ще не все.

  - Тобто?

  - Кажуть, що лорд Мори і є Бог війни Віїд.

  - Що?

  Бог війни Віід! Ім’я, від звуження якого по тілу бігли мурашки.

  Стирен був високорівним гравцем у Магії. Так що він на своїй шкурі випробував диявольську харизмму Віїда. Всі його вбивства, пограбування і абсолютна жорстокість. Віід нагадував гору, на яку неможливо піднятися, або тирана, який втягнув ворогів у повне розчарування.

  - Це дійсно він?

  - Повний впевненість немає, але ймовірність більша.

  - А він сам що-небудь говорить?

  - Він не заперечує.

  - ...

  На кількох новорічних каналах було сказано, що ймовірність того, ніби Бог війни буде правителем Мори, становить майже 100 відсотків.

  Стирен на деякий час замовк. Бог мав на думці війну, кровожерність і нетерпимість до всього того, що йому загрожувало. Коли він дізнається, що біля Мори є чужа власність, то обов’язково знищить усіх.

  Коли Стірен втік з центральної частини Версальського континенту від гризні вовків, то несподівано опинився біля логіки тигра. І тепер у його голові все випливли і спливали кошмарні спогади з Землі Магії.

  Тоді один з гільдії почув заспокійливу думку:

  - Слухи не завжди правдиві. Крім того, існує багато інших думок.

  - І які ж вони?

  - Ну, дехто каже, що лорд Мори просто якось пов'язаний з Богом війни Віїдом. На підтвердження цього, Крижаного дракона приводять і підтримують орден Фреї. Отже, ніхто до кінця не впевнений, що це саме він.

  - Тоді...

  - Навіть якщо це той самий Віід, що він може нам зробити? Сам він не посміє кинути виклик цілій гільдії, чи не так?

  Стирена це втішило.

  - Верно. Нам не потрібно боятися його зараз, тільки тому що він колись був Богом війни. А якщо їм все ж таки буде скульптор, чи не варто нам в цьому відчути прихильність долі?

  - Тоді ми отримаємо шанс...

  Стирен мав великі амбіції щодо Мори. Розвівши Трібан, він збирався створити армію і разом з гільдією захопити поселення! Тепер у гільдії було шістьсот високорівневих гравців, а якщо до них додати найманців з центральної частини континенту, можна зібрати щонайменше двотисячне військо.

  Стирен збирався захопити все, що було в Морі.

  - Навіть якщо це той Віід... Цього разу все буде інакше. Всі легенди і чутки з Землі Магії зникнуть. А якщо це не Бог війни, то нам не варто і турбуватися.

  - Так, пане!

  - Тоді поспішаєте в Мору і привертайте ще більше нових жителів, зробіть все, щоб наш план справдився.

  - ...

*

  Вікід, розвиваючи своє кравця і скульптурне мистецтво, занурився у роботу над лялькою дитини.

  - Створення ляльок - це ціла професійна сфера.

  Якщо ми закінчували цілковито нову працю і досягли високого рівня цінності, то могли сподіватися значного підвищення слави та навичок. Водночас, щоб створити однотипні та звичайні твори мистецтва, результати були в великій мірі залежні від майстерності і навичок.

  Так само як мечники були незграбні у чаклунстві, ковальські ковари не могли створювати десятки різних видів зброї. Але цей клас був більш гнучким, завдяки чому можна було поєднувати багато напрямків.

  - Лялька дитини.

  Вііда вже зробив десятки невдалих спроб.

  Неможливо створити ідеальну Грандіозну скульптуру, виліплену як сам бог. Але Вікід і не мріяв про таке, він добре розумів свої обмеження. Все, чого він хотів - не допустити жодної серйозної помилки.

  - Маленька дівчинка. Приваблива, ярка і мирна лялька дитини.

  Віід рвав на собі волосся.

  Гора з каши Королівської гідри і Чорного змія все зменшилась. Якщо б у роботі використовували мідь або залізо, невдалі примірники можна було б розплавити і застосувати знову, але в багатьох випадках її треба викидати.

  Важко створити цілком світлу дитину, адже там, де є світло, завжди існує тінь.

  Батьки, які не здатні мати дитину, коли бачать чисте та світле створіння, відчувають біль, що розриває серце. У той же час їм стало б тільки гірше, якби дитина з'явилася перед ними ридкою.

  - Грандіозна скульптура. Мені потрібно створити Грандіозну скульптуру...

  Вікід був розгублений. У нього все не вдавалося надурити, що ж саме потрібно зробити.

  - Може, мені зобразити Союн в дитинстві?

  Чудовий вихід! Створення маленької Хварена або Ірен також виглядало непоганим рішенням. Але чим більше він про це думав, тим ясніше усвідомив хибність такого шляху.

  - Мандол повірив у мене, довірив роботу. Я не можу виконати її дещо.

  Тепер Вііду здавалося, що виконати завдання в підземеллі було б легше, ніж переживати всі ці болісні почуття. Під час створення ляльок його досвід у скульптурному мистецтві досяг 30 шести відсотків сьомого рівня. Але навіть коли він відчував такий прогрес, то не міг допуститися помилки у виборі форми твору.

  - Справа не в амбіціях... Я просто хочу вкласти все найкраще у скульптуру цієї дівчинки.

  Проблема, над якою думав Віід, все поглиблювалася. Ну, оскільки від загонів гравців, з якими він розділив завдання для звільнення ув'язнених Ембіною, не було новин, то йому залишалося тільки вишивати ляльки.

  Віід, йдучи шляхом спроб і невдач, намагався створити щось особливе.

*

  Ляльки, ляльки, ляльок!

  - А-а-А!

  Лі Хен схопився і пнув ковдру. Створення скульптури стало настільки серйозною проблемою, що він почав страждати від безсоння.

  - Не думав, що доведеться знову страждати через роботу над ляльками.

  Малюнок не покидала голови хлопчика.

  - Може, мені створити іншу роботу? З використанням золота або срібла...

  Однак, знаючи про вихід з цієї ситуації, Лі Ген не хотів так утікати від проблеми. Це означало б зрадити себе і все, чого він досягнув у кар’єрі.

  - Я не зможу рухатися далі, поки не закінчу створення скульптури.

  Лі Хен не міг здаватися перед важким завданням.

  Треба було знайти якесь рішення!

  Хен попрямував на ринок, щоб заспокоїтися. На ранковому ринку люди купували та продавали овочі, м’ясо й інші продукти. Але навіть у цьому сповненому життя місці він ніяк не міг уявити образ тієї маленької дівчинки.

  - Може, мені відвідати пологовий будинок чи дитячий садок?

  Звичайно, там можна було б побачити маленьких дітей, ось тільки Лі Ген і так знав, як вони виглядають.

  - Це маленькі монстри, які вічно сплять, голодують і потребують зміни підгузників.

  Жодний з примірників ляльки не сподобався йому.

  Повертаючись додому, він опинився біля фотостудії. У її вітринах були зображені фотографії дітей і пар молодят. Хен довго дивився на ці фотографії і зрозумів одну річ.

  - Скульптор передає через роботу те, що бачить і відчуває сам. Але такий погляд, безперечно, відрізняється від батьківського.

  Батьки, дивлячись на фотографію своєї дитини, бачать все його життя і тому воно стає для них безцінним твором. Лі Хен поставив себе на місце батька і представив, що це йому потрібно пробачитися зі своєю донькою. Представлюю, як з розірваним серцем дивиться на ляльку ненародженої дитини!

  - Сама ідея зробити ляльку дитини була помилкою! - Раптом закричав Лі Ген.

  Якби він спочатку поставив себе на місце батьків, то відразу б знайшов відповідь.

Глава 7. Життя однієї дівчинки

  Віід розклав перед собою шкіру Королівської гідри і Чорного змія. Навіть після того, як вони створили іграшки для тварин і неякісних примірників ляльок, вона залишилась досить великою.

  Насправді найкращий матеріал був спеціально відкладений їм на потім. І не тому, що перший витвір мистецтва не міг бути Великим чи навпаки, вони обов'язково стануть саме останніми. Якщо робота не викличе емоцій, вона в будь - якому разі не зможе заспокоїти серця батьків. Віід залишив найкращі матеріали в обчисленні на те, що у майбутньому йому могла прийти ідея чогось дійсно вартого!

  - Мені доведеться створити сорок ляльок. Думаю, цього буде достатньо.

  Віід нарізав шкіру і почав створювати ляльку дитини. Новобрана дівчинка зі зморщеною шкірою і пухлим обличчям, готовою, здавалося, ось-ось розплакатися. Вона була такою маленькою, що запрошувала на одну руку.

  - Кроха, що народилася на світ всього пару годин тому. Коли жінка покидає утробу матері, то вперше спілкується з навколишнім світом.

  Завдяки отриманій інформації про замовників, Мандоле та його дружину, під час створення дитини Віід визначали їхні зовнішні риси. Щоправда, на ляльці немовля їх поки що було досить важко розгледіти.

  - Добре. Перша завершена.

  Відклавши ляльку дитини, Віід взяв новий шматок шкіри і взявся за наступну роботу. Він робив це з дуже обережно.

  -Нворожна дитина. У свій перший рік життя він робить боязкі кроки і сильно змінюється. А батьки в цей період постійно занепокоєні.

  Коли Віка намагалася уявити собі життя дівчини, яка народила дружину Мандола, він важко створював ляльку.

  - Нам потрібен одяг.

  Якщо новонародженого Вііда окутав в пелюшку з шматка тканини, то для нової роботи він все завдяки тому ж кравецькому навантажові, він створив повноцінний одяг. У результаті вийшла усміхнена дівчинка, яка святкувала свій перший день народження!

  - Тепер дитина вивчає своїх маму і тата... І швидко розвивається...

  Наступна створена Відом лялька була наступним етапом розвитку дитини. Її зріст збільшився, а пальці рук і ніг подовжилися. На голові ж з'явилися заплетені в милі косички волосся.

  - У цьому віці дитина вчиться говорити і починає шалити.

  Четверту ляльку Віід одягав у дитячий одяг. Акуратно одягнена, вона стояла з маленьким портфелем за спиною.

  П’ята вже була у віці, який відповідав вступу до початкової школи. Тоді як шоста, на відміну від усіх минулих ляльок, які мали лише дитячі риси, вперше почала мати жіночність.

  - Сподіваюся, вона виросте дівчиною з гарною посмішкою, під спідницю якої захочуть заглянути дворокові хлопці.

  Безробітні дівчата, які бігали по подвір’ї і розбійнялися, поступово ставали чарівними дівчатами. Вона мала ті ж ігриві очі, але стала вище та набула ясності у погляді.

  Кожна наступна лялька ставала все вищою і мала більш довге волосся. Причіска також зазнала змін: короткі прямі волоски, які зазвичай воліли носити хлопці, прийшли на зміну стильні довгі локони.

  - Це досить виснажлива робота.

  Віду треба було ходити до магазинів з скульптурами, щоб закусити волосся. Потім один за одним потрібно прикріпляти до голів ляльок. Тим не менш це його не сильно втомлює, оскільки він відчував, що зараз на порозі чогось особливого.

  Чотирнадцята лялька вже належала до дорослої, недавної школи для дівчат. Енергічна і балакуча. Якщо дивитися на її милий вираз обличчя з рум'яними щоками можна було легко уявити, як вона оживлено веде до себе в будинок хлопця для знайомства з батьками.

  Віід також зробив такі аксесуари, як головний обруч і намисто.

  Поки дівчинка ходила до школи, їй потрібно було лише портфель і шкільна уніформа. Але тепер вона стала студенткою, тому він мусив створити для жінок найважливіші речі — сумку та взуття.

  - Але їй не можна купатися в розкоші!

  Віід пішов на компроміс і зробив речі з звичайної кроличої шкіри. Правда, навіть у ній дівчина здавалася дуже модною студенткою. Її вираз обличчя, одяг, запах духів і аксесуари - все ідеально збігалося один з одним. Як батьки, так і Віід під’їхали до роботи відповідально, проводячи ретельну роботу по захоплюванню цієї чарівної студентки.

  Виготовлення скульптур затягнулося, але Віїд цього зовсім не відчував, оскільки з головою занурився в процес.

  Сімнадцята лялька, через непереборний потік часу, з колись маленької новонародженої дитини, яка вимагала постійного нагляду, перетворилася на дорослу роботу.

  Вісімнадцята взяла участь у волонтерській роботі з надання допомоги нужденним.

  Дев'ята привела до дому молодого, а двадцята вже брала участь у весільній церемонії. Віід зробив ляльку надійного і турботливого чоловіка, таким чином створивши ідеально придатний один одному, наче качки-мандарики, подружню пару. Він також зробив весільну церемонію гостей зі шкіри оленів та кроликів. Усі вони поздоровляли і бажали щасливого майбутнього.

  Двадцять третя лялька народила дитину. Таким чином вона замовила себе своєю щасливою родиною. Вона з чоловіком мила посуд, прання, прибирання і навіть походи на роботу.

  Кожна нова лялька стала все старшою, і з часом на її першим ідеальним обличчям з'явилися перші зморшки. Це був період сім'ї, виховання дитини і життя з чоловіком.

  Життя людей таке коротке, що його можна порівняти до росту фасолей. На жаль, неможливо повернутися назад.

  Коли минають часи, що сяяють як коштовності молодості й зрілості, то старі люди зазнають невдачі.

  Починаючи з тридцять шостої, кожна нова лялька все частіше знаходилась на самоті. Це було пов'язано з тим, що її діти виросли, оселилися на роботу і створили власні сім"ї. Вона ж, ставши бабусею, тепер багато спала після обіду, читала книжки і в’язала шарфи для онуків.

  У той же час з запасом шкіри чорного змія і Королівської гідри почав підходити до кінця.

  Сорок перша лялька в щастя і спокою назавжди закрила очі. Це сталося в оточенні її рідних і близьких.

  Після закінчення всіх кукл, Віід сидів у темряві, морально спустошений.

  Шкіра була повністю викопана, а справа - зроблено.

  Це повідомлення з’явилося, коли він сидів і помер ножем у руці. Скульптура, в якій він описав життя одного чоловіка, була завершена.

  Віід безсило похитав головою.

  - Я не буду давати назву скульптурі.

  У даний момент йому не хотілося як-небудь називати роботу.

  - Неважливо. Я не заслуговую цієї роботи.

  Дзинь!

  Від такої великої нагороди у Вііда вскрутило голову. Йому здавалося, що тепер можна повністю відкинути упередження про те, як клас Скульптора гірший за мечника чи будь - якого іншого класу.

  - Перевірка Скульптурної майстерності!

  Навик скульптурної майстерності збільшився на цілих 29 відсотків.

  Завдяки наполегливій праці Віід міг створити щось таке, що сам не до кінця розумів.

  - Я тільки створював ляльки...

  Віід зрозумів щось важливе. Існувала причина того, що жінкам і дітям так подобаються плюшові іграшки. В них сформулював інстинкт з напоєння чогось дійсно цінного!

  І хоча Віід завершив всі ляльки для виконання завдання за медяк, все ж залишилася ще одна невелика проблема: їх було занадто багато. Звичайно, можна було залишити все тут у майстерні власного замку, але Мандол і його дружина хотіли мати вільний час для розваг. І в даному випадку розміщення їх у порожніх кімнатах замку Віда не організовувалося.

  - Потрібно окреме місце для дитини.

  Вікід тихо пробурмотів:

  - Зняти блокування з шина і чата.

  Дзинь!

  Віід активував шопот і чатів, які відключив ще після повернення до Мору. Під час блокування чаю вікно перезапису гільдії більше не з’являлося, а пошепки можна було отримати тільки після попереднього дозволу. Вони були відключені, тому що багато людей шукали його.

  Сабина: Бей, чого чекаєш?

  Я ще не пробив обладунки.

  Пиню: Чорт, довго тримається.

  Здається, ми майже завалили його.

  Повідомлення йшли від гільдії "Пустинні мандрівники", які, схоже, зараз були в одній з мисливських зонов.

  Вікід не звертав на них ніякої уваги, як, загалом, робили і багато інших гравців, так само відключали чат та зникав для всіх на деякий час.

  - Майстер Фабо.

  Віід послав шепот одному знаному архітектору, з яким востаннє зустрічався під час своєї експедиції. Відтоді минуло багато часу, але він ніколи не забував гравців, які могли б бути йому чимось корисними.

  'Він був дуже талановитим архітектором'.

  Фабо закінчував створення драбини, за допомогою якої можна було милуватися виглядом Богині Фреї.

  - Вііде! Це ж ти.

  Фабо теж не забув Вііда. Так і як він міг би це зробити, якщо той був правителем Мори.

  - Де ти зараз знаходишся?

  - Тут, в Морі. Чув, що ти повернувся і створив нову скульптуру. Шкода, що не зміг тебе відвідати: був зайнятий відкриттям магазинів на центральній площі.

  - І як просуваються справи?

  - Залишилося тільки прикріпити двері. Якщо покваплюся, зможу завершити все за годину.

  - А що з Майстром Ґастоном?

  - Він працює поруч зі мною. Малює фреску на стелі, вона теж практично готова.

  - Чудово. У мене є до вас прохання. Я хочу, щоб ви побудували для мене будинок.

  - Правителю Мори потрібен будинок?

  Здивування Фабо було цілком зрозумілим. Він не розумів, чому Віду міг потребувати будинок, коли в його розпорядженні цілий замок, повний складів, спав та інших необхідних для гравця приміщень.

  - Чесно кажучи... Мені потрібно місце, куди б я міг встановити свої скульптури.

  - Ось як? Тоді тобі, мабуть, потрібна будівля на зразок просторого складу?

  - Зовсім ні. Я б хотів звичайний будинок, в кімнатах якого можна поставити всі присутні скульптури.

  - Це не складно. Де знаходяться скульптури?

  - Вони в замку. Я попереджу сторожників, щоб вони проводили вас у приміщення.

  - Добре. Тоді ми заглянемо сьогодні ввечері. Щодо оплати пізніше, після того як я побачу скульптури і прикину об'єм роботи.

  - Дякую.

  У той момент, коли Віід закінчив розмову з Фабо, йому прийшов шепот від гравця Хона.

  - Я з підрозділу, який виконує завдання у підземній в'язниці. Ми майже закінчили дослідження підземної землі.

  - Ви знайшли полонених ордену Металоста?

  - Так. Ми знайшли одного. З його слів, інші утримуються поблизу.

  - Хороша робота. Я скоро до вас приєднаюся.

  Настав час Вііду піти у підземну в’язницю.

*

  Бассейн річки Плачу тепер був з'єднаний із Морою за допомогою портала! Саме там Війду мав виконати друге послідовне завдання рівня складності 'S' за звільнення полонених ордену Металоста.

  Коли Віід з Жовтим повернувся на річку Плачу, він побачив натовп людей.

  - Цей чоловік Віід...

  - Так це його називають Богом війни?

  - Тс-з! Говори тихіше. Він може нас почути!

  Це було перед тим, як вони побачили Віда гравці, які почули від друзів у Морі про те, що він припинив роботу над скульптурами і подався до річки Плач. Основну їхню частину становили високорівні гравці, які оплакували перехід через портал заради полювання.

  Взагалі, з урахуванням рівнів монстрів і відстані, в Морі зараз не було знайти кращу мисливську зони. Звичайно, деякі гравці направлялися в північних землях. Але більшість таких походів закінчувалися цілковитою загибелі загону всього лише з однієї дрібної помилки. У землях довкола річки Плач завжди можна було розраховувати на допомогу, завдяки чому вони миттєво стали чудовим місцем для полювання.

  Віід оглянув гравців своїм холодним поглядом.

  'Їх тут зібрався досить багато'.

  Якщо в Море Віід був простодушним графом, який торгував речами, тоді тут у вільному мисливському зоні він не міг дозволити так себе вести. Тепер Віід вже бачив кілька людей, які дивилися на нього. У випадку, якщо всі високорівні гравці нападуть раз, у них не буде жодних шансів вижити. У світлі того, що у Віїда були гримуар некроманта, доспех Даллока, стародавній щит, демонічний меч Колдріма та інші унікальні предмети, ситуація викликала ще більше занепокоєння.

  'Це не Мора'.

  У Морі ніхто б не посміяв на нього поїсти, бо поряд завжди була міська сторожа. А якби хтось все ж вирішив підняти меч на графа, то солдати і лицарі ордену Фреї вбили б того.

  Але в мисливській зоні могло статися все що завгодно. Віід міг зустрітися з вбивцями і навіть втратити якийсь дорогоцінний предмет. Тому, щоб не виглядати слабким, він повівся зовсім нерозважливо.

  - Дивлюся, тут зібралась купа сміття.

  - ...

  Натовп мовчав. Це був Віід, якого вони представляли. Настільки нахабний і високомірний, скільки й мало бути наймогутнішому гравцеві в землі Магії.

  - Замість того, щоб полювати ви тільки просиджували штани в очікуванні мене? А навколо повно монстрів... Яке ж жалюгідне видовище — прищовкуючи язиком, він прилюдно принижував інших.

  Всі, хто колись купував у нього їжу або скульптури, були розгублені від такої різкої зміни поведінки. Голови гравців загудніли від думок!

  "Можливо, це і є справжнє обличчя Віди".

  'Можливо, він привітний тільки з початківцями або при розмові з очей на очі? Зараз же, коли навколо одні загони він лише критикує... Напевно, він просто вовк у овечій шкурі.

  Насправді було великою нагальністю так знущатися над натовпом, що складався із понад двохсот високорівних гравців. Зазвичай люди, які досягли трьохсотного рівня були дуже горді собою. Маючи широкі зв’язки та розвинені навички, вони виявляли такі сили і можливості під час полювання, що викликали заздрість у своїх низькорівних родичів.

  Простори Версальського континенту були величезні й густо заселені гравцями, але їхня кількість зростала тим менше. Трисотий рівень був тим же точкою відрахунку, коли до гравців вже не ставилися з презирством. З таким рівнем можна було б стати членом престижної гільдії або ж зайняти ключове місце в якійсь невеликій Гільдії.

  Незважаючи на те що серед учасників було дуже багато людей, ніхто з них не сміявся проти Віїди. Можливо, якби кожен з них був із ним один на один, він би кинув виклик. Але коли всі були в натовпі, вони піддалися загальноприйнятому складу розуму. Своєю свавільною поведінкою і зухвалістю він повністю пошкодив іншим.

  - Що за жалюгідне видовище.

  - ...

  Люди все ще не говорили жодного слова. У якийсь момент нахабство Віяда стала здаватися їм природним. Так, він був привітний в Морі, але зараз, стоячи перед натовпом високорівневих гравців, показав свій надзвичайно високий характер. І це було незаперечним доказом справжньої сили, яку кожен з них мріяв коли-небудь отримати.

  Проте кілька гравців все ще прагнули висловити протест. Пройшовши багато важких боїв і маючи впевненість у собі, дивлячись на Віда, що їх ігнорують, вони відчули дух суперництва. Вони хотіли кинути йому виклик і таким чином здобути славу, навіть допускаючи результат у вигляді своєї смерті.

  Збентежені емоції почали поступово просуватися.

  Тоді Віід видав рів лева:

  - Крижаний дракон! Феникс! Чому ви не вітаєте свого пана?

  Це було наче грім!

  Звертаючись до свого поклику, Крижана дракона і Фенікс розправили свої широкі крила та вирушили в подорож до Віїда. Крижаний дракон не поступався справжнім зміям, так що для тих, хто його бачив вперше здавався дійсно страшним монстром.

  З жахливим рівом Льожаної дракона і Фенікса приземлилися на скелясту гору.

  - РОА-АР-Р!

  - КІЯ-А-Е-О!

  Від їхнього посадки по горах повибігали тріщини, і згорів пісок.

  - Господарю, ти кликав нас.

  - Ми прийшли, хазяїне.

  Крижаний дракон, як і справжні змії, був чудовий. Він мав пишні очі та вишукану морду! Фенікс, як і його пташиний роду, був байдужим та холодним. Але всередині нього дрімала могутня сила, що могла спалити все навколо.

  Крижаний дракон і Фенікс поклонилися Віїду.

  - Ох.

  - Неймовірно.

  Коли гравець побачив приручного і надовго таких монстрів Віяда, то відчув величезну стіну, що відділяла їх від нього. Вони ж побачили лише воркотливого та боягузячого дракона, що був у парі з немислимим і мав багато проблем Феніксу! І насправді навіть не здогадувались, що шокуючий їх своєю величчю Віїд всього-навсічного тероризував і експлуатовував тварин. Тим не менш, після того як люди побачили, як Крижаний дракон і Фенікс кланялися, ніхто більше не смів і думати кидати виклик.

  - Ви ідіоти. Мене охоплює лють при погляді на вас, - вимовив Віїд, хмурившись.

  Крижаний дракон і Фенікс тільки мовчки сиділи, але це виглядало як вони з усім погоджувалися.

  'Ну що за поганий характер... До чого він придумав придертися на цей раз?'

  'Нужно просто мовчати. Можливо, ми знову щось зробили не так.

  А Віід продовжував:

  - Безособові, марні тварюки.

  Крижаний дракон і Фенікс відчували безпричинне докори сумління, крадькома позирали на господаря. Кожен раз, коли Віід лаяв їх, для цього завжди була якась причина. У разі ж, якщо вони заперечували, він тільки сильніше розпався і ще довше бурчав. Тому цього разу вони не почали зосереджуватися на причинах, сподіваючись, що процес покарання якомога швидше закінчиться.

  Він кинув йому голову, ніби вони зволікали.

  - Як же ви мене дістали. Забирайтеся до біса!

  Зраджений свободою, Крижаний дракон і Фенікс швидко розправили крила й злетіли. Вони хотіли якомога швидше піти, поки Вікід не змінив свій задум. Вони зробили це так швидко, що кам'яна гора здригнулася і навколо піднявся сильний вітер.

  Бойовий дух у натовпі впав ще нижче. Тепер у них не залишилось ні краплі ворожості, ані суперництва. Усі дивилися на Віїда шанобливі та заздрісні очі. Після того, як він обрубав дракона і Фенікса, рівних якому було важко знайти на Версальському континенті, знущання з його боку видавалися цілком природними.

  Віід попрямував до фортеці Ембін. Металоста була призначена для звільнення полонених орденів, які проходили саме під нею, у підземному лабіринті, повному лабіринту, пасток і півчищ монстрів.

  "Для зачистки подібного місця було б добре знайти собі пару напарників".

  Через побоювання отримати під час полювання отруєння або якесь прокляття Віід вирішив, що цього разу варто покликати з собою одного чи двох товаришів.

*

  Фабо разом з Ґастоном схопив лопату і вирушив у величезний чорний замок.

  - Прийшли для виконання завдання графа? - запитав їх, що стояв з коп'ям вартовий.

  Оскільки Фабо часто приходив до замку, щоб отримати дозвіл на будівництво, він став подружитися з вартою і солдати вже впізнавали його.

  - Так, ми за дорученням.

  - Граф просить вас створити будинок для розміщення скульптур. Я проводжу вас до місця, де вони зараз зберігаються.

  - Дякую.

  Прослідкуючи за вартовим, Фабо і Ґастон пройшли в замок. Вони опинилися в особистому крилі графа, куди зазвичай не пускали інших гравців. Але там вони не побачили ні витвори мистецтва, ані будь-яких цінностей з золота чи срібла.

  - Тут немає нічого особливого, - з розчаруванням вимовив Гастон.

  Будучи художником, він міг збільшити мистецтво або вміння малювати за допомогою оцінки видатних творів. Як і будь-який власник творчого класу, у ньому палало нестримне бажання побачити якомога більше чужих творів.

  - Вам сюди.

  Вартовий відчинив двері в одну з кімнат.

  І тоді!

  Коридор освітлював світло.

  Як тільки відкрилися двері, слава, яку так важко було отримати, підвищилася на більше як тисячу очок! Але перед тим, як Фабо і Гастон встигли в себе прийти, прийшло ще одне повідомлення.

  Роботу архітектора вимагало дуже високої мудрості. Зокрема тому, що будівництво будівель вимагалось використання нескладної магії. Але навіть з такими значеннями мудрості і Інтеллекта було важко проникнути в суть та глибину цього твору.

  Для Фабо на цьому все закінчилося, а ось Гастон впав у справжній шок від отриманого далі.

  Значно більша характеристика мистецтва!

  У випадку магії учні за допомогою наставників могли розвивати свої навички досить швидко. Однак ті, хто брав участь у мистецтві, повинні були виявляти свої таланти кожного разу через твори!

  Смажені ляльки виглядали настільки реалістично, що було важко повірити в те, ніби вони неживі. Одяг, в який вони були одягнені так ретельно зроблений, аж до ґудзиків, що не мала жодної погрішності.

  - Ці скульптури показують справжній майстерність Віди...

  Звичайно, творець скульптур був незнаний, але хто ще міг створити таке, якщо не Віід? Це було доказом того, що він доручив побудувати будинок для всіх цих скульптур.

  Фабо відправив Війду шепот і запитав тремтячим голосом:

  - Т-ти... зараз зайнятий?

  Відповідь від Віда прийшла миттєво.

  - Все нормально. Слухаю тебе.

  - Мене мучить одне питання.

  - Так, і який?

  - Чому ти не став оголошувати себе автором творів? Звичайно, завдяки цьому ми отримали Славу як першовідкривачі, але...

  Фабо і Ґастон були дуже вдячні Вііду, але не могли зрозуміти його вчинок. Якщо б вони створили такий шедевр, то обов’язково постаралися б похвалитися перед усім світом.

  - Мені соромно.

  - Але чого тут соромитися?

  - Мої навички і майстерність важко назвати видатними, і мені соромно проголошувати на весь світ, що це я створив цю роботу.

  - Кха-а...

  Віду було соромно називати себе автором такого феноменального міфічного твору!

  Двоє друзів мало не задихнулися від скромності Віїда.

Глава 8. Зустріч з Дані

  Фабо як архітектор мав великі амбіції. Він зробив значний поступ у будівництві житлових і комерційних споруд. У Морі зацікавлення до домів було дуже різноманітним.

  В інших багатих королівах, щоб стати власником нерухомості, потрібно було високорівного гравця або принаймні мати купу грошей. Гравці мусили будувати віллу або інше розкішне житло, щоб не бути гіршими за інших.

  Але в Морі існував особливий вид домів - дощаних халуп! Вони не потребували великих витрат як для будівництва, так і для майбутнього обслуговування. Так, халупи ледве захищали від вітру та дощу, але їх було так багато, що не залишалося жодних запобіжників для заздрості чи образи.

  За таких умов житло будували навіть нові люди, які досягли двадцятого чи третього рівня життя, якщо їм вдавалося дістати деревину. Це дало змогу кожному здійснити мрію про свій дім. Гравці отримували житло, в якому могли залишати предмети і трофеї або збирати друзів на вечірку. Мора ж ставала не тільки рідним містом, але й місцем, де вони мали власну оселю, через яку навіть після підвищення рівня вони залишалися в інших поселеннях.

  Зазвичай, коли з’явилися великі житлові умови та санітарні системи, влада неохоче видавалася нереалістичною. До того ж, у багатьох містах ціна на землю була високою, тому будівництво будівель вимагало величезних коштів. Але в Морі земля була дешева, а безпека і санітарія були на високому рівні. Оскільки правитель відновив шлях і оформив сторожу, а також статус ордена Фреї, який допомагає вбогим, в місті майже не існувало злочинності.

  - Жодне місце на світі не підходить для халупок краще, ніж Мора.

  Фабо побудував досить багато халуп. Його послуга була популярною, оскільки його споруди мали високу Прочність і добре планувалися.

  Взагалі, щойно побудована халупка таїла в собі якесь особливе чарівність. Через багато років дерево, звичайно ж, ламалося і почало протікати під час дощу. Але поки халупа була новою, життя в ній було чудовим.

  Проте, ті що прибули з Центру континенту були авантюристами, торговці й просто багаті гравці прагнули тільки першокласне житло.

  - Будь ласка, збудуйте будинок із чудовим видом на Мору. Обов’язково зробіть великий склад і використовуйте лише дорогі й корисні матеріали.

  На розкішні будинки і промислові будівлі також було багато грошей, тому Фабо працював не покладаючи рук. Збудувавши тисячі халуп, сотні заміських і комерційних будівель, навіть кілька мостів у Морі, він зробив себе ім’ям.

  - От тільки мої навички проектування і будівництва вже майже не ростуть.

  Досвід Фабо, який отримував від спорудження халупи, був нікчемним. Так і після закінчення будівництва комерційних будівель та заміських будинків нагорода також значно зменшилась.

  - Я повинен побудувати щось справді грандіозне.

  За минулий час Фабо дуже полюбив Мору. Будучи архітектором, який будував багато будинків для торговців і звичайних жителів, він почувався так, ніби це його власне місто.

  - Спробуємо підвести щось відповідне.

  Просьба Віяда виявилася дуже вчасно. Вона запалила полум'я в ньому як у архітекторі. Адже для скульптури, що відображала тему народження і смерті, було необхідно побудувати найзручніше місце для багатьох ляльок.

  - Середнє проектування!

  Дзинь!

  Перед Фабо спалахнуло напівпрозоре тривимірне зображення проекту.

  Тратя ману, він встановлював фундамент, підводив стіни і навіть займався внутрішнім дизайном, ніби насправді йшло будівництво будинку. Щоправда, проектування обмежувало розмір будівлі і різноманітність матеріалів.

  Навики Будівництва і проектування були тісно пов'язані між собою. Використовуючи матеріали, творчі рішення негайно відобразилися на проектуванні і розширюючи їх можливості. Завдяки проектуванню можна було скласти детальний план будинку, а також розмістити меблі. А вже після цього, керуючись результатом, роздавати вказівки найрозумілим робітникам.

  Фабо мав середній третій рівень Проектування. На цьому рівні ще не можна було відвести замок, але ви могли побудувати великий будинок з садом.

  - Та з моїми навичками можна створити три розкішні резиденції раз!

  Фабо працював над проектом будівництва велетенської споруди. Місця в якому створені Віддом ляльки знайдуть для себе будинок.

  - Це благородна мета... Я не можу розчарувати Віїда.

  Віід виділив бюджет у розмірі 1980 золотих! По правді кажучи, цього ледве вистачало. Але Фабо вирішив не заощаджувати і вкласти все у якісні матеріали.

  - Я зроблю прекрасний сад і зберу в ньому найкращі дерева та квіти з усього континенту. Він простягнеться на півгектара, а вся площа будівництва займе щонайменше три з половиною гектари.

  Прагнучи збудувати будівлю-орієнтір, Фабо створив план такого масштабу, що ніколи раніше не робив. Використовуючи весь свій багатий досвід архітектора, він вкладав у справу все себе і мав намір побудувати споруду гідно представляти Мору.

  - Смішно, що такий великий скульптор, як Віід, не знайшов гідного місця для виставки власних робіт.

  Фабо вирішив, що зробить усе можливе, аби створити скульптури Віідом виставлені на огляд для всіх жителів і туристів міста.

  Він почав будувати. Роботи треба було багато, так що він поспішив занурився в неї з головою.

*

  Пейл разом з друзями полював у підземелля, коли його дістав шепот Вініда.

  - Мені доведеться побувати у підземній в'язниці. Це може бути небезпечно, тому відправте мені когось на підтримку.

  Тюрма фортеці ордену Ембіну була дуже важким місцем. Навіть при тому, що зараз там полює багато загонів, монстрам все одно не було кінця. Серед них часто потрапляли отруйні, бо їх можна було подолати самотужки.

  - Я зрозумів.

  Після того як Пейл закінчив спілкуватися, він звернувся до друзів:

  - Віід просить вислати йому когось на підтримку.

  - Може бути, мені піти?

  Хварено, наче завжди така жадана, відразу виступила вперед. Вона не могла пропустити нагоди побути з Відом наодинці вперше за довгий час.

  - Вііде, звичайно, зрадіє тобі, Хварёне. Але потрібен хтось, хто може вилікувати отруєння. Ірен, не хочеш піти?

  - А як же ви тут без мене?

  - Ми якось впораємося. До того ж Дайні з нами, так що все буде добре.

  Відряд Пейла виконав досить багато завдань в Морі. Тепер вони розробляли рецепти, які містили секрет виготовлення нагрудника. Незважаючи на те, що у завдання, яке вони виконували, був рівень складності 'С', полювати доводилося в небезпечних місцях, повних монстрів з високим уроном.

  - Але якщо ми з Хварене підемо, чи не будуть ті що залишилися в надто великій небезпеці?

  - Як знати. Залежить від того, як довго зможе триматися Зефі, але це здається трохи ризикованим, чи не так?

  По правді кажучи, загін, який не мав у своєму складі воїна або лицаря, був небезпечний кожен похід і дослідження підземних підземель. Хоч Зефі брав на себе контроль над монстрами, то всі мусили добре попотіти, коли їх ставало надто багато.

  Хварена зачаровувала противників своїми танцями Зачарування або Хаоса, але якщо вони з Ірен підуть одночасно, це стане великою перешкодою для подальшого виконання завдання.

  - Я піду, втрутилася у розмову держака Дамині.

  Шамана можна було назвати майстром на всі руки. Але в її випадку все це було підкріплено ще і величезною силою, відчуваючи яку, монстри розбігалися хто куди.

  Коли Дайні розмахувала дубиною, вона час від часу бурмотіла:

  - Так і знала, весь секрет в биття противника. Полювання без побиття - не полювання.

  Як найвідоміший шаман Мори, Дані погодилася допомогти загону Пейла виконати завдання з пошуку рецепту нагрудника.

  Зефі кивнув.

  - Дaни cпoдeт. Для неї і лікування отруєння не проблема. Думаю, якщо відправимо Хварен і Дайні, вони продемонструють кращу допомогу.

  Коли загін визначився з учасниками, Юрін почала малювати картину. Вона поставила темний вхід до в'язниці, поруч з яким стояли вона, Дайні, Хварен і Віїд. Завдяки навантаженню лінійного руху Юрін перемістила декілька людей на велику відстань. Щоправда, масове перенесення людей було неможливе, оскільки їх треба помістити на одному аркуші. Вона також не могла пересувати гравців глибоко під землю, але вже з обмеженнями по мані.

  - Картине переміщення!

  Юрин, Хварен і Дайні відразу ж побледеніли та втягнулися у малюнок.

*

  Вхід у підземну в'язницю. Саме там, біля очікуваного Вііда, раптово з'явилися Юрін, Хварен і Дайні.

  - Му-у!

  Жовтий з наївною простодушністю привітав новоприбулих. Будучи самцем, а також живим твором мистецтва він любив гарних людей.

  - Ой, який могутній і симпатичний бик.

  Дзеркало з ніжністю трелася жовтого по загривку. Той, щасливо відчинивши рот, вів себе чудово.

  - Брат, а скільки важить цей хлопець?

  - Майже як племінний бик. Але йому ще треба трохи видужати і нагуляти бока.

  - Все одно виглядає вже смачним. Якщо добре постаратися, навіть з кісток можна сварити бульйон і рис.

  Вона була біля Вііда Юрін жартувала! Але Жовтий став мертвий-бледним.

  У цей момент Вікіда і Діані зустрілися між собою погляди. Дізнатися шаманку було досить складно через наслідки того, що сталося в Морі проклять. Вона могла б давним-давно його зняти, але не стала цього робити, щоб мати можливість з боку подивитися на Віди.

  Дай мені трохи вклонилася.

  - Добрий день. Я чула про вас.

  І хоча її голос був спокійний, всередині шаленіли почуття, які виникли від такої довгожданої зустрічі.

  Вікід представився коротко:

  - Я скульптор Віід. А ви, значить, той самий шаман про якого говорив Пейл?

  - Так, мене звати Дайні.

  Очі Віїда блищили. Коли він почув, що в загоні Пейла з'явився шаманка Дайані, то подумав, ніби це дивний збіг.

  - Кажіть, вас звати Дайні... До того ж шаман.

  - Щось не так?

  Він похитав головою, наче б не міг позбутися нав’язливої думки.

  - Ні, нічого. Просто спливли старі спогади.

  - Спогади?

  - Та так... Це особисте. Та й зараз не час для довгих історій.

  Вііда відповів коротко і холодно, бо в ньому прокинулися гіркі спогади з Лавіасу.

  Тим часом дедалі більше гравців дізнавалися від друзів, що Віід прибув до підземної в'язниці. Деякі з них слідували за ним від портула в церкві ордену Металоста, спостерігаючи, як він зі своїм найманцем Смітом прибув до місця призначення.

  - Відкласти розмови на потім. Пора висуватися.

  Віід витягнув меч і пішов вперед. Він заздалегідь використав вміння заточувати зброю і полирування броні, так що не залишилося жодних підстав для затримки.

  Дайні почала махати дубиною і вимовляти закляття. Вона наклала закляття для збільшення сили та поведінки, швидкості руху і атаки й навіть зміцнення шкіри. Причому отримані ефекти були такі, що не дозволяли назвати її звичайним шаманом. Сила Віїда зросла на понад 230, швидкість пересування стала просто неймовірною. Тіло наповнилось силою, наче він скинув важкий тягар. Виносливість і Лівкість настільки підвищились, що він відчував, ніби мчався так, наче вітер перестрибував зі скелі на скелю.

  - Вона неймовірний шаман, - подумав Віїд про себе.

  Дайні вважали кращим шаманом Мори через те, що рівень власності у неї був абсолютно фантастичним.

*

  - Яке величезне підземелля. Не думав, що воно так глибоко під землю.

  Воїн Хон озирнувся. Підземна в’язниця ордену Ембіну славилася величезними розмірами, заплутаними лабіринтами і багатьма випробуваннями. Ті, що тут жили монстри мали високий рівень а навколо було повно пасток.

  Хоча злодій, який був у команді, знешкодив усі пастки, навіть такий загін мусив витратити двадцять п’ять днів для того, щоб добитися місця ув’язнення священиків ордену Металоста.

  Понад сорока осіб взялися за виконання завдання про звільнення полонених, причому все з досить високими рівнями. Але вони змогли пройти весь цей довгий шлях і досягти місця призначення лише завдяки Авантюристу та Шаманові, що в його загоні.

  Паладин Білео мав розмову.

  - Підземна в'язниця ордену Ембіну... Це справді нелегке місце. Як думаєте, коли прийде Віід?

  Маг Істон, який неквапно розпалював багаття, відповів:

  - Чув, він вже покинув Мору. Думаю, це займе днів п'ять?

  Галрик подивився на нього з повним здивуванням.

  - Так швидко?

  Йому здавалося дивним, що Віід міг дістатися сюди швидше за них.

  - Ми ж повідомили правильний шлях. До того ж знешкодити всі пастки, так що немає жодних перешкод, щоб дістатися сюди за чотири-п'ять днів. Хоча це може зайняти й більше часу.

  Хон як лідер підрозділу прийняв рішення.

  Тоді не будемо марнувати свій час, похочуємося в околицях.

  - Правда?

  - Озирнися навколо. Інші зараз саме цим і займаються.

  У підземній в'язниці мешкало багато монстрів. Бувши місцем, куди не проникав сонячне світло, вона була заселена найогиднішими істотами і проклятими створіннями Ембіню. До того ж вони досить високорівні. Більшість монстрів, що тут жили, мали 350 рівень.

  - Ну, а Віід, якщо поквапиться, днів за п'ять добереться.

*

  Вікід наближався до Темних лицарів, які охороняли вхід у підземну в'язницю. Зміцнений ефектами від створення Легендарної скульптури і дією шаманських заклинань, він рухався так швидко, що здавалося, летів.

  - Так, попереду п'ятнадцять темних лицарів.

  Варта ордену Ембіну. Насправді, щоб потрапити у підземну в'язницю, треба було не тільки боротися з Темними лицарями, але й допомагати їм відсталими священиками ордена Деметри. Тому, нехай і ненадовго, це був момент, коли полювали на річці Плач загони об'єдналися, щоб разом подолати охорону на вході. У таких випадках потрібно було набрати як мінімум двадцять чоловік, щоб спокійно впоратися з Темними лицарями!

  Але Вікід збирався битися тільки з Хварен, Діані та Юрін.

  - Якщо зібрати багато людей, буде занадто шумно.

  Оскільки він майже завжди полює на самоті, то вважав, що таких товаришів було більше ніж достатньо. Якби кількість людей зросла, і вони теж повинні були б ділитися здобиччю, то це змусило б його зазнати нестерпних мук!

  - Що? Він збирається полювати лише з цими людьми? Він збожеволів?

  - Ти ж бачив трансляцію. Він дуже сильний.

  - Віід тоді завершив завдання тільки завдяки допомозі варварів.

  - Ми могли б увійти до в'язниці разом...

  - Поживемо - побачимо. Якщо йому потрібна допомога, він сам попросить.

  Бог війни Віід. Гравці, які хотіли стати його компаньйонами без хвилювання стежили за розвитком подій. Звичайно, Війду варто їх покликати, вони відразу ж пристосувалися б на допомогу і показували все, що в силах. Тому що вони вже мали велику честь перебувати в одному загоні.

  Хварено стурбовано запитала:

  - А який рівень у лицарів?

  - Приблизно 330-ий. Хоча елітні Темні лицарі можуть бути 380-го рівня.

  Серед елітних чорних лицарів не було, але Віід просто навів їх на зразок.

  - Рицарі з природи міцні, так що Танець чарівність може на них не вплинути.

  Коли Хварен згадала вміння чарівність, Жовтий замахав хвостом. Будучи танцюристкою, яка мала високий одяг і аксесуарські танці, вона не залишала байдужого чоловіка своїми сексуальними танцями.

  - От тільки у мене мало здоров'я. Що як я помру від одного удару Темного лицаря?

  - Тоді я відтягну їх на себе, і тільки після цього ти почнеш танцювати.

  - Я вірю в тебе, Вііде.

  Темні лицарі, тільки побачивши Віяда, відразу зреагували.

  - Ворог нашого ордену!

  - Засудник, який зруйнував орлот нашої віри і став причиною смерті первосвященика.

  Злоба людина, лукава мова переманила варварів на свій бік і разом з ними став проти нас.

  Темні лицарі, які люто обвинувачували Віїда. Вони всі разом кинулися в наступ!

  Іноді лицарі наполягали на поєдинці. З огляду на честь і гордість, вони давали гравцеві можливість воювати з ними сам на один. От тільки до Вііда це вже не стосувалося. Він став найбільш ненависним ворогом ордену Ембіні.

  Дзинь-дзень.

  Швидкість, з якою Темні лицарі - грома доспехами — кинулися вперед, навіяла справжній жах. Їхні сили атаки було достатньо, щоб пробити шкіру Королівської гідри. Тому, навіть якщо гравці були одягнені в важкий броню і приймали удари на щит, здоров'я та виживання швидко ублизили. Не кажучи вже про те, що їх удари могли паралізувати тіло.

  Але Віяда мав можливість захистити себе.

  Зажмурування!

  Техніка, яка обмежує поле зору, зате збільшує Виносливість і витривалість.

  Але це ще не все. Адже техніка сіячового ніжа місячного світла Вііда могла використовувати не тільки для атаки, але й для захисту. Під час нападу вона дозволила, щоб її нападники не вдалися до броні і цим наносити великий урон. Це стало можливим завдяки глибокому розумінню скульптора матеріалів, що зрештою дало можливість вати навіть з місячного світла. Але світло могло бути використане, і щоб осліпити ворога або ж окутати тіло захистом. Щоправда, в цьому випадку він не блокував фізичні удари, а захист від магічних швидко витрат ману, але Віід брав це до уваги.

  Віід міг би покритися з ніг до голови місячним світлом і зі широкою швидкістю за спиною кинутись назустріч монстрам, які бігають до нього. Тоді його точні удари мечем пронизували б противників на майже світських швидкостях! Він навіть міг би сфокусувати світло і бити ворога, пускай це й збільшило б споживання мани. У такому разі вбивство монстрів не зайняло б багато часу.

  Щось подібне він вже зробив у конфронтації з сім'єю Калатропами! Битва з ними була в нормі багато часу, але технік виправлявся всього за тридцять-сорок секунд. Звичайно, в такому випадку майже повністю закінчувалися проживання і мана, через що після закінчення битви потрібно було добре відпочити. Однак використання Крилів світла давало можливість обходжувати монстрів і нападати з зовсім несподіваного боку. Те, що відкривало нескінченний простір для варіантів атаки.

  Проте, віду ніколи не мав можливості викластись у війні на повну. Здавалося, останній такий шанс випав при штурмі фортеці Ембіню, коли покликані боси в особі Бекена, Чорного змія і Королівської гідри виявилися сильніше, ніж очікувалось. Тоді, відрубуючи голови Королівської гідри, Віід намагався розкрити все, на що був здатний, але та виявилася настільки вимотована, що бій закінчився раптово швидко.

  - Я ситий по горло цією нудною полюванням.

  Віід розвивався саме тоді, коли більшість битв викликали у нього лише нудьгу. Водночас він не міг викладатися на повну, щоб збільшити Витривалість та силу. Тому заради ефективного полювання ми постійно чимось жертвували.

  Якщо вірити чуткам, підземна в'язниця була переповнена монстрами. Вікід, очікуючи постійних невпинних боїв, вирішив уникнути навиків ману.

  - Земляна, перетворить всю землю на багно.

  Дух землі з'явився в мить ока. Окрім виклику, він мусив постійно витрачати багато манів на Вііду, але це була плата за добре виконавця накази товариша. Крім того, швидкість відновлення мани у Віада була настільки високою, що він міг покликати стільки духів, скільки йому хотілося.

  - Дух землі, для виконання наказу найкрасивішої людини на Версальському континенті, Уїда, прибув. Зараз же перетворю землю в бруд.

  Духи зазвичай були зарозумілими, а після ритуалу заклик не з’являвся відразу. Навіть якщо за справу брався досвідчений Заклинач, рідко який дух був дуже слухняним. Проте Земляної прибув, як тільки його покликали.

  У ту ж мить, що наближуються Темні лицарі опинилися по щиколотку в багнюці. Облачені в важкій облозі, вони зв’язалися між затягуючим болотом.

  - Що таке, це дух?

  - Дух землі? Так швидко з'явився!

  Спостерігачі появи земного гравця не приховували свого здивування.

  - Ура абсолютно харизматичної Віїди! Наказ завершено. Чи є ще якісь накази? Готовий виконати все що завгодно.

  Вікід, ніби роблячи вселенську милість, відповів:

  - Тримайся разом зі мною.

  - Дякую, хазяїне. Я не забуду вашої доброти. Навічно збережу її в глибинах землі.

  Земляної підняв величезний ком бруду і обвалив його на темних лицарів. Він не завдав багато шкоди, але оскільки в багнюці все-таки потрапляли камені, подібні удари противники проігнорували.

  Земляною був дух, який не витрачав багато мани господаря. Але тепер Вікід був настільки переповнений нею, що його зовсім не потрібно було берегти.

  - Земляною, можеш використовувати мою ману без обмежень.

  - Це честь для мене, пане.

  БУМ!

  Стовп землі, наче вулкан, злетів у небо.

  Віід же увірвався в стрій Темних лицарів, які вже встигли загрузнути в брудному болоті по бедра. Куди б він не ступав, під його ногами формувалася міцна земля, завдяки чому він ніколи не відчував будь-яких незручностей.

  - Ворог ордену Ембіну!

  - Сам з'явився, щоб зарубили.

  Захоплені брудом Темні лицарі підняли навпроти Вії мечі. Вони навіть загрузли по стегнах і лише зрівнялися зі своїми ненависними ворогами.

  Темні лицарі копали свої мечі на Віди. Але назустріч їм злетів його клинок, поставивши при зіткнення видати протяжний дзвін

  Дзин-дзун-плин!

  У місці, де стояли Темні лицарі, розбушена метиль.

  - Костерез!

  - Острое лезо!

  - Ілюзорний меч!

  Мечі лицарів засяяли від посильних їх закляттях. Тепер деякі з них мали таку силу, що були здатні легко перерубати кістки. Інші ж зосереджуються на силі та швидкості.

  Темні лицарі навіть використовували вміння, що розділяв один клинок на п'ять!

  З усіх боків на Віяда почали падати удари. Розвернувшись, він втік Костеріза, який міг би вбити, попавши у незахищене тіло, і зробив крок в сторону, щоб піти від іншого клина, вже було готового проколоти спину. Однак, вернувшись від цих ударів, він опинився на шляху п’яти ілюзорних мечів.

  Очі Віда спалахнули.

  - У такому навичкі напевно є якась слабкість.

  Слабкість, що походила в розсіювання сили та урона!

  - Танець мечей.

  Він плавно рухався, відбив п’ять клинків одним помахом.

  - Ох!

  Темні лицарі відчули сором через те, що їхні атаки не принесли бажаних результатів. Навіть об'єднавши сили і напивши одночасно, вони так і не змогли вразити ворога.

  - Костерез!

  - Продовжуйте атакувати!

  Віід переміщався між лицарями, наче амурський в’юн. Він більше не міг використовувати свої навики, коли опинився у такому тісному оточенні і відчув тепло їхньої шкіри.

  'Ближний бій і є найкращий спосіб битви'.

  Мечники діяли так з самого початку. Вони використовували різні навички, як - от віддалені випади. У їхніх ефектних ударах була неймовірна сила. І чим вищі вони були, тим більш руїнницькою була сила. Отже, мечники завжди відігравали провідну роль на полюванні.

  А в більшості боїв він користувався тільки технікою сіячого ножа та власними можливостями тіла. Розходячи ману по мінімуму, він робив все можливе, щоб збільшити майстерність і витривалість. І пускай з боку удари Темних лицарів видавалися швидкими і точними, Вікід був достатньо досвідченим, щоб їх уникнути.

  'Вони ... Такі повільні в порівнянні з смертельними ударами вчителя.

  Тільки по рухах ніг Віід міг приблизно здогадатися про напрямок атаки противників. З'єднавши ж у голові напрям ударів з місцем розташування Темних лицарів, він міг легко пересуватися між ними.

  'Після швидко і плавно, неможливо опинитися загнаним в кут, навіть биючись з безлічі противників'.

  Віід з'ясував це, наносячися і шукаючи удари мечем.

  Майстерність меча, що розірвалася аж до сьомого середнього рівня, стала основою його битви. Оскільки воно було вищим, ніж у Темних лицарів, Віід міг збивати удари противника до нуля, ширячи і атакуючи в заздалегідь заглянуті місця.

  - Триплет!

  Використовуючи свої навики, Віід проносився повз Темних лицарів і попутно пошкодив їх тіла.

  Після того як Бід використовував техніку, він зник серед противників. Він намагався приховати всі свої навики, бо його життя було цілком залежне від несподіваного майбутнього. До того ж, технологія сіячого ножа була ідеальною для боротьби з сильними і настільки бронованими противниками, як Темні лицарі.

  - Що?

  - Він пронісся крізь них.

  Темні лицарі дуже стомилися, але не відступали. Облачені з голови до ніг в латні обладнали, вони мали грандіозні Захисту і здоров'я, через що їх було досить важко вбити. Однак їхні удари не обмежувалися лише дрібними ранами, оскільки Віід боровся з демонстрацією Диявола.

  Темні лицарі були приголомшені, коли піддалися стрімкому нападу Віїда. У той же момент, використовуючи колоду між ворогами, вступила Хварена.

  - Танець чарівність!

  Сексуальний танець "Бубі-бубі", який можна було побачити тільки на сцені нічного клубу!

  Коли тіло Хварено злегка стосувалося Темних лицарів, вони наче зачаровані, застигли на місці. Після останньої зустрічі з Віідом, коли дівчина почала танцювати, навколо метеликів пурхали і розцвіталися квіти.

  - Танцор завжди повинен бути вишуканим!

  Хварен також використовувала навички розсіювання пилку! У тому місці, де вона пройшла, елегантно танцюючи, залишався звабливий аромат. Більше десяти темних лицарів, піддались її чарівністю, втратили будь-яке бажання битися далі.

  - Ах!

  Віід пробрався крізь рицарів і напав на решту без захисту священиків ордену. Убивство навіть найвищих з них не зайняло багато часу, оскільки вони були далеко від великого здоров’я.

  До того часу, як він розібрався зі священиками завдяки діяльності Хварен, число здібних битися Темними лицарями зменшилось до трьох.

  - Занадто просто.

  Вік і Хварен діяли як єдине ціле.

  Розкинувшись назад, Віід легко втік на три Темних лицарів і почав власне стрімке наступ.

  Кожен удар попадав точно в ціль!

  Віід використав металевий меч Кольдріма з надзвичайною ефективністю. Здавалося, він пурхав серед ворогів зі зброєю в руках. Було важливо завдати сильних і смертельних ударів, але на тілі ворога з’являлося багато незначних ран. Віід вбивав темних лицарів точно після накладання семи проклять демонічного меча. Він рухався так химерно і легко, що навіть важкі обладунки на ньому здавалися зайвими.

  Глядачі застигли з відкритими ротами.

  - Якого біса?

  - Як людина може так рухатися? Він взагалі помічає атаки Темних лицарів?

  - Та таке навіть запам'ятавши, не повторити. Від його ударів клинки противників змінюють напрямок свого польоту вже на середині шляху.

  Люди, які протирають знову і знов очі, не могли повірити в те, що вони бачили зараз.

  Ті, хто почав воювати за своє здоров’я, вміння і броню, були воїнами та лицарями. Навіть досягнувши певної майстерності, максимум, що вони робили - це використовували для блокування атак щита або виставлені вперед зброю.

  Віід ж ухилявся від ударів на відстані одного пальця, ще і встигаючи при цьому поражати слабкі місця противників. Ну, а якби глядачі дізналися, що він при цьому і стримується, щоб не показати всі свої навички та вміння, то взагалі б впали у депресію.

  - Навіть записи бої знаменитих мечників Версальського континенту так не вражають.

  - І все ж, він що, зовсім не відчуває страху? Як можна боротися в таких нерівних умовах?

  - Я знаю Віда, що бився верхи на виверні. Битва - це і справді його природний стан!

  Так глядачі думали про битву, яка розверталася на їхніх очах.

  Природні рухи Віада не могли зачаровувати. Нікого не здивувало б, якби він використовував деякі вправні навички у битві. Але рух став для всіх реальним відкриттям. Бій виглядав так, ніби Віід повністю занурився в нього і контролював абсолютно кожну свою дію. Так що навіть гравці зрозуміли, наскільки видатними були неймовірні рухи Віїда.

  - Його характеристики і вміння повністю оптимізовані.

  - Все, що він отримав, вкладено саме у бій.

  Високорівні гравці вміло використовували свої вміння. Залежно від обставин, вони застосовували найкраще з них для здобуття перемоги. Порівняно з цим Віід, наче людина, народжена для бітів, показував свої здібності до правильних суджень і дій.

  Якщо порівняти подібних гравців і учасників, їхня сила залежала від того, як вони діяли. Навіть у випадку застосування тих самих навичок вона могла відрізнятись від неба.

  Жодна нормальна людина ніколи не буде стрибати в центр натовпу гойдаючих мечами Темних лицарів і вже точно не спробує відбивати їх удари, щоб проскочити повз. Він не буде ризикувати і вибере найбезпечніший шлях, зібравши якомога більше товаришів для полювання.

  А від Віїда, де він без перешкод атакував ворогів, у глядачів закинула кров. Вони настільки збуджені, що опускалися в спостерігача без залишку.

  - Залишилося ще десять темних лицарів. І з ними дійсно боряться лише четверо гравців. Це могло бути можливим, будь всі вони 300-го рівня, але...

  - Подивіться на ту художницю! На ній же туніка тридцятого рівня.

  - Що, правда? Навіть не п'ятидесятого?

  - Її клас - художник. У бійці вона не бере участі. Тільки мазень на папері і займається.

  Юрін дійсно малювала темних лицарів, які не урочисто бровили їх у ролі безтовких першовідкриванців. З неохайними брідами і з носа волоссям, вони стояли в колготках замість обладунків.

  - А хіба шамана не має доброї зброї?

  - Це дуже відомий в Морі шаман. Одного разу ми були разом в одному загоні, але ... Вона навіть не 250-го рівня.

  - Хочеш сказати, що, незважаючи на це, вона може полювати на Темних лицарів? Дуже смішно чути подібне, навіть якщо ви бачите біля неї Віди.

  - Вперше бачу настільки славних шаманку і танцюриста, що беруть участь у війні. Якби я умів танцювати, я б з цією танцівницею...

  Від зорової похвали Віід ще більше замучився.

  "Так нудно".

  Його противники мали великий підхід до справи. Рицарі не виявляли сердечності і атаки, вкладаючи у удари всю свою силу. Якби Вікід мав такий рівень, як колись 300-ий, йому б довелося сильно наховатися, щоб перемогти таких противників. Але зараз, на 370-му рівні, боротися з ними виявилося простіше. Таким чином, у невигідних умовах Віди противники наганяли лише тугу за домом.

  'Вони занадто слабкі'.

  Навіть напад на декілька темних лицарів не мав для Віди якихось проблем. Так він і зайшов у підземну в'язницю, вирізаючи всіх, хто потрапляв йому на шляху. Через те, що Хварен кожного разу приспати частину ворогів, вбивство монстрів не займало багато часу. На темп полювання також вплинуло те, що через велику кількість глядачів Віїд перестав спеціально пропускати удари ворогів для підвищення характеристик. І після того, як він створив скульптури, швидкість відновлення його здоров'я та мани була вище нікуди, і тепер він міг боротися без перепочинків трохи довше.

  Невдовзі перед Відом з’явилися монахи ордену Ембіню. Це була досить сильна група противників, які використовують в атакі переважно серії блискавичних ударів руками і ногами.

  Тоді Віід об'єднав Техніку сіячого ніжа з іншим умінням. Це стало можливим завдяки тому, що вона брала зброю і не перешкоджала своїм здібностям з майстерності меча.

  - П'ятнадцятьцатикретний удар.

  Вжик-вжик-Вужок!

  Віід без вагань вломився у ряди противників, і вони безжалісно рубали мечем. Він не виявляв до них жодної милосердя чи поблажливості.

  - Кулак молота!

  Монахи підіймали кулаки і завалили на нього цілий град. Однак, коли він надів на Віїда екіпування було настільки добре, що навіть не завдав йому жодних проблем.

  - І ви думаєте, це удар?

  Він затримався від очей Віїда. Навіть після пропущення серії ударів його Виносливість і Витримка не підвищилися. І оскільки характеристики не покращувались, то в нього більше немає потреби стримуватись.

  - П'ятнадцятьцатикретний удар.

  Вжик-вжик-Вужок!

  Віід став жорстоко вбивати противників. Вражаючи їх тут і там, він відчував настільки сильну образу за непрожиті риси, що навіть перед смертю ворога марно використовував свої навики. Віїд так розгулювався і люто винищував ченців, що деякі глядачі відчували до них жалість. Проте, незважаючи на неефективність всіх його дій, швидкість відновлення мани була настільки високою, що витрачене відразу компенсувалося

  - Вііде! Ти зайшов так далеко!. Я багато чув про твої брудні злочини. І я особисто відімщу за орден Ембіню.

  До групи швидко наближався Елітний Темний лицар з розвіваючим плащом. Якби на місці Віада в цей момент опинився хтось інший, то навколо запанувала б хвиля і напружена атмосфера.

  - Елітний Темний лицар, як чудово побачити тебе тут. Меч Цезаря!

  Коли Віід кинувся назустріч і ввірявся від атаки лицаря, він активував свої найсильніші навички.

  -Кхо!

  Лицаря відкинуло до протилежної стіни.

  Вікід ж продовжував рубати мечем.

  - Навіщо ти тут? Зараз же умри. Помри! Помри!

  Елітний Темний лицар впав на бік і зігнив дух.

  - Екіпування!

  Віід облизнув нижню губу. У нього пересохло у роті, а в горлі зачинилося.

  Варто скористатися можливістю і отримати якомога більше досвіду та збільшення майстерності меча.

  Ба-а-ам!

  Кранч! Бум! Дычь!

  - Кхе!

  Бум-бум!

  Віід, завантажившись з головою у полювання без будь - яких ударів для підвищення характеристики, залишав від монстрів тільки неформні шматки м’яса.

  Глядачі, наступні за ним, відставали все більше і більше.

  - Ух...

  - Так ось чому кажуть, що в місцях де пройшов Віід, монстри зникають.

  - Ну і жахливий у нього характер. Він не залишає нікого, і продовжує рубати, зрубувати та ще раз різати.

  - Ви теж це бачили? Він вдарив вже мертвого монстра щонайменше три рази, перш ніж той впав на землю.

  - Вперше бачу такий спосіб полювання.

  - Схоже, його темна репутація склалася не тільки з чуток.

  Глядачі в поспіху йшли. Їм стало страшно перебувати поряд з людиною, про яку ходили такі страшні чутки. Але навіть відійшовши на пристойну відстань, вони все ще могли чути його голос. Викрики після вбивства п'яти Темних лицарів і купи послідовників ордену Ембіні.

  - Треба полювати ще швидше!

  - Как?

  - Вогоньки, явитесь.

  Переповнений маною Віід викликав відразу вісім висококласних духів вогню. Зі сяючими тілами вони прийшли на поклик і влаштували велике вогняне шоу, яке показує їхню повагу. Він мав таку владу над ними.

  - Ти кликав нас, про найбільший під цим небом творець?

  - Пограйте з вогнем небагато. Починаючи з кінця цього проходу, заполоніть все вогнем.

  - Зрозуміли, господаре.

  Завдяки отриманій від пошукового загону інформації Віід знав все про підстерігуючі попереду небезпеки. Ні пастки, ні численні монстри не були для нього сюрпризом.

  - Переконайтеся, що там, де пройде вогонь, немає людей.

  Віід попередив духів тому, що можна було випадково вбити когось з гравців в інших полюючих загонах.

  - Ми не пошкодуємо наших життів для виконання вашого наказу. Це велика честь, що ви запросили нас і призначили виконувати таке завдання.

  Проходи підземної в'язниці були заповнені Темними лицарями та іншими монстрами.

  - Кх.

  - КХА-кха.

  Повітря навколо монстрів потроху накочується.

  - Кхе-хе!

  Жахливі монстри захопилися кашлем! Після того як величезні язики полум’я почали заполонити прохід, вони з криками болю бігли назовні.

  - Ось і мій урожай. П'ятнадцятий удар!

  Всі, хто втік з полум'я монстри помирали від рук Віїда. Як селянин з косою в руках, він точно скликав свій урожай із голів монстрів.

  - Це і є смак полювання.

  Трупи виникали перед Віїдом, як гриби після дощу. Правда, невдовзі після виходу предметів всі вони зверталися до сірого пилу, з якого Війд зібрав все найцінніше і завантажував на Жовтого. Його руки загребували все з небаченою швидкістю

  - Ха! Це вже не смішно.

  - Так взагалі можна полювати?

  Люди вперше бачили щось подібне. Зазвичай загони займали місце в проході або кутах великої печери, а потім перебивалися на болтівню, готувати їжу та відпочивати і займалися нешвидким полюванням. Якщо ж монстрів не було достатньо, вони просто перебиралися на нове місце.

  У більшості випадків ватажками були злодії, авантюристи або Вбивці. Адже головне, що від них вимагалося - це находження по слідах монстрів кращих мисливських місць та стеження за станом учасників підрозділу. Від розуміння їх рельєфу та особливостей монстрів і помічала ефективність полювання загону.

  Але Вікід був іншим. Він не обмежувався ходінням або сидінням на одному місці. З огляду на особливості підземелля він полював на цілу територію величезної в’язниці.

  - У нього, мабуть, до біса добре росте досвід.

  - Подивіться на здобич. Швидкість полювання така висока, що випадають тонни.

  Ті, хто з’являвся на горі, мали лише заздрити!

  Щоправда, Вікід міг так полювати лише завдяки швидкому задоволенню здоров’я та мани. Навіть маючи його, вибраний спосіб боротьби мав очевидні межі. Все було б набагато складніше, якби Хварен не зачарувала і знешкодила цілі групи монстрів. Не говорячи вже про Діану, яка мала виняткові здібності шамана і часто набула успіху у битві. Адже якби не її збільшуючі Силу і Ловокість заклинання, Віід ніколи б з такою легкістю відбивати атаки Темних лицарів.

  Сражання стало набагато коротшим і простіше в багатьох сферах завдяки Діані.

*

  Один з тих, хто полював у підземну в’язницю, був призначений для відпочинку.

  - Тьфу-ух.

  Воїн витер піт, що стікався по чолі.

  - Монстри тут, звичайно, мають величезні рівні.

  Священики, не думаючи про приведення скомканних рясів, впали на землю.

  - Як тільки повернемося в Мору, обов'язково похвалююся перед друзями. Ми серйозно полювали в цьому підземеллї.

  - Пф-т. И не говори. Вони не зможуть знайти тих, хто вже стільки досвіду отримав.

  - Ми боролися сім разів за дві години. Буде неймовірний бойовий запис.

  - Знаєте, цього року це моя найбільш напружена боротьба. Монстрів дійсно було багато, так що це справді чудове місце для полювання.

  - Нам трохи не вистачає сил, хоча, начебто, так загін з сімох. Наступного разу прихопимо з собою ще одного додаткових мага і лицаря.

  Під час розмови загони організували для відпочинку. Як раптом з тунелю перед ним з'явилися одинадцять безжалісних Мисливців-реретиків ордену Ембіну.

  Учасники загони схопили зброю і вскочили з місця.

  - Тоді нам не дадуть відпочити.

  - Як бути? Вони від нас ще далеко, може встигнемо піти?

  Поки гравці стурбовано ділилися своїми поглядами, з ще одного тунелю поруч із місцем знаходження Мисливців-еристів виникли люди і якась велика істота. Попереду швидко біг у чорні обладунки, шолом і рукавички Даллока хлопець. За ним, практично не відставаючи, верхи на биці летіли старий найманець і три дівчата.

  - Танець чарівність!

  Танцовиця, яка зістрибнула з бика, ввела у замішання частину противників.

  - Своїми тремтячими очима придивляйтеся жахові видіння.

  Мисливці-теоретики не мали великого самовладання. До того ж вони були чоловіками, тому танець Хварен з легкістю прикував їх погляди. Що вже казати про виняткову здібність Діані, яка накладала прокляття навіть не сльозила зі спини Жовтого.

  - Милосердний бог Ембіну, ти залишив мене?

  - Я єретик. Покарай мене!

  Поки Мисливці-еретики кричали, Віїд замахнувся мечем.

  - П'ятнадцятий удар!

  Техніка, не призначена для відпочинку або перенаправок. Віід просувався вперед, точно порушуючи слабкі місця противників. Завдяки Дайні його Сила, Локкість та інші характеристики були збільшені 'в сто разів'.

  - П'ятнадцятий удар!

  Використовуючи навички для ефективного полювання проти групи противників, Віід накинувся на Мисливців-еретиків. Деякі з них прийшли в себе і підняли на мечі, але все було марно. Вони потрапили під прокляття демонічного меча, і тепер їхні тіла горіли, рани кишили черв’яками, а волосся перетворилось на змія.

  Як тільки бій закінчився Юрін, спустившись з Жовтого, швидко вихопила колишні речі.

  - Двинулись!

  Зачистивши Мисливців-теоретиків за мить, загін роївся до наступного пункту призначення. Він несеться зі швидкістю блискавки! І коли попереду з гуркотом у потоках гарячого повітря вилетіла нова група ворогів, вона була тут же знищеною, як і ще одна, але вже далі.

  Гравці, які хотіли до цього, повністю розгубилися.

  - Якого біса?

  - Вони так швидко перемогли Мисливців-теоретиків... Ви бачили, як працював ногами їх мечник? Навіть якщо він використовував навички, як взагалі можливо атакувати ворогів під таким кутом? Він же з легкістю зайшов їм за спини і просто розрубав на шматочки, пускай при цьому і отримавши кілька ударів.

  - А вам не здається, що він спеціально дозволив по собі потрапити?

  Не минуло й п’яти хвилин, як з тунелю прибігли Віїд, Жовтий та інші — нова група людей. Це були глядачі, що слідували за Віїдом від річки Плач.

  - Простите.

  - Що?

  - Віід і його команда тут тільки що не проходили?

  - Віід?

  - Бог війни Віід. Вони пішли не в цьому напрямку?

  Молодий воїн говорив швидко і з тривогою, ніби боявся пропустити щось важливе!

  - Я не знаю такої людини... Але тут був один загін, який прибув верхи на чорному бику. Вони зачистили Мисливців-еристів і пішли далі.

  - Мисливці-теоретики!

  З натовпу прибувши, пролунав новий голос:

  - Скільки їх було?

  - Одинадцять.

  - Одинадцять! За скільки хвилин їх вбили?

  - Як сказати... Це сталося дуже швидко.

  - Але все ж, якщо точніше?

  - Приблизно за дві-три хвилини?

  - Так швидко!

  Глядачі, радісно воскуючи, побігли у тому ж напрямку, куди пішли Вінд і Жовтий.

  - Що це тільки що було?

  - Не може бути... Це був Віід? Бог війни Віід! Він полює у підземній в'язниці!

*

  Дихаючи, Дайні слідувала за Віідом.

  - Він справді... Дуже виріс.

  Зустрінений нею колись в Лавіасі скульптор полював без будь-яких компаньйонів, у повній самоті, і це викликало жалість. Тому вона і запропонувала полювати разом. Незважаючи на обмеження класу скульптора, Віяді вже тоді відчував сильну волю і силу під час бою. Скульптор, який заліз настільки далеко, що був готовий приймати удари монстрів для підвищення характеристик і навіть використовувати вміння ковальа та кравця. У Лавіасі він готував для неї їжу. І поки вони не бачилися, досяг у готуванні вищого рівня. Він навіть притягнув бика з собою по клічку Жовтий.

  - Що це за безглуздий бик?

  - Му-у!

  - Юрін, якщо залишилася фарба, пофарбуйся його в жовтий колір.

  - Му-у-о!

  Під час короткого відпочинку, після багатьох бітів, можна було спостерігати сценки підтрунювання над Жовтом з боку Вііда. Юрін і Хварен також не були осторонь.

  - Брат, врешті-решт його з'їдять. Навіщо розмальовувати?

  Вона має рацію, на Чеджу є дуже поживне і смачне м'ясо. Вони теж чорний колір.

  - Му-у!

  Жовтий жаліво і гірко плакав. Однак він не завжди зазнавав нападок. Коли настав час обіду, Віід добре годував його поживним сіном. Юрин пригощала його цілющими травами, а добра Хварена поїла і прасувала по морді.

*

  Другий день полювання у підземній в'язниці!

  У ранковий час, коли більшість ще спала, Віід прокинувся і увійшов у гру. Коли вони зайшли глибше в підземний підземелля і вирішили вийти з гри, щоб перепочити, глядачі вже не могли йти за ними.

  Після короткої перерви на сон Віід, чекаючи інших учасників загону, вони робили скульптури зі світу. Дайні теж зайшла в гру раніше, тому зараз вони обидва залишилися.

  Вікід, повністю мовчазний, занурився у створення скульптури. Важка атмосфера повисла між ними.

  'Це мій шанс поговорити'.

  Важко, Дайні почала розмову:

  - Вибач.

  - Да?

  Голос Віада був неприємний і дуже насторожений. Саме так, як колись під час першої зустрічі в Лавіасі. Тоді він був таким підозрілим, ніби вона збиралася пограбувати його і забрати всю здобич.

  - Що за скульптура ти зараз робиш?

  Кожен рух Віада супроводжується яскравим буйством барв. Вони переплелись і змішувалися, створюючи безліч відтінків. Вони росли при змаху руки і затухали, підкоряючись згинові зап’ястки.

  - Нічого особливого. Я просто тренуюсь.

  Скульптура, яку робив Віід, поступово набувала людської форми.

  Дайні тихо сиділа поруч і уважно спостерігала за його роботою. Побачивши, як Вікід намагається надати форми скульптурі, вона розуміла, наскільки це важко. Кількість кольорів вже була закладена, а їх ще й потрібно було якось поєднувати один з одним.

  Не витримавши важкої мовчання, Дайні знову завела розмову:

  - У тебе є кохана дівчина?

  Але коли я лише озвучив це питання, воно розхвилювалось. Їй було страшно почути відповідь, оскільки статуя богині Фреї була зроблена Відом у Морі. Усім серцем вона сподівалася, що він як і раніше її любить.

  Віід похитав головою.

  - Ні.

  Зробивши своє розчарування, Діані відповіла:

  - Ось як. Даремно я запитала. Вибач.

  - Та нічого, все нормально.

  Віід знову зосередився на створенні скульптури. Хоча його здатність до концентрації була настільки великою, що навіть під час відпочинку він міг створювати скульптури, тепер це було досить дивним відчуттям. І це було не тому, що він захопився під час роботи, адже так робив завжди, коли був в компанії знайомих.

  Тим не менш Дайні занепокоїли його слова, вона не могла їх зрозуміти.

  "Можливо, він так відповів, оскільки вже пережив розставання. Тоді все нормально.

  Намагаючись заспокоїти серце, яке торкнулося серця, вона знову завела розмову:

  - Тоді... можливо є дівчина, яку ти любив у минулому?

  Хоча Діані часто діяла несподівано і навіть у минулому лікувала монстрів та вурдалаків, їй потрібно було зібрати велику кількість сміливості, щоб поставити таке запитання.

  Пальці Віїда зупинились на мить, затремтячи від напруги. Але він швидко справився з ним і відповів:

  - І в минулому такої дівчини не було.

  - Не може бути! - Дайні ледве посміхнулася. - То ти ніколи нікому не зізнавався у любові, ні разу в житті?

  - Вірно, тому що було нікому.

  Дайни стиснула губы. Вона не очікувала такого безсердечного, який спричинив у розпачі відповідь.

  - Ясно. Тоді я ненадовго відійду, мені потрібно дещо зробити.

  Вікід, навіть не глянувши в її сторону, сказав:

  - Роби, як вважаєш потрібним.

  - Що ж...

  Дайні покинула гру.

  - Уф.

  Віід розвів скульптуру, яку ми створюємо. Осліплюючі очі кольору зникли, і навколо знову згущався морок. Залишився тільки потріскуючий вогнищ, над яким він повісив котел і почав готувати їжу.

  - Жовтий.

  - Му-у! - Піднявши голову, відповів льодяний бик.

  - Знаєш, хто була та дівчина?

  - Му-у!

  Жовтий, вилюючи коротким хвостом, нахилив голову. Він показав, що бачить нерозуміння і повністю зосередився на цьому.

  Віід спокійно продовжив:

  - Моя перша любов.

  Перша любов, яку люди ніколи не забули. Навіть через багато років спогади про неї не забували в людей з голови.

  - Її звати Дэнни... Вона шаман. Я вперше зустрів її в Лавіасі.

  Зустрівши її зараз, він не зміг її відразу дізнатися через прокляття, яке занадто сильно спотворило зовнішність. Тим не менш це була саме вона, та дівчина, з якою він обговорив всі теми на світі і в кінцевому підсумку відкрив своє серце.

  Будучи шаманом, вона чудово володіла вміннями і заклинаннями. І так часто їх накладала, що здавалося, діяла вже за звичкою. Але Вікід зміг дізнатися її, тільки коли вона заклинала до нього.

  - Дай мені. Це була вона. Як же я міг забути когось настільки важливого?

  Зустрівши її в компанії інших дівчат, Віід не подав виду, що дізнався про неї.

  - Через стільки часу я був радий її побачити. Вона вижила... Зробила операцію і почала нове життя, і можливо, вирішила забути минуле? Не знаю, чому вона зробила вигляд, що не впізнає мене, але на це є якась важлива причина.

  Ясними і великими очима Жовтий дивився на Віїда.

  У простодушному зрочці бика віддзеркалювався сумний, з опушеними плечима хлопець.

Глава 9. Скаталец

  МЕЧІ роздягнулися і почали працювати інструкторами тренірових залів у селі орків та королівстві Розенхайм. Через низьку заробітну плату, охочих працювати там не було, тому вони змогли з легкістю зайняти вільні місця.

  МЕЧІ зайшли в роботу, взявши на себе повне управління залом.

  - Всі, хто хоче навчитися володіння мечем, приходьте в треночний зал!

  Але гравці дуже байдуже ставилися до цього.

  - Тренувальний зал? Там же граються з чучелом.

  - Навіщо напружуватися і вчитися володіння мечем? Адже можна піти полювати і освоїти все на практиці.

  З МЕЧами навіть глузували новачки!

  Однак, багато нових гравців прийшли в тренувальникичний зал через цікавість. Вони прийшли туди, тому що не могли покинути східне місто або село протягом перших чотирьох тижнів.

  - Візьміть меч ось так... Не розмахуйте ним з усієї сили, зосередьтеся на точному ударі. Головне тут не тикати куди потрапило, а стежити за рухами монстрів і бити в слабкі місця.

  МЕЧІ мали великий досвід у додзі, тому вони легко навчали початківців.

  - Якщо ви підете в тренувальникичний зал, то вас навчать боротися.

  - А хіба в цьому є необхідність?

  - Звичайно, це обов'язково потрібно зробити. На полюванні різниця між звичайними людьми і тими, хто навчався, величезна.

  Поява МЕЧей стало достатнім, щоб вербуючих гравців у загони люди змінили свої викрики:

  - Шукаємо мечника. Приймаємо тільки тих, хто пройшов хоча б одноденне навчання в треніровому залі.

  По правді кажучи, більшість початківців були не на висоті. У реальному житті вони не мали досвіду інтенсивної фізичної активності або брутальних боїв, тому їх легко впадали у паніку через обличчя з проворними монстрами. Тож після невеличкої практики володіння мечем стало значно легше полювати.

  Оскільки інструктора навчали боротися з різними видами монстрів, невдовзі перед треновими залами навіть почала вилаштовуватися черга гравців, які прибули зі сусідніх королів. Кожного разу, коли МЧІ проводили заняття, збиралося цілий натовп. Казали, що часом від 500 до 1000 гравців сиділо і пильно стежило за показом тренерів прийому.

  - Меч гострий, чи не так? Але вам не потрібно його боятися, бо коли ви оволодієте ним як слід, то зможете захистити себе і своїх товаришів.

  Уроки 501-го МЕЧа були спокійними. Він мав свою особливу кулю, оскільки був майже наймолодшим і знав, як правильно обходитися зі старшими товаришами. Для дорослих він порівнював свого племінника, тоді як для молодших учнів був привітний, як старший брат.

  - Такий класний.

  - На вигляд він трохи грізний, але, здається, все-таки хороша людина.

  Кожен чоловік здається крутим, коли повністю віддається своїй справі! На уроках фехтування мокрі від поту і енергійно рухливі вчителі та учні виглядали досить привабливо. Але це було те, що дівчата не мали шансу побачити.

  Той, хто працював у селі орків як інструктор 49-й МІЧ, показував, як діяти мечем. Він мусив рухатись повільно, щоб нові учні могли повторювати за ним.

  - Чвік. Не виходить, інструктор.

  Самиці орків, що розміщувалися у них на животі та ягодах жиру рухались не так просто. У такі моменти інструктора тренерового залу брали за справу особисто.

  - З цього боку, ось так...

  Вони злегка обіймали дівчат за талію і, тримаючи зап’ястя, описали траєкторію руху меча.

  Такі дотики видавалися цілком природними!

  Задоволені усмішки застигли на губах MeЧей-учей, які діяли в якості інструкторів.

  - Наставник, ви такий надійний.

  - Якщо у вас буде час, заходьте з нами на полювання? Чвік-чві.

  МЕЧІ приймали пропозиції від орків-дівчаток.

  - Звичайно.

  Під час полювання інструктора продовжували навчати учениці бою.

  - Я Річі. Чвік. Ми можемо знову зустрітися?

  - Мене звуть 49-й МЕЧ.

  Раптом навіть запити в друзів, яких так бажали МЕЧі, пройшли гладко.

  - А нам можна відвідати додзьо під час перерви?

  - Давайте зустрінемося в парку розваги.

  Завдяки такій зухвалості дівчат деякі учні пішли на своє перше побачення. Але, а сміливо їх закінчували, поспішали поділитися своїми подвигами з рештою учнів.

  - Ми пішли з нею в парк розваг... Хе-хе. Старші брати, товариші, не дивуйтеся! Я першим взяв її за руку.

  - 49-й МЕЧ! Ти здурів? Що б ти робив, якби отримав за це ляпас?

  - Я що, спеціально? Ми гуляли біля фонтану і ненавмисно торкалися руками. Вона не шепохнулася, і тоді я взяв її за руку.

  - Не шепохнулася?

  - Важко пояснити. У мене було таке дивне відчуття, як ніби я повинен тримати її за руку.

  - Хіба так буває? Зазвичай, коли дівчина бере руку за руку, у відповідь отримує ляпас.

  - Ну-у... Здається, що це можна зрозуміти лише після того, як ви самі його відчуєте.

  Учні та вчителі, слухаючи від своїх більш досвідчених братів у сердечних справах, згоряли в мріях про власну любов.

  Однак у фехтування навчалися не лише дівчата. Умілість меча привчали багатьох чоловіків. Жінки і чоловіки разом вчилися в треніровому залі. Це стало можливим тому, що коли б майстерство меча учнів досягало середнього рівня, то змінювалось і навчання від інструкторів.

  МЕЧІ, здавалося, лише показували прийоми, які учні старанно повторювали. Але навіть від одного вони швидко підвищились.

  Невдовзі гравці, які хотіли стати учнями, набралися цілого моря.

  - Інструктор, навчіть мене!

  - Ми хочемо полювати. Будь ласка, поставте нас на правильний шлях.

  - Скільки сьогодні занять?

  Після того як люди почали поширювати чутки про те, що на тренуванні в залі можна було підвищити майстерність меча, почало приходити дуже багато людей. Навіть ті гравці, що через чотири тижні залишили поселення і почали полювати, прийшли до тренірового залу.

  Багато з них були й вищими за 200.

  Тренувальники зал з чучелями були передані МЕЧами в місце навчання реального бойового мистецтва. Хоча їм було важко через наплив гравців, вони приймали всіх тих, хто хотів вчитися. Навіть повні новачків, які не мали в кишені жодної монети.

  - Щоб стати офіційним учнем, внесіть внесок у дев'ять буханок ячмінного хліба.

  - Эй!

  - Ви не зможете стати бійцями, поки не зрозумієте відчуття голоду. Насправді лише голод може пробудити справжню силу людини.

  Невдовзі учні МЕЧей, чоловіки і жінки різного віку поширилися по всьому Версальському континенту. Їхні міцні плечі і проникливі очі, а також дивні розмови між собою заповнили всі простори від королівства Розенхайм до гір Юрокіна.

  Воїни з мечом, прикріпленим на лівому боці пояса, шукали нових товаришів.

  - Рада зустрічі.

  - Скільки років, скільки зим! Здається, останнього разу ми бачилися в треніровому залі. Чи не дозволите з вами полювати?

  - Звучить добре. Скільки тобі років?

  - Дев'ятнадцять.

  - Значить, одногодки. Ти з якого племені?

  - Мій майстер 385-й МЕЧ.

  - А я навчався у 417-го МЕЧа, старший брат.

  МЕЧІЙ у королівстві Розенхайм і горах Юрокіна тепер називали Майстрами меча.

*

  МЕЧІ також не закинули своє бажання полювати на найсильніших монстрів Версальського континенту.

  - Ми ж не забули про свою честь. Чи не варто нам перемагати якогось дракона чи чорного змія хоча б раз на місяць?

  Працюючи інструкторами, вони полювали кожну вільну хвилину намагаючись ще більше покращити свої вміння.

  Майстерність меча швидко поліпшувалась лише у битвах проти сильніших, ніж гравців. Тому на слабких монстрів, які легко помирали, МЕЧі взагалі не звертали уваги.

  У більшості випадків, МЕЧі набули широкого визнання за рахунок полювання. Адже навіть гострі скелі швидко ставали рівниною, якщо з’явиться хоча б двоє.

  - Старший брат, мені нудно. Може, піднімемося туди?

  - Хм, а це здається цікавим.

  Ця подія на горі Юріна підбадьорила мене. Для них це був чудовий шанс отримати цінний досвід пересування по важкопрохідній місцевості.

  Четвертий і п'ятий МЕЧі метр за метром подолали гребінь гори, де інші не зробили б одного кроку.

  - П'ятий.

  - Так, старший брат.

  - Якщо ми відступимо звідси, то помремо?

  Вони були на такій запаморочливій висоті, що нижня половина гори опинилася закрита хмарами. П'ятий МІЧ подивився вниз з гребеня і негативно похитав головою.

  - Виживемо. Ви можете схопитися за гілки дерев, що ростуть на горі, і відштовхнутись від них, підкинути тіло вгору. Тоді, встромивши меч у скелю, він вислизне вниз.

  - Хм, і ми дійсно не помремо після такого?

  - Звичайно.

  - Мені нудно. Може, тоді зараз зістрибнемо?

  Вони говорили так рішуче, що зуміли б будь-кого, хто їх почув. Без сумніву, якби вони померли, то втратили б досвід у навичках, рівнях і навіть можливо через те, що вже не мали би надетого спорядження на них. Однак П’ятий МІЧ поводився, як нічого не було.

  - Схоже, це буде весело?

  - Тоді я стрибаю першим.

  За допомогою всього, що має місце, Четвертий розігнався і стрибнув з гори.

  Свободи, наче вітер, знали смак авантюрізму.

*

  Через три дні після входу до підземної в’язниці Віід дістався місця ув’язнення полонених з ордену Металоста. Він міг би зробити це набагато швидше, якби зосереджувався виключно на просуваннях до мети. Але він також займався знищенням усіх монстрів, так що це зайняло набагато більше часу.

  Зруйнована Віда була достатньою, щоб знищити величезну кількість монстрів, але навіть він не зміг би зробити це так швидко без допомоги Жовтого.

  Під час подорожей простодушним вілом не раз їздити на ньому верхи, наче кіньми. Він боровся на високому рівні швидкості, мав досвід і розвинув власні навики. Однак у підземній в'язниці не було місця, щоб добре роздобутися, через що Віід використовував його здебільшого для збору здобичі.

  Але цього разу Жовтий сам знайшов корисні застосування. Приблизившись до чарівних лицарів, він зі всіма сил копали задні копитами ворога.

  Найбільший удар бика!

  Коли Темні лицарі отримували його, вони тяжко валилися на землю. Цей удар нічим не поступався атакі меча Цезаря. У Темних лицарів, які піддали йому, було так мало здоров'я, що навіть такі слабкі дівчата як Дайні та Хварен могли добити їх легким ударом дубинки або кинджала.

  Після того, як дівчата почали справлятися з Темними лицарями, мисливцями-еретиками та іншими монстрами разом із Желтом, ефективність полювання загону ще більше зросла.

  - Му-у!

  Як бойовий бик, Жовтий смакував кожен свій удар, наче маленьку перемогу.

  - Молодчина, Жовтий.

  Дайні гладила його по голові, і він від задоволення вмахував хвостом.

  Іноді Віід з сумом сіяв на Дайні, але Жовтий не надав цьому будь-якого значення, насолоджуючись лайкою дівчини. Як сказано в одній приказці, був 'що горох об стіну'.

  Проте Вікід зауважив, що швидкість полювання зросла.

  Нарешті він почав виправдовувати хоча б вартість трави.

  Скупи на похвалу Виід! Спостерігаючи, як відданий Жовтий тягав на собі мішок з здобиччю і брав участь у битві, він не міг не підбагатити собаку:

  - Яка зараз ринкова вартість корейських биків? Краще тебе не продавати, поки не з'явиться людина, яка готова заплатити високу ціну за м'ясо.

  Ось так підземна в'язниця була пройдена!

  Це був дуже великий лабіринт, але Вікід ніколи в ньому не заблукав. Оскільки інші гравці вже досліджували печери, то він зміг пройти весь шлях завдяки їхнім вказівкам і допомозі Земляного.

  Священики ордену Металоста стояли перед ними дуже виснаженими і одягненими в брудні чорні мантії.

  - Хто ти?

  - Я переміг орден Ембіну і прийшов вас звільнити.

  Віїд пред’явив реліквію ордену Металоста, і тоді священики йому повірили.

  - Чому ти прийшов до нас тільки зараз?

  - Я думав, що ми тут старіємо і помремо.

  Священики були засмучені, коли Віка не врятував їх швидко! Таке бувало, коли гравці виконували своє завдання несхвально.

  Але Відад мав виправдання.

  'Я створив скульптуру, продав здобич, дав завдання і прийшов, як тільки звільнився. Я зробив все, що міг.

  Віід умів поводитись з гідністю в будь - якій ситуації! Можливо, інші гравці через брак терпіння і відсутність сорому могли б навіть розсердитися на старих священиків, але тільки не він.

  - Вибачте. Мені довелося бути обережним, оскільки залишки ордену Ембіню ще десь ховаються. Поки давайте швидше виберемося звідси.

  Оскільки священики деякою мірою були його клієнтами, Віід не забував їм дружньо посміхатися.

  - В будь-якому випадку, дякую, що врятував нас.

  Священики встали зі своїх місць. Тоді він швидко зняв їх за щиколотки металеві кайдани, навіть не будучи злодієм. Він просто скористався кузнічними навичками і повністю їх розібрав. Адже що-небудь, а дозволити собі пропустити шанс дістати гарну залізну сировину він ніяк не міг.

  - Звільнити і нас теж!

  У місці ув’язнення священиків ордену Металоста містилося багато інших полонених. Гноми, ельфи, варвари і мисливці з маленьких поселень по всій Півночі. Лише одних було коло 30 п’яти. Віід звільнив їх усіх.

  Приблизно в той же час гравці, які полювали поруч, отримали завдання врятувати полонених ордену Металоста, підтягнулися до місця подій.

  - Що, він вже тут?

  - Як він зміг так швидко дістатися?

  Учасники завдання були приголомшені, бо не сподівалися, що навіть такому гравцеві, як Віїд, вдасться так швидко пристати до полонених.

  Зрештою настав час залишити підземну в’язницю. Це було зовсім не складно, оскільки глядачі, які слідували за Віїдом, тепер полювали у всіх куточках підземного підземелля, а ті хто брав участь у виконанні завдання гравці винищувались на шляху монстрів.

  - Ще раз дякую тобі за наше спасіння.

  - Я тільки зробив те, що повинен був.

  - Тоді у нас є до тебе ще одна справа. Ти можеш почекати?

  - Так. Якщо це справедлива справа, то я готовий чекати на все необхідне.

  Під суворим поглядом Віїда та інших учасників роботи священики ордену Металоста увійшли в храм, розгрібували уламки і запалили смолоскипи. Потім провели ритуал, який заспокоїв мстивих духів річки Плач.

  Шіа-а!

  Стихійні та застійні води річки попливли на захід.

  Дзинь!

  Це була досить значна компенсація. Нагорода за те, що Орден Металоста знову повернувся до життя.

  Вікід не досліджував підземелля, щоб врятувати ув'язнених. І, чесно кажучи, більшість нудної роботи поклав на інших гравців. Проте він отримав новий рівень.

  Юрин, Дайні та інші учасники завдання, завдяки отриманому в якості нагороди величезного досвіду отримали відразу по десять-двадцять рівнів.

  - Ура!

  - Це найкраще завдання!

  Для тих, хто брав участь у звільненні священиків - гравців нагорода виявилася такою великою, що вони б її не проміняли на жодні скарби.

  Вікід не заздрив їхньому зросту. Звичайно, з кожним новим рівнем азартних ігор ставало дедалі сильнішим. Але, на його погляд, набагато важливіше було розвивати навички і характеристики. У випадку, якщо гравці гналися лише за одними мірками, зрештою їх можливості все більше відставали від поточного стану справ. Розвиток сповільнився, так що в деяких випадках було навіть краще відкотитися назад.

  Ще однією зміною після виконання завдання стало те, що колись мутна вода ріки Плач почала світити, набираючи прозорість.

  Старий найманець Сміт важливо вимовив:

  - Так ось воно як. А я думав, що священики ордену Металоста лише завдають шкоди Версальському континенті...

  Дзинь!

  Завдання рівня складності « A » було завершено.

  У компанії Сміта Віїд очистив річку Плач і воював з послідовниками ордену Металоста. І це було не просто усунення цікавості Сміта про граф Сабойдо, а вирішення цілої серії послідовних завдань.

  Старий найманець продовжував говорити:

  - Заглядай у будь-який час в таверну, де ми зустрілися. Ти часто пригощав мене випивкою, так що тепер моя черга поставити тобі стаканчик. Я багато бачив у житті і в разі чого можу щось порадити.

  Це була абсолютно маленька нагорода від бідного найманця Сміта. Особливо у світлі того, скільки їм було випито бренді і вина за час подорожі.

  Але Вікід не став заперечувати. За час гри він отримав багато нецілілих завдань через Славу. Були часи, коли нагорода була великою або дуже маленькою.

  Вікід намагався прийняти таке становище з усім своїм милосердям.

  'Похоже, у мене сьогодні будуть кошмари'.

  Щоб уникнути цього, він вирішив написати в щоденнику купу образ про Сміта.

  - У компанії з вами я отримав багато досвіду. І мені дуже шкода, що ми більше не зможемо подорожувати разом по Версальському континенту.

  Наймаячник Сміт розсміявся, показуючи свої рідкісні зуби.

  - Мені як старому настав час повернутися в таверну. Досить вже того, що я пережив у молодості. Мабуть, навіть якщо мене ще раз розбере цікавість, я вже не зможу зрушитися. Тому і карта найманця мені ні до чого. Я хочу віддати її тобі.

  Вікід не був тим, хто відмовляється від подарунка чи хабара.

  - Ідентифікація!

  Карту можна було назвати дорогоцінним скарбом найманців. Вона дозволила будь-кому, навіть не члену гільдії отримати завдання в альянсі.

  - Добре б її продати.

  Враховуючи рідкість карти найманця, за неї можна було виручити велику суму. Про це можна було здогадатися лише тоді, коли гравці були захоплені завданням звільнення полонених ордену Металоста.

  Старий найманець Сміт вручив ще один подарунок.

  - Це теж візьми.

  Віід і цього разу не мав нічого проти.

  Новим предметом виявилася старовинна друкарня, виготовлений з нефриту штампом і майстерно оздобленим золотом драконом, який виконував функцію ручки. Це була настільки стара річ, що її фарбування відрізнялося від сучасних об'єктів. Частина нефритового штампа була трохи поламана.

  - Ідентифікація!

  Віід підняв голову. Він запідозрив, що це досить незвичайна річ.

  - Що це?

  - Одна дрібничка, що я підібрав в особняку графа Сабойдо під час наймальовництва. Після того, як я отримав цей друк, здавалося, удача стала моїм постійним супутником, тому я оберігав його, але... Тепер ти можеш користуватися нею.

  - З вдячністю приймаю її.

  Віід поклав друк в кишеню.

  Дзинь!

  Все було, як він і очікував.

  'Похоже, це частина завдання "посланець імперії Ніфлхайм'.

  Щоб точно зрозуміти походження друку, потрібно було провести більш глибоку ідентифікацію.

  'Але спочатку потрібно дещо зробити'.

  Вікі озирнувся вниз. Багато гравців були вражені тим, як змінилася річка Плач. Оскільки це вело до історичних змін на Версальському континенті, можна було побачити, як деякі з них делегували посилаючи шепот.

  - Я отримав чотири рівні. А також купу Слави.

  - Правда? Чорт забирай! Я теж повинен був взяти завдання. Чув, у підземній в'язниці дуже прибуткове полювання?

  На щастя, гравці могли відразу позначити тих, хто брав участь у завданні звільнення полонених ордену Металоста.

  Вікід запитав:

  - Джентльмени.

  - ...?

  - Завдання не закінчується звільненням полонених ордену Металоста.

  - Так воно послідовне?

  - Тоді ви знову їм поділитесь?

  Вікід, наче добродушний сільський мужичок, посміхнувся в усі уста і кивнув головою.

  - Звичайно. Якщо ми всі його почали, хіба не варто докінчити?

  Послідовне завдання ордену Металоста!

  Священики ордену йшли до Вііду.

  - Від однієї турботи позбулися, але, схоже, все ще повно справ, які має зробити. Спершу потрібно набрати нових послідовників, щоб відродити орден...

  - Мене більше турбує, що десь поруч ще можуть знаходитися залишки ордену Ембіню.

  Завдання з заповітним бажанням ордену Металоста і руйнуванням одинадцятої парафії Ембіню все ще залишалися незавершеними.

  'Остатки ордену Ембіню. Це, мабуть, досить сильна група ворогів, яку доведеться повністю знищити. Угода про те, що орден Металоста хоче мати багато послідовників і повернутися до добробуту, як у інших орденах.

  Перебравши варіанти в голові, Віід зміг приблизно зрозуміти, що ж залишилося зробити.

  І для Мори це здавалося дуже цікавим. Орден Металоста був бойовим співтовариством з великою святою силою! Оцінивши зцілення, благословення і святу наступальну ауру, яку священики ордена показували під час ув’язнення з підземної в’язниці, багато гравців хотіли стати їхніми послідовниками. Якби Віід дозволив початківцям користуватися портлом до річки Плач, це прискорило б відродження ордену Металоста і так само сприятливо позначилося на Морі.

  Проте навіть при тому, що це було послідовне завдання, після руйнування фортеці Ембіну і звільнення полонених ордену Металоста вся його подальша привабливість для Вііда випарувалася. Замість того щоб самостійно вирішувати проблеми, він вирішив поділитися з іншими гравцями.

  - Вау!

  Володар Мори, Бог війни Вііде, хоче поділитися послідовним завданням.

  - Хай живе правитель Мори!

  Неспроможні приховати свою заздрість, побачивши перетворювану річку Плачу азартних гравців, швидко зібралися.

  - Будь ласка, поділіться зі мною!

  - І зі мною! Спочатку зі мною!

  Вони походили на пташенята з розгорнутими дзьобами, які хотіли схопити черв’яка!

  Віід відповів:

  - Тоді внесіть плату у 998 золотих ...

  - ...

  - ...

  Наступила публічна тиша.

  І наступні слова Віда поширились далеко навколо:

  - Такий шанс випадає не щодня. Тим, хто приведе більше двох друзів або товаришів по загону я зроблю знижку в 30 золотих. Якщо заявка подасть принаймні сім чоловік, я навіть готовий зробити групову знижку.

  Це був справжній грабіж. Як влітку, під час відпусток продавці наїдалися на пляжах, так і Віід запропонував свою пропозицію.

  Одна лише хварена, чарівно посміхаючись, раділа.

  - Це чудово! Віід так швидко ділиться своїм завданням. Він такий добрий.

Глава 10. Злісні стосунки з Бадарією

  Розрушення 11-го приходу ордену Ембіну було завданням рівня складності « B ».

  - Ось це так!

  - Ми будемо битися з бойовими частинами ордену Ембіню?

  - Це не надто небезпечно?

  - Схоже, буде по-справжньому весело.

  Вікід розпродав завдання і заробив величезну суму в розмірах 130 000 золотих. Він займався цим аж до вечора, поки з Мори не прибули останні повідомлення від друзів гравців. Це була надзвичайно прибуткова торгівля!

  Жовтий від радості тремтів своїм незграбним задом.

  - Му-у!

  Бачачи заможного господаря, він сподівався, що той зможе живитися хоча б стеблями полин. Однак Віід залишався таким же безсердечним.

  - Один тільки ячмінний хліб коштує так дорого, що я можу пригощати тебе його крихтами лише за святами, а вже дещо таке, як... Полин? Та при всьому бажанні я не зможу її собі дозволити. Але обіцяю, пізніше я обов'язково змішуваю її з м'ясом. Вийде чудовий говяж-вощої бібімбаб з полиню!

  Жовтий сумно моргав своїми великими очима, але це стало частиною його повсякденного життя.

  Проте Віід завжди приготав для нього сіно, а Юрін і Хварен варили лікарськими травами. Жовтому не на що було скаржитися, але він спеціально робив понікший вид, ніби голодний настільки, що ось-ось звалиться без сил. З самого народження через міцність тіла і силу йому доводилося так важко працювати, що до цього моменту навіть він набрався життєвої мудрості.

  - Схоже, настав час розібратися з подарунком!

  Віід вийняв отриману від найманця Сміта друк. Вже на одному зовнішньому вигляду ви могли здогадатися про її призначення. Як і у випадку з Перстнем Зордії, вона, очевидно, використовувалася правителями або аристократами для підтвердження своєї волі.

  Віід потерти частину з драконом, уважно її розглядаючи, як він це робив при вивченні скульптур.

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  Віід був скульптором, з-під рук якого вийшло багато видатних і знаменитих творів мистецтва. Кожного разу, коли він закінчував нову працю, Версальський континент кипів від хвилювання.

  - Кхем!

  Але це була така неймовірна робота, що навіть він мусив би попотіти! З нефриту зроблено великий штамп, який має живу і красу, що злітає в небо золотий дракон.

  - Дуже стара... Від частих дотиків вся потріпаність, але все одно це надзвичайно велика робота.

  Ручка, за яку часто бралися, була так завмерти, що візерунки вже важко читали. Однак з бігом часу друк набув великої цінності.

  Нефрит і золото. Вона була створена з повним врахуванням усіх особливостей матеріалів.

  Неповторні частини були виконані з такою майстерністю, що навіть Віід був не здатний створити щось схоже. Здалека золотий дракон здавався не більш ніж звичайною фігурою, але варто було розглянути його ближче, з'являлося відчуття, що він ось-ось оживить.

  - Я знав, що це незвичайна робота, але хто взагалі міг створити щось подібне?

  Був тільки один чоловік, щодо якого у Вііда були невиразні здогадки. І якщо вона була його імператорською печаткою, то це був дорогоцінний скарб, який слід було якомога ретельніше охороняти. Тим більше, що за минулий час вона і так серйозно вимерла.

  У цей момент Віяда відвідала видіння.

  Спогад, який зберігся у скульптурі дракона.

*

  Він був вбраний у просте вбрання старого чоловіка, який валяв скульптуру.

  У великому палаці застигли лицарі і чарівники, приклонившись до нього.

  Шик-шик.

  З-під гумця старого з'являвся золотий дракон. Резець рухався настільки повільно, що здавалося, ніби навіть час затамував подих.

  Там, де потрібно було щось додати добавлялося, а де прибрати - прибиралось. Це були прості рухи рук, але завдяки їм золотий дракон ставав таким величним і неперевершенішим, що ніхто вже не міг відвернути очей.

  Кожного разу, коли різьбець починав рух, з’являлося побоювання, що зараз може бути помилка і скульптура буде зіпсована. Але коли він закінчувався, фігура поступово наближалася до досконалості.

  Скарб! Золотий дракон і штамп, які своєю сліпучою красою доповнили та підсилювали велич один одного.

  Це було народження імператорського друку.

  - Відтепер ця річ символізує мене! - Проголосував старийскульптор.

  Тоді лицарі і чарівники закричали:

  - Ми приймаємо волю Його Величності!

  Але на цьому все не закінчилося. За стінами палацу було безліч скульптур! Деякі з них були подібні до людей, які мали набагато вищі фізичні дані, інші — на тварин і птахів, а ще хтось був монстром. Всі вони одночасно відкрили роти:

  - Ми приймаємо волю господаря!

*

  Перший МЕЧ дуже зітхнув.

  - Я занадто старий. Мені через старість навіть зустрічатися з жінками важко.

  Учителі та учні бачилися з орками, темними ельфами або людьми, поступово вчіться ладити і спілкуватися. Дехто з них полював у загони і навіть обзавівся дівчатами.

  - Чув, що Шістнадцятий МІЧ гуляв з дівчиною, тримаючись за руку.

  - Коли?

  - Приблизно через тридцять сім днів після знайомства.

  - Нічого собі! Чи можна так швидко розвивати стосунки?

  - Виявляється, можна ще швидше. Наприклад, чотиристі перший МІЧ вже під рукою в кінотеатр.

  - Ого, відразу в кінотеатр! Але ж він повністю не переносить кіно. Він там посеред фільму не захрапев?

  - Того разу показували бойовик. А після сеансу він на очах дівчини розбив цеглу, показавши подвійний удар з розворота, на що вона сказала, що їй подобається його надійність.

  Такі любовні історії, як казки учнів, давали їм надію. Адже було так багато випадків, коли, зустрівшись пару разів, контакти загублялися, запити в друзі відмінялися, і приходили повідомлення: "Прості".

  - Ух, це все молоде.

  Перший МЕЧ заздрив запалу учнів. Якби він хоч у віці наставників, то зміг би зустріти свою жінку. Адже в сучасному світі перейти з 'Ви' на "Ти" не займало багато часу.

  Але оскільки перший МІЧ був досить старою людиною, він почувався дуже незручно в компанії з молодими дівчатами і жінками. Звичайно, навіть з його 200-річним рівнем завдяки фантастичному бойовому навантаженню йому завжди були раді в будь-якій групі. Тільки ось атмосфера під час полювання виявлялася тяжкою.

  - Гей, Перший МЕЧ!

  - ...

  Перший МЕЧ ввічливо вклонився. Молоді та молоді члени загони мали неформальні стосунки, і їм було дуже важко з ними спілкуватися. Тому він вирішив знайти жінку приблизно одного з ним віку.

  - Це буде не важко, тому що в Королівській дорозі грають люди будь-якого віку.

  Немає сумніву, що в грі зустрічались люди й тридцять і сорока років. Їх можна було легко зустріти в містах і селах. Чоловіки ловили рибу, в той час як жінки, що були жінками, варували меунану.

  - Любий, поїси рибного супчика!

  Такі сцени були наповнені теплом. Як і у випадку, коли дорослі продавали своїм дітям зброю, броню та інше спорядження.

  - Синку, не купиш стріли за двадцять золотих?

  - Мамо, навіщо ж так жорстко жартувати?

  - Милий, нашому синові час піти з дому.

  - Ясно. Тоді як його батьки повинні взяти на себе, принаймні, виклик вантажників, вірно?

  Нічні сцени з люблячими батьками, які мужньо побили своїх дітей!

  Перший МЕЧ збирався від села до міста. Він не тільки нещадно вбивав нападників, які накидалися на нього, але й разом з одним мечем вривався у їх логіку.

  - У молодості я часто полював таким чином.

  Перший МЕЧ, затиснувши в зубах меч, кинувся у річкову воду. У минулому, коли він зголоднів, то проколов рибу в найглибшому місці чистої річки. Дійсно, нелегко було не тільки подолати силу потоку води, але й знищити ціль меча. Однак перший раз у житті йому це вдавалося без проблем. Все тому, що він покладався не на силу, а ловив рибу, використовуючи швидке течія річки.

  Дзинь!

  Навіть під час риболовлі, які ловили мечем, він поліпшувався. Нехай це і не були високорівні монстри, але спеціфікація місцевості дозволила отримати унікальний досвід. Подібно до мистецтва, яке виготовлялось у мистецтві, мистецтво меча розвивалося на основі досвіду.

  - Так от воно як...

  Перший МЕЧ вислив на поверхню, зробив глибокий вдих і знову пірнув глибоко.

  Вжи-и-ик!

  З затриманим диханням він розмахнувся клинком і вдарив їм, ледь завдаючи риби.

  Майстерність дозволяє робити тонку нарізку сашимам!

  Січі готувалися з живої, блискучої риби. І це відбувалося під водою!

  Але несподівано очі Першого МЧа залізли від жалю.

  'Ні, я не можу це зробити, це занадто жорстоко'.

  Колись давно перший МІЧ досяг вершини власних навичок фехтування. Після однієї миті від смерті він більше ніколи не викладав на повну. Навіть Королівська дорога була для нього розвагою. У цьому розвиткові він почав перевіряти свої навички фехтування, але пошкодував рибу. Перший МЕЧ майже ніколи не полював на Версальському континенті, наприклад, на травоїдних тваринах, як - от кролі, білки чи олені.

  'Я її навіть не їстиму... Тому безглуздо позбавляти риби життя.

  Перший МЧ з жалем перев’язав рибу бінтом. Завдяки його дивовижній майстерності володіння мечем вона була все ще жива.

  - Кхе!

  Коли перша МЕЧ піднялась на поверхню води, він рушив вниз по течії. Він не гнався за якоюсь метою, а просто блукав по окрузі.

  У нізов'ї річки сиділи якісь люди. Пройшовши повз них, він почув розмову чоловіка середнього віку, який допомагав тримати вудку свого партнера.

  - Слухай, мила.

  - Що?

  - Ми зараз... Зловили шахраями!

  Той, хто вижив разом зі своїми майже повністю виснаженими бинтами, проковтнув наживку і його піймали.

*

  Світ - дійсно важке місце.

  Перший МЕЧ стояв під великим засохлим деревом.

  Його майстерність меча досягла 89% шостого найвищого рівня. З такою неймовірною швидкістю розвитку і до звання майстра вже було недалеко. Чи ж він мав на увазі, що продовжувати робити добро для свого меча?

  - Всему винний вік. Чи є хоч одна одинока доросла жінка?

  Він почувався ніяково, намагаючись заговорити з незнайомими жінками. Два рази чоловіки з’являлися і відводили своїх дружин, поки він перемивався, втрачаючи сумніви щодо того чи варто підійти ближче. У результаті він втратив будь - яке бажання навіть намагатися.

  Поки перший МЕЧ дорікав себе, до нього підійшла дівчина, на вигляд якої не було й двадцяти.

  - Дядя, а що ви тут робите?

  - ...

  Перший МЕЧ не став відповідати, а лише сумно махав рукою і показав, що йде. Дівчина виглядала як нова гравець і була дуже мила та вродлива.

  'Навернка хоче дізнатися про місця для полювання'.

  Зазвичай він відповідав люб’язно. І не тому, що хотів якось сподобатися таким дівчатам, а просто бажаючи хоч трохи допомогти.

  "Зефі ж теж радив. Дуже важливо більше спілкуватися з жінками.

  Насправді в житті першого МЕЧа було всього кілька випадків, коли дівчата першими замовляли з ним. Він мав силу - силенну статурів, але не був схожим на скличку. Але головним чином, це було не те саме, що блиск у очах і сила духу, яка настільки відрізнялася від нормальних людей, щоб навіть хулігани намагалися обійти його стороною.

  Прямо зараз йому дуже хотілося все кинути і побути самому. Але дівчина сіла навпроти і, здається, не думала йти.

  - Ей, дядьку, ви ж один?

  Перший МЕЧ ледь помітно кивнув.

  "Судячи по її розпитах, чи не торговець вона, що намагається щось продати? Чи, може, їй потрібна допомога? Можливо, мені варто подарувати їй якусь зброю, якщо у мене щось залишилося.

  Дівчина, трохи похитнулася і продовжувала розпитувати:

  - А ви не хочете разом полювати?

  Той, хто не сподівався такого першого МЕЧа, трохи зацікавився.

  - Ти мене зараз запрошуєш до групи?

  Звертаючись до своїх учнів, перший МР - го чоловік говорив коротко й строго. Він не хотів лякати дівчину, але через малу практику розмов з протилежним полом його голос пролунав ще нижчо і серйозно.

  Проте дівчина не побачила в цьому ніякої негативної реакції і поставила питання більш впевненим тоном:

  - Давайте разом полювати?

  - Мабуть, клопоту буде... Але якщо хочеш, можу порадити місця для полювання.

  - Я прийшла сюди аж з королівства Розенхайм. Але, як виявилося, наш загін не здатний тут боротися самостійно.

  - Эх.

  Зрештою перший МЕЧ не зміг відмовити цій маленькій дівчині і піднявся зі свого місця.

  'Ладно. У мене все одно немає інших справ, тому нічого поганого в тому, щоб трохи полювати разом, ні'.

  Дівчина була дуже дружньою, бо прийшла просити допомоги, але перший МІЧ не звернув на це уваги. Без жодної задньої думки він запитав:

  - А хто інші супутники?

  - Двоє людей. Моя мама і її молодша сестра. У мами клас Елементаліста, а у тітки - Заклинача.

  Дівчата часто вибирали подібні класи, оскільки вважали їх дуже милими духів та інших воскрешених істот.

  "Елементаліст і заклинач. А цей підліток тоді - маг? Так, так їм складно втричі полювати.

  По дорозі до місця, де залишилися її супутники, дівчина не переставала базікати.

  - Тато зайнятий через роботу і не може з нами грати. А тітки з тих пір, як вона закінчила університет і поїхала вчитися за кордон, все ще не мають хлопця.

  Чомусь дівчина особливо розповідала про тітку.

  - А за фахом вона бухгалтер. Цього року їй вже тридцять два буде, але через те що вона весь час вчиться, у неї досі не було стосунків. Вона красива, струнка і з хорошим характером. Оскільки між ними і мамою велика різниця у віці, вона з самого дитинства грала зі мною, як сестра.

  - Ось воно як.

  - Але вимоги у неї високі... Вона кілька разів ходила на побачення сліпою, але тільки зустрівшись зі своїми супутниками, вставала і йшла, бо вона сказала, що ті навіть не були схожими на чоловіків.

  - Справді, високовати.

  Перший МІЧ слухав байдуже.

  Зрештою вони прибули до місця, де була дівчина. Вони виявилися розумною досвідченою жінкою середніх років з покликаним духом у вигляді великого собаки і тридцятилітньої, гарненької дівчини.

  Побачивши їх, його подруга усміхнулась і сказала:

  - Тітка любить мужніх чоловіків. А ще їй подобаються бойові мистецтва.

  - ...!

*

  Вбивця Стілар наглядав за збіром інформації в Гільдії Гермес. Його обов’язком було стежити за тенденцією Версальського континенту, використовуючи широкопоширену мережу агентів.

  - Існує велика ймовірність, що правителем Мори і північного континенту є Бог війни Віїд...

  Стиар вважав, що цю інформацію треба негайно донести.

  Бадирей був у підземеллі Зьюбелін королівства Хабен. У місці, де монстри постійно нападали без перебільшення. Не тільки в королівстві Хабен, але й на всьому Версальському континенті воно вважалося одним з найгірших мисливських угод.

  Відключивши шепот і навіть вікно гільдії, Бадирей заявив, що не вийде з підземного підземелля, поки не знищить грізного шамана на ім'я Зьюбелін.

  - Як ми поступимо, пане Стіар? - запитав підчинений, відповідальний за поширення інформації.

  Бадирей проводив весь свій час разом з товаришами в підземеллі, і ніхто не знав, коли закінчиться їхнє полювання.

  Стиар зітхнув.

  - Нічого не залишається, як піти самому. Відправ запит на підкріплення в корпус гільдії. Я піду в підземелля, щоб особисто зустрітися з паном головнокомандувачам.

  Стіар і тридцять членів Гільдії Гермес увійшли в підземний підземелля. Всі вони мали більш ніж 360-ий рівень, але рівня монстрів у підземеллі був настільки високим, що навіть в них стискалося серце. Втративши п’ять чоловік, після багатьох випробувань та битв, вони зрештою досягли місця призначення головнокомандувачу.

  Бадирей разом з дванадцятьма вищими гвардійцями відпочивав, приводячи зброю в порядок. Для перерви їх завалили трупами, які витікали огидний запах.

  - Пане Бадирей.

  - Що привело люб'язного Стіара аж сюди?

  - Мені потрібно дещо про що вам доповісти.

  Бадирей глянув на нього цікаво. Подібно до того, хто був найсильнішим гравцем на Версальському континенті, який мав найвище спорядження для високої якості, він відчував спокій.

  - Мова йде про Бога війни Віде.

  - Вііде, кажеш... - Бадирей кивнув головою. - Якщо це стосується його, тоді зрозуміло чому ти пройшов весь цей шлях.

  - Віід відкрив своє справжнє обличчя. Схоже, він володар Мори. Хоча, звичайно є багато незрозумілих речей, які мені хотілося б уточнити.

  - Яких саме?

  - Напевно, він почав гру в королівстві Розенхайм. Якщо це так, то з початку Королівської дороги пройшло не більше року і 6 місяців. Але тоді це не має сенсу. А ще абсурднішим є те, що він займається створенням скульптур.

  - Скульптура як підробка?

  - Так, враховуючи його бойові навички, клас скульптора виключається. Але незважаючи на те, що він займається цим як підробкою, він здатний створювати такі видатні твори мистецтва, які б були будоражами весь континент.

  Стіар вважав, що такі роботи як Піраміда, Башта світла і статуя богині Фреї були створені Віїдом просто в якості хобі!

  - Ого, хіба це не дивно?

  - Скульптура в якості підробки? Ого! І я був у захваті, коли побачив створені ним скульптури.

  Товариші Бадрія теж приєдналися до розмови.

  - Якщо подумати, то Віда можна назвати нашим молодшим братом.

  - Ах, ти про Землю Магії?

  - Так, адже він став кращим через шість місяців після нашого відходу.

  - Так, ми теж колись були найкращими в Магії. І протягом досить довгого часу.

  Елітні гвардійці із задоволенням згадували минуле. Всі вони були знайомі з часів Землі Магії. У той час вони були благородними лордами, які володіли відомими замками гри.

  А Бадирея — головна серед них.

  - Сумую за тими часами.

  - Правда? А я ні за що не хочу повертатися. Навіть не подумаю про зміну на щось чисте повітря Версальського континенту і можливість самому рухатися та боротися.

  - Мені теж не хочеться повертатися, але... Весняні все-таки були часи.

  Лорди, дізнавшись про швидке вихід Королівської дороги, зібралися в одному місці через постійні війни і протистояння на межі ненависті. Пік популярності Землі Магії вже пройшов, і гра явно перебувала в стані занепаду. Як правителі регіонів, вони від усього серця відчували це.

  Насправді всі вони як лорди щомісяця отримували величезну кількість предметів і золота. І на їх продаж вони заробляли такі неймовірні суми, що звичайні офісні працівники не могли б собі і уявити. Кожен з них був темним геймером, який збільшував своє багатство за допомогою організації.

  Після зібрання вони дійшли згоди.

  До переходу в Королівську дорогу.

  Як правителі, вони зібрали все свою силу і почали гру в Королівській дорозі. І це була таємниця народження гільдії Гермес.

  - Після того, як ми пішли, Віід став дуже знаменитим.

  - Він пройшов завдання і підземелля, від яких навіть ми відмовилися? Знали б ви, як я був вражений, коли дізнався, що він розгадав загадку лабіринту острова Іван Порте.

  - Він дійсно дивовижний гравець. Звичайно, якби Бадрія тоді залишився в Магії, то так легко б не віддав йому своє місце.

  Бадирей, почувши слова гвардійців, лише посміхнувся.

  Система навернень відповідно до ієрархії гільдії Гермес була дуже суворою, але її не застосовували елітні гвардійці. Кожен з них був лордом, і разом із Бадрієм створив гільдію. За допомогою угоди вони призначали наймогутнішого з них головнокомандувачам, щоб той керував іншими.

  Їх кодекс честі містився: якщо коли-небудь серед них з'явиться той, хто виявиться сильнішим за Бадрія, то відразу ж займе його місце. Саме тому на початку Королівської дороги лідер Гільдії Гремес змінювався кілька разів. Це також сприяло тому, що Бадирей та інші гвардійці стали ще швидшими через дружні стосунки. Звичайно, це траплялося і так, що деякі лорди були далеко позаду. Адже в Королівській дорозі потрібно було діяти особисто і показати дуже хороші образливість та реакцію. Але в таких випадках лорди, що відстоюють, зберігали свій вплив через представників.

  Гільдія Гермес була найкращою гільдією, яка вела свій початок від Землі Магії. Навіть інформацію про Віяду всередині неї отримували відразу з декількох незалежних джерел.

  - Отже, Віід з Землі Магії...

  Бадовій занурився в роздуми, що траплялося з ним дуже рідко.

  - Стиар.

  - Так, головнокомандувач.

  - Продовжуй пильно стежити за Північом.

  - Слухаю.

  - Але не придавай йому особливого значення і не дій більше, ніж необхідно.

  - В якому сенсі?

  Стиар різко підняв голову.

  Гермес, як правило, безжалісно розтоплював будь - якого опонента. Вони посилали вбивць, щоб підкупити або вбити ключових гравців і без вагання чинили такі жахливі дії, як відправка військ для підпалювання сіл чи замків.

  - У цьому немає потреби. Оскільки ще до того, як ми втрутимось, його з'їдять гієни, що риють по сусідству у пошуках їжі.

  Стиар, на короткий час задумаючись, по кивнув.

  - Ви маєте рацію, головнокомандувачу. Зараз Деймондове військо Ренесансу от-ось відірве на Північ.

  Армія Ренесансу була дуже ослаблена. Вона не тільки не змогла захопити фортецю Одейн, але й була змушена відступити з центральної частини континенту, тому що більше не могла протистояти об'єднаним військам королівства. Ну, а оскільки на півночі континенту сильних королів ще не було, її шлях лежав саме в цьому напрямку.

  До того ж вони мали особливу ненависть до Віда. Оскільки саме він, послуговуючись завданням звільнення полонених ордену Металоста, зробив подвиг, який послабив їхню силу.

  Бадирей продовжив:

  - Віід дійсно дуже відомий. Але його слава зникне так швидко, як він зазнає поразки. У той же момент він і загине.

  Підвищення майстерності та рівня за рахунок полювання і збільшення сили! Бадовій думав про це тільки як про речі, які треба показати у завданнях і виступах на телебаченні. Тому що високий рівень і сила були потрібні йому лише для того, щоб інші гравці боялися й слухалися наказу.

*

  Після наступного полювання з елітними гвардійцями Бадрей почав думати про минуле.

  - Земля Магії...

  Він залишив Землю Магії разом з лордами, які стали його однодумцями. Діяти доводилось заздалегідь, щоб встигнути зібрати інформацію про Королівську дорогу і приготуватися першими створити персонажів.

  Однак іноді заради потіхи Бадарей непомітно відвідував Землю Магії. Це було не важко, оскільки його персонаж перебував там у точному стані, як і при відході.

  Земля Магії була грою, якою він присвятив свою молодість. Так, вона була в упаді, але Бадирей любив її і не міг так просто залишити. Саме тоді під час одного з відвідин він почув перші чутки про Віяду. Слухи про те, що після того як він пішов, той зайняв місце найсильнішого.

  - Бог війни Віід. Зараз у Землі Магії він найкращий.

  - Оскільки Бадрія зараз немає, чи не легко йому все дісталося?

  - Навпаки. Він набагато кращий за Бадрія. Він не тільки переміг дракона, якого Бадирей так і не зміг знищити, але й досліджує все підземелля самотужки.

  - Тобто як, поодинці? Що, абсолютно без жодної допомоги?

  - Бадовій б так ніколи не зміг.

  Бадрієве самолюбство було зачеплено. Навіть коли він не був людиною, яка вірила чуткам, його настрій було зіпсовано. А потім, незабаром після цього, прийшовши похотіти в одне з підземель, за іронією долі він зустрів Вііда. Коли Бадарей подивився на його спорядження та ім’я, то відразу здогадався, що це ж Той самий Віїд з чуток.

  У Магії для спілкування потрібно було набирати слова.

  - Ти ж Вії...

  Але ще до того, як він повністю надрукував своє питання про те, чи та людина перед нею чи ні, опонент активував атакуючі навички. Тому що це був Віід, який безжалісно нападав на кожного, хто зустрівся йому в підземельах!

  Баддрію довелося поспішно активувати вміння захисту і бігти. Він ледве встиг врятуватися, залишившись буквально з 300-ими очками здоров'я. Бадрія, яка колись панувала як найсильніша особа, була днем сорому, від якого неможливо було б відмитися.

  Після відновлення здоров’я і ману, а навіть поліпшення стану спорядження він знову кинув виклик Вііду.

  - Я Бадирей. Вііде, я розіб'ю твою шию.

  Цього разу він приготувався і швидко послав промову, але опонент не відповів. Все тому, що Віід не знав, хто такий Бадирей, його це ніколи не цікавило.

  Віід, як завжди, активував атакуючі навички.

  У цій битві, яка почалася в Бадовію, натрапила неймовірна битва. Здавалося, що перед ним піднялася перешкода, яку в даний момент він ніяк не міг подолати.

  Віід уник усіх зв'язок атакуючих навичок, що використовував Бадирей. І тому між ними не було великої різниці, все вирішувало особистої майстерності. Незалежно від того, яку атаку Бадрій намагався виконати, негайно слідували відповіді і разом з ним контратака. Здавалося, що він зазнав поразки з відчуттям відчаю.

  Бадирей не міг прийняти цього факту.

  Гордість за звання найсильнішого в землі Магії була розбита удребезгі. Незважаючи на невелику перерву, він дійсно думав, що з його минулим він ніяк не може програти.

  Тоді Бадирей почав непомітно переслідувати Віїда і боровся з ним ще п'ять разів.

  Але кожен раз результат був тим самим. Навіть коли він змінив напрям своїх розумів і бойову стратегію, то був переможений без будь-яких проблем.

  Але рівень Вііда поступово зростав, а його спорядження з кожним зібранням ставало дедалі кращим. І це при тому, що з монстрами в підземеллях практично не йшло.

  Віід вже подолав рівень, який Бадирей вважав межа під час свого полювання. Він настільки виріс, полюючи наодинці на драконів в Землі Магії, що не мав рівних ні у завданнях, ні в підземельах, ані навіть у сназі.

  Для Бадрія це було навіть великим шоком, ніж поразки в боях. Він почувався пригніченим і приниженим.

  - Віід...

  Бадирей повторював це ім’я знову і знов. Він ніколи не забував ганьби того дня. Саме Віід був тим, через кого він так викладався в Королівській дорозі.

  - Я все ще стежу за тобою. Я знищу тебе тут, тому що моє обурення все ще велике. Підрости ще трохи. Отримуй увагу і визнання людей, подружись з якомога більшою кількістю гравців. І тоді...

  Бадирей представив цей день. Коли Гільдія Гермес та її союзники, правителі величезних територій, за його наказом підуть вперед.

  - Я повністю розтоплю тебе. І не тільки тебе, але й всіх твоїх знайомих. Зроблю все, щоб тут, на Версальському континенті, ти більше ніколи не зміг почати все знову!

  Кінець 17-ої книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor