Том 10

Розділ 1. Віід - воїн-скелет

  І знову Зал слави Королівської дороги збирав величезну кількість глядачів.

  Цього разу один із роликів гільдії Сталевої троянди зайняв верхню частину рейтингу.

  Гравці відчайдушно билися з Солдатами пекла, Слугою Дівиса і королями-священики. Люди Оберона розмістили в Залі слави трансляції битви у режимі реального часу. Але глядачі спочатку реагували на це.

  - Подивитися, чи що, на бій?

  - На ще одну ганьбу, ти хочеш сказати?

  Від початку експедиції пройшло понад два з половиною місяці за часом Версальського континенту, і інтерес до нього поступово згасав. Проте натовп, який блукає північними землями, став об’єктом глузувань. Щоправда, люди почали поступово змінювати свою думку.

  І ось після заглибини в Долину смерті для інших настав перелом. Усі, хто брав участь у нападі монстрів, жахлива магія священиків Ембіну та відчайдушна боротьба учасників експедиції за виживання стали приваблювати гравців.

  - Варто глянути...

  - Ну, принаймні в експедицію вирушили сильні гільдії. Протистояти на рівних таким монстрам...

  - Велика битва!

  Битва посеред безкрайних крижаних просторів Долини смерті справді захопила дух. Гравці настільки злагоджено, що без залишків маневрували, ніби експедиція здавалася велетенською істотою, яка неймовірно важко відбивати атаки переважаючих ворогів. Це місце, де можна побачити будь-який кіно.

  Дедалі більше людей обговорювали трансляцію. Завдяки цьому кількість присутніх у залі слави швидко зросла.

  - Кажуть, це вправна інсценування...

  - Е-е? Та ні, навряд.

  - Дуже високий рівень у цих монстрів. Нехай це і північ, але настільки сильні та організовані диваки нечасто зустрічаються...

  - Цікаво, чи зможуть завершити пошуки?.

  Люди схильні сумніватися. Однак гільдія Стальної троянди невдовзі з’явилася і для поклонників, які надіються на братство.

  - Це перша експедиція, що відправилася на північ континенту! Давайте довіримося і почекаємо.

  - Навіть при першому погляді видно, як їм важко. Сили, схоже, тануть негайно...

  - Добре, якщо пошуки увінчаються успіхом.

  - Я сподіваюся на це. Кажуть, що прохолодні підземелля і узбережжя річок переповнені гравцями. А в місцях, захоплених престижними гільдіями і зовсім не проберешся...

  - Магам і священикам ще добре. Їм у бою достатньо стояти і читати закляття. А ось для воїнів настали чорні дні.

  Зруйнована на Версальському континенті спека дуже ускладнила життя гравцям.

  Полювання на гори і підземелля стало дуже популярним. Не дивно, що гільдії захищали такі підконтрольні території ще більше. В інших місцях сили йшли значно швидше, і битви ставали важким випробуванням.

  Але навіть у таких умовах багато хто зумів отримувати задоволення від гри. Портних закидали замовленнями на нові водяні бикині. Шивні дівчата і красені-чоловіки скидали одяг з доспехами, та коваляли шоколадним засмагою, який став дуже популярним у грі.

  На річці Сальман купалися як ніколи багато людей, а свято не було кінця. Як у розпал літа на пляжі, люди сміялись і веселилися, щоб забути про спеку. Адже, якщо ви хочете розвагу, можна знайти будь - де! На мальовничих берегах річок і морях тепер переповнюють туристи.

  Однак у більшості гравців, які дуже раділи жару, часто траплялися випадки полювання і погода починала їх не жартома дратувати. Крім того, опівдні вода в річках надто нагрівалася і плавання не приносило задоволення.

  - Сподіваюся, експедиція закінчиться успіхом...

  - Так, добре б їм викластися по повній.

  - Будь ласка, зробіть вже це!

  Багато людей були занепокоєні тим, що подорож на півночі була успішною.

  - А якщо й справді їм все вдасться, що тоді?

  - Гільдія Стальної троянди буде надзвичайно популярним. З огляду на те, скільки новоприбулих у грі, вона може стати найбільшою і найсильнішою серед усіх.

  - І не тільки. Люди, здатні на такий відважний вчинок, можуть багато зробити. Оберон має свою популярність, і це дуже зросте.

  Принаймні, гільдія роз'єднається на п"яти рівнях.

  Таку думку було прийнято для глядачів у Залі слави.

  І тут у коментарях до відео з'явилися інтригуючі повідомлення від користувача з псевдонімом Чейз. Цього гравця знали майже всі в Королівській дорозі.

  Звичайно, такий початок не викликав зацікавлення.

  Вважаючи, що зміг захопити увагу аудиторії, Чейз продовжив спокійніше:

  Повідомлення підстебилося обговоренням, яке наче розлите в вогонь масло.

  - Експедиція знайшла, де знаходяться розорені буси Сербіани!

  - Чейз каже, що цей бій вплине на спеку на континенті!

  - Нарешті щось зміниться?

  Розірвані намистини, що колись були у відьми, на перший погляд здавалися простою прикрасою. Однак історичні хроніки згадували, що вони можуть допомогти контролювати клімат у поблизьких районах. Щоправда, тільки магі Льда могли використовувати їх для льодового прокляття, який заморожував власника прикрас і без залишків висмоктуючої життєвих сил.

  З моменту розміщення повідомлення відео в Залі слави прикувало увагу мільйонів глядачів.

  На ігрових новинах, як- от КМС media і CTS, перервали звичайну нараду, щоб повідомити про останні новини. Репортажі з Версальського континенту зазвичай не транслювалися в режимі реального часу, але поточні події мали занадто велике значення для того, щоб їх пропускати. І ось закадровий голос розповів про битви в Долина смерті, про те, що експедиції вперше вдалося зайти так далеко, як раптом...

  Посередині долини виникло щось справді величезне!

  Це був Костяй дракон. Найсильніша не жити в грі.

*

  Дракон зревів і попрямував до людей. Кожен його крок потрясав долину не гірше землетруси.

  - Стережися!

  - Земля тріскається!

  - Відходьте від скелі! Зверху падають каміння і лід!

  Учасники експедиції були спантеличені. Ніхто з них ще не бачив дракона, що вже говорити про битви з такими монстрами.

  Крім того, місце не було найліпшим. У звичайній долині гравці могли б вчепитися у кожен клаптик землі і не поступатися ні пяди до самої смерті. У той же час поверхня покривала суцільну кригу, моторошно слизькою і нерівною! Що ще гірше, від походи монстра земля кожного разу здерлася і розкололась.

  - Рицарі, на атаку! - Змовив Оберон і мимовільно вирубився: - Проклятья! На ногах не втримуйся.

  Ті, хто намагався втекти з клинками наголоцарі та воїни посказувалися і падали при кожному трясовині льоду. Ноги просто роз'їхалися, ніяка сила і спритність не рятували. Відвідусюди лунали скарги:

  - Та ми ж зараз все загинемо! Куди маги дивляться? Атакуйте вже!

  - Прокляття! Не виходить... Від реву цього костяного монстра тіло як дерев'яне!

  Рев дракона. Природна здатність придушувати ворога! Він діяв на гравців з низьким рівнем здоров'я як потужна ментальна атака. Прості тварини, як - от лисиця чи кабанів, б’ють тисячі людей. Навіть чарівники були приголомшені.

  - Нічого не діє... Лише тратить мана!

  Вони з подвоєною силою намагалися чарувати, але все марно. Дев'ять з десяти спроб активувати заклинання провалювалися. А якщо що і виходило...

  - Ог... Вогонь! А-а-А!

  Бойові заклинання давали зворотній ефект або навіть оберталися проти свого творця! Ті, що залишилися живими, побачивши таку жахливу смерть своїх друзів, відразу замерли.

  - О Боже!. Боже мой!

  - Вперше бачу такого монстра...

  Рівень дракона, здається, перевалив за 400-ти, що на 100 більше середній для учасників експедиції. І це стало серйозною проблемою, адже навіть незначна різниця мала значення!

  Так мало того, що монстр був неймовірно сильний і міг літати, він ще й використовував магію, складніша і без того непроста ситуація.

  - Глу-пи-е че-ло-веч-кі! - Поглянув дракон на присутніх своїми довгими іссіня-чорними мглою пустими очницями, які помітно виділяються на костовому черепі. - Тут ва-ша об-ща-я мо-гі-ла!

  Від кожного його зрив кинувся лід.

  - Тут ви всі і у-ко-і-небудь!

  З тріском відчинилися костяні крила. Навіть притиснуті до тіла, вони були величезні. Здавалося, що розірвані - могли повністю накрити Долину смерті...

  Здійснюючи їх, монстр піднявся в небо. Розкинувшись у повітрі і спресувавши вниз, він почав хапати людей та ковтати їх.

  - Чорт!

  - Що ж робити? Він уб'є нас усіх!

  Дехто з тих, хто був у експедиції через довіру до Оберону, впав в розпач. Ще б! Кістовий дракон, легендарний монстр, живе втілення міфу! Як такого перемогти?

  А от воїни Сталевої троянди тільки підбадьорилися, і союзні Гільдії не втратили рішучості.

  - Неймовірно, Костяною дракон!

  - Він прославить нас!

  Безсумнівно, ніхто на континенті не міг похвалитися перемогою над таким монстром. Не тому, що монстр непереможний - ні, просто він досі нікому не зустрівся. Дуже рідкісна, диковинний різновид дракона.

  Тільки з'явилися боса, і спеціалізуються на полюванні в підземельах гільдії відразу ж скоординуватися для нападу.

  Врешті-решт, нехай це і Костяй дракон, але він всього-навсідного ще один монстр!

  - Вперед!

  - Не шкодуйте своєї крові. Вбити гадаю! Якщо ми не зможемо його завалити, все виявиться даремно.

  Відряд під командуванням Оберона кинувся на дракона.

  - Гр-риР-рак-крак!

  Монстр проривав закляття, і, здавалося, сам повітря вибухнув полум'ям!

  Воїни, лицарі і паладники нападали на полум’я.

  - Кра-а-А! - Зревел монстр.

  З пагорбів, що оточували Долину смерті, повалилася лавина снігу з льодом.

  - Магам - підтримати напад. Ми повинні бути любими!

  Ризикуючи життям, вони виконали наказ.

  - Використовувати всю ману!

  - Буде жарко...

  - Знижувати свій гнів на ворога!

  - Наскільки вистачить сил!

  Вони повністю виклалися в єдину атаку. Не дуже влучне рішення, враховуючи, скільки часу доведеться відновлювати виснажені до дна запаси мани. Але ситуація була надзвичайною.

  По льоду, який покрив землю, з тріском розповзалися тріщини і обривалися уламки скель. І серед усього цього хаосу необхідно було завдати драконові потужного удару.

  Стовпи світла, що йдуть магами, одночасно попадали на монстра. І хоч багато людей загинуло, створюючи закляття, ціна не здавалася надмірною.

  Костяй дракон зі свистом звалився з неба на землю! Його туша перекунулася кілька разів, крихта льоду, і, нарешті, застигла, попавши між скелі.

  - Ось воно!.

  - Зараз є шанс.

  - Не дамо йому злетіти!

  - В атаку!

  Воїни експедиції оточили лептопа.

  - Який величезний... Обережно!

  Не зупиняючись, дракон намагався захиститися довгим хвостом і розмахував ним.

  - Бий! - Викрикнув Оберон і, подаючи приклад, хоробро рівився вперед. Розкрутивши над головою свій молот, він обвалив його на тіло ворога.

  Поступ командира підстікав застиглих у нерішучості гравців.

  - Обходьтеся з флангу!

  У звичайній ситуації потужніші бойові технології могли не лише завдати великого удару, але й оглушити противника. Але монстри рівня боса, такі як Костяй дракон, були стійкі до подібних ефектів.

  Проте якась шкода Оберон своєю атакою, безсумнівно, спричинив. Невдовзі до нього приєдналися мечники, воїни і паладини.

  - Неперервні удари.

  - Смертельний спад!

  - Свята відплата!

  Понад дві сотні високорівневих гравців одночасно атакувало монстра. І хоча вони особисто не завдали б такої шкоди, у такій кількості становлять серйозну загрозу.

  Дракон розчавився і звивався всім тілом, намагаючись дістати якомога більше противників. Першим солдатам довелося не так уже й легко, адже сила і здоров’я стали настільки руйнівними. Рятувала тільки допомогу з боку священиків, які виступали на негайне відновлення здоров’я і підтримання бойового духу членів експедиції, що зазнали негативного впливу монстра.

  На жаль, альянса сильно пошкодили під час подорожі. Багато гравців і навіть союзних гільдій покинули експедицію, не витримавши перешкод.

  Але зараз у Долині смерті зібралися кращі з кращих! Воїни, які мали честь зносити важкі випробування північних земель і сповнені рішучості, стали пліч - о - пліч проти спільного ворога та билися на межі своїх можливостей.

  - Хоч буде і непросто вбити цього дракона, ми зробимо це.

  - Також не слід забувати про темних священиків і їхніх тварів. Перемога над ними - наш борг.

  Адже ще до появи монстра частина війська висунулась на середину долини і тепер стримувала ворога, поки інша - намагалася впоратися з драконом.

  Ні на хвилину не від будучи з поля бою, Оберон звернувся по "шепоту" до старшого майстра гільдії:

  - Дрим!

  - Так, командире.

  - Глянь, скільки йому залишилося.

  - Зараз.

  Дром швидко опинився під купою монстра, коли він проскочив від головної битви крижаний простір. Він був напоготові, навіть знаючи, що кликати його будуть тільки в крайньому разі. Тому що його спроможність можна було застосовувати лише через певні проміжки часу.

  Стан ворога!

  Перед очима майстра з'явилося вікно, яке просить характеристики.

  Дзинь!

  Дрому перехопило дихання. Він ковтнув і не може відвести очей. Той, хто продовжує атакувати монстра Оберон, не чекав на відповідь і запитав:

  - Так скільки ще?

  - Не знаю... Здоров'я досі тримається на 74%...

  - Що?

  - У дракона просто дохренства здоров'я. Це все, що я можу сказати. Йому ще далеко до смерті.

  Усі удари, завдані досі, відняли не більше чверті життєвих сил монстра! Дракон був неймовірно живучою людиною.

***

  Вікід почав підніматися на руках, але майже відразу зупинився. Щось таки було не так. Тіло стало неймовірно легким, і в руках панувала надзвичайна сила.

  - Що?

  Оглянувши себе, він був вражений: від тіла залишились одні кістки! Не було ні м'язів, ані шкіри - взагалі ніякого тіла.

  - Я перетворився на нежити?

  Вікід тепер був простим скелетом, але зберіг свій високий рівень. Ця незвичайна ситуація нагадала йому випадок з минулого. Таке перетворення, мабуть, стало можливим завдяки дивному дару заперечення смерті, що він отримав від некромантів після перемоги над армією.

  Тільки через нього Віід і зміг відродитися, загинувши з Кісличного дихання дракона.

  - Ну, зараз є дещо важливіше.

  Відкинувши своє мислення, він озирнувся і зітхнув з полегшенням.

  Земля навколо все ще 'повихала' від кислоти, проте він зміг крізь дим розгледіти абсолютно неушкоджену Союн, твердим кроком направлена зараз до дракона. І Альберон, очевидно, теж був у порядку. Він знаходився біля маленької уцілілої групи, яка складається з священиків, торговців і ремісників, і намагався разом із ними хоч якось допомогти борцям.

  І дещо вже можна було поставити йому в заслугу: завдяки своєчасному лікуванню і благословенню НІПа та інших священиків більшість воїнів змогли вижити.

  До того ж Альберон своїми діями, незалежно від простого набування навичок чи рівня навчання, посприяв поліпшенню суспільного статусу ордена Фреї. Те, що бавилося тільки на руку Віди, який після повернення спадкоємця первосвященика міг сподіватися додаткових окулярів прихильності. У той же час втрата компаньйона була б для нього серйозним ударом.

  Виходячи з цих роздумів, Віід першою справою швидко перейшов на 'шепот':

  - Альберон.

  Вони були в одній групі, тому могли зв'язатися один з одним у будь-якій ситуації. Священик зараз зайнятий лікуванням поранених, але відповів на виклик миттєво.

  - Вііде, ти живий! Я боявся, що побачу тебе серед загиблих.

  - Слава богині Фреє, я зміг воскреснути. Якщо говорити точніше, це сталося завдяки здатності некромантів, але я впевнений, що не обійшлося і без божественного втручання.

  - Все за волею богині Фреї.

  - Да-да. Все по волі богині.

  Немає нічого дивного в тому, щоб трохи підбадьорити співрозмовника. Така повага може принести добрі результати. Навіть у найскрутніших ситуаціях Віід використовував кілька лестощів за звичкою.

  Він розповів Альберону про перетворення, не відкладаючи його на потім. Така інформація викликала бажання втратити довір’я вірного партнера. І це довело б до того, що він би не спілкувався з Віідом як неодружений. Але співчутливий і добрий Альберон прийняв свого компаньйона і таким.

  - У будь-якому разі, сприймав це як наказ старшого гурту - продовжував Віід. - Закінчуй те, чим ти зараз займаєшся. Тут надто небезпечно.

  - Добре. Раз ти так хочеш...

  - Повертайся назад. Але тільки будь обережним і постарайся не потрапити на очі монстрам.

  НІП, прощаючись, пообіцяв вислизнути з зони битви непомітно. Ніхто не повинен був звернути увагу на його зникнення, оскільки маги та священики часто вирушали в безлюдне місце для заповнення запасів мана.

  Після закінчення розмови він відразу зв’язався зі своїм слугою.

  - Золотий.

  - Пане! Голь-голь!

  - Бери Ваїля, і відвезете Альберона в ту печеру, де ми ховалися.

  - Ясно, хазяїне!

  Тепер про безпеку настільки важливого НІПа можна було не турбуватися. Живі скульптури можуть швидко покинути долину.

  'Я став неживою, і свята магія мені все одно вже нічим не допоможе ...'

  Так що навіть залишайся Альберон, сильно змінити ситуацію він навряд чи зміг би.

  - Кх-хак!

  - Вони посилають прокляття!

  - Священикам бути напоготові.

  Битва не вщухала на хвилину. На людей, окрім дракона, нападали темні священики Ембіну зі своїми тварями. І мало-помалу Долина смерті перетворилась на справжнє пекло, повністю виправдовуючи свою назву.

  У ситуації, де кожен воїн був на рахунку, своїм наказом покинути битву Віід мимовільно виставляв Альберона у невигідному світлі. Але смерть наступника первосвященика могла назавжди підірвати такі дружні стосунки з орденом Фреї. Це стало б важким ударом, як втрата досвіду та навичок, не кажучи вже про подальші труднощі з завершенням завдання.

  Відправивши Альберона в тил, подалі від небезпеки, Віїд зітхнув з полегшенням.

  - Вікно характеристик!

  Клас і особливі навички не могли прожити після перетворення, залежали від вміння "Загублювати смерть". Проте навіть на перших восьми початкових рівнях зміни були істотними.

  - Хм, характеристики змінилися, — простягнув Віід, шевившись костовою щелепою. Здоров'я, мана, сила та спритність значно зросли, як і все, що стосується бою. Але мистецтво, лідерство, удача і віра зникли...

  І обладунки Даллока, благословенні первосвящеником ордену Фреї тепер, будучи неживою, вживати стало просто шкідливо. Вони лише послаблять нове тіло.

  - Зняти предмет.

  Віід викрився і акуратно скинув у рюкзак обладунки. Потім трохи подумав і зробив те ж, з іншою непідходящою для неживої амуніції. Адже хоча б обмеження на носіння зброї, які мають класну форму, і більшість із них були зняті, коли його кузні досягають середнього рівня, зараз краще віддати іншим речі.

  - Упередки з хорошими параметрами - рідкість, їх слід охороняти.

  Віід завжди намагався ефективно використовувати спорядження, яке було в наявності. Тому зараз він викинув з рюкзака зовсім іншу річ. Посох, який випав після смерті лича Шайяра!

  Дзинь!

  Після цього повідомлення від руки, яка стискала палицю, почали поширюватися потужною енергією по тілі Віда.

  - Ідентифікація!

  Не кожному власнику Посох святого відкрив свої справжні можливості!

  Вікід був дуже задоволений.

  - Тепер я просто зобов'язаний робити погані вчинки, щоб використовувати всі переваги. Як сказано, "хочеш жити - вмий повернутися". А втім, добра людина не має права володіти і користуватися такою палицею лише створює проблеми.

  Чи ж немає багато підхожих цитат, цінних життєвих відверть? "Віб'є той, хто вдарить першим", "змудриться раз - вдарити інший і будеш задоволений", 'Тобі побиті потім спати не будеш" або "деньги вирішують все". Незалежно від того, чи ви шануєте себе, це навряд чи змінить світ.

  Крім того, Віада мала ще кілька речей, які можна було б використати в його стані.

  - Ідентифікація!

  - Непогано.

  Перероджений неживою Віід, завдяки збігу обставин з характеристиками скелета-воїн і скелету-мага, міг користуватися Грімом та активувати всі записані кривавими чорнилами заклинань. Вона містила не лише способи, щоб створити все необхідне для життя, але й бойову магію некромантів.

  Для початку він прочитав усе, що пов’язане з створенням дракона.

  Записані безпосередньо берекомічними поясненнями було написано:

  На відміну від нежиті зомбі чи скелетів-війїнів, яких можна підняти миттєво, на створення такого монстра потрібно було витрачати близько ста днів. І хоча магічний захист і інтелект у порівнянні з звичайними драконами є значно нижчими, здоров'я та фізичні можливості вражають уяву.

  Віід продовжував ретельно вивчати книжку.

Глава 2. Відновлений

  На каналі CTS Media йшов черговий випуск програми про Королівську дорогу.

  Син Хемін і Про Чжуван в прямому ефірі обговорювали найсвіжіші дані щодо ігрових ігор.

  - Про Чжуван, ходять чутки, що тепер за певних обставин з'явилася можливість отримувати якісь унікальні завдання. Розкажіть більше про це.

  - Звичайно. Згідно з повідомленнями компанії Юнікон, якщо постійно піднімаєте навички своєї професії створювати щось, то можна заслужити особливе завдання.

  - Щось на зразок спеціалізації для класу?

  - Не зовсім, є невеликі відмінності. Наприклад, коваля зрештою отримає власну майстерню!

  - Майстерню? Ви маєте на увазі кузницю?

  - Абсолютно вірно. З нагромадженням професійного досвіду з'явиться можливість її створити, а також найняти персонал. Донині будівництво кузниці було прерогативою лише королів, палаців чи власників замків. Гравці могли користуватися нею лише тоді, коли були готові до роботи. Тепер же мова йде про те, що коваль з певним рівнем навичок зможе відкривати власні майстерні.

  - І чим більше таких з'явиться, тим легше буде гравцям піднімати рівень майстерності, зрозуміло кивнула головою Син Хемін. - Тепер, схоже, ремісникам є, до чого прагнути.

  - Це чудовий нововведення! Багато з них нарешті зможуть здійснити свою давню мрію. Але повернемося до нашої розмови про особливі завдання, пов'язані з класом. Річ у тім, що ніхто точно не знає, які саме будуть наслідки цього. На прикладі коваля я розповів про можливість створення майстерні. Але це всього-навсього одна з багатьох альтернатив. І тому, що дуже багато пов'язаних з класами завдань є навіть тоді, коли вас не спіткає невдача, ні в якому разі...

  Про Чжуван, фарбою витираючи піт і поглядаючи у щільно виписаний сценарій, все продовжували роз’яснювати, які тривали вже понад дві години!

  - Про Чжуван, а що станеться коли все-таки вдасться досягти максимального розвитку навичок?

  - Поки немає нікого, кому б це вдалося. За конфіденційною інформацією від Юнікон, навіть не існує гравця, який міг би хоча б наблизитися до цього стану. Тому що Королівська дорога - надзвичайно багатопрофільна гра. Крім того, вона наближає до реальності, що значно ускладнює ріст навичок перед початком роботи.

  - І все ж, коли пов'язані з класом навички досягнуть десятого вищого рівня, гравець отримає що-небудь у нагороду?

  - Висока репутація і, якщо він підданий будь-якого королівства, можливо, навіть титул.

  Чжуван намагався вести себе невимушено, наче вони обговорювали цілком банальну тему. Але Син Хемін не пропустила швидкого виразу на його обличчі.

  - Хм. Є щось ще, вірно? Ми працюємо разом вже більше року, Про Чжуван, і я встигла підмітити, що ви починаєте часто моргати, коли намагаєтеся приховати якусь інформацію.

  - Ха-ха, дійсно? Не помічав.

  - Може, все-таки розповісте, що саме вам вдалося дізнатися?

  - Це не... Я не повинен ... - намагався ухилитися від питання про Чжуван, трохи збентежено посміхнувся і ... - Ну, добре. Наскільки я знаю, досягти звання майстра у вибраному класі - це ще не межа.

  - Що? Але хіба для гравців-ремісників максимальний розвиток усіх навичок - не стеля для мрій?

  - Ні. Це стане початком чогось ще складного. Я чув, що доведеться робити щось у розмірах цілого континенту з огляду на всі навички кожного класу. Якщо згадати різні легенди Версальського континенту, то в багатьох з них згадується про людей, які досягли високого майстерності. І мова йде, звичайно ж, про якісь незвичайні завдання щодо обраного роду діяльності... Це все, що я можу розповісти. Я дійсно більше нічого не знаю.

  - Отже, попереду нас чекає ще багато цікавого.

  - Так. Шкода, що мені самому до рівня майстра ще дуже далеко.

  - Як і мені, посміхнулася співчутлива. - Чим вище рівень класових навичок, тим важче їх підняти.

  - Ну, для мене велика честь, що я і сьогодні зміг поспілкуватися з чарівною Син Хемін.

  - Ой, дякую! Я намагаюся тримати себе у формі і їм багато фруктів.

  - Ну, тоді і я обов'язково куплю фрукти по дорозі додому.

  Син Хемін і О Чжуван вже почали поступово вести обговорення програми до кінця. У першій частині її частини багато тем обговорювалися разом з запрошеними фахівцями, а друга — про останні новини ігрового світу. І ось настав той довгожданий момент, коли можна було закінчити двогодинний ефір і нарешті розслабитися.

  'Нужно ще встигнути до зустрічі з Пейлом'.

  Син Хемін обережно згорнула тему програми, підгадуючи зручний момент для її завершення. Аж раптом продюсер отримав повідомлення про продовження ефіру.

  'Що? Час вже наближається до кінця.

  На оглядному екрані, замість відкритої сторінки з коментарями глядачів, було зроблено кадри битви Північної експедиції в Долину смерті. Трансляція йшла в режимі реального часу. І якщо про Чжуван був збитий з пантелику несподіваним зміною сценарію і все ще намагався прийти в себе, Сін Хемін, навпаки, відреагувала миттєво:

  - Як бачите, шановані глядачі, "Весті Версальського континенту" роблять все можливе, щоб привітати вас і присутніх у студії гостей. Проти звичаю, ми продовжуємо програму і пропонуємо до вашого розуміння пряму трансляцію з крайньої півночі та наші детальні пояснення щодо неї. Будьте в курсі останніх новин!

  На той час провідний партнер та його напарник швидко розвивалися, подивившись на події, які розгорталися в екрані, і відразу ж почав коментувати побачене.

  - Не так давно ми заводили розмову про Північну експедицію. Як бачите, учасники на чолі з Обероном зрештою досягли Долини смерті...

  У Чжувана були досить великі зв'язки серед високорівневих гравців Королівської дороги. Йому вдалося навіть заручитися довірою лідера Сталевої троянди, що дало йому необхідну інформацію про експедиції з перших рук.

  Тим часом з провідними через навушники зв'язався продюсер передачі і став швидко вводити їх в курс справи:

  - Новина від гравця Чейза. У цій долині є розорені намистини Сербіани! Це, здається, є ключовим елементом у розв’язанні континенту від аномальної спеки. И...

  Після такої втоми Сін Хемін і Про Чжувана за дві години безперервного ефіру, вона почала літати. Як запеклі поклонники Королівської дороги, вони відчували неабияке піднесення і мали можливість розповісти глядачам про цю важливу новину.

  - Як нам повідомили, Північна експедиція наблизилася до своєї мети - нахожування розорваних бус відьми Сербіани! Шановні глядачі, ви можете спостерігати все в режимі реального часу. Трансляція не припиняється до кінця місії, незалежно від регламентованого для "Вестей з Версальського континенту" часу.

  Керівництво вирішило не втрачати нагоди показати глядачам таку гарячу новину, навіть якщо передача має тривати до світанку. І хоча ефірний час цінувався на вагу золота і вже було суворо розподілено, високі рейтинги "Вестей з Версальського континенту", порівняно з іншими програмами, дозволяли за потреби продовжувати його.

  Ось тому зараз Син Хемін та Про Чжуван і спостерігали за відео, отриманим безпосередньо з ігрової капсули Оберона...

  А на екрані коренастий гном уважно стежив за тим, що йде в Долину смерті кровопролитним бійкам...

  За атаками монстрів і темних священиків ордену Ембіню ...

  За тих, хто раптом з'явився і накинувся на учасників експедиції Костяним драконом...

  "Пейл зараз, мабуть також у екрану..." - мина років подумала Син Хемін.

  За цим ексклюзивним відео, напевно, слідкував натовп гравців Королівської дороги: при показі дуже рідкісних завдань або військових дій кількість глядачів завжди зростала до мільйонів. Лише за кілька хвилин кількість телеаудії та десятки тисяч присутніх на вулиці перед величезними екранами людей, що бавилися з мультимедійними моніторами!

  Насправді для тих, хто веде, не мало значення скільки ще триватиме ефір. Адже вони повністю віддані "Королевій дорозі".

  Ми можемо сподіватися, що учасники експедиції зможуть перемогти дракона і знайти розбиті буси відьом Сербіани - посміхнувшись, припустила Сін Хемін.

  На що О Чжуван по кивнув.

  - Думаю, у них є всі шанси. Може, Гільдія Стальної троянди і не впоралася б самотужки, але з нею у похід відіслало багато гравців.

  - Так, схоже, вони недарма формували велику експедицію. Тим не менш, пане О Чжуван...

  - Да?

  - Наскільки велика сила Костяного дракона?

  Якщо порівнювати з іншими відомими монстрами, то він надзвичайно сильний. І настільки небезпечний, що звичайна гільдія не вирішила б протистояти йому. Це ніби хлопець, який ризикував ходити сам по нічній дорозі, не втішався тим, що б'ється на монстру. У цьому немає жодних проблем.

  - Та вже, зіткнутися з драконом вночі... Навіть уявити таке страшно.

  На Версальському континенті в нічні часи монстри ставали у півтора рази сильнішими. Більшість таких справ у цей час відпочивала. Тому ймовірність несподіваного нападу великої кількості ворожих істот була дуже мала, завдяки чому гравці і могли полювати.

  Але зустріч з єдиним у своєму роді босом території в нічний час мало чим відрізнялась від самогубства! Навіть якщо існують якісь особливі предмети, які можуть підвищити шанси на перемогу і з урахуванням подвоїтої кількості отриманого досвіду ніхто ще не намагався зробити таку авантюру.

  Тим часом на екрані можна було побачити, як Оберон відважно рнув ударами по застряному дракону в кризі. Молот у його руках, наче коло скелі, раз за разом безжалісно обрушувався на тіло ворога.

  Син Хемін сильно стиснула кулаки.

  - Сподіваюся, що повна нестатків неймовірна праця учасників завершиться успіхом.

  - Зверніть увагу, чарівники копають сили для чергової нищівної атаки.

  - Здається, вони цілують корпус Костяного дракона.

  - Можливо вогняна магія?

  - Так! Відряд магів під керівництвом Дрима почав перекреслений вогонь!

  Син Хемін і Про Чжуван почали коментувати бій, як на футбольному матчі.

*

  Віід здалека спостерігав за бійкою воїнів експедиції з монстром.

  "Костістий дракон. Він, безумовно, буде гірше за Торідо..."

  Лорд вампірів, звичайно ж, неймовірно сильний противник, здатний навертати людей у статуї і використовувати руйнівні магічні атаки. Але Костяний дракон лише завдяки одній масі буквально затоптав величезну кількість воїнів. Ніби слон - мураха!

  - Так просто! Кц-кз! - Віід сердито розгулювався, стирала костовою щелепою.

  Добре сміється той, хто сміється останнім! Після того як усім став відомим його клас, учасники експедиції втратили інтерес до несподіваного незнайомця. Звичайно, деякі з них, у тому числі Оберон, запрошували вступити в гільдію. Але більшість людей, дізнавшись про те, що Вінд - скульптор, поверталася до своїх справ. Експедиція на той час вже не потребувала творчих професій до тих, хто уже був найманий для виготовлення броні чи зброї. І законно, відмова таким людям стала звичайним явищем. Звичайно, гравці з високим рівнем навичок мали деяку повагу, але завжди наймали тільки тих, кого вважали корисними.

  Простіше кажучи, для організаторів експедиції всі вони були різною монетою, працівниками яких можна найняти в будь - який момент. Отже, ніхто не виявляв особливої поваги до них. І якщо ремісникам, які не мали користі в бою, час від часу приділяли багато уваги, то навіть і говорити про творчих людей було варто.

   Віід згадав про те, що його двобій дракона.

  - А могли б і захистити...

  Під час створення монстром заклинання в священиків і магів експедиції була можливість втручатися. Вони могли б врятувати хоч скільки-небудь гравців небесових професій. Можливо, і Віід був би якимось чудом вижив. Але, на жаль, цього не сталося, ніхто навіть і не намагався.

  - Схоже, чуже життя більше не в ціни...

  Священики й маги не тільки вважали, що використання своїх обмежених ресурсів для захисту людей у війні є марною справою, але просто безглуздою. Заощаджені такою силою, вони зосереджувалися на підтримці воїнів і атаки противника. І хоча ця поведінка не була дозволена Оберону, вона стала загальним вибором у поточній ситуації. Тож Віід нікого не звинувачував за це. Всі ми люди.

  - А Костяною дракон-то дуже сильний.

  З того часу як монстр, що застряг у землі, зміг вирватися на волю, кількість жертв серед воїнів експедиції постійно зростала. На очах глядачів розкрилася справді чудова битва!

  Особливо помітно в рядах воїнів вирізнялися темні геймери та МЕЧі.

  - Люба, мені боляче... Вмираю, як боляче! - 'шепотом' 'кричав" вовк.

  Він прорвався через групу темних священиків ордену Ембіні, безсердечно роздаючи меча направо і наліво.

  - Потерпи, потерпи... Ти ж, напевно, перебільшуєш. Зберися! - Вона підбадьорювала Деорін, намагаючись швидше зцілити чоловіка і його товаришів.

   Темні геймери замість того, щоб необдумано кинутися до Костяного дракона взялися за методічну спільну з'єднану долину від решти монстрів.

  МЕЧІ билися самотньо.

  - Оце тварюка!.

  - Спробуй це!

  Вікід перед битвою підвищив урон і рівень захисту, відповівши броню та заточуючи зброю. Завдяки його допомозі ці воїни тепер могли цілком гідно протистояти монстрам. Крім того, їм не було місця для жартів.

  - 350-тий, бережися!

  - Ах ти ж!.

  МЕЧІ, які легко орієнтувалися в метушні бою, були письменними і швидко переміщалися. Вони грабували один на одного, навіть без підтримки священиків і магів!

  Бачачи це, він дуже ловив.

  - Чудово. Думаю, незабаром і на дракона якась управа знайдеться.

  Незалежно від того, наскільки сильним був цей монстр, залишалось надія, що учасники експедиції зможуть його перемогти.

  Обледенений північний континент.

   Сніг у Доліні смерті алел від крові вбитим костяним драконом людей, але навіть це не змусило відступити відважних воїнів.

  Наслідуючи їхній приклад, барди з новими силами почали співати бойові пісні. А танцюристи закрутилися у вишуканих паах, захоплюючи й чаруючих ворогів. Навіть поскалькаючись і падаючи на лід, вони не припиняли свої танці.

  Шамани, заклиначі з покликаними духами, рідкісні некромінанти - всі прагнули внести свій вклад у битву.

  Ці класи дуже допомагали!

  Вони не хотіли здаватися так легко, як раніше.

  - З монстрами скоро буде покінчено, але все ж залишається дракон ... Якщо прикинути, у сватках загинула майже половина бійців. Але навіть у такій ситуації цілком реально перемогти, - пробурмотів Вікід.

  Він не збирався воювати до кінця. МЕЧІ - єдині присутні, яких Віід називав друзями і за кого міг би хвилюватися. Але вони, за його глибокою переконаністю, далеко не ті, хто загине тут, щоб захистити своє життя і винищувати ворогів.

  - У будь-якому випадку, у такому вигляді я і не зможу ...

  Вікід відновився скелетом. І якщо його помилково приймуть за нежити, нічого дивного в цьому не буде! Але навіть умудрися приєднатися до своїх, будь - яке отримане поранення може стати для нього останнім: лікувальна магія священиків не допоможе, а навпаки, стане зворотнім ефектом.

  Так що з якого боку ні глянь, а показуватися на очі воїнам не коштувало.

  Побачивши укриття за тим, що відбувається на полі бою, він раптом вигукнув: « Ні! »

  - Та що вона витворяє?

  Причиною обурення стала його увага Союн. Хоча Костяна була надзвичайно небезпечним противником, вона безстрашно розмахувала мечем у перших рядах воїнів. І в той критичний момент, коли Оберон майже поступився натиску ящера, дівчина, не задумуючись, кинулася у самогубствовий напад.

  Суйн, ввійшовши в бойовий транс берсерка, розірвала крилатого монстра. Її хоробрі воїни, навіть після великих ран, продовжували битися з подвоїтим силою.

  Ситуація на полі бою почала поступово змінюватися.

***

  І ось вже майже охолоджений солодкий смак перемоги, які б'ються попереду війська зазнали несподіваного удару в спину від своїх зібратих по зброї. До того ж, у худорлявих військах почався справжній хаос. Кількість жертв різко зросла...

  - Ти що робиш? - Чулися здивовані скрижалі.

  - Припини, ми на одній стороні!

  - Священики, швидше, зробіть ж що-небудь! Це напевно якісь чари.

  Коли священики вирішили, що бойові товариші перебувають під ворожим закляттям, вони намагалися зцілити їх. Але атаки не припинилися. І захоплені зненацька гравці продовжували вмирати...

  - Зцілення не допомагає! - Страшно вигукували священики. - Вони все так само нападають на своїх!

  Це могло означати тільки одне: ніяких чарів не було. Сталося невірне зраду!

  Терос, колишній глава Алих крил, підняв меч на недавніх союзників. Члени його гільдії тільки й чекали сигналу. За попередньо розробленим планом вони придбали нові мечі, наділи просту броню, щоб нічим не видати себе, а особи сховали під гримом і вусами. І в вирішальний момент битви я побачив, що моє обличчя стало схожим на людину.

  Коли Терос скинув маскуючу броню і стерів з обличчя фарбу, то розкривав справжні наміри:

  - Змітайте всіх! Костлява тварюка буде наша!

  У ту ж мить воїн-варвар Поллайн блокував що знаходиться поруч з ним Оберона.

  - Що? Якого!.

  - Нічого особистого, Ви зіграли свою роль. Далі з рештою дракона буде розбиратися гільдія Алих крил.

  Плейн рубанув мечем, наносячи смертельний удар, що розсіяв Оберону спину. Він не сподівався, що на війні з драконом почнеться бунт між учасниками експедиції. Чим і скористалися зрадники, як тільки підвернувся зручний випадок.

  Коли Оберон бачить свою недбалість, то зазвичай не відчуває холодної люті.

  - Ви весь цей час обманювали нас? - Прорив він, рухнувши на землю.

  - Таке життя... Ми приєдналися до експедиції і були в певному розумінні повністю віддані їй. Але прийшов час подумати про себе.

  - Чорт! Я не здамся так просто...

  Оберон, як справжній воїн, намагався зібратися з силами і піднятися. Але в цей момент на землі, поруч з його силою, виросла тінь.

  - Ну, тоді доведеться тебе вбити.

  Страх один за одним, убивця Датчанін вихватив яскраво блищий кинджал:

  - Смертельний удар! Параліч!

  Очевидно, кинджал був змащений паралізуючим отрутою, який дуже швидко поширився по тілу Оберона. Це позбавило його будь - якого шансу на одужання, і тепер він безпорадно лежав на землі, втрачаючи останні залишки життя з кров’ю.

  Датчанин и Плайн переглянулись.

  - Якщо виживе, я йому не позаздрю.

  - Ніяких "виживе"! Зараз не час для ризику. Ми його закінчуємо.

  Адже дракон, що блукає біля Костяни вже не так відволікав увагу биків. І до командира, що помирає, з хвилини на хвилину підійде допомога.

  Приймаючи рішення, воїни Алих крил одночасно змахували клинками. Хоча Оберон був сам перед ними, ніхто не міг протистояти паралізованим.

  - Труслі пси! Я помщу вам... - Такими стали його останні слова.

  - Командире загинув!

  - Його підло вбили зрадники. Вони заплатять за це!

  Від експедиції не укрилася загибель Оберона. І не пройшло і пари митей, як в військах, що залишили знищення монстрів, розступилася міждоусобиця.

  Піддані Обероном і союзним гільдіям воїни вели запеклий бій з людьми Тероса. Той же, замість того щоб битися зі своїми підлеглими, попрямував до тихих геймерів, що залишилися на периферії. Вони не втягнулися у конфлікт і вирішили, що варто робити.

  "Етих вояк не цікавить нічого, крім грошей. Я можу легко схилити їх на свій бік, посунувши більше гонорар, ніж обіцяли лідери Сталевої троянди".

  Хоча Алих крил більше не існувало, кістяк гільдії зберіг досить велику кількість майна і був обмежений.

  - Вовк, я хочу укласти угоду, - сказав Терос, відшукуючи серед темних геймерів знайоме обличчя.

  Повстанці познайомилися з цим воїном при наймі команди для виконання завдання рівня "А", пов'язаного зі гробницею Царя Скорпіонів.

  - Приєднуйтесь до нашої гільдії. Експедицію завершимо ми, і якщо погодитесь допомогти, заплатимо, скільки попросимо. Або віддамо половину трофеїв, що випадуть після перемоги над костяною тварюкою.

  Темні геймери не мали підстав довіряти словам колишнього лідера Алих крил. Ті, хто жив і загинув лише заради грошей, завжди були готові до нової угоди. А такі сумнівні поняття, як справедливість чи дружба, віддавали перевагу здоровому прагматизму.

  Але вовк, вислухавши пропозицію Тероса, негативно похитав головою.

  - Думаю, це неможливо.

  - Чому? Що саме вас не влаштовує? Я пропоную угоду на більш сприятливих умовах, ніж Оберон.

  - Вибач. Ми вже отримали задаток.

  - Тоді...

  Четвертий неписьменний закон темних геймерів містився: « Сплачена угода повинна бути виконана ». Незалежно від можливої прибутку чи будь-яких інших причин.

  Звичайно, не всі гравці вірили в Асоціацію слуху. Але насправді, зобов'язання темних геймерів дотримувалися нескінченно і оплачених контрактів ніколи не порушували. Адже втрата довір’я і приниження репутації обов’язково вплинуть на кількість замовників та подальших заробок. Тому, щоб закінчити контракт, часто доводилося відмовлятися навіть від дуже вигідних пропозицій.

  Терос і на мить не здогадувався, що його запрошені стрічками можуть дати таку відповідь тільки гроші найманцям. Від величезного подиву у нього витягнулася обличчя.

  - Я можу заплатити ще більше. В два... Ні, в три рази більше ніж обіцяно!

  - Нічим не можу допомогти. Ми зобов'язані. У випадку розторгнення договору... Можливо. А поки що наша відповідь: « Ні ».

  У результаті Терос змушений був відступитися, так і не зуміти перевертати темних геймерів.

  - Кхрак, крак-крапку, крок! - Дзвонили зуби, і в потужних костяних щелепах зникав черговий неуважний воїн...

  Більшість високорівних гравців, які репрезентували основні сили експедиції, були втягнені у боротьбу один з одним. Цим скористалися недобітні монстри і крилатий Костяною дракон, які, отримавши перепочинку, відновили сили та розійшлися не на жарт.

  І хоч темні геймери продовжували винищувати тварів, вирішивши ігнорувати громадянську війну та зберігати нейтралітет, вони не могли усунути їх усіх своїми силами.

  - Жалюгідні люди!

  - Дивіться на нашу силу і схиліться перед нею!

  Монстри виросли, наче з-під землі і відразу ж наносили удари по неспроможному спрагувати гравцям. Для багатьох дошка смерті була останнім сховком. І в якийсь момент баланс сил остаточно порушився. Перевага знову виявилася у монстрів.

  - Прокляття!

  - Все через зрадників.

  Ситуація змусила війська забути про ворожість і знову зосередитися на знищенні монстрів. Але мить була втрачена. Гірше того, через втрату довіри ні про які слажених дій і говорити не варто. Члени Гільдії Сталевої троянди не могли дозволити Теросу та його прибічникам прикривати їхні спини, боячись повторного зради. Це почуття глибоко вкоренилося у розумах бойців, які перешкоджали їм зосереджуватися на битві.

  Військо оточили дракона, намагаючись вимотати і вбити його чергую безперервних ударів. У своїй прагненні завалити, нарешті ж таки, створіння вони були ненормальними. Для цього було недостатньо лише тих, хто вижив. Так що зрештою настав момент, коли хліпкий будівельний проект воїнів був прорвано.

  - Кх-крах! - Відчинилися в всю ширину костяні крила монстра.

  Здійснюючи різкий змах, сильний порив вітру відштовхнув воїнів на відповідну відстань.

  - Чорт! - Виручився Терос, звалившись на землю і поспішив піднятися на ноги.

  І раптом застиг від жаху.

  Темні провали дракона спалахнули яскравим вогнем. Костяна залоза піднялася, наче глибоко вбираючи повітря. А потім тварина витягнула шию і, роззявши пащу, з силою видихнула.

  У той самий момент Тероса і воїнів накрила могутньою їдкою хвилею.

  - А-а- а-А!

  - Спасите!

  - Шкіра... Моя шкіра сльозить!

  Дракон використав свою найбільш руйнівну зброю - Кіслотне дихання!

  Підстіблені криками, священики, чарівники та заклиначі намагалися допомогти військам.

  - Віддзеркалюючий щит!

  - Вклонення!

  Магі мошкарою зліталися до людей, які шукали спасіння, читаючи заклинання. Сумей вони гармонійно створити єдиний магічний щит в момент драконячого видоху, може і змогли б відбити атаку, але розгубилися й пропустили таку можливість.

  Хвиля отруйного повітря пронеслася полем бою, змітаючи все на своєму шляху. Мало бійців змогли знести свої ноги і зазнали серйозних пошкоджень. Ті ж, хто не мав успіху в цьому питанні, були приречені. Їхні тіла були прямо на очах чернелі і висихали, а здоров’я зменшувалося у шаленому темпі. І це не єдині наслідки.

  - Вилікуюча довбань!

  - Заживлення!

  - Відновлення!

  Священики відразу ж почали накладати лікувальні заклинання, першо-навантаживши поранених швидко зрушуючих сил.

  - Протиотрута!

  - Очищення організму!

  У той же час кілька священиків активно зайнялися нейтралізацією кислоти. Завдяки їхнім зусиллям багато людей, які отруїлися і зазнали сильного отруєння, змогли вижити.

  Однак ситуація тих, хто брав участь у експедиції, ставала безнадійною. Залишилося лише чотириста людей. З одного боку, схоже і багато. Але цього було недостатньо, щоб протистояти костяному дракону. Оскільки більшість тих, хто вижив, були класами без контакту. Лучники, барди та танцюристи... священики і маги. Все з показниками фізичної сили не більше, ніж у безлотних духів!

  - Ну ось, знову! Та що ж так не везе ... - сплюнув від досади Волк.

  Недавно він уже загинув під час свого великого завдання. І хоч би як там було, він отримав пристойну компенсацію для темного геймера смерть сама по собі означає великі втрати! Отже, Вовк та інші найняті члени Асоціації — переважно молоді люди — зібралися разом, щоб перекинутися парами слів.

  - Що будемо робити?

  - За умовами угоди, бігти ми не можемо.

  - Ну, тоді...

  - Вибору немає. Нам залишається тільки показати цим ледарям, що таке справжній бій!

  Темні геймери вже давно не відчували таких відчуттів, коли відчуття бою і шаленого азарту буквально всмоктує кров. І нехай вони грали заради отримання прибутку, мир Королівської дороги все ще полонив їх серця. Якби це було не так, ніхто з них не зміг би займатися такою невдячною професією так довго. Адже в житті, сповненому бійками з монстрами, мало часу залишається на стосунки і сім’ю.

  І зараз, у смертельній битві з костяним драконом, не спрага наживи, а саме поталена любов до гри змушувала їх так люто боротися проти ворога

  - Ах ти ж!.

  - Добивай його!

  - Руби! Руби!

  Кинути займатися маленькими монстрами, темні геймери в шаленстві атакували дракона.

  - Йо-хо-о!

  - Чудово! Що, тварюко?

  Вони сміялися, коли якийсь удар костяної звіри досягали їх. Вони піднімалися і, наче якісь зомбі, знову нападали, повністю ігноруючи рани. Ось такими ось були ці 'звичайні найманці'!

  МЕЧІ також займалися залишками монстрів, бо воювали в близькому контакті з магами та священиками. Їм так жодного разу і не вдалося показати свій коронний прийом: переміщення в бою група з декількох десятків людей, що діють як єдине ціле.

  Знову воювало, і незабаром серед МЧЕЙ почали з’являтися перші поранені та блукачі.

  Побачивши це, Віід швидко забув про рішення не втручатися.

  - У мене просто немає вибору.

  Він не міг допустити цих смертей. Але спочатку, перш ніж почати діяти, звернувся по "шепоту" до одного зі своїх знайомих.

  - Друг 16-ий МЕЧ.

  - О? Виід?

  МЕЧ відповів досить спокійно, незважаючи на шалений бій. Він був найстаршим серед присутніх у школі, але в самому розпалі хаосу Вуда з повагою ставився до нього.

  - Ти ж зовсім недавно під подих дракона догодив. И не умер?

  - Помер. Не буду вдаватись у деталі. Важливо лише, що я тут. І йду до вас на допомогу. Тож відступіть трохи назад.

  - Що? Не поспішай! - Відповідь 16-го була дещо несподіваною. - По-перше, почекай поки я не помру.

  - Навіщо?

  - Ну... Коли ще випаде шанс показати себе в такому вигідному світлі перед дівчиною?.

  Позаду МЕЧа, прикрита його широкою спиною, стояла чарівна священнослужниця. Вона тремтіла від страху і раз за разом накладала на нього закляття зцілення. На хороброго воїна, того, хто на свій страх і ризик став на її захист в місці, сповненому небезпечних, голодних та неймовірно жахливих монстрів!

  Зміцняючи лицарський образ, 16-ий МР вирішив « жертвувати собою заради прекрасної дами ». Фактично, в будь-якій іншій ситуації його незграбній грі мало б хто повірив. Навіть товариші не могли зрозуміти, як він так нерозумно підставлятися.

  Але ось, нарешті, настав момент, коли MIK 'героїчно впав у боротьбі з силами зла'. Через завдані рани його здоров'я досягло тієї критичної оцінки, коли навіть лікувальне заклинання видавалося непотрібним.

  - Я умираю... Так жаль... Шкода, що моїх здібностей не вистачило на більше.

  - О, ні, що ви! Ви зробили все можливе!

  На полі бою зацікавлення людьми стає особливо цінним. А якщо ця людина гине...

   Дівчина не могла відірвати погляд від смертельного пораненого бійця. Очі священнослужителя наповнилися готові ось-ось пролитися сльозами.

  - І все ж... Незважаючи на все це, я збережу в серці кожну мить нашої зустрічі. Але коли-небудь... Я ж зможу вас знову побачити? Ви дозволите?

  Шістнадцятий готувався до цього моменту кілька днів. Він навчився подібної хитрості від сідло - рибалки Зефі. Може, своїм вчинком воїн не запалив дівчину полум'я пристрасті. Але тихе визнання в такий зворушливий момент допомогло досягти потрібного ефекту.

  - Так, мене звати Лівіан.

  - А я 16-тий МЕЧ.

  На порозі смерті МЕЧ, під номером шістнадцять досяг нарешті бажаної мети.

  "Відмінно", - кивнув Віід і піднявся зі свого місця.

  Все, що складається з одних кісток - лише голий скелет!

  У такому образі він не поспішаючи і подався в бік борців.

Глава 3. Заклик на недостатку

  - Виверні, до мене! - рішуче скерував Віід, міцніше зтиснувши однією рукою Посох Святого, а другий - Гримуар некромант Бекена.

  Вайелю, Вадулу, Васаму, Бао, Ванюку і Вачілю довелося відгукнутися на його поклик.

  - Апчхи!

  - Як холодно...

  - Не можна ігнорувати заклики господаря. Не на добро це, не для добра...

  Льодовий вітер кріпився, стаючи над самим серцем долини по-справжньому пронизуючим. Навіть у своєму нинішньому об’єкті Віїда, боячись замерзнути, не вирішив би там опинитися! Але дракони летіли, все більше тремтять від холоду. Навіть якщо б вони не одягали теплого одягу з вовчих шкур, то при цьому не могли б наблизитися до нього.

  Коли побачили віверну, то на місці експедиції залишилися мертві.

  - Ще дракони?

  - І навіть шанс на втечу не залишилося...

  Однак, після кількох хвилин зневірених людей, то люди дуже здивувались.

  - Що? На них, схоже, щось одягне! Хіба дракони носять одяг?

  - Почекайте, а вам вони не здаються знайомими?

  - Вуглецеві морди, короткі шиї, великі круглі животи... Так, десь я таке вже бачив...

  - У землях відчаю!

  - Саме так! Під час битви орків з Армією безсмертних.

  - Але тоді виходить...

  - Це виверні Віди! Він тут!

  Люди вигукували. Вони не сміли і сподіватися, що хтось прийде до них на допомогу. А тим більше такий відомий по всьому континенту авантюрист. Який саме вийшов зустріти своїх створінь.

  - Не упускайте здобич! - Підстігнув він кружляв у небі слуг до дій.

  І віверни стали нападати на монстрів, ретельно уникаючи ділянок з великим скупченням людей. А той, хто сидів на спині однієї з них, почав вицілювати військо темних священиків - ворогів. Тепер війна стала головною частиною долини, де оборонялися МЕЧі, священики та маги.

  Віід ж тим часом розкрив книжку некроманта Берекена. Артефакт, який відіграв головну роль у цій ситуації. Адже для перемоги над монстрами потрібні ще союзники. І ось їх-то за допомогою Гріммуара можна було отримати в достатній кількості.

  - Неприкаяні душі! Вiдьньте ж для помсти убийшим мене! Воскресіння мертвих!

  Було б краще затихнути останнім звуком вимовленого закляття, як обледеніла земля під ногами биків осяяла в чорний колір. А потім з-під землі стали повільно вибиратися зомбі, упирі і скелети!

  - Киє-хо!

  - Ого-го!

  Похитуючись, у центрі Долини смерті піднялися цілі зграї неживих людей, які чекали на команду свого правителя. І вона швидко пішла. Показавши рукою на монстрів, Віід вигукнув:

  - В бій! Убить их! Вони ваші вороги.

  - Гха-ах. Вбити!

  Покоряючись наказу, що вижили мерці, скрипаючи суглобами і гром'ячими кістками, неквапливо заковували в бік монстрів та священиків ордену Ембіну. Переходячи по слизькому льоду якоюсь неприродною, дерганими рухами, вони часто падали і не завжди могли знову піднятися. Однак, маючи неймовірну силу та гострі кігтями, нехай і повільно підіймалося військо невблаганно просувалася вперед.

  - Віід закликав не жити!

  - Вона атакує монстрів!

  Учасники експедиції були спантеличені. Адже не жити - ворог всього живого. Раніше вона завжди була для них лише предметом знищення, а не союзником.

  Всі знали про те, що з'явиться клас некромант. Але тих гравців, які його обрали до цих пір, було неймовірно мало. Тому, коли люди вперше спостерігали за запрошенням, їм було просто нецікаво.

  - Визиваю Лицаря смерті Ван Хока! Викликаю лорда вампірів Торідо! - Кликнув Виїд своїх слуг.

  І через мить вони вже стояли поруч.

  - Пане, сьогодні твій вид підбадьорює, - не встиг з'явитися, розсипався в компліментах Ван Хок.

  Він відчував духовну близькість до перевтіленої Скелету Вііду. Але той вже знав всі його хитрощі на зубках.

  - Рицар смерті!

  - Так, сер? Що накажеш? Я не пошкодую життя, щоб дістати голови твоїх ворогів, - впевнено вимовив зазвичай любителя посваритися слуга.

  Але Вікід похитав головою.

  - Не зараз. Просто зніми і віддай мені свій шолом.

  - ...

  - Ти не чуєш? Дай мені свій шолом. Його одягну я.

  Поведінка, гідна як мінімум п'ятого місця за шкалою підлості! Відбирати те, що сам колись і віддав! Тим більше, що і початково ця річ належала Ван Хоку.

  - Але він мій... - Рицар смерті наполегливо намагався зберегти своє законне майно.

  Віід відповів так: « Він стиснув кулаки і пригрозив мені.

  - Мені забрати або сам віддаси?

  Його терпіння закінчилося.

  - Повторять не буду!

  - Я... Віддам, - видавив Ван Хок, а потім швидко зняв і простягнув своєму панові шолом.

  З боку, ця розмова може здаватися просто залякуючим. Проте Віід завжди дотримувався принципу 'раз сказав, значить, зробив". До того ж, досягнувши ремісника, він продовжував удосконалювати свої навички і міг витримати навіть багатоденну боротьбу! Такій людині краще не засмучувати настрою.

  - Не хвилюйся. Я поверну його. Иди, борайся.

  - Добре, сер! - Покірно кивнув Ван Хок і вибрав для нападу групу священиків ордену Ембіню.

  Вікід ж тим часом озирнувся і відшукав поглядом лорда вампірів.

  - На тобі Костяй дракон.

  - Добре.

  - Головне, не зосереджуйся на одній атакі, приділяй більше уваги обороні. Вишуканий героїзм ні до чого.

  Торідо тільки мало кивнув у відповідь і, покликавши своїх співплемінників згідно з отриманими настановами, наказав вступити в бій.

  - І не забувайте, діти мої, пряме зіткнення не для нас. Ми - аристократи ночі!

  - Так, лорде!

  Молодняк разом зі своїм провідником обернувся кажанами. Більшими кажанами-вампірами з дуже гострими зубами!

  Змахуючи чорними крилами, вони надихнулися на величезного Костяного змія. Можливо, Торідо та його пташенята не зможуть перемогти такого ворога, але їхня дія принаймні допоможе виграти час.

  Віід ж вдунув на голову магічний шолом Ван Хока.

  "Так, я довго його не одягав".

  Шолом був вивчений з проклятої сталі. Довкола прорізів було видно невеликі інкрустації, які зливаються підступним блиском. Здавалося, очі горіли пекельними палахкотями.

  Цей артефакт Віід отримав як трофею, перемігши Рицаря смерті в небесному місті Лавіасі. Деякий час він постійно ним користувався, а не так давно навіть облагородив міфрілом і чорною сталлю, посиливши магічні властивості. І хоча пізніше ван Хоку повернув шолом, він вважав за право вимагати його при потребі.

  "Так, подивимося. Мани залишилося ще досить багато", - став прикидати Вікід.

  Найкорисніший для нього заклинання був заклик нежиті першого рівня. Кожен з сотень тіл потребував близько чотирьох тисяч одиниць мани. Але тут свою роль відіграв Посох грішного святого, частково компенсуючи витрати. Саме завдяки його впливу з'явився такий приголомшливий ефект.

  Віід теж вирішив використати усю ману.

  'У мене як Скелета-воїна найбільш сильна сторона - фізична міць. Так що і без магії якось розберуся".

  Він знову розкрив Грімуар, але тепер використовував заклик нежити другого рівня:

  - Поверніться на землю, по якій колись ступали. На території, позначеній темрявою. Гнілу землю, яка вносила чорну магію. Не жити, повстань!

  Посох грішного святого завибрував у його руках. Наче у відповідь на це, в місці, куди була спрямована Віяда, зашевзалась земля і виготовляла величезну кількість мертвих. І у кожного з них відсутня одна важлива частина тіла - голова. Це були Дулахани, духи, які вкоренилися в облозі. Дуже гарні воїни.

  Окрім них піднялася також кілька Скелетів-магов.

  Завдяки дії магічного шолома Ван Хока і Посоха він зміг підняти сильну, непідвладну звичайними заклинаннями. На його поклик з землі вибиралися сотні, тисячі повсталих мерців. Справжній легіон неживий!

  Залишилася мала толка мани - не більше 200 одиниць, - коли шолом на голові Віяда озарила ще один магічний спалах.

  - Бийтеся! Оберніть свою ненависть проти ворогів моїх!

  Віід використав лева, який був доступний лише високорівним гравцям і вичерпав залишки мани. Не жити відразу слухняно напала на Костяного дракона та інших монстрів.

  Зомбі не тільки атакували, незважаючи на переломи кісток та утрату кінцівок. Упири накидалися на ворогів, міцно вціпившись у їх тіла своїми кігтями, а Скелети-воїни і Дуллахани вправно орали мечами.

  - В а-та-ку!

  - На не-при-я-те-ля! У кожному з них було багато справ.

  Серед покликаних Віідом виявилося навіть кілька низькорівних босів!

  Мощь Дулаханів і Скелетів-магв вражала. Учасники експедиції були просто приголомшені, вперше в’язні некромантії мали справжню силу.

  - Просто немає слів!

  - Стільки нежиті...

  Колишні мерці билися, вони не залишали ворога і шансу на опір.

  Серед учасників експедиції також були ті, хто ніколи не зустрічав у грі жити. І тепер вони з широко розкритими очима озирались навколо.

  - Вам вигляд деяких оживлених трупів не здається знайомою?

  - А? Так, щось таке...

  - Вон, дивись, це, випадково, не Оберон? - вказав один з воїнів на безголовий труп дуже маленького росту, який, не зважаючи на отримане урон, опирався на противника.

  Заклинання, надане Віідом, вплинуло лише на ті об’єкти в цій частині долини. Іншими словами, якби тут не було загиблих, ефективність некромантії була б такою високою.

  Унаслідок цього навіть недавно ті, хто останнім часом залишився живим, збунтувалися. Наприклад, Фабо та Ґастон стали зомбі і ковилювали на негнутих кінцівках в сторону ворога. Незважаючи на те що не було чітко визначених відмінностей, їхні тіла знову ожили.

  - А там хто такі?

  Увага воїнів привернула бунтівні мерці, одягнені в іржаву броню старого зразка. Це були солдати та лицарі давно зниклиї імперії Ніфлхайм. Вони також були покликані Віїдом у Долині смерті.

  - Гха-а...

  Мало-помалу нежити заганяли переляканих монстрів в кут.

  І Віід, затамувавши подих, почав очікувати появи вікон повідомлень.

  Дзинь!

  Названа не жити була інакшою від жвавих робіт.

  Скульптури не вимагали додаткових витрат маніпуляції. Вони жили колись і потім існували та діяли самостійно. Що було однією з їхніх сильних сторін.

  Нежити ж була кілька слабше, але перевершувала кількість, що створена за раз, і доступністю поклику: Заклинання можна було використовувати в будь-якому місці з похованням тіл. Крім того, існувала велика різниця і в витратах: воскресіння було пов’язане лише з окулярами репутації та трохи досвіду.

  Однак, порівняно з багатьма іншими клас був некромантом, тому гравці мали швидко оцінювати ситуацію і вміти чітко її виконувати. Тільки тоді армія була найбільш ефективною.

  На щастя, Війду вдалося підняти кілька істот рівня боса, що частково взяли керівництво мертвими на себе.

  - Підкорення!

  - Вибух трупа!

  - Костягний щит!

  Скелети-маги безжалісно підривали живих мерців, що були на передній флангі, і це призвело до того, щоб ті противники розліталися в усіх напрямках. А Дулахани, об’єднавшись з позосталими Упірами, люто кидалися у вроджену колоду.

  Їхня поведінка навіть далеко не нагадувала людей. Коли після падіння всі спроби знову з’явилися невдачами, вони повзали по льоду і невблаганно продовжували досягати мети та вчеплюватися у своїх ворогів!

  Безжалісність і неуточість армії злякалися. Мертві йшли напролом, втягнені лише прагнення вбивства.

*

  Зал слави Королівської дороги!

  Чутки поширювалися з блискавичною блискавкою. Сотні тисяч глядачів дивилися через Інтернет за ходом подій. Але згідно з щомісячним переліком переглядів новин та трансляції, телеаудиторія швидко досягла кількох мільйонів людей. А може, навіть перевалити за десятьмільйонний кордон!

  - Битва проти Костяного дракона.

  - Схоже, на континент все ж повернеться прохолода.

  - Ура, швидше б!

  Народ пильно стежив за розвитком подій, з задоволенням залишаючи коментарі. Час минув, і в якийсь момент усіх непокоїв поведінка Тероса та його прибічників. Якби зрада відбулася в будь - якому іншому місці, це не викликало б у них такого враження. Але це призвело до низки разючих змін у битві.

  І почалося з підлого вбивства кумира багатьох гравців - Оберону.

  - От же гади!

  - Чого ці труси взагалі туди поперлися?

  - Ідіоти.

  - Відкидати суспільства!

  У глядачів спалахнула гостра суперечка, і кожного забитого в спину бійця було вбито. Боротьба за владу не була чимось особливим - як сказано, "історію пишуть переможці". Однак терос і його прибічники не мали нічого спільного з ними. Крім того, через це завдання на континенті не могло бути й жару ще довгий час!

  В Інтернеті розміщувалися сотні тисяч обурених коментарів. Деякі люди навіть припинили дивитися трансляцію!

  І в момент особливого накала страстей на полі бою з'явився Він ...

  - Э... Э... Це Вікід! З "Землі Магії"!

  - Він привів за собою не жити...

  - Ні, дивись, він сам її створює!

  Народ був дуже захоплений. Миттєво скрізь в розмовах і повідомленнях задзвонило одне й те ж: 'Виід! Це Вікід!

  Ім’я, яке вже давно стало відомим і використовувалось багатьма гравцями.

  Але справжній його власник - єдиний і унікальний, кращий гравець "Землі Магії", який зміг продати свій аккаунт понад три мільйони доларів. Знаменитий воїн, який виграв 'Королеву дорогу' клан вампірів і Армію безсмертних. Він викликав у глядачів величезний ажіоаж.

*

  Запрошена Відом армія не могла рвати зубами і кігтями позосталих священиків Ембіну та їхніх прибічників.

  - В атаку! Убить их! Витерти з лиця землі! - кричав Вінід, вказуючи на монстрів.

  За монстрів, знищених мерцями, він отримав хорошу винагороду. І значно більше досвіду: кожна перемога не давала стільки, що з одиночною похоті і не варто було порівнювати.

  "В кінцевому підсумку, цей клас просто призначений для війни!"

  Здавалося б, якби це було можливо, то у Віда навернулись б сльози. Він відчував майже батьківську гордість, спостерігаючи за темпами зростання показників.

  'Я створив справжніх воїнів!'

  Бути некромантом подобалося Вііду все більше і більше. Цей клас з швидкістю накопичення досвіду мав чотири рази перевагу над усіма іншими. Правда, тільки в моменти воєнних дій.

  А втім, некроманти, більшість з яких були одинокими людьми, зазнавали труднощів. Адже основою їхньої діяльності є створення неживих речей. Для цього потрібно було мати хоча б трохи магічних здібностей, а головне — отримати вихідний матеріал - тіла тих, хто впав!

  Спочатку некроманти витрачали багато власних сил і здоров’я, щоб оживити хоча б один труп. Наприклад, священики або паладини у дуже тяжкі моменти. Але з кожним наступним воскресінням видатки зменшились, і робота ставала дедалі меншою.

  Звичайно, з бігом часу вкладена до нежитю енергія, яка підтримувала її існування, ослабла. Мертві поверталися до свого початкового стану. І повторне підняття вимагало набагато більшої кількості манів.

  Не дивно, що внаслідок цього некроманти постійно боролись зі своїми створіннями. Череда боїв втомилася, але завдяки цьому легко було закластися свіжими тілами. І скорочувати час, чекаючи на відновлення запасу мани.

  Крім усього іншого, для некромантів мали значення не тільки довші характеристики тіл, але й збереження матеріалу. Наприклад, з гравця, який перевалив за трисотний рівень, навіть якщо його навички були низької якості можуть бути дуже сильними.

  'Рицарі смерті, Банші, Привидіння, Духи... Було б чудово закликати таких монстрів..."

  Переродившись, Віід набув магічних здібностей і міг оживити простих мерців 1-2 рівня. Але справжні некроманти мали набагато ширші можливості! І тільки їм був доступний заклик найвищої неживи.

  Все ж підняті Віїдом мертві показали неймовірну активність. Все це завдяки неперевершеному виробу, що призвело до загибелі пасажирів, їхніх ворогів і навіть військових часів імперії Ніфлхайм. Повстанців набралося достатньо для протистояння, навіть враховуючи те, що з кожним монстром вони могли впоратися лише атакуючи по трьох-чотирьох.

  - А якщо їх можна буде покликати?

  Чим довше я бився, тим більше набирався свіжого матеріалу для створення нежитю. Так, клас некромант напевно мав свої переваги.

  - Нічого собі!

  - Так то істота - Віід?

  Учасники експедиції з заздрістю дивилися на нього. Вони вважали, що він уособлює справжній авантюрист Версальського континенту! Незважаючи на труднощі, які виникають у житті, вони ніколи не з’являються. Як же нам не радіти з такої людини?

  - Хм.

  Вікід же, схрестивши на грудях костяні руки, пильно спостерігав за ходом бою. Якщо так, то замість очей у нього було темно порожні окові очі.

  - Охо-хо! Я не можу собі уявити, наскільки мені важко.

  Він стояв з спокійним і зарозумілим виглядом серед постійної битви. Зрозуміло, що це привернуло увагу. Всіх і всіх цікавило його роль у тому, що відбувається! І незабаром ці пересуди досягли вух Віїда.

  - А чому, власне, він - Скелет?

  - Не знаю. Може, вмудрився дістати прокляття?

  - Навряд чи. Для прокляття занадто добре складається...

  - В будь-якому випадку, думаєте, він і далі стане використовувати чорну магію?

  - А як же! Самі ж бачили, наскільки він сильний в некромантії.

  - Якщо це дійсно Віід, то гарантують незабутнє видовище!

  Але самого Віїда такі промови відкрито нервували. Оскільки після почутого він не міг дозволити розкритися тому факту, що повністю вичерпав свої запаси мани.

  "Блін, навіть навички некроманта використовувати не можу ... '

  Знову спалахнула хвиля сили, коли Посоха впав святий.

  'А, дістали! Щоб вони вічно травнялися за кожну їх дурну думку!'

  Віід, взявши палицю навиворіт, врізався у гущу бою.

  Па-ба-бах!

  В його руках ця зброя рухалася як живий, без зусиль 'стирая' монстра за чудовиськом. Така технологія є неймовірною. Спалахи так і мили перед очима учасників експедиції. Якщо меч міг тільки розрубати тіло ворога, то палицею - буквально розривав на шматки. Вдарна сила артефакту в рази перевищувала будь - який меч!

  Віід винищував монстрів у незліченній кількості.

  "Запробували! Мені потрібно заробляти окуляри досвіду..."

  До нього перейшли всі добуті неживими речами та грошима. Але кожен забитий нею монстр - це половина назавжди втраченого досвіду. Тому Віід почав дивитися на себе ворогів. Але тільки тих, життя яких і так вже висіло на волосинці! Видана і вже не раз використана тактика!

  З усіх обраних противників хіба що пара-тройка спробувала надати почесний опір, але і вони незабаром впали. Вікід продовжував носитися полю бою, наче ураган, залишаючи позаду лише залишки монстрів.

  'Так чи інакше, а я вже загинув через Костяного дракона і тепер просто повинен повернути весь загублений досвід'.

  Навіть важко описати, наскільки великими були втрати цінних навичок. Віід вирішив якомога швидше відшкодувати збитки, щоб вирішити цю спірну справу.

  - Це і справді Віід!

  - Але він же раніше не володів подібною магією...

  - Дивись! Знову змістився і добиває чергового монстра!

  - Не знаю, наскільки він сильний в магії, але ось що стосується битви...

  - Який же у нього рівень?

  У очах небагатьох тих, хто виживав у експедиції, тепер з’явилось відчуття обожнення. Адже там, де побував Віід, кількість монстрів значно скоротилася. Здавалося, що вітер зітхнув їх. Він з неймовірною легкістю вправлявся з палицею. Той невагомо пурхав в його руках, здавалося, навіть не торкаючись долонів, і кожної миті змінював свою позицію, щоб завдати або відбити удар.

  Люди, які постійно билися проти нього, поступово затихали. І хоча Віід, фактично, займався лише тим, що добивав вже створених неживою до виснаження монстрів, з боку все таки виглядало зовсім інакше.

  - І правда, сильний!

  - Неймовірно крутий в бою!

  Члени експедиції не могли стримати захоплених криків, коли на їхніх очах Віід проводив багато вражаючих бойових прийомів.

  Він використав Посох грішного святого як зброю вищого рівня. А коли вкупе з силою переродженого Скелета потрапив у атаку, він щоразу спалахував.

  Віід показував, що для звичайного воїна не досяжне мистецтво. Він міг одним ударом відкинути священиків ордену Ембіні на 30 метрів!

  Зовсім трохи залишилося до повного краху неприятелька. Багато Дулаханів вже опускали мечі, не знайшовши собі суперника.

  Той, хто підмітав це Віід, не бажаючи впустити цінний досвід, відламав у себе ребро і вибравши ціль, вигукнув:

  - Метані кістки!

  Він ударив гострою кісткою! Використовував прийом, доступний лише Скелетам-воинам, одним з яких зараз і був. І осколок, що був з величезною силою накинувся на нього і миттєво обірвав його життя.

  Віід ще швидше замітався по полі бою. Отрунував палицею, метал кості збирав предмети, що випадали з монстрів... І, звичайно, не забував управляти армією нежиті. Він наче бурмотіння вітру змітав усіх ворогів на своєму шляху!

  МАЧІ і ті, хто прийшов, зрештою вступили у бій. Разом вони додали трохи священиків Ембіну та Солдата пекла. На цьому з монстрами начебто як було покінчено ...

  - Кр-ра-а! - Чувся оглушливий рев.

  Але залишався ще бос Долини смерті - Козтяй дракон!

  Його пташенята Торідо мали величезний недолік. Від покликаних вампірів не залишилося й половини! Однак незліченна кількість людей, які блукали по землі, не могла захиститися у битві з монстром. А у виснажених важкими битвами залишків експедиції вже зовсім не залишилося сил...

  Вікіда ж мучилася сумнівами.

  "Може, зараз краще відступити?"

  Вхідне місце на прикметі вже було - печера з скульптурою. Можна було не ризикувати і повернутися туди, залишаючи Торідо прикривати відхід.

  "Але в цьому випадку я ніколи не дізнаюся, що сталося з воїнами імперії Ніфлхайм у Долині смерті".

  Він відчував потребу виконувати завдання по руках і ногах. А для цього потрібно було будь-яким способом з'ясувати правду про колишні події!

  До того ж у тому місці, звідки з'явився дракон, виднівся вхід в печеру. Можливо, саме в її недрах і прихована таємниця. Але минати крилатого монстра і пройти туди непомітно - нелегке завдання. Тому що Костяний дракон, нехай і зайнятий битвою, ні на хвилину не залишав вхід без уваги. І навіть якщо якимось чудом вдасться проскочити всередину, вибратися назад буде неможливо.

  "Якщо відступити зараз, то інший такий можливості може і не представитися. Значить, доведеться зайнятися костяною тварюкою!" - прийняв рішення Віід.

  Він ще жодного разу не відступав у бою з монстрами. Навіть у найтяжчих і виснажливих битвах ніколи не втікав, а завжди сміливо дивився в обличчя ворога. І тепер войовничий дух не давав Війду спокою, заставляючи швидше бігти по жилах крові. Це призвело до того, що навіть попри суворі погодні умови Північної континенту температура була гарячою.

  "Гаразд, подивимось".

  Вікід перевірив кількість накопиченої мани. Під час бою він робив упертий в основному на фізичні атаки, зводячи її витрати до мінімуму. Завдяки цьому майже 40 відсотків з них доповнили.

  - Окутанне темрявою. Створені, щоб проколоти серця ворогів. З'явися, копье темряви!

  Відклавши Грімуар, Віід витягнув в сторону руку, і мить через його долоню стиснула з нізвідки довга спис. Напоумлені чорною магією, воно видало зловісний туман.

  Заклик цієї магічної зброї був найміцнішим замовлянням з наявних сьогодні. А також і неймовірно витратним: виявилося більше половини нагромадженої мани.

  - Вперед! - Змовив Віід зібраної підле його неживи, наконечником списа вказує напрямок атаки.

  Туди, де з головним босом продовжували битися Торідо, Союн і кілька інших в живих темних геймерів.

  Виклик покинутий.

  Залишається всього-нічого - вбити Костяного дракона ...

Глава 4. Привабливість мистецтва нападу

  Пш-шу-ух!

  Розрізуючи повітря, яке вигадувало темряву магічний спис проплив крізь крило Костяного дракона, який відразу ж загнав від раптового болю:

  - А-а-Ао-окх!

  - Це тільки початок, - посміхаючись, вимовив Відід.

  Він насолоджувався думкою, що всі вороги переможені, а дракон на самоті стогне від болю.

  Відчайдушний ворог - це друга зброя в умілих руках!

  Без сумніву, холодна, натягнута вухмаля вже стала незмінним атрибутом фізіономії Віда. Але оскільки в даний момент він був Скелетом і зобразити її, звичайно ж, не міг, Віід просто розсміявся, широко розісунувши костяну - вже точно видовище не для слабонервних! - щелепа.

  - Хи-хы-хе! - Рознісся по долині його хрипкий сміх.

  Потім Віід витяг з сумки пляшки червоного кольору. Зельє швидкого відновлення, те, що він насолоджував при полюванні на Тролі, і без якого так важко зберегти життя в критичній ситуації.

  - Брати МЕЧі, давайте до мене.

  У живих залишалося ще п’ятдесят років, і навіть таргани могли заздрити своє життя. У цьому бою вони вижили після всіх сутичок з монстрами і руйнівною магічною атакою Костяного дракона.

  - Ну, що там ще?

  - Що сталося?

  МЕЧІ повільно стягувалися до одинокого війду, який без довгих пояснень простягав кожному по дев’ять пляшечок дорогоцінної червоної зелені.

  У разі небезпеки, коли ви опинилися на межі життя і смерті, вам треба швидко випити ось це. - казав він, не забуваючи в кінці додавати: - Воно смачне.

  - О-о- о! - Схвально тягли МЕЧі.

  Для старанних учнів, які вживають лише однотипну їжу зілля — хіба що рідкісну меду!

  - А зараз понюхати-то можна?

  Тридцять дев'ятий злегка привідкрив пузирек зі снадоб'єм.

  - Ох, який же приємний аромат!

  У скляній пляшечці сяяла чиста порція життя. Зілля з крові Троллей було просто чудово, і навряд чи коли-небудь прискориться МЕЧам ще раз вдасться розповісти про це "лакомство".

  - Смакота!

  Тридцять дев'ятий вже збирався без необхідності відхолонути зілля, як передбачав це Війд швидко переключив увагу всіх присутніх:

  - Але...

  - А?

  - Наш шістнадцятий впав смертю хоробрих.

  - О, і що? - Здивований витатав очі Тридцятий МЕЧ.

  Він був надзвичайно обережним і міг уникати будь - якої небезпеки, що не раз захищало йому життя в грі.

  - І як він помер?

  - Ну... Насправді, я хотів сказати, що він зустрів жінку...

  - Да-а? І як щодо цього впливає його смерть?

  - Він загинув, захищаючи її життя і хоробро боровся з монстром. Завдяки цьому перед смертю вона стала другом.

  Реєстрація дружби... Від усвідомлення цього одного факту у 35 дев'ятого зарябіло в очах. Решта МЕЧів тут же загальмували:

  - Що він сказав? До списку друзів...

  - Так і сказав?

  - А я вважав, реєстрація дружби можлива тільки між хлопцями...

  Прийшовши трохи в себе, тридцять дев'ятий відразу ж перепитав з сумнівом:

  - Ти це серйозно, що перед смертю він додав її в друзі?

  - Так.

  - В очі мені дивися. Може, тобі приснилося? Ти впевнений, що це не порожні плітки?

  - Я особисто при цьому був присутній. Жінкам подобаються сильні чоловіки. Виявляючи мужність у боротьбі з Костяним драконом, навіть погибнувши, але коли ви відважно гинуть, то також зможете зробити добре враження.

  Тридцять дев'ятий МЕЧ, поклавши руку на клинок, сказав:

  - Вііде!

  - Да?

  - Дякую за чудову новину. Ого! Я теж сподіваюся уникнути долі старого холостяка.

  Після цих слів 30 дев'ятий з усіх сил рівився в бік Костяного дракона. Яким би сильним монстром того не вважали, 'не так страшний чорт, як його чавлять'. Тридцять дев'ятим спонукувало почуття самотності. І решта МЕЧІ так само відчайдушно кинулися слідом за ним.

  - Вб'ємо його!

  - Або ж загинемо красиво і мужньо!

  'У всякому разі, бажання відступати у них ще не з'явилося ..."

  МЕЧІ, на відміну від більшості гравців, були надзвичайно задоволені боєм і тому не підтискали хвоста навіть у найскладнішій ситуації.

  У тилу, де зібралися залишки магів і священиків, також почались маленькі підвози.

  - Мана, вона заповнилась... Є ідея! Нам зараз потрібно спробувати спалити її у дракона, це наш єдиний шанс! Спалимо все, що залишилося у тварюки!

  І маги випустили своє спільне закляття. Синя димка охопила змія, що ширяє.

  Священики також об’єднали свої зусилля.

  - Сили світла, благословіть нас, дайте можливість здолати це спочинку Ада. Не покиньте у важку хвилину. Самопожертвування!

  Вони використовували божественну магію, доступну тільки на другу спеціалізацію класу. Створювали благородне самопожертвування, обмінюючи залишки здоров'я і мани на можливість провести ще одну, можливо, останню атаку по монстрові.

  Якщо маги часто залишалися без манів, запрошуючи себе до зради монстрами, то священики намагалися якомога довше притримати свої сили. Вони не лише ставали на межі життя і смерті, але й тягли туди тих, хто сподівався допомогти їм.

  Одним словом, це було дійсно останнім засобом в будь-якій ситуації.

  - Кяо-о! Не-дос-то-ні, боягуз-лі-ви-е-ло-ві-чіш-кі! По-д-но-му на-па-дати не у-ме-те, так?

  Тіло дракона яскраво запилялось. Квітки полум'я виходили назовні грудної клітки костяного монстра. Завдяки благородній жертві священиків монстр тепер у муках метался по землі.

  - Бр-р! Як огидно це сяйво. Він забирає мої аристократичні сили...

  На жаль, заклинання священиків спрацювало і проти вампірів. Ті, що в небі весь цей час б’ються у вигляді кажанів Торідо та його пташенят, були приведені до пороху. Несподіване і дуже неприємне наслідок заклинання! Але, в будь-якому випадку, цей момент коли-небудь прийде.

  МЕЧІ та темні геймери швидко наближалися до дракона, який був у космосі. Вони йшли за його смертю!

  Але той, звичайно ж, ще не збирався так просто здаватися:

  - Глу-пи-е лю-диш-ки! Ви зап-ла-ті-те за сво-е грязіно-то-но-друге-же-ні!

  І, наче хлистим, монстр кликнув своїм хвостом по небу.

  - Лі-дя-чорний звід!

  З неба сильний дощ обвалився крижаними осколками. Незчисленна кількість таких людей висипалася на Сон, МЕЧей та темних геймерів. Навіть сам Костяною дракон був змушений вимовити ще одне, але вже захисне заклинання, щоб уникнути пошкодження від цього лютого крижаної 'снегода'.

  - А-а!

  - Спасите!

  Ті, хто втратив маги і священики, першими втратили життя від цього несподіваного заклинання: осколки просто решітували захищені лише тонкою тканиною тіла.

  - Окутанне темрявою. Створені, щоб проколоти серця ворогів. З'явися, копье темряви!

  Віід відразу ж, як тільки мана відродилася, покликав наступний спис. І відразу ж понісся в бік великого противника.

  "М-да-а, близько він ще величезний..."

  Глибоко зітхнувши, Він кинув списа і вигукнув:

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла! - І встромив магічне 'зброє' до тіла ворога. У боротьбі з таким величезним противником потрібно використовувати всі свої здібності, щоб досягти будь-якого значного результату.

  МЕЧІ, підскочивши до беззахисного відкликання священиків боса, стали рубати товсті жовті кістки. Замість того щоб керуватися розумом, вони робили все можливе для перемоги.

  - Добивай!

  - Разом ми зробимо це!

  Самопожертвування магів та священиків і падіння з великою висоти, що мало оглушливий стан дракона, майже не чинило жодного опору. Проте у нього залишалося ще 20 відсотків здоров’я.

  Раптом очі монстра засяяли, а паща розкрилась для глибокого подиху.

  - Прокляття!

  - Стережися, в сторону!

  Гравці, що старанно махають зброєю відскочили від нього як оспарені. Всі вже чудово знали, що це - подих дракона, найстрашніший з його здібностей!

  'Та скільки разів він буде ще творити це заклинання?' - не на жарт переживав за свою шкуру Віід просто обурював.

  У той час з уткнутої в землю пащі дракона пішла хвиля зеленого диму. Вона йшла по самій землі і була настільки сильною, що зрушила з місця велетенську тушу монстра. Після чого, вирвавшись на свободу, змітнулася, щоб змететися вгору і великою хмарою поширитись в різні сторони.

  Звичайно, в порівнянні з першим видихом цей був значно слабший. Тим не менш його виявилося достатньо, щоб ще дещо тримаючись на ногах темні геймери і МЕЧі в одну мить розташували...

  Навіть ті, хто випивав вишукане зілля, яке було вкрай важливим для швидкого відновлення здоров’я, не уникнули цієї болісної долі.

  І врешті-решт, не залишилося більше воїнів, які б'ються з драконом. Лише ті, хто зміг втекти з рук Вііда, Союн і кількох самовилічених паладників, вижили.

  Водночас, судячи з того, що дракон підпав на ноги Костяного змія, він все ще мав силу.

  - Ти бу-їдеш на-ка-зан, че-ло-ве-чиш-но. Копь-ё де-мо-на!

  З грудей дракона було видно великий спис, який палить темрявою.

  Чорна магія, що перевершує весь рівень створені раніше Відом списом! Грандіозне магічне закляття, яке вимагає принаймні другої або навіть третьої спеціалізації класу некроманта.

  Мабуть, це було останнє і найкраще з того, що дракон міг створити після атаки магів та священиків запас мани. До того ж він не забув, як Віід раз за разом крохав його тіло чорними списами, і тепер збирався за них зіркою тому відплати. Дракони завжди повертають отримане в повній мірі ...

  З гучним свистом Коп’є демон вилетів з грудей монстра і кинувся в бік Віди. Величезний спис, який повільно крутиться, навіть випущений не в повній силі, просто не міг промазати.

  - Щоб тебе!

  Вікід не знав, що йому робити.

  - Рицар смерті, не жити! Прикрийте мене своїми тілами!

  Ті, хто не хотів жити без мети полю бою, намагалися врятувати свого господаря. Але Коп’є демон переходив крізь їхні тіла і продовжив свій шлях до мети. Захист неживого і Рцаря смерті виявилася не такою вже й надійною, і вони просто розсипалися пилом при зустрічі з таким могутнім заклинанням ...

  - Мені дуже шкода, сер! - Єдине, що встиг перед своїм зникненням вигукнути Ван Хок.

  Тепер перед Коп’ям демон залишався єдина мета.

  'Вдихати двічі за день ... Сьогодні найгірший день у моєму житті.

  Всі заклинання були використані, другий раз уміння відновлення не спрацює. Нічого не залишилося, крім як 'зажмулити' очі. Віід зробив все, що міг.

  'Якщо пощастить, зможу вижити'.

  Але через кілька секунд він так і не відчув болю.

  - Промазав? Це просто неможливо.

  Віід 'відкрив" очі і побачив перед собою жіночу фігуру.

  Союн!

  Вона своїм тілом перешкодила шляху Копью демон. У даний момент її здоров'я дуже швидко покидали. Віід божеволів з сумки пов'язку, але в той же момент зрозумів, що тут вже нічого не поробиш.

  Союн прийняла на себе останнє з можливих заклинань дракона і тепер з секунди на секунду повинна була померти.

  - Друг... - Я чув, як дівчина сказала.

  Він навіть і не міг собі уявити! Йому і уві сні не снилося, щоб Суун вимовляла хоч який-небудь звук.

  'Хіба вона не німа?'

  Здавалося, навіть сама Союн була здивована, що вимовила це вголос.

  Але її голос з'явився Вііду, що сходить із неба і мерехтить яскравим світлом. Це був найкрасивіший голос, який він коли-небудь чув.

  Від хвилювання Віід закинув.

  - Так!

  Це був дуже короткий час, але Сун покинула своє життя з виразом полегшення на обличчі.

*

  Костяний дракон закінчив свій руйнівний вид, разом з яким Союн здавалося, пішла і частинка її душі.

  'Вид, він мертвий'.

  Вони провели мало часу разом, але поступово в її серці зародилося досить ніжне почуття. Дивлячись на свою статую в печері, вона зрозуміла, наскільки доброю людиною він був. Після того як Сун поділила з нею їжу, вона зрозуміла справжнє щастя. Де б вони не були, їм завжди було комфортно.

  Така дружба може бути справжньою.

  І Союн, сама не усвідомлюючи, чому, побачивши загибель Віїда від дихання костяного боса, дуже розізлилася. Вона, як і справжній берсерка, вперше віддалася гніву. Чистий, палаючий гнівом, з яким вона без озирання кинулась у сутичку зі Костяним драконом.

  Коли ж Віід відродився, нехай і з іншим виглядом, в душі Соун зародитися слабка, але не затьмарена радість. Те, що це саме він, вона зрозуміла, побачивши тих, хто слухається наказів вірен і Золотої людини. До того ж у ряді експедиції розповсюдився слух, що з’явився сам Віїд.

  Сон відчула велике полегшення.

  'Ну ось, даремно хвилювалася'.

  І, злегка почервонівши, Союн продовжувала свою мовчазну битву з найнебезпечнішим противником з тих, кого вона коли-небудь зустрічала.

  'У всякому разі, я не здатна більше прив'язатися до будь-кого. І з цього моменту більше ні з ким не вступлю в групу.

  Десь глибоко всередині неї було відчуття самозбереження, тому Союн прийняла рішення після цього битви назавжди розлучитися з Віїдом. Від самого початку її вибір не був тісним з іншими гравцями, і вона знову згадала про нього.

  Але тепер Коп’є демон летів у Вііда. І просто не усвідомлюючи цього, вона кинулася вперед.

  'Ні!'

  І Союн прикрила собою Віяда. Для неї, нікоєм чином не дотримуйся цього місця і масштабного бою, заклинання дракона стало останньою точкою.

  'Помираю'.

  Сон відчувала наближення смерті. Не було жодного жалю до загубленого досвіду чи навичок. Зрештою, вона не була проти цього. Соун намагалась не вмирати тільки тому, що не хотіла безштовсно проводити час в очікуванні закінчення виснажливого штрафу на вхід до гри. Але вона не боялася смерті.

  Єдине, після смерті відродження відбувалося в якомусь віддаленому місці: у селі або в схованій печері. Загалом проблема полягала в тому, що раніше не було відомо, де це станеться і чи з'явиться вона ще з Відідом.

  'Ну, ось і прийшов кінець бою. Тепер, навіть якщо випаде нагода зустрітися на цій землі, постараюся не потрапити йому на очі... Прощай назавжди...'

  І раптом серце Союн мало не розірвалося від болю. Боли розставання.

  Хоча вона і не любила, але її серце було сповнене невимовного болю через те, що після короткого знайомства з Відом доведеться розійтися. Розчарування і смуток поглинули її.

  І слова мимовільно вирвалися з її уст:

  - Друг...

*

  Віди накрили нападом паніки.

  Такі жахливі жінки бувають у світі! Чесне слово, страшно. Не даремно кажуть, що 'навіть у прекрасної троянди є шипи"...

  Красу Союн можна прирахувати до сучасних предметів мистецтва. Шкіра, риси обличчя, фігура... Ніде більше ви не побачите нічого подібного. Навіть ніспадні, кольору чорного дерева, волосся набуло форми її вишуканого чарівності та гармонії. Загалом, виразити в повній мірі красу, яку вона випромінює - завдання, непосильне навіть для найбільших поетів і художників.

  Ті, що туляться вниз по плечі довге волосся, ясний погляд, матова шкіра... Не дозволяли, щоб вона відірвала око. Але в той же час наскільки неймовірно привабливою вона була, настільки ж і несподівано 'задовітою' врешті виявилася.

  - Мовчала... Увесь цей час мовчала, хоча й уміла говорити!

  У неї так багато разів з’явилася нагода. Під час полювання, приготування їжі та в будь-який момент вона могла б обмолнутися хоча б словам. Але до цього моменту нічого так і не вимовила! Тому все і вирішили, що вона німа.

  - Можливо, якби вона не приховувала це так довго і хоча раз до цього проговорилася, я б поставився до нього по-іншому, але зараз ...

  Через такий несподіваний поворот подій у душі Віяда посилилося відчуття обережності до Союн.

  - Але навіщо вона запропонувала реєстрацію дружби? Ніхто не пропонував.

  Усе більше й більше Вік вірив, що її наміри не могли бути чисті. Він відчував якийсь прихований намір, інтригу, план ... Просто так Союн, звичайно ж, ні за що б не проговорилася.

  Раптом в голові його проскочила зла здогадка.

  - А може... Так! Ось що... - Віід плескнув себе долонею по лобу. - Зрозуміла, що помирає, от і проговорилася. Реєстрація дружби! Це ж, щоб мати можливість мене скрізь знайти!

  Вмираючи, гравці могли втратити будь-які речі. І Сон, турбуючись про можливу втрату цінних артефактів, зробила реєстрацію дружби, щоб потім все спокійно у Віїду забрати!

  - Да-а... Все сходиться... Як же вона жадібна і прикидається. Гадюка!

  Віїд скрегодить зубами.

  Живуть ж у світі такі меркантильні люди. Можливо, і те, що Коп'є демон потрапив до неї - це випадковість... Земля навколо, куди ні поглянь, була вкрита льодом. Якщо удача відвернулась, якщо вона просто підсковзнулася... Віід з усіх сил зажився, намагаючись знайти в голові хоч якусь іншу причину, але ...

  - Ні, я не вірю, що вона пожертвувала своїм життям заради мене. Так. Виходить, що все-таки підсковзнула.

  Рішення врятувати життя, стати на шляху Коп'я демона, було абсолютно імпульсивним для Союн. Той, хто не здогадувався про це, зробив висновки.

  Він озирнувся навколо у пошуках тих цінних артефактів, за які дівчина так переживала. Потрібно було ж з'ясувати, через що весь сир-бір.

  - Так, а це що у нас?

  Близько місця загибелі Союн валявся плащ-накидка з товстої чорної шкіри кабану. Вона зробила те, що робить Вікід для захисту від зимової метушні. Більше ніяких предметів навколо не було.

  - Ось же! Навіть помилуватися не вийде... Та що сьогодні за день!

  Розчарований Вікід підбирав шкіряну накидку.

  У цей час Костяною дракон знову пророкував:

  - Дерз-кі-і глу-пись-е че-ло-чиш-ки. Прибув вам ко-нець!

  Змахуючи своїми костями крилами і піднявши цілі клуби снігу, дракон вимив високо у небо акомпанемент радісного тріску.

  Коли Віід залишився живим, він разом з кількома вцілілими учасниками експедиції намагався набратися мужності. Але наслідки самої битви вже були цілком ясні для глядачів. Вони програли.

  - Все скінчено.

  - Магів і священиків не залишилося. І тепер немає шансів якось скинути або дістати чортів бос, що кружляє в небі!

  Всі позосталі гравці відчували цілковиту безпорадність.

  - А якби не було зради?.

  На жаль, сльозами горю не допоможеш.

  Навколо кишіли рештки піднятої Віідом нежиті. Дулахани, Рицарі смерті, Вурдалаки і їм подібні! Але звичайна не жити в боротьбі проти переможеного дракона, що летів у небі, могла допомогти лише будь - якому іншому гравцеві. Звичайно, там були Скелетти-маги, здатні атакувати на відстані але з природи своєю вони не могли завдати шкоди створеному безкриманією монстру.

  Переповнені розчаруванням очі звернулися в сторону Віди: ті, хто залишився у живих гравці тепер надіялися тільки на нього.

  - Поверніться туди, звідки з'явилися! Звільнення — це не що інше, як багатство!

  Це закляття Віід пам’ятав напам'ять.

  Відразу ж після його слів слуги, які слухалися наказу, почали падати на землю безсилими купами кісток. Разом з ними звільнилася та сила, яку витрачається на підтримку всіх цих мерців.

  Коли учасники експедиції зрозуміли, що він сам здався, то опустили руки.

  - Ось і все...

  - Скоро нікого тут, крім трупів, не залишиться.

  Дракон же розсміявся.

  - Глу-пи-е лю-диш-ки! Нас-ту-пі-ло вромум по-лу-чіть по зас-лах!

  Момент настав.

  - Гей, мішок кісток, а сильний-то вистачить? Ти, схоже, тут остаточно 'відморозився' і тепер не просік всю ситуацію, - з голкою в голосі викрикнув Віїд.

  - Ой, а ти мені щось кажеш? Що, сов-сім іди-від?

  В цьому не було потреби, Вікід розлютив дракона. Без сумніву, монстр був йому не по плечу. Це як штовхнути один з одним скелю і яйце: результат спочатку ясний кожному...

  Але з початку битви ситуація сильно змінилася.

  'Здоров' дракона зараз не дотягує і до 20%, а після використання всіх тих заклинань мани у нього теж практично не залишилося".

  Здається, що причина для паніки не залишилася, а з огляду на вищеперерахований виходило, ніби Костяй дракон був на межі смерті. Можливо, він і побоювався всіх своїх грізних вигляду, але насправді його сили були на виході. Отже, треба було спробувати удачу і боротися.

  І Віід застосував Рев лева:

  - К бою, Крижаної дракон!

  Його голос потряс Долину смерті. Лед під ногами у гравців почав тріскатися, а навколо скель посипався сніг.

  - Дракон-ракон Кон-он-н!

  Ехо, розриваючи небеса, рознеслося в найвіддаленіші куточки долини. І, схоже, йому вдалося когось залучити. Спочатку вони вважали, що це невеличка пташка. Але з наближенням її розміру значно зросла кількість!

  Справжній льодяний дракон!

  Цей величезний, понад 100 метрів завдовжки був майже один розмір з Костяним.

  - В атаку! Розкішіть цей експонат палеонтологічного музею!

  Слідуючи за командою, Крижаний дракон не сповільнюючи швидкості, попрямував на костяного боса.

  Кра-ра-рох!

  Два велетенські гіганти зі гуркотом кинулися до землі, де вони не могли витримати такого ставлення. Коштовний дракон знову, як і раніше, мусив пропасти своїм черевом лід. Здавалося б, це чудовий шанс Льоджому завершити початоке напад, але не тут-то було: він, як і його суперник, котився в інший бік. Таке зіткнення послабило обох монстрів.

  - Уб'ю-ю!

  - Господар віддав наказ! Ты умрешь!

  Злі дракони побігли назустріч один одному. Цього разу першим вдарив Костяною. Його величезні щелепи відкусили цілий шматок льодового боку свого ворога, і тому з гучним сумним дзвоном осколки осипалися на землю.

  Найбільший удар Костяного дракона!

  Льодовій міг би наслідувати приклад і вгризтися у ворожий кост. Але ні, натомість він обхопив хвостом і притиснув тушу ворога задніми лапами та з лютістю почав дряпати передніх зненацька монстра.

  - Кха-аха!

  - Боль-але! Боль-но!

  Обидва не переставали клопотати і обгризатися.

  У якийсь момент Костяному нарешті вдалося відкинути льодяного дракона, і одночасно змивши в небо, вони продовжили гризти, чапати та калічити один одного.

  Від початку битви драконів на землі також почалася метушня: здавалося, що Долина смерті завалилася усіма природними явищами. Шалений ураганний вітер піднімав клуби снігу і крижаної крихти, землетруси проходили один за одним... Гравці намагалися встояти на ногах.

  Віід холоднокровно спостерігав за боєм.

  "Кості зовсім ослабли".

  Той вже не міг протистояти могутності льодового дракона. Однак цей бій був можливий тільки тому, що бос практично перебудував всі свої сили в минулих битвах. Коли Леджіна вперше прилетіло, то просто перекусив би шию.

  'І на чиєму ж боці буде перемога?'

  Вікід вже не міг спокійно спостерігати за виходом бою.

  - Ваїл та інші! Летите до мене!

  - Так, пане!

  Віверни побоювалися Костяного дракона і тому після знищення армії монстрів весь цей час трималися далеко осторонь. Але не можна було чинити опір наказу, і вони швидко прилетіли на місце призову, впали поруч з Відом, а той, не затримуючись і на секунду, схопився на спину Ваїля та викрикнув:

  - Злітаємо. Ми теж вступаємо у бій.

  - Слухайте, господаре!

  Стужа ніяк не хотіла змилуватися навіть у небі.

  Вііда вже мав досвід битви в моторошному холоді, але коли доведеться виживати слушного моменту для удару, він не був упевнений у цьому.

  'Не час надіятись на удачу. Пора особисто прикінчити цього Костяного ворожіння!'

  Прикликавши нову коп'є темряви, Віїд на спині виверни наближався до боїв драконів.

  - Давайте на повній швидкості - вперед!

  За командою Віїда виверни активізували крила, пробиваючись крізь божевільний крижаний вітер. Дуже скоро вони підлетіли до місця битви двох гігантів, і Віід, зручніше схопив списа, прицілився в мечуючого боса.

  У небі спалахнула чорна пожежа, а з боку Костяного дракона вдарив сноп іскря.

  'Головна причина на виживання боса, без сумніву, - його тіло. Лише завдяки костям броні і величезному запасу здоров’я він не помер до цього часу. І якщо так, то як же мені його тоді добити? '

  У пам’яті Віїда здалися спогади про старі події, коли він тільки ще вивчав техніку бою з мечем у треніровому залі.

*

  - Лі Хен, а ти б зміг зрізати мечем дерево яке неможливо обхопити двома руками?

  Тоді на поставлене Ан Ген-До питання Хен негативно похитав головою. Адже це було просто неможливо. Хоч би яким добрим був меч, а у його гостроти є межі, і настільки товсте дерево він не зможе зрізати. У такому випадку, коли стемнію рубати топором, вдарялося безліч разів. І якщо порівнювати з ним, меч для вирубки дерев зовсім не ріс.

  - Вчитель, рубати мечем пістолет - найдурніше і марне справа на світі.

  - Да? Ну, якщо будеш так думати, то так і буде. А ось твої товариші кажуть, що це можливо. Зрубати велетенське дерево одним ударом. Навіть серед учнів шанси десь п'ятдесят на 50.

  Лі Хен був спантеличений.

  - І як це можливо? Хоч би як гострим був клинок, і сильними - тримають його руки ... Це неможливо.

  - Можливо й називається 'Срез деревної жили'.

  - Жили?

  - У всього, що на землі і в небі є своя жила. І якщо нанести удар відповідно до її довжини, то без особливих зусиль і не знешкоджуючи меча, можна зрізати все що завгодно. Чи то величезний камінь або шматок заліза, якщо вдарити по їх жилеті, це не складно.

  - І я зможу?

  - Якщо докладеш зусиль. Адже навіть прославлений меч народжується після багатьох закалок. І не тільки для самого меча, але й його власника у цьому світі немає нічого неможливого, якщо вони будуть працювати і вчитися співпрацювати одне з одним протягом десятиліть.

  Ан Ген-До передав йому багато чого з того, що встиг сам дізнатися, від юних років вивчаючи мистецтво володіння мечем і борючись у треніровому залі.

  Тоді-то і спалахнула випадково тема Королівської дороги. Почувши про неї, Ан Ген-До усміхнувся:

  - Королівська дорога? І це можливо на Версальському континенті. І я знаю приклади, які підходять нашій ситуації.

  - Тобто ви стверджуєте, що, знайшовши цю саму колону, можна одним махом розрізати все?

  - Так. Можна сказати, що існує багато способів, але дієвий лише один - повна концентрація.

  - Я хочу знати, як.

  І Ан Ген-До без вагань розповів Лі Хену свої секрети на основі світу Королівської дороги. Як саме у грі можна використовувати клинок, щоб вразити неможливе. Він говорив без будь-якого сарказму по відношенню до віртуальної реальності. Будучи однією з МЧів і навчаючи сотні учнів, він навчився бути на межі між дисципліною та піклуванням. Ан знав причину гри Вііда в Королівську дорогу і не бачив приводу для будь-яких звинувачень.

  - Добре. При кожному ударі меча монстри завжди різні. Ти ж це розумієш?

  - Так. Тому що ми б'ємо в різні точки з різною силою.

  Їм навіть довелося зануритися в Королівську дорогу, щоб на живих прикладах вирахувати масштаби можливих пошкоджень. Вони вивчали різні стійкі, підкреслювали силу та швидкість до меча. Їх навчали безліч дрібниць... Загалом, робили все, щоб отримати достовірні і однозначні результати.

  - Ось бачиш. Тому в бою і важливо знати противника, своїх можливостей та оточення. Тільки тоді можна завдати величезної шкоди.

  - Вчителю. Ви маєте на увазі удар в слабке місце?

  - Це добре припущення. Знаючи слабке місце противника і наносячи по ньому удари клинуком, ти точно коли-небудь переможеш. Але навіть для знавця своєї справи цей метод вимагає великих фізичних витрат.

  Лі Хен ненадовго задумався. У нього вже не раз виникали сумніви щодо того, наскільки високий рівень урону від ударів МЕЧей. Хай клас, і був пов'язаний з боєм, але все одно, навіть у порівнянні з іншими бойовими класами це було щось неймовірне! Побоюючись на монстрів з різницею в 50 рівнів, вони вбивали їх швидше, ніж будь-хто інший, що заставило задуматися.

  - Так як тоді правильно бити? - запитав Вікіда, витріщаючись поглянувши наставнику в очі.

  - Дуже просто. Вдарити знову туди ж.

  - Ну, це я і сам знаю, вчитель. Якщо постійно бити по тому самому місці, то втрати від ударів поступово збільшуються.

  Ще до початку гри в Королівську дорогу Ген цікавився будь-якою інформацією про принципи полювання на монстрів. І те, про що зараз говорив Ан Ген-До, там числилося одним з пунктів. Інакше кажучи, вчитель нічого нового йому не відкрив.

  Побачивши таке розчарування на обличчі учня, Ан Ген-До весело засміявся.

  - А у тебе був досвід концентрації на одній точці?

  - Був, але результат виявився не вражаючим. Або почекайте... Можливо, ви маєте на увазі, що бити треба акуратно в вже ударну точку?

  - Догадливий. Все вірно, б'ючи по тому ж місці заново, ти робиш там захист слабшим. Відшукай шматочок менше нігтя, менш зернишка і зосередься на ударах по ньому. І тоді навіть без влади завдадуть смерті монстра. Ось що я мав на увазі.

  Багато гравців, у тому числі Хена, знали цей метод. Але не кожен з них мав його підтримку. Повністю зосереджений на тому самому місці, де він стоїть, його можна прирівняти до зернятко і по цілій дорозі!. Це означало, що противники повинні були заздалегідь зрозуміти й визначити. Скоординувати всі дії і в долі секунди завдати удару, що розбиває нас. Звичайна людина, яка не прогулювалася десь тренування, про таке і мріяти не варто.

  А Ген-До продовжив:

  - Доля секунди. Під час поєдинки можна втратити життя. Але варто тільки зловити момент, і все може вийти. Вийде тому, що ми - люди, а не бездушні механізми!

Глава 5. Скарби імперії Ніфлхайм

  Брошене Віідом Коп'є темряви з гучним тріском проламало ребро Костяного дракона. Завдяки неймовірному гострості наконечника воно глибоко заселилося в кості, а потім відразу зникло. Щоправда, цього разу дракон не потурбувався про те, що його це занепокоїло, хоча здоров’я знизилось.

  Віід знову покликав магічну зброю, і він намагався встромити її знов у те саме місце.

  'Вирівнювати дихання, розслабитися, забути про все незнайоме. Зосереджувати увагу лише на одній точці. Маленької точки. Дуже маленька точка..."

  І спис, зі свистом розрізуючи повітря, припрямував до обраної мети! Цього разу, коли дракон зіштовхнувся, він навіть гойдався.

  'Одалося!'

  В руках Віда вже танцювала свій смертельний танець нова копальня.

  "Буду бити, поки не зламаю кістку!"

  Він зосередив увагу на одній точці. Замахнувся, прицілився і...

  Вибух!

  Під час п’ятого удару від ребра Костяного дракона в усі боки виризнули уламки, і воно з гучним хрустом переломилося.

  - Гр-ра-а!

  Монстр зревів і, не переставаючи битися з льодяним драконом, спробував дістати Вініда хвостом. Але Ваїл, який ніс свого господаря на спині, встиг ухилитися.

  - Це тільки початок! - пообіцяв Віід, поспішно направляючи виверну вгору, за межі досяжності ворога.

  Змивши над місцем, де ламалися дракони та Костява, він з Ваїлем знову кинувся в атаку. Вони робили так, ніби єдине ціле, при кожному 'наскоку' розносили ребро боса і знову швидко набирала висоту. Хоча завдання, здавалося б, було непосильним навіть для гравця на землі, Віід переконувався робити це в повітрі. Постійно пересуваючись, утримуючи баланс і концентрацію, він підгадував потрібний момент для удару!

  Це стало реальною загрозою для Костяного дракона.

  Хоча і Віід йшов на великий ризик

  Вітер, що панував у небі, сковував тіло і перешкоджав будь - яким діям. Добре, поки Віід був неживою, застуда була йому не страшною. Але через стужі сили таяли все швидше.

  Кілька разів він ледве не впав униз, важко тримаючись на спині виверни! А коли землю викинуть накриту кригою, то вона не виживе.

  "Нічого, нічого, вже трохи залишилося".

  Віід уважно спостерігав за костяним босом. Очевидно, той діяв уже на межі своїх можливостей. До того ж Віід переламав частину його кісток. І це не було бездіяльно, адже золота людина напала з одного боку.

  І нехай зовні монстр виглядав всього лише пошарпаним, насправді сили залишали його.

  - Жал-ка-я мош-кара! - Він лютував над Костяною драконом і ще запекліше звивався.

  Він ніяк не міг позбутися льодового дракона, який вчепився у нього. Вікід же зі слугами не припиняв своїх атак. І хоч би якими видатними даними спочатку мав монстр, тепер він був на межі смерті.

  - Вперед!

  Цього разу він направив Вайля прямо до голови Костяного дракона.

  - Кроши його!

  Він почав методично наносити удари Копіям темряви по черепу бійців з останніх сил монстра, слухаючи з кожним разом все більш і більше гучний тріск.

  Сила кожного наступного удару, якого завдав Віїд по одній малій точці, зростала в раз!

  - Кхо-ха-а...

  Косльтовий дракон наполегливо опирався. Його здоров'я знизилось до 10%, що не перевернулося на маневреності. Але деякі сили поки залишалися.

  Явніше він би неживий, давно б уже був переможений. Але пануючий над територією монстра зовсім не був.

  "Якщо так і далі піде, то я видихнуся раніше за нього", - подумав Віід.

  Він швидко втрачав сили, коли наражався під поривом крижаного вітру. І якщо боротьба затягнеться ще трохи, вже невідомо хто залишиться в виграші.

  І, зрозумівши се, вийшов Він на виверні в повітря і закричав:

  - Крижана, використовується своє дихання!

  - Зрозумів, господаре!

  І слуга, зробивши глибоке зітхання, висихнув струсту крижаного повітря прямо в оскалену пащу загубленого можливості сховатися Костяного дракона!

  Міг, і з легким шелестом та пощелками в тілі ворога пробігла заморожуюче хвиля.

  До цих пір, завдяки частковому імунітету до магії він все ще тримався, але тепер виявився міцно оточений льодом.

  І в цей самий момент Віід з розгону ув'язнив копальню у макушку ненависного боса!

  Йому знову вдалося потрапити в потрібну точку.

  - Кх-ха-ах... - Прохрипел дракон.

  По черепу монстра одна за іншою, поступово розширюючись, побігло безліч тріщин, поки, врешті-решт, він не розколовся, наче крига.

  Перед очима Віда замінялася серія повідомлень. Частина - про підвищення рівня персонажа.

  Зазвичай за перемогу над таким сильним монстром налічувалося величезна кількість досвіду. І хоч зараз рівень Віаду перевищував 300, він міг би отримати ще як мінімум десять! Однак у свердління боса брали активну участь і гравці експедиції. Тому цей досвід був поділений, і Віі заробив лише 7 рівнів.

  Хоча в даний момент його турбувало щось набагато важливіше.

  Артефакти!

  Віід зійшов на землю і помчав до пагорба, де після смерті Костяного дракона лежать трофеї: сувій, книга, зв’язок кісток та щит. Не сповільнюючи швидкості, він пронісся по місці битви і швидко їх підібрав.

  Хоча Віід був Скелетом, збори трофеїв виявилися недостатньо сильними! Але 'героя' це нісколочко не бентежило.

  - Залишилося тільки з'ясувати, що ж тут сталося за часів імперії Ніфлхайм.

  З думками про те, що його останнє завдання було швидко завершене, він рушив вниз по схилу. Цього разу повільним, черепашитим кроком, важко перетворюючи тремтячих під вагою ноги.

  "Нічого. Своя ноша не тягне".

  Вони були дуже цінними!

  Вікід зупинився і вирішив подивитися на здобич.

  - Ідентифікація!

  З Костяного дракона випало лише чотири речі, і відмовитися хоча б від одного з них Вінд просто не міг! Особливо від стародавнього щита, що є унікальним артефактом. Той мав надзвичайно високу позицію захисту і тому був би в бою дуже готовий. Правда, рано чи пізно запас вичерпається і його доведеться викинути...

  - Принаймні, захист висока, і кілька місяців він прослужить, - кивнув сам собі Віїд.

  Речі, які не підлещуються від ремонту, вимагали дуже обережного і делікатного ставлення. Тому, якщо не використовувати щит у звичайних битвах, він протягне досить довго.

  Звичайно, можна виставити його на продаж. Але рідко хто навмисно шукає такі речі, щоб заробити багато грошей. Хоча в якості антикваріатного захисту щит може бути дуже добре продано.

  - І дракони кістки як можна до речі. Зробивши з них більше речей, я зможу добре підняти дитячий навик. А залишки - продам.

  І Віід з доситью посмішкою повільно попрямував до печери, з якої колись народився летючий монстр.

*

  Наблизилися, від печери віяло справжньою джутю. Чистий, прозорий лід порівнював на якесь дивне скло, а який виходить від стін холод пробирав буквально до кісток.

  - Там є джерело стукі?

  Віід обережно рушив вглиб, відчуваючи, як з кожним кроком стає важче і складніше зробити наступний крок. За весь час, коли він був на північному континенті, йому ніколи не було холодно.

  - Не варто вагатися: затримаючись тут, можна і намерзнути, - пробурмотів він, додаючи крок.

  Невдовзі на стінах печери почали з’являтися малюнки. На одних лицарі імперії Ніфлхайм билися з монстрами, на інших - орда тварей прорвала осцеплення воїнів і чарівників... Багато сцен, і кожна була зображена надзвичайно реалістично! На останньому малюнку маг в синіх одеях відкривав скручку з будь-якими намистинами, від яких виривалися потоки вітру.

  - Це, напевно, історія останньої битви імперії Ніфлхайм? - Припустив Вікід, розглядаючи їх.

  У кінці імпровізованої вистави він знайшов складені боки об бік важкі залізні скручені сундуки, дорогоцінні інкрустації яких не залишала сумнівів в їх приналежності до скарбів імперії Ніфлхайм.

  Вікід ледве стримав готовий крик:

  "Джекпот!"

  Він підскочив до крайнього і вже простягнув руку, як ...

  "Що за?. Та не може бути!"

  Вікід намагався відкрити знову. Але марно.

  У Авантюристів і Воррів на такий випадок був один дуже корисний уміння - злам, який дозволяє швидко й без зайвих проблем відкривати будь-які замки.

  Але Віяда його не мав.

  У найгіршого класу місячного скульптора не було навичок Авантюристів! Взагалі жодного будь-якого придатного для таких справ уміння!

  Він перевірив з тим же результатом інші скрижалі і знайшов серед них сувій, який раніше не помічав. Він розгорнув папір, що потемніло від часу:

  Врешті - решт сувої були прикріплені золотим блиском! І Вікід негайно скористався ним для відкриття скриньків.

  Перший камінь був набитий золотом і дорогоцінним камінням, блиск якого майже осліплював.

  'Та тут як мінімум на 150 000 золотих!"

  Сіл у Віяда майже не було, але хто міг би пройти повз це!

  Не задумуючись, він вигріб все без залишку.

  Другий ящик був заповнений різними матеріалами, як рідкісні рудки для ковалів, дорогих кіж і тканин - для кравців. Було також багато мінеральних речовин, необхідних для чорної магії.

  "Все, потрібно забрати все ..."

  Третій - містив велику кількість амуніції та зброї часів імперії Ніфлхайм. Старі клинки були вкриті шаром пилу, а їх леза проржавіли настільки, що навряд чи вже на щось прилетіли. Проте броня, здавалося, розсипається від одного легкого дотику.

  - Все одно. Навіть старий одяг може довго залишатися в доброму стані!

  Віід обережно спустошив і цей скриню.

  Залишився останній...

  Він заглянув у нього і виявив розорені намистини Сербіани.

  Ціль всієї Північної експедиції!

  Від бус виходив неймовірний холод, через що Вікі остерігався близько до них. Їх можна було продати, але власне життя дорожче за гроші.

  - Якщо тільки доторкнутись, і піши пропало.

  Ув’язнений в буси крижана магія Сербіани могла заморозити їхнього власника на смерть. Війду поневолювало, і вони мусили вгамувати свою жадібність.

  - Шкода...

  Він дозволив собі ще трохи помилуватися магічним артефактом, захоплення яким так прагнули учасники експедиції. Що ж, залишалося тільки шкодувати.

  - Дуже унікальний артефакт... Хто знає, може всупереч чуткам він має ще якісь властивості...

  Хоч би як там було, а винести намисто з печери неможливо. Але у випадку загибелі Віід втратив надто багато.

  - А може, ризикнути і забрати?

  Спокуса була надзвичайно велика... А як відомо, "якщо ти потрапив у човен пожадливості, партнер твій буде бідність".

  Однак Вікід почав поволі підносити руку до відьом. Ближче. Ще ближче... І в наступній мить його з гулом окали потужна хвиля крижаного повітря!

  Екстремальний мороз!

  Віід захлинув, і він не міг поворухнутися. Все ж він мусив відступити. У будь - якому разі, буси мусили покласти на вівтар, щоб усмітити захворюваний на континенті сон. І не так важливо, хто це зробить, адже Віїу, який вже деякий час знаходиться в складі експедиції, все одно що-небудь нехай перепаде.

  Він чекав, поки пройде заціпеніння, і покинув печеру, ледве пересуваючи ноги та відчуваючи при кожному кроці всю вагу поклажі.

*

  Кількість відвідувачів Залів слави зростала в геометричній прогресії і вже перевалила за один мільйон. А якщо взяти до уваги провідні трансляцію в режимі реального часу медіа, то загальна аудиторія нарахувала вже більше 20 мільйонів глядачів!

  - Ого-го!

  - А де моя голова?

  - Я хочу свіжої людянки.

  На екранах розверталися неймовірні битви з участю неживи.

  - Це і є сила справжнього некроманта?

  - У мене від них мурашки, але, блін, мерці показують себе непогано.

  - Ну, швидше за все це залежить від того, як ними керувати ...

  Популярність неповноцінна. Кожна атака покликаних Відад мерців викликала багато позитивних відгуків на форумі Залу слави.

  Невдовзі після того, як темні священики перемогли монстрів, вони не мали сили продовжувати бій.

  - Здається, тепер доведеться туго.

  - Да-а. Нехай з ними сам Віід... Боюся, нічого не вийде. Костяний дракон неймовірно сильний.

  - Прокляття! Там і без зради була повна засідка.

  - Зате бій приголомшливий!

  Запрошений легіоном мертвих вкупі з МЕЧами вдалося ще пару разів потішити глядачів. На відео мигнув і Дрим, разом з залишками магів уважно спостерігає за тим, що відбувається.

  - Боже, тільки б вийшло... Тільки б вийшло! - Він постійно шепотів.

  Але невдовзі вони загинули, пожертвувавши своїм життям заради того, щоб завдати надзвичайно потужного магічного удару...

  Присутність Вііда на полі бою сповнила невелику надію. Але це було занадто важко. Однак, незважаючи на всі ці похмурі припущення, ситуація далі змінилася.

  Звідки ні візьмися прилетів Крижаний дракон!

  Величезних монстрів, які вчепилися один за одним, просто вибухнули крики та коментарі.

  Майже відразу ж Віід, обсідав одну з виверн і встромив у небо зі Коп’ям темряви наперевісно, також рився в бій. Було видно, як важко йому втриматися на спині свого слуги. Але при всьому цьому він викрадав кістку за кістяку грізного крилатого боса!

  Тим часом на форумі слави, окрім звичайних дебатів, розгорівся справжній скандал.

  - Незважаючи на пошкодження, завдані Обероном і рештою воїнами, дракону все нічому! Який же його рівень?

  - Думаю, не менше чотирьохсотого.

  - Як таке можливо? Не віриться, що існує сила, яка може вистояти навіть перед магією!

  - Пишут, що монстр уже ослаблений, хоча, як на мене, Війду з його Коп'ями темряви він дістався на вигляд цілком цілусехньким ...

  - ...

  Не було кінця і покарання. Статистика, рівень, окуляри досвіду... Спостерігачі за відеотрансляцією глядачів цікавились кожною дрібницею. А вже що почалося після того, як Віі з оманливою легкістю почав розносити ребра Костяного дракона!..

  Мільйони глядачів божеволіли і висунули різні припущення, як це взагалі можливо. Невдовзі з’явився чоловік, який розкрив секрет несподіваного успіху.

  - Він атакує одне і те ж місце! З часом урони також стають дедалі більшими.

  Так, так можна швидко нейтралізувати захист і збільшити урон. Але лише в теорії! На практиці навряд чи хтось зможе це зробити.

  - Що, правда? Кожен наступний удар серйозно травмований?

  - Я якось вже пробував і щось особливого ефекту не помітив...

  Але 'знаток' наполягав:

  - Кажу, виходячи з власного досвіду. І справді, коли я випадково двічі потрапив по тій самій точці, у мене збільшився рух. Пізніше я намагався повторити це, але якось не вийшло.

  Я чув, що для досягнення такого ефекту потрібно попадати з надзвичайною точністю в уражене раніше місце. Найменше відхилення, і нічого не вийде.

  - З невеличкими монстрами так складно провернути. Так що ця техніка годиться для ослаблення лише великих, неповоротних або туповатих противників ...

  Під час гарячих дискусій глядачі уважно стежили за кожним рухом Віди.

  Це було щось неймовірне! Йому дійсно вдавалося неодноразово попадати в ту саму точку. Зруйнувавши ще одну кістку дракона, він встромлював у небо свою виверну зброю і знову нападав на неї... Глядачі захоплювалися цим досконалим виконанням, блискавичними атаками та завидною гнучкістю рухів!

  - Вау!

  - Ну, так це ж Віід!

  Натовп радісно вигукував про те, як розірвалося ще одне драконячого ребра. А в останні хвилини бою атмосфера буквально накочувалась. Здавалося б безглуздим, що такий великий і небезпечний монстр буде переможений.

  І нехай в битву принесли свою лепту покликана нежити, Крижаної дракон з вивернами і, звичайно ж, війська Північної експедиції, але смертельний удар Костяному Драконові приніс саме Вініда.

  Гравці, які вижили, стояли в повній розгубленості і не повністю вірили у реальність того, що сталося...

  Віід, спустившись на землю, зник у крижаній печері в глибині Долини смерті. Але не минуло й декількох хвилин, як він з'явився знову і повільно пішов геть.

  Учасники експедиції довго спостерігали за важким рухом, що віддалявся від нього, аж поки вона не сіла серед безкрайних сніжних снігу. Потім вони струшилися, наче опритомніли і вирушили до входу в печеру Віі.

  Зайшовши туди, вони знайшли тільки відкриті настіж сундуки... і розорвані намистини Сербіани.

*

  Тіні Землі - так називалась одна з видатних команд шукачів пригод. На Версальському континенті таких жінок можна було порахувати по пальцях. Гравці в групі насолоджувалися пригодами з моменту запуску Королівської дороги. Вони відкривали нові міста та поселення, досліджували різних монстрів, розшукували стародавню зброю і магічні артефакти... І, звичайно ж, часто гинули при цьому.

  Саме тіні Землі першими відкрили королівство Розенхайм, вторглися в землю відчаю... Навіть деякі заборони, які діють на континенті, можна було зарахувати до їхньої заслуги!

  - 'Громних' імен серед нашого брата вистачає, - сидячи біля багаття, почав розмову авантюрист Елікс, — а ось реально прославлених не так вже й багато. Але, здається, нарешті в нашому полку одним смільчаком прибуло.

  Розташована неподалік дівчина-вор на ім'я инінг по кивнула.

  - Так, ім'я Віда зараз на слух. Хоча деякий час новин про нього не було.

  - Земля Магії. Там я вперше почув про Бена, третього учаснику групи, який прославився своїм умінням непомітно розкрадатися.

  Трійця друзів була дуже важливою справою. Майже на рік вони застрягли у віддаленому підземеллі і нічого не знали про останні події.

  Елікс з жалем у голосі пробурмотів:

  - Як довго! Ми виконали багато складних завдань, але це було вперше...

  - Не можна здаватися. Скільки вже пройдено!

  - Цинг права. Ми затрачали час і ось так все кинути...

  Ні Бен, ні дівчина не хотіли, щоб їхні зусилля зникли. Поточне завдання могло легко принести кожному з них близько семи рівнів. І нехай друзі вже і так чудово підробили час виконання, фінальна нагорода не дозволяла їм відступити назад. Так і сам Елікс, хоч і скаржився на втому, здаватися не збирався.

  Успішним Авантюристам завжди доводилося чимось жертвувати. Адже вони мали лише стандартний набір навичок та здібностей і не могли мати достатньої свободи вибору.

  Щоб виконати завдання, представники цього класу іноді мусили зближуватись з будь-якими селюками і добувати інформацію. Але справа навіть не в цьому.

  Щоб досягти своєї мети, потрібно було не поспішаючи і крок за кроком йти найменшими порадами. Кілька місяців тому група блукала в лабіринтах підземного підземелля, іноді навіть бігаючи по кілька днів!

  Одним словом, якщо гравець недостатньо терпеливий і не відчуває глибокого задоволення після виконання важкої роботи, то клас Авантюриста не є для нього.

  Очі Елікса цибулево блиснули.

  - А як щодо відволіктися ненадовго і змотатися в центр континенту?

  У вуха наволожили инінг і Бен.

  - В центр континенту?

  - А навіщо?

  - Там знаходяться неперевірені руїни Басрін. Можна відразу двох зайців вбити ...

  - Ти пропонуєш відтягнутися в тому місті? - Підняла брову дівчина, показуючи свою зацікавленість.

  Бен теж дуже добре відреагував.

  Звичайно, друзі вже давно потребували відпочинку і тому не відмовилися б від цього. Ось тільки зараз вони були як ніколи близько до кінця завдання і не могли дозволити собі розслабитися.

  - Ні! - Елікс поспішно замотав головою. - Не варто зациклюватися на виконанні одного єдиного завдання, адже ще невідомо, чи отримаємо ми ці підказки чи ні. Я про те, що попутно можемо ще чимось позайматися.

  - Відпочити за виконанням іншого завдання? - Нарешті зрозумів Бен.

  Ідея йому явно сподобалася.

  - Я не кажу, що це буде легко. Тоді з'явиться шанс підтвердити репутацію.

  Останні слова Елікс сказав спеціально для термії через брак громадської уваги инінг.

  - Репутація, говориш?

  - Ми кинемо Вії виклик! Як авантюрист. Ми дамо йому змогу змагатися в реальному завданні. Виберемо одне з ще не виконаних і подивимося, хто швидше досягне мети.

  - А він прийме виклик?

  - Якщо він справжній чоловік, то - обов'язково!

Глава 6. День народження.

  Лі Хен нарешті дістався Інтернету. Він перевірив відгуки на останні події, в тому числі офіційну - Королівську дорогу.

  - Який же тут хаос.

  Кількість коментарів у першій відкритій їм темі в Залі слави зростала з якоюсь запаморочливою швидкістю. І добра їх половина була присвячена Віїду.

  - Віід. Віід знову оголосився!

  - Я колишній гравець Землі Магії. Невже і в Королівській дорозі гримить все теж легендарне ім'я? Це правда?

  - Бог війни Вііде!

  - Ну, я думаю, зовсім не бог. Те, що він убив пару босів, навіть на популярність серед людей, ще не робить його великим.

  - Все одно, я вірю в Віди.

  - Це неймовірно. Я можу спостерігати за виконанням завдання свого кумира!

  - А якби це був не Віід, а хтось інший, Костяного дракона було б так само складно перемогти?

  - Хто знає, коли ЗМІ обіцяли повторний показ?

  Було дуже багато підбадьорливих коментарів.

  - Нічого собі! Давно я не спостерігав за боєм Вііда. А ця його техніка, її десь можна освоїти?

  - Думаю, можна. Наприклад, навчившись у майстра бойових мистецтв в якому-небудь з тренуючих залів.

  - Так, для використання такої техніки потрібно повна концентрація на одній меті... Тоді може і вийде.

  - А мені в бою зі слоном такий трюк вдався!

  - Теоретично, якщо вдарити в одну точку більше десяти разів, то урон може збільшитися в два або навіть втричі.

  В залежності від виду зброї, сили пошкоджень, здається, також будуть різною.

  - Але ця техніка... Вона ж не потрібна при повсякденному полюванні?

  - Так. Вона надто складна. У звичайних битвах відбувається розтягнення.

  У напружених і несподіваних сутичках бити під однією і тій же точці не так-то й просто. Але якщо постаратися, то все ж таки було багато роботи!

  - Віід змінив клас на Некроманта, тоді і я поміняю.

  - А що там у них є з заклинань?

  Клас некромант також набув популярності. Лі Хену це було тільки на руку.

  - Чим більше народу зараз вибере новий клас, тим цінніше я зможу продати Грімар некромана Берекена і Посох грішного святого.

  Зброя і одяг для представників магічних класів у Королівській дорозі йшли дуже високими цінами. Після останнього завдання Віід отримав велику кількість різноманітного обмундирування і досить рідкісних ресурсів. Але навіть маючи коваль і краваток, магам було важко створювати предмети. Наприклад, зброю можна було виготовляти лише як мінімум ковальної професії середнього рівня. Таким чином, існувала велика різниця між попитом і пропозицією. Іншими словами, колись дорогими речами не були торговельні бої. Ну, а потім щось знайти рідкісне на ринку ставало проблемою.

  - М-так. Сподіваюся, що через п'ять років я за них виручу непогану ціну.

  Лі Хен вирішив почекати, ну, а поки особисто використовуватися достатеними речами.

  Стародавні щити теж повинні були відкласти. Нехай з часом він і втратив міцність, через що з продажу не варто було, виставити його на аукціон поки не міг. Всі через обмеження. Хоча перші гравці з 400-го рівня вже були створені, велика конкуренція між ними не варта зусиль.

  - Нічого, я зможу отримати гроші і з продажу речей, створених із кістки дракона.

  Проте Лі Ген не приховував розчарування.

  - Як шкода, що щит має це обмеження...

  Якщо б артефакт можна було ремонтувати, то вже тепер була б ціла черга тих, хто хоче його придбати. Тепер Хену не залишалося нічого іншого, як тільки потішити себе тим, що вдалося хоча б знайти скарби імперії Ніфлхайм.

  - Ну, а рештий улов можна продати в столиці, в якійсь антикварній лавці, або полагодивши, поступово збути самому.

  Лі Хен поверхнево пробігся по залишках повідомлень у Залі слави, як раптом його погляд зачепився за виклик, що виходить від групи гравців, названої 'Тені Землі'.

  - Ти вже в курсі про село Трікко? Ми маємо пов'язане з нею завдання, яке ніхто так до цього моменту і не виконав. Хто з нас може швидше допомогти?

  Тіні Землі знову вирішилися на публічний виклик!

  Вони і раніше робили таке: багато відомих високорівновних гравців рано чи пізно отримували виклик з боку цих 'героїв'. Та що говорити! Якщо зібрати всі ці повідомлення, то їх точно набереться більше трьох сотень.

  - Їм що, більше нічого зайнятися?

  Більшість викликів на читання цих повідомлень і закінчувалося. Але зустрічались і ті, хто з головою кидався назустріч пригодам і по мірі виконання завдання просив на сайті допомоги в плані інформації про те, як пройти у якесь місце або перемогти певного монстра. Оскільки Лі Ген, склавши контракт з телекомпанією, міг заробляти на виконання своїх обов’язків, він дуже цікавився такою інформацією. Звичайно, не залишаючи при цьому будь-яких інструкцій або підказок.

  - Загалом, можна продовжити і мою звичайну полювання...

  У повідомленнях часто з’являлося багато свіжої, пошкодованої інформації про монстрів. Такий, який при звичайному пошуку в Інтернеті було практично неможливо знайти.

  А як відомо, знання - сила!

  Лі Ген зберігав ці повідомлення у спеціальній теці.

  - Ще коли-небудь знадобиться ...

  Він продовжував свій пошук, як...

  Дилінг!

  Такі повідомлення вистрибували лише тоді, коли листи приходили від двох контактів: бабусі чи Хаян.

  - І хто ж це?

  Лі Хен швидко відкрив пошту. У той час, коли в лікарні почали лікуватися лікарі, бабуся почала користуватися Інтернетом.

  - Щось сталося?

  Він швидко відкрив листа.

*

  Чонг Ільхун запитав з невійськової йому холодністю:

  - Сьогодні той самий день. Все готово за планом?

  Чхве Джонбо різко кинув.

  - Так, брате, підготовка повністю завершена. Я переаналізував кілька разів.

  - Може, ще разок?.

  - Немає жодної розбіжності з планом.

  Очі Чонг Ільхуна 'загорілися'. Кілька разів перед тим, поклавшись на Джонбона, він залишався несолоно хлібів.

  - Ти повністю впевнений?

  - Даю голову на відсічення, - сказав Джонбо і стукнув себе кулаком в груди.

  Біля Ма Санґбо й Лі Індо, які стояли поруч, розсміялися.

  - Ви, випадково, говорите не про наш план?

  - Так, про нього. План ідеальний, і все має пройти без сучка та задорозки.

  І все-таки похмурий вираз не сходило з обличчя Чонг Ілліна.

  - Хоч ви і так в курсі, але не варто забувати, наскільки важливий цей день.

  - Так-так, розумію, Ма Санґбо на підтвердження слів швидко закинув головою.

  Сьогодні був день народження Лі Гена.

  Заради нього ні разу не відзначали свої дні народження 'брати' вирішили закочувати найкращу вечірку.

  'Так зворушливо...' - Лі Індо навіть пробрала тремтіння.

  Він беззастережно вірив у їхню дружбу, але й не забував про додаткову вигоду від зустрічі - знайомство з чудовими студентками!

  Про подібне всі вони могли тільки мріяти.

  І сам Ан Ген-До, який зараз був у від'їзді, повністю схвалив план.

  Чонг Ільхун повторив:

  - Старайтеся! Ми повинні досягти повного успіху. Джонбо, як ти думаєш скільки нам з тобою ще рік відведено?

  - Не більше півтинника?

  - Так, і весь цей час ми готували, їли та спали на самоті... Так само ми можемо прожити й решту п’ятдесяти років або ж спробувати знайти сімейний відпочинок і тепло. Все буде залежати саме від цього дня!

  - Обіцяю не забувати про це ні на хвилину!

  Усі форми Ма Санґбо та Лі Індо підписувалися цими словами Чхве Джонбо. Це було так щиро і чесно, що навіть Чонг Ільхун пройнявся до глибини душі.

  'План надихає довіру. Навіть хлопці погодилися і допомагають. Все має вийти!'

  Без будь-якого сорому Ільхун звернувся за допомогою до знайомих у Королівській дорозі. В першу чергу - до гравця під ніком Пейл, к О Донману. Ну, а потім і до всіх. Дізнавшись про день народження Хена, вони дружно пообіцяли допомогти.

  "На диво, особливо багато намагалася одна з дівчат".

  Чон Херін, яку в грі звали Хварен, пообіцяла забезпечити всім закускою.

  Ірен - Кім Іннен, Ромуна - Пак Хіен і Сурка - Пак Свен через сімейні справи обіцяли під'їхати тільки до вечора, але решта вже були на місці та самозавезено допомагали.

  'Славна повинна отриматися днюк', - Чонг Ільхун досить посміхнувся.

*

  Лі Хен, як завжди, рано - вранці прийшов займатися в треніровий зал. Але, не розуміючи, що друзі були підняті до нього, вони опинилися в невідомому напрямку.

  - Ходімо!

  Четверо наставників і близько семи десятків учнів, об’єднаний натовп швидко йшли вперед. І все з кам'яними виразами на обличчях і переповненими тугою очима.

  - А ми, взагалі, куди прямуємо? - тихенько запитав Лі Ген.

  - Йдемо в парк розваг, - так само шепотом відповів йому Лі Індо.

  - А навіщо? Ви, випадково, там не бійку затінюєте?

  - Ні, звичайно ж ні. На атракціони там... Розвеселитися. Навіть нам... Хіба ми не можемо дозволити собі денечок відпочинку? Сам учитель дав дозвіл.

  - Да?

  Але Лі Хен похитав головою. Ось тільки якось вираз їхніх облич не співвідноситься з веселою прогулянкою. Тільки - но подивитися в очі учнів, вони відчули сильний стрес.

  'Я не можу все запіроть'.

  'Веселий, найрадісніший день народження'.

  Заглиблене почуття відповідальності не дозволяло нікому з них ні на секунду розслабитися. Від хвилювання старий, колись коханий своїм треніровим костюмом відчувся дивним і незручним.

  Отже, весь натовп занурився в метро. Але не через те, що у школи не було свого транспорту - вони навмисно скористалися громадським.

  'До парку так чи інакше доведеться дістатися на метро'.

  Насправді ні наставники, ні учні не були в парку розваг з раннього віку. Тому вони мусили на швидку руку скласти маршрут, щоб без затримок дістатися до місця і не зіпсувати всі приготування.

  - Ну що, підемо сьогодні поріжемося в че-нні у Хан Суне?

  - Так от, танцюю я в клубі, а тут один кадр ... Ой!

  Пасажири в метро дуже притихали. Все тому, що група людей в чорних костюмах заповнила стоячі місця.

  '...'

  Усередині вагонів метро, мабуть з часів їхнього створення, точилася постійна боротьба за вільні місця. Перегони за найзручнішим місцем! Несподівано декілька чоловік почали з’являтися зі своїх місць. Інші відразу ж почали наслідувати їхній приклад і також розпочали один за одним звільняти свої сидіння.

  - Кхм, вже краще постояти.

  - Ага, розмиватися.

  Піднялися чоловіки 40-50-ти років. Крім того, навіть старі дідунки заклопоталися.

  - Е-е? Ти чого піднявся?

  - Та ось, так...

  Але ні Ма Санґбо, ані Лі Індо не скористалися вільними місцями. Коли тіло стає комфортним, то обов’язково розслабляється.

  Усі, від наставників до учнів їхали стоячи. Як і решта пасажирів.

  'Яка-небудь банда? Окосищи-то як спалахують ...'

  "Від м'язів того і дивишся костюми розтріскаються".

  'Ось головорізи'.

  'Полиція. Напевно, варто подзвонити в поліцію ...'

  Наступного залізничного вокзалу було відкрито двері вагонів.

  - Ух ти, вільні місця?

  - Рідкісне явище в таку годину... Вау, яка удача!

  Коли нові пасажири побачили вільні місця, то зраділи і кинулися вперед у їхньому напрямку, але відразу зустрілися зі студентами меча.

  '....'

  І люди, притихнувши, залишалися їхати стоячи. Дивлячись на суворі обличчя наставників і учнів, ніхто не посмів сісти.

  'Це ж що таке повинно було статися, що ніхто з цих бандитів не сідає?'

  'Присели б уже. І нам би вільно стало.

  Люди явно нервувались, але учні нічого не помічали. Кожен думав, що якось потрібно розважити Хена!

  Пасажири, звичайно, задавали питання про причини 'стойного страйку", але, демонструючи байдужість, залишалися стояти і п'ятися кудись в сторону від натовпу.

  На наступних зупинках люди наслідували приклад.

  'Це що, останній писар моди - їхати в метро стоячи?'

  'Прикольно. І для здоров'я корисно.

  У вагонах метро так і були вільні, аж поки учні школи не прибули меча до місця призначення.

  - Лі Ген, приїхали!

  - Це тут!

  Їхні очі були вражені величезним парком розваг. Лі Хаян та О Донґман і Сін Хемін чекали на них перед головними воротами.

  - Хаян, що ти тут робиш в такий час?

  У голосі Лі Гена було чути справжнє здивування. Він швидко пробіг оком і побачив усю дивну ситуацію. Поведінка наставників і учнів, присутність Про Донгмана, Син Хемін та Підходящий Цою Чжехуна. Про таку зустріч він аж ніяк не думав і, звичайно ж, зовсім не очікував.

  Безперервно усміхнувшись, Хаян відповіла:

  - Братку, сьогодні ж твій день народження!

  - День народження?

  Лі Хен швидко підрахував, яке сьогодні число. Так і сталося, коли він народився. З часом йому навіть важко пригадати, з яких причин він перестав підчитувати дні і вже не приділяв ніякої уваги.

  - Ну гаразд, мій день народження, а тут-то ми чому?

  - Брате, ти ж ніколи не бував у парку розваг. Тому сьогодні...

  - Місця зі словом "вивертання" в назві - тільки для багатих. Навіщо сюди?

  Про Донгман і Син Хемін, почувши таке, збентежено похитували головою.

  'З яких це пір парки розваг стали привілеєм багатих?'

  Учні та наставники вважали, що це твердження правильне.

  - Ну, так і є, в парки атракціонів люди з скромними доходами не ходять. Звичайно, якщо їх не спонукує нестримне бажання, мрія дитинства.

  - Для справжнього майстра назвати це місцем для розваг...

  - Справді? На кожен атракціон піде більше п'яти доларів?

  Учителі також були нещасливими. Вони прожили і харчувалися в школі, а гроші їм не було на що витрачати. Тому витрати на суму 10 або 20 доларів, які мали коштувати їм не жартома, змусили їх бути роздратованими.

  З вагою на душі, точно з таким же усвідомленням майбутнього трат Лі Хен присів на бордюр.

  -Кхм, може, треба було просто відпочити вдома?.

  Але Хаян не слухала, а схопила за руку і потягла за собою.

  - Я вже взяла квитки на вільне використання всіх атракціонів. І ми вже тут, так що пішли розважатися.

  Хаян добре знала брата. Пройде трохи часу, і як би йому не було шкода грошей, він розслабиться. Тому, не даючи йому і хвилини на непотрібні роздуми, сестра потягнула його за собою.

  А всі інші пішли за ними.

  О Донґман, оглянувшись по обидва боки, запитав:

  - Ну що, з чого почнемо?

  - Вікінги? Або, може, американські гірки? - Непереконливо запропонувала Син Хемін.

  Американські гірки - найбільший атракціон з представлених в парку. Він був тут найпопулярнішим. І завантажена щоденними трансляціями Сін Хемін дуже хотів відчути гострі відчуття.

  - Звичайно ж, давайте підемо спочатку на Американські гірки!

  Зрештою всі зійшлися на цьому.

  Хоч відвідувачів у парку було і багато, але з враховуючи те, що вони прийшли рано вранці, черга підійшла досить швидко. Напередні сидіння оселилися Лі Ген і Чон Херін, позаду - О Донман та Син Хемін, вже за ними — Цой Чохун і Лі Хаян. Ну, а далі - наставники і учні.

  Спочатку посадка вироблялася згідно з схемою "мальчик плюс дівчинка", потім - за рангам в школі меч.

  "Відмінно вийшло" - радів Цою Чжехун, він же Зефі в грі.

  Сьогодні він вперше побачив Лі Гену в реальності. Хоча вони деякий час полювали разом у Королівській дорозі, зустріч дуже його втішила. Коротше кажучи, вона прийшла йому до душі. У ньому навіть почали прокидатися почуття, яких він не знав попри численні стосунки з дівчатами.

  'Може, щось вийде, і після сьогоднішнього ми будемо зустрічатись. Просто відмінно'.

  Обличчя Цій Чжехун осяяла щаслива усмішка.

  Але тут Ма Санбо злегка штовхнув його в спину.

  - Береги хребт.

  - Че?

  - До того, як тебе виберуть...

  Щаслива усмішка відразу перетворилася на напружену.

  - Хы-хи-хи! - Чувся ззаду смузя Лі Індо.

  На думку всіх наставників і учнів, той факт, що він зараз знаходиться поруч з Хаян, міг стати загрозою для його життя. Кілька десятків пристойних поглядів щодо шиї та затовщення Чжехуна втік холодний піт...

  Невдовзі кабінка Американських гіркок почала поволі підніматися вгору. А на спусках по всьому парку рознеслося п'ять вібрацій, що пробирались до мурашок серед Чон Херін, О Донгману, Сін Хемін, Чохун і Хаян:

  - А-а- а-А!

  - Ю-ху-у!

  На фоні Лі Ген і його 'браття' по школі меча залишалися абсолютно спокійними.

  'За відчуттям, вати льодяного дракона було набагато гірше ...'

  У той час він працював з шматком льоду, розміром кілька сотень метрів. Вітер заважав рух і раз у раз намагався скинути з цієї велетенської висоти, не дозволяючи завершити роботу. У порівнянні з тими відчуттями, які тоді почували себе зручно і м’яко подорожувати на Американських гіркках було подарунком долі.

  Учителі також виявляли холоднокровність.

  - Було б вище...

  - Якщо правильно згрупуватися при падінні, навіть грохнувши звідси, можна вижити. У найгіршому випадку доведеться пожертвувати ногами, а так це цілком реально.

  - Ага. Головне - зробити кілька кувирів, щоб зменшити швидкість.

  - Спробуємо разочок?

  У житті наставники і учні часто розмовляли між собою без жодних задніх думок. І ті, хто змушує кричати натовпи людей Американські гірки здавалися їм просто дивними.

  'І що з ними не так?'

  Персонал, який обслуговував атракціон, виглядав стурбованим.

  Потім, при поїздці на Вікінгу, ситуація повністю повторилася. Лі Хен та його друзі зі школи « меча » за весь шлях не проявили жодної нової емоції. Жодного зайвого руху!

  'Ой-ой, грошики мої! Такі розваги та за свій рахунок..."

  Лі Хен час від часу зосереджувався на погляді кудись вдале, подаючись жалю і сумним думкам про безглуздих та беззмістовних витрат.

  Зрештою вони відмовилися від поїздок на всіх позосталих атракціонах.

  - Який ні вибери, а такого, щоб заволодів їх дух, немає. Так що і в чергах ми тільки час втрачаємо, - з жалем вимовила Чон Герін.

  Парк розваг давав безліч можливостей отримати гострі відчуття, але для Лі Хена та інших зі школи всі вони були недостатньо захоплюючими.

  У цей момент про Донґмана і прийшла ідея:

  - Якщо атракціони не вражають, то як щодо відвідування зоопарку?

  У Лі Хена забили очі.

  - Зоопарка?

  - Так. Тут ще є і дуже великий зоопарк. Може, зробимо один кухоль і перевіримо все? Як вам?

  - Звичайно, нам варто це зробити.

  І вся компанія, незважаючи на всі плани, поїхала до зоопарку.

*

  Перед ними були жирафи.

  Маленький хлопчик років шести, а то й менше розглядав парочку жирафят. Він прийшов сюди на екскурсію від дитсадка, і поруч з ним крутилися інші маленькі хлопці.

  - Дивись сюди, це жирафа!

  - Вау! Який класний.

  На цих дивовижних створінь також з’явилися більші дівчата.

  - Гарні.

  - Такі гарні! Дивись, яка шия Довга!

  Це був зворушливий момент, коли діти знайомилися з новими істотами. Жирафи спокійно прогулювалися по вольеру.

  І тут десь позаду пролунав гучний чоловічий голос:

  Жирафи теж їстівні?

  - Так, тільки з головою підніми багато, доводиться довго варити...

  - Так. Але якщо все добре посолити, буде цілком їстівно. Недавно під час тренування на півдні я сильно зголоднів. Зловжив тоді лева, але в нього був такий запах, що під час їди ніс затикати!

  - А травоїдні-то, напевно, більш смачні будуть?

  - Ага, вчора я з ножа...

  Жах! Учителі школи меча та їхні учні. Тільки вони могли обговорювати цю тему, дивлячись на жирафів!

  - Ау-уа-а! - Захоплювали маленькі дітлахи, вловивши суть розмови.

  Але вчителі, які змогли завдати дітям шкоди, пішли в сторону наступних вольерів, верблюдів і поні.

  - Цікаво, а як ці на смак?

  - Так, думаю було б непогано спробувати.

  - Жаркое... Упевнений, вийде смачне жарко.

  Наступним на черзі виявився величезний білий ведмідь.

  - Оу, подивися на нього!

  - Ага, аж слинки потекли.

  - Великий, ситий... Якщо завалити і з'їсти такого, їжі вистачить на рік вперед.

  Їхні очі горіли кровожерним вогнем. Навіть ведмідь поп'явся в пошуках якого-небудь притулку.

  Подібна доля спіткала і видр, дельфінів, крокодилів... З боку птахів, можна було помітити, що навіть птахи намагалися триматися подалі від учнів.

  На превелике здивування, з’явилися і близькі тварини — мавпи, горили та свині! Усіх було дуже приємно, як вони стрибали за їжею у вигляді бананів та інших смачностей.

  - І чим вони такі чарівні?.

  - Не знаю, просто не можу пройти повз.

  Лі Хену прогулянка зоопарком приносила невимовну радість. Як же довго він мріяв про відпочинок. Коли він занурився у Королівську дорогу, йому ніколи не вдавалося відпочити. Увесь той час Хен вважав, що пропустивши один день, він втратить набагато більше, ніж здобуде. Та сама абонентська плата за день була щоденна, незалежно від того, граєш ти чи ні.

  Але тепер Хен зовсім не шкодував, що прийшов до зоопарку з сестрою і друзями.

  - Одного разу і я приведу сюди всю свою сім'ю...

  Адже коли-небудь, може років через 10-20 він одружується і заведе власних дітей.

  Але все одно, а тепер Хен відчував радість і задоволення.

  Чон Херін не тільки на атракціонах, але й упродовж усього іншого часу ніколи не відставала ні на крок від Лі Гена. Як компенсація за те, що вона билася пліч - о - пліч у Північній експедиції, тепер наче наречена ходила по цілому світі.

  Про Донгман, Син Хемін, Цою Чжехун відбилися від наставників і учнів школи меча.

  - Ну, якщо всі задоволені, можна сказати, нам вдалося.

  - Щось все розібралися...

  - Ну, ми не особливо з ними поки і близькі друзі.

*

  На світанку вони покинули парк розваг і тим же маршрутом повернулися в треничний зал школи меча. На цьому веселу прогулянку на честь дня народження Лі Гена підійшла до кінця.

  Але настав час ще однієї вечері! Найбагатший барбекю з свинячих ребрашок!

  Кім Іннен, Пак Хіен і Пак Суєн вже були готові до споживання м’яса.

  - Приємного апетиту!

  - Дякую, дівчата.

  Ма Сангбо загорнув крапельками жиру шматочки м'яса в листя салату і, відправивши все до рота, пробурмотів:

  - М'ясо в такі свята особливо смачне!

  Друзі планували закінчити свято великим «столом », наповненим в основному чудовим свинячим барбекю. Усе йшло згідно з планом.

  Він старанно полагодив паличками, хапаючи навіть недосмажені шматки м’яса.

  - Коли їси разом з усіма, їжа смачніша!

  Лі Індо піддавав йому:

  - Верно, брат. Чим більше компанії, тим смачніше їжа.

  Вони не почали відзначати день народження в ресторані і навіть дарувати подарунки. Але все ж таки панувала атмосфера святкування і глибокої прихильності.

  Цой Чжехун простягнув імениннику соджу:

  - Выпей-ка рюмашку.

  Лі Хен обережно взяв нюмку двома руками і вдячно кивнув.

  - За наше життя, Хен!

  - За життя!

  Трохи незграбний чоловічий тост. Але вона вирішила виконати свою обіцянку.

  Вона познайомить їх з найкращими учнями!

Глава 7. Цибуля найвищого ельфа

  Вікід повернувся в гру через майже два дні реального часу. Однак на Версальському континенті пройшло приблизно шість днів.

  - Ось же!. Так напитися...

  Він спробував спіртне ще в юності, працюючи підмайстром: після важкого робочого дня дві чарки для розслаблення.

  За столом після розпитування пари соджу стала теплою, дружня атмосфера. Але навіщо вони далі напиватися?

  Вікід протримався недовго, що вже говорити про менш стійких Пейле, Зефі і Мейрон...

  - Схоже, їм не варто було доливати.

  Незважаючи на велику кількість людей, алкоголь вдарив присутніх у голову. І в якийсь момент всі просто забули про обережність: за чотири години після уроків було випито двісті ящиків соджу!

  Але хоч би яким ви були до алкогольних напоїв, але рано чи пізно організм здавався. І для здоров’я було ліпше, якщо вирубувались раніше.

  - Хоч і з похмелем, але в цілості й у безпеці... - Пробурмотів Вік, озираючись по сторонах.

  Він опинився в безпечній печері поблизу Долини смерті.

  Тихенько, що молиться в кутці Альберон під час його з'явлення відразу піднявся.

  - Вііде, ти повернувся!

  - Як бачиш.

  Тепер Віід був у своєму звичному вигляді, оскільки з першими променями сонця дія «сили, здатної обдурити смерть » припинилася. Крім них двох в печері більше нікого не було. Не дивно, що вона була настільки прихована, щоб вночі її не було взагалі неможливо знайти.

  - До речі! А що там з експедицією?

  Вінд трохи хвилювався, чи знайшли в печері розорвані намистини відьми Сербіани.

*

  Біля села Едерн, яке загубилось у снігу на вершині однієї з скель, стояв маленький вівтар богів. До нього і піднімалися з працею Оберон, Верос та інші учасники експедиції. Вони рухалися без зупинок всю ніч, перекусюючи на ходу і мріючи тільки про те, щоб нарешті завершити свою двомісячну подорож.

  Коли вони добралися до вершини, то побачили лише зруйновані будинки і мури колись квітучого поселення. І хоч вигляд руїн Едерн був безнадійним, члени експедиції подивилися на них і відчули, як усі проблеми та почуття відступили геть.

  Гном Оберон виліз на великий камінь і розвернувся обличчям до тих, що застигли позаду нього гравцям.

  - Це кінцевий етап експедиції. Дякую всім, що повірили і пішли за мною.

  - Командире, ми змогли витримати весь цей шлях лише тому, що ти об'єднав і підтримував нас, - сказав Верос. - Так, було багато проблем, але я думаю, що це вартувало того.

  Решта згідно закивали.

  "Я не раз шкодував, що прийшов у ці холодні землі".

  "Та вже... Настільки тривалого і складного завдання ще не було".

  Неможливо описати всі відчуття, що відчували учасники експедиції після стількох труднощів і нестатків! Але тепер їхні очі світилися від очікувань.

  Оберон продовжив:

  - Це правда, ми намагалися не даремно. Итак... Дрим!

  - Так, командире?

  - Потрібно відновити артефакт.

  Кивнувши, Дрому вийшов вперед і акуратно дістав обачний ним предмет - розорвані намиста Сербіани. Скарб, добутий після незліченних боїв і важкого шляху у центральному королівстві та в холодному північному краї.

  Буси відразу опинилися в перехресній думці присутніх навколо гравців. Дуже невибагливе намисто, місцями потріскане і порване. І як контраст з невинним зовнішнім виглядом - випускається жахливий холод, від якого члени експедиції пробирала тремтіння. Якби Дрому не ослабив крижану магію артефакти, всі присутні могли б замерзнути!

  - Зроби все можливе, - попросив старший майстер, простягаючи буси одному з чаклунів гільдії, Керону.

  Але він не доторкнувся до них. Як чаклун, в основному і має ювелірні вироби, він боявся починати діяти через накладені на предмет льодового прокляття.

  - Я спробую, але ти сам розумієш... - Тихо вимовив Керон.

  - Да-а... Мені шкода, друже, що тобі доводиться це робити...

  - Нічого. Але що б не трапилося, з тебе після цього вечерю і випивка!

  - Договорились.

  Керон дивився на намисто.

  - Ідентифікація!

  Дзинь!

  Гравці з професією ювеліра займалися виготовленням коштовних каменів і магічними мінералами. Їхні найбільші творіння інколи вимагали великих затрат енергії та сил. Ось і для відновлення бус Сербіани вимагав досить високий рівень навичок, який, добре, у Керона мав.

  - Ух! Це вже стає справою честі, - тряхнув головою чаклун і, подумавши, торкнувся бус. - Відновлення!

  Ослисте світло охопило його долоні і почав повільно стікати на буси, акуратно запечатуючи тріщини та виправляючи дефекти. Гравці могли спостерігати за майстерністю чаклунів, магією відтворення і можливістю повернути ювелірні вироби та матеріали до початкового вигляду.

  Світло все оберталося і охопило одну намистинку за іншою, і в якийсь момент артефактизний холод ослаб, а незабаром і зовсім припинився.

  - Уф-фу!

  - Нарешті можна вдихнути повну груддю.

  І справді, гравцям стало набагато легше дихати після того, як крижана затужка різко відступила. Але коли Керон підійшов до буса, він швидко став статою.

  - Допоможіть! Хто-небудь може його оживити?

  - Вот дерьмо!.

  Ті, хто підхоплював крики гравців, були обговорені з місця на якому колись льодові брили вже не могли втекти від тіла Керона.

  Тим часом довкола поселення почало змінюватися похмурий пейзаж.

  За прокляття царя Бельсоса на Версальському континенті все ще стояла спека. І тепер, після відновлення розорваних бус, вона поширилася на північні землі. Сніжні сніжинки перетворилися на краплини води. Пішов дрібний дощ. Задув теплий вітер. Лід, який, здавалося, ніколи не зійде, почав таяти. А земля, звільнена від крижаної капкани, поступово повернулася до життя.

  - Як і обіцяв, з мене ще 'Хавчик', друг, - пробурчав Дрому застиглу Керону і став оглядати відновлені відьми буси.

  У цей момент він і помітив, що в глибині артефакту стали мелювати якісь зображення.

  Укрита снігом рівнина. Маленька дівчинка, яка розуміє таїнство магії. Кожне її втручання супроводжувалося появою нових сніжків, які літають в будь-якому напрямку. Іноді їй вдавалося створити шматочки льоду розміром з кулак. І тоді по рівнині розносився веселий і безтурботний сміх...

  "Відьма Сербіана! - здогадався Дрим. - Мабуть, це вона.

  ... Дівчинко виросла, перетворившись на молоду гарненьку дівчину, яка носить магічний мантію. Спочатку вона виглядала незграбною, постійно плуталася в складках, але поступово звикла до неї і незабаром впевнено блистила з палицею справжнього мага наперевісно.

  Потім у мирні сніжні краї прийшли загарбники. Прикраси монстрів разом з не меншою кількістю людей-солдат.

  Сербіана билася проти ворогів. Від її магічних атак монстри перетворилися на лід. Люди ж падали замертво...

  Серед засніжених полів розгортаються події однієї з легенд Версальського континенту - історії про відьму Сербіану, магістрі магії Леда!

  ... З дощем і різкими поривами вітру наближалася буря. Сербіана дуже сильно розставала руки. І в одну мить все, що її оточувало, застигло. Її магія була настільки сильна, що навіть заморозила бурю!

  Дзинь!

  - Эх! - Важко видихнув Дрим.

  Після відновлення розорваних бус Сербіани в них з'явився прихований магічний артефакт - пам"ять про життя, що створив їх магістра. Для того хто був умілим власником крижаної магії Друма, вони були безцінними!

  Підійшовши Оберон плескнув друга по плечу.

  - Не сумуй. Коли-небудь випаде ще один шанс отримати щось подібне ...

  Дрим виглядав дуже засмучений.

  - Думаєш, справді буде ще один шанс? - запитав він з надією.

  - Можливо...

  - ...

  Усі члени експедиції були добуті. Дрому не залишалося нічого, як покірно покласти їх на вівтар богів.

*

  В інтернеті ж в цей час багато людей стежило за відеотрансляцією покладання бус на вівтар. І не тільки там. У тавернах по всьому Версальському континенту також можна було спостерігати за тим, що відбувається - через магічний лінза.

  - І що, жара дійсно піде?

  - Хіба таке можливо? - з сумнівом допитували гравців, які вже майже примирилися з гарячим спекам.

  Їм не вірилося, що жара взагалі коли-небудь відступить. Хоча у кожного все ще залишалася нехай і слабка, але надія...

  Буси Сербіани розсипалися пилюкою на вівтарі богів. У той же час, звільнившись і почав хвилеподібно поширюватися в усі боки прихована сила за лічені миті континенту.

  Через прокляття Царя Скорпіонів Бельсоса вкрай жаркий клімат відразу почав змінюватися. Температура повітря поступово знижувалась. Обпалюючи подих, повітря перетворилось на прохолодний вітерець.

  - Ура-а! - Радо вигукували люди.

  - Наливай!

  Щасливі люди по цілому світі відзначали свято. Ще довго в усіх містах і селах Версальського континенту лунали гучні вигуки.

*

  Віід і Альберон, обсідлаючи виверн, змили в небо. У супроводі Крижаного дракона вони попрямували в Долину смерті, щоб перевірити, чи не залишився там хтось із гравців.

  Місце, де нещодавно проходили одні з найбільших битв у грі, знову кишіло багатьма грізними монстрами.

  - Кяу! Челошки!

  - Вбити!

  - Сам Девіс нісвячив їх...

  Віід похитав головою.

  - Схоже, всі пішли.

  Долин смерті, яку колись покривала крига, тепер зігрівали сонячні промені й теплий вітер. Відновлені намиста Сербіани перестали витримувати холод, і проклятня царя Бельсоса з усієї сили обрушилося на північний континент. Лід і сніг, які здавалося б нічим не розтопити, швидко перетворилися на струмки, що вкоренилися вже у родючому ґрунті.

  - Ай! Тепло... Він палить моє тіло, пане! - Кривавий дракон у паніці замітаючись по небу.

  Дощ стікався з його крижаного тулуба.

  Підвищення температури принесло велику користь Долина смерті, але водночас трагедія для дракона - льодячого.

  - Спа... Господарю, спаси мене!

  Здавалося, що очі слуги палали живцем.

  - Оце марне створіння!

  Віід задумувався над тим, як він втомлювався і не зважав на страждання Крижаного дракона.

  Насправді ситуація не була такою критичною, як здавалося з боку. Дракону нічого не загрожувало, принаймні поки температура не підросте ще більше. Нехай зараз він махав з усіх сил крилами, показуючи, наскільки йому погано, спочатку сам по собі, він був неймовірно сильним і живим створінням, якому всього-навсього не вистачало як трохи часу для заповнення сили. Після битви з Костяним драконом він так і не встиг відновитися, через що зараз і перетерпів всі ці страждання.

  'Якщо він ще раз вступить в бій, то відновлення затягнеться на ще більше час. Треба щось вирішувати ...'

  Але Крижаний дракон, який думає про те ж саме, здавалося б, вже все для себе вирішив. Він говорив сумною мовою:

  - Господаре, схоже, настав мій час покинути тебе.

  - Ну...

  У Віда також з’явився біль. Не так і довго він використав дракона-рятівника... І тепер він вирішив залишити свого творця.

  - Пане, я відчуваю це там далеко. У кілька днів польоту звідси є місце, де я зможу вижити. Ще не прогрілись землі, де лід і сніг були чисті. Я наберуся там сил і повернуся назад.

  - Тобі обов'язково летіти? Може, є інший вихід? Наприклад, відлежатися на дні озера або глибокої ріки... Важко, звичайно, але, зупинившись, ми знайдемо спосіб тебе врятувати.

  - Ні, пане, я повинен летіти.

  Вікід не хотів відпускати дракона, але в той же час мусив дати згоду. Це відбувається саме тепер, бо слуга з кожною секундою втрачав дедалі більше сил.

  На жаль, крижовий дракон міг діяти без перепочинків лише у суворому холодному кліматі! І якщо ви не задумувалися над тим, як охолодити озеро чи річки, то це було дуже малоймовірно.

  За весь час вивчення навколишнього середовища, про яке згадував льодяний дракон, було єдиним неперевіреним!

  - Ну що ж, лети. Повертайся, коли відновишся.

  - Спа... Дякую, господаре, - шанобливо вимовив слуга і полетів у північному напрямку.

  Ще секундою до того, як з’явився змій, що верещав крилами льодяна змія, він вибирався і махав ними із неймовірною швидкістю. Стріляй вносаючись за горизонт!

  Ваїлю з Вадулом тільки й залишалося, що через заздрість він заздріс.

  - Отже, є можливість полетіти...

  - Якби і ми були з льоду...

  - А я ні про що не шкодую! - Вставив своє слово Золотий чоловік. - Крижана - наш старший брат. Коль-кіль! Його сміх можна лише позаздрити.

  Якимось чином дракону, що плазував, вдалося вирватися від неприродного експлуататора їх усіх Віїда! Для жвавих скульптур він перетворився на героя і символ свободи.

  Тільки дракон встиг зникнути за горизонтом, як погода почала трохи змінюватись. Стало набагато холодніше, і потонув сильний вітер. Підношені на вівтар членами експедиції буси назавжди розвіяли прокляття царя Бельсоса.

  Дзинь!

  Вікід заробив додаткові окуляри розташування і цілих сім нових рівнів. Всі гравці, які брали участь у експедиції покладання бус Сербіани на вівтар богів, отримали свою довгоочікувану нагороду.

  - Ну що ж, члени братства нарешті отримали громадське визнання...

  Віід не міг стримати сліз, спостерігаючи за довколишніми землями. Тепер долину смерті заповнила густа рослинність, яка виросла з насіння ельфів, які він посадив на прохання маленької дівчинки Фріни. Ці рослини стали міцнішими і проросли навіть за найсуворіших погодних умов. Тепер, після танення льоду вони з новими силами захоплювали все більше і більше територій. І прохолодний вітерець, який гуляв під ніжними променями сонця, не завдав їм шкоди.

  Рослини встигли захопити всю Долину смерті і навіть трохи вибратися за її межі. Зерно ельфів стало благословенним, і за кілька годин вони перетворили землю на густі луки та ліси. Через кілька тижнів рослини можуть поширюватися на всі північні землі.

  - Так ось якого результату очікувала Фріна, викладаючи своє прохання ...

  Несподівано на Віїда знизився несподіваний озареєстрацію.

  Зрештою, коли вони були завантажені в зимову сплячку землі, то чекали свого часу відновлення. Невпинний ріст рослин відігравав важливу роль у розвитку довколишніх поселень. В першу чергу через їжу. Коли люди зможуть вирощувати злаки, овочі та фрукти, продукти заповнюють лави селищ, ціни почнуть падати і тоді неминуче збільшиться кількість мешканців у поселеннях. Невдовзі тут з’являться скрізь шукачі пригод. Потім відбудеться квітучі міста і королівство. Ну, а в них вже направляться натовпи туристів, торговців і військових.

  Альберон, здавалося б, розумів це не гірше свого кумира.

  - Та знизиться благословення Фреї на ці землі!

  Віід був схвильований. Він зовсім заплутався, в чому ж полягав справжній пріоритет північного подорожі...

  - За мною, як за героєм, прийшли священики і паладини ордену Фреї...

  Тільки завдяки допомозі Альберона він зміг так швидко завершити ці завдання.

  'Всі вони якось один з одним пов'язані".

  Дослідження Долини смерті, розкриття таємниці краху імперії Ніфлхайм, посадка насіння... Останнє, як виявилося, було відносно легким. Всього-то зачистити навколишні землі від монстрів та відбити кілька атак. Враховуючи рівень складності 'А' даного завдання, можна було без перебільшення назвати його неймовірно хаотичним.

  - Може, для його виконання і знадобилося витратити кілька днів, але провалити в підсумку, здається, зовсім неможливо. Ну що ж, навіть незважаючи на смерть я готовий до нових пригод... - З упевненістю вимовив Віід.

  Він вже зрозумів, що не варто було сподіватися особливої винагороди за посадку і вирощування насіння. Гравець, який виконував це завдання, неминуче зіткнувся б з Костяним драконом під час дослідження Долини смерті! А після, якби пощастило здолати боса, опинився б у печері з таємницею імперії Ніфлхайм, де між справою захопив би і відновив намистини Сербіани. Виходячи тільки з цього, всі ці завдання зі складністю 'А' можна було назвати послідовними.

  - У такому випадку за якусь з них нагорода вийде просто величезним!

  У міру того, як вони виконували свої завдання, їхня нагорода збільшувалась у два, три або навіть чотири рази! До того ж, навіть при рівні складності « C » або « B », винагорода виходила дуже важливою.

  Ну, а після відновлення природи і відродження поселень, за підсумками завдання рівня "А", очікувати коштувало щось особливого...

  - Швидко летимо в село! - Віід з почервоніли від прихливої крові очима з усіх сил гнав виверну до поселення Мора.

  У свій час він докладав неабияких зусиль, щоб дістатися звідти до Долини смерті. Я не мав часу на те, щоб побачити справжній холод північних територій. Він навіть захворів під кінець.

  Але тепер Вікід досяг своєї мети на всіх етапах і вже кілька годин досягнув добре знаних земель. Деревни Мора! Ще не так давно зруйнованою і захопленою вампірами. Затиснутою з усіх боків снігом... Деревні, яка тепер з'явилася перед ним на широті 'сероїй" землі. І пускай буйну рослинність ще не покрила навколишніх земель, аж поки природа дійде до цих місць.

  Коли ми прибули в село Вііда, спогади про Союн стали для нас незабутніми.

  "Якщо подумати, то ми тоді отримали це завдання разом".

  Вони погодилися виконати прохання маленької Фріни, а ось інформація про крах імперії Ніфлхайм він дістав уже сам, оскільки Союн померла. Йому не хотілося зустрічатись з цією підступною, що прикидалась інтриганкою до останнього моменту. Але тепер їх дещо зв'язувало.

  'Що б тоді не сталося, а вона зробила велику допомогу в виконанні завдання. Без неї мені б довелося повозитися набагато довше".

  Віїд зітхнув і послав шепіт:

  - Це я, Вііде.

  Він почекав небагато, але відповіді так і не пішло.

  - Ви зайняті чимось важливим?

  - ...

  І знову тиша.

  - Де Ви?

  - ...

  - Я прийшов з предметами, які можуть допомогти у кінці завдання.

  - ...

  - Ще я підібрав накидку з шкури кабана.

  - ...

  Але від Союн так і не пішло.

  'Ось зміюка! Вирішила і далі грати в свою мовчанку!'

  Віід нарешті почав розуміти мотиви Союн. І він вважав таку поведінку ганебною та ганьбою для дорослої людини!

  - Може, вона набрала на відмінне місце полювання або виконує завдання ... тому і не відповідає.

  Вікід кивнув у підтвердження своєї думки. Нехай це було лише припущення, але в її людяності йому не доводилося сумніватися. Як, загалом-то і в своїй.

  - Якщо я знадоблюся, то сама зв'яжеться.

  Він заглушив думки про Союн і пішов до села Мора.

  Заняті своїми звичайними справами люди знову туди-ребрели.

  - Потеплеліло.

  - Тепер наше село зможе вижити? Та й теплу одежу можна перестати шити.

  - У такому кліматі і монстри стануть проворнішими... Варто зміцнити стіни села, щоб уникнути вторгнення.

  Наприклад, перекидаючись фразами, селяни займалися своїми звичайними справами. Хтось створював сільськогосподарські знаряддя, інші пряли нитки для легкого одягу. Завдяки фестивалій продуктивності в селі « НІП », мешканці змогли повністю відновити будівництво.

  Альберон підійшов попрощатися:

  - Вііде, тепер, коли ми повернулися в село, я разом з іншими священиками займуся допомогою мешканцям.

  - Добре, зроби все можливе.

  - Звичайно. Якщо тобі знадобиться допомога в боротьбі з монстрами, я завжди до твоїх послуг, тільки поклич.

  Селиня Мора була під захистом ордену Фреї. Оскільки вони закінчили своє завдання, Альберон повернувся до паладинів та священиків, які заснували тут.

  Віїд без перешкод зайшов у будинок старіосту. НІП, побачивши гостя, поспішив сховати за спину пічний батат, який до цього часу з таким задоволенням сплітав за обидві щоки.

  - Проходи, великий герой.

  - Дякую, я повернувся.

  - Хм-м, ти добре потрудився? Чи ви знаєте справжню причину занепаду імперії Ніфлхайм?

  - Так. Навіть більш того, але... Зараз я голодний.

  Віід дотримувався збалансованого харчування як у житті, так і в грі. Хоч би яка їжа була смачна, її захоплення завжди призводило до обжерливості, а то вже - до зниження будь-якої активності. Саме тому він і вів свідоме споживання їжі. Але він ніколи не відмовлявся від їжі! І завжди з радістю підкріплявся за рахунок інших.

  - Ох, ну, для героя нашого поселення... От бат... батат є.

  - Зійде.

  - Але це, звичайно, не найкраще частування...

  - Не переживайте. Я з радістю відведу його до вас.

  - Пож... Будь ласка, приєднуйся до мене.

  Старість з мукою в очах підсунув Вію тарілку гарячого солодкого картоплі. Зростаючі окуляри, які розташовувались у сільському господарстві, додали ще й трохи солі.

  Батат, або солодка картопля, - досить проста страва. Такого гравця, як Вііда, з середнім рівнем кулінарної майстерності, не було зайве харчування, але щоб відновити сили.

  Коли Віід перекусив на швидку руку, він взявся за свою розповідь.

  Імператор Ніфлхайма не був боягузливим зрадником. Його війська заманили монстрів у Долину смерті і з допомогою бус відьом Сербіани намагалися їх зупинити.

  Дзинь!

  За виконання завдання Віід отримав дев’ять рівнів і величезну кількість слави! На секунду прикриваючи очі, він задумався:

  'Непогана нагорода за відновлення імператорської честі. Навіть якщо взяти до уваги, що воно серійне ..."

  Але це ще не все. Староста села кинувся до комоду і швидко дістав щось, загорнуте в клаптик полотна.

  - Вііде, хоч я не згадував про це в нашу минулу зустріч, але ти повинен знати, що я належу до одного з відомих родів Ніфлхайму...

  Чесно кажучи, Війду було важко повірити у почуте. Людина, яка шкодує про гостя картопля, раптом ні з того, ані з сього стверджує, що він із знаного роду! Вікід не знав, що й думати, адже стара - це "листо" села, а тут таке ...

  Під час падіння імперії імператорську скарбницю розтягли однією з перших. Мені тоді дістався браслет Бахарана. І зараз, я думаю, він нарешті знайшов гідного власника. Будь ласка, тримай.

  Не так і легко було знайти в грі предмети типу кілець, браслетів або намиста. Тому Віід почав битися. З гучно б'ючими серцем тремтячими руками він вчепився у простягний браслет.

  - Ідентифікація!

  Якщо не звертати уваги на чимраз більшу характеристику, головний браслет був впливом відновлення та об’єму мани. І вони робили предмет просто архіполезною накладкою для будь-якого гравця.

  Віід втратив дар мови.

  'Невже це і справді дісталося мені?'

  У нього ще залишилися деякі жалості щодо знайденого після смерті Костяного дракона предметами, але ця нагорода Віда влаштовувала трохи більше ніж повністю. З цим браслетом не йшла ні в яке порівняння навіть отримана ним броня Даллока!

  'Переставляю, який ажіотаж викличе цей браслет після розміщення на аукціоні'.

  Увесь час люди, які займалися такими речами, були дуже жорстокими. Адже мало хто зможе відмовитися від можливості отримати об’єм і регенерацію мани, а це означає, що він може продовжити термін полювання та кількість отриманих здобичі й досвіду.

  Сам Віід носив кільце з 10%-ним відновленням мани, що достигло йому після напруженого полювання в Лавіасі, а також одне дуже цінне кільце від первосвященика.

  Але на цьому розмова зі старістю ще не закінчилась.

  - Віід, схоже, тепер завдяки тобі наше село зможе зажити гідно.

  - Правда?

  - Так. Ти рятівник нашого села, промінь надії, який гріє серця людей. І тому ми вручаємо нашу подальшу долю у твої руки.

  Дзинь!

  Такі пропозиції не суперечать! Об'єднання з людьми, громадське визнання... дуже високоморальні блага.

  Якимсь дивним чином Віід став правителем Мори.

*

  Коли він залишив дім старійшини, то помітив на вулиці Фріну біля нього. Дівчинка сиділа на ґанку одного з будинків і кроїла маленьку ковдру.

  - Ви повернулися, дядьку! - З радістю вона підійшла до Віяду.

  - Так. Не скажеш, для кого такий одяг?

  - Для немовлят. Ви ще не чули? Скоро в нашому селі народиться багато дітей. Хоч я мрію стати фермером, але вмію шити так само як кожен мешканець.

  Віід кивнув. Деревина Мора славилася своїм кравецтвом.

  "Ось, значить, як. І все ж варто було почати розмову з посаджених рослин".

  І тільки він про це подумав, як Фріна запитала:

  - Скажіть, Вам вдалося посадити мої зерна в Долини смерті?

  - Так. З них проросли гарні квіти, буйні дерева та густа трава. Квітка має такий аромат, що коли його вдихати, то це створює відчуття спокою і легкого дрімання.

  - Як я рада! Дуже вам дякую!

  Дзинь!

  Цього разу Віід отримав лише три рівні, і його дуже засмутило те, що він усе ж сподівався більшого. Правда, наскільки відомо, поки ще не було випадку, щоб хтось зміг виконати одночасно два завдання складності "А".

  "Ось! Лише три... - важко зітхнув Вінід. - Мені, як завжди, не щастить.

  І крім нових рівнів - нічого! Зазвичай після важкого завдання принаймні трохи підвищились навички та особливості. Але, як видно з вищесказаної нагороди, ми не могли на це розраховувати.

  Сподівання Вііда не справдились. І незважаючи на те, що він дуже піднісся славою та окулярами свого місця, йому було прикро.

  Але тут Фріна сказала:

  - Ой, зовсім забула! Зачекайте, будь ласка, тут.

  - А?

  - У мене є для Вас дещо.

  Дівчинка втікала в будинок і незабаром повернулася, несучи в руках якийсь сувій та старовинний цибулю.

  - Вот. Це карта рідних місць мого друга. А ще я хотіла б подарувати Вам цю цибулю.

  Ви отримали предмети як винагороду за виконане прохання.

  Першим кроком Віід розгорнув карту. Вона була зроблена досить недбало і ніби намальована рукою дитини.

  - Ідентифікація!

  Проблема була не стільки в недбалості ліній, скільки у занадто вже схематичному відображенні рельєфу: гори, наприклад, виглядали як трикутники.

  - Доведеться розбиратися по ходу справи... - З жалем закінчив Вікід.

  Але тут він звернув увагу на другий предмет, старовинний цибуля. Його тетива і дерев’яна рука різнилися від звичайних.

  - Ідентифікація!

Глава 8. Башта світла

  Після того, як Вікід залишив ігрову капсулу, він почав кидатися до комп'ютера і швидко впровадив адресу сайту-аукціона.

  - Куплю ельфійський цибуля.

  - Не дивлячись куплю зброю темного ельфа.

  - Де-небудь продають хороші луки? Хто знає, підкажіть, будь ласка.

  - Я шукаю унікальний, рідкісний або просто крутий лук для 300-го рівня. Звичайно, добре заплачу.

  Сторінка, присвячена зброї далекого бою, розповсюдила повідомлення про те, що хтось хоче мати добру бойову цибулю гравців. При такій великій кількості шукачів, пропозиції про продаж майже не було, і ціни неймовірно 'кусалися'.

  Лі Хен досить посміхнувся.

  - Нарешті!

  У нього був Лука вищого ельфа Еріка, і схоже, за такий на сайті-акукціоні можна було попросити високу ціну. Зброя, яка відповідає гравцям з 400-ма і вищій рівні. Воно не потребувало надмірної реклами, а саме того, що люди самі говорили за себе.

  - Щось мало виходить, хоча при економії, на виручені гроші пару місяців протримається вдасться ...

  Здавалося, удача нарешті знизила на Лі Гена. Але раптом в останній момент він різко змінив реєстрацію браслета Бахарана і цибуля Еріка. У тому, що коли з'явиться лотів предмети будуть продані за якусь пару годин, у Хена ніяких сумнівів не було. Але він вирішив піднапружитися і з’ясувати їхню реальну вартість.

  - Ну, не все ж тут білі і пухнасті...

  В кінцевому підсумку, всі предмети-програмування в грі служили для однієї цілі - збільшення сили Гравця! Ось Хен і вирішив перевірити їх на собі, а вже за результатами викласти на аукціон.

  - У такий вдалий день можна і по місту прогулятися.

  І Хен попрямував до супермаркету.

*

  Супермаркет був у п’ятиповерховому центрі торгівлі і, як завжди, набитий клієнтами. Але на них, на їхньому змаганні Хен дивився з повним нерозумінням і байдужістю.

  - Навіть незважаючи на знижки, ціни тут все одно сильно "кусаються"...

  Зазвичай Лі Хен волів уникати таких місць. У них були дуже високі ціни на овочі та фрукти, а також і яйця з м’ясом. Високіші, ніж можна було побачити на ринку вранці.

  Але все ж тут зустрічалися і спокусливі пропозиції, наприклад, що проходять по акції "Два за ціною одного".

  'Якщо скупати все не дивлячись, то ніякого сенсу від таких покупок не буде. Занадто багато продуктів з завищеними цінами..."

  Хен вже давно зрозумів одне просте правило: "Нікому в цьому світі вірити не можна"!

  Хоч би як виблискували над деякими товарами, таблетка з неймовірними знижками, якщо скласти ціну того, що купили в супермаркеті, то сума вийде точно вище середньої за ті ж товари по місту. Звичайно, це компенсувало певні зручності закупівлі в одному місці. Але якщо подумати і підрахувати, то було просто неможливо заощадити гроші.

  - Дуже добре! Ось це я візьму...

  Лі Хен повністю занурився в покупки, відзначаючи цінність пам’яті. Йому дістались речі, в існування яких навіть важко було повірити. І тепер замість дешевого товару його потягнуло на відомі марки.

  - Чокопай. Скуштунка. Візьму паруочку... Ні, три пачки за таку ціну можна. Три... Ням-ням. Чотири?

  Лі Хен похитав головою у сварці з самим собою.

  - Не-а. Можна, звичайно, чотири або навіть п'ять, але в цьому немає необхідності. Краще візьму... Хрум-хрум-хурам. Криветкові чіпси. Хрустяшки...

  Він затарився в бакалійних лавках. Замість звичайної олії він купив оливкову олію вдвічі дорожче! Соль - не дешеву, в простих пакетах, а у фірмових паковках.

  Навіть різниця в кілька з них дуже тішила його почуття.

  - Ось воно, розкішне життя.

*

  Доктор Чха Юнхі з недавнього часу при перегляді записів із капсули Чонн Суйн намагалася не пропускати жодного кадру.

  - Навіть заздрю їй. Якби на мою долю випали всі ці пригоди, я була б у сьомому небі від щастя.

  Юнхі провела власне дослідження особистості Віяда. Це було не так вже й складно, тому що він став відомим в Інтернеті. Навіть зараз його ім'я займало верхні рядки серед рейтингів гравців. Юнхі переглянула всю інформацію, від опису неймовірних подій в Землі Магії і до виконання останніх завдань у Королівській дорозі.

  Вона вивчала всі ці деталі байдуже. У світі було досить багато людей, яким пощастило в тій чи іншій мірі стати відомими.

  - Великий гравець... Така слава - це ніби роздуте мильне міхур.

  Неначе сварлива стара 'перечниця', вона не хотіла вірити своїм очам. Але це не завадило їй сидіти і уважно переглядати записи про битву з вампірами, будівництво Піраміди, битви в Землях Відчая... Все тому, що Чха Юнхі не просто захоплювалася Королівською дорогою, вона була фанатом гри!

  - Да-а... Вііді дійсно хороший...

  У всіх цих матеріалах він видавався неймовірним сорвіголовим! Навіть вона, непомітно для себе, здобула за ним репутацію.

  Серед пригод Віяда було багато великих. Наприклад, таких як знищення вампірів або битви в Землях Відчая, які вважалися особливо важкими.

  Але навіть вони не були найважливішими для Версальського континенту. У грі вже не раз збиралисяся величезні експедиції для дослідження невідоміх територій. Вони не тільки відкривали нові місця та підземелля, але іноді цілі королівства.

  Також можна було б вважати, що походи для зачищення підконтрольних монстрів. Час від часу правителі того одного царства вирішувалися на такий хід. І пригоди там виходили не менш напруженими, ніж у Вііда. Не дивно, що виконання завдання вважалося одним з найважливіших пунктів у розвитку Версальського континенту.

  Однак, згідно з попередньою оцінкою доктора Чга Юнхі, у пригодах Віда була одна особливість, яку інші можливо не помічали:

  - Визначившись з завданням, він крок за кроком просувається до мети. І незважаючи на несподівані зміни, вони стають дедалі сильнішими. Кожного разу Віід долає перешкоди з ентузіазмом, що не гасить його і приваблює щораз більше глядачів.

  Багато завдань у грі закінчувалося невдачею. Чим складніший був рівень складності, тим менша ймовірність успіху. І Вія мав шанс на виграш не більше, ніж решта гравців.

  Проте інші гравці в якийсь момент зазвичай відмовлялись від завдань, за які потім брався і закінчував Вікід. До того ж, коли закінчували роботу, вона завжди була абсолютно непередбачуваною, оскільки з розвиненими характеристиками та навичками, на відміну від більшості гравців, він міг би внести щось нове.

  Іноді - доволі захоплююче і захопливіше. Наприклад, об'єднання орків та створення орди під його командуванням на штурм фортеці темних ельфів. Ну, або прості технології бою, число і різноманітність яких вже було важко описати словами. І не варто було забувати про його здатність захоплювати всіх, хто колись звертався до нього за допомогою.

  - Так, для такого зростання популярності причин більш ніж достатньо. Звичайно, від часів Землі Магії і впродовж Королівської колії він продовжує збільшувати список своїх перемог. Така людина просто не може не привертати до себе уваги, - зізналася сама собі доктор.

  Вона вже кілька разів переглядала запис бою з Костяним драконом. Більшість глядачів, мабуть, робитимуть те саме десятки разів. Те, що зробить Вікіда ще популярнішим.

  Але цього разу, коли лікар Чха Юнхі переглядала запис тієї битви з капсули Союн, вона не змогла стримати крик подиву.

  - Що? Друг?.

  Нехай це було всього одне слово, але Союн нарешті, через весь цей час, знайшла сили щось вимовити. Переконавшись, що ніколи нікого не впустить у своє серце, вона знехтувала таким довгим мовчанням.

  Правда, після цього вона не відповідала на 'шепот' Віда, але цьому було цілком здорове пояснення.

  - Вона занадто довго мовчала. Мабуть, це і заважає їй зараз відповідати...

  Цей факт дуже підбадьорив лікаря. Соун надто довго не розмовляла з іншими і втратила вміння спілкуватися. Можливо, вона хотіла б відповісти на запитання Вііда, але відчувала себе не в своїй тарілці і тому просто не знаходила відповідних слів.

*

  Коли Юрокін з’явився в горах, його любов до Пейла, Ірен і Ромуна стала для мене справжньою.

  - Перед сестрою Віда потрібно зарекомендувати себе з кращого боку.

  Вона також отримала деяку увагу від Хварена, яка мала певні плани щодо її брата.

  Однак, незважаючи на всі ці симпатії, кожен з них поставився до серйозних сумнівів щодо можливості додати її до учасників загону.

  Пейл, шукаючи вихід, серйозно задумався.

  - Тут дуже небезпечно... Чи не краще, якщо Юрін буде з нами?

  Хварен, постукавшись і на крапельку не зачепити себе їхньою новою знайомою, внесла свою пропозицію:

  - Навіть нам нелегко полювати в горах Юрокіна. Справді, якщо великий загін противників постане на волосині від смерті. Може, нам краще відвести тебе до місця, де полюють новачки?

  Але Юрін трохи подумавши, негативно похитала головою:

  - Ні. Хоч би як важко було, я хочу залишитися з вами.

  - Звичайно, ти можеш залишитися, але це буде дуже небезпечно...

  - Я поспостерігаю з безпечної відстані. Я замалюю кілька монстрів.

  - А, ну, тоді добре. Але якщо відчуєш небезпеку, відразу клич. Ми ж постараємося доглядати за тобою.

  - Договорились!

  І Юрін, доставивши художні вироби, влаштувалася на невеличкому полінці.

  Трохи пізніше Пейл, так би мовити вистріливши і затягнув одного з сильних монстрів до заздалегідь приготовленої загострою пастку.

  Карандаш юної художниці посковзнув по листку паперу, виводячи лінії грізного противника Огра. Невдовзі після цього зображення можна було сплутувати з справжнім монстром, і воно стало настільки живим.

  Дзинь!

  Коли Оґ отримав ім'я, він став монстром і його сила збільшилася на 20 відсотків! Такий крок слід було добре обдумати, бо попри посилення досвід за перемогу над таким противником не давав більшого результату.

  Весь загін міг повністю насолодитися одним з особливих навичок художника - уміння накладати своїми витворами ефекти на противників!

  - Оу, іменований монстр?

  - Сурка, доведеться підготувати заклинання помічніше. Відволіки його ненадовго.

  - Добре, Ромуна.

  Навiдcтo былocь з Огром Тромпэном.

  Юрін ж у цей час продовжувала показувати малюнок до запланованого фіналу. І ось в якийсь момент на фізіономії Огра з'явилася довга борода, слідом - величезний шрам, і як останній штрих - окуляри на носі та книга в руках ...

  Хоч Юрін не брала безпосередньої участі в сутичці, вона допомагала загону своїми малюнками. Мовчазна, повністю занурена в малювання дівчина з величезним конусним капелюхом на голові виглядала так мило, що її хотілося обійняти. Але в той же час творіння, що виходять з-під рук юної художниці, лякали своєю похмурістю і кровожерливість. Оґр, якого можна було назвати царем лісу, був атакований натовпом кроликів. Триголова змія, згорнута клубком і ось-ось готова атакувати, здавалося, спалахнула яскравим жовтим полум'ям.

  Коли всі бачили вродливу дівчину, яка малювала Юрін, то були особливо незграбні через її кровожерливість. Юрин, ім'я якої можна було перекласти як 'посягальство", без жалю давила всіх атакуючих монстрів.

  Пейл злегка похитав головою.

  - Уж це точно його сестра...

  У тілі Юрин текла абсолютна та сама кров, що і у Вііда.

*

  За декілька останніх трансляцій "Весті Версальського континенту" настільки високо підскочили в рейтингі, що керівництво каналу вирішило виділити новини у окремий сольний проект.

  Програму Син Хемін і Про Чжуван було повністю поглинуто експертами жаркої дискримінації.

  За останні кілька днів більшість північних замків і поселень захопили представники багатьох військових класів.

  - І що в цьому дивного? Завдяки високій Славі будь - який лицар, мечник чи інший воїн може легко стати власником таких поселень. Звичайно, ще є маги, але їх загальна кількість в грі не така-то і велика.

  - Ще б, маленьке... Більшість людей бажає мати силу, славу і все це як наслідок влади та військових класів у грі.

  - Так-так, це все правда. Але зараз, вперше за весь час існування Королівської дороги, власником цілого форту, фортеці Мілліям, став не воїн, а маг, відомий коваль Гердон...

  І саме з цього моменту запрошені експерти по Версальському континенту розійшлися не жартома.

  - Те, що сталося далі не піддається жодній логіці!

  - І це просто неможливо пояснити!

  - Може, випадковий збіг? Или... А може, існує щось особливе?

  Відтоді як Гердон став міністром форту, у мешканців Мілліа відбулися великі зміни. Вони зацікавилися кузнічними справами. Всі ці теми зводились до металу. Більшість завдань змінилася, тепер це були прохання про видобутку руди, рідкісну зброю або створення предметів.

  А оскільки кузниць у форті було не так-то і багато, виконувати останні завдання могли лише гравці з вищими або хоча б середнім рівнем коника. Гравці, які починались на цьому змаганні, не мали нічого іншого, як тільки ремонтувати та створювати прості речі для продажу в крамниці. І все ж, незважаючи на це, завдяки створенню багатьох нових завдань, навіть найбільш зарядні з ковалів Мілліама змогли нарешті комфортно розвивати свої навички і отримувати більш-менш добру нагороду.

  - Тепер коваля там - поважні люди. Чи не через клас чи це їх нового губернатора?

  - Класа? - Хангіль приголомшував очі, оскільки це було дійсно чимось із серії геть виходим.

  - Так. Відтоді як у Міллі правитель став ковалем, інтерес до цього виду діяльності постійно зростав!

  - Казати подібне...

  Присутні експерти нахмурилися.

  - Ну, подумайте. Чи ж це не означає, що за межами усього цього списку ведуться громади?

  У результаті, хоч і великий опір, всі погляди почали з’являтися на одному. Інакше неможливо було пояснити ситуацію.

  Син Хемін дуже обережно поцікавилася у Лі Енхана:

  - Тоді, раз правителем став коваль, чого ми можемо очікувати в скорому часі?

  - Оскільки це перший такий випадок, важко сказати щось визначене.

  Лі Еннґхан на короткий час вводить думки у порядок, а потім продовжив:

  - По-перше, майстерність міського коваля значно зросте. По-друге, розкриються нові кузні. Це у свою чергу допоможе збільшити якість зброї та броні.

  - З ваших слів виходить, що у форті Міллям професія коваля стане найважливішою?

  - Ні, не так. Просто зараз інформація може мати значний зсув у цій області. Там з'явиться більше НІПів і гравців із професією коваля, ніж будь-яких інших поселень. Це щось схоже на те, як при появі правителя-війного в фортах набагато легше вчаться солдати, ніж маги...

  Експерти і Син Хемін говорять, що вони закидали. Коли на чолі громади стояв воїн, витривалість і сила солдатів значно перевищували цифри з інших поселень. А якщо володарем став маг, то це також збільшилося вмінням мешканців.

  До цього часу всі вважали, що цей вплив правителя обмежувався. Але тепер, після того як губернатор-кузна отримав дозвіл розширити і переглянути деякі припущення.

*

  Коли Вікід повернувся до Королівської дороги, сонце зайшло і на безхмарному небі мерехтіли діаманти зірок. Але Віяда не хотіла милуватись цією красою, натомість туги були в його серці. У ній лютували неприборкані громи й блискавки. І все через те, що він подивився по телевізору "Вести Версальського континенту".

  - Щоб її! Тепер цей погаяний клас, через мій графський титул, буде збивати людей із справжнього шляху!

  Його не покидали жадані та обра́зи. У грі було відоме місто художників Родіум. І чим він був насправді? Клоповодом! Місцем, що кишіли тисячами жебраків!

  І де гарантія, що після його призначення на посаду правителя, те ж саме не станеться з Морою? Місце, яке мало приносити високі прибутки! Місце, де солдати будуть змушені ділитись здобиччю! Куди це все піде?

  Стати грізним монархом - ось що було справжньою мрією Віїда.

  - А яким шляхом... Так чи інакше... Яка різниця? Головне, щоб я був у теплішому і забезпеченні!

  Вікід хотів стати багатим диктатором. Але, на жаль, провінція Морта не була бажаним місцем для торговців. Але найгірше те, що не була популярна у тих, хто шукав нових мисливських місць.

  - Цікаво, а мені як графу хоч яка-небудь денежка перепаде? Вікно поселення!

  Застосовуючи команду, яку він отримав після отримання її графа, Віід почав читати висвітлену інформацію.

  Ця інформація дуже засмутила Віїда.

  Мора навіть не приваблює до рівня села Беран у королівстві Розенхайм!

  Колись давно її теж розірвало напад монстрів. Але, на відміну від Мори, село Беран після цього все одно було набагато багатше.

  Віада захопилася такими глибокими жальами, що мало не ломіло в кістках:

  - Оце ж, це все через куплену мною сіль... Моя кара за тодішнє транжирство!

  Витрати на розвиток промисловості та створення армії будуть великими. Лише вклавши принаймні сотню тисяч золотих, з Мори вийде місто, яке не заглядає до рота сусідам. Але Віада не мала ні часу на це, ані бажання.

  - Занадто велика розкіш для темного геймера...

  Версальський континент протягом 76 днів мав висуватися в царство аристократів ночі, Тодум. Крім того, незабаром ще почнуться заняття в ВУЗі.

  Управляючи поселенням, можна було отримати славу і величезне багатство! Але це не найпростіше завдання, яке може бути у грі.

  - Я не можу все кинути... Все одно щось доведеться робити.

  Якщо місто ще більше занепадає, то репутація Віди також потерпить. Титул графа в грі - це не тільки привілей, але й величезна відповідальності.

  Але Вікід не втрачав надії, він вирішив створити свій власний шлях...

*

  Високі гори біля села Мора ридали! Скопець за довгі століття сніг не поспішаючи танув, через що ось вже кілька днів струмки води стікалися до підніжжя, в долину. Саме за таких умов Віід, завдяки ножу Захаба, зійшов на вершину скелі.

  - Все на свій страх і ризик!

  Ніколи раніше гори не бачили такого екстремального працівника! З моменту підйому, після закінчення дня і ночі він без жодних обмежень робив скульптури. З сходу він вирізав міцних чоловіків, озброєних мечами та списами. А під місячним місяцем робили жіночі фігури, які кружляли у святкових сукнях.

  Але й цього йому було недостатньо.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  Унікальна здатність, завдяки якій можна виконувати роботу і випускати своє внутрішнє світло. На перший погляд, скульптури - що були звичайними, але з використанням місячного світла складність роботи значно зросла.

  Віід повністю зосередився на одному з деталей скульптури. І ось в один з моментів, після необережного удару, по руці однієї із робіт побігла маленька тріщинка. На відміну від колись обробленого мінералу, камінь скелі був набагато більш податливим. Щоб зберегти ідеальний вигляд скульптури, Вііду треба було бути дуже обережним.

  Найважче для Віда було передати танець з усіх підбірників позу. Дівчат, що здійснили віртуозні па, стоячи на одній нозі, хлопців, чи мало не зависих у повітрі зі зброєю з рушницею, - всіх їх, готових, здавалося б, від одного невірного руху розвалитися. Існувала реальна небезпека того, що такі роботи зламаються і вже ніколи не досягне всю силу чар місячного світла.

  - Да, уж... Шлюбний союз не уникнути, - примушував морально готовим до подібних невдач Віід.

  З часом на вершині гори з’являлося дедалі більше фігур. Чоловіків, які скинули рубачі і зібралися навколо багаття, щоб похвалитися своєю відвагою. Дівчат, які настільки розігрілися в танці, що у будь-якого нормального хлопця від одного погляду на них закинула кров.

  Усі присутні на полі скульптури були дуже веселі! Усі вони були частиною спогадів Віди про фестиваль, який минув кілька років тому у селі Мора.

  І тільки після десяти довгих днів роботи, яку розбавляли лише невеликими перервами на перекус, було завершено.

  Вікід, не медля, говорив заздалегідь заготовлену фразу:

  - Нічна Мора!

  Він вирішив назвати роботу, виходячи з спогадів про колись переглянутий фільм. І хоча Віід довго обмірковував назви, всі його варіанти звучали з двома цими простими словами.

  - Так.

  Дзинь!

  - Хы-хи-хи-ха-хо!

  Віід сміявся від усього серця. Ремесло перейшло на наступний рівень! І це означало не тільки 8% зростання урону від зброї, але й збільшення міцності речей при їх створенні.

  У порівнянні з іншими, не дуже популярний клас Скульптора виявився прихованим золотим житловим корпусом. Навик Ремесло, який міг освоювати різні професії, підріс у два або й три рази швидше за інших.

  Чи ж це не мрія всіх гравців з ремісним класом в Королівській дорозі? І досягти цієї мрії зміг справжній трудяга! Майстер своєї справи!

  Взагалі, ця особливість була не так вже й давно відкрита. Лише з ростом кількості скульпторів у грі люди почали розуміти, на що насправді здатен цей клас.

  Але це було не так просто, як могло здаватися. Хоча це було досить складно, але з кожною наступною професією чи новим умінням робити це ставало все важче. Наприклад, під час виготовлення зброї або збирання трав потрібно було бути обережним при кожній руховій руці. Крім того, запановування професій Чародея також трохи збільшувало швидкість навичок і водночас вносило свої труднощі.

  Але якщо гравець зосереджував усі сили на розвитку однієї професії і виконував одну й ту ж справу монотонно, то це неминуче призвело до втоми, застою та сповільнення навичок.

  Таким чином, виходило, що така швидка майстерність у грі могла придбати лише різносторонній розвинений чоловік, який не боявся праці і хто зазнає випробувань. І, якщо говорити у двох словах, вони могли стати справжньою трудягою!

  Кожен раз, коли Вііду вміло перекласти один зі своїх навиків на наступний рівень, його фізіономія розпливлася у щасливій посмішка.

  - Вже один рівень взятий! Праця і трудяга попереду цілої планети! Хі-хі-хи!

  Ось так, негромко посміяючись, він і спускався, прихований від будь-яких поглядів зеїв. Оськнувши в скелі ніж Захаба, Віід швидко ковзав вниз, виконуючи якийсь загадковий і трохи божевільний 'танець'.

  - У-ха-хо! Навіть виграти в лотерею було не так класно.

  Демонстрована Віядом працездатність будь-якої іншої, « ненормальна » людина могла бути названа тільки двома словами: одержимість і божевілля.

  - У-ху! За ці дні я відпрацював 204 години! І навіть здійснена вчора дурість не зупинить такої людини, як я!

  Вік був у гарному настрої, хоча в останні дні він так захопився процесом, що забув про відпочинок і їжу! Через що його здоров'я було трохи підірвано.

  - Незважаючи ні на що, я повинен збільшувати свої результати! Якщо минулого місяця я працював шість годин без зупинки, то в цьому просто повинен збільшити результат хоча б на одну хвилину. Тільки так робить правдива трудяга, тільки так і ніяк інакше!

  Така людина, навіть через сотні років, може викопати сітомі не те озеро, а навіть море!

  Щоправда, цього разу, дотримуючись подібного правила і закінчуючи роботи над скульптурами, Вікід отримав не зовсім той результат, на який сподівався спочатку. Кілька його фігур були з вадами, через що їх обірвала загальна цінність всієї вистави.

  - Що ж, час, садись, ще є.

  Віід поспішив до наступної скелі.

  По-доброму, йому слід готуватися до подорожі в Тодум, але часу до моменту відправлення залишалося ще достатньо, і він зайнявся роботою. Наступні 60 днів Віід присвятив ваїнню різних скульптур. У результаті цього він створив понад десятка чудових робіт, чотири розкішні і навіть одну Грандіозну. Отже, скульптурна майстерність після Ремеслу перейшла на третій вищий рівень.

*

  Дедалі більше гравців прибували в околиці Морти. Ніком, не відходячи раніше через холод територію тепер, після звільнення від прокляття бус, стала цілком доступним і привабливим місцем.

  - Селиня!

  - Якщо вірити карті, це, мабуть, Мора.

  - Ага. Якийсь граф.

  Гравці в загоні із зацікавленням розглядали село. Більшість колишніх поселень були повністю спустошені. Ніякого розвитку, мінімум населення, повна відсутність оборони. Та що казати, якщо вночі монстри блукали вулицями і можна було полювати прямо в селі! Загалом, це були далеко не безпечні і гостинні місця.

  - Ніхто, хто може з'явитися, особливо не розслабляйтеся! Пірсон, давай, ти за головного.

  - Зрозумів. Трійд, будь ласка, займися лікуванням.

  Група з п’яти осіб обережно наблизилася до поселення. Ця п’ятатка була настільки відомою на Версальському континенті, що за нею слід було ще 300 інших дослідників. Багато людей, яких манила невідомість півночі.

  І, бувши при самій межі поселення, нічого не дочекавшись, тройд махав рукою.

  Припускаючи рухатися далі. Тільки-коли настала пора світанку, сонце повільно випливало з-за горизонту, а отже небезпека могла підстерегти на кожному куті. Час, коли монстри знаходяться на пікі своєї сили! Саме тому група дослідників прийшла в село з надзвичайною обережністю.

  - Ласкаво просимо!

  - Рада вашого візиту в нашу скромну селичку, - відразу ж закричала 'вистрибнула" з найближчого будинку пара жителів.

  Не відлучилися й інші, на всі часи несуті до довгоочікуваних візитерів.

  - Продаю тканини, скручені в нашому селі. Дуже хороші, у пошиті одягу потрібні речі!

  - А у мене ви можете знайти шкіряний жіночий одяг! На будь-який смак і фасон, що не тільки фігуру підкресльне, але й життя зберегти!

  Мешканці села дуже бойко організували навколо гостей імпровізований ринок. Група підлітків, сидячи прямо на землі, швидко щось стругала з деревини.

  Це було так незвично, що Тройд не витримав і вигукнув:

  - Що це там у вас?

  Але той, хто ще не встиг прийти до нього, відразу отримав свою відповідь. До загону підбіг натовп хлопців і дівчат, які з дитячою безпосередністю протягли вперед багато різних статуй!

  - Продаємо статуетки. У нас є дерев'яні квіти, кролики, олені та бобри! А ще... Жахливі й небезпечні вовки! Вони живуть лише біля нашого дому!

  Мешканці села намагалися з усіх сил хоч якось заробити. І їхньою головною метою було створювати гарні сувеніри, які б купили гравці протягом перших днів Віїду в грі.

  А позаду них в імпровізованій лавці на голій землі сів сам Віід.

  - Продаю броню. І нехай вона стара, але завершена на найкращій традиції імперії Ніфлхайм! Старовинні орнаменти та прикраси придадуть таємничість і шляхетність будь - якому іншому одягненому ці предмети!

  А поруч з бронею лежала прилична груди зброї.

  - А ще є мечі! Не зроблені людиною шматки металу, а стародавні майстри. Найвідоміший коварин Ніфлхайма! Така можливість трапляється нечасто. Не пропустіть свій шанс, купите зараз!

  Добуті скарби Ніфлхайму не так давно. Віід вовсю торгував, втративши цінність і які стали антикваріатними предметами.

  - Справжній чоловік зможе захистити цим мечем улюблену дівчину. І дами, до слова, подивіться на фасон цих платтяв. Колись давно їх із задоволенням одягали на бали дочки графа.

  Віід на всі боки розховував свій барахло.

  - А хто це?

  - Торговець, напевно?

  - Ходімо глянемо!

  Оскільки Віід єдиний в селі продавав такі речі, він не міг не зацікавитися гравцями. І люди ще більше захоплювалися, коли дізнались про параметри мечів і броні, що недбала купка були звалинні поруч з ним.

  - А це що?

  - У іржавий меч такий урон? Який же він був у часи свого творіння?

  - Мені ось той клинок, будь ласка!

  - А мені зелену сукню.

  Люди стікалися до самотнього торговця. Якщо ігнорувати стародавню історію, то їхні параметри були досить привабливими.

  - Скажіть, а скільки коштує це плаття?

  Такі запитання, як Віід, викликали у людей багато облич. Я робив фірмову та обказаних уже у сотнях ситуацій пом’якшення!

  - Три тисячі шістсот золотих.

  - Ого! У центральних королівах такий одяг можна купити за 3200. До того ж це плаття таке старе...

  Лише дізнавшись про вартість речей, люди відразу втратили бажання щось купувати. Вирішальні параметри, але продавець явно накручував зайві золоті речі! Крім того, через вік стабілізатора міцність речей була знижена на понад 20 відсотків.

  Але Вііда не соромилась.

  - Я їх ще не впорядкував, тому не поспішайте. Ремонт, покладання або прання включені в вартість!

  Віїд мав усі свої навики, щоб привести речі до правильного стану. Звичайно, з плином часу неможливо було повністю відновити старі речі. Якщо при ремонті звичайних предметів їхній стан і міцність повністю відновлювалися, то нічого не можна сказати про речі з скарбниці Нілхайма. Хоч би як сильно він застирав одяг, плями вже не сходили.

  - Скиньте трохи ціну.

  - У вас занадто вже зношені речі.

  Ох, вже ці нічні і збіднілі ціни покупці!

  Але Вікід був не таким простим, як могло здаватися. Для цієї ситуації він знайшов чудове застосування скульптурної майстерності. Той самий майстер, що колись привело Гейхара фон Арпена в крісло імператора, який об'єднав усе королівство Версальського континенту.

  - Послухайте. Один з законів моди говорить: « Все нове - це добре забуте старе! » Кожна давня річ випромінює своє чарівність! Подумайте про це! І ще, мабуть, забув згадати, я готовий виграти або вишити на кожному предметі будь-який з бажаних вами візерунків ...

  Завдяки чимраз більшій майстерності та володінню професій скульптора кожен предмет, що проходить через його руки, міг прикрасити своєю унікальною фарбою. Це не тільки підвищило параметри предмету, але й значно важливіше дало змогу перетворювати на справжні твори мистецтва найбільш непомітні речі. Звичайно, такі предмети були набагато бажанішими для тих, хто намагався блиснути перед знайомими або вибратись з - поміж інших гравців.

  - Налітайте, люди! Дешево і вигідно! Влаштуйте собі свято на честь візиту Мори! Купіть нове спорядження, не упустіть цей шанс! - Не припиняв нахватити свій товар і будорабувати людей Віід.

  - Вас зацікавив меч?

  - Так, виглядає непогано. Такий крам у лавці не легко знайти.

  - Ще б, ви придивитесь до нього уважніше. Завдяки своїй легкості він дозволяє танцювати під час бою з противником!

  Зрештою кілька осіб зробили перші покупки, а після них також змінилася мова Вііда.

  - Якщо не покваптеся, упустіть шанс! Давайте налітайте! Можу відкласти річ на день, але не більше. Не багато здогадів залишилося, покваптеся!

  Розповідаючи покупцям про обмеженість товару, Віїд підняв в їхніх очах загальну цінність речей. Таким чином до кінця дня він розпродав усе нагромаджене з печери зі скарбами.

*

  Перші гравці, що прибули до села Мора! Їх можна було легко відрізнити від інших по однотипному і старовинному обмундируванню. За дуже старомодним барвистим одягом і затертою до чорноти броне! По мечах, які мали такі зазубрини, виникали сумніви щодо їхньої здатності перерубати навіть маленький прутик.

  Проте всі ці гравці були задоволені.

  - Як же нам пощастило, що ми змогли придбати добрі речі за таку малу ціну.

  - Ага. Якщо не вважати низьке міцність, в іншому - відмінні клинки.

  - Ремонт включений в вартість, так що і з цього боку все у повному порядку.

  Віід, продаючи непроблемні предмети, гарантував можливість безплатно ремонтувати протягом певного часу. Ну, і звичайно ж, ціни в нього були на порядок вищі, ніж у найдорожчих стойчних магазинах.

  Не дивно, що якась частина людей після таких покупок занервувала:

  - У мене зараз практично не залишилося грошей!

  - Тоді похочуй.

  - Краще б знайти яке-небудь завдання.

  Гравці розібралися по селі, щоб поговорити з місцевими жителями. Таким чином вони хотіли не тільки дізнатися про небезпеки, що підстерігають за стінами поселення, а й знайти будь-яке завдання, пов'язане з візитом до незнайомих людей раніше підземної землі. На щастя, мешканці були дуже привітними до нових гостей і з радістю відповідали на всі запитання.

  - Чорна громадина за селом? А-а... Це ж фортеця графа. І кажуть, що через спустошення там іноді з'являються монстри.

  - А знаєте, що з східної сторони села річкова вода кристально чиста? Вона прохолодна, бо утворилась через кригу та сніг. А ви не хочете окунутися? Чутки про те, що ці води стають привабливішими, викликають у людей захоплення.

  - Полюблені землі? Звичайно, багато. Та в яку сторону ні піди, скрізь все кишить монстрами. З часу падіння імперії Ніфлхайм саме вони стали правителями цих територій. Але якщо ви зможете вбити когось і притягнути мені їхні шкури, я вас дуже щедро віддячу. Принесіть мені шкури.

  У горах Ромейн, на північному заході села, колись було логікою одного з найбільшпасників, Урема. Старі люди казали, що жоден торговець не міг пройти повз них без платні цьому бандитові. Зараз, звичайно ж, там живуть монстри, але якщо вам вдасться їх вбити і знайти старе лігво, то напевно зможете забрати награбовані колись цінні тканини.

  Оскільки в Мори було багато різних навичок, то більшість роботи і зусиль удосконалювали тканину та шкіру. А їх завжди можна було легко обміняти на гроші або будь-які інші предмети.

  Добиралися гравці і до жителів, що ділилися досить незвичною інформацією:

  - А ви чули про гори на сході села? Там є великі твори. Скульптури, які не лише дозволяють гордитися, але й дають впевненість у собі.

  - Скульптура?

  - Так ви досі їх не бачили? Вночі там діється щось неймовірне... Це небезпечно, тому ви обов'язково заходьте туди хоча б вранці.

  Такі почуття не могли зацікавити гравців.

  - І що там такого може бути, якщо жителі мало не силою ганятимуть дивитися?

  - А де шукати?

  Гравці негайно почали вивчати навколишнє середовище. На сході села височіли сотні гір! Хоч би як дивно це було, більшість з них вже змінилася до невпізнання. Вершини гір перетворилися на скульптури! Не всі, звичайно, але значна частина. На одній з скель були зображені танці села, на інших паладінах, які репрезентують кожен із існуючих орденів континенту. Там була чудова 9поверхова вежа, що захвилювалася своєю повітряною швидкістю! І, звичайно ж, безліч інших скульптур.

  Невіроятна феєрія магіЇ! На вершинах скель було багато різних скульптур, кожна з них містила свій унікальний набір ефектів. Це був рай для справжніх шукачів пригод!

  - І як тут з'явилося багато скульптур?

  - Хіба хтось не полінився і зійшов на всі ці вершини?

  Поки 'дослідники' приходили в себе від здивування, їм прийшов у голову нове питання. З плином часу, як і в реальності, будь-які будівлі під дією погоди були дуже гнучкими. Іншими словами, скульптури не могли стосуватися імперії Ніфлхайм. Роботи виглядали так, ніби їх закінчили тільки вчора! А це означало, що зробив це хтось з гравців...

  - Вііде! Це все Віід!

  - Скульптор Віід?

  - Так. Крім того, зробити таку складну і старанною роботу просто нікому!

  Якось непомітно замість слави кращого скульптора до Вііду прилипне прізвисько "трудяга". Але завдяки будівництву Розенхайм Сфінксові та Піраміді про нього було чути й гравці цієї експедиції.

  - Так то продавець в селі різну амуніцію, був Віідом?

  - Ага, напевно. У Розенхаймі я не встиг помилуватися його роботою, але хоч тепер насолоджуюся.

  - Він же зник більше шести місяців тому, а роботи для такого періоду не маловато?

  - Отже, Віід був у експедиції з Обероном.

  - А, ну так. Тоді ті мечі і броня ...?

  - Не інакше як ручна робота.

  Про скульптора Віяда також було відомо завдяки історичним дослідженням ковальів Трумана та кравця Кадмоса.

  - Кажуть, що хоч він і скульптор, але його кузні та швейні навички також досить високі.

  Навіть розвиток однієї з цих професій - не найпростіший.

  - Угу. Тому його і називають справжньою трудягою.

  Гравці, зібрані на ньому, щиро заздрили його працездатності та терпимості. Обговоривши, наскільки це класно - все так встигати, один з них задався досить цікавим питанням:

  - Так адже провінція Морта була колись захоплена клана вампірів. Хіба це не означає, що саме тут і виконував свою роботу Віід!

  - Ну, можливо.

  - А тепер тут виявляється скульптор Віід. Ви вірите в такі збіги обставин?

  - Що ти хочеш цим сказати?

  - Та так... Ім'я одне і те ж... І чомусь у провінції Морта.

  Більшість присутніх навіть розсміялися, коли бачили, з якою серйозною особою їхній друг розповідав про це безглузде припущення.

  - Просто слів немає! Ти хочеш сказати, що скульптор і герой Віїди - одна й та ж людина?

  - Ой, ну, сам подумай. Гравець з ніком "Від" в Королівській дорозі як мінімум кілька тисяч! Скульптор, коваль, кравець, паладин, маг... Невже ти стверджуєш, що це все - один Віїд?

  - Але це можливо! Звичайно, не так просто. Але все ж...

  - Навіть не смій так стверджувати. У нещодавній битві з драконом, який був гордим, його зовнішність сильно змінилася.

  Більшість гравців ще не знали, що при певній підвищенні професії коваля будь - які обмеження на носіння важкої брони чи зброї негайно знімали. Оскільки коваля з середнім рівнем майстерності в грі ще не мала багато, і люди не знали цієї особливості, одягнена раніше на Вії броня паладінів була залізним аргументом, який спростував цю теорію.

  - Так і є! З часів початку гри я пильно стежив за пригодами Вііда. Вперше він був згаданий у битві з вампірами. І тоді у нього був клас Паладіна. Після, тут немає жодних сумнівів, він при виконанні завдання опинився в шкурі орка Каричі. Ну, і зовсім недавно з'явився перед усіма в образ некромант. Отже, твердження, що у нього зараз клас скульптора - абсолютно безглуздий!

  - І я так само думаю. Між ними немає жодного зв'язку. А тим більше пригадай, наскільки жадібним був скульптор. Він і на медузи не знижував ціни. І ти думаєш, це і є Бог війни Віід?

  - Хм... Ну, в принципі, так...

  - Саме так. Вони абсолютно різні люди!

  Останній аргумент виявився настільки непробивним, що їм нічого не залишалось крім закінчення гарячої суперечки. З огляду на подвиги Вііда вони не могли співвідношувати образ пожадливого скупердя з образом великого героя. У інтерв'ю на CTS-media в голосі Віди проскакували нотки пожадливості, але всі їх списали на режисерську задумку.

  - Бог війни Вііде!

  - Навіть у боротьбі з жарою він вніс свій незаперечний внесок!

  - Ну, дык... Без сумніву, учасники північної експедиції зробили багато чого, але без Віяда вони б ніколи не перемогли.

  - Герой континент... Він тільки такий, і ніяк інакше!

  - Я думаю, він зараз зачищає який-небудь з невідомоих підземель. Ну, або виконує ще одне складне завдання рівня "А".

  - Такого відлюдника в такому наповненому людьми місці, як Мора, просто неможливо зустріти.

  - Так. Так.

  Таким чином, в обговоренні і народився ідеалізований образ Вііда. І в жодному разі неможливо було уявити, що цей скупердяй-скульптор має якесь відношення до того самого героя.

  Дослідження гір показало, що кожен гравець знаходив щось особливе і найкраще у своїй скульптурі. У полюванні могло статися все що завгодно, і гравці доглядали за чимось, яке здатне звести ймовірність смерті до мінімуму.

  Звичайно, незабаром ми отримали кілька найкращих екземплярів: поліпшення швидкості відновлення здоров’я, мани та сили! Такі бонуси через їх прямий зв'язок з полюванням ніколи не можна було пропускати.

  У розпал пошуків гравці знайшли іншу, раніше не видимішу вежу. Виповнена в якомусь диковиному стилі, покрита зв'язю візерунків, вона захопила увагу при першому ж на неї погляді. Кожен з семи її поверхів, здавалося, жив власним життям, намагаючись у свою, вибрану тільки їм, сторону. І всю цю конструкцію покривало м'яке, струмене з самого низу вгору сяйво.

  Прочитавши останні рядки, гравці просто не могли залишитися. Вони всмоктувалися прямо там під скульптурою, очікуючи заходу сонця.

  - Так що там за захист світла?

  - Скульптурна майстерність місячного світла? Хіба таке буває?

  - В будь-якому випадку, якщо вірити написаному, сила всіх ефектів зросте ще на 50%. На це варто обов'язково подивитися.

  Збираючись, гравці коротали час за розмовами. Вони зустрілись із ними, коли смеркало. Небо настільки затягнулося хмарами, що й крячок місяця не можна було розгледіти. Проте вежа вилучала свій власний слабкий світ. Як маяк, вона висвітлювала своїх гравців та довколишніх районів.

  - Прикольно.

  - Трохи химерно...

  - Не зрозумію, і що тут такого особливого?

  Серед цих гравців не було нікого, хто б знав мистецтво.

  - Ну і добре, ви подивіться тепер на ефекти!

  - Ех, схоже, це досить визнана робота. Я маю на увазі, що її не так і просто було виконати.

  Без певних знань в мистецтві відчути усю складність, весь політ майстра було практично неможливо. І це не дивно. Навіть дивлячись на твори мистецтва вже визнаних по всьому світі метрів, люди дуже часто не могли зрозуміти їх зміст і передане почуття.

  І зараз, дивлячись на світлу вежу, гравці залишалися повністю байдужими.

  "Провичення мистецтва з глибоким змістом".

  'Це велике створіння! Хоч я і не розумію його ..."

  'Так ось вона яка, скульптура ... Уперше в житті я зміг подивитися на неї так близько. Було б чудово колись відвідати такий музей мистецтв.

  'Однако чим же вона відрізняється від всіх інших робіт у цих скелях?'

  Башта світла. Сім сімей, які танцювали один на одного, не сяяли так гарно. Нескінченне прозоре і ясне світло.

  Раптом хмари над селом Мора розійшлися, і місячне світло залив верхні поверхи вежі! І ці поверхи, створені під різними кутами один до одного, відразу спалахнули і наповнилися якимось неземним світлом!

  - Вау! - Вирвався крик у когось з присутніх.

  Кожен поверх вежі розсіяв і фокусував світло по-своєму. Від одного поверху до іншого він перетікав, змінився, змінився настільки, що було важко повірити своїм очам.

  Це був дивовижний цикл світла!

  Нижні поверхи башти, перетворюючи і ломлюючи своїми вигнутими гранями світло, попрямували його до наступного. Отже, від поверху до поверхів з’являється безліч світла, і зрештою вони попрямували у темряву нічного неба. І не тільки небеса! Під кінець цього дивовижного танцю освітленими ваблять скелясті вершини навколо вежі! Інші скульптури, створені рукою Віда!

  З кожним рухом хмар, з кожною зміною кута падіння місячного світла відображані вежіми промені немов танцюють і змінюють напрямок. І якщо це не та сама, так звана захисна сила світла, то як же вона ще інтерпретує?

  Просто фантастичне видовище!

  Зазвичай скульптурна майстерність при створенні будь-якої роботи передавала її суть через форму, через ув'язнені всередині емоцій. Але у механізації місячного світла, яке виходить від скульптур, світло було окремою скульптурою! Мистецтво, яке можна було побачити, але до якого ніколи не доторкнутись!

  Люди дуже довго не могли залишити це місце.

*

  Башта світла, створена великим скульптором!

  - У провінції Морта височіє безліч неймовірних скульптур.

  - Захищає світло. Башта світла! Хто хоч раз побачить, буде навіки зачарований її красою.

  - Народжений світлом пишність!

  - Це було найкраще, що мені до цих пір довелося побачити в грі.

  - Всі, хто старанно піднімає свій рівень в селі або підземеллях! Якщо ви не подивитеся на цю скульптуру, то напевно пожалкуєте.

  Також не було потрібно багато часу, щоб чутки поширилися по всьому Версальському континенті. Зробити відомим ім'я речі, що злегка виділяється серед багатьох завурядних, не так-то і просто. Але, говорячи про Віяда, його творіння вже самі по собі були роботою відомого скульптора. Кожен, хто зміг їх побачити, був приємно вражений тим, як сильно вони любили своїх друзів і рідних.

  За допомогою Залу слави Королівської дороги з моменту появи відео під назвою "Звитяга світла" розмови про Морте були чутні всюди.

  Глибкі майстри та талановиті гравці встали на Виді, щоб хвалити Віїда:

  - Найбільший скульптор!

  - Кажуть, що створені дотиком його чуттєвих рук твори мистецтва відрізняються здатністю викликати бурю емоцій у тих, хто на них дивиться.

  - А то! Мабуть, дотик його рук у сто разів слабший і приємніше, ніж торкання найкрасивіших красунь.

  - Напевно, завдяки їм він і здатний створювати такі прекрасні роботи.

  Навіть барди почали поступово складати і співати хвалебні рядки на честь Віяда:

  Скульптор Віід, чиє мистецтво - важка праця!

  Майстер каменю, що здатний освітити все навколо!

  Його майстерність невідома, і межа таланту!

  Він покликаний велично!

  Він здатний втілити свої твори в життя,

  Історію про те, що феї з ельфами готові співати сто років!

*

  Навіть чоловіки, які милувалися Башнею світла в провінції Морта, розповідали на форумах про те, як сильно їх приголомшила робота.

  Але ті, хто добре знав Віда, не могли висловити своїх сумнівів.

  - Ну, не може мій брат створити роботу, переповнену такою витонченістю і ніжністю! Це неможливо! - Я не розумію Юрін.

  - Але хіба його майстерність не виділяється на фоні інших? - обережно запитала Хварен, зачепивши ці слова.

  - Ну-у, добре почистити яблуко він, звичайно, може, але в цілому, Хен не дуже баладет від роботи руками. Та й людина, як ви знаєте, не занадто витончений.

  - Тоді як же він це зробив?

  Всі замовкли, шукаючи відповідь десь всередині себе. А добрий Пейл навіть розбився.

  'Це що, ми помилялися щодо Віди, щось?'

  Всі вони подумали, що, можливо, він і хотів, щоб його вважали "гробим бовдуром". Можливо, він навіть хотів, щоб всі художники помилялися через його витонченість.

  'А насправді Віід щиро любить свій клас! Це точно. Без любові він ніколи б не мав такого ентузіазму і, як результат величі робіт...'

  У Ірен навіть з’явилися сльози на очах.

  'Слухайши Віда, я думала, він ненавидить свій клас ... Він постійно висловлює скарги про рішення, а виявляється, що справа зовсім інша.

  Зефі посміхнувся:

  'Вид не з тих, хто хвалиться своїми досягненнями. Виходить, що створення творів він заглушав почуття власного боргу, а замість безглуздого бахвальства демонстрував талант справою? "

  Хварен же, зрозумівши, що не помилялась у Виде, зітхнув з явним полегшенням:

  'Свіжі ідеї і нові образи вимагають найбільш старанної роботи та повної самовіддачі. Глибокі почуття і неймовірне співчуття. Як же чудово, що Віід насправді такий доброзичливий і співчутливий".

*

  Віід був зайнятий створенням вежі світла. Спочатку, без зайвих заморожень, він збирався видобути в скелі найскладнішу вежу.

  Ось тільки він використовував при цьому техніку місячного світла! Техніка, яка славилася своєю жахливою складністю, і яку, працюючи з каменем, не так просто було і втілити в життя.

  - Щоб її! Скільки б я не робив з її допомогою, а руку набити так і не вийшло!

  Віід почав лаятись. При створенні маленьких фігурок з використанням Техніки місячного світла він іноді міг закрити очі і довести контури роботи до фіналу ось так, нічого не бачачи під керівництвом одним дотиком. Але ця робота з кожним поверхом ставала дедалі більшою, і без оцінки очей було просто необхідно.

  - Довбана техніка!

  Залежить на вершині лише однієї мотузки, і Віід з головою поринув у скелю. Йому доводилось розмовляти з боку в сторону, обробляти по колу камінь, щоб закінчити наступний поверх вежі. При цьому з-за техніки, через те що який йде від роботи світла з його очей мало не струмимо сльози, і він вже майже нічого не бачив.

  Якщо вдень, під сонячним світлом світло ослабило, і його можна було хоч якось виносити. Тієї ночі, при світлі місяця, поверхня каменя відбивала місячне світло і вони врізалися у його очі.

  - Чорт... Чорт, чорт! Але я повинен закінчити цю роботу! Мусиш!

  На вершині скелі він видавав гучну тишу за іншою. Йому треба було поспішати, скоро прийде час, коли Торідо відведе його в царство вампірів. І саме тому він прагнув якомога швидше доробити ще один поверх вежі, не помічаючи через світло того, що робота вже давно не співвідноситься з запланованою ним на початку форми.

Глава 9. Збирання

  У минулому село Мора було розорене поселенням, які були у владі вампірів. Місцем, де дахи зяяли дірами, в якому всередині будинків лежав товстий шар снігу, а на вулицях не було також відголошу живої душі.

  Довкола стояли лише прокляті самотні статуї!

  - Ось вона, виявляється, яка, Мора.

  - Місце знаходження Вежі світла!

  - Якщо хочеш похотіти на півночі, то ніяк не уникнеш чуток про це село.

  - І як добре, що монстрів навколо багато! Усім вистачає.

  З кожним днем подорожі, які прибували в не так даному селі, ставали дедалі більше.

  - Хто піде на Холм Йогора?

  - Нам потрібен маг для полювання на вогнів в одному з підземель.

  - Завдання 'Новой хустинок Сабріни'. У нагороду дають високорівневий хусток!

  - Куплю їжу! Хто може продати з терміну придатності більше тижня?

  Вільного місця в центрі села Мора ставало все менше, та і минула тиша здавалась вже якимось затягним нанасадженням. З того часу, як холод залишив північну територію, сотні тисяч подорожніх попливли у невідомі території. Дехто прийшов до провінції Морта.

  У північній частині континенту село Мора, яке було географічним, лежало на одному з найважливіших шляхів. Але ніхто не міг би очікувати такого напливу гравців. І тим більше думати, що всі ці гравці будуть розбивати табір і затримуватися тут надовго.

  Але Башта світла змінила все. Одна з цих вражаючих скульптур приваблювала до себе більше уваги, ніж багато сучасних у Королівській дорозі пригоди. І, звичайно ж, дівчата приходили сюди першим помилуватися.

  - Так красиво!

  - Добре, що прийшла а то б пошкодувала.

  Всі вони вже бачили Башню світло в записах на відео, але попри це пройшли довгий шлях, вилазячи на самий верх і чекаючи заходу ночі. Майже все це було заради того, щоб насолодитися дивовижними танцем вогнів і не згадувати про цей дивовижний феномен усе своє життя.

  - Ось вона, справжня скульптура.

  - Нехай клас скульптора і не має бойових здібностей, уміння вирізати скульптури - просто неймовірно!

  - Дивно, які твори можна залишити на Версальському континенті.

  З того часу популярність скульпторів знову зросла.

  Багато гравців приходило в гори, щоб помилуватися Башнею світла та іншими скульптурами. Багато з них складали жінки, хоча й чоловіків було багато. Куди не подивися, всюди всі закохані пари!

  Там були чоловіки, яких тягли активні дівчата, але також ті, хто приїздив з інших куточків континенту не просто розважитися.

  То були люди, для яких життя в грі стало полюванням.

  І нехай їх було лише 10 відсотків, але саме вони вплинули на те, якою в майбутньому Королівська дорога стане для всіх інших гравців.

  - Отримавши подібне прискорення регенерації мани і здоров'я, ми зможемо без будь-яких перепочинків полювати цілі 24 години!

  - Тільки через Вежі я сюди і приперся.

  - Де скупають душі? Ви вже бачили Башню?

  - До загони потрібен вчорашній танець вогняний священик!

  Завдяки ефектам від скульптур полювати в провінції Морта стало набагато легше і вигідніше, ніж будь-де ще на півночі. До того ж тут було представництво ордену Фреї. Священики і паладини, які мають легко отримати благословення або, якщо таке трапиться, знімуть прокляття.

  На відміну від центру континенту, на півночі ордену було лише одне.

  Кількість мандрівників постійно зростала завдяки постійним відкриттям нових місць полювання, ефекту скульптур і розсіяній інформації про завдання.

  Але Вікід не довго стежив за всім цим стовпом. Настав час відправлення в Тодум, істинний і приховане від усього королівства вампірів.

  - Присягаю Лорда вампірів Торідо!

  - Випитували?

  Торідо з'явився як завжди, із хмари темряви. У своєму чорному манто високорослий, з правильними, навіть красивими рисами обличчя вампір випромінював якесь неземне благородство.

  Але Віід спокійно дивився прямо на нього.

  - А ти зовсім виріс... Вже не називаєш мене паном.

  - Ну, так... Через три дні я буду вільний.

  Залишилося нічого, і Торідо відправиться в королівстві вампірів Тодум. Але Вікід мав свій погляд на цю справу.

  - Знаєш, іноді, буває, останні три дні тягнуться довше трьох років ... У той час слід бути особливо обережним, щоб цього не сталося. Адже не дарма кажуть: 'На порозі успіху варто боятися навіть падаючих листя ...'

  - ...

  - Розкажи мені про Тодума точніше.

  Вікід, як завжди, намагався зібрати максимальну інформацію.

  - Тодум - наша священна земля. Кожні три місяці ми всі збираємося там на святкування.

  - Святкування?

  - Так. Аристократи ночі в цей час насолоджуються кров’ю і безсмертям.

  - Що ще?

  Наше місто пишається своєю давньою історією, яка дуже відрізняється від історії ваших примітивних людських цивілізацій.

  Вірність і гордість Тодуму - ось що чула у голосі Торидо, коли він говорив про своє королівство. Але Вікід думав зовсім про інше.

  'І це місце, куди я зможу потрапити в вдячність за розвиток Торідо? Сподіваюся, воно не розчарує і виявиться навіть краще, ніж за його розповідями.

  Від місця, в яке не так просто потрапити, Віїд спочатку очікував чогось особливого. Наприклад, як у королівстві гномів і ельфів. У кожному з них була унікальна атмосфера. У печерах гномів розносився безперервний стук молотарів і відчувавсь розібране хутро теплим, що надходить з серця самої гори повітря. У лісах ельфів вирощували небувалі дерева і квіти, а саму територію патрулювали вірні духи.

  Ось і від царства вампірів Віід очікував не менш унікальності та якоїсь неземної, ідеальної розкоші.

  'К тому ж така можливість випадає раз у житті! Попасти в місце, повне завдань, яких ніхто ще не виконував, і підземель, де нікого не було ...'

  За словами Торідо, в Тдумі ще не побував жоден гравець, а то й взагалі у майбутньому їх ніколи не побачить. А це означає, що всі ці "багатства" доступні тільки для Віди!

  Хоч у селі з’явилося багато завдань, але подорожніх і далі ставало дедалі більше. У такій ситуації навіть за прості завдання починалася непроста конкуренція.

  У тих місцях, де кількість гравців стрімко зростає, тримати перевагу полювання стає все складнішими. Звичайно, чим більше людей, тим легше знайти товаришів для полювання, але в той же час стає менше і доступні для всіх монстрів.

  Донедавна полювання в провінції Морта мало своє значення. Але тепер, знаючи про наступну подорож до землі з незакінченими завданнями, Віід не міг думати ні про що інше, окрім того, щоб отримати якомога більше інформації.

  - У королівстві вампірів дозволено взяти з собою кілька чоловік, чи не так?

  - Це залежить від ситуації.

  - Ситуації?

  - Так. Подорож у Тодум можлива лише на кажанах. Я можу покликати близько 200 тисяч, що з розрахунків 200 мишей на людину виходить приблизно тисячі гостей. Але якщо взяти з собою які-небудь речі, загальна кількість людей, звичайно ж, зменшиться.

  - Чи є межа у кількості людина, яка може потрапити в Тодум зі мною?

  - Ні, бери, скільки хочеш. Але мені потрібно попередити тебе про смерть.

  - Смерті? Що ти маєш на увазі?

  - Аристократи ночі не терплять трупів у своєму королівстві. Кожен, хто помер, відразу переноситься до світу людей.

  Згідно з цими словами, у Тдумі діяли досить жорстокі правила. Одиножди померли в королівстві вампірів, гравець не воскресав у сусідньому селі, він переносився на Версальський континент. Його виганяли.

  'Буде зовсім не просто'.

  Виід насупився.

  Гравці, які виконують свої популярні завдання, зазвичай не помирають через те, що всі небезпеки були відомі заздалегідь. Але в цьому випадку не найбезпечніша подорож.

  Повна непередбачуваність!

  Купа небезпек

  І найгірше, що не можна взяти з собою Віверн, Крижаного дракона або Золотої людини. Тому що, ввійшовши туди, вони вже ніколи не відродяться.

  'Безпека перш за все. Буде якомога швидше зібрати інформацію, а до цього доведеться тяжко полювати. Одному буде складно. Дуже складно... Потрібні вірні напарники.

  Віід послав 'шепот' Пейлу.

  - Це дуже небезпечно, але чи не хочете ви поїхати зі мною в Тодум?

*

  Після розмови з Віідом першою справою Пейл звернувся до своїх товаришів.

  - Тодум. Королівство вампірів. Нікем ще не досліджена територія і він не знає, наскільки там небезпечно. Але Вікід шукає охочих піти туди разом з ним. Я піду, напевно. А що думаєте ви?

  І хоча Пейл став лідером у компанії, він вирішив дати вибір своїм товаришам через досить високу ймовірність смерті.

  Мейрон відповіла відразу, не думаючи:

  - Я теж піду.

  Оскільки вона була коханою Пейла, то звичайно ж пішла за улюбленим. Крім того, несподівано для неї випала ще одна нагода супроводжувати Віїда в його пригоди.

  'Не можна таке упускати. Ні за що!

  Мейрон вже кілька разів полював разом з Віїдом, але при цьому ніколи не виконувала будь-яких спільних завдань, про які після перегляду відео так багато говорять інші гравці. Їй дуже хотілося пережити такі пригоди на собі.

  Ромуна і Сурка також довго не розмірковували.

  - То що, сестричка?

  - Звичайно, йдемо! Королівство вампірів - напевно одне з найбільш вражаючих місць в грі. І на нього варто поглянути. А ти як, Ірен?

  - Я теж піду. Адже обов'язок священика - допомагати іншим!

  Сестри дуже зраділи, почувши таку відповідь. Ромуни та Сурки були ікластими, одягнені в чорні гарні вбрання. Вони вміють перетворюватися на кажанів вампіри! Загадкові істоти, на фільми про яких донедавна ходили сестринки при першій нагоді.

  А втім, лише Хварен, Зефі, Юрін і оркчих Сечві вирішили цю справу.

  Зефі, звичайно ж, керувався новим рішенням:

  - Я теж піду. Ну, а ви хлопці? Хварен?

  У когось, а її можна було і не питати. Хварен вже зробила свій вибір. Хоч би де Вікід був, вона готова йти за ним з закритими очима. Крім того, вона не могла потрапити в останні північні пригоди і ніколи не думала про те, що зможе втекти.

  - Іду, і не сумнівайтеся!

  Тепер усі погляди на Юрін і Сечві. Через низький рівень їх обох треба було оберігати від небезпек, але незважаючи на це, наступні відповіді були очікувані.

  - Я піду.

  Юрин дуже хотів нарешті зустрітися з братом у грі, а де і як - їй було байдуже.

  - Чвіку! И я... Я з вами!

  Сечві теж вирішила піти.

  Особливо расовим орком було те, що навіть умерши, вони не отримували великих штрафів. Але все одно, кому може сподобатися стати подушкою для побоїв?

  'Але вибору немає. Навіть якщо виб'ють і помру, в цей похід я просто зобов'язана".

  Сечві вже багато разів сумували. Серед молодих за віком товаришів Пейла вона класифікувалася як самотня стара діва! Все через різницю в поколіннях! І те, що Ірен і Сурка настільки тепло прийняли її в їх компанію, ще більше посилювало невгасаючий смуток.

  'Все ради Союн'.

  Не так давно, після довгих місяців мовчання, Союн вимовила своє перше слово. Але, на жаль, після цього вона нічого більше не вимовила. Соун потребував часу, щоб упевнитись, що вона може говорити. І присутність Вііда, мабуть, відігравала важливу роль у цій праці. Саме тому Сечві і повинна була йти. У неї була важлива причина супроводжувати Віяду.

  Останнім часом на орках Манауе любив казати:

  - Віід для мене, наче вчитель.

  Саме у нього перейняв усі свої прийоми на продаж. Уміння з’являтись перед доброзичливими клієнтами і влещувати їх у міру. Навіть уперту пожадливість до грошей він перейняв від свого кумира!

  І коли шепіт Вііда пролунав в його голові під час щоденної тренування фірмовою усмішкою перед дзеркалом, Манауе думав недовго. Він теж вирішив подорожувати до Тодума.

  Для торговця будь-яке нове місце - це можливість отримати додаткову користь. А якщо він там сам, то не заробити грошей, слави і розвитку навичок - неймовірна вада. До того ж вампіри могли потрапити в царство лише один раз, і Манауе як справжній торговець не міг упустити такого шансу.

  - Гарна можливість ще однієї пам'ятної пригоди.

  Манауе не міг забути гірський хребет Юрінова. Як під командуванням Віїда темні ельфи і орки давали відсіч армії монстрів. Як, залежно від результату бою, Віід міг втратити десятки тисяч золотих вкладених.

  І нехай на кону стояли не його гроші, через мінливе оточення Манавей перебував у небувалому напруженні. Нескінченна армія безсмертних і її лідер, Ліч Шайяр! Кожного разу, коли на полі бою з’являлися такі монстри, щоразу, як ситуація несподівано змінилася, серце торговця починало битися сильніше.

  Манауе прагнув таких пригод. Він хотів ризикувати.

  Перший, другий, третій, четвертий і п'ятий МЕЧі.

  На відміну від компанії Пейла, всі вони займалися інтенсивними тренуваннями з клинком десь глибоко в горах Юрокіна. З ранку до ночі, майже без перерв, в минулому не бачив людей на вулиці роздавались викрики і дзвін зброї.

  - Ми присвятили своє життя мечові. І зараз, завдяки йому, добившись нового рівня досконалості, ми зможемо зустріти жінок своєї мрії.

  Другий МЕЧ говорив з надією. Усе своє життя чоловік, який прожив з клинком у руці, не відчував ані краплі жалю. Якби існувала можливість повернутися назад у минуле, він би не подумав про те саме і вибрав би життя.

  Але, незважаючи на це, його увесь цей час дратувалася. Він втратив зміст життя, не відчував інтерес майже ні до чого. І коли другий МЕЧ прийшов за порадою до вчителя, з його уст він отримав дуже просту відповідь:

  - Який сенс мати сто мечів будинку? Жоден з них не зігріє тебе і не поцілує на ніч.

  Це не означало, що вчитель радив їм покинути дорогу меча. Зовсім ні. Натомість, ставши майстром клинка, можна зустріти й жінку. Головне - стати сильнішим!

  Мало хто вирішив залишитися до кінця свого життя холостяком першого МЕЧ також сильно махав клинком. Серед них він був найдосвідченіший майстер!

  Клас, обраний MILO, дозволяв використовувати будь - яку зброю. І ось, коли бувало, ламався в бою клинок, вчитель хапав першу зброю, яка впала у минулому і як не було жодної війни. Він їв лише тоді, коли вже починали підводити тіло.

  - Коли ти голодний, розум стає яснішим.

  Сила духа першої тройки MIK, порівняно з звичайними людьми, була надзвичайно високою. Вони могли б з легкістю постити три дні підряд, при цьому працюючи торговцями в якійсь продуктовій лавці.

  "Тільки ставши сильним і швидким, я зможу заволодіти жіночою увагою".

  'Нужно отримати славу і речі! Тільки цим можна зачепити жінок'.

  'Я хочу захищати. Я хочу піклуватися. Хочу зустрічатися з жінкою!

  Хоча їхні думки були поглинуті егоїзмом, все це було щирим і щиросердим. Вони працювали на межі своїх можливостей. Потікав струмок, але ніхто не міг зупинитись.

  Щодня протягом кількох місяців вони присвячували багато часу тренуванням. МЕЧІ, завантажившись із головою у роботу, щодня по 100 000 змахів рушниці.

  Найдосвідченіші гравці, які прослуховували старанних мисливців, не робили за день і тисячі подібних ударів. Не тому, що більшість з них не могли цього зробити, а просто розраховували на битви свої здібності і коли мана закінчувалася, влаштовувало перепочинок. До того ж їм доводилось добиратися до місця полювання, збирати групу або чекати друзів, серед яких як мінімум хтось один завжди запізнювався.

  Але для МЕЧів це було ціль! Пари, яке вони уклали самі з собою!

  Вирішивши робити по 100 000 ударів на день, вони не шукали виправдань і просто йшли до цілі крок за кроком, удар за ударом. Працювали, поки піт не заливав їхні очі, а потім, не зупиняючись, і більше того. Ці чоловіки знали тільки такий спосіб життя.

  Другий МЕЧ, утікаючи від голоду, сковтнув слину.

  - Ідеальна жінка. Я багато чого не хочу. Тільки б уміла готувати ячменний та пшеничний хліб. Ну, може, ще житною - на сніданок.

  А ще було менше запитів.

  - Кімчі тричі на день і рамен, але тільки добре приготовлений ...

  Але тут Четвертий пішов на крайній крок - вдарив по святому:

  - А я готовий в рамені і від яєць відмовитися!

  Здавалося, що від цих слів у Другого з його витримкою затрималися століття.

  - Ти що? Чи не забагато відмовляєшся? Хоча... Заради кохання доводиться чимось жертвувати. І тільки тоді можна зустріти жінку.

  Після цього другий рішуче збився губами, щоб продовжити. Але тут у розмову заліз той п'ятий МЕЧ.

  - Брати, а я, садись, готовий відмовитися навіть від м'яса.

  - Від самого м'яса?

  МЕЧІ були вражені рішучістю одне одного.

  І через деякий час підняли свою майстерність.

  Дзинь!

  - До цілі трохи залишилося! Не розслабляємося!

  На ці слова другий третій, четвертий і п'ятий одночасно викрикували:

  - Так!

  Але з кожним підвищенням швидкість навчання значно зменшилась. До того ж, хоч би якими були загартовані МЕЧі, навіть на них почала тиснути одноманітність.

  Перший МЕЧ, встромив свою зброю у землю і сказав:

  - Другий.

  - Так, Вчитель!

  - Созляй всіх сюди. Є розмова.

  Третій, Четвертий і п'ятий швидко злетіли на поклик.

  - Слухаємо вас, Учителю!

  - Добре. Я вважаю, що після цього тренування ми досягли деяких успіхів...

  Інші люди були б шоковані такими великими заняттями в горах, а для MILA це була звичайна тренування.

  Для великого успіху, я вважаю, нам усім, у тому числі учням, потрібно знову зібратися і поголуватись світом. Як ви думаєте?

  Перший МЕЧ повністю покладався на своїх головних учнів, які вже додали рангу наставників, і тепер йому було дуже цікаво почути їх думку про це питання.

  - Так. Я теж думаю, що пора б, - широко посміхнувшись, підтримав пропозицію третій.

  Він також вважав, що вони досягли моменту, коли можна було просуватися. У минулому, на початку гри, вони зробили багато помилок через які подальша гра ставала набагато складнішою. Але тепер, після розвитку своїх навичок і характеристик, їм було нічого боятися.

  МЕЧІ насолоджувалися своєю силою та боротьбою. І п'ятий в цьому питанні повністю покладався на думку вчителя.

  - Це чудова ідея! А як, ви вже визначилися з місцем, куди ми підемо?

  - Ми не дуже добре знаємо Версальський континент. І нам, мабуть, не варто йти туди, де можна стати новачками.

  - Абсолютно вірно.

  - Нещодавно Віід зв'язався зі мною і розповів, що збирається кудись поїхати.

  - Я теж чув. Місце, де живуть вампіри.

  - Так. Туди ми і відправимося. Збирайте учнів!

  МЕЧІ знову збиралися разом, щоб знайти силу.

  По цілому світі учні, розсіяні на ім’я вчителі, зліталися. Кожен з них прожив у грі своє життя, пропав по своїй дорозі від пригод. Дехто з них постійно сідав у гірських ущелинах, інші — по дремучих лісах, переповнених монстрами, а ще хтось кинув виклик в містах. Але всі вони, щоб підвищити рівень рівня і майстерність, працювали так само як вважалося, на межі своїх сил.

  Отримавши допомогу від Юрін, всі учні зібралися в селі Мора.

  - Нещодавно мій досвід володіння мечем перейшов на третій вищий рівень. Безсумнівно, за цей час я став набагато сильнішим!

  - А я виконав понад 200 завдань і назбирав величезну Славу! Їх не так і важко було виконати.

  - Північна експедиція. Я вступив у її ряди і боровся з самим Костяним драконом!

  Учні, що зібралися разом, не шкодували за своїми власними досягненнями.

  - У кожному бою я намагався пропускати якомога більше ударів. За цей час я здобув 260 балів!

  Сорок дев’ятий МЕЧ послухався поради Віїда, і завдяки цьому зміг стати найбільш захищеним серед присутніх. Але навряд чи кожен інший гравець пішов би на все це, навіть знаючи про кінцеву нагороду. Це було занадто довго і муторно.

  МЕЧІ не були звичайними гравцями. Вони йшли вперед, аж поки не досягнули мети. Нехай повільно, але не можна. Кожен з них досягнув своєї мети, хоч би якою складною і неймовірною вона здавалась на початку шляху.

  Так, гуляючи і хвалячись своїми досягненнями, поступово погляди учнів схрещувалися на 505-му МЕЧі. З моменту прибуття в село Мора він не вимовив жодного слова, а з його обличчя не сходила щаслива і трохи підступна усмішка, яка особливо широко виблискувала після кожного завершеного нової історії від іншого учня.

  - Малий, а що ти робив весь цей час? - Нарешті звернувся до нього один з братів.

  - Кхы-кхи! Коли ви зрозумієте, то позіхаєте від заздрості. Але я можу і розповісти.

  - І що ж? Що ти робив?

  - Ну, добре... Останнім часом на континенті було дуже спекотно, чи не так?

  - Ага, так і є.

  Учні закидали головами.

  Після того як на континенті з’явилася спека, кількість енергії при полюванні значно зросла і ручується струмками. Тому більшість гравців відпочивала, а в самому центрі Версальського континенту було більше ніж достатньо завдань і монстрів. Загалом, якби не сталева воля учнів і багато тренувань, багато з них теж б не змогли пройти навіть кілометр за подібних умов.

  - Оскільки на континенті стало спекотно, я відразу ж пішов до річки Селлун, - продовжив свою розповідь 505-й.

  - На річку?

  - А який сенс? Що ти там шукав?

  - Там живуть сильні монстри?

  Учні були вражені тим, як вони зацікавилися правдою.

  Навіть ті, що стояли трохи позаду першої і другої МЧІ наволожили вуха, прислухаючись до розмови. В очікуванні розповідь про неймовірну війну всі вони напружувалися. Але 505-й МІЧ, помахавши руками, дав зрозуміти, що за його думками ховається щось інше.

  - Монстри? Які монстри? Їх там взагалі немає. Води річки Селлен відомі тим, що вони завжди чисті і прозорі. Крім того, там настільки сильна течія, що вода не може сильно нагріватися і це ідеальне місце для купання.

  - Купування? Що за маячня? То навіщо ти пішов на цю річку?

  - Щоб подивитися на жінок, звичайно. Через жару, що облетілася на землю тільки в тому місці я нарахував понад десять тисяч барвників у бікіні!.

  Усі учні майже зовсім не синхронно ковтнули.

  - Де... Десяток тисяч!

  Від 505-го очі учнів і наставників яскраво засвердли.

  - І як тебе туди занесло, чим взагалі ти там займався? Давай розповідай краще!

  - Чарівні красуні, що лежать на піску. Ще й гарні, як і в прозорій воді, всі вони одягаються лише у купальні та бікіні... Хи-хы-хи, я спостерігав за жінками весь цей час! Без зупинки!

  - А-а-А! За... Завидно!

  Саме в цей момент всі учні і навіть вчителі визнали, що найкращим шляхом є 505-й МІЧ!

*

  Він щодня приходив на аукціон, щоб подивитися свої та просто популярні лоти.

  - Цибуля найвищого ельфа. А ціна-то поступово зростає.

  З ростом попиту і зменшення речень ціни на предмети росли неминуче. І Хен, з радістю перевіривши свої лоти, закрив сторінку і відразу ж перестрибнув на веб-сайт Асоціації темних геймерів.

  На відміну від аукціону, тут можна було накопати тонни різної інформації. До того ж до звичайних гравців майже ніколи не потрапляла. Звичайно, час від часу темні геймери скидали щось в мережу, але це робилося лише для того, щоб привернути до себе увагу або зробити обмін. Але найцінніше з їхньої бази даних ніколи не виходило через суворий рівень доступу до інформації.

  У Гена тут був рівень "С", який йому визначено при первинній реєстрації. Він не міг бачити інформацію про важливі завдання або рідкісні предмети, але все одно кожного дня заходив, щоб почитати останні оновлення. Все тому, що загальний доступ до даних міг мати багато корисної інформації про поселення, особливості міст чи місце полювання. До того ж багато з цих статей були написані на дуже високому професійному рівні.

  - Але варто було б незабаром підняти свій ранг, - задумливо вимовив Хен.

  На сайті Асоціації це можна було зробити лише одним способом, згідно другому правилу темних геймерів: « Віддавай стільки, скільки береш ». Тому Хен і думав зараз, а не опублікувати інформацію на Півночі. Крім того, темні гравці насолоджувалися небезпечною полюванням і могли отримати щось цінне. Всі вони були самотніми, які уникали будь-яких гільдій і підконтрольних тем, за полювання на яких доводилося платити податок та ще й віддавати щось з добутих предметів. Саме тому інформація про нововідкриті й ще не заселені гільдіями теренів дуже цінувалася серед темних геймерів, і ці дані для Хена могли стати квиттом на наступний рівень доступу.

  Так і не прибувши до будь-якого рішення та не знайшовши в нових статтях чогось цікавого, Хен перейшов у розділ замовлення й пропозицій Асоціації. Ця сторінка веб-сайту просто поповнила різноманітні пропозиції про те, щоб отримати речі, виконати завдання або якусь допомогу.

  Тут були різноманітні запити, на будь-який смак і колір. І головне, гравці мали відкриті для всіх ранг пропозиції, засновані на кількості попередніх покупок і поточній суми винагороди.

  - Червоний. Сплачених замовлень: 12. Пошук смарагдів Метсона. Потрібні для завдання. Тільки для тих, хто доставить протягом останніх трьох днів.

  - Ранг: Синій. Сплачених замовлень: 7. Шукаю води. Буду чекати біля ікони в гільдії духів.

  - Ранг: Синій. Сплачених замовлень: 2. Треба вчинити вбивство. Зробити все треба швидко і тихо.

  Останнє замовлення на перший погляд виглядало інтригуючим.

  Дуже часто ображені або образливі гравці після перепалок у грі кидалися на сайт темних геймерів, щоб знайти меч для виконання правосуддя. Такі оголошення були однією з головних статей про прибуток Асоціації.

  Звичайно, вони не виконувалися негайно. Хоча деякі гроші можна було заплатити, але кожного іншого вбивцю карали... Тому більшість таких просьб виконувалася тільки тими, хто потребує грошей.

  Прокрутивши швидко більшість завдань, Хен зупинив погляд на замовлення, який виділявся на сторінці найбільше.

  - Ранг: Алмазний. Сплачені замовлення: 183. Шукаю спис Паскрана. Причину не питайте... Потрібна допомога. Обіцяю щедрі нагороди.

  Спис Паскрана!

  До цього моменту Хену навіть не було відомо назву цієї зброї. Тим більше він не чув ніяких чуток або припущень, щоб будь-який гравець володів такою цінною річчю. А якщо взяти до уваги, що зброя має своє ім'я і майже 100 відсотків імовірності, а також ранг унікального предмета, то можна було б пояснити високу нагороду за цю річ лише одне:

  - Воно потрібне для завдання. Щоб виконати завдання, потрібно знайти спис Паскрана.

  Запит на унікальний предмет людини з діамантовим рангом. Все це сказало Хену, що за виконання цього замовлення можна було заробити щонайменше кілька тисяч доларів.

  І Хен зберіг інформацію про спис Паскрана у своїй голові.

  Як справжній учасник Асоціації темних геймерів, він запам'ятав усі важливі відомості про завдання або предмети, на яких можна було хоч скільки-небудь заробити. Тобто, якби у грі існувало завдання, для виконання якого потрібно було добути 300 червоних сердець і під час подорожей чи полювання на монстрів Хен б одне таке знайшов, то це автоматично означало би, що в цьому місці варто затриматися і дістати потрібну кількість.

  І саме на цьому принципі будувалося зарплатня більшості професійних гравців. Тож не дивно, що кілька тисяч темних геймерів відгукнулися на цю пропозицію.

  Але через деякий час Хен побачив ще один такий запит. Теж з діамантовим рангом, але не було й одної десятої відсотка порівняно із минулим.

  - Ранг: Алмазний. Сплачених замовлень: 289. Нас шестеро. У всіх 360+ рівень. З цього неділі хочемо відпочити два тижні в Королівській дорозі. Якщо ви знаєте гарне місце з цікавими завданнями або деякою гідною уваги пригод, дзвоніть нам. Платимо 500 тисяч доларів.

  - П'ятсот тисяч доларів?

  На ли Хена сама по собі з’явилася його фірмова усмішка.

  По кількості оплачених замовлень і запропонованої ціни можна було легко здогадатися, що за люди ховаються по іншій стороні цього оголошення.

  - Люди, які вважають, що за гроші можна купити все!

  Деякий час Хен дивився на монітор і поливав оголошення відбірньою лайкою. Але поступово, виговорившись і охолонувши, він відкрив свою пошту і швидко-швидко застукав по клавіатурі.

Глава 10. Тодум

  Ось і настав день, про який говорив лорд Торідо!

  З самого ранку на площі зібралися Меді, Пейл з загони, Сечві та Манауе.

  - Деревина Мора!

  Якось непомітно для всіх Манауе перетворився на заможного торговця. На його одежині гроно було висічено безліч прикрас. Сам одяг мав ефект, що підвищував ціну угоди з коштовними камінням або металами.

  Його вміння торгувати вже практично підійшло до найвищого рівня. Тепер між поселеннями він гордо возив вісім коней на візку, в якій можна було перевозити тонни вантажу. Крім того, вона і її продукти довго не псувалися.

  Увесь цей час Манауе старанно розвивався, заробляючи гроші, досвід і славу.

  - Скупляю їжу! Купую військове і похідне спорядження!

  Манауе мав обов’язок заготовляти все необхідне для майбутнього походу в Тодум. Бродячи по Морі, він скуповував усе, що могло там знадобитися для місцевих жителів та інших гравців.

  У цей час Віід заробляв гроші біля головного входу в село.

  - Виготовлю прекрасну статуетку. Не пропустіть, закажіть собі на пам'ять!

  Статуетки, що вийшли з-під рук великого скульптора Віда. Кожен мандрівник, який відвідав Мору, хотів би придбати такий сувенір. І закономірно, що дуже скоро навколо відомого майстра люди вишикувалися в одну довгу чергу...

  Одна з перших підіймалася мала дівча, яка швидко затоплювала:

  - Дядечко-дядя, зробіть мені статуетку багнюки світла. Будь ласка!

  Він з радістю усміхнувся і сказав:

  - З тебе десять золотих.

  - Ой, так дорого? Я передумала!

  - ...

  І, зігнувшись на Віїда, як на грабіжника, дівчинка швидко розвернулась і втекла.

  Наступним 'клієнтом' виявилася сива бабуля, то і справа підозріло оглядає присутніх навколо неї гравців:

  - Послухай-но, милюк. Зроби мені статуетку, Башенку, як у-о-он на тій горі.

  - Добре, бабуню. З вас дев'ять золотих.

  Цього разу Віід вирішив зменшити ціну, оскільки бабуся виглядала такою старою і безпорадною!

  - Що ти сказав, милий?

  - Вісім золотих...

  У тебе такі дорогі статуетки? Іль ти думаєш, що раз я стара, то дурна, і мене можна здирати?

  - Та ні, що ви. Добре, я готовий зробити для вас статуетку за п'ять золотих.

  - Нічого не знаю! У мене стільки немає. Роби за два срібних.

  - Але за таку ціну навіть... Ладно. Я згоден.

  - Ось те-то ж. Відразу б так!

  Щоб не плакати, Війду довелося вирізати обіцяну статуетку. На жаль, навіть його вроджені лестощі й красномовні слова іноді не могли нічого змінити за певних обставин.

  'Чорт. Ну що ж так важко заробляти-то на статуетки?"

  Лише кілька днів тому, використовуючи вміння коваля, він виготовив декілька комплектів зброї та озброєння, які швидко розкупили. Але тепер, взявшись за створення статуеток, він зіткнувся з сумною реальністю, в якій люди не хотіли платити навіть і пари золотих. І це не був самий товар у щоденному житті, оскільки зазвичай гравці купували скульптури або пам'ятали чи були подарунками.

  Не дивно, що через все це збільшити ціну і продати свою роботу вимогливим покупцям виходило не так-то й легко.

  Наступною підійшла вже не молода жінка, яка відразу ж почала з досить гострого для Віда питання:

  - Замовивши одну скульптуру, другу зробите безкоштовно?

  - Э-э-е...

  - Ну, ви все одно створюєте їх з дерев'яних будиночків, що валяються навколо дороги. Самостійність - копійки, а ви, як я бачу, не збираєтеся знизитися до такої послуги?

  Клієнти, які хотіли отримати будь-які товари, керуючись принципами масового виробництва і звичною їм вже по крамницях акцією "два за ціною одного". Щось подібне сталося через те, що люди все ще вважали ці статуетки звичайними сувенірами.

  І навіть якщо б Вікід став переконувати їх, що він найкращий скульптор на континенті, це навряд чи щось змінило! Підняти гроші на статуетки було все ще жахливо важко!

  'Все-таки клас скульптора - це одна велика і безперервна проблема!'

  Віду не було нічого іншого, крім того, що вони задовольнялися зароблянням грошей. Славу богу, що завдяки славі в середньому отримував принаймні по п’ять золотих.

  Поблизу його сестричка Юрін малювала картини.

  - Підтримуйте свою чергу!

  Вона також була переповнена натовпом людей, які не були меншими від брата. Єдиною відмінністю було те, що в основному навколо Юрін зібралися чоловіки!

  - Як тебе намалювати?

  - Як вам зручно... Можете просто телефончик черканути...

  - Хі-хі, це проблематично. Я просто намалюю вас!

  - Ех, дякую.

  Однак деякі клієнти приходили до неї знову і знову.

  - О, я бачу вас вже втретє, шановний.

  - Мене звуть Ганс.

  - Добре, Ганс. Що вам тепер намалювати?

  - Просто намалюйте свій настрій, Юрін. Ви чиста, як білий аркуш паперу, так що можете просто передати мені його, буду всіляко вдячний.

  - Ой, ну, дякую. Насправді, я художник, так що не багата...

  - Розумію. Вам, мабуть, важко? Все, що у мене є - сім золотих. Візьміть, будь ласка!

  А деякі гравці навіть розплачувалися речами:

  - Ось шкіряні рукавички. Здається, вони вам потрібні...

  - Схоже, вам пора змінити капелюх.

  Люди, що зібралися навколо Юрін, насолоджувалися її веселістю, молодістю і красою. І не дивно, що її роботи були значно успішнішими від статуй Віїда.

  Звичайно, величезні або дорогі вироби скульптури могли мати різні ефекти. І, якщо дозволяє час і майстерність, Віід міг би створювати дивовижні речі, які могли б зробити величезний внесок у розвиток міста. Але вони отримувалися великими і досить важкими, через що самотні гравці ніколи подібні для себе не замовляли.

  І якщо на простих статуечках не заробиш більше, ніж кілька громіздких, то при 'Великій' або "Грандиозної" роботі суми продажів не було видно ні краю.

  Настоятими скульпторами ставали тільки переповнені пристрастю і наполегливістю гравці. І не дивно, що якась частина художників, які мають подібні якості, з часом перекваліфікувалася в скульптора.

  Навпаки, Вікід потонув через розлади.

  'Якби я тільки раніше знав, що все так обернеться ... Було б непогано тоді стати хоча б художником".

  Від нього закипає кров, і відчуття завершеності, в яке занурюєшся з головою під час роботи! Навіть такі відчуття не траплялись у порівнянні з радістю, коли пальці перебирають товстий шар паперових купюр.

  До банальності практичний і дрібний скульптор Віід! Йому здавалося, що на картинах, які можна продавати приватним людям, набагато легше заробити, ніж на увесних і непопулярних скульптурах.

  Десь ближче до обіду закінчилась підготовка провізії, і Манауе підійшов до Віїду.

  - Все. Я закінчив приготування.

  - А Вчитель?

  - Він чекає нас на площі в центрі села.

  - Ну що ж, тоді потихеньку виступаємо.

  Віід скинув товар і піднявся з місця. Він заздалегідь попередив тих, хто стояв у черзі за статуетами, що скоро може піти. Отже, людям не залишалося нічого крім жалю в очах розбрехатися по справах.

  - Манауе. Почекай тут трохи.

  - А? Так, чекаю.

  Кивнувши друга, Віід пішов до найближчого сарай. Там, на самоті, схований від цікавих очей, він одягався в досрах Даллока. З цього особливого міфріла району Рахоман, що поглинає світло і в результаті виглядало вночі обладнали художниками стародавніх майстрів. Крім них, Віід одягався у саморутний з чорної сталі шолом, який пришвидшив рух взуття і підвищував Урон та Силу рукавички.

  Завдяки своєму середнього рівня навики коваля він, будучи скульптором, зміг одягти на себе важкі обладунки і тепер з боку більше схожий на якогось воїна.

  Ось так Віід, споряджений за повною програмою, і вийшов на вулицю.

*

  - Та ну на ...!

  - Та не-е...

  - Це як?

  - Бути такого не може.

  Ті, хто бачив Віда, не могли пройти повз нього просто так. Чорний воїн з чистого міфріла і чорної сталі!

  - Щоб носити такий захист, потрібно високий рівень.

  - Схоже, це якийсь супервисокорівневий гравець.

  Тепер перехожі дивилися на нього абсолютно по-іншому. Їхні погляди були переповнені заздрістю, яку Віі ніколи не відчував у житті навіть юнаком з дерева скульптора.

  Пробираючись рядами перехожим, він підійшов до спокійного Манауе.

  - Зачекався? Ну, тепер підемо.

  - А? Добре!

  Коли торговець нахилив голову, то пішов слідом за Віідом до місця перебування Юрин.

  'Похоже, те, що робить Віід, має якесь глибоке значення'.

  З другого боку, люди все ще були заздрісні. Доспеки Даллока, створені з міфрилу, що поглинає світло, були настільки незвичайні і рідкісні, щоб не чути навіть прославлених гравців.

  - Схоже, він велика людина.

  - Не, серйозно, хто він?

  - А це, випадково, не той скульптор?

  - Та ну... Хоча й схожий, але...

  - Він дійсно схожий.

  - Так. Це той скульптор Віід.

  Проте не дивно, що одяг прикрашає людину. Перехожі розпізнали його в величному війську Віяду з величезним трудом, а тоді уважно зазирнули у обличчя.

  Ті, хто не сходив весь цей час з його обличчя риси бідності і потреб ввели людей в оману. І тепер, коли вони зникли, навіть догавшись, ким це, гравці не могли повірити своїм очам.

  - Напевно, ці обладунки - дешева підробка.

  - Все може бути. Можливо, він просто злегка прикрасив їх зверху міфрілом.

  - Дивляться не ахти.

  Думка людей дуже сильно змінилася, а коли Вік підійшов до сестрички, з їхнього ока зникла заздрість.

  - Юрин, пошли.

  Сестра, яку вона ще до цього завантажила в малюнку, повернулася на поклик.

  - А, братику! О! А що з одягом?.

  - М-м? - Натурально здивувавшись, промичав Віід. - Що не так? А... Це через зброю Даллока? Та ні, нічого особливого... Звичайні унікальні...

  - ...

  Віід виявляв відверту гордість за особливі доспіхи! По правді кажучи, він навмисно надягнув всі спорядження, щоб похвалитися їм перед сестрою.

  Ось так, під поглядами перехожих, тройка героїв і вирушила до центру села. По вулицях міста навіть не здогадувалися, що там відбувається щось цікаве.

  - Ти ходив на площу? Там, покажися, хтось збирається виступати в великий похід.

  - Група виглядає дуже потужно. При тому там орк, торговець і ті, кого звуть МЕЧами... Може, дійсно якесь завдання?

  - Та ще, говорять, з ними і скульптор Віі йде.

  Недавно по телевізору вже транслювали битву з Костяним драконом. І в цій битві одним з тих, хто виявився найкращим, були м'язисті хлопці з голими головами. Завдяки цій передачі тепер не було нікого, хто б не знав МЕЧів. Їм навіть дали прізвисько "придумаються до майстерності воїни", і тепер, завдяки всьому цьому, вони твердо сиділи на гребені слави.

  І ось ці МЕЧі зібралися тут, у селі, і йшла блискавки, що вони хочуть відправитися в новий небезпечний похід. Не дивно, що це привернуло увагу багатьох людей.

  - Яка величезна кількість припасів!

  - Може, в околицях Мори знайшли якесь нове місце полювання?

  - Хто його знає...

  Точно можна було сказати тільки, що в провінції Морта зібралися далеко не початківці. В основному ці люди вже пройшли через серію завдань, запрацювавши високі рівні, і сображалка у них точно працювала.

  І на їхній погляд, зараз, в селі відбувалися досить дивні речі. Торговець, який скупляє товар для обміну та провіант. Натовпи вже досить відомі і показують свою силу МЕЧей. Група Пейла, яка блищать не найбіднішим у грі спорядженням.

  И орк! По правді кажучи, Сейчві теж стала об'єктом незаперечної уваги. Багато хто вперше бачив орку, яка блукала по селі і розмовляла мовою людей.

  - Як же вона потворна!

  - Поглянь на черево і зад. Закочаєшся!

  - Та й голова просто величезна.

  Але Сечві такі висловлювання лише тішили. Адже її, мабуть, вперше за весь час грали не як холодну Снігову королеву з розкішною і крижаною зовнішністю, а, навпаки, по-простецки.

  - Чвік! Чвії-чвік!

  - А-а! Вона хрюкає!

  Коли Вікід з Манауе та Юрін йшли до центральної площі, здавалося, що вулиці ось-ось переповняться натовпами позіхання. Слухи поширилися зі швидкістю звуку, так що набіг увесь народ, який був в околицях Мори.

  Сьогодні, як звичайно, на полювання не йшли одинок і групи гравців з воїнів, священиків та мандрівних бардів. Всі вони зібралися в очікуванні.

  Коли Сурка отримала таку увагу, вона почувалась дуже незручно.

  - Так багато людей лізе на нас.

  Ірен теж, трохи соромившись озирнулася по сторонах. Люди зібралися справді величезну кількість, стільки що сходи й не рахуються.

  - А здавалося, що тут гравців менше, ніж у королівстві Розенхайм. Але ні... Як же швидко їх стає дедалі більше.

  Хварен була повністю солідарна з ними.

  - Да уж. А у вас немає відчуття такої жвавості, як на початку, під час відкриття нового королівства?

  Опірне поселення північних територій - Мора!

  Щодня щонайменше тисяча, а то й більше гравців виходила звідси, щоб знайти і відвідати нові місця полювання. Усі вони вирушали у пригоди, щоб отримати славу від своїх скульптур.

  На перший погляд, це не так вже й багато цифр порівняно з іншими великими містами Версальського континенту, але насправді вони були вражаючі. Так, багато людей попрямувало сюди з центру, але до того часу прийшло лише близько 50 000 осіб. І нехай на перший погляд здається, що це не так вже й мало, але з урахуванням розміру північного континенту варто було лише злегка скрутити з дороги кудись глибше і зникати слід всієї людської діяльності. У зв’язку з чим заради завдань, полювання, формування групи або пошуку інформації гравці збиралися в містах, де було багато людей.

  Мора стала одним з таких опорних пунктів, куди попрямував великий потік нових туристів і авантуристів.

  Оглянувшись, він запитав:

  - Ну що, всі морально готові?

  - Так!

  - Ага! - Зефі і Хварен впевнено відповіли.

  Пейл ж злегка поплескав по плечу Мейрон.

  - Яка б не загрожувала нам, я буду тебе охороняти.

  - Мій лицар! Віддаю себе в твої руки.

  Ірен, Ромуна і Сурка теж були сповнені рішучості йти.

  Подорожі з Віїдом часто ставали полюванням без відпочинку. Напруження, що не дозволяло і на секунду відпочити, та постійне тривожне відчуття.

  Очі Ірен забили.

  'Якщо звичайне полювання гравці могли назвати приємним відпочинком, то битви разом з Відідом - це робота, прорва роботи, для якої слід знаходитися в хорошому тонусі'.

  Для неї як священика найбільш хвилюючим моментом була неспроможність запобігти смерті товаришів. Манера полювання Вііда була швидше за будь-який інший мінімум у 2 чи 3 рази, і йти подібному темпу було складно, дуже важко, навіть незважаючи на вагу нагороди в кінці.

  'Щоб вони не загинули ... Я повинна до кінця виконувати свої обов'язки".

  А от МЕЧі ні крапельки не мандражували, кидати виклик небезпеці було вже звичним для них справою.

  - Охо! Та ми трохи запізнюємося з відходом.

  - Може, спочатку поїмо?

  Але Віід негативно похитав головою.

  - Ні. Вперед, трогуємося потихеньку.

  Відряд вже збирався висуватися, натовп зявляток із цікавістю ворожила, куди ж вони все-таки йдуть. І саме тоді до них підійшов старост села Мора.

  - З хвилюванням звернувся він до Вііду.

  - Граф?

  - Він тільки що звернувся до нього - 'приважливий граф'?

  Серед глядачів піднялася метушня. Граф села Мора - гравець! Але що ще більш дивовижно, старост звернувся до Віїда, скульптора!

  - Що за маячня!

  - Скульптор... І він навіть не віконт, не барон, а цілий граф, аристократ високого рангу.

  - Якщо він граф, то значить, що він керує не тільки селом, але й всією провінцією Морта!

  Віід неквапом оглянувся і, пом’якшивши, зухвало звернувся до НІПа.

  - Пане Старосту! Чому ви поводитеся так нерозсудливо? Тримайте себе належним чином.

  Віід поводився як герой історичних хроніків, які десь і колись йому вдалося одним оком подивитися. Графський титул дійсно мав лише вищий шар аристократії. Саме графи ставилися до невеликої групи панів, що мала реальну владу в королівстві.

  Староста продовжив:

  - Кількість продовольства в селі зменшується.

  - ...

  - Жителі стурбовані через зростаючий потік мандрівників. Потрібно розширити мережу доріг, забудувати порожній центральний майдан. Для торгівлі потрібні нові місця, продукти та кузні.

  У цей момент він зрозумів, що все це йому розповідають непроста. Староста говорив про все тільки для однієї мети...

  'Деньги! Зараз він попросить грошей'.

  По щоках старіста скакали великі сльози.

  - Нам потрібні гроші. Дуже багато грошей, щоб збудувати в селі готелі і підламати будинки корінних жителів...

  Пейл і Зефі з жалем подивилися на старого НІПа.

  'Не так-то і просто витягти з кишені Віяда навіть одну монету'.

  'Та це ж нереально! Ймовірність, що вона така ж менша ніж піймати кита в колодці.

  Манауе навіть думав вийти вперед і замість Віяда, який у повному мовчанні слухав все шанування старости, дати хоча б тисячу золотих. За останній час він збагатився і міг собі це дозволити.

  Але сталося те, чого ніхто не сподівався.

  - Охо-хо! Що ж ви раніше не сказали мені, що вам потрібні гроші?

  Він глибоко зітхнув і розкрив свій рюкзак. І витягнув всі нагромаджені і збережені в нього зараз гроші. 200 тисяч золотих, що він заробив на продаж зброї імперії Ніфлхайм! А зверху він додав ще 30 000, що зберігав, як справжній скнара, весь цей час, не споживаючи і не купуючи жодної обновки.

  Сума становила 260 000 золота! І все це без жодного жалю на обличчі він передав умилостивому і тому, хто не вірить своїм очам.

  - Це не великі гроші. Якщо потрібно щось для потреб жителів, то використовуйте їх на здоров'я.

  - Що, можна, так? Але це ж величезна сума...

  Це моя відповідальність, яку я повинен виконувати як людина, яка взяла під свій захист провінцію Морта.

  - Дякую. Щиро дякую, графе!

  Дзинь!

  Завдяки такій великій сумі Мора стала на шлях великомасштабного розвитку. І дуже скоро вона стане нехай і не великим, в порівнянні з столицями центрального континенту, але цілком розвиненим поселенням зі всіма важливими спорудами.

  Розторожений старости повільно сказав:

  - О, володарю, ви звичайно зможете потім і самі розпоряджатися засобами, але поки що я, як відмінно знаю все про цей регіон, візьму на себе управління половиною. Отже, ви маєте розподілити близько 130 000 золотих з вкладеної суми. Отже, в першу чергу, скільки треба виділити на приведення села до порядку?

  Вид сказав:

  - Десять тисяч золотих!

  Це була лише частина суми в 130 000 золотих. Але зовсім не маленька, оскільки старосту села теж мали таку ж інвестиційну суму.

  'За весь час ігри у мене не пішло і сто золотих на їжу'.

  У своїх подорожах Віід переважно харчувався збутом або збиранням продуктів, а коли це було неможливо, наприклад, у містах, то займався проходженнями в НІПів, знайомих чи взагалі випадкових гравців. Отже, він майже зовсім не витрачався на їжу. Жил от так ощадливо, намагаючись не віддати і зайвих мідної монетки.

  Старост села продовжив своє опитування:

  - Скільки коштів треба виділити на суспільний порядок?

  Віїд обережно сказав:

  - Триста золотих.

  Це була дуже сором’язлива і невпевнена інвестиція! І хоч на перший погляд грошей Віід виділив небагато, але через присутність в місті ордену Фреї громадський порядок був на досить доброму рівні.

  - Скільки коштів треба виділити на посилення військової сили?

  Віід відповів досить швидко:

  - Нуль золотих!

  Староста села, обережна, перепитала:

  - Ви хочете сказати, що не виберете ні єдиного золотого на військові сили?

  - Так.

  Обличчя старости прийняло більш серйозний вид.

  Визнайте, скільки долучень у мистецтво.

  Вікід навіть не дочитав:

  - Нуль золотих!

  - Ви хочете сказати, що і в мистецтво не будете вкладати коштів?

  - Так.

  Поки його носитиме земля, Віід не вкладе у мистецтво і копійка. Як же важко зароблені гроші та витрачати їх на розвиток мистецтва! Жахливий кошмар у його житті!

  Але залишилася ще одна область...

  - Тоді вкажіть, скільки грошей треба виділити на торгівлю. Розвиток торгівлі включає в себе декілька різних сфер.

  Віід рішуче сказав:

  - Сто дев'ятнадцять тисяч сімсот золотих!

  - Ви вкладемо таку величезну суму у розвиток торгівлі? Я прошу мене пробачити, але чи не забагато уваги ви приділяєте розвитку однієї економіки?

  - Я прошу вас вкласти визначену суму у торгівлю.

  Манауе не міг замовкнути:

  - Так, хто б міг подумати, що Вікід буває і таким!

  Він знав його тільки як схрещку, а тут, коли потрібно було витрачати гроші, Віід показав, наскільки він сміливо і без жалю може витратити просто астрономічну суму!

  - Виявляється, ми так до кінця і не знаємо, яке насправді обличчя Віда...

  Друзі задумалися, шукаючи причину такої поведінки... І навіть Хварен по-новому глянула на свого обранця. Але все насправді було просто до банальності.

  Віід думав так:

  'Мора швидко розростається і дуже скоро стане головним містом північних територій ...'

  Це дало можливість збільшити кількість туристів, які з кожним днем були на великій швидкості! Крім того, під захистом ордену Фреї поселення гарантувало безпеку на цілий наступний рік. Отже, навіть під час нападу монстрів не було причин турбуватися про можливу загибель мешканців чи зруйновання села.

  Тим більше, не були небезпечними і напади інших гравців. Захист Ордену Фреї величезний, тому той, хто без страху вторгнеться у володіння Віда, відразу стане ворогом бранових паладонів. З кожного поселення, з кожної сесії ордену підуть ці воїни на суд проти брудних порушників, і більше того, сама богиня сспішає покарання у вигляді різних бід.

  'Так що ще рік можна ні про що не замислюватися'.

  Для початку Вікід хотів дати селі Мора розвиватися. А ось вже потім витискати всі соки, усі гроші, що він сьогодні був змушений вкласти під тиск старістки.

  Це місто мало пережити справжнього злого правителя!

  Отже, сьогоднішня доброта Віада мала конкретну причину для довготривалих наслідків.

*

;

  Через старості села відходу трохи затримався.

  - Ну що, пора і в дорогу. Виходимо з села! - Сказав Вікід.

  - Ура, нарешті йдемо.

  Сурка не приховувала усмішки, а зайшла попереду.

  Манауе зворушив поводя, і коні повільно потягнули возку. Просуваючись уперед, колеса залишали глибокі сліди на землі і так їх побито різними товарами: від тканин та шкіри до харчових чи військових спорядженнях.

  Якби Торідо не сказав про обмеження на кількість вантажу, то вони б заготовили більше товарів. Але тепер вони мусили все ретельно прорахувати і добре закріпити на возі.

  - Ага, вони пішли.

  - Вперед, за ними.

  - Не упусти, куди вони звернуться!

  Натовп зеяв майже на п'яти загону. Коли люди дізналися, що Віід - правитель села, їхня зацікавленість ще більше розпалилася. Усім своїм виглядом вони говорили, що підуть за військом навіть якщо дізнаються про майбутнє їх чекає Ад!

  Віід вибрав шлях до вузької ущелини на заході.

  - Там же поки ще не до кінця освоєнні території.

  - Напевно. Я знаю тільки про те, що там знайшли кілька підземель.

  Ті, хто слідував за громадським підрозділом, мали сумніви, але вони продовжили йти далі. Все тому, що вже занадто велика кількість припасів вез торговець, надто все це виглядало загадковим.

  Віід і загін попрямували до Туманного лісу, що поблизу вузької ущелини.

  У цьому місці густо зростаючі дерева, наче обволікали небо. З землі, що підіймалась з одного боку, клуби пари лягали щільним туманом і не могли роздивитися щось далі від одного метра. І навіть у дзижчання комах в траві відчувалося щось затьмарене-зловісне.

  І хоч з Туманного лісу не було монстрів, це місце навіть у сонячному полудень гравці воліли уникати його.

  - Попалися.

  - Звідси все перекрито. Окрім цього входу і виходу з іншого боку, інших доріг немає. Так що поспішимо вперед і будемо чекати їх вже там.

  - Непогана задумка.

  Гравці однієї групи поспішно пройшли через Туманний ліс. Вони зробили це тому, що думали, ніби існує тільки один вихід з лісу!

  Люди, які пролетіли через ліс тепер в нетерпінні чекали, коли ж вийде звідти і загін Віди. Однак пройшов час, потім і другий, а жодного повідомлення не було.

  - Навіть з урахуванням, що через візки вони рухаються повільніше, часу пройшло достатньо, щоб ми їх побачили.

  - Бути такого не може, що вони досі там возяться!

  - Давай-но прогуляємося до входу.

  Частина людей залишилася на виході з лісу, а інша вирушила до самого початку шляху. Але жоден з них не зміг знайти жодних слідів Віїда чи загону.

*

  Східна область Туманного лісу!

  З-під землі піднімалися клуби пара, а дерева шумно вдихали повітря. Все це породжувало дивне, ні на що не схоже напруження, через якого так хотілося піти геть, до сонця.

  Саме тут Віід вимовив вже звичайну йому фразу:

  - Присягаю Лорда вампіра Торідо!

  З хмар темряви, що висихав поруч, відразу ж кинулися кажани з яскраво-червоними очима і довгими білими кліками! Рой летючих кровопиєць збільшувався з кожним мигням. Спочатку десятки, потім сотні, тисячі цих створінь закрутилися над підрозділом. З часом частину з них чіплялися за гілки дерев і свисали головою. Як справжні аристократи ночі, вони велично витягувалися і закутувалися у свої плащі-крилья, обнаходячи клики та демонструючи справжню граційність.

  Поблизу Мейрон, Ірен, Ромуни, Сурки та інших кружляла зграя з 200 тисяч летких кровопилійців.

  - Батюшки мої, подивіться на ці лисиці.

  - Ой! А вони, виявляється, можуть бути такими добрими!

  Сурка і Ромуна були дуже щасливі. Як справжні любителі вампірів, кажани виглядали їм милими на світі створіннями.

  Сечві зловила одну із тих кажанів, що кружляли і піднесла ближче до очей.

  - Чвік! Няшка! - вигукнула вона, облизнувши свої зелені губи.

  - ...

  Ті, хто стояв поруч зі своїми товаришами, були мимовільно напружені. Раптом ця оркчиха зараз візьме та і спалює кажана?! Але замислювалися про це вони недовго, оскільки загальна увага захопила нарешті з'явився лорд Торідо.

  - Пане, я прийшов забрати тебе в Тодум.

  У цей, останній раз заклик Торідо з усіх сил виявляв свою ввічливість.

  Вікід кинув:

  - Добре. Тоді можна і в дорогу.

  Почувши ці слова, Торідо зрадів, як дитина. Нарешті настане момент, коли він зможе позбутися цього жахливого тирана і деспотичності! Пробуваючи просто в чудовому настрої, вампір на радощах сказав:

  - Будеш у нас в королівстві, бережи себе, пане! І не потрапляй мені на шляху.

  - Це погроза?

  - Ні. Побажання від чистого серця...

  Він злегка стукнув кулаком по плечу вампіра.

  - Тебе що, мало били?

  - Э-э, да нет.

  - Тебе що, останнім часом мучить ломота в суглобах, або може, з'явилася непотрібна легкість у тілі?

  - Моє тіло зараз добре як ніколи.

  - Ні-і, тебе точно в дитинстві мало били.

  - ...

  Хоч Віід за звичкою і нагнав страх на Торидо, далі думати не збирався. Усі вони з нетерпінням чекали подорожі, і він не хотів витрачати сили на побиття без потреби. Мечі викрикували.

  'Дуже тонка гра: те чи ударить, то ні! Віїд позначив позицію так, що якщо тільки щось доведеться йому не за вдачею, Торідо відразу ж отримає по голові.

  Взагалі в філософії Віда було місце не тільки сили. Тому що з часом нескінченне насилля тільки допомагає зростати в терпеливості. Але ось якщо діяти по-іншому і збити Торідо ні за що, а наступного разу зробити різке пом'якшення, саме в цей момент вампір відчуватиме вдячність. А потім буде слухняний, як і Рицар смерті Ван Хок.

  У будь - якому разі, Вікід дотримувався принципу і навіть тепер тримав Торидо у постійному напруженні та страху.

  - Як би там не було, пора відправлятися, господар.

  - Давай.

  В першу чергу Віід, а потім і всі інші були підхоплені знизу групами кажанів. І ось так, наче на килимі-самолі вони почали підніматися вгору. Як і в казці, усі вони — навіть велетенська машина для перевезення вантажу — відлетіли до нових пригод.

*

  З фіолетовим палицею наперевісно шаманка з довгим прямим волоссям увійшла в село Мора. Там вона повільно озиралася по сторонах

  - Це тут живе Віід? Сподіваюся, цього разу я прийшла вчасно?

  Дівчину звали Дайні. Вона була тим, що під час полювання в Лавіасі використовувала різні прокляття і благословення для боротьби з монстрами. За останні кілька місяців вона блукала просторами Версальського континенту, щоб виконувати завдання з випадковими знайомими.

  І ось нещодавно до неї дійшла чутка про те, що в селі Мора з’явилася дивовижна Башта світла. І при цьому, як казали, створив цю скульптуру гравець на ім'я Віід.

  - Хто знає, може це той самий Віїд, якого я знаю.

  Єдине, що Діані пам'ятала про свого знайомого - це те, як він був скульптором і вмів добре битися. По правді кажучи, скульптури, які він створив тоді не були величі. Навик у нього був низький, досвіду не вистачало, і єдине, що він більш-менш добре міг робити, так це вирізати монстрів.

  - Але зараз-то він, напевно, піднабрався майстерності.

  У той момент, коли до Дайні дійшла чутки, їй чомусь відразу здалося, що це саме той Віїд, якого вона шукає. Нехай великий натовп гравців з таким ім'ям, саме скульпторів серед них можна було б порахувати по пальцях.

  Саме тому вона приєдналася до одного з загону, що прямував на північ, і добралася до села Мора.

*

  Гастон і Фабо нарешті дісталися до Мори.

  - Фу-ух... Еле дійшли.

  - Важко-то як. Це ж треба, щоб такі як ми здійснили таку далеку подорож!

  - Угум. Було б ще важче, якби нас не підвіз добрий торговець.

  Переповнений враженнями Фабо знову занурився в спогади...

  Коли Північна експедиція захлеснулася в битві проти Костяного дракона, загін постачання був повністю знищений, впавши під дихання боса. І Ґастон з Фабо загинули.

  - Ех, а все ж прикро, - сказав тоді Гасон. - З самого початку я на багато чого не чекав. Я художник, ти архітектор, що ми тоді могли зробити в тій битві? І все-таки протягом всієї експедиції ми слідували за всіма і, як могли, допомагали... Але так і не полюбляли природи, правда?

  - І не кажи! Ми, як ніхто інший, намагалися з усіх сил, і це не наша провина, що варто тільки початися чергової битви, так само як ми стаємо непотрібними.

  Архітектур і художник - вони не могли не скаржитися на свої класи.

  По телевізору вони дізналися про результати битви і повернулися в гру через добу реального часу. Потім разом з експедицією прибули в околиці Родіума. Вони змогли отримати Славу і досить добру винагороду, але чомусь все одно відчували себе спустошеними.

  - Слухай, Фабо, адже існує межа для росту художника в Родіумі?

  - Ага, так і є. Тому що в одному місті слава накопичується і далі майже не зростає.

  Ця особливість була характерною рисою класу Художника.

  Якщо гравці виконували свої роботи в одному місці, то окуляри Слав поступово зменшились. І якщо спочатку ця різниця була не дуже незначною, то згодом, через кілька десятків робіт, прірва ставала величезною.

  На думку Гастона, з’явилась ясна темрява надії.

  - Може, нам варто поїхати в інше місто?

  - Інше місто? Ти говориш про те, щоб кинути якір на новому місці?

  - Буде нелегко, але подумай про можливості. В Родіумі повно художників і архітекторів, але якщо пробігтися очима Версальського континенту, то гравців з такими класами у світі негусто. Ну, а ми що, не знайдемо собі грошей на їжу?

  - Я чудово розумію, про що ти говориш. Тоді... до якого міста підемо?

  На цей рахунок у Гастона вже мали певні думки.

  - Я думаю відправитися в Мору.

  - Це туди, де скульптор Віід? На слух звучить непогано. Заодно в неділю спогади про північні пригоди.

  - Так, хоч ми і слідували по п'ятах за експедицією, як хвістик, але це все одно було б здорово.

  - Ага, як і безліч смертельних небезпек. Стривай, а яким макаром ми туди потрапимо?

  Фактично для них було набагато складніше перейти до Мори, ніж знайти поселення або продовжити перебування там.

  Почувши це питання, Ґастон зітхнув:

  - Ну-у, ми будемо намагатися. Має ж бути який-небудь спосіб.

  Ось так двом вже немолодим чоловікам довелося долати багато труднощів, щоб дійти до Морта. Темні ночі вони перетинали землі, які кишіли гротами небезпечних монстрів. Часто їм доводилось пробігтися, буквально лежати на волосинці від смерті і падати без сил, коли вони добиралися до безпечних місць, як - от села чи фортеці.

  Іноді знеболюючі і перепакувані мандрівники підбирають торговців, але це було радше винятком...

  Гастон похитав головою.

  - Справді, з нашими класами довелося прой як важко.

  Фабо злегка посміхнувся:

  - Все ж ми щасливо добралися.

  Кожен раз, коли монстри майже дихали їм в спини, вони рятувалися одним єдиним способом - за допомогою уміння "Копання' Фабо. Він кидав землю як божевільний, після чого вони засмучено перечекали, коли безтії проминуть. Але це було б неможливо, якби вони заздалегідь не знали про наближення монстрів. А ось це стало можливим тільки завдяки Гастону, який як художник мав чудовий зір. Звичайно, вони робили це не кожного разу, а в крайніх випадках.

  Таке співіснування архітектора і художника можна було назвати симбіозом, своєрідним способом виживання двох слабших.

  І все ж, незважаючи на це, якби в ключові моменти їм не зустрічалися торговці або інші групи гравців, які йдуть на північ, навряд чи вони колись змогли б подолати весь цей шлях.

  Особливо великим везінням можна було назвати останні дні подорожі, коли вони увійшли у велику колону гравців, разом з якою і дісталися нарешті до меж Мори.

  Гастон подивився на свій одяг.

  - Ого, нічого собі у мене прикид!

  - Так, нам б не завадило для початку помитися.

  Одяг браних мандрівників був жалюгідним видовищем, але люди довкола не звертали на це уваги.

  - Дивись! Ще одна парочка туристів дісталася до Мори.

  - Схоже, намаялися.

  Зовнішній вигляд більшості гравців, які прибули до села, просто не міг бути приємним, оскільки їхня кількість на декілька днів була вкрита.

  Ось і Гастон в першу чергу ополіснувся у найближчому струмку, після чого нарешті зі свіжою головою зміг приступити до огляду поселення.

  "А місто-то просто кипить життям".

  Фабо думав про те ж саме.

  'Ого, скільки тут гравців! Готовий посперечатися, що тільки тих, хто знаходиться всередині поселення, набереться більше трьох тисяч.

  Вони і гадки не мали, що всередині виявиться настільки багато людей. Вулиці були просто забиті гравцями, починаючи від простих зявок і закінчуючи торговцями або кухарями, які відразу розставляли свій товар на продаж.

  - Фабо, мені здається, що ми зробили правильний вибір, який прийшли в Мору.

  - Тільки відбудована і вовсю еволюціонує село! Дуже непогано. Не знаю, звичайно, що ми тут будемо робити і яку роботу шукати, але нудьгувати нам явно не доведеться.

  Але незважаючи на занепокоєння, перша робота підвернулась буквально через кілька кроків. Один селянин, який йшов кудись по справах, раптом підбіг і міцно схопив Фабо за руку.

  - Ви, випадково, не займаєтеся будівництвом?

  Ошараний архітектор ледве знайшовся, що сказати.

  - М-да, вірно, але...

  - Як чудово! У мене тут дружина недавно завагітніла, і це... Скоро народиться син, і мені потрібно побудувати новий будинок. Але сам я дуже зайнятий на роботі і ніяк не можу знайти на цей час. Прошу, візьміться за цю роботу ось побачите, ви не пошкодуєте! Обещаю!

  Дзинь!

  Фабо що є сечі закинув головою.

  - Тільки довіріться мені! Я збудую для вас найнадійніший будинок. Навіть найсумніший шторм йому не загрожуватиме.

  Фабо з головою поринув у роботу, використовуючи будівельний камінь.

  Він вже бачив багато людей, які носилися туди-сюди на найближчих ділянках і базікали між собою про те, що їм потрібно терміново побудувати будинок. Деякі з них самі виводили їх. Але якщо будували будинки, то якість будинків не була такою ефективною, як у випадку з гравцем і архітектором.

  А чим міцніші будинки будуть, тим легше буде громадський порядок і рівень задоволення населення. Крім того, певний рівень якості згодом вплинув на продуктивність.

  З тих закінчених будівель, що Фабо побачив за своє коротке перебування тут, велика частина як мінімум потребувала добудови професійним архітектором.

  На інформаційних дошках навіть висіли подібні оголошення. Донедавна Мора була відсталою селищем, і тепер, з отримання інвестицій, тут потрібно було відбудувати нові дороги, прокласти водні канали, підвести міцний мур...

  Невдовзі поселення чекало великих змін. І це був шанс. Найкращий спосіб показати свої сили, розвинутись і піднакопати день усім гравцям з класом архітектора.

  Шанс, з яким можна брати активну участь у розвитку міста!

  Фабо закочував рукава.

  - Треба поспішати! Робочих рук тут мало. А для того щоб виконати всю роботу, яка була на мене, навіть цілу ніч не вистачить.

  - Хо-хо-го! Як чудово!

  Гастон, який спостерігав за Фабо, не міг приховати заздрості.

  Найсумлінніші часи, коли не було жодної можливої роботи, були для їхніх класних закладів. А все, що ми робимо руками через ненадійність продавалося просто за копійки! І жити в такій ситуації було нелегко.

  Однак тут, у Морі, було багато роботи і архітектори отримали загальне визнання та обожнення. І це не давало мені спокою.

  'Все ж архітектором бути набагато краще. А мені як представнику мистецтва, куди б я не пішов, отримати визнання не так просто'.

  Але й Ґастон не міг довго жити без діла. Якось один з місцевих жителів, прогулюючись по вулицях, сказав:

  - Вибачте. Ви художник? Я збираюся зайнятися торгівлею, і я хочу, щоб ви намалювали виставку для мого магазинчика.

  Для справжнього художника ці завдання не становили проблеми. Гастон вирішував їх на раз-два, одне за іншим, поки в кінці-кінців безпосередньо не звернувся сам старости:

  - Я хочу, щоб ви намалювали герб нашого міста на наступних воротах.

  З появою нових споруд почали з’являтися нові роботи і для Гастона. До нього звернулися з дорученнями народної дружби, яка вимагала карта навколо себе і монстрів. Як тільки карта буде готова, він не лише отримає значну славу, але й зможе продавати копії іншим гравцям.

  Він також отримав замовлення на картини, які будуть розвішані в фортеці правителя.

  Староста села тоді сказав:

  Наш правитель дуже любить мистецтво. І хоча він сам не давав дозволу, мені здається, що він не шкодуватиме за підтримкою художника...

  Велика сума грошей, виділених Відідом, була вкладена в розвиток села. Старість, яка мала ці гроші управлінні, розподіляла не менші суми на розвиток мистецтва, культури і, звичайно ж, пожертви ордену Фреї.

*

  Віід з загіном летів верхи на летючих мишей.

  - А-а-А! - кричала бояюча висоти Сурка.

  Тепер вона летіла не на одній з великих віверн, які мали достатньо силу нести людину, а на звичайних кажанів, котрі з усіх сил помахували своїми крихкими і тонкими крилами.

  Кожного разу, коли її погляд опускався вниз, і вона бачила мілко-батьку, що виринала крізь мишей землю, страх накотував на неї з ще більшою силою.

  Мейрон також була вражена.

  - Якщо так починаються пригоди...

  Вона уявляла собі незабутню подорож по просторах матушки-природи, а насправді довелося летіти верхи на кажанах. Таке враження, що вона не мала нічого поганого в тому, щоб виглядати зловісно.

  Пейл з жалем подивився на подругу.

  - Мейрон?

  - Да?

  - Тебе лякають миші?

  - А-г-а...

  - І все ж навряд чи коли-небудь нам з тобою ще вдасться покататися верхи на летючих мишах в місто вампірів.

  З цим Мейрон була погоджується.

  Звичайно, її очікування про початок майбутньої подорожі були трохи підпорені, але Пейл правий. Зараз вона переживала один з найбільш незабутніх моментів у житті. І якби зараз, знизу, хтось спостерігав за цим дивним польотом в оточенні кажанів, їм б така подорож здавалась видатною і неймовірною пригодою.

  'Подорож з Віїдом...'

  Пейл також перебував у визначеному очікуванні.

  Від часу Небесного міста Лавіаса він тільки й робив те, що слідував за Віїдом. Пейл сам вибирав завдання і брав участь у пригодах.

  Відряд летів вже досить довго, настільки, що навіть зворотна подорож до Мори по землі здавалося тепер якимось недосяжним. Далеко внизу розтинулася суцільна топ'ятка, а гірські хребти зменшились до розміру нігтя. Вони були настільки високо в небі, що дерева на землі виглядали маленькими кунжутними сечечками.

  І тут кажани зупинились!

  Просто зависли в повітрі, повільно і раз помахуючи своїми крилами.

  Трохи почекавши, Віід запитав:

  - Торідо, ми що, вже прибули?

  - Ні, хазяїне, - спокійним голосом відповів вампір.

  - Значить, скоро полетимо ще далі?

  - Ні. Це правильне місце.

  - Тоді ЩО?

  - Господар, королівство вампірів Тодум - це світ аристократів н-о-ч-і. Чи логічно було б вважати, що в такий час можна потрапити вдень?

  - Отже...

  - Отже нам належить почекати ночі.

  І ось зненацька для всіх загін мав стояти майже пів дня на величезній висоті!

  Вікід, дослухавши цю спокійну відповідь Торидо, важко задушував.

  'Це що, мій рок?! Через таких непрохідних дурниць не було і дня, щоб я спокійно міг відпочити'.

  Тепер Вікід шкодував. що не побив цього наглого вампіра!

  - Торідо!

  - Да?

  - Підійди сюди.

  - К-к-небудь не хочеться...

  Торідо теж не був дурнем. Але на обличчі Віяда розцвіла блискуча усмішка.

  - Ти, начебто як, дуже скоро перестанеш бути моїм слугою, адже так?

  - Так... Торідо обмалював ікла, але досить похмилився.

  - Мені здається, нам варто нормально попрощатися. До речі, тобі ж подобаються мої статуетки?

  - Пане, ти збираєшся дати мені одну з них? Імітації, які ти зробив тут дуже красивими.

  І Торідо наблизився до Віїду. З наївним обличчям, без крапельки сумнівів!

  'Ну і гадениш же ти!'

  Очі Віда різко зузли. И... Починалося биття! Звук одного смачного удару тут же слідував за іншим. Зверхий вже до такого, як Манауе дивився на це з цілковитою байдужістю. Юрін і Пейл також не намагалися зупинити Вініда.

  А Хварен, здавалося, навіть засвітилася.

  'Справжній чоловік! Ну, правда, просто красунчик!'

  Справді, не дивно по всьому світу гуляла приказка: "Любов зла, закоханий і козла". Будь-які дії Віда їй здавались прекрасними.

  Перший МЕЧ дуже похитав головою.

  - Я навчив його як треба.

  Другий, який уважно стежив за рухами Вііда погодився з учителем:

  - Він не просто б'є, а систематично збиває!

  У третього ж МЕЧа навіть зачесалися кулаки.

  - Щось мені теж хочеться помахатися...

  А у Четвертого виникла мрія.

  - Брати, можливо нам теж варто завести собі по вампірнику і мутузити його, коли стає нудно?

  - Хе-хе, а Четвертий правий! Треба при разі дістати собі одного.

  - По будь-якому.

  Тільки Сечві в цій ситуації не має голови.

  Як таке могло бути, чому серед цього натовпу немає жодної нормальної людини?

  'Хіба може Віїд бути таким обмеженим і недалеим, до того ж падким на гроші та всілякі жорстокості?'

  Як лікар психології, Сечві бачила Віїда наскрізь. Але вона також не хотіла втручатися в побої вампіра.

  А Віід вже влучив у бій. Після дзвінків і повільних ударів він, без сумніву, переключався на чергу маленьких та швидких випадів. У своєму побиття вампіри Торідо він відточував різні техніки!

  З самого початку гри всі гравці мали такі навички, як кулачний бій або володіння мечем.

  Щоразу, коли Вікі активував свої навички і зосередився на силі, він мав кілька хвилин для того, щоб привести їх до мети. Якщо в процесі цього він неправильно розподіляв силу або робив непотрібний рух, то додатковий урон, що супроводжував серію ударів, відразу ж скасувався. Навіть для швидких і, здавалося б, знайомих всім ударами кулаків у Королівській дорозі потрібно було певного рівня майстерності.

  Тому в грі високі навички і не давали однозначного переваг.

  Сурка була просто зачарована.

  'Він дійсно б'є як треба!"

  Вона уважно стежила за діями Віїду, сподіваючись прийняти хоча б кілька нових прийомів. Будучи монахом у грі, побачивши таку техніку бою, Сурка відчувала, як вона подолає натхнення.

  Ось так, непомітно для всіх, поки йшло тривале биття вампіра, день встиг помінятися на вечір, а потім і ніч. Настав час відкриття дверей у Тодум.

  Не в небі, а на землі! З гуркотом в далеко-блуди внизу болота утворилась величезна темна, що веде кудись глибоко вниз діра.

  Коли Торідо чекав свого, то сказав:

  - Там Диявольська діра. Вхід у наше славне місто, в наше королівство Тодум!

  Лише Торідо завершив цю фразу, наче рій кажанів, як підкоряючись інстинктам, різко кинувся до дірки.

  - А-а- а-А!

  Знову пролунав напівзадушний крик Сурки! І майже одночасно з цим гукнув підлий голос Торідо:

  - Ось воно, короліво аристократів ночі! Ласкаво просимо в Тодум! Ухо-ха-Ха-ху!

  Кінець 10-ої книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor