Том 4

Розділ 1. Земля Відчаяння.

  - Той хлопець якийсь дивний. Навіщо він так скаче?

  - Може, божевільний? На вигляд схожий.

  - Ой, підемо швидше.

  Мешканці вільного міста Сомурен боялися і уникали його. Їм здавалося, що якщо наблизитися до нього, то трапиться щось неприємне.

  Цим чоловіком був Віід.

  Він стрибав як божевільний.

  - АааААAaaаa!

  И пипив.

  Ці божевільні, неймовірні стрибки і крики розгнівали перехожих. Добре ще, що займався ним на території ордену Фреї, якщо б це відбувалося в реальному житті, то його вже давним-давно зняли на мобільник і розмістили на YouTube.

  - Ого! - Під кінець він заревів.

  "Я пропустив такий шанс!"

  Смурен Віід повернувся у вільне місто через телепорт. І коли промені простору розриву залишилися за спиною, його осінило.

  "Тепер я не зможу більше користуватися ефектами від статуї Крижаного Дракона і статуя Красавіці. Чеєрети!"

  Цілий місяць Віід витратив на створення двох статуй в провінції Морта.

  Скульптура Дракона стала вершиною його майстерності. Велика, велична статуя з такими ж чудовими ефектами, що дозволяє полювання йти вдвічі швидше.

  "Чому я не взяв її з собою?!"

  Звичайно ж, Віід думав не про статую Крижаного Дракона, а про Красавіце. Якщо ж статуетки, які збільшують швидкість відновлення здоров’я та манни, виставити їх на продаж, то з тих, хто хоче придбати цю статую, буде вийти ціла черга.

  Крім того, ці ефекти працюють незалежно від них і якщо їх використовувати як браслети, перстень або інші предмети, то це посилить їхній ефект.

  Так, вона з льоду і з часом буде таяти, але якщо застосувати який-небудь заклинання, то можна буде зберегти форму.

  Ніхто не знає, скільки б він міг отримати, якби її продав.

  "Ааа... Я занадто добрий, простий і чесний чоловік, тепер ось втрачаю через це гроші."

  Вікід бив землю, стрибав від злості і кричав, але було вже пізно.

  Добра і чесна людина.

  Віід думав, що він дурень.

  Жорстокий, суворий, непорядний і безліский, але багатий.

  Тобі треба прагнути такого способу життя, чи не так?

  "Ще не пізно стати негідником. Хоч розчарування від вибору професії скульптора до кінця не пройшло, але тепер я бачу такі переваги і не можу відмовитися від неї. Ні за що не відмовлюся!"

  Поки Віід думав, Альберон і священики, що повернулися з ним в орден Фреї, стояли та спостерігали ці шалені викрики й рухи.

  Нахмурені і перелякані обличчя.

  А тепер вони поступово відступають назад.

  Навіть НІПи почали уникати Віїда.

  - Хм...

  Віід привів одяг у порядок і повернув його вигляду, як героя, котрий карає зло й зганьблює подвиги на славу богині.

  - Ну що ж, треба йти на зустріч з первосвящеником.

  Вікід, оточений священиками, вирушив до храму Фреї.

  Цього разу йому не довелося йти через зал пожертв.

  Первосвященик з нетерпінням чекав на нього.

  Вііду це сподобалося.

  Подорож загону закінчилася у знайомій залі.

  Віід дістав через пазухи корону з білими дорогоцінними камінням.

  - Корона Фарґо повернулася, - урочисто сказав Віїд і простягнув її первосвященику.

  - Оо! Дякую тобі, Спаситель ордену. Спочатку чаша Фреї, тепер корона Фарґо.

  "Нормально."

  Дев'ять рівнів за виконання одного завдання. Вікід був задоволений. Протягом кількох місяців він мучився, намагаючись дістати корону Фарґо.

  Первосвященик передав Вініду по 30 пляшках з білими та червоними рідинами.

  - Орден Фреї вдячний тобі. Це свята вода і найкраще здоров’я.

  - О, та навіщо...

  - Це не так багато, але прошу їх прийняти. Зела допоможе в критичній ситуації.

  - Дякую.

  Віід обережно прийняв дар і поклав у сумку.

  Зели дуже дорого коштували, і Віїд ще ніколи не використовував їх. На даний момент, в грі зілля використовували тільки бандити і вбивці, такі як Двічі, а прості гравці майже не застосовувалися, оскільки з кожним підвищенням рівень підвищувався й кількість здоров'я.

  Люди, які використовували зілля для простого полювання, були дуже мало. Але те, що вони могли допомогти в критичній ситуації, є правдою. Саме тому майже кожен гравець носив із собою декілька пляшечок зі здоров’ям.

  - Також дозволь вручити цю зброю.

  Віід, як і минулого разу, отримав ті ж самі речі, починаючи з меча Агати.

  "Значить, нагороди за повернення святині вони не змінюють. Заробляю деньжат."

  Але первосвященик ще не закінчив.

  - У скарбниці ордену Фреї вже давно куриться одна річ, твоя професія - скульптор, і тобі вона повинна знадобиться.

  Коли Віда потрапляв у руки невідомого предмета, він насамперед намагався перевірити його. Раптом на річ закладено потужне закляття або навпаки, її параметри нижчі ніж очікувалося.

  - Ідентифікація.

  Віід задумливо умік.

  Виконавши завдання рівня B, він сподівався отримати щось особливе, а тут пояс. Не можна сказати, що параметри предмета були поганими, але й визначного в них не було. Єдине, що відображало пояс - це ім'я творця Дейкрама, одного з 5 великих майстрів Версальського континенту.

  І його пояс тепер в руках Віяда.

  Не дочекавшись відповіді, первосвященик продовжив:

  - Наш орден вдячний тобі. Нехай благословення богині завжди прийде з тобою. Якщо ти раптом поранишся або потрапляєш під дію заклинання, будь-коли звертайся до священиків ордену. Ми безкоштовно допоможемо. І ще, тепер в будь-який час ти можеш використовувати телепорти ордену Фреї. Я буду говорити про це.

  - Дякую.

  Первосвященик зробив глибокий вид відпочинку.

  Схоже, весь цей час він думав про щось.

  - Три святі речі, три символи: процвітання, сила і багатство - повернулися назад. Тепер, як і раніше, богиня освітлює шлях святих воїнів. Сили паладінів і священиків повернулися на попередній рівень, і тепер ми можемо битися з силами зла. Але не жити теж не дрімає, в останніх промовах паладінів говориться, що у безплідних північних землях збирається нова армія співвожників Бекена Демоффа.

  Темна армія Берекена - нагромаджене майно, лицарів смерті та інших нечистих континентів. Всі, хто загинув у битві з нею - воїни, які були силами темної магії, повстали і боролись проти зла. Чим більше воїнів гине з нечистої битви, тим швидше зростає військо ворога.

  - Після першої серії промов про відродження армії, вийшли нові повідомлення про посилення діяльності некромантів, які шанують темних богів. Така активність лише свідчить про те, що сила зла повертається на території Версальського континенту. Щось йде.

  Дин-дон!

  Та вже, Війду вело. Знову складність В.

  "Добре, що хоч немає обмеження за часом", - зітхнув він сумно.

  Земля відчання знаходяться десь на північ-стоку від Розенхаймського королівства. Треба довго йти, щоб дістатися туди. Звісно, там є купа небезпечних монстрів.

  Взагалі, там ці землі тільки починалися.

  За час існування гри ще не було зроблено жодної точної карти Версальського континенту, але навіть у тих небагатьох поробках, зроблених гравцями, площа земель була набагато більше одного з найбільших і найсильніших королівства в центрі материка: царства Айтерн.

  - Я розберуся з темними некромантами.

  - Дякую тобі, воїн! - З радістю сказав первосвященик.

  Після цієї фрази первосвященик більше не реагував на присутність Віїду, і той тихо покинув орден.

  Манауе завершив свої операції в сусідньому селі і повільно повертався до Сомуренського вільного міста. Саме в цей момент почувся знайомий голос, за яким він вже скучив.

  - Эй, Манауе...

  - Да? О, Виід! Я думав ти загинув. Де ти зараз?

  - Все закінчилося добре. Я біля храму Фреї, підходь туди.

  - Добре, вже біжу.

  За десять хвилин Манауе дістався храму, наче вітер. Адже повернувся Віід з завдання складності В. Він навіть не став продавати товари, просто кинув візку в орендованому місці і побіг до храму. Не один, з ним прийшла красива дівчина.

  Тисячі запитань, пов’язаних з Манауе, але виховання не дозволяло їм поставити їх перед собою.

  - Вііде, це Хварен, моя подруга.

  - Дуже приємно. Мене звати Віід.

  - Добрий день. Я багато чула про Вас.

  Коли Манауе був відсутній, то знайшов собі колегу для торгових подорожей.

  - Вііде, ти не дивуєшся. Хварена у нас танцівниця.

  - Танцовщица?

  Хварена, мила усміхнувшись і сказала:

  - Можете вважати мене колегою по професії. Замість скульптур або пісень я танцюю, підвищуючи якості загону та танців з ворогами.

  - Ось як. Важко напевно?

  - Ні! Навпаки, цікаво. Мені подобається танцювати.

  Головною характерністю професії Хварьоне було приголомшення ворога. Коли вона починала танцювати, монстри втрачали бойовий дух і застигали у знешкодженні. Можна сказати, що це ще одне приховане заняття в грі.

  Найцікавіше, що вона могла перевершити ворога з набагато більшим рівнем, ніж її 175. Правда в цьому випадку, як і з використанням спроможності на велику кількість монстрів, танець споживав багато мани.

  Недостатком професії можна назвати слабкі атакуючі та захисні здібності. Озброєна вона була тільки невеликим ножем, і коли переставала танцювати, монстри швидко приходили в себе, тому без групи ходити на полювання було дуже важко.

  Манауе розповів, що поки Віяда не було, вони разом подорожували по прилеглих землях і якщо сталися напади монстрів, Хварен танцем позбавляла їх бажання боротися, а Манавей швидко втік.

  "Скульптор, торговець і тепер танцівниця ... Чим далі до лісу, тим більше дров. Але все ж цікаво," - задумався Віід.

  На сторінках Інтернету прогулювалася легенда Королівської дороги.

  Про єдність ремісників та інших професій.

  Якоби кілька гравців з непопулярними професіями зібралися разом в групу. Вони досліджували можливості один одного і неодноразово підвищили силу загону. Вони могли здолати будь-якого монстра, виконати якесь завдання поки були всі разом. Ось така легенда.

  Звідки вона пішла і наскільки достовірна, ніхто не знає. Просто одна з притч, які йдуть від одного до іншого після відкриття гри.

  "І, напевно, це просто казки."

  Перш за все, полювати на монстрів тікають ті, хто мав хороші бойові характеристики. Вони першими винищували монстрів, перші шукали групу, підвищали рівні і одягали гарний одяг.

  Саме тому гравці з низькими бойовими характеристиками швидко відставали. Більшість з них були нічого не вартими, а навіть шкідливими, оскільки вони мусили доглядати за ними.

  - Фух...

  Манауе зітхнув і, приступивши до Виду, зашепотів йому на вухо:

  - Я чув твій Рев лева і тепер можу витримати різні прийоми інших гравців.

  - О, правда?

  - Так. Але тільки не танець Хварен. Знаєш, що вона танцює?

  - І що ж?

  - Танець бубі-буби.

  - О...

  Вік закаштувався.

  Виконувати буб-бубі, коли наближаються орки або людоїди!

  Щіки Хварену стали пунцовими.

  - Колись я часто ходила в клуби... Мені дуже сподобався танець, і тепер я не можу зупинитися.

  - ....

  - Ось же!

  Але Манауе вже не міг терпіти і запитав:

  - Ну, розказуй де ти провів ці три місяці? Вдалося справитись з завданням?

  Віід посміхнувся.

  - Скоро сам дізнаєшся про це.

  - А?

  Усе почалося у Сомурені:

  - Ти чув про шукача пригод Віяде? Він зробив велику справу. Повернув корону Фарґо! Уявляєш...

  - Можна сказати, що клан вампірів був однією з основних сил Бекена! Кажуть, що воїн Віід, який має чудові риси віри й мистецтва, став на їхній бік!

  - Ти теж чув про це Віяду?

  Ринки, крамниці, стоянки возів, таверни, готелі і гільдії - скрізь НІПи почали говорити про Віїда. Через деякий час про це навіть заговорили в Британській консфедерації:

  - Кажуть, що у Смурені відбулася важлива подія. Якийсь Віід зробив велику послугу ордену Фреї...

  - Людина на ім'я Віі...

  - Віід...

  Потім новини дійшли до королівства Розенхайм.

  - Ви знаєте Віїда, він з нашого королівства? Що? Ви досі не чули про нього? Тоді слухайте...

  Навіть НІПи в Торні Харпан і країні Фаламор активно обговорювали історію про рух Віїду.

  Коли Лі Ген вийшов з капсули, він першим підключився до сайту-аукціону і відкрив свою пошту.

  У поштовій скриньці було лише одне нове повідомлення:

  "Ми запрошуємо вас до союзу темних геймерів.

  Щоб зберегти цю інформацію в таємниці, ми надсилаємо листи тільки ретельно відобраному колу облич. Всі подробиці про зустріч на просторах Версальського континенту або в реальності. Оскільки наш союз темних геймерів існує всюди, де є темні місця, ми хотіли б зустрітися і поговорити там, куди вам зручніше. Постараємося зрозуміти один одного і якщо вирішимо, що є, ми зможемо стати хорошими партнерами."

  Лі Ген проігнорував лист і почав створювати нові оголошення на сайті-аукці.

  Все, що можна продати за гроші, потрібно швидко реалізувати. Тому що в Королівській дорозі також була ринкова економіка, і ціни могли з часом знижуватися. Це було неминуче, оскільки кількість гравців зросла до 200-го рівня і тому зростала кількість товарів.

  Хоча попит теж ріс, і з цього приводу не було причин для занепокоєння.

  На обладунку вампірів, які добувають у провінції Морта, Хен встановив стартову ціну в 100 і кінноту 400 доларів.

  - Думаю, нормально. Недешево і не дорого. У той же час влаштовує мене.

  Він почав з озброєння, бо їх було два комплекти. А ось далі...

  - Продати меч Агати і кільце Понтіфіка можна набагато дорожче.

  На звичайні предмети встановлювали ринкову ціну, а ось на унікальні або рідкісні речі фіксованих цін не було. Все залежало від кількості людей, які потребували речей. Є попит - ціна висока, ні - почекайте або продай за копійки.

  - Добре, добре продати...

  Лі Ген розмістив останнє оголошення на сайті і вийшов.

  Вночі розгорнулися бурхливі дебати.

  - Це він! Точно кажу, він!

  - Ну так, більше ні у кого на сайті аукціону немає діамантового рейтинга. Та й псевдонім той же.

  - Вііде! Справжній Віїд продає товари з Королівської дороги.

  - Оу! Це цікаво!

  Після продажу ігрового акаунта від країни магії Віїд став відомою особою.

  Купивши його аккаунт, CST Media видали цілу серію передач про країну магії, і тепер не було нікого, хто цікавився грою та не знав про Вініду.

  І таким же логіном був Лі Хена на сайті-аукціон.

  Гравці пам’ятали його і, звичайно ж, стежили за ним.

  Лі Хен вже кілька разів продавав товари, але ніколи до цього моменту вони не були такими хорошими. Доспехи темних лицарів нічим особливим не притягували, як і плащ, чоботи або рукавички вампірів. Але ось тепер...

  - Святий меч Агати! Перчатки з орнаментом троянди! Перстень Понтіфіка! Всі з ордену Фреї. Речі, які використовують в бою паладини.

  Оскільки рукавички часто зустрічались у грі, вони коштували недорого. Але меч Агати - дуже рідкісний і вимогливий предмет через незначні вимоги та хороші характеристики урона. До того ж, той хто дозволяє 5 разів на день використовувати "Святі благословення".

  Дехто, розглянувши історію про продаж Віїда, зробив невеликий аналіз і розмістив текст в Інтернеті. Потім він розійшовся, наче вітер майже по всіх ігрових сайтах. Головна ідея полягала в тому, що Віід з країни магії теж грає у Королівську дорогу і продає речі ордена Фреї.

  Багато людей одночасно зайшло на сайт-аукціон.

  - Та годі, невже Віід вступив в Орден Фреї?

  - Він став паладином?

  - Якщо взяти до уваги весь континент, то поки не набереться сотні людей, які стали паладинами ордену Фреї. Пробитися в лицарі королівського двору або лорда, не важко, а ось стати паладоном ордену Фреї практично неможливо.

  - Це ж Віід! Навіть у королівській дорозі він попереду всіх.

  У коментарях до лоту переписувалися між собою. Вони були раді і здивовані, що Вікід теж грає в Королівську дорогу.

  Однак деякі гравці відкрито зізналися у своїх розчаруванні.

  - Якщо це той самий Віїд з країни магії, то ми граємо з легендою.

  - Так. Здавалося, що для нього не було нічого неможливого. Він подолав навіть найнебезпечніші місця полювання. Там, де він пройшов, не залишилося жодного монстра. Для нас, пам'ятаючих його сліди...

  - Він завжди йшов сам. І те, що такий майстер став лише якимось паладином ордену Фреї, просто нижче наших очікувань.

  - Так. Найкращий гравець країни магії, лише сірий учасник ордену Фреї. Дізнатися таке... Тепер я не буду їм більше цікавитися.

  - Радий за Віїда, але я очікував більшого. І герої старіють...

  Коментарі читалися рекомендацією, а погляди часто висловлювалися цілком протилежними. Після продажу аккаунта він став одним з символів гривого світу Кореї. І тепер, дізнавшись, що Віід став паладином ордену Фреї, хтось тішився, а дехто розчарувався. Нехай він тепер є одним з найсильніших об’єднань світу, але не такий непереможний герой як раніше.

  Мало - помалу зацікавлення оголошенню зникло, хоча під час обговорення Вііда ціни на лот поступово зростали.

  У цей момент з'явився хтось і відписався в коментарях:

  - Я щойно з Королівської дороги.

  Такі повідомлення завжди викликали в простих людей бурхливі відгуки.

  - А що, хтось питав?

  - Ну ось і повертайся туди, нікому це не цікаво.

  Смертні, холодні рядки миттєво вишикувалися в лінивку. Тоді той, хто написав перший маленький текст, дав більш детальну відповідь.

  - У Королівській дорозі, близько години п'яти тому, всі НІПи на континенті стали як один розповідати про Віїда. Якоби він розправився з кланом Вампірів, в минулому є частиною безсмертної армії Берекена. Тепер усі НІПи розповідають про його пригоди і те, як він знайшов святі предмети ордену Фреї. Я теж грав в країні магії і почув, що якийсь Віїд продає речі з Королівської дороги, відразу ж кинувся сюди. Якщо це наш Віід, то я в шоці...

  - Що, що ти сказав? Безсмертну армію Берекена?

  - Це ж одна з найсильніших сил у Королівській дорозі, чи не так?

  - Так адже у васпиров цього клану рівень вищий 270. А їхній лідер Лорд Торідо вище 400!

  - Та не може бути! Я не верю.

  Люди не повірили повідомленню, але зерно сумніву вже дало ріст.

  Всі знали, що мати священні предмети ордену Фреї і знищити вампірів дуже складне завдання для високорівенної групи гравців.

  Неможливо повірити, що одна людина могла виконати це завдання. Однак докази були на власні очі.

  Речі, які носили тільки паладини і кільце Понтіфіка! Якщо речі можна ще отримати, вступивши до ордену Фреї, то дістати перстень можна було тільки за дуже великі заслуги перед орденом.

  Крім того, були ще більш достовірні докази - речі вампірів. Тепер вампіри і плащі Вампірів придбали зовсім іншу фарбу.

  Лі Хен поспав чотири години і прокинувся раніше сходу сонця.

  Він швидко одягнувся і поїхав на ринок за продуктами для сніданку та обіду сестрички в школі. Звичайно, в школі є своя їдальня, але останнім часом там майже ніхто не їв. Завеликі порції та продукти не викликали довіри. Раптом отруїшся... Нет...

  - Зараз у неї важливий період, не можна хворіти ...

  Хайан має приготувати все найкраще для людини, яка готується до екзаменів. До того ж, треба зробити так, щоб вона не відчувала себе обділеною через відсутність батьків, тому в процес приготування потрібно покласти всю душу. Хен так хотів.

  По суті, як риба у воді, він обійшов усі лавки і ряди ринку. Якщо вдень на ринку майже не торгувалися, тоді рано - вранці він завжди був у доброму стані з продавцями і вони запам’ятали його, тому швидше продавали продукти за нижчі ціни.

  Колись Ген вже займався приготуванням їжі, але саме завдяки Королівській дорозі він відчув впевненість у собі. Настільки впевнений, що без проблем був готовий піти в ресторан.

  - Ага! Братик, з добрим ранком.

  - Тільки прокинулася?

  Коли Хен повернувся з ринку, сестра виходила зі кімнати і потирала очі.

  - Давай вмийся, а то запізнишся до школи.

  - Нічого. Ще багато часу.

  - Давай не лінитися. Все одно це доведеться робити, тому швиденько, швидко марш до ванної.

  - Фи! Завжди ти сваришся. А сам готуєшся до екзаменів?

  Лі Хен обіцяв бабусі отримати атестат про загальну освіту. Але, по правді кажучи, він ще ніколи не відкривав книги. Готуючись до географії, він відкрив і вивчав карти Версальського континенту. Замість історії Кореї вивчав історію Королівської дороги. Адже, якщо хочеш досягти чогось в грі, інформація є однією з складових успіху.

  Однак він не міг цього сказати сестрі.

  - Звичайно! Не хвилюйся.

  Якщо розібратися, то це не було брехнею, займатися-то він займався.

  - Мммм. Ладно, верю.

  Поки Хайана умиввалася, Хен готував сніданок.

  Оскільки зима і на вулиці похолодала, він приготував гарячу, бурю та рис із п’яти злаків, а також салатів.

  - Приємного апетиту.

  Після того як сестричка пішла до школи, у нього з’явилося кілька вільних хвилин.

  - Пора б перевірити, як там ціни на предмети.

  Лі Хен під'єднався до сайту-аукціону.

  - Що це...

  Кількість аґатів, які заглянули на сторінку меча, перевищила 140 000 осіб і лише трохи перенесла 230 доларів. Навіть у гіршому випадку Хен хотів продати клинок за 2000 доларів.

  Повний обурення, Хен пішов дивитися коментарі до лоту.

  - Пане Вііде, ви чудові! Я так хочу носити ваші предмети, але в мене зовсім немає грошей, тому я вирішив зайнятися хоч таким чином.

  Людина, яка написала цей текст, виставив початкову ціну в 5 доларів. Отже, початкова ціна не є важливою, оскільки багато людей хочуть мати аукціони і просто так ставлять від 5 до 15 доларів.

  - Вітаємо Вас з виконанням завдання ордену Фреї. Будьте гідні своєї слави в країні магії!

  Другий чоловік, що розмістив текст, зробив ставку в 5 доларів і 1 відсоток.

  Далі йшло те ще видовище.

  - Пане Віід, удачі! 5 доларів 2 цента.

  - Вііде, ти класний! 5 доларів 3 цента.

  - Поважайте. Так тримати! 5 доларів 4 цента.

  - О, ви вже в новій грі, так? 5 доларів.

  - Ха-ха! Интересно. Я теж беру участь. 5 доларів 6 центів.

  - О, як же, как же... 6 доларів 1 цент.

  - Эй! Дбайте про це. 6 доларів 2 цента.

  Дуже багато людей взяли участь у цьому тендері, тому інтерес стали виявляти і випадкові перехожості, які не знали про Віяду, а просто почули чутки та зайшли брати участь.

  - А! Той Віід про якого ходить стільки чуток.

  - Став монахом?

  - Вже 90 000 людей прийшло на це місце. Ціна перевалила за 120 доларів.

  Навіть якщо не брати до уваги повторних ставок, то на аукціоні було понад 60 000 осіб. Новини і улюблений герой їх об'єднали.

  - Эй! Хто це боягузливо поставив ціну в 200 доларів ...

  - Якщо не будете дотримуватися черговості, то обіцяю, я вас знайду. Наступного разу будьте обережні. Починаємо з 200 доларів і 1 цента.

  - Давайте грати, поки людей не стане більше 1 000 тисяч!

  Глава 2. Майстер на всі руки.

  - Королівська дорога? Ми залишили тебе вчитися, а ти тут в іграшки граєш!

  - Зараз же пиши заяву на відновлення!

  - А не повстанешся, будеш сидіти вдома і готуватися до екзаменів самостійно!

  Батьки Пейла, Сурки, Ромуни та Ірен дізналися про те, що діти в секреті взяли від них академічну відпустку. Дитині довелося багато чого чути про себе.

  Але діти не сиділи склавши руки і, у свою чергу, заманювали батьків до Королівської дороги. Невловимий план провалився.

  - Ох! Пейле, я збираюся змінити зброю, що порадиш? І мені ще не вистачає 4 золотих, можеш позичити? Повернути з відсотками!

  У полювання та бійках з монстрами батьки, можливо, не були сильні, але заробляти на життя вміли добре. Власники невеликого сімейного магазину, відкриваючи в грі одну крамницю за іншою. Лавка за обміном зброї, збуту обмундирування і навіть крамничку по продажі книг навичок. Батьки Ромуни та Сурки відкрили готель з рестораном.

  Книжки з новими заклинаннями, хорошою цибулею або божественними предметами священика - завдяки надійної підтримки батьків, діти полювали і підвищували рівні. Їм залишалось всього-назад, щоб підібратися до завіту 200-го рівня.

  І тут у королівстві Розенхайм НІПи заговорили:

  - А ви знаєте шукача пригод Віяда? Він розправився з клоном страшних вампірів і звільнив людей у провінції Морта.

  - О, Виід, добродійник ордену Фрей! Знати, що є такі герої, життя стає легшим. Я чув, що він з королівства Розенхайм, і, кажуть, сам король його шукає.

  Власники лавок, аптек і навіть дівчата-квітки з ринку - всі говорили про Віїда.

  Коли розмова дійшла до Пейла з друзями, вони зрозуміли, що Вікід завершив якесь складне і небезпечне завдання. І відразу ж відправили свої вітання:

  - Вітаю, Вііде.

  - Ти молодець!

  - Наступного разу нам все детально розповіси.

  - Хааа!

  - Налітайте!

  - Урраа! Монстри!

  - Ах, милашки, ваші старші брати будуть любити вас щоночі.

  Грубі МЕЧІ кинулися вперед, і хоробрий воїн без голови поспішно почав п’ятитися! Хоч би яким хоробрим він був у грі, коли б бачив таку кількість противників монстр почав нервуватись і тремтіти. Але противники, не виказуючи і толі страху, зухвало й невимушено атакували ворога!

  Грубі, недбало одягнені гравці з палаючими очима. Ті, що хотіли одного: більше речей і досвіду.

  - Ха-ха-хо! Другий меч?

  - Так. Я готовий.

  - Атакуємо!

  - Гіп-гіп!

  Лавіна гравців висіла на воїна без голови. Вони накинулися на монстра так, ніби його хтось міг відібрати.

  Ніхто з них не мав ігрового досвіду. Тому, поки монстри не показували свої зуби, МЕЧі не вважали їх гідними суперників.

  - Вб'ємо їх усіх!

  Вони пройшли всі мисливські місця для новобранців і зрештою добралися до Лавіаса.

  МІЧІ завжди вишукували і вбивали тільки сильних монстрів. Ці рівні виростали з дивовижною швидкістю.

  Завжди разом, натовпом у 505 чоловік, вони бродили по просторах Королівської дороги. Одна велика згуртована група. Учні й інструктори жили в стінах школи, тому могли швидко збиратися і грати у Королівську дорогу. Крім того, битви з монстрами вважалися частиною навчання клинком. Тому в грі вони проводили досить багато часу і полювали тільки на найсильніших монстрів.

  Вони почали, як і Віід, з логіку Литвар і послідовно подолали багато підземель. Коли з’являвся ворог, учні кидали всі сили на боротьбу проти нього і зрештою перемогли.

  Все, що цікавило ЗМІ в грі - це битви. Вони не брали жодних завдань, оскільки їм було ледарювати, через це їх одяг і зброю виглядали просто жахливо. Дуже бідні і іноді голодні гравці.

  Вчитель склав руки за спиною і, сміючись, сказав:

  - 3 мідна? О-хо-го! Стільки сил витратили на цього монстра і нічого не отримали. Мабуть, ми ще слабкі. Хлопці!

  - Так, вчитель!

  - Будем збирати ці копійки? Або станемо сильнішим і будемо ловити монстрів, після яких падає золотою?

  - Вчитель, за вами ми підемо куди завгодно!

  Після таких слів учням і наставникам нічого не залишалось, як тримати сльози згідно зі словами "Первого меча". А що вдіяти, якщо смерть від монстрів було менше, ніж з голоду!

  Вони ділили останні крихти хліба і цим ще більше зміцнили дружбу.

  МЕЧІ зовсім не боялися монстрів.

  - Рано чи пізно ми все одно помрем від голоду!

  У їхніх очах плювалося божевілля.

  Б'єшся - помираєш. Тримаєшся - голодуєш - помираєш...

  Так вони подорожували просторами Королівської дороги і підняли 130 рівня.

  У Лавіасі вони слухались і змінили професію Майстра бою. Люди на вулицях говорили, що таким воїнам дають багато завдань, а якщо ти вийдеш у бій з знаменитим монстром і переможеш, то піднімешся слава і підзаробиш гроші. Також з новою професією значно зросла сила і спритність, а також невелика тривалість життя з бронею. Професія для справжніх цінників боїв!

  Однак нам не слід думати, що вибір нової професії ґрунтувався на змінах або здібностях. Ні. МЕЧІ відчували себе спадкоємцями корейського мистецтва. З цією гордістю вони жили і помирали.

  Майстер бойових мистецтв - це їхня натура, їхнє життя, і саме тому всі 505 чоловік одночасно змінили професію. Ну, а що, вони вже один раз брали професію воїна так що змінити її на іншу здавалося простим і логічним кроком.

  - А ви чули про шукача пригод Віяде?

  - Віід цього разу зробив щось надзвичайне!

  Звичайно, така новина не могла пройти повз багато вух. МЕЧІ почули новину, і всі зраділи.

  - ООоо!

  - Віід зробив подвиг! Отже, і ми зможемо!

  Почуття, які має кожен чоловік.

  Амбіції! Бажання слави!

  МЕЧІ загорілися.

  - Другий!

  - Так, вчитель.

  - Дізнайся, де тут найсильніші монстри.

  - Добре, вже роблю.

  Другий меч першим подзвонив Пейлу. Другий давно зрозумів, що чим страждати і шукати інформацію, тим краще пошептатися з Пейлом, і проблема вирішиться.

  - Пане Пейл.

  - Так, другий меч...

  Пейл, Ірен, Ромуна і Сурка в цей час полювали.

  Він трохи злякався, що зараз знову наступить якась дике прохання.

  Але цього разу обійшлося. МЕЧІ, хоч і жили з почуттям власної гідності та гордості, не забули про їжу й в майбутньому хотіли віддячити своїм рятівником.

  Але Пейл з друзями вже звикли, що прохання МЕЧей завжди дуже дивні.

  - Хто тут найсильніший?

  - Що? Ви часом не задумали піти на самого...

  - Просто скажи, хто, і все. Решту ми зробимо самі.

  Пейл трохи похитався і, оскільки іншого виходу не було, відповів.

  Зелений дракон Біакіс любив мир і спокій. Йому подобалося вважати себе охоронцем лісу. З цією думкою він спокійно і мирно жив протягом століть.

  Біакіс спав міцним сном на вершині гори Баен, але коли почув шум групи людей, відкрив великі очі.

  "Злоумиленники?"

  Іноді групи шукачів пригод добиралися до його володінь. Іноді найсильніші гравці версальського континенту збилися на групи і відправлялись полювати на дракона.

  Кожного разу Біакіс безжалісно їх карав.

  'В цей раз я теж цього не дозволю', - гнівно думав дракон.

  Зелені зіниці Біакіса налилися гнівом. Звідти, куди він дивився, безстрашно наближалося багато людей. Навіть якщо битись з декількома за раз, їх все одно було занадто багато. Хоча загалом дракона це не дуже турбувало.

  - Урра!

  - Ми прийшли! Злий дракон, покажися!

  Ніхто ще його так не ображав. Біакіс сказився. Він широко відкрив пащу, ніби хотів позіхнути, і, набравши повітря ...

  Фууу!

  Смурен — центр торгівлі версальським континентом. Багато товару проходило через його ворота, і багато з них було в самому місті. Майже всі медалі, і не тільки гільдії вважали за честь відкрити тут свою представництво.

  Віід використовував Манауе для того, щоб реалізувати всі непотрібні речі з вовків та інших монстрів.

  'О! Вже набралося 5600 золотих', - радісно потирав руки Віїд.

  Порівняно з минулим сума зросла на 2000 доларів і вже не була маленькою.

  А вона могла бути набагато більше. Нехай на лікарських травах Віід і економив, викопуючи та збираючи їх по просторах гри, але практично все озброєння і зброю продавав на сайті-аукці за реальні гроші. Якщо б він продавав їх у грі, золото набуло б значно більше.

  Віід, продавши усю дрібницю з монстрів, безтурботно вирушив у гільдію ковалів. У гільдії завжди товпилася купа народу, особливо якщо вони ставилися до бойових професіях, але сьогодні в Гільдії ковалів сиділо всього людина 30, що у масштабах великого міста виглядало дивно.

  Увійшовши, Він з цікавістю подивився на людей за столами.

  - Я хотів робити мечі, тому і обрав цю професію. І тепер так незадоволено! Всі мої друзі, з якими я починав гратися, вже ловлять кохальників, а мені доводиться щодня махати молотком, блін! Але якби тільки це! Я думав, що створювати речі буде набагато цікавіше... Як мені це набридло!

  - Ага. Я теж не розумію, навіщо обрав цю професію. Вона дуже нудна. Хоч би зараз її змінив.

  - І не кажи. Я ось уже тиждень кував клинки, і що ви думаєте? Вони набагато гірші навіть тих, які падають з вбитих кобили!

  Гравці сиділи і нили через свою професію. Жалюгідне видовище. Але добре, що в ковальській професії все було не так погано. Все залежало від того, з якого боку подивитися на ситуацію.

  - До речі, а ви чули новини про коваль Тору?

  - А то! Це ж перший гравець-курзець, який перейшов на середній рівень навичок. Зараз у нього вже середній 4-ий рівень.

  - Ні. Він вже отримав 5-ий рівень.

  - Ого! Чув, всі гільдії хочуть його зманити.

  - Звичайно, він же коваль, здатний зміцнити броню і зброю. Коли ж і ми станемо такими?

  - Ну... Вже є кілька інших ковалів з середнім рівнем навичок...

  - Эх! Завидно.

  Вікід на послух пустих причитань і намагався непомітно піднятися по сходах на другий поверх гільдії. Зазвичай внизу була лавка гільдії, а серйозні питання вирішувалися поверхом вище.

  Він трохи чекав, поки дійде до своєї черги і підійшов до вусатого — гільдії.

  - Яка мета вашого візиту? - Тереба фартух, запитав НІП.

  - Я хочу вивчити способи виготовлення зброї.

  - О! Невже? - З радістю сказав представник гільдії. - Ви хочете стати ковалем?

  - Ні. Просто навчитися кувати.

  - Хм. Взагалі-то, ми не вчимо кого потрапило... Але якщо ви полагодите цю річ за раз, можна буде подумати.

  НІП передав ВІіду порізаний щит.

  Кожен рівень ремонтної майстерності підвищив ефективність починки предмета. Якщо за раз можна полагодити на 7 пунктів, то на другому вже на 10, а на десятому на 23 пункті. Саме тому, щоб ремонтувати щит за один раз, потрібно було середньої майстерності ремонту.

  Віід навіть не діставав кузнічний молот, просто підняв руку і сказав:

  - Ремонт!

  Щит осяяв яскравим світлом і заблискував, як новенький.

  - Хм, а ти щось вмієш, - майстер задумливо почухав голову. - Гаразд, почнемо з пояснення, як правильно тримати молот. Дивись уважно, хапаєш і вдаряєш ось так.

  Вікід одразу придбав залізні заготовки для виготовлення зброї, гарний молот, точильний камінь і ще кілька предметів. Він також купив переносну плавучу піч і стандартні форми для відливу зброї.

  Для виготовлення предметів гравці зазвичай вирушали до коваля, але завдяки цим предметам Віїда міг виготовляти зброю будь - де.

  Процес кидання речей дуже простий! Завдяки пересувній печі, використовуючи ману, потрібно було розплавити метал і залити в вибрану форму, щоб отримати заготовку. Потім він добре попрацював молотком, додаючи форми та все готове.

  Віід дізнався про все це, і його обманули.

  Так, ковальська професія вимагала важкої фізичної праці, але врешті-решт програвала професійну роботу скульптора. Під час створення скульптур потрібно було постійно перебувати в напруженні, тримати у голові образ, обережно вирізати деталі лише для того, щоб отримати просту фігуру. Тому коваля вважалася простою і грубою у порівнянні з професією Вііда.

  - Добре.

  Віід підійшов до поблизької наковальни і відкрив сумку. Десь в глибині лежали шматочки руди, які він підбирав протягом всього часу полювання.

  - Спочатку розплавити...

  Він розплавив руду і перетворив її на залізну масу. Потім обережно перелив її в форму і, почекавши трохи, отримав першу заготовку. Тепер, поки метал не затвердів, залишилося тільки надати потрібні форми.

  Стук-тук!

  Почавши молотом і опустивши червоний нагрітий меч у холодну воду, він трохи підправляє.

  Ось так Віід виготовив свій перший меч.

  - О-о! Круто! Молодчина! - Він викував свій перший меч і тепер щиро радів цьому.

  Граючи наодинці, рано чи пізно починаєш сам з собою розмовляти. Це - захисна реакція, яку Віід виробляв за час створення скульптур у провінції Морта.

  - Нормальна штучка.

  Звичайно, у сьогоднішній ситуації клинок не було. Але його можна продати в лавці, принаймні за 70 срібняків! Нехай жоден параметр не буде, зате він міцний і дає додаткові 5 сили.

  З першого разу вдалося створити такий добротний меч!

  - А щось у професії коваля є.

  Фігурки лисиць, кроликів та іншої живої природи не мали ніякої цінності, просто сувеніри. Він продавав їх за срібні монети і навіть деякий час жив на ці гроші. І ось тепер він викував меч, який з радістю будуть використовувати гравці нижче 15 рівня.

  - Добре. Ну що ж, вперед, за роботу!

  Віід вирішив використати усю свою зброю, яку припасував за час гри. А її було дійсно багато: частина він насобирав ще новачком, частину набрав в останні 3 місяці у провінції Морта. Там були цілі заліжки руди. І з усього цього тепер мало зробити гарні речі.

  Розплавити у пічці, додати форму і потім постукати!

  Віід взявся за роботу серйозно, вклавши всі свої сили і душу у нову справу. Паралельно він намагався спостерігати за НІПами і повторювати їхні дії, щоб швидше збільшити майстерність коваля.

  Віід, не залишаючи кузні день і ніч, протягом 10 днів створював клинки. Він би гавкав більше, але в нього просто закінчилася б руда.

  Але все одно було дивно, що за десять днів він значно підвищив вміння коваля. Всі завдяки професії скульптора.

  За кожен рівень професії Віід отримував 3% зростання атаки на початкових і 5 відсотків в середній частині майстерності. Крім того, для підвищення рівня в скульптурі йому не вдавалося вивищувати багато інших характеристик та ремісної навики.

  Взагалі, вміння ремесла впливало на всі космічні професії. Наприклад, на кулінарію. З підвищенням рівня ремесла ефекти підготованих страв збільшувалися на 5%, а з переходом на середній рівень майстерності - на 7 відсотків. Тепер мистецтво мистецтву Вііда було на середньому 8 рівнях, тому майже вдвічі зросла кількість ефективних страв.

  Також впливав на вміння виготовляти кухлі. Завдяки йому, використовуючи ті ж матеріали, можна було зробити вдвічі міцніші предмети і отримати більше досвіду.

  Саме через прокачане вміння Вііду не довелося страждати початківців, які вибрали професію коваля. Звичайно, після переходу на середній рівень навики коваля цей привілей зникне, але поки Вікід отримував набагато більше досвіду, ніж звичайні гравці.

  За десять днів він вибудував всю руду і підвищив навички до 6 рівня, Віі залишив гільдію ковалів та подався в Гільдію рибалок.

  - Ви хочете, насолоджуючись, проводити день за рибкою або сподіваєтеся зловити легендарну рибу і залишитися в традиціях та піснях бардов? - запитав НІП, одягнений в жилетку з безліччю забитих чимось кармашок.

  Мабуть, для рибалок було легше в грі вступити до гільдії. Потрібно лише чесно відповісти на кілька питань і купити вудку з поплавками.

  Вікід нічого не приховував:

  - Я хочу навчитися рибалити, щоб коли зголоднію, зміг зловити рибу.

  - Да? - Розчарований запитав НІП рибалки.

  Багато гравців стали рибалками під час гри. Подорожуючи по Версальському континенті, я міг використати човен або корабель. Але з усього цього безлічі жоден гравець не відповідав на питання, як Віїд.

  Рибак подивився на Віїда, як на небачене диво-юдо, і засміявся.

  - Чесна відповідь. Крім того, я дивлюся, ти чудовий кухар. Може, коли-небудь, якщо випаде випадок ти приготуєш мені смачна меунтана?

  - Якщо буде підхожа риба, то без проблем, з радістю приготую.

  - Хм. Дякую. Я тобі дам для поимки спеціальний приманку.

  Віід почав займатися кузнічним ремеслом, рибалити і тепер глибоко зазіхнувся.

  'Учити далі чи ні?'- тривожили його сумніви.

  "Відь можна і не навчати? Напевно, варто пропустити шиття? Ще один ремісник... Так, якщо я не хочу, то можна і не навчати...'

  Усі ці почуття були викликані спогадами дитинства. Колись йому довелося працювати на швейній фабриці, в брудному і курному приміщенні. Там він за копійки пришивав ґудзики і розпарував шви. Важка, монотонна робота, спогади про яку приносили лише біль. До того ж, він захворів і кілька разів не вийшов на роботу. Тому зарплату за останній місяць не отримав.

  Але не в його характері було відступати, пропустивши щось.

  Взагалі-то, існував ще вміння чаклуна, здатність накладати магію на предмети, але Віід не міг його вивчити через високі вимоги до рівня. Тому треба було вивчити всі вміння.

  Після закінчення рішення Віід попрямував на другий поверх гільдії кравців.

  - Мммм... Людина з добрим смаком може вибрати гарну тканину і зробити гарний одяг, промиваючи гільдія. - Якщо вкласти частинку себе у роботу, то багато хто захоче одягнути такий одяг. Ти хочеш навчитися шити?

  - Так, хочу.

  - А ґудзиків пришити зумеш? - Прищурившись, поцікавилася вона.

  - Коо... Звичайно.

  Вікід так само добре пришивав ґудзиків, як зрубувати ложкою.

  Він пришив кілька гудзиків і отримав нове повідомлення.

  Попрощаючись з представницею, він залишив гільдію. На жаль, на відміну від гільдії ковалів, у Гільдії не було місця біля входу.

  У вільному місті Сомурен люди пропадали на вулицях цілими днями, вводячи розмови або приймаючи сонячні ванни, чи займаючись чимось ще, тому на робітника Віада ніхто не звертав уваги. Він розрізав кілька шматочків тканини, потім зшив їх і зробив перший одяг.

  Дивовижно! Віід зміг підняти вміння шиття на два рівні завдяки розвиненій характеристикі мистецтва і середньому рівня ремесла.

  Він зшив ще кілька ковтків із тканини, купленої в гільдії, і рівень навичок знову підвищився. Віід не мучився, зшиючи шматочки тканини стіжками: робота була настільки звичною, що часто він навіть не бачив своїх вчинків. У житті Хен часто пришивав собі ґудзики або ставив латки на одяг.

  Чик-чика!

  Чик-чика!

  Відрізати тканину, зшити, пришивати гудзики!

  Руки Віїда злагоджено і елегантно пурхали над одягом, наче руки музиканта, який грає на своєму інструменті!

  - О, здорово!

  - Глянь на руки тієї людини.

  - Супер!

  Чесно кажучи, люди почали звертати увагу на Віада ще тоді, коли він дістав тканину. Адже нехай на вулицях і сиділо багато гравців, знайти серед них що-небудь творців було ой як важко!

  Ті, хто стояв біля Вііда, на устах були просто вражені тим, що він дуже швидко, буквально за кілька стібків, робив одяг. Але були й інші.

  - А це одягнути-то можна?

  - Не знаю, напевно, можна. Адже це одяг...

  - Якщо і одяг, то фіговая. Глянь. Ніякої вишивки, проста зовсім.

  Віід кряем вуха чув перешіпання гравців і просто не звертав уваги. Очевидно, що не варто було очікувати чогось видатного від кравацького 2 рівня. Ось так, сидячи на вулиці під поглядами багатьох зевок, Віід і підняв уміння шиття до 4 рівня.

  Тепер, коли сумка була забита зброєю і одягом, Віід вирішив ризикнути.

  'Потихоньку...'

  Війд дістав з дна сумки оленяю шкіру. Він отримав її у подарунок від звільнених людей в провінції Морта.

  Напевно, не варто було використовувати цей матеріал до досягнення середнього рівня в уміння шиття, оскільки у майбутньому можна отримати хороші речі.

  Але Вікід вже зробив для себе остаточне рішення. Час - гроші. Важливо швидше підвищити рівень навичок, і якщо для цього доведеться витрачати хороші матеріали, ну що ж, така доля.

  Чик-чика!

  Вікід дуже повільно і ретельно виготовляв одяг.

  На пошиття однієї туніки Віід витрачав 4 шматки шкіри.

  - Ти погляни... А дуже непогано...

  - Ага. М'яка навіть на вигляд і з відмінного матеріалу.

  Глядачі були вражені тим, що не минуло й кількох годин, а невідомий гравець вже міг виготовити такий гарний одяг.

  - Навик шиття дійсно так просто освоїти?

  - Не знаю. Мій друг спочатку вибрав професію кравця, але за цілий день роботи у нього виходило тільки шлюбне вбрання і він видалив свого персонажа...

  - Професія кравця не може бути такою легкою. Я також знаю багатьох людей, які виносили її та пролили багато сліз.

  - Тоді як цьому хлопцю вдалося так швидко навчитися шити такий гарний одяг?

  Вікід все ще сидів і не зважав на розмови людей. Він дістав ще кілька шматків оленячої шкіри і почав шити рукавиці та чоботи.

  Після виконання завдання він отримав 200 шматків шкіри олені, тому було достатньо матеріалів.

  Тож, працюючи неквапливо, Віід розвинув вміння шиття до 9-го рівня.

  За ідеєю, використовуючи особливий матеріал, він повинен був вже давно перейти на середній рівень професії. Але рівень вже більше не зростав.

  Все 'дякую' обмеження на кількість пошитого одягу. Виробники гри наперед продумали, що з часом високорівні гравці можуть почати вивчати професійні навички і за рахунок ремесла матимуть великий привілей у порівнянні з гравцями, які починають навчати навики відразу. Тому і ввели тимчасове обмеження на кількість створених речей, після яких гравець більше не отримує досвіду.

  Глава 3. Аукціон в вільному місті Сомурен.

  Азартні гравці, такі як Віяда, в пошуках пригод, часто вибирали для початку гри у столиці маленьких королівств, на кшталт Розенхайма, звичайні ж гравці починали свій шлях з великих і обжитих міст. Там легше придбати хорошу зброю, приєднатися до групи для гри в гурті та прокачати рівень і не відходячи далеко від міських воріт.

  Біля головних воріт у вільний місто Смурен, де багато людей блукало туди-сюди, з'явився один хлопчина. У дивному шоломі, з намистелем і в плащах, що кидаються в очі білих рукавичках.

  - Якщо ви залишите мені свої речі, я їх безкоштовно полагоджу. Буде як новенький! Якщо ви принесете мені шкіру чи тканину, я відразу з'їм вам одяг. Якщо отримаєте шматочки руди, то я зроблю вам зброю або обладунки. Якщо принесете м'ясо, то я відразу зроблю жарке. Зверніть увагу, що готування мною підвищить ваше життя принаймні на 150 пунктів! А ще воно смачне!

  Ці викрики не могли привабити гравців, які проходили повз них. Здебільшого навколо хлопця зібралися новачки, бідні одягнені і зі стандартною зброєю в руках.

  - А це правда, що якщо я принесу м'ясо, то живуче збільшиться?

  - У мене є кілька шкур палаців, ви правда можете зшити з них одяг?

  Але в натовп набилися гравці, які осуджували голову і цокали:

  - Ще один обманщик з'явився.

  - Друзі, не піддавайтеся обману. Це просто трюк, щоб набрати ваших речей і сховатися.

  - Ага, нових гравців багато, ось і з'являються такі типи, як він.

  - Подумайте головою. Він шиє одяг, готує їжу, ремонтує і киває зброю - де ви бачили такого чоловіка? Це точно обманщик!

  - Хлопче, якщо ти новачок, то роби як всі, йди на полювання. Навіщо намагатися обманути інших гравців? Ай-яй-Яй...

  Коли вони слухали, то розлютилися.

  - Ах ти брудний виродок!

  - Забирайся звідси, дурний брехун!

  Хлопець біля воріт звали Віід.

  Він спокійно вислуховував потік образ. Так, неприємно, але таке життя. І якщо подумати, що по-своєму гравці мали рацію, то з'ясувати гравця з прокачаними навичками шиття, кулінрії та ковальу здається чимось неймовірним. І це не те, що ми говоримо про скульптуру чи риболовлю.

  Вивчати стільки навичок не так просто. Не можна просто прийти в гільдію і пройти навчання. Спочатку, старанно потрудившись, потрібно навчитися ремесла через ремонт або скульптуру, як це зробив Віід, і тільки потім ви отримували шанс пройти навчання.

  Тому було важко зустріти такого гравця в грі. Та сам Вікід не повірив би, якби йому розповіли про таку людину на початку гри.

  Але Вікід вже не був тим новачком, і він набув досвід у зароблянні грошей. Якщо б раніше так багато гравців кричали і критикували його, то він був би шокований і спробував швидко піти геть. Але не тепер. За цей час Віід вже продав кілька сотень статуеток, набрався досвіду і навчився прочитувати ситуацію. Він знав, що, як і де зробити для того, щоб навіть з простого товару вичавити максимальний прибуток. Вікід став профі в таких справах.

  "Начну з простого..."

  Основними причинами недовір’я є помилкові думки про низький рівень і припущення, що він обманщик. Потрібно зруйнувати їх, і ситуація різко зміниться.

  - Ну добре, нічого не зробиш. Викликаю Рыцаря смерті!

  Віід з незадоволеним виразом обличчя взяв червоне намисто і щось зашепотів. З'явився чорний дим, і з нього вийшов Рицар смерті.

  - Викличували, пане?

  - Стій тут і не рухайся.

  - Зрозумів. Пан.

  Рицар смерті загрозливо височів біля Вііда. Було шкода використовувати його просто так, для навчання гравців, але інших ідей не було. Результат не змусив себе чекати!

  - Гей, що з тим хлопцем?

  - Він викликав Рицаря смерті.

  - Це Рицар смерті? Так, виглядає похмуро...

  - Точно, це Рицар смерті. Я бачив в інтернеті. Так.

  - Рицар смерті вище 200-го рівня. Не верю. Може, магія? Він темний чарівник?

  Темний чарівник - це ж другий етап при зміні професії магів? Так для цього потрібен 280 рівень...

  Тепер ставлення людей змінилося з незадоволенням.

  - Навіщо людині з таким рівнем брехати новачків?

  - Так, все заплуталося. Так обман це чи ні?

  - Якщо подумати, схоже на правду...

  Люди почали поступово збиратися навколо Віяда.

  Ті, хто голосніше кричав і звинувачував у обмані, підійшли першими. Один з них ненавмисно дав Вііду найдешевший м’ясо.

  - Ви в правді зможете зробити жарке?

  - Так. Зачекайте трохи. Оплата 30 медяків.

  Вікід розвів вогонь у жаровні і почав смажити м'ясо. Додав трохи спецій і пару раз перевернув.

  - Пробуйте.

  Від смаженого м’яса по цілому світі розрісся аромат. Всі дивилися на хлопця, який отримав м'ясо. Цей непевний і дуже обережно відкупив маленький шматочок.

  Ням-ням!

  І миттєво з'їв все.

  Потім швидко відкрив сумку, витягнув звідти все м’ясо і простягнув Вііду.

  - Живучесть зросла на 160 пунктів. Я заплачу, будь ласка, давайте всі!

  - Мені теж пожежьте!

  - І мені...

  Все різко змінилося. Багато гравців хотіли якомога швидше передати своє м’ясо. Додаткові 160 пунктів для виживання значно погіршували здоров’я і дозволяли полювати на сильніших монстрів.

  - Добре! Добре. Станьте у чергу, будь ласка! - Прокричав Віід, щоб його почули всі гравці.

  Черга була величезна. Рідина не вимагала великих зусиль, і він швидко обслуговував людей. Він кидав м’ясо на ґрати і вправно його просмастив, одночасно вислуховуючи багато запитань.

  - Я наступного разу принесу ще м'яса, Ви пожежите і його теж?

  - А можна дізнатися ваше ім'я? Я обернуся до Вас ще.

  Віід лагідно усміхався і відповідав на всі запитання згодою.

  - Мене звати Віід. Будь-коли.

  - Віід. Зрозуміло. Обов'язково знайду наступного разу.

  - Ви сказали Віід? Випадково не...

  У Королівській дорозі нікі не були унікальними. Надто багато людей бавилося в гру, і якщо заборонити повторення псевдонімів, то у грі неминуче з'являться дивні та беззмістовні імена. Тому розробники зробили це заздалегідь і ввели унікальні номери, завдяки яким відбувся перепис або голосовий чат у грі.

  - Ви випадково не той, хто виконав завдання ордену Фреї?

  - Так, скажіть нам будь ласка!

  Усі розмови про герої ордену Фреї почалися у Смурені, тому не дивно, що натовп не чув про Віяду. І за всю гру набивалося всього 30 випадків, коли НІПи починали говорити про когось з усього континенту.

  - Це справа...

  Перш ніж Віід зміг щось відповісти, гравці самі все обговорили між собою.

  - Випадково, це не той знаменитий Віїд з країни магії?

  - Та ні, не може цього бути. Віїд - ім'я поширене.

  - Так. Гравців з таким ім'ям багато.

  - Ага, мій друг теж використовує псевдонім Віід.

  Після історії зі "Страною магії" ім'я Віід в 'Королевій дорозі' було дуже часто. Коли Бід продавав статуетки, то сам зустрів 6 осіб з таким ім’ям серед покупців.

  Саме тому Пейл, Сурка, Ромуна та Ірен навіть не могли подумати, що гралися з тим самим Віідом.

  - Хм, все одно дивно, з нізвідки з'являється гравець з ім'ям Віід і починає допомагати простим гравцям...

  - Ну і що? Він викликав Рицаря смерті, а наскільки я знаю, навіть серед призовників немає таких, хто так може.

  - Подумайте, докази у вас перед очима. Вікід ж знищив клан вампірів, чи не так?

  - Ага, ще говорять у нього високий рівень віри. Скажіть, звідки у кухаря може бути віра?

  - Так, жоден гравець з ремісною професією не зможе завершити таке складне завдання.

  - Подивіться. Віід мовчить і нічого не говорить.

  Тож, погунувши між собою, гравці самі себе і переконали.

  У будь-якому випадку, тепер ніхто не обзивав Віда обманщиком.

  Всі вважали, що він класний кухар, який може викликати Рицаря смерті.

  Тоді Вікід знову, як раніше, викрикнув заготовлені фрази:

  - Якщо ви залишите мені свої речі, я їх безкоштовно полагоджу. Буде як новенький! Якщо ви принесете мені шкіру чи тканину, я відразу з'їм вам одяг. Якщо отримаєте шматочки руди, то я зроблю вам зброю або обладунки. Якщо принесете м'ясо, то я відразу зроблю жарке. Зверніть увагу, що готування мною підвищить ваше життя принаймні на 150 пунктів! А ще воно смачне!

  Люди почали діставати шматки шкіри.

  - Зробіть мені одяг.

  - Мені теж.

  - Я новачок, і у мене немає зброї.

  Вікід швидко оглянув шкіру. Як він і очікував, в більшості це були шкури вовків або зайців, і дуже рідко звичайної олень шкіри, не такий, який добув Віід, а простий.

  - Який одяг вам зшити?

  - Зробіть, будь ласка, штани.

  - Я зроблю вам стильні і зручні штани з хорошою захистом, зачекайте трохи, зараз все зроблю

  Віід дістав через пазухи голку, нитки і ножиці. Розрізав шкіру і зробив штани. Звичайно, він не просто взяв і зшив шматки шкіри. Спочатку Віід оцінив розміри хлопця.

  - Якщо такий об'єм, то ...

  Потім розкрив шкіру і зшивав відмінні штани. У стегнах вільні, кишені широкі ... З нижнім кряєм до підбора візуально подовжуючими ногами. Віід все продумав і отримав з простої шкіри стильно вишукані штани.

  "Від навіть сам здивувався. Але він не показав, а впевнено простягнув з усмішкою азартну гру.

  Для Віїда, порівнюючи з носимою ним зараз одягом, предмет, звичайно, не уявляв нічого інтересу, але ось новачок штани із хорошим захистом і без обмежень рівня могли дійсно спростити життя. І все завдяки середній рівень навичок ремесла, без нього річ така добра б не вийшло.

  - Вау, така хороша річ... - новачок дивився на штани в руках Вііда, і у нього просто не було слів. Шкури кролика, які вони добувають - один з найтрагічніших матеріалів у грі. І з них отрималися штани, які можна носити без проблем до 30-го рівня.

  - З тебе 1 срібний.

  Віід отримав комисійні і продовжив шити одяг для довгої черги гравців. Після кількох помахів рук його руки виходили заляпки, сорочки й рукавички. Вікід не думав, а просто виконував роботу, ніби знову на фабриці, але цього разу це було чисте приміщення Смурена.

  Дул холодний і приємний вітер, але очі тих, хто чекав своєї черги, горіли від спеки.

  - Вау! Дуже дякую за таку класну туніку. Надіну прямо зараз. А якщо я принесу ще шкіри, ви з'їжте інший одяг?

  Новобранки просто танцювали від радості. Завдяки такій гарній одежі полювання стало безпечнішим і швидшим.

  Слухи про неперевершений майстер настільки поширились, що багато гравців почали задавати чергу заздалегідь.

  Більшість одразу замовили їжу, одяг і полагодити спорядження. І тільки десь під вечір підійшов один гравець і, трохи нервуючи, простягнув Вііду відразу три куска руди.

  - Ви дійсно можете зробити обладунки?

  - Звичайно. Яке озброєння ви хочете? Для довідки, виготовлення кольчуги вимагає 30 шматків руди. А з цього, додавши шкіри, можна зробити тільки чоботи.

  - Тоді зробіть, будь ласка, чоботи.

  - 3 срібняків.

  - Добре.

  Віід розплавив у плавильній печі руду, залив її в вибрані форми і отримав чоботи.

  Зазвичай металеві та бронзи мають ліпшу охорону, ніж зроблені з шкіри. Але тут було дуже мало металу.

  І раптом, в пориві натхнення!

  Віід вирізав на чоботях лисицю з 9 хвостами. Фінальний штрих в індивідуальності предмета. Свого роду підпис.

  Дзинь!

  Середній рівень скульптурної майстерності підвищив характеристики предметів. Може і не сильно, але все одно дві характеристики додалися.

  Раніше Віід робив лише скульптури, і тільки тепер йому спало на думку, що вміння можна застосовувати до іншого предмета.

  'Чорт візьми, знову щось нове. Нехай і небагато, але все одно супер'.

  Чим більше Віід грав, тим краще розумів зв’язок між усіма ремісниками. Прям як в житті. Видатні особи, які залишили свій слід в історії, були різносторонніми у мистецтві, математиці та інших науках.

  І всі вони були вправними майстрами мистецтва!

  Зрештою він зрозумів, що мистецтво скульптора — це не стільки ремесло ремісників, як мистецтва. Мирна професія, яка нічим не допомагає в бою. Хоча це не зовсім правда, ефект від чудових скульптур вже раз виручав Віяда, але зробити такі роботи було так важко, що це неважливо. Звичайні скульптури просто нікчемні дрібнички.

  Отже, підвищити рівень скульптора було набагато важче, ніж іншим фахам. Коли солдати полювали, а ковалі кидали зброю, скульпторам доводилось створювати звичайні скульптури і нищити їхнє існування.

  І навіть якщо після важкої праці їм вдавалося досягти середнього рівня майстерності, ситуація сильно не змінилася, оскільки створити чудову скульптуру було неможливо.

  Але немає нічого непотрібного професій: наприклад, чим вищий рівень кухаря, тим смачніша і корисна їжа вона готує. Те ж саме було і з скульптором.

  Техніка секуючого ножа або руйнування статуй - унікальні здібності скульптора, яких ніколи не буде в інших класах. І тільки завдяки своїй роботі над скульптурами, ми можемо так швидко розвивати вміння ремісної майстерності та навики інших професій. Щоправда, для такого прогресу як Віяда потрібно було неабиякої наполегливості та оригінальності.

  - Вот, держи.

  - Велике спасибі, - сказав гравець, який приніс метал, і в пориві вдячності віддав цілий золотий.

  Купуючи такий предмет в лавці, він обійдеться мінімум у 10 золотих. Крім того, черевики не мали обмежень на рівні і їх можна одягти прямо зараз, тому гравець без жалю заплатив більше початкової ціни.

  - Дякую.

  - Обов'язково ще загляну.

  - Я знайшов золоту нитку, дати її вам?

  Зроблені речі розходилися як гарячі тістечка. Вікід працював з повною самовіддачі, але не зменшувалась, а лише зростала.

  Метал, шкіра чи тканину навіть викидали в руках Віяда. Віід нікому не відмовляв, і гравці поклонялися йому.

  Вікід тремтів від хвилювання.

  У минулому, коли він продавав статуетки, треба було уважно оцінювати покупців і докладати великих зусиль, щоб переконати гравців купувати товари. Але тепер, завдяки навичку коваля, всі зроблені речі розходилися на ура. Він робив дійсно корисні речі, і люди дякували за це.

  'Мда... Якщо порівнювати з професією скульптора, все виглядає якось неважливо.

  Після таких думок усі минулі роздуми і любов до професії відразу зникли, Вікід знову став скептично ставитись до всього.

  'Може, змінити професію? Стати ковалем і вкласти всі сили на розвиток навичок. А потім просто створювати прекрасні речі. Не треба буде турбуватися про гроші, адже навіть якщо не захочеш, гроші самі підуть до тебе в кишені.'

  Так, коваля простіша за скульптора, але й там своїх плюсів вистачає. Але Вікід не розслабився і відразу пішов на поп'яту:

  'Ех ... Пізно, та й не хочу я її міняти. Ой, моя важка частка.

  Віід без відпочинку робив одну річ за іншою. Він робив усе, що було в його силах, і не покладаючи рук. Головне - зробити більше речей і швидше прокачати рівень навичок.

  Чим вищий рівень ковалів, тим ефективніше вони використовували матеріали. Тому всі були вражені, що Віід використовував будь - який матеріал без розмов.

  - Справді хороша людина.

  - Так, буває ж на світі такі хороші люди...

  - Простой і не жадібний хлопець.

  Біля воріт вільного міста Смурен з’явилися два багаті вбрані чоловіки.

  За спиною, у одного з них, висів величезний клинок, один з тих, що тримають двома руками і б'ють з розмаху, а іншим був досить рідко зустрічний друїд-солнціпоклонник.

  Для того щоб стати послідовником Сонця, потрібно принаймні 250 рівня. Для підтримки такого рівня, на даний момент гри був максимальним.

  Вони подивилися на Віда і зашепталися:

  - О, справжній майстер.

  - Так. Доброзичлива і порядна людина

  - І розумний. Так хитро вибрати професію і наперед все продумати...

  - Так, почати з ремісної професії - це надійно.

  - Згоден, але він володіє не одним видом навичок, а кількома...

  Так вони стояли і обговорювали Віїда. Звичайно, вони ніколи не дізнаються про всі муки Віїда через вибір професії скульптора. У їхніх очах це був дуже хитрий і продуманий план гри.

  Всі створені речі розлетілися в мить ока.

  Дизайн! Завдяки високій характеристикі "Мистецтво" всі предмети мали відмінний дизайн. Якість! Характерики були набагато вищі від своїх аналогів у лавках торговців.

  Не дивно, що речі так добре продавалися.

  Ім’я Віада негайно розлетилося по всіх прилеглих землях. Деякі гравці, отримавши повідомлення від друзів, почали приходити з інших поселень.

  Знайти доброго коваля важко. Більшість з них ходили зі стандартною зброєю, яку викинули із монстрів або в лазнях у НІПу. Крім того, багато хто зберігав шкіру, руду та інші матеріали, які випадали за час полювання.

  Віід не відмовляв нікому і з будь-яких матеріалів створював гарні речі. А коли набралось значної кількості гравців, то почав продавати одяг з шкури оленя найвищої якості.

  Є багато охочих, і Віід влаштував аукціон:

  - Продаю зшиту мною одяг. Підходить священикам і монахам. Гарна, хороша, з шкури оленя. Кількість обмежена, тому я віддам тим, хто дасть велику ціну!

  У натовпі священиків і ченців запалилися очі. У Версальському континенті не так багато монстрів, з яких падали речі зі тканини.

  - Куплю за 160 золотих!

  - За 200 золотих!

  Одяг розлетівся за кілька хвилин. Віід не обманював, якість була відмінною, тому що він продавав тільки останні створені ним речі з 100 рівнях гравців всі перші сумнівні поділки пішли в крамницю до НІПа.

  За туніки народ давав від 200 до 300 золотих, а капелюхи та чоботи розлетілися за 50 або й більше золота. Завдяки аукціону в руки Віїду прийшло понад 1000 нових золотих монет.

  Ще довго після аукціону люди підходили і шепотіли, чи не залишилося ще хоч однієї шкури оленя.

  Через кілька днів після аукціону Віід ще обслужив сотні людей і зрештою досяг бажаного результату.

  Через деякий час і вміння шиття перейшов на середній рівень майстерності. Перш ніж розпочати зібрання, Віід думав, що першим стане вміння шиття, але помилився, бо не врахував, ніби воїнів у грі більше за все, і просив зробити вони саме клини. Тому шиє запоздало.

  У той день, коли навички перейшли на середній рівень, Віід обслужив останніх двох клієнтів і зробив оголошення. Він виліз на стіл і, оглянувши натовп гравців, багато з яких прийшли зі сусідніх королів прокричав як можна голосніше, щоб всі його почули:

  - Доброго дня, я прошу трохи уваги. За моїми особистими обставинами я деякий час не зможу шити одяг або виготовляти зброю. Мені дуже шкода. Але є й хороші новини! Через 4 дні я вистачу один товар. Мій досвід шиття перейшов на середній рівень, і тепер я можу робити одяг з райдужної тканини! Приходьте через чотири дні і ви не розчаруєтеся!

  Після цих слів Віід склав речі і зник.

  - Райдужна тканина?

  - А що це?

  Розлючений шум і гам, що й словами не передати. Хтось засмучений скаржився, що його черга не підійшла, але більшість людей будували різні припущення, і врешті-решт не витримав, відключилися від гри та шукали інформацію на сайтах Королівської дороги.

  Навіть сам факт того, що райдужна тканина майстра є в когось, здавався неймовірним. А тут невідомий гравець каже, що буде продавати з неї речі!

  Чутки розлетілися по інтернету швидше швидкості світла. До призначеного дня біля брами міста зібралося стільки людей, що яблуку не було де впасти. Деякий бігли всі ці дні і ночі з інших королів в надії закупити такі гарні речі.

  - Хоч одну річ прикурю, - перешіптувалися одні гравці між собою.

  "Ха-ха-х, - сміялися про себе інші слухаючи ці розмови. - 'Все скупить наша гільдія.'

  Так, було багато учасників різних гільдій. На просторах версальського континенту почалася війна між гільдіями, тому на аукціоні стояли не тільки друзі, але й запеклі вороги.

  Всі надії на те, щоб купити унікальні речі.

  - Починаємо аукціон!

  Віід проводив аукціон через Манауе.

  Звичайно, за час створення речей його обличчя бачили багато людей. Але зараз натовп людей виросла раз у десять-двадцять і серед них обов'язково хтось розмістить ролик аукціону в інтернеті. Вікід не хотів знову привертати увагу до себе, як це було з 'Рицарем принцеси', тому попросив провести аукціон Манауе.

  - Отже, 1-й лот... А! Загалом пан Віід приготував 13 предметів. Для довідки, 1 унікальний і 5 рідкісних. Інші звичайні. Отже, почнемо з звичайних речей. Перший лот...

  - 1000 золотих!

  - 1500!

  - 2400!

  - 4000!

  Звичайні предмети з незвичної тканини від кравацького зі середнім рівнем майстерності. Народ бився до останнього, щоб хоч один предмет потрапив до них у руки.

  Звичайно, речі виставлені на аукціоні важливі, але не менш важливо місце аукціону і кожен учасник - все це сильно вплинуло на ціну предмета. Навіть якщо ти дуже привабливий і продаєш її у глухому селі, де є лише кілька гравців, то це не буде для тебе тягарем.

  Щоб добре провести аукціон, треба спочатку зібрати тих, хто зацікавлений у цій справі, обережно підтримувати і підігрівати конкурацію за товар між гравцями та їхня жадібність.

  Ось секрет проведення аукціону!

  Завдяки добре спланованому аукціону він продав усі свої речі з райдужної тканини. Наступного дня люди продовжували приходити на старе місце, але Вікід, як і обіцяв, вже пішов.

  Глава 4. Скульптурна майстерність Дарона.

  Річка Венса.

  Велика водна артерія Британської конфедерації. Виступаючи по просторах Версальського континенту, вона підкорила серця мешканців королівства. Кажуть, що на березі річки було 9 мальовничих краєвидів, які не залишать байдужості.

  Коли 'Королева дорога" тільки відкрилася, гравці були зачаровані річкою Венера.

  Чарівна краса і спокій. Місце, яке подобалося всім мандрівникам.

  Тому багато гравців спеціально починали свій шлях з Британської конфедерації, щоб часом розміститися на пікніку біля річки Венса!

  Парочки, як таргани, сиділи і жваво дзижчали. Навіть сильний дощ не міг прогнати їх з берегів такої прекрасної річки.

  - Подивися туди. Правда, красиво?

  - Так. Ніби зустрілися річка і небо.

  - Дощ падає в річку, а потім біжить до моря, щоб зробити його ще більше. Давай, так само, виховувати нашу любов.

  - Так. Люблю тебе.

  - Я теж.

  Потоки дощу спадали на землю з чорного неба. Коли вода піднялася і густий білий туман створював те, що річка й небо зісковзнули.

  Прекрасний і лякає пейзаж.

  Влюблені сиділи під деревами, мило щебетали, даючи заздалегідь підготовлені обіцянки вічної любові і дивилися на буйство стихії. У такий час розмови залишаються в пам’яті людей.

  Але світ може бути досить жорстоким до закоханих!

  - Вау! Як багато води.

  - І правда, її так багато...

  - Трохи дивно.

  - Налякався...

  - Ой! Вода ж ближче!

  - Тобі, напевно, здається.

  - О! О! О!

  Річка ніколи не буває однаковою. Багато дрібних струмочок постійно підживлюють свого старшого собрата і рівень води змінюється, стаючи то вище, то нижче. А тепер і дощ вніс свою частку у життя річки.

  Венса переповнилася і вийшла з берегів. Верещалася!

  - Ааа!

  - Врятуй мене!

  - Треба бігти!

  - Це просто Ад!

  Величезні хвилі проникли в береги, що спокійно розташувалися біля нього. У густому тумані вибухнула битва не на життя, а на смерть. Люди кричали, втікали, намагалися втекти, але все було марно: байдужа стихія стерла насіння зла - ці закохані пари.

  Одинокі, що спостерігали здалека, бачилися з тими людьми, які не витримали усіх цих сум’яттях і обіймів закоханих та вибрали собі місце подалі від річки. У житті серйозних, самотні вовки та амазонки не могли бути байдужими і усміхатися до їхніх облич.

  - Хихіхи!

  - Ахаха!

  - Неймовірно!

  Навіть за всі гроші світу ви ніколи не побачите, як хвилі забирають у річкову пустку закохані пари.

  Такі сцени буйства природи, як розливи річок або снігові бурі в провінції Морта, на просторах Версальського материка були справжнім скарбом.

  Велично тече річка Бенса.

  Спокійні і заспокійливі звуки води. Після жахливого зливу річка повернулася в своє русло і продовжився неквапливий, спокійний хід речей.

  Люди, які постійно жили в такому місці, з часом самі ставали спокійнішими і більш самодостатними. Хоча були й інші, принаймні один чоловік з холодними очима пильно спостерігає за рухами паличок.

  Виід.

  'Ха, ну тепер-то неодмінно зловлю щось велике!'

  Минуло тиждень відтоді, як він почав ловити рибу в річці Венса. До цього, під час подорожі, Віід присвятив весь свій відтач скульптурної майстерності і вудочки були усунені.

  Так, з середнім ремісним умінням можна швидко підняти рівень коваля або кравця, але риболовлі не мали нічого спільного. Все залежало від того, яку рибу ти спіймаєш.

  І навіть якщо використовувати кращу наживку, ніхто не міг передбачити, що за риба потрапить до тебе на гачок. Та й піде? Можливо, наживку просто з'їдять.

  Він сидів на березі річки тиждень і дійшов аж до третього рівня риболовлі!

  "Однозначно що-небудь велике. Так, я ось-ось зловлю найбільшу.

  Він пильно стежив за поплавцем, не звертаючи уваги ні на секунду, хоча рибки, що кружляють у воді, так і тремтили обманом витягнути зі своєї гачки.

  'Ловись, ловися, люба рибка!

  Якщо б не платня в CST Media, винагорода ордену Фреї, виручка від ремонту предметів та грошей з аукціону, то Віяда не мала би такої можливості. З появою грошей він міг відпочити, розвиваючи вміння рибалити.

  Хоча Віяда і була в такій спокійній атмосфері, все ж тремтіла від думки про те, що гроші закуповують!

  Для майбутнього навчання сестри мусили щомісяця відкладати по дві тисячі доларів. Оскільки не було регулярного прибутку, а гроші потрібно відкладати щомісяця, Віід відчував себе героєм фільму жахів. Не дивно, що його тремтіло лише думка про дату внеску.

  Навіть те, що він відкрив рахунок у Сберігальному банку Взаімного Кредитання, де річна ставка вища в середньому на 2% порівняно з будь-яким іншим банком не рятувала його від нервових переживань.

  Добре хоч не потрібно трястися, що банк збанкрутує, оскільки в такому випадку уряд поверне 50 000 доларів. Тим більше, кажуть, що за банком стоїть якийсь великий політик.

  Щодня він приходив на риболовлю і не переставав думати про скульптурну майстерність. У провінції Морта крижані скульптури Дракона та Красавіці йому дуже допомогли.

  'Так і в селі Бен та Лавіасі скульптури теж опинилися до місця. Цікаво, а яка статуя підійде річковому пейзажу?

  Зробити "перефарбовану" чи «велику » скульптуру не так і просто. Потрібна оригінальна ідея і чудове її втілення.

  'Тече ріка, я ловлю рибу. Рибу... Точно, я ловлю рибу!' - озаранений Вік так підстрибнув, що мало не упустив вудку.

  Він відразу зв'язався з Манауе.

  - Гей, Манауе!

  - Так! Вікід, - з усією повагою і увагою відповів торговець.

  Після проведення аукціону і продажу речей з райдужної тканини його рівень значно підвищився і він знайшов непохитну віру у всемогутність Віди. Навіть до того, як Манауе був абсолютно впевнений у тому, що якщо просто супроводжувати Віїда, то золоті монети будуть самі по собі висипатися з неба в його кишені.

  - Мені потрібен камінь. Чим більше, тим краще. Чистий великий камінь. Купи такий, будь ласка.

  - Якщо потрібно, то я дістану. Через два дні буде.

  Поки тягнулися ці довгі дні, Віід не переставав нервувати. Один мав! Часто риби взагалі не було, тільки голий гачок.

  Вікід витратив стільки на хорошу наживку, а результат нуль.

  'Не може цього бути! - З злості він кинув удочку на землю. - Я щось упускаю.'

  З цього моменту шестерні в голові Вііда почали шалено обертатися, а руки самі по собі діяти. Вікід повністю занурився в риболовлю, шукаючи свою помилку!

  І він почув голос:

  - Хо-хо, пойми, рибалка це щось, що очищує твою душу. Риба вільно плаває в річці. Ось чому нам так хочеться її зловити, чи не так? Але коли ми її ловимо, то отримуємо не свободу, а шматок м'яса.

  На річці було багато гравців, які любили рибалити. Навіть більше, у житті їх професія була пов’язана з риболовлею. І в Королівську дорогу такі гравці прийшли не тому, що їм подобалося грати, а через те що ним подобалася риболовля.

  Це був клуб любителів риболовлі.

  Для них Королівська дорога стала обіцяним місцем. Вони ловили рибу у чудових місцях, які неможливо знайти в реальному світі. Єли найприємніші вуха і балакали з цікавими людьми. Їхні персонажі розвивалися лише за рахунок риболовлі.

  Добре в Королівській дорозі гравців не змушували робити щось одне. Якщо ви обрали професію ремісника, це не означає, що вам потрібно сидіти вдень і вночі та створювати товари. Так само під час кожної діяльності гравець розвивав одразу кілька своїх характеристик. Наприклад, якщо ти виробляєш обладунки, то не лише маєш вміння коваля, але й інші особливості. Завдяки цьому гравці могли будь-коли піти полювати на монстрів і не відчувати себе занадто слабкими.

  Як скульптурна майстерність та інші вміння, риболовля також допомагала гравцям рухатися далі. Вона підвищила тривалість життя, витривалість та стійкість і також зросла швидкість реакції. Саме через останній Віід і сидів зараз на річці.

  'Надо обов'язково навчитися рибалити. Не навчитися, а зрозуміти ази реальної риболовлі.'

  Вивчаючи кулінарію, Віід намагався знайти нові рецепти як у житті, так і в грі. Але він був надто самовдоволений до риболовлі. Віід знайшов основну помилку.

  Ми не можемо покладатися лише на хороше збагачення і вміння ремесла. Так, потрібно вірити в себе, але, як сказано в одній приказці: "Довіряй, а перевір", тому Віід вирішив підійти до проблеми з іншого боку.

  Він вступив у клуб рибаків і почав займатися рибальством.

  Вивчайте, як правильно підбирати і нанизувати наживку. Як вибирати місце для риболовлі та багато-багато іншого.

  - Виходить ... Залежно від місця, чи риба ловиться різною? - Питав Віід веселого бородатого рибалки.

  - Так, абсолютно вірно. Сам подумай. У морі не знайдеш риби, а в річці кита - ось така проста істина.

  - Ээе... це я і так знаю. Я мав на увазі, що одна річка також має багато спільного?

  - Цццца - поцікавився рибалкою. - А хіба вода в річці скрізь однакова? Є глибокі місця, а є мілководдя. Каменістисті місця або водорості, з чистою водою чи змішаною, їжею чи без холодної води чи теплою. А втім, останнім важливим є те, що там, де з’єднується холодна і тепла вода, можна зустріти найсмачнішу рибу.

  - Ага. Ось, значить, як...

  Вікід зрозумів, що до цього часу помилявся. Спочатку він відійшов від місця, де сиділа юрба рибалок, бо вважав, що там надто шумно і людно. Але оскільки Вікід, не соромившись, зайняв місце найліпшого рибалки, він теж багато чого навчився.

  - Ухх, яка велика! - З радістю вимовив Віід.

  Після зміни місця і підбору відповідної наживки його улов значно покращився. Поймана риба була набагато більшою, ніж колись.

  - Ось, я привіз камінь, - сказав Манауе, вказуючи рукою на візку з великим сірим валуном всередині.

  - Дякую, Манауе.

  - А... Що ти збираєшся з ним робити...

  - Ну, якщо у тебе є час, почекай і побачиш. Хоча я можу і помилятися...

  Віід дістав ніж Захаба, і торговця осяяла ідея:

  - А, ти будеш вирізати нову скульптуру?

  Манауе вже багато разів бачив, як з-під руки Віда виходять чудові скульптури. Йому подобалося спостерігати за роботою, і він з нетерпінням чекав того часу.

  Віід вертів у руках ніж і щось довго прикинув.

  Можливо, скульптура стане вершиною його сучасної майстерності. Вікід вірив, що зможе. Йому дуже не хотілося поспішати і зіпсувати майбутню скульптуру. Це новачки-скульптори можуть кидатися відразу в роботу, а там як вийде, тому що штрафи від невдалих скульптур їх не хвилювали.

  Манауе почекав трохи і запитав:

  - А що ти будеш вирізати?

  - Эээе...

  - Ще сам не знаєш?

  Віід мовчки кинув. Манауе потрапив у саму точку. Потрібно зробити щось, що допоможе у розвитку вміння рибалити. От тільки що?

  "Може, зробити велику наживку? Ні, дурня вийде, така статуя тільки розгадує рибу" - Віід серйозно задумався. - 'Нужна скульптура, пов'язана з морем, щось добре, що приваблює рибу... Так, добра дівчина. Русалка!

  Всі відомі казки про русалку.

  Принцеса-русалака все життя прожила під водою і, коли їй виповнилося 15 років, вперше встала на поверхню моря. Вона побачила корабель, на борту якого стояв молодий принц. Русалочка закохалася з першого погляду і протягом декількох днів супроводжувала корабель.

  І тут почалася буря. Корабель почав тонути, і русалка підхопила принца без свідомості та доплило з ним до берега. Життя принца було врятоване, тільки коли він опритомнів і сів на берег — принцеса острова. Він подумав, що це вона його врятувала, і тому вирішив одружитися з нею.

  Дізнавшись про це, русалка розпачливо звернулася до темної чаклунки і отримала людські ноги в обмін на свій чудовий голос. Так, німа вона влаштувалася в палац і спробувала запалити почуття коханої, але нічого не вийшло і тоді, вистрибнувши з вікна до моря, вона перетворилась на морську піну. Усі мешканці моря гірко оплакували її смерть і часто відвідували місце спочинку русли.

  'Так, русалка те, що потрібно. Риба так і буде плисти до місця знаходження статуї.

  Віід почав обручувати ножем Захаба. Останнім часом він уже нав’язав жінкам скульптуру і тому не мудро вдавався до образа Суун.

  Щоправда, цього разу доведеться зробити докорінні зміни.

  'Все що нижче пояса має стати рибним хвостом ... Очі побільше, розвіваються волосся... Хм, верхню частину доведеться зробити оголеною.'

  Вікід зупинився і оцінили цю працю. Обличчя вийшло досить схожим на Союн. Йому було трохи соромно за те, що доведеться зробити її оголеною. Усередині він противився цьому, до того ж, якщо вона раптом побачить скульптуру, можуть виникнути великі неприємності.

  'Хм, а як же тоді ... А! Перероблю на актрису, - Віі почав згадувати відомих актріс і вносити правки у скульптуру. Обличчя сильно змінилося, а тіло стало більш налитим і пружнішим.

  Заінтриговані рибалки зібралися навколо того, хто працював у Віаді.

  - О! Що це?

  - Скульптура. Вперше бачу, як їх роблять.

  - Красиво.

  Оскільки на річці немає достатньо риби, кожна нова подія приваблює багатьох гравців.

  Віід, прокручуючи в голові вибраний образ, швидко вирізав деталі скульптури. Зрештою у нього вийшла красива, але сумна дівчина з дитячим обличчям. Віід спеціально все так продумав, оскільки в легенді русалку не стала дорослою жінкою.

  Дзинь!

  - ...

  Віід опустив руки.

  Статуя повинна була допомогти ловити рибу, а не давати якісь ліві ефекти.

  Морська німфа - дочка морського бога, з милим риб'ячим хвостом. Тобто зовні німфа і русалка були чимось схожі, і ця схожість зіграла злого жарт.

  - Ты...

  Крім того, рибалки дивилися на нього з осудом. Їм подобалося спостерігати за тим, як дорога річка змиває в море солодкі паручки. А тепер з'явилася скульптура, яка зупинила повені на наступні 10 років. Більшість рибалок стали ворогами від.

  Чесно кажучи, я не хотів цього. Я виправдовувався Вікід перед групою злих рибалок, що наближається на нього. Ще трохи, і його пінками погонює геть від річки.

  - Эх! Я зараз все виправлю!

  Після цього потрібно було швидко діяти. Віід розгорнувся в сторону статуї і крикнув:

  - Руйнувати скульптуру!

  Від основи статуї, вгору, до голови, пішла величезна тріщина, і коли вона досягла верхівки, статуя розлетілася на безліч дрібних осколків.

  Так, руйнування скульптури також є одним із видів роботи скульптора, тому за нього давали окуляри досвіду. Навіть більше очок, ніж при створенні скульптури. Але його не можна було застосовувати частіше, ніж раз на день, а характеристики знижувалися.

  900 балів мистецтва додалися до спритності Віїду.

  Тепер він крутив удочку дуже швидко, так що очі не встигали стежити. Незважаючи на те, що риболовля не впливала настільки швидко, вона виглядала досить привабливо.

  МЕЧІ міцно тримали клинки.

  - ООоо!

  - Давайте ловити всіх, крім дракона!

  Після швидкої смерті воїни знову були сповнені рішучості.

  Породившись, вони з'явилися десь в лісовій частіше і П'ятий меч, піднімаючись на дерево, спокійно оглянув навколишнє середовище.

  - П'ятий, ну що видно? - З тривогою запитав вчитель.

  - Нічого не видно.

  - Третій, а у тебе?

  - А я бачу... Хлопчик.

  - Маленького хлопчика! Напевно, недалеко є село? - Вчитель схопився, і відразу ж всі 500 чоловік одночасно встали.

  Якщо чесно, то нехай вони не подавали вигляду, але насправді втратилися. Безстрашно напавши на дракона Біакіса, МЕЧи загинули і відродилися десь у південній частині королівства Розенхайм.

  Запаси вже давно були з'їдені. Воїни тримались тільки на ягодах і дичині, яку добували на полювання. Рідкою тому, що група з 500 людей не могла рухатися тихо і всі тварини в страху розбігалися подалі від гор-охотників.

  А оскільки серед них не було кулінара, то їли недосмажене або пережарене до чорноти м’яса і всі хворі на живіт.

  - Приведи його.

  - Так.

  Третій меч швидко втікав і привів з собою хлопчика.

  МЕЧІ не могли стримати сліз, дивлячись на дитину.

  - Ооо!

  - Як давно ми не бачили людей.

  - Нарешті повернемося в село.

  - І купимо смачний хліб. Ням-ням.

  Вчитель, як можна спокійніше запитав переляканої дитини:

  - Тут десь є село?

  - Дд... да. А ви, дядьку, хто?

  - Дядьки! - Тут і там пролунав шум серед учнів.

  - Ти для чого нас дядьками називаєш!

  - Ми навіть не одружені. Ми юнаки!

  - А мені взагалі 20 років! - Роздався ображений викрик з натовпу.

  МЕЧІ надто близько сприйняли слова хлопця, хоча вони думають, що їх не прийняли за розбійників.

  Угода про дядька змусила МЕЧів знову поставитися давно турбували їх питаннями:

  - Дивно. Погляньте на інших, вони утворюють групи і ходять на полювання.

  - Чому у нас не так?

  - Ага. Коли ми наближаємось, то всі розбігаються.

  - Як у фортеці Серабург! Прийшли на ринок, а нас уникають.

  - А ще, ми жодного разу не ходили з жінками на полювання! Якщо так і триватиме, то ми будемо жити на самоті та в помрі самотніми старими пердунами!

  МЕЧІ, які були в соні і розповідали про свої почуття, на очах опустилися навколішки.

  - Допоможіть!

  - А?

  - Мої батьки забрав злий велетень! Я вийшов з села, щоб їх врятувати. Будь ласка, допоможіть моїм батькам!

  Дзин!

  Інструктори та учні, чекаючи, дивилися на вчителя. Для них виконання завдання було подібне до роботи хлопчика на побігеньках, тому вони завжди відмовлялися від завдань.

  Але тоді вчитель лагідно усміхнувся і відповів:

  - Ми врятуємо твоїх батьків.

  - Вчитель, ми ж зазвичай відмовляємося від будівель, чи не так? - запитав другий меч.

  - Нас же не просять щось принести або зібрати. Ми повинні допомагати тим, хто потрапив у біду. Звичайно ж, вчитель рішуче відповів.

  - Тоді і ми теж...

  - Всі прийміть завдання. Ходімо, схопимо велетня.

  Після останніх слів « першого меча », учні радісно загальмували:

  - Вау!

  - Завдання!

  - Ми йдемо виконувати завдання!

  Мрія справжніх воїнів - допомогти тим, хто потрапив у біду і прогнати монстрів!

  МЕЧІ попрямували в напрямку руху велетня. Це було не важко, бо впродовж цілої подорожі на землі попадали великі вм’ятини - сліди велетня.

  - О! Такі великі.

  - Мабуть, більше 3 метрів у діаметрі.

  - Якщо у нього така нога, то яке ж тіло?

  Звичайні гравці під час виконання завдань збирали всю інформацію і готувалися заздалегідь. МЕЧІ ж тупо йшли напролом. Вони, рухаючись від одного сліду до іншого, вийшли на велетенський, ніби в ньому проживав дракон, печера.

  На шум з печери вибрався величезний, але не шибко розумний монстр. Він дуже розлютився, коли побачив несподіваних гостей до його логіки.

  Бум-бум!

  Великан побіг у напрямку MIK, і земля затремтіла, наче стався землетрус.

  - Ховайтеся! - Викрикнув вчитель, і всі слажено розбіглися в різні сторони.

  Бух!

  Величезна нога велетена залишила глибокий слід на місці, де стояли воїни.

  Буу!

  Велетен почав підстрибувати, намагаючись розчавити на нього учнів. МЕЧІ, втікаючи від цих стрибків, встигали нанести удари по ногах монстра.

  - Зараз, нападали!

  Перший, другий і третій меч спритно, наче білки, піднявся по тулубільському велетню. Монстру це дуже не сподобалося, і він намагався руками скинути набридливих воїнів, які зміцнилися на його спині та голові.

  - Ухуу!

  Перша трійка, схопившись за волосся і одяг монстра, весело літала по тілу та уникали усіх нападів велетня. У той самий час, внизу, на ноги монстра падав великий удар.

  Подібно як величезний слон падає від маленької мурашки, так і велетень захитався та впав на землю.

  Бабак!

  - Перемога!

  - Все завдяки Вам, вчитель!

  МЕЧІ здобули перемогу, і вдалині з’явився маленький хлопчик. Він утік на зустріч виснаженим людям, які вийшли з печери. Обійнявшися, він почав їм щось розповідати, вказуючи на МЕЧей, після чого вони всі підійшли до воїнів.

  - Дякую, що врятували мого тата і маму, дядька.

  - Да... Що, там... Не за що.

  - Ні, а це, як і обіцяв нагорода.

  Хлопчик ледве простягнув учителеві меч.

  - Ось, візьміть його.

  - Перевірити предмет, - вчитель швидко оглянув меч, і виявилося, що він набагато краще тих, які у них були зараз.

  - Решта мечів ми віддамо в селі. А ще, наше село славиться лікарськими травами. На знак вдячності, ми б хотіли їх віддати вам, і якщо захочете, можете продати їх в місті за добру ціну.

  Учні були просто обшахровані, що хлопчик не обманув і всім покладається на здобич. Вони допомогли тим, хто потрапив у біду, підвищили славу і ще й заробили!

  - Класс!

  - ООо! Давайте тепер тільки завдання виконувати!

  Королівська дорога поступово відкривалася для славетних МІЧей.

  Віід зосередився на риболовлі серйозно.

  'Пока не отримаю середній рівень, буду їсти тільки рибу.'

  Він їв оструху, і з кожним наступним обідом його рішучість тільки зміцнилась. Іноді йому було шкода часу, який він витрачав на приготування риби і з’їв її сирою.

  - Ух! Гадость.

  Віід тримався тільки на силі волі і упертості.

  Йому завжди подобалося битися, збирати предмети і ставати сильніше - це він міг робити нескінченно. Але цього не було. Тільки мирна, нешвидка рибалка, яка навіть не приносила грошей, як кузен або кравець. Адже, коли з’їсть велику і цікаву рибу, за неї важко заробити багато грошей.

  Минали дні і рівень Вііда піднявся до 9-го. Якщо точніше, до 97,6%.

  Коли він ловив рибу, то з подивом дізнався про існування рибних ринків.

  А ще поряд з Віїдом завжди був один чоловік. Стрий і високий хлопець на ім'я Зефі. Пізніше він дізнався, що хлопець почав рибалити з самого відкриття Королівської дороги.

  Він сидів на каменях і з тугою дивився у воді річки Венса. Кажуть, що деякі дівчата закохувалися в його загадкову мовчазну фігуру.

  Так би, напевно, все продовжувалося, але тут з'явився Віїд. Коли він прийшов, найсильнішим рибалкам на річці був Зефі. Рівень риболовлі у нього принаймні значно вищий від середнього. Тому він, як і вирішив, сів поряд з найліпшим рибалкою на річці.

  Спочатку Зефі не звертав на нього уваги, але поступово він почав реагувати на рух Віди. І з якогось моменту став порівнювати, хто більше вловив риби.

  Два чоловіки хмуро стежили за річкою.

  Поплавок Зефі першим пішов під воду.

  - О, величезна рибина! - Голосно крича, він витягнув удочку. Однак на гачку висів лише старий чобіт.

  - Блін.

  Загорчений Зефі сів на камінь і почав насаджувати нову наживку, як тут вже поплавок Відіда пішов під воду.

  Вікід обережно, але з усіх сил почав витягувати здобич із річки. Здавалося, через удочку він став єдиним з рибою. Не можна тягнути тільки за рахунок сили. Іноді треба трохи відпустити, іноді закрутити. Іноді дуже сильна риба, і якщо не брати до уваги її, то можна розірвати ліс.

  Ось так, трохи побившись, Віїд витягнув з річки великого карпа. Велика рибина, понад 45 сантиметрів. За всю історію рибної ловлі на річці Венса, ця риба входила у 10-ку найбільших.

  Дзин!

  Зрештою, після стількох страждань Віід підвищив вміння рибалити.

  Добившись своєї мети, він почав поступово збирати речі.

  'Пока на цьому зупинюся', - думав він про себе.

  Вікід поставив собі за мету вивчити всі професійні професії до рівня майстра. Велика й важка мета, яка триватиме багато років.

  Але тепер характеристики підвищилися і Віід був задоволений.

  - Ви йдете?

  Зефі обережно запитав, коли побачив Від збирає свої речі. У його голосі було чути жалість.

  - Так, мені пора.

  - Я тільки зараз зрозумів, що ми особливо з одним другом і не розмовляли... А, Вы... Напевно старший за мене?

  - Ну раз питаєш, напевно так і є. Ну що ж, бий, буде випадок - ще побачимося.

  Віід покинув річку Венса і вирушив до столиці найближчого королівства Кроін, щоб продати статуетки, які він робив під час риболовлі.

  Дин-дон!

  Задзвонив дзвоник на дверях магазину сувенірів, в який увійшов Віїд. У магазині стояв лише господар за стійкою.

  - Що Вас привело сюди?

  - Я прийшов продати свої статуетки.

  Вікід виклав на прилавки свої вироби: фігурки вампірів, вовка, корони Фарґо і багато інших.

  - Вау! - Господар лавки не міг приховати свого захоплення. - Чудово! Я вже давно не бачив таких гарних витворів. Я навіть не можу припустити, що вони цінні. Така глибина, такий політ думки в цих статуеток ... а Ви випадково не дивилися на вовка, коли робили цю статую?

  - Так, так.

  - Ви були голодні?

  Віїд кив відповів:

  - Так, мені довелося голодувати дні чотири.

  - О! Навіть так. Я це відчуваю, коли дивлюсь в очі вовка така жива статуя...

  - Від душі розсміявся Віід, після останніх слів господаря лавки, і простягнув заздалегідь приготовлену смажену рибу.

  - Ах, так! Поки ви оцінюєте вироби, спробуйте цю страву, я сам її приготував. Їжте на здоров’я і роздивляйтеся статуї.

  - Ах, навіщо ж ...

  - Можливо, я часто буду заглядати до Вас. Отже, сподіваюсь на толіку Вашої уваги. До того ж рідко зустрінеться людина, яка розуміє в скульптурах і має такий проникливий погляд.

  - Да уж. Я теж був захоплений роботою над скульптурами, але не мав таланту і тому мусив відкрити магазинчик.

  - Ясно. Я тільки недавно вступив на шлях скульптора, і мені ще багато чого треба навчитися, але моє бажання зробити це не програє нікому. Вважайте мене скульптором-новиком і підказуйте, якщо побачите де помилки. Буду дуже вдячний.

  - Охохо, добре.

  Ввічливість! Служіння! Відданість!

  Перед тими, хто залежний від вашого достатку, варто бути трохи гостинним і виявляти дружелюбність. Вікід приніс свою страву, сказав кілька добрих слів і стосунки з господарем крамниці значно поліпшились.

  Хто ж не любить, коли тебе величають!

  Але компліменти треба заручитися обережною, а не то вони перейдуть в ліс. Наприклад, господар мав дуже короткі ноги. І якщо така людина скаже, що виглядає вищою, то вона вийде зовсім протилежною. Він відразу помітить ліс і почне думати, що ж вам від нього треба.

  Щоб не потрапити на такі граблі, потрібно ретельно підбирати слова для компліментів. Погляд дуже добрий, або коли сміється виглядає надійним - чим менше зростання люди, тим більше вони вважають, що хоча вони не високі, але душа у них широка. Отже, вибираючи слова, треба враховувати і тиснути саме на це.

  Можна навіть застосовувати критику. Взяти всіх високорослих і критикувати їх:

  - Зріст нічого не значить. Якщо ти не можеш бачити і цінувати гарне око, то навіть не зрозумієш суті добрих робіт.

  - Так, Ви маєте рацію.

  Отже, коли господар дивився на статуетки, вони обмінювалися фразами та дружні стосунки.

  Після обміну люб'язністю і оцінки статуеток, вони перейшов до головного:

  - Скільки Ви за них дасте?

  Мета Вііда в грі ніколи не змінилася. Гроші, гроші і ще раз гроші! Він був готовий вилізти зі шкіри, щоб заробити більше грошей.

  - За таку чудову роботу я дам ціну в 3 золотих. Скільки Ви продасте?

  - Я продам, - відповів Віід не задумуючись.

  Останнім часом він перестав продавати статуетки звичайним гравцям, оскільки хоч би скільки часу і праці ти не вкладав у роботу, люди все одно платили за це меншу частину золотого кордону. А ось коли продаєш в крамниці, то вже можна отримати 2 або 3 золотих. Хоча він і мав багато часу на створення статуеток, все ж таки не покривав навіть простої фізичної праці.

  Набагато ефективніше було заробляти гроші мисливством, ніж продажем статуеток.

  Віід з вдячністю забрав 245 золотих.

  "Можливо, коли рівень збільшиться, зможу заробляти більше. Але поки щось не дуже,' - сумував він.

  Закинувши гроші в рюкзак, він збирався йти.

  - Я бачу, у тебе є талант до скульптурної майстерності. Ти бачиш прекрасне і добре втілюєш побачене в житті, - сказав господар крамниці.

  Після того як Віі вирішив зробити ще один комплімент, він почав думати про це.

  - Скульптор повинен відчувати красу життя. Я бачу, що в тобі це є, та й досвіду тобі не займати. Ти випадково не чув про майстра-скульптора Дарона? Зазвичай я нікому не говорю, але у тебе є дар скульптора, тому ти можеш довіряти. Так от, Дарон живе в цій фортеці Леґас.

  Глава 5. Скульптурний шедевр метаморфози

  Віід піднімався по бідних кварталах фортеці Леґас.

  Будинки лежали на одній з висот, що знаходяться десь у передмісті фортеці. Кажуть, що якщо ви підете на один з будинків, збудованих на вершині, то зможете побачити всю фортецю.

  Тут не було лавок або інших корисних будівель. Віід прийшов сюди тільки через майстра Дарона. Війду, як гравець скульптора, дуже важливо було знайти всі секрети мистецтва.

  І йому до біса пощастило, що вдалося так швидко вийти на слід одного з майстрів.

  'Навіть якщо він зовсім не женеться за славою, жити в такому місці ... Не розумію...'

  Коли Віід вперше почув про скульптурну майстерню, то був переповнений скепсісом. Тепер же його переповнило бажання від зустрічі з майстром.

  'Кожний великий скульптор володіє своїм унікальним секретом майстерності. Якщо зібрати всі п'ять технік, можна знайти головний секрет. Та вже, до володіння повною силою професії не так-то і просто підібратися ...'

  Уявіть собі, як він почав займатися технікою сіячого ножа і вибрав професію місячного скульптора. Під керівництвом інструктора навчального центру, він день і ніч бив треничне лякало, а саме зневажливе ставлення до скульптурі та любов до бою створили дружні відносини між ними. А потім, за порадою того ж інструктора, Вікід звернувся до мудреця і обманувся. Мда, шляхи господині незбагненні.

  Віід ледве знайшов будинок Дарона.

  Забір, про який можна сказати 'що він є, що його немає', був весь в дірах. Усередині, сидячи на лавці, чоловік середнього віку обробляв дерев’яний брус.

  'Це, мабуть, Дарон.'

  Лише було видно, як він зрубує різьбу. Віід пройшов всередину і, спокійно спостерігаючи, почав очікувати закінчення роботи Дарона. Звичайно, він не хотів перешкоджати цьому майстереві, але ще більше прагнув побачити сам процес.

  Дарон вирізав жіночу скульптуру. Жінку середніх років у великій спідниці.

  Під час роботи майстер періодично зупинявся і спалював кров на землю. Тільки після завершення скульптури він змінив свій погляд на Віїда.

  - Ти довго чекав. Скульптор?

  - Так.

  - Значить, знайшов мене... Скульптурна майстерність повинна усвідомлювати сама людина. Коли змінюється твоя душа, з нею відбуваються зміни і вміння. Але, я дивлюся, ти все ж хочеш знати мої секрети.

  Звичайно, Віід хотів. Простіше не зрахувати, скільки вже разів техніка сіячої ножі приносила користь. І потенціал натхнення життя в скульптури був вражаючий.

  - Так, я хочу навчитися!

  - Добре. Але я не можу розкрити своїх секретів кожному зустрічному. Я повинен перевірити, чи ти гідний у мене вчитися. Тому йди і пойми душу п'яти живих істот.

  Дзин!

  Вікід був розгублений.

  Усі секрети скульптора не дружили зі здоровим глуздом. 'Техніка сіячого ніжа', "Удосконалити життя в скульптури", а тепер ще й повторяйте за п'ятьма живими істотами і зрозумійте їх душі. Він не міг зрозуміти, що треба робити.

  - Яке взагалі відношення має завдання до роботи скульптора? - запитав він.

  На що Дарон відповів:

  - Ти не вивчатимеш мій секрет? Відмовляєшся від завдання?

  Віід, аж підстрибнувши, відповів якомога швидше:

  - Ні. Я дуже хочу його вивчити. Зараз піду і буду повторювати за рухами п'яти істот. Цього достатньо?

  - Так. Але не знаю, чи зможеш ти...

  Вікід вийшов на дорогу за фортецею.

  'П'ять живих істот... Під описом підходить будь - яка жива істота. Отже, можна не вибирати складну істоту.'

  Він оглянув околиці. Навколо бігали зайчики, білки, косулі та інші тварини першого рівня. Гравці, які розпочали свою гру в фортеці, активно на них всіх полювали.

  Пора приступити до дії. Він вибрав білого зайчика. Білка чи косуля не підходили: вони були або занадто дрібними, або надто швидкими - і в тому й в іншому випадку поспівати за ними буде дуже важко, так що вибір і пал на кролика.

  Здійснюючи травку, зайчик мирно зривав її і жував своє задоволення.

  - ....

  І хоча Вія до біса не хотів, але завдяки своїй силі він подолав сором’язливість і почав повторювати зайчик.

  - Ням-ням.

  Він став навколішки, схилився і почав неквапливо жувати траву.

  Оскільки він знав лікарські трави, то не побоювався отруйних рослин. Але з боку це виглядало все одно дуже нерозумно.

  Зайчик, мабуть, відчув погляд Вііда і стрибків-скок, поскакав в інше місце. Вііду не залишалося нічого, крім того, що на коточках пострибувати вдогонку. Заєць то стрибав зигзагами, то різко набирав швидкість і приносився далеко по прямій. Постійно він зупинявся: пив воду, гриз травику або спостерігав червоними очима-бусинками за білками.

  - Хм! І чого цей заєць такий швидкий?

  Славу богу, повторюючи правильно, було абсолютно незрозуміло, що пов'язує повторення рухів за завішенням і скульптурну майстерність.

  У будь-якому випадку, Віід цілий день стрибав за кроликом і його прогрес досяг 35 відсотків. Але це тільки початок, після зайця потрібно знайти ще 4-их живих істот.

  Бігаючи за ним, Віід багато навчився.

  По - перше, рух зайчика дуже відрізнявся від того, що про нього Віід думав раніше. Заєць мив свої вушки, позначав територію і іноді стрибав вісімкою. Звичайно, він робив усе так само, як його скидають з реального життя.

  Маленький, милий кролик, за яким стрибав великий і зовсім не симпатична людина.

  "Смачний. От би його з'їсти..."

  За цілий день у Віаді була лише травка, і тепер він зайнявся слиною! Це був єдиний заєць, на якому не міг підняти руку Вііда.

  Минуло п'ять днів, і прогрес перевалив за 80%, тепер Віід міг давати невеликі команди кролика.

  - Сісти. Встати. Повернись. Бий в бік!

  Заєць крутився по землі, робив бічні удари, загалом, старанно виконував всі команди Віди.

  'Заяц... Коли дізнаєшся його ближче, то розумієш, що все ж це дуже миле тварина.'

  Коли прогрес досягнув 99,8%, зайчик сидів і дивився на сяючу далеко в небі місяць. А потім він встав і, простягнувши лапки, обійняв Віди.

  Після зайця настала черга оленя.

  Вікід не вважав себе типовим скульптором, оскільки вклав всі окуляри у характеристики сили та спритності. Звичайні гравці з професією скульптора вкладали всі окуляри в мистецтво. Проте Вііду було шкода вкладати окуляри туди, пускаючи мистецтво і підвищувало цінність предметів та можливість створення гарних чи великих робіт, але це ніяк не ставалось всередині. А ось сила і спритність він відчував, вони робили його сильніше. Саме тому Вікід розвивав мистецтво пасивно, використовуючи матеріали для скульптур.

  Зараз його характеристика мистецтва перевищувала 800 балів, а спритність 505 очок з урахуванням бонусів, звичайно.

  'Олень! Я цілком зможу повторювати за ним!'

  Олень спокійно зривав листочки з гілок дерев, як раптом, перелякавшись чогось, раптово кинувся вскач. Віду не залишалося нічого, крім того, що кинутися слідом. Завдяки високій спритності він не відставав.

  Після повторень зайцем з його стрибки-скок, стрибати за оленям було само задоволення. Так граційно і легко.

  Однак тут також знайшлись підводні скелі. Віада раптом осеніло:

  'Ой, мамочки! Олень же бігає на чотирьох ногах.

  Але через деякий час волосся, вибір одягу та інші зміни в житті не залишалося іншого вибору.

  Манауе і Хварен, після деяких угод, часто відвідували фортецю Леґас.

  - І цього разу все пройшло чудово. Все завдяки тобі, Хварен.

  - Ні, твої заслуги тут не менше, Манауе.

  Манауе і Хварен сиділи на возі та дружньо розмовляли. Торгівля - це низка веселих покупок і продажів, між якими довга й нудна дорога. Вони відвідували села й міста, знайомилися з новими НІПами та гравцями і обмінювалися товарами. Тому, якщо вам це не цікаво, то торгівля точно не для вас.

  Торговець, який розвивав професію, міг зменшити час завантажування товару і підвищити місткість вагонів за допомогою хитрих способів розміщення.

  Вони часто розмовляли, щоб розвіяти нудьгу. Цього разу Віід став об’єктом їхніх розмов.

  - Ех, ось би побачити на власні очі, як Віїд і врятовані паладини б'ються з лордом вампірів Торідо, - мріюче простягнула Хварен.

  - Ага. Завдання-то рівня складності B, дійсно, Віїд особлива людина. Крім того, мені стало соромно за те, що він створив статую крижаного дракона. Він кивнув на знак згоди і сказав Манауе.

  Очі Хварёны загадково забллесли.

  Вона любила казки та легенди, і від усіх історій про пригоди Віда приходила в повне захоплення, це, до речі, не дуже співвідносилося з її чудовою зовнішністю.

  Їй подобалося уявляти, як Віїд разом з папою прибув до містечка Фехо. Заброньована, дуже холодна місцевість, заселена монстрами набагато сильнішою ніж вони.

  Герої терпіли жахливий холод і поступово набували сили, щоб врятувати паладонів! Потім Віід зробив грандіозну скульптуру крижаного дракона, завдяки якій кількість звільнених паладонів швидко зросла і врешті - решт герої пішли на штурм Чорної замку.

  Там вони перемогли орди вампірів і визволили невинних мешканців села. І все для того, щоб зустрітися з найсильнішим лордом Торідо і перемогти його!

  В голові Хварьоне всі події склалися в один великий фільм. Їй здавалося, що вона взаправду бачить, як герої страждали від застуди, монстрів і навіть самої природи. Вони пережили неймовірні і дуже небезпечні пригоди.

  Манауе гордо розправив плечі.

  - Нехай я і говорю про це зараз. Але повір мені, я з самого першого погляду побачив у Віїді особливу людину. Коли він спустився з неба в село Бен, я ...

  Так, мило розмовляючи, по дорозі до фортеці Леґас, вони застали великий натовп, з цікавістю спостерігає за чимось. Незвичайне місце для збору натовпу. Навіть на возі до фортеці діставатися ще годину-два, але все чомусь стояли і щось активно обговорювали.

  Манауе і Хварен подивилися один на одного. Після довгої і нудної подорожі їм було дуже цікаво дізнатися, що там відбувається.

  - Ходімо? - запитала Хварен.

  - Так. Треба дивитися.

  Манауе зупинив візку на узбіччі дороги, і вони вирушили туди, де зібрався натовп. І побачили щось, що шокувало їх до глибини душі.

  Полю бігла трихвоста лисиця. Її пишні, довгі хвости м’яко похитувалися в так ловому русі. Але шокували їх не хвости, а супутник лисиці - невідомий гравець біг на колінах і повторював рухи ліги. Коли вона підстрибувала, невідомий теж стрибав, якщо робила сальто, то людина все в точності повторював.

  Без передбачливості дії лисиці просто неможливо рухатися. Інколи різниця в рухах була настільки мала, що їх не можна було б відрізнити від людського вигляду.

  - Вау! Хто це? Дивовижно!

  Манауе почав розпитувати людей, які стояли поруч. Люди стояли там, де люди не могли побачити обличчя.

  Маленька дівчинка, стоячи поруч, відповіла:

  - Той чоловік? Я не знаю. Але я бачила, як він повторював спочатку зайчиком, потім за оленям і гобліном... А тепер і за лисицею повторює. Він робить це з кожним разом, і йому стає дедалі краще.

  - Та вже, дивний тип...

  І в цей момент людина, яка повторювала за лисицею, обернулася назад. Манауе з Хварен змогли розгледіти його обличчя.

  - Ох!

  - Нічого собі!

  Виід! Невідомий, повторюваний за лисицею всі руху - це Віід!

  Хварен і Манауе обережно позирали один на одного. Коли всі навколо захоплено стежили за видовищем, вони обдумували ситуацію.

  Віра в Вініда мала необмежену силу, але деколи один божевільний або ганебний вчинок може зруйнувати все. Не зговарюючись, вони повернулися і пішли назад до воза. Настанови проігнорували Віїда.

  Заєць, олень, гоблін і лисиця - в процесі за ними Віїд досяг майстерності. Тепер він шукав п'яту істоту.

  'Блін, це завдання віднімає біса багато часу!'

  Через те, що на зайців, гоблінів, оленів і лисиць йшла полювання, тварин, за якими повторював Віід, то й справа вбивали. Мені довелося витрачати час на пошуки нового, щоб після кількох годин повторень, чергової смерті тварини робити це знову і знову.

  Тому він вирішив, що п’ятим буде істота, на яку ніхто не полює. Він вибрав коня.

  Знайти її було легко. Неподалік від фортеці Леґас були пасовища коней.

  Там він старанно бігав на колінах і повторював.

  Кінь - це тварина, що народилася для бігу, тому навіть з високою спритністю Війду було важко заспівати за нею. Якби не огорожа, яка обгороджує пасовище, вона б цього ніколи не зробила.

  'Остання. Залишилося небагато, і я отримаю секрет скульптурної майстерності.

  День повторення і вже 12%. Прогрес на обличчя. Він добре знав, що́ за трава підготувала його до нового прогресу.

  "Ти - те, що ти їси. Я їжджу травою і познайомлюсь з конем набагато глибше.

  Два, три, чотири дні!

  Чим далі, тим швидше йшов прогрес. І нарешті:

  Віїда обуяла ейфорию. Однак, тут він зрозумів щось...

  Цок-цок!

  Коли Вііда повторював за оленя, його рухи залишалися неприборканими і трохи коричневими. Тепер же втекти стало звично і зручно.

  Віід летів наче вітер! І чомусь було таке відчуття, що на чотирьох ногах він біг швидше, ніж на двох.

  Дзин!

  - Вау! Нічого собі...

  Повторення рухів за тваринами перейшло в навички бігу на 4-х кінцівках!

  Щоправда, за таких обставин важко не привертати до себе уваги інших. А воно надто важке.

  'Нда, уміння-то перед людьми не послизнеш ...'

  І все ж, Віід широко посміхався. Те, що він повторював рухи за тваринами було таємницею для його знайомих.

  'Нічого. Вони точно не дізнаються.

  Загорнувши завдання, Віід повернувся до фортеці Леґас. Звичайно ж, на двох ногах.

  Дарон знову працював над скульптурою жінки середнього віку.

  Поки майстер закінчував роботу, Віід тихо чекав і ретельно розглядав скульптуру. Вона була дуже схожа на стару.

  'Він знову робить ту ж саму скульптуру?' - у замішанні потисками Віід.

  Колись він сам робив ті самі фігурки: зайців, облич і вовків. Однак за копії не давали багато досвіду.

  'Та й обличчя... навіть можна сказати негарне.'

  Якщо ти став майстром скульптора, то можеш зробити такі речі, що найчудовіші принцеси і навіть боги з’їдають від заздрості. Проте обличчя жінки було звичайним.

  Нарешті Дарон закінчив роботу і звернувся до Віїда:

  - Ти завершив моє завдання?

  - Так. Заєць, олень, гоблін, лисиця і кінь - я повторював їх руху.

  - О, ти швидко закінчив. Добре потрудився. А тепер, тримаючи в голові образ, зроби скульптури цих істот. Якщо зможеш, то я відкрию тобі свій секрет.

  - Без проблем, - впевнено сказав Віід і, присівши на стоячу лавку, почав діставати інструменти.

  Його досвід був далекоглядним. Під час гри він перетворював сотні різних скульптур від маленьких будяків до велетенських чарів.

  'Пам'ятається, зайців і лисиць я особливо багато переробив, коли ще продавав скульптури іншим гравцям."

  Віід з упевненістю взяв гумку і дерев’яний брусок, після чого взявся до роботи. Але вже з перших хвилин його не залишало відчуття, що щось йде не так.

  'Де ж я помиляюся?'

  Вся впевненість випарувалася. Вікід зупинився і серйозно придумався, що ж не так.

  Фігурка зайця в його руках дуже відрізнялася від тих, колишні статуеток. І не дивно, адже за минулий час скульптурна майстерність зросла. Але було дещо нове. Віід набагато краще впізнав їх, коли промовляв за тваринами. Чому вуха у зайця довгі, чому хвостик такий і як він рухається - все це Віід тепер знав і несвідомо брав в роботі.

  Статуетка стала більш виразною, детальною і живою.

  'Охо-го...'

  Якщо Віід раніше просто копіював минулі роботи, то тепер міг робити фігурку сумного зайця, веселого кролика та інших. Навіть зайця, який жукає траву - спочатку чавуного, потім гризуючого. Або зайця, який утікає від ворогів. Тепер Віід міг підкреслити усі нюанси життя білого зайчика.

  Коли він повторював рухи за гобліном, то відчував неприязнь. Тепер він працював над його фігуркою і намагався зрозуміти його душу. Подібно як він, працюючи на конях, не раз згадував безкрайні поля.

  Вінід сам здивувався, наскільки комфортнішим і цікавим стало працювати над, здавалося б, сотню разів створеними скульптурами. Ніби він робив друзів, з якими проведе багато часу.

  Коли Віід завершив 5-ю статуетку.

  Дзінь!

  Віід міцно стиснув кулаки.

  Він вже кілька разів працював над "пружними скульптурами" і навіть створив одну 'великолепну роботу' - крижаного дракона. Але він вперше створив « суцільну роботу » з дерев'яних колод.

  "До того ж з такими ефектами..."

  Нехай товариські стосунки не використовуються спеціально, але інші позитивні ефекти, як - от підвищення кількості здоров’я та мани, були такими ж сильними.

  'Зяц, олень, гоблін, лисиця, кінь. Особливості цих тварин виявилися в ефектах.

  До цього моменту тільки великі скульптури були цінні. Але тепер і маленькі давали такі ж або навіть кращі ефекти.

  Великий прогрес у мистецтві скульптора для Віїда.

  Тарон подивився на зроблені статуетки і похитав головою:

  - Любов до об'єктів скульптури робить роботи ще більш живими і красивими. Ти чудово закінчив мої іспити.

  Як тільки Віід закрив повідомлення, Дарон продовжив:

  - У моїх скульптурах немає нічого особливого. Просто я люблю тих, кого вирізаю. Я не використовую жодного технік чи правил при створенні скульптур, а всього лише вкладаю маленьку толіку того, що я бачу. І, без сумніву, якщо ти будеш так робити, то такі скульптури приречені стати особливими. Це і є таємниця скульптора, про який так багато говорять люди.

  - І все?

  - Так, розуміння тих, кого створюєш, і є мій секрет. І єдине, чого я хотів би тебе навчити - це метод розуміння скульп... Кха-кх! - Дарон прокаштувався і сплюнув нову порцію крові.

  - Як Ви? - Засмучений запитав Вііда.

  - Уф! Не можу сказати, що добре. Час підходить до кінця, а мені ще потрібно зробити 300 скульптур. Я хотів би принаймні виконати всі замовлення, а потім спокійно вийти з цього світу. Ти не попрацюєш зі мною протягом тижня? Працюючи зі мною, ти зможеш краще зрозуміти секрет майстерності.

  Дзин!

  Війда дуже добре подумав і погодився. Звичайно, жодні штрафи і зниження слави не зупинять його, коли на кону секрет майстерності скульптора.

  До того ж, була й інша причина. З того часу, як він створив статую Крижаного дракона і отримав 6 середній рівень, його скульптурна майстерність дуже не зросла. Цього разу за чудову роботу дали досить багато досвіду.

  Ще трохи зусиль, і він міг піднятися до 7 рівня середньої майстерності.

  'Так, чим далі, тим важче підняти навички. Такий чудовий шанс упускати просто не можна.'

  Після тижня над завданням Дарона Віід міг значно підвищити мистецьку майстерність. Крім того, робота над замовленням не повинна завдавати страждань і придумувати, що вирізати.

  - Виріши, що будеш вирізати, - Дарон простягнув Вияду листок зі списком замовлень.

  300 скульптур. Звичайно, у них були складні умови, які вимагали тяжкої праці. Вікід міг братися тільки за прості замовлення, але в ньому розгорталися амбіції.

  'Ні, легені - це не цікаво. Нехай ніхто мене не навчав, але цей етап я пройшов. Тепер же, я готовий повчитися ..'

  Він вирішив виконувати щодня по 30 скульптур, всього виходило 210. Вранці, в обід і ввечері - якщо без відпочинку працювати, все має вийти.

  Заказа між собою була дуже різною. Потрібно лише трохи попрацювати і, при вдалому кінці, отримати навики бонуси у вигляді підвищення навичок. Щоправда, були й невеликі труднощі. Скульптури треба було повністю відповідати вимогам замовника. У Вііда, який раніше працював на роботі, як йому хотілося, спочатку це було нелегко. Але з часом він уже звик і без проблем розумів, що хоче побачити в скульптурі замовник.

  У перший день він зробив лише 15 скульптур, але на другий — 24, а на третій 35. Віід почав більше спілкуватися з Дароном, коли виконував замовлення і слухав історії.

  - У молодості я зустрів одну жінку і полюбив її, - розповідав майстер. - Все життя я мав лише один талант, тому вирішив вирізати її скульптуру.

  - Ось воно що.

  - Але вона рано покинула світ і я не зміг з нею розставатися. Після смерті вона жила і дорослішала в моїй пам’яті, такою я її й вирізав. Створення скульптур - це непроста робота. Не достатньо тільки побачити і показати вибраний об'єкт, потрібно вкласти свою душу у роботу так само як я вкладаю любов до роботи над скульптурою коханої.

  Вони, працюючи, вели неквапливі розмови.

  Тиждень пролетіла непомітно. Віід ледве встиг виконати все замовлення і отримати 7-й рівень скульптурної майстерності.

  Дзин!

  Вікід перевірив свої навики.

  'Окно навичок. Скульптура. Розуміння скульптур! »

  Так Віід дізнався про ще одну таємницю мистецтва.

  "Скульптурна трансформація"

  Але оскільки характеристики і рівень залишалися незмінними, було важко сказати, чи є сенс перетворення на сильних монстрів. Наприклад, якщо перетворитися на дракона, то не вдасться використати його абсолютну силу. І ще доведеться навчитися контролювати тіло, бо воно вам зовсім незвичне. Не вміючи робити нормальні кроки, ви станете легкою здобиччю навіть для володаря не бойової професії.

  З іншого боку, якщо Вікід перетвориться на кролика, то це буде милий монстр-заєць з 200-м рівнем. Ще один плюс, що з'явився дуже корисний навички розуміння скульптур.

  - Кха-кх, - Дарон, зкріпившись, знову зайшов кашлем, після чого, еле розгнувшись, сплюнув нову порцію крові.

  Він передав усе, що знав, і вже був готовий відійти в інший світ.

   - Ты... У мене є до тебе особисте прохання.

  - Я слухаю.

  - Ти не міг би підтримати мене, поки я закінчую останню статую? Сил зовсім не залишилося...

  - Так, я допоможу.

  Вікід залишився ще на один день, доглядати за Дароном.

  Майстер вклав усю свою душу в останню скульптуру. Під кінець дня кашель не покидав його на хвилину і земля була червона від крові.

  Нарешті він закінчив свою останню скульптуру.

  Жінку середніх років. Кохаю...

  Дарон ледве вимовив:

  - Ну ось і все. Пробуй себе в різних галузях. Не стій на місці. Професія Луного скульптора зростає тільки тоді, коли збільшується досвід у різних галузях.

  - Так, я так і роблю.

  - Я гордий, що зміг передати свою техніку Легендарному Лунному скульптору. Але чи знаєте ви, чим ваша професія відрізняється від Лунного скульптора?

  - Ні, не знаю.

  Віід дійсно нічого не знав, навіть після довгих пошуків по Інтернету відповіді на це питання він не знайшов.

  - Я розповім. Більшість професій передавалася від вчителя до учня. Секрети майстра в руки початківця. Так от. Давним-давно жив цар, який об'єднав весь континент. Лицар, який найкраще володів клинками. Торговець, який мав найбільший стан... та інші. Тільки про них говорили, що вони легендарні...

  - Отже... це хороша професія?

  Професія, яку Віду нав’язували обманом.

  Так, зараз він би нічого міняти не став. Його все влаштовувало. Але навіть тепер він не міг забути того обману і глибоко в душі сподівався, що професія унікальна.

  - Легенда - це легенда, нічого більше... - Тише сказав Дарон.

  - ....

  - Ти славиш професію, а не вона тебе...

  - ....

  Гроші, а не слава! А ще сила - ось до чого прагнув Віід. Отже, слова майстра приголомшили його.

  'Ось це поворот. Виходить, місячний скульптор від легендарного нічим не відрізняється ...'

  Краще б Віід цього не знав!

  Так би залишилася хоча б надія. Адже він думав, що робота легендарного місячного скульптора хоча б в чомусь краще просто місячних скульптури.

  - Ілліен...? - дивлячись кудись вгору, сказав Дарон ім'я улюбленої, і випустивши останній подих, розвівся в спалахі світла.

  На місці, де він помер, залишилася маленька дерев'яна скульптура...

  'Скульптор... Тільки люди, які дуже люблять світ залишали після себе скульптуру ..."

  Лише після минулих тижнів навчання Віід почав усвідомлювати, що за фахом обрав і куди рухатись.

  Просто робити скульптури недостатньо, потрібно вкладати у них життя. Навіть у маленької лисиці є своя душа. Лише справжній майстер може закарбувати її.

  Віід взяв заготовку, різьба і почав працювати над новою скульптурою. Адже тільки він бачив останні години життя майстра Дарона. І кому, як не учневі, слід зберігати в пам'яті людей образ наставника.

  Дзінь!

  Глава 6. Осада форту Одеїн.

  Вікід покинув фортецю Леґас і швидко йшов.

  'Щасенько я не бився з монстрами.'

  Віід, який зазвичай вибирав лише складних і небезпечних противників, протягом останніх кількох місяців присвятив розвитку ремісницьких навичок.

  Занадто багато часу пройшло, і йому здавалося, що він втратив відчуття бою.

  Коли ти ведеш поєдинок за їздою, то відчуваєш напруження так ніби йдеш обстрілом ножа. Ти живеш з ним, почуваєшся частиною себе. Але зараз Вікід нічого не відчував, він був порожній.

  "Можливо помру ..."

  Його слабкість оселилася в його руках і думках. Можливо, через те, що, поки він розвивав ремісні навички, інші втекли далеко вперед.

  Минуло кілька місяців, як він повернув святиню ордену Фреї, але рівень був і залишився 228-м. Те підвищення на 9 рівнях за виконання завдання було останнім на пам'яті Віди.

  Іноді по 'шепоту' він чув звістки від Пейла, який вже перевалив за 190 рівень. Сурка, Ірен і Ромуна - всі вони ходили разом з ним, і їхні рівні були приблизно однакові.

  Навіть у Манауе рівень досяг 160, а Хварён - 210-го.

  Всі рухалися вперед, і тільки Війда стояв на місці. Хоча він не тільки відпочивав. За цей час Віід пройшов довгий шлях. І якщо рівень не збільшився, то він міг використовувати всі характеристики легендарного скульптора.

  - Ха-ха-хо.

  - Ми вб'ємо всіх.

  МЧІ, побачивши монстрів, не роздумуючи, кинулися в бій. Хоч би яким сильним монстром він був, учні не вважали його гідним противника.

  Амбіції справжніх чоловіків. Після перемоги над цим гігантом, МЧі намагалися втримати те багатство, енергію і билися з усіма підряд.

  Вони ставали все більше обізнаними. 'Группа божевільних воїнів' - таким прізвиськом нагородили їх гравці Королівської дороги. П'ятсот гравців під керівництвом першої п"ятірки. Перших п'ять МЕЧів.

  - Э.. Вчитель?

  - Так, що тобі, другий?

  - Я щодо Віди.

  МЕЧІ не часто перемовлялися по 'шепоту' з Відом, так як почували себе ніяково, відволікаючи від справ людини, яка так багато для них зробила. Але другий і третій меч продовжували активно спілкуватися з Віідом. І не просто базікали, а збирали інформацію! Якщо ти знаєш трохи більше, ніж інші, то можеш виділитись перед вчителем. Розповісти, де смачніша їжа, які речі залишаються після монстрів і багато-багато іншого.

  Вони навіть вивчили кулінарію, все для того, щоб стати корисними їхнім кумиром — вчителем - людиною, про яку так мало знають.

  Адже навіть у тому, як він крутив меч при битві з вовком було щось неймовірне. Природні, швидкі рухи, які монстр просто не міг уникнути. Учні пильно стежили за технікою бою свого кумира.

  - Так, я знав, що наш вчитель майстер меча, але...

  - Але це неймовірно.

  Тому всі навколо лізли з шкіри геть, аби догодити Першому мечу і освоїти ще один новачок.

  Другий меч обережно продовжив:

  - Віід завершив справу і знову на полювання.

  - Хм, правда? Цікаво було б подивитися. Адже справжнього чоловіка можна оцінити лише тоді, коли він виступає проти запеклого противника.

  - Але Вік вже давно не бився, чи не так?

  - Да, верно.

  - Минуло багато часу, чи не забув він ще, як битися?

  Останні слова сильно розіселили вчителя.

  - Що тут смішного? Він давно не ходив на полювання і, напевно, його почуття притупилися.

  - Другий меч.

  - Так, вчитель?

  - Хижак не забуває, як добувати здобич. Різниця лише в тому, кішка це або лев. Ось і все...

  - Ну... да. Так, вчитель.

  Хоча другий погодився з вчителем, він не погоджувався на це. Незалежно від того, який ти був видатним спортсменом, якщо зробити велику перерву, почуття та реакція притупилися - така реальність.

  - ... І якщо ти справжній воїн, то неминуче прийде час відкласти клинок убік.

  - А? Другий з них, задумавшись, втратив початок фрази вчителя.

  - Треба вміти відділити себе від клинка. Спочатку є ти, а потім вже твоя зброя, чи не так? Заради досягнення мети не потрібно зосереджуватися на засобах, у нашому випадку, на зброях. Навчися відкладати меч в сторону, але в голові, у уяві продовжувати гортати прийоми. Це один з головних способів тренування, про який я тобі вже не раз розповідав. Думаю, що Віід і без підказок дійшов до цього сам.

  Багато людей переходило з однієї частини форту в іншу.

  - Перевірити запаси!

  - Хлопці, нам потрібно викластися на повну котушку. Утримаємо форт, і гільдії 'Балкан' доведеться смоктати палець довгий час.

  - Відбити всі атаки і отримати все або нічого!

  Альянс Гільдій у форті Одеїн.

  Гільдії "Процвітання", 'Оазис' і 'Крилья Мейпа' - три головних загарбників форту - впровадили у роздоріжжі. Все тому, що гільдія 'Процвітання' вирішила в будь-що не стало захопити владу. Інші гільдії намагалися вести розумний діалог, але нічого не вийшло.

  Багато гравців вступили у ряди « Процвітання », як тільки дізналися про те, що гільдія хоче односторонно володіти фортом Одеїн. Завдяки такій кількості гравців « Процвітання » вдалося захопити майже всі доходи форту і налаштувати проти себе колишніх союзників.

  Гільдія "Оазис" в основному складалася з найманців, які після втрати доходу розругнулися і побігли в різні сторони. А ось 'Крилья Мейла', поклявшись помститися, вийшли з альянса.

  Гільдія "Балкан", колишній власник форту, теж чавила ножі.

  - Повернемо назад вкрадене у нас! Покажемо, де раки зимують! - Викрикнув главу гільдії - майстер Грейн Балкан.

  Вони вже кілька разів збирали війська і намагалися повернути форт, але тільки зазнали поразки. Тепер усе мало змінитися. Переповнені злостю 'Крилья Мейла" приєдналися до гільдії "Балкан". Таким чином, зараз їх війська переважали по розміру сили гільдії 'Процвітання'.

  Форт стояв на кордоні Британської конфедерації та королівства Айтерн. Багато торговців щодня проходили через браму Одеїна і залишали свої грошоміни в кишенях власника фортеці.

  З обох боків зібрався величезний натовп людей, і ніхто не міг передбачити, чим закінчиться черговий штурм фортеці.

  Версальський континент зосередився на форті Одеїн.

  До облоги залишалося дві години.

  Сили гільдії Балкан поволі спрямовувалися навколо фортеці. Не спали і захисники, весь форт був в русі.

  - Перший корпус прибув.

  - Другий корпус прибув. Чекаємо на накази лорда фортеці.

  - Третій корпус готовий. Вказане місце зайняло.

  - Четвертий корпус завершив підготовку.

  Війська гільдії 'Процвітання' були розділені на чотири корпуси, по 3000 чоловік в кожному. Перший корпус - головні сили гільдії, вони захищали стіни фортеці. Другий - охороняв ворота форту, на випадок їх руйнування. Третій - це лише лучники та чарівники, які атакують на дистанції сили. Їх розташували по вежах форту. Четвертий відповідав за постачання і складався переважно з новобранців.

  Всі інші сили були найманцями. Також у форті було багато солдатів-захисників - НІПів. Вони не дуже раділи черговою війною за фортецю, але це взагалі нікого і не цікавило.

  Лідер "Процвітання" думала тільки про одну перемогу. Було проведено повномасштабну підготовку до майбутнього бою, притягнуло багато гравців-наемників за рахунок нагороди, трьохкратної пропозиції "Балкан". Трати були колосальними, але мета виправдовувала кошти. Якщо фортеця не втримається, 'Процвітання' втратило все.

  На задньому дворі фортеці Одеїн зібралося військо найманців.

  - Поки наше завдання чекати тут. Як тільки в бою наступить вирішальний момент, ми вступимо у бій. У кого є питання?

  Після останніх слів Брайна - генерала від гільдії 'Процвітання' - роздалися тільки звуки бряцня зброї і обладунки. Начальства сідали на землю, перевіряли свою зброю або неквапом дивилися стіни форту.

  - Рідкісне видовище. Зібралося стільки воїнів.

  - Подивіться туди. Магі літають.

  - Раз стільки народу, бійка буде серйозна... 'Балкани' мають зуб на всіх, хто захищає фортецю, а значить, і на нас.

  - О, тоді ймовірність, що ми помремо, зростає. Да?

  Найменники неквапно перемовлялися чекати на команду генерала. Поспішати їм було, взагалі-то, нікуди. Гільдія 'Процвітання' пообіцяла кожному по 10 золотих за участь! Ще п'ять золотих за кожного переможеного ворога! І ще 20, якщо б війна закінчилась! Щоправда, не слід забувати, що дві останніх оплати будуть тільки у випадку перемоги гільдії.

  Але багато вояків зібралися не лише заради грошей. Їх приваблювало повномасштабне, захоплююче битви.

  Бум! Бум! Бум! Бум! Тууу-ту-тy!

  Десь за стінами фортеці лунали звуки барабанів і горна. Мабуть, гільдія 'Балкан' закінчила приготування і почала наступ.

  - Йдуть... - роздавалося то тут, то там перешіптивання найманців.

  Знизу було видно, як завелися на стінах маги і лучники.

  Земля під ногами гравців почала трохи трястися від маршуючих сил противника.

  - Корпус лицарів. Рицарі залізного хреста гільдії 'Балкан'!

  - Рицарі наступають!

  - Ну все.... Починай!

  Начальство з хвилюванням заскакували зі своїх місць і в пориві радості крикнули:

  - Уррааа!

  - Битва! Розірвемо всіх!

  - Захистимо форт, не здамося завойовникам!

  Наемники, вже під звук барабанів і гірна гільдії 'Процвітання', голосно кричали і радісно трясли зброєю. Усі були в захваті. Але були й ті, хто продовжував просто сидіти. Коли Теодор побачив це, він підійшов до одного з них.

  - Мабуть, ти злякався. Нічого. Все так починають, - впевнено вимовив він.

  Теодор був досвідченим воїном і вже побував у багатьох битвах. Таким чином він намагався заспокоїти новачків і показати свою вищість. Саме це й було головною причиною дії воїна.

  - А... Битва вже почалася, - озирнувшись навколо і розгублений вимовив новачок.

  - Так. Я бачу, ти щось робиш. Що це, лялька?

  Теодор нахилився і придивився уважніше до справи в руках новачка. З дерева він вирізав фортецю Одеїн.

  Рицарі залізного хреста.

  Колись, за часів правління фортеці вони наводили страх на противників гільдії. Тепер же ситуація змінилася і вони билися за повернення Одіна, але, тим не менш, серед борців рівних їм по силі нікого не було.

  Відряд лицарів стояв на узвишшях і стежив за загальним рухом бою. Все вирішиться у другій половині конфлікту, саме тоді лицарі і встануть до бою.

  Глава гільдії 'Балкан' голосно, не жаліючи голосу, закричав:

  - Солдати! Соратники! Находимо! Повернемо наш форт назад!

  Після його слів безліч воїнів одночасно рушило в атаку. Дивовижне і загрозливе видовище. Усі, хто перебував у фортеці, були приголомшені.

  - Файрбол!

  - Мэткий постріл!

  Магі та лучники на стінах атакували загарбників. Їхні стріли та закляття потонули серед наступних військ, ніби їх і не було. Духи та голіми літали між борцями. Ассасини, які таємно пробралися в тил обох армій, різали горла магів.

  Від сходів і канатів стіна стала сірою, а бій перейшов під стіни. Баллісти і требушети повалили вал кам’яних та залізних снарядів, ховаючи й своїх і чужих.

  До цих пір всі спроби захопити форт у 'Процвітання" були невдалими через сильний захист власників. Але тепер, за підтримки нових союзників і завдяки величезним витратам, 'Балкани' витратили всі гроші, що залишилися з часу володіння фортецею, вони збиралися нарешті повернути фортецю назад у свої руки.

  Дві армії зіткнулися у запеклій битві.

  Фортеця Одеїн та його околиці тремтіли від розвертаючих боїв.

  Під керівництвом генерала Браїна, найманці вступили у бій через 4 години після початку битви.

  Стіни форту вже перейшли в руки "Балкана", але такий успіх був оплачений кров'ю багатьох воїнів. Майже третина лучників і чарівників безповоротного бою розлютили.

  'Процвітання' без жалю витрачала всі гроші на захист Одіна. Але після військових боїв сили почали зрівнятися.

  Атакуючі війська попрямували до залу, що був неподалік від нас.

  - Всім зберігати свої місця.

  Навіть без слів Брайна ніхто нікуди не біг. Найманці були в замішанні: ззаду, спереду противника. Тому воїни грізно розмахували зброєю, переважно мечами, сокирами та списами і чекали на нападника.

  Віід був серед них.

  "Так, вражає".

  Раніше він вже кілька разів бачив битву за Одеїн по ТБ, але тільки тепер брав участь особисто. І це було грандіозно. Жахливі звуки доносилися з усіх боків: дзижчання смертоносних заклинань і крик тих, хто помирав. Все було дуже реальним.

  Холодний піт стікав по спині Віїда. Навіть коли він грав у 'Страну магії' то не брав участі в опанах. Перший реальний досвід.

  Тільки через бажання повернути почуття бою, Віід вирішив з головою поринути в саму криваву битву. Навіть заплющивши очі, можна було відчути сили атакуючих сторін.

  Коли на найманців атакували передові сили ворога, він тут же закрив обличчя дерев'яною маскою у формі метелика, яка ось-ось злетить.

  - Ти в масці! Тобі не пощастило, що ти зустрівся зі мною! Ахаха! Сильний напад!

  Воїн широко замахнувся клинком ...

  Бац!

  Віід легко відніс напад ворога. Всі ці почуття відразу зникли. Тільки дивлячись на плечі противника, Віід міг передбачити наступні рухи і вчасно контратакувати.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Сяючий синій клинок пробив захист ворога і той бездимний впав на землю.

  - У... Він убив Альтона!

  - Отомстим...

  - Удар ластівки!

  - Удар грому!

  - Тройний удар!

  Три противники активізували технології одночасно атакувати Віди.

  Очевидно, вбита був їхнім другом. Однак, аналізуючи використані вміння, можна було зрозуміти, що їх рівень не перевищує 200-ти.

  З великим сумнівом, Віід опустив меч і прийняв всі удари тілом.

  Бац-бац!

  Від кожного удару спалахнуло світло, і врешті-решт Віїд зник у білій тумані. Кожане озброєння Грахама! Він начистив їх до блиску, і тепер атаки ворога відбивалися в повітря.

  - Він помер?

  - Так, підберемо його речі!

  Бідолаші, вони подумали, що Віід помер, і їхні обличчя сяяли.

  Але коли розвіялися ефекти захисту і з'явився неушкоджений Вікід, усмішка відразу покинула їх обличчя. У цей момент ворог здавався їм самим Сатаною.

  Вік посміхався, адже його здоров'я перевалило за 9000. Коли вміння перейшли на середній рівень, то додались бонусові характеристики! Плюс додаткова броня від чистки, плюс здоров'я за розвинену здатність риболовлі.

  Ущерб від ворогів був лише у 300 одиниць.

  'Слабее, ніж я очікував ...'

  Вікід з розчаруванням подивився на противників.

  - Техніка сідаючого ножа!

  На розгублених гравців завалився град ударів. Кожного разу противники дедалі більше виснажували своє здоров’я. Хай сильна різниця в рівнях і не було, але за характеристиками Віїд їх набагато випереджав. Та й заточка з чисткою амуніції значно додали переваги не на користь противників.

  Три гравці не могли нічого протиставити рішучим атакам Вііда і через кілька хвилин замерзли на землю.

  Дзінь!

  Вікід підійшов до тіл ворогів, зробив маленьке коло і на землі не залишилося жодної речі. Він так само швидко, як і його вороги, підібрав бажані трофеї.

  - Кия!

  Віїд кинувся на противників. Вороги виблискували мечами, кидали закляттям і використовували свої здібності, але вони все одно продовжували вмирати! Не тільки Віід був сильний, але й рівень противників у своїй масі не перевищував 170-ти років тому вони нічого не могли протиставити воїна в маску.

  Найкращі гравці 'Королевої дороги" не брали участь в облогах! Адже якщо вони помилятимуться і помруть, штрафи будуть величезними! Тому переважно в таких битвах брали участь найманці та солдати НІПи, а профі билися лише за свої гільдії і то під кінець битви.

  Тим не менш, і серед простих найманців можна було зустріти гравців з 250-м та більш високим рівнем. Тих, кому було байдуже на всякі штрафи і тому вони йшли в горніло війни. Це були справжні машини смерті на полі бою!

  На інструктажі Брайн попереджав проти таких противників. Зрештою він зустрівся з таким воїном. І відступив за спину союзника.

  - Сім зоряних кроків!

  Під час гри він помирав від рук сильних монстрів кілька разів, тому добре почувався і оцінював навколишнє середовище.

  'Не варто втрачати голову і вмирати. Відступаю.

  Віід не боявся воїнів з 250-го рівня. Він бився з противником і сильніший, наприклад вампірами. Але він вже давно зрозумів, що після смерті ворога приходить хтось ще сильніший.

  Тому коли на крики і скарги вмираючих людей підходив якийсь сильний противник, Віід ховався за спину сильного дружнього воїна, чекав, поки вони зіткнуться, після чого спокійно йшов вбивати інших ворогів.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Брудні та нечесні приймачі! Але Вікід не дуже переймається цим. Він просто, як гарячий ніж крізь холодну олію, вирізав одного слабого противника за іншим.

  - Ааа!

  - Все! Валимо разом того!

  Багато гравців одночасно напали на воїна в масці. Але, як і всі попередні, вони нічого не могли протиставити у битві й просто залишали все нові та нові речі, які Віід пам’ятав підняти.

  Генерал Брайн зміг відбити атаку противника і перемогти.

  Занепокоєння Вііда, що він втратив форму, розвіялось. Битва - це те, чого йому останнім часом так бракувало.

  Бій продовжувався цілий день.

  Як і раніше, у форті Одеїн пролилося багато крові.

  Гільдія « Процвітання » і цього разу відстояла право володіння фортом. Тепер 'Балканам' на довгий час доведеться притихнути, так як коштів на нові штурми у них зовсім не залишилося.

  Всі гравці обговорювали цей бій, і більшість розмов велися навколо одного гравця. Наемник у масці метелика! Того, хто не соромився підставляти своїх товаришів! Того, хто пройшовся по тілах нападників і не залишив ні однієї речі, ні одного ведмедя.

  Рівень медицину перейшов на 170.

  Вони спустошили всі мисливські місця!

  Завдяки божевільному темпу полювання рівні збільшилися неймовірно швидко. МЕЧІ прийшли в гру, коли у Вііда був 180 рівень. Ось результат роботи справжніх чоловіків!

  Вони ходили по долинах і горах на півдні королівства Розенхайм, іноді там, де не ступала нога ні одного гравця, а виконували різні завдання.

  МЕЧІ поступово ставали відомими і, законно, почали з’являтися особи, яким це не подобалось.

  - Як же дратує це зборище...

  - Ага, славне мурло. Ненавиджу натовпи гравців.

  - Вб'ємо?

  Гелмен і Маркус розмовляли між собою, аж поки Луїс та Гран тихо пили пивко.

  - Так, давайте вб'ємо їх і піднімемо рівні.

  - Відберемо речі! З тієї смерті, я так і не дістав собі нормального нагрудника.

  - Хороша ідея.

  Квартет Двічі!

  Вони загнали Віїда і Манауе в пастку до могили карликів, але на своє здивування вони самі загинули. Гільдія "Облако" серйозно взялася за них, і їм довелося перебратися в королівство Розенхайм. З того часу минуло кілька місяців, а рівень не виріс. Двічі полювали не на монстрів, а на людей, і так як гравців, близьких їм за рівні, не спостерігалося, досвід за вбивства зовсім не йшов. От чортівські прикрість, саме в цей момент вони несподівано наткнулися на МЕЧій.

  - Буде цікаво... Давай, погнали! - як завжди, на чорне справу першим викликався Гран.

  - Хихіхи.

  - Гыгы.

  Хелмен і Льюїс засміялися.

  Хоча вони були "друзями", але небезпека отримати в спину клинок завжди залишалася. Ось кілька таких прикладів. Але, відродившись, вони все одно збиралися знову.

  - Одному вбивати людей не цікаво.

  - Ага, в компанії за розмовом цікавіше.

  - Так, зі мною веселіше вбивати. Але якщо побачу у себе в спині клинок, будьте готові до відповіді 'подарку'...

  Повага і дружба не були такими словами, як квартира. Вони зібралися лише тому, що разом їм було весело!

  Квартет перегородив МЕЧам дорогу. Їх трохи напружувало, що воїнів було більше 500, тому вони вирішили почати з п’ятьох чоловіків, які йшли далеко попереду. І так вийшло, що це була перша п'ятірка.

  'Так?' - з подивом подивився на перегороджуючих шлях гравців Другий меч.

  'Це хто такі?'

  П’ятірка стояла і безумно плескала очима.

  Гран злісно посміхнувся, витягнув меч і крикнув:

  - Пламний меч!

  Без слів не було, Гран просто, швидко розмахуючи клинком, напав на попереду гравців.

  - Учителю!

  - Стережися!

  Другий і третій меч від подиву відчинив рот. Вчитель легко і вільно, ніби прогулюючись, зробив крок назад і одночасно вхопив клинок. Здавалося, він як вода перетек з одного положення в інше.

  'Ось придурок!'

  Очі Грана засвердлили, від полум'яного меча не можна було просто так піти. Це був точний і страшний по своїй силі удар.

  Однак перший меч просто підставив свій клинок до рук ворога, який швидко летить.

  Дзин!

  Клінки зіткнулися. Грізна сила, що міститься в клинці вбивці, полетіла на бік і розламала поряд стояче дерево.

  До цього моменту Гран не знав, що ось так просто можна блокувати цю атаку. Він не знав, що йому робити далі.

  Очі решти четверки мечей, здавалося, ще більше відчинилися від подиву.

  '4 унції - 1000 фунтів?'

  Техніка, коли 4-м'я унціями пересуваєш вагу в 1000 фунтів! Третій і четвертий меч не вірили своїм очам. Коли вони вивчили Майстра бою, то опанували кілька нових технік. І серед них ця техніка виглядала наймарнішою!

  Це дуже проблема, але потрібно лише 50 манів. Застосовуючи її, спочатку треба було визначити напрямок ворога і відновити сили.

  Тобто просто так використовувати техніку не вдасться, потрібно все наперед і швидко прорахувати. Бойова техніка Майстра бою!

  Вчитель вже п’ять разів підряд користувався цією технологією і переводив усі атаки противника в інші сторони.

  - Упс...

  Грана була настільки впевненою, що перетворилася на мильний міхур.

  Вчитель спокійно запитав:

  - Ти хто? Монстр іль людина? Ти сильніший за лицар смерті, значить... Після тебе залишаться гарні речі?

  - Я... Я...

  Гран від шоку не міг вимолувати і слова. Десь він допустився серйозної помилки. Звичайно, він не зупинився, а все наносив нові і нові удари, тільки ось перший меч легко їх парував і нарешті сам став атакувати.

  Бац-баць!

  'Хм... Не умер?

  - Киїя!

  Тільки завдяки високому параметру здоров'я і броні Гран тримався. Його партнери також не залишились осторонь, і учні відступили від подиву й накинулися на квартет.

  - Ці теж монстри?

  - Клас, тепер вони самі до нас приходять. Навіть шукати не треба!

  - Ага, той, що ліворуч - мій!

  Інші гравці, можливо, відпустили б Двічів, не бажаючи отримати статус вбивці гравця, але МЕЧі навіть не знали про це. У певному розумінні вони були ще більш жорстокими, ніж квартет.

  Від багатьох поранень вбивці швидко стікали кров’ю і загинули.

  Через день квартет зібрався знову.

  - Як так вийшло?

  - Ааа... Навіть не хочу згадувати, що вчора сталося.

  - Хм, тобто мстити ти не будеш?

  Квартеттет призадумався.

  І, як завжди, погане запропонував перший Гран:

  - Ні, не можна все так залишити. Помсти.

  - Згоден.

  - Але наших сил недостатньо... - показав слабкість Льюїс.

  Після вчорашнього дня йому зовсім не хотілося лізти до МЕЧів знову.

  - Ми ж тепер в гільдії. Покличмо народ звідти!

  Для квартета королівства Розенхайм стало раєм. Тут ще не утворилися великі гільдії, які б стежили за зупинкою, тому кримінал процвітав.

  Двічі увійшли в гільдію 'Даріус Іка'. Криміналом вона не займалася, але оскільки в гільдії дуже потрібні були високорівні гравці, зі скрипом, квартет прийняли з урахуванням всіх їх минулих злочинів.

  Вбивці відразу зв’язалися зі знайомими в гільдії.

  Після розмови виявилось, що гільдія на півдні Розенхайма має понад 300 соратників. Через потік брехні квартет переконав нових людей провести каральний рейд.

  - Вб'ємо гадів!

  - Вау!

  Двічі з підтримкою 300 воїнів напали на МЕЧій. Вони заздалегідь попередили про силу і кількість противників, тому катапульти використовували їх у нападі.

  - Ааа!

  - Ворог!

  МЕЧІ загинули в перші хвилини несподіваної атаки. Асасини вистрибували з-за спини і перерізали горла мирним хлопцям, каміння обрушувалися на їхні голови. Він створився якесь пекло.

  Ті, хто залишився живим, встали спиною до спини і відбивали одну атаку ворога за іншою.

  - Чорт, ці хлопці сильніші за нас.

  - Всім відійти. Не наближайтеся до них!

  Коли гільдія вступила у ближній бій, вона зазнала великих втрат.

  - Крижаний шторм!

  - Удар блискавки!

  Багато смертельних заклинань полетило в бік бранських воїнів. МЕЧІ досі не стикалися з магією в грі, і для них це було як гроза у суху погоду.

  Масована атака ворога значно знизила їхнє здоров'я.

  - От же блін!

  МЕЧІ, не контролюючи злість, сварилися. Якби ворог підійшов ближче, то вони не роздумували кинутися в атаку. Але ворог ніколи не давав жодного шанса нападати здалеку заклинання та стріли. Оскільки МЕЧі не використовували щитів, втрати почали швидко зростати.

  - Навіть якщо помремо як собаки, то хоч одного затягнемо з собою!

  Деякі учні відділилися і побігли в бік ворога, але стрілянина відразу перевелася на них і вони швидко загинули.

  - Вот же...

  - Та хто вони! Чому атакують нас?

  Від самого початку гри на їхніх обличчях з’явився вираз гніву та відчаю. Іноді вони помирали від голоду, але тільки тепер їх спрямовано вбивали невідомі гравці.

  Другий меч закричав:

  - Учителю! Ще трохи, і все поляжем!

  - Бачу. Відступаємо...

  - Куди...

  - До лісу! Всі йдемо до лісу. Там нас не знайдуть.

  - Принято.

  - Всі за мною!

  Перший і другий меч, на обстризі атаки, пішли на прорив середовища. Завдяки чудовій власності клином вони відбивали більшість стріл мечами, але тут магія не могла протистояти нічому.

  Вони зазнали великих втрат, втекли до лісу і почали сильно відриватися від невідомого противника.

  - Вийшло!

  - Скільки нас?

  - Трохи більше 260... Вчитель.

  - .... Майже половина загинула.

  Зрештою воїни змогли відпочити і перев’язати рани. Завдяки тому, що останнім часом вони виконували багато завдань, було достатньо комплектів пов’язків.

  - Там! Дивіться, вони йдуть!

  МЕЧІ відпочивали, і по їхніх слідах бігли переслідувачі.

  - Як вони нас знайшли?

  - Мабуть, серед них є злодії, вбивці або мисливці. Вони можуть ставати на слід мети.

  Учні занепокоїлися. Їхня професія не дозволяла затирати сліди, а отже, покинути переслідувачів.

  Вони мусили тікати далі до лісу. Але тепер вороги не могли перепочити, постійно атакуючи на відстані.

  - Другий, третій і всі інші!

  - Так, вчитель!

  - Ми слухаємо!

  - Так утікаючи, ми лише ненатного відриваємо смерть. То чи ж нам довелося померти від снарядів у спину?

  На запитання Першого меча учні, не задумуючись, підняли стиснуті кулаки.

  - Учителю! Ми ж справжні чоловіки! Воїни!

  - Так, я цього і очікував! Давайте покажемо цим відам, де раки зимують!

  МЕЧІ змінили стратегію, ні, вони не втекли. За допомогою лісу вони почали ховатися і під’єднуватись до противника для раптової атаки!

  Однак, з їхніми пораненнями битись було дуже важко. Вороги використовували магію, а священики їх лікували. Поступово, починаючи від слабших учнів, вони почали помирати аж поки не прийшла черга інструкторів.

  - Учителю!

  - Вибачте, що покидаю вас!

  Коли здоров’я наставників зменшилось до критичної позначки, в останні хвилини життя вони дивилися на вчителя.

  Зрештою, тільки вчитель залишився живим.

  - ....

  У тренувальному залі стояла мертва тиша.

  Усі учні і наставники зосереджувалися на одній капсулі. Капсуле, де лежав їхній вчитель. І ось, через деякий час, кришка капсули піднялася і з'явився Ан Хён-До.

  - Учителю!

  Чон Іль-Хун, Цою Чжон-Бом, Ма Сан-Бом, Лі Ін-До і всі учні були настільки напружені, що не могли зробити й зітхання.

  Мабуть, вчитель помер і вийшов з гри. Ворогів було занадто багато, і не важливо, наскільки добре ти володієш технікою меча, тебе все одно зададуть людською масою.

  Зазвичай не в характері А Ен Хьон-До було обговорювати подію, але цього разу він зробив виняток і сказав:

  - Мене вбили...

  - ....

  - Грант. Він назвав себе... А потім перерізав мені горло.

  Всі нарешті видохнули. Учні та інструктори дуже розлютилися! А Хен-До був ідеалом для наслідування. Так, у нього були свої дива, але в техніці володіння мечем йому не було рівного!

  Колись давно, до вступу в школу, вони сумнівалися слухаючи про це. Але коли вони вперше переступали поріг і бачили вчителя, сумніви в мігнові випарувалися. Вони полюбили Ан Хён-До, він став їхнім кумиром.

  Саме тому вони не могли стримати свій гнів, знаючи, що хтось підняв руку на вчителя. Але, подивившись на ці злі обличчя, Ан Хён-До дуже розсміявся.

  - Рік тридцять пройшло... - крізь сміх сказав він.

  - ....?

  - З тих пір, як я програв.

  - Їх занадто багато було, вчитель. У цьому вся справа!

  - Ні, Іль-Хун. Кількість ворогів та їхній рівень не є причиною для виправдання. Але тепер "Королева дорога" стає ще цікавішою. Ви так не думаєте?

  - Так, вірно, вчитель!

  Учні й інструктори самі не знали, як це сталось, але вони голосно відповіли.

  А Хён-До підняв стиснуті в кулаки руки.

  - Як цікаво, це прекрасно! Ми, як справжні воїни і чоловіки, повинні всім серцем прийняти це! Королівська дорога - це лише гра! Ахаха!

  Після слів вчителя інструктори та учні розбили плечі.

  - ООоо! Але ж це правда!

  - Так, гаряча битва!

  - Так! Піднімемо рівень і повернемо їм все зіркою!

  Але після наступних дій Ан Хён-До всі застигли.

  Він підійшов до дошці і став мелом писати імена:

  А на самому початку він написав ім'я Біакіс.

  А Хён-До, відсмившись, сказав:

  - Ні в якому разі не стирайте.

  - Перемогли.

  Гран та інші квартета раділи перемозі.

  Обманом вони привернули гільдію 'Даріус Іка' і змогли знищити ненависних їм MILe. Тепер вони пішли до місця смерті, щоб підібрати і поселити більше предметів.

  Їм подобалося вбивати інших гравців, але вони також ділили здобич після смерті. Адже всього-то за кілька днів вбивств можна було зняти гарну зброю і озброєння, які вбитий копів декілька місяців.

  - Ну, давайте поглянемо, що ж нам залишилося від них.

  Алкові Хелмен і Маркус першими почали пошуки. Але невдовзі їхні обличчя перекосили подив:

  - Н... нічого немає!

  - Ні? Не може бути!

  - Уперед немає!

  - Як... Такого не буває... Шукай краще!

  Гран і Луїс старанно шукали предмети. Однак після MILA залишилося лише кілька клинок, які потребували негайного ремонту.

  ◯Глава 7. Полювання у підземеллі

  - Настав час розповісти про останні новини Версальського континенту. Ми познайомимо вас з подіями, що відбулися в Королівській дорозі. І сьогодні у нас в студії гість, ви всі його знаєте - це пан О Джу-Ван. Привіт!

  - Добрий день. Ваша усмішка, Хе-Мін, сьогодні ще більш творча.

  - Ви не встигли прийти, як вже казали мені компліменти. Мабуть, сьогодні немає важливих новин, так?

  - Так, ви маєте рацію. Якщо не вважати ваших смакових пристрастей важливими, я відчуваю, що вранці ви добре просмажили свинину...

  - Ой, що ви говорите? Уранці смажена свинина смачніша за все. А що пахне?

  Про Джу-Ван і Син Хе-Мін. Кілька молодих лідерів, які іноді невпадами й час від часу сперечались вели новини на ігровому каналі KMC Media.

  Лі Хен повільно їв і дивився новини.

  "Туп'ять часто, але все ж краще, ніж на CST Media."

  Так, довічна проблема розподілу часу: тяжко заробляти гроші і залишатися в курсі всіх подій гри. На CST Media запросили на передачу найгарніших і найвідоміших акторів, але їм не вистачало найважливішого - нововведення. У кожній передачі актори робили наголос на свій імідж та хвалювали персонажів, що сильно дражнили глядачів. Іноді передача йшла так далеко в сторону, що було зовсім незрозуміло, про що вони говорять.

  У порівнянні з ними новини на KMC Media було набагато зручніше дивитися. Завдяки добре організованому збору інформації вони на диво швидко впізнавали і виводили головні події в список новинних передач.

  У Версальському континенті на своїх просторах було зібрано багато гравців, які хотіли б знати про останні події в грі.

  - Зараз ви почуєте чудову новину. Відкиньтеся від своїх справ на кілька хвилин. Так от, нарешті в королівстві Хабен гравець Бадирей отримав 370-й рівень, який називався "непереможною стіною".

  - Вау! Чудово!

  - Нагадую, що Бадарей один з лідерів рейтингу найвищих гравців і напевно вам відомий під клічкою "Темний лицар". У вежі воїнів цей гравець нарешті отримав 370 рівень. Найбільша кількість в грі! Подивімося, як це сталося.

  Башта воїнів.

  Місце, де збираються помірятися найсильніші воїни Королівської дороги. Рицар у чорних доспеках і з чорним мечем вів бій зі лютим варваром.

  Варвар, пронизливо кричачи в приступі люті, наносив жахливі удари дворучним мечем. Однак за допомогою прийомів заходів темні лицарі легко уникали і відбивали ворожих нападів.

  Не існувало жодного опису швидкості гравців, які б грали високорівні. Кліни видовбували з неймовірною швидкістю. А коли вони використовували свої техніки, від спалахів здавалося, що в бою зустрілися червоний і чорний дракони.

  Але перемога була видною відразу: чорний лицар грався зі своїм противником! І врешті-решт, бій закінчився перемогою гравця в темному.

  - Ви щойно бачили, як гравець Бадирей виграв бій і став найвищим гравцем у грі! Завдяки перемозі над вартовим башти воїнів він отримав 370 рівні. Я хочу додати, що в цьому бою досі не використовувались технології Бадирея!

  - Охо-хо, дивно! - Маша руками, вигукнув про Джу-Ван. - Але, що полював Бадирей, розкривши свою техніку і рівень?

  - Дивовижна прозорість! Так, Бадире має гільдію Гермес. І як ви пам'ятаєте з наших новин, саме Гермес захопили першого чоловіка в королівстві Хабен - ілуїна і оголосили, що вони вибрали шлях військової диктатури.

  - Тобто, вони оголосили війну всім об'єднанням королівства Хабен?

  - Так. Очевидно, такі військові сили сприяли росту їхньої упевненості.

  - Тим більше, що у них є Бадирей.

  - Верно! Хоча, взагалі-то, лідер інший гравець, але саме Бадирей є обличчям гільдії Гермес. Отже, коли гільдія показала підвищення рівня Бадрія у вежі воїнів, вона заявила по цілому світі про те, що має велику силу.

  Потім провідні перейшли до інших новин. Розповідали про те, що десь далеко виявлено підземелля сильного чарівника, які якісь гільдії розпочали війну. На Версальському континенті постійно щось відбувалося: когось грабували, десь проходили смерчі або землетруси. Отже, якщо ви їдете в незнайому місцевість, то мусите бути обережними і докладати зусиль, щоб не потрапити у вир подій.

  '370 рівень...'

  З голови Хена ніяк не входили ці цифри.

  У країні магії він був найкращим гравцем! Проте навіть ставши ним, Хен не розумів у всій глибині значення такого прізвисько. Він лише грав у своє задоволення, повільно бив монстрів і майже не розмовляв з іншими гравцями. Коли набивалося більше речей, він відвідував міста і продавав їх. Тому прізвисько "найкраще" було для нього порожнім звуком. І тільки коли він вирішив продати свого персонажа, прийшло усвідомлення цього титулу!

  'Бадирей... Якщо продати акаунт, вийде величезна сума грошей? "

  Тим більше, що кількість гравців у країні магії просто незрівнянно з Королівською дорогою. Понад сто мільйонів людей бавилися в Королівську дорогу! Офісні працівники, фрілансери та багато-багато інших використовували гру, як місце відпустки. Вона була настільки популярною!

  Під час підвищення навики риболовлі Вікід побачив багато таких людей. Вони приходили сім’ями або робітниками відпочити на річку Венса. У неї були пікніки або ж горіли під палючим сонцем. І навіть 50 рівень не псує їхнього настрою.

  Такі гравці не полювали на монстрів заради здобичі, а просто купували все відразу в лавках за реальні гроші, часто лише для того, щоб розфарбуватися перед знайомими. Ніби вони приїхали у відпустку на один з курортів. Що, взагалі-то, було недалеко від правди. Для Королівської дороги не потрібно було брати відпустку на цілий тиждень, вистачало і вихідних, якщо вдома у вас стояла капсула.

  Лі Хен не засуджував таких гравців. Навпаки, він вважав їх відмінними клієнтами. Поки такі люди зустрічаються у грі, кожен може заробити трохи більше грошей.

  Мисли Хена всі поверталися назад до Бадирея.

  Все - починаючи від офісних працівників і закінчуючи президентами підприємств, грали в Королівську дорогу, тому вартість найвищого персонажа була астрономічною!

  Хоча Бадарей, якщо він не дурень, навряд чи продасть свій аккаунт. Лише недавно Королівська дорога розпочалася своїм переможним шляхом по землі і, за підрахунками експертів, її популярність протримається ще принаймні 10 років. Тож, якщо не сповільнювати темп гри, то це буде великою дурницею.

  - Так, дякую, О Джу-Ван. Чи у вас є інші новини? Сьогодні про Версальського континенту Ви розповіли зовсім небагато

  - Звичайно, є. Розповідаючи про всі події, які відбулися на материку, не вистачить і 24 годин. Я не здивуюся, якщо в цей момент відбувається щось дивовижне.

  - Правда? Тоді не тягніть і швидше поділіться чимось новеньким!

  - Хе-Мін, а вам подобаються ремісні навички?

  - Хм, так, подобаються.

  - А якщо відповісти точніше...

  - Э... Мені подобаються захоплені люди, здатні своїми руками створити щось нове.

  - Дуже добре. Тоді ця новина вам точно сподобається. Нещодавно з'явився гравець, який дійшов до середнього рівня в шиті, кулінарії та кузнічній справі.

  - Ого! Это здорово!

  Хен від здивування схилив голову.

  'Шити, кузнічна справа, кулінарія - хтось дістався в них до середнього рівня?'

  Хен пройшов цей шлях і знав, наскільки важко розвинути ці навички до середнього майстерності. Тому, почувши новину про іншого гравця, я не міг повірити своїм вухам.

  'Ну ладно, кулінарія - це просто довгий і нудний процес приготування страв. У шиї і кузнічній справі, якщо використовувати хороший матеріал, також можна швидко підняти рівень... Хоча завдяки професії я вдвічі швидше підвищив рівень навичок... Можливо, і той гравець діяв так само... '

  Але навіть у реміснику потрібно витратити багато енергії, матеріалів і часу для розвитку усіх навичок. Хен не вірив, що хтось ще навчився все три навички до середньої майстерності.

  Син Хе-Мін, швидко використовуючи миле личко, нетерпляче запитала:

  - О, значить ти взяв у нього інтерв'ю? Адже якщо гравець, який опанував три навички до середнього рівня, йому точно є що сказати.

  - Ні. На жаль, ми дізналися про нього занадто пізно...

  - Не вірю! Про Джу-Ван не зміг взяти інтерв'ю?

  - Так. У той момент я був зайнятий в роботі над іншим сюжетом, так і, по правді кажучи, почувши про такий гравець, я довго не вірив. Тільки тоді, коли на сайті розмістили кілька речей, які він зробив, я поспішив взяти інтерв'ю, однак запізнився. Невідомий гравець наостанок зробив одяг з райдужної тканини - як ви знаєте, це тканина 1-го класу - і пропав у невідомому напрямку. Одежу ж він продав на аукціоні і, увага, ми здобули відеозапис продажу. І вона на екрані.

  Студія, з якою працювали люди, стала картиною середньовічного міста. Будівлі, викладені в стилі Ренесанс. Величні храми і високі башти, безліч двох- та трьохповерхових будинків, що затоплюють у садовій зелені. Далеко попереду виднівся Колізей, і по вулицях бродило багато гравців та коней, які тягли вози. У крамниці якийсь гравець сперечався з господарем, а на просторій площі йшов аукціон.

  Той, хто був у костюмі торговця, видавав на продаж одяг з семи кольорів. Багато гравців зібралися навколо торговця, сподіваючись купити добрі речі. Ціна швидко зросла.

  Лі Ген добре знав торговця, який веде аукціон.

  "Ага, Манауе. Отже, той гравець, що підвищив до середньої майстерності три навички - це ...'

  Про Джу-Ван говорив про Лі Хена.

  Цікаво, чи знепритомнів би Хен ще риболовлю та скульптурну майстерність на середньому рівні?

  "Добре, що не я вів аукціон..."

  Запис для телебачення підібрав відмінну, здавалося, що аукціон проходить прямо зараз. Викрики гравців, що б'ються за потрібний предмет, будочили. Син Хе-Мін та Ван підстежували інтерес своїми гострими коментарями.

  Після закінчення сюжету за спиною провідних з'явилися графіки, які мали прибуток і опис про ті речі, що продавалися Манаве.

  - Подивися, Хе-Мін! Одяг з райдужної тканини, виготовлений кравцем середнього рівня. Вона чудова! - Про Джу-Ван з заздрістю показував на монітор позаду.

  Завдяки розвиненому ремісному навантаженню тканина мала неймовірно високу міцність. І захист набагато перевищував будь - які інші гарні тканини. Крім того, сім додаткових ефектів! У простих предметах зазвичай було два або три випадкових ефекту, часто марні. Було ж сім, і все корисне!

  Хена має унікальний предмет, який тільки в одному примірникі. Як і чудові скульптури в роботі скульптора, такі гарні речі у кравців отримувалися не часто.

  - Після аукціону цей гравець більше не з'являвся. Коли він з'явиться, то я, О Джу-Ван, поспішу взяти у нього інтерв"ю, де б він не був. Обещаю вам.

  Лі Хен з ненавистю подивився на цього самозакоханого бовдура.

  Коли ти стаєш знаменитим, то будь готовий до появи як позитивних, так і негативних чинників у своєму житті. Наприклад, якщо ти продаєш речі - це плюс, більше людей цікавляться тобою і, відповідно, купують предмети. Але через те, що гравці починають слідувати за тобою, закономірно з'являються перешкоди для полювання і виконання завдань.

  Саме тому Хен попросив Манауе провести аукціон замість нього.

  - Ах! Шкода, що нам не вдалося взяти інтерв'ю, але пора перейти до наступної новини. О Джу-Ван, у тебе є щось ще?

  - Так. Наостанок я хотів би розповісти про облогу форту Одеїн. Гільдія Процвітання захистила форт від вторгнення гільдію Балкан, і здобула перемогу. На даний момент у цьому регіоні немає такої сили, яка б змогла на рівних биться з гільдією Процвітання. Можна припустити, що якийсь час у фортеці настане мир і законно,% на 70, зростуть ціни внаслідок витримок на військові дії та відновлення оборони.

  - Так, я навіть звідси чую шум незадоволених.

  - Нічого не поробиш. Податки встановлюються тими, хто володіє Одеіном. Але навіть з таким підвищенням цін я впевнений, що багато торговців і мисливців продовжуватимуть відвідувати фортецю. Тепер розгляньмо відео про те, що відбувається в цій битві.

  Зображення на екрані знову змінилося.

  З висоти пташиного польоту висіла велика бійка між гільдіями за фортеця Одеїн. Мабуть, той, хто знімав його, був чарівником і літав по небу, намагаючись захопити масштабність битви. І йому це вдалося.

  Перед глядачами розгорнулася грандіозна битва. Атакуючі хвилі за хвилями налетіли на стіни фортеці, і захисники мусили поволі відступати. Здавалося, ще трохи і опір буде зламано.

  Але не тут було. Переможці - гільдії процвітали завдяки перемозі. Завдяки тому, що в фортеці вони поділилися силою і змогли успішно захищатись протягом дня, поки облога не закінчилася.

  - У цій битві брали участь...

  Лі Ген, який з цікавістю спостерігав за битвою на екрані і після слів ведучого виключив телевізор. Пошел прийняв душ і знову ліг в капсулу.

  Хен підключився до Королівської дороги.

  Він все ще був всередині стін фортеці Одеїн. Коли облога закінчилася, він відразу ж покинув гру і, відповідно, повернувся назад на те саме місце.

  Багато людей блукали по площі. Під час облоги звичайні гравці не могли потрапити всередину фортеці, тому тепер усі намагалися надолужити втрачене.

  - Ти чув? Кажуть, що у гравця Бадирей 370 рівень!

  - Так, Гільдії Гермес пощастило.

  - А ще кажуть, що кількість гравців у королівстві Хабен зросла в кілька разів.

  - Хм. Може, і нам якось з'їздимо в королівство Хабен? Як тобі ідея?

  - Так, було б цікаво.

  Багато гравців з цікавістю обговорювали останні новини Королівської дороги. Для них гра стала справжнім світом.

  Для таких людей Бадорей став символом успіху.

  Його шанували як короля або світову зірку! Коли з’являлися ролики, їх одразу ж закачували мільйони гравців.

  Все прямо як в інших онлайн ігор. Весь процес гри будувався на зв'язку характеристик і технік борців гравця. Було важливо, наскільки добре ти зможеш проявити свої техніки, які вміння об'єднати і як борешся зі своїм противником. Звичайно, чим вищий рівень навичок, тим менше бої відповідали законам реального світу. Але в грі було цікаво вести війну, бо чим далі ти просунешся, тим сильніші й вправнішими стають твої суперники. Тому прості гравці дуже цікавилися битвою азартних ігор.

  Вони попрощалися і розійшлись у своїх справах, а Вііда вирушив до однієї з торговельних лавок.

  - Ищем священика. Вище 170 рівня.

  - Потрібен гравець, що затримався! Маг або лучник!

  - Куплю меч, відповідний гравецьу з 210 рівня! З додатковими ефектами!

  На площі знову було шумно, після битви багато гравців повернулися до звичайного життя: збирали групи, розмовляли і торгували

  Віяда зараз має 230. Завдяки цьому бою та вбивству багатьох гравців він зміг отримати два нових рівні. Однак не всім так пощастило, що багато гравців після смерті втратили досвід і тепер намагаються надолужити втрачене. Кинувши 10 балів за рівні, в спритність, Віід увійшов у торгову крамницю.

  Протягом останніх місяців Віід почав розвивати ремісні навички і не звертав уваги на товари, які могли б стати в пригоді у битвах. Власник лавки виявився міцного виду НІП з таким шрамом на обличчі, що міг стати наслідком останніх боїв за фортецями. Він з радістю привітав відвідувача.

  - Що ви шукаєте?

  - Мені потрібні продукти та приправи, лікарські трави і бинти.

  - Добре. Ось тут їжа, а ліки і трави можете подивитися там.

  На відміну від міст чи інших фортів, Одеїн не мав окремої продовольчої крамниці. Тому харчі, трави та інші товари продавалися в одному місці.

  Але було багато лавок, які торгували зброєю і доспехами.

  Не без причини Одеїн вівся настільки криваві бої, що трав у лавці було справді багато і навіть зустрічалися дуже рідкісні види.

  Віід купив по 200 штук трави, точильний камінь, нитки для шиття, бинти та продукти. І вийшло не так вже й дорого.

  Насправді ціни в фортеці були високими, але протягом тижня для гравців, які боролись на стороні переможців, у крамницях не було податків на товари. Бонуси для всіх переможців кривавої битви.

  Віід закінчив підготовку і залишив Одеїна. Його шлях лежав убік найближчого підземного підземелля - печери Басри!

  Група чарівників під керівництвом Соллона в розвідувальній синій мантії чекала наближення противника.

  - Скоро повернуться, всім бути напоготові! - Пронизливо крикнув Соллон. Його голос відчував напруження і хвилювання. Однак, загін лише поцокав мовами.

  'Совсім зійшов з розуму від жінки ...'

  'Що тільки не робить, лише перед нею пофарбуватися ...'

  Але часу на марні думки зовсім не залишилося. Вор Бат, переслідуваний загони ворогів, вже був готовий до рішучих дій. Лучники, що бачили далі всіх, передали інформацію за підрозділом.

  - Ворог наближається!

  - Більше 40 чоловік.

  - Молодець, Бату. Всім приготуватися до атаки!

  Соллон наказав чарівникам збудувати ряд і приготувати закляття. Після цього вони почали постійно кричати.

  - Атака! Вставай, полум'я чистої люті. Огнений шторм!

  Так спланована засідка принесла свої перші плоди. Під нападом багатьох заклинань воїни Басри швидко проірвали.

  Але це був тільки початок. Соллон і його загін розпочали другу серію атак.

  - Лучники! Залп!

  І якщо лучники були небагато, то щільність вогню не дозволила ворогу наблизитися до нього. Монстри трохи відступали. Деякі гравці застосовували оглушливі стріли, що ще більше сповільнювало рух ворога.

  За цей час маги готували нові заклинання і знову входили у бій.

  - Полум'я гніву, вразивши мої почуття, стань муром на шляху ворогів. Вогонь!

  - Мать землю! Зупини недостойних топтати твої простори. Бруд!

  Пол печери став слизьким і воїни Басри почали падати на стіну вогню!

  - А....а!

  - Горячо! Моє горло!

  Але тепер бій ще не закінчився. У сутичку включився майстер бою.

  Після двох магічних атак і запапа стріл здоров'я монстрів знизився більше ніж на 70%.

  - Танець смерті!

  Серед воїнів, які б’ються, мімкала дівчина з двома кинджалами. Вона, наче метелик, пурхала між противниками і вражала воїнів Басри.

  Яскрава, приваблива зовнішність і елегантні танці!

  Це була Хварен!

  Там, де мигнула в танці Хварен, вороги отримували страшні рани. Окрім її головного танцю "Бубі-Бобі", у неї ще був бойовий танець.

  - Красиво.

  - Здорово.

  Коли Хварена починала свій танець, Соллон і чарівники відразу ж забували про бій і з захопленням дивилися на дію. У танці Хварен перетворилася з красивої дівчини в прекрасну богиню. Соллон, відрядившись у мить, став шанувальником цієї чарівної красуні.

  - Хварене, тримайтеся!

  - Ох, вона тільки що мені підмигнула.

  - Ні, не тобі, а мені!

  - Ааа!

  Магі скинули мантії і пішли в рукопану один на одного. Лідер загону Соллон повинен був розняти їх і навести дисципліну, але краса дівчини полонила та його серце.

  Поки всі стояли і в захопленні п'ялися на Хварен, інший новачок у загоні Зефі, теж воював з монстрами.

  - Залізна риба!

  Він використовував залізну ліску, поранив і заплутував ворогів, щоб залишити їх полоненими або з розмаху закинути кудись подалі.

  Рибальство Зефі.

  Коли до нього наближалося кілька ворогів, він швидкими, блискавичними рухами насаджував на гачок наживку і закидали їх кудись подалі.

  - Наживка!

  Під впливом сили монстри Басри відступали від Зефі і кидалися за приманкою, щоб мигнення через бути полонені все тією ж лісовою.

  Після всіх атак загони, у монстрів Басри практично не залишилося здоров'я, тому Зефі і Хварён, через деякий час, попокличили усіх противників.

  За один бій кожен в загоні Соллона отримав свої 3,5% досвіду.

  Полювання - ще одна причина, по якій фортеця Одеїн привернула стільки уваги з боку різних гільдій. Територія навколо фортеці була забита різними підземеллями, і більшість з них мали багато досвіду через вбивство монстрів.

  На Версальському континенті зустрічалися як хороші для полювання зони, такі, як Одеїн, і погані, з малим кількістю досвіду, занадто сильними монстрами або нікчемними випалюючими трофеями.

  Соллон підійшов до Хварен і приторно-следим голосом промовив:

  - Я бачив, як незліченна кількість метеликів пролетіла перед моїми очима. Але найкрасивіша з них зараз стоїть переді мною, Хварёне.

  - Та нічого такого.

  - Ні. Не соромся, тобі варто пишатися своїм танцем, Хварене.

  Але дівчина мовчала. Вона вже не вперше чула подібні промови від Соллона і знала, що станеться далі.

  - Елели пам'ятаєш, я говорив раніше, що складаюся в гільдії Маварос. Наша гільдія володіє печерою Басри. Отже, якщо ти приєднаєшся до нас, то зможеш завжди отримувати багато досвіду.

  Майже всі найпривабливіші підземелля в Королівській дорозі перебували у володінні певної гільдії. За право постійно ловити монстрів і вбивати боса перед входом у підземелля розгортаються маленькі, локальні криваві битви.

  Адже власникам підземелля нараховувалося додаткові 30% досвіду за вбивство монстрів!

  Хоча, чесно кажучи, битви за підземелля відбувалися дуже рідко через складні та заплутані відносини між усіма гільдіями Королівської дороги. Наприклад, гільдія Маврос брала участь у битві за фортецю Одеїн на боці Процвітання і отримала по володіння підземелля Басри. І якби хтось спробував захопити підземелля, відстояв би йому не тільки гільдія Маврос, але й союзники з Процвітання.

  - Ех, набридло! - Несморідно бормотала собі під ніс Хварен.

  Після того, як Манауе налагодив зв'язки у всіх великих містах королівства і підвищив свій рівень подорожі стали безпечними, і йому більше не потрібно було охорони Хварен. У результаті він лагідно натякнув на це і їй довелося відправитися в власну подорож. І так вийшло, що через кілька днів після Британської конфедерації вона вийшла до підземелля Басари.

  Місце було чудове, за монстрів давали досить багато досвіду, і вона залишилася битися. З часом її танці почали привертати увагу інших гравців і вони іноді запрошували їх до своєї групи. Ось так і вийшло, що через кілька днів вона потрапила в загону Соллона. І була, загалом-то, задоволена.

  Тільки тепер почалися труднощі. Соллон не хотів відпускати її!

  Хварена любила спілкуватися з новими, цікавими людьми, але оскільки її танці були дуже красиві, Соллон хотів одноосновно нею володіти. Якщо Хварен вступався до іншої загони, він з усіх сил намагався зупинити полювання. Він говорив загону або чекав моменту, щоб нанести рішучий удар магії, аби потім одноособово забрати всі речі, які вважаються Хварені.

  Загалом, поводився як гівнюк, але оскільки гільдія Маврос мав великий вплив, ніхто не скаржився. А коли Соллон змінив стратегію і почав говорити:

  - Якщо ви прийміть Хварен у свій загін, вам доведеться відкинути думки про полювання на території нашої гільдії.

  Всі почали уникати Хварено. І вона мусила полювати в складі загону Соллона. Єдиною потіхою для неї було те, що вона знайшла спільну мову з новим членом загону Зефі. Вони часто базікали, і їй подобалося, що хлопчина, який був набагато молодший, ніж вона, прислухався до її слів.

  - Блискучий зигзаг!

  - Сильф, зв'яжи їм ноги.

  Група Солла билася з монстрами Басри. Печера була переповнена монстрами, і загін навіть не рухався з місця на місце, а чекав, поки гравець-вор Бату приведе нову групу ворогів в облогу.

  Відряд чарівників і лучників!

  Спочатку маги та заклинання сильно знижували здоров’я противників. Після того як вони відбудували ману і готували нові закляття, лучники вступали у бій. Вони обстрілювали монстрів, сповільнювали їх пересування і чекали наступної атаки магів. І потім, в самому кінці, у бій вже заступалися воїни ближнього бою, такі, як Хварен і Зефі.

  Загалом, все було продумано і трималася тільки на атаках магів. У підземеллі, як правило, інші підрозділи брали лише двох-трьох магів, тому що їм важко діяти в обмеженому просторі. Проте у групі Соллона магів було 8!

  Битва, перепочинок, бій, передишка.

  Соллона після кожної битви обов’язково була перерва. Не тому, що вони втомилися отримувати окуляри досвіду - ні, вони чекали, поки у магів відновиться мана і можна буде зайти на ще одне коло. Так було і сьогодні.

  - Дивіться, з останнього монстра випали обладунки зі срібла!

  - Вау!

  - Знаєте, давайте віддамо їх Хварён? - З ентузіазмом вигукнув Соллон.

  - Так!

  - Якщо так вирішив Соллон, то віддаємо.

  І нехай зовні гравці виражали радість на підтримку рішень лідера загону, але в глибині душі вони не мали жодного уявлення.

  'Ось же, як викаблучується перед дівчиною.'

  'Блин! А моя черга забирати предмет ..."

  'Хм. Що, тепер всі кращі речі ми будемо їй віддавати?'

  Але, як би вони не злякалися, гравці все одно залишалися в групі Соллона. У печері Басри було важко знайти ще один такий загін, який отримав стільки досвіду.

  Як і всі, Хварьоне отримувала свої окуляри досвіду але оскільки більшість роботи виконували маги, а вона виходила в кінці, у неї було невдоволення.

  'Забава росте ... Але чи можна так полювати?

  У сомнії вона звернулася до одного з воїнів у загону - Даврону.

  - Якщо все так і триватиме, наші здібності та характеристики не сильно й виростуть, вірно?

  - А? - з непорозумінням подивився на неї Даврон. А потім, подумавши, поставив зустрічне питання:

  - Які здібності?

  - Ну, наші, їх також потрібно покращити.

  - Верно. И?

  - І ми, полюючи в такому загоні, просто отримуємо нові рівні, а наші здібності зовсім не ростуть...

  Було помітно, що Хварена дуже переживала і Даврон з подивом запитав:

  Звичайно, є такі люди як ви, Хварені, які борються за вмілість, але як отримати нові рівні? Спочатку вам треба підвищити рівень, щоб вступити в більш сильну групу і мати ще більший досвід.

  - Але ж тоді ми в результаті будемо слабшими, ніж інші гравці, що розвивають свої технології...

  Хварён згадала, як зовсім недавно подорожувала з Манауе і захищала танцями візку з товаром. Іноді їй доводилося танцювати по кілька годин підряд і значно підвищувати техніку.

  Тому вона здивовано подивилась на Даврона і запитала:

  - Все так роблять? Да?

  - Звичайно. Всі так полюють, з якої діри ви вибралися, Хварёне? Спочатку треба підвищити рівень і вже потім, поступово розвивати свої техніки, хм...

  Соллона повністю відповідала словам Даврона. Всі намагалися якомога швидше підвищити рівень своєї діяльності й техніки, не звертали уваги на неї. Якщо маги ще тренували атакуючі здібності, то всі інші отримували тільки досвід. Але й у магів не все було так оптимістично, в бою вони були без перешкод і тому з ростом рівня без підвищення захисту та витривалості ставали скляними гарматами.

  Ситуація погіршувалася тим, що загін боровся тільки зі слабкими ворогами, хай їх було і багато, але це не принесло жодної користі. Вони вели спокійні і дуже великі бої.

  Глава 8. Полювання Вііда.

  Підземелля Басри!

  Місце, заповнене безліччю монстрів, лежало недалеко від столиці королівства.

  - Вільне місце в групі. Є люди, які хочуть приєднатися? Нас 30 людей, і ми обіцяємо швидку полювання.

  - Шукаємо хорошого воїна.

  - Я продаю лікарські трави. Дешевле, ніж в лавках! Здрастуються оптиові закупки!

  Віід, який підійшов до печери Басри, спостерігав за тим, як гравці формуються в групи. Хтось доповнював вже існуючі підрозділи, хтось організовував нові. І всі вони блукали навколо входу в підземелля.

  У печері Басри за монстрів давали не тільки багато досвіду, але й гарні речі. Тому біля входу завжди товпилося багато гравців. Правда в самоті ніхто не думав туди ступати, занадто це було небезпечно.

  - Ви не хочете приєднатися до групи?

  Кілька чоловіків, які супроводжували цього чоловіка з білим пером у капелюсі, підійшли до спокійного Віяду. Не чекаючи відповіді, він продовжив:

  - Вибачте, який у вас рівень і професія? Я дивлюся, у вас є меч, значить, щось бойове, а в нас якраз звільнено одне місце, може, ви приєднаєтеся?

  Віід повільно оглянув чоловіка з пером. Не стільки його зовнішність, як предмети.

  'Шлем герцога, зброя і броня королівства Британської консфедерації, речі для 180 рівня й вище. Ціна 800 золотих.

  - У нашій групі 15 осіб. У всіх 170 або більше. Мене звати Вінчік, ми з Гільдії Маврос. То що, похочаємо разом?

  Одною з них була гільдія Маврос, для іншого гравця було б вже позитивно. Однак він повільно похитав головою.

  - Вибачте, але я не шукаю групу.

  - А?

  - Сам справлюсь.

  - ....

  Під непорозумінням азартних гравців Віід вирушив у печеру.

  У печері Басри гравці полювали, починаючи зі 120-го рівня і закінчуючи 300-тим. Підземелля нараховувала 4-р поверхи, і на кожному монстрі ставали все сильніше.

  Але не сила монстрів відлякувала гравців-одинців, а їх надзвичайно неприємна здатність красти речі. Коротко кажучи, якщо ви помирали, вони вас обібрали. Іноді навіть до того, що монстри знімали одягнені на вас обладунки.

  Було виявлено, що після смерті гравець втратив не тільки досвід, але й у 3-4 рази більше предметів, ніж зазвичай. Тому потрібно було рішучості полювати в підземеллі. Але злодії Басри завжди залишали добрі речі, тому підземелля ніколи не було пустою.

  'Він сказав, на 3-му поверсі.'

  Віід обережно прослизнув по 1-му і 2-ому поверху, намагаючись сильно не заважати мисливцям гравців.

  'А то вискочиш несподівано і перевернешся через їх страх в подушечку для стріл ...'

  Він вирішив полювати, а потім зв’язався з Манауе. Проте той, через зайнятість, відмовився. Наскільки Віід зрозумів, торговець після продажу товарів на аукціоні сильно підвищив рівень і заробив багато грошей, які купив собі титул та організував торговельна група під своїм ім’ям.

  Зате Манауе розповів, де Хварен. Саме після його слів Віід вирішив відвідати печеру Басри й провідати знайому.

  Віід легко знайшов Хварен на третьому поверсі підземелля. Вона полює у складі великої групи в самому центрі підземелля. Вона не помітила гарної танцюючої і пожвавлювальної монстрів.

  Вікд чекав, поки закінчиться бій, і підійшов до неї.

  - Привіт, Хварене, давно не бачилися.

  - Ой! Виід? Які ж вони були!

  - Я вирішив полювати, тому і заскочив до тебе.

  Хварена прийняла Віяда, саме в цей час їй все набридло. Але тут з глибини печери підійшов гравець у синій мантії.

  - Так, хто цей чоловік? - Оглянувши Віда зверху вниз, запитав Соллон.

  Це було зроблено так, що вся дрібна душонка так і читалася на обличчі мага.

  Зловмисник, утримуючи гнів, сказав:

  - Це мій друг. Його звати Віід. Він скульптор.

  - А! Навіть так!

  Не будучи задоволена такою відповіддю, Соллон підозріло поглянув і запитав:

  - Ах! Друзі значить? Чи кохання? Як давно ви полюєте разом?

  - Нас познайомив один спільний друг. І разом ми не полювали. У тебе якісь проблеми?

  Відповідь Хварено кілька заспокоїв Соллона.

  - Ага! Тоді ніяких проблем!

  І як би висловлюючи добру волю, він продовжив:

  - Вііде, може ти теж приєднаєшся до нашої групи? Я не маю нічого проти вашої професії, але, напевно, вам з нею важко полювати без групи.

  - Так, Вііде. Давайте з нами! - З ентузіазмом вигукнула Хварен.

  Насправді, Віід зовсім не збирався вступати до якоїсь групи. Він просто зайшов привітатися і запропонувати похотіти разом. Але, подивившись на її обличчя з повним сподіванням, він просто не зміг втекти.

  Вступивши в групу і провівши один бій, Віід зрозумів, що йому просто нема чого робити. Соллон знав, що його професія скульптора просто не давала шансу вступити в бій.

  Зате Віід зміг добре поспілкуватися з Хварен на різні теми. Звичайно ж, під пристойним наглядом завжди вертся десь поруч Соллона.

  Віід просто і відверто сказав:

  - А ти дуже популярний, Хварен.

  - Це не так, - посміхнувшись і зробивши вигляд, що нічого такого немає, сказала вона.

  Моя професія - танцюрист. Тому у мене висока характеристика дотику. І є характеристика « вигляд ».

  - Обія і зовнішній вигляд?

  - Так, коли підвищується обява, зростає і краса. Можна сказати, що з'являється 'ореол". Погляд більш чистий, шкіра блискуча.

  - А характеристика зовнішнього вигляду, тоді ...

  - Ну, що приходить перше на розум, то і значить. Фігура покращується, обличчя стає більш милим і тоншими. Але це всі характеристики для танцюриста.

  Віід згадав, що завдяки ремніці Дейкрама і він також підвищив характеристику засвоєння.

  'Ага, ось значить, що воно робить ...'

  Так, професія танцюриста не така проста, як йому колись здавалося. Окрім стандартних характеристик, тут потрібно розвивати ще й щось нове.

  Тепер зрозуміло, чому Соллон так закохався в Хварен.

  - І оскільки я танцівниця, то більшу частину роботи доводиться вкладати у підвищення характеристик обалення і зовнішнього вигляду.

  - Тоді...

  - Верно. Моє справжнє обличчя трохи простіше... Звичайно, про це не обов'язково говорити, але я так, на всяк випадок.

  І без її слів було зрозуміло, що початковий вигляд у грі з часом змінюється. В основному це відчували лише ті, хто маєзоре око. Проте, через професію Хварене зміни були набагато важливіші.

  Якщо ви уважно подивитесь на жінку, яка заявляє, що її зовнішність не залежить від освітлення, то зрозумієте, чи це обман. Навіть найгарячіша жінка, яка не використовує косметику під освітленням, намагається зайняти якомога більш вигідну позицію.

  Чоловіки слабкі перед вродливими жінками...

  Це закон!

  Однак у кожному правилі є виняток. І Віід був саме ним!

  "Жінка - гроші. При кожній зустрічі дівчина все крутиться навколо грошей. Якщо ти витрачаєш їх, то отримуєш любов. Я не хочу такої любові..."

  Віід мав дещо спотворене бачення ситуації, в його очах вродлива дівчина виглядала подібно до бегемотів, які їли гроші.

  Після 12 годин полювання Соллон сказав:

  - Ох! Сьогодні було дійсно важко. Ну, давайте зустрінемося завтра. Дякую за працю.

  Члени групи почали по одному виходити з гри.

  Вікід же, в нетерпінні, покріпше стиснув у руці меч. Нарешті! Він чекав цього моменту.

  'Ну що, пора починати?'

  Спочатку він дістав з сумки камінь, який мав точильний і підправив меч.

  Вжик-вжик!

  Навик закутки меча знаходився на середньому 4-му рівні. Його не можна було застосовувати часто, як наприклад, здатність ремонтувати. І якщо ти не полюєш або дощить, то це швидко проминуло б через затовчення. Тому застосовувати його доводилося лише перед самими битвами, загострюючи зброю собі і друзям у групі.

  - Так, тепер наступне ...

  Віід витягнув м’яку тканину і старанно, до блиску натер свої обладунки.

  Чищення озброєння в усьому походило на заточку зброї. Її також не вдавалося використовувати на довгий час, але ефекти були добрими.

  Ці два навики, що дуже підвищують силу групи, зазвичай використовували коваля при вступі до загону. Якщо ти був ковалем і з якоїсь причини не розвинув їх, у більшості випадків на прохання прийняти в загін такий гравець отримував відмову.

  - А тепер їжа...

  Вікід вирішив приготувати страву з креветки, що носить романтичну назву « Морські квіти ». Зазвичай морепродукти в грі дуже дорого коштували, але на диво у фортеці Одеїн їх вдалося купити дешевше, ніж у королівстві Розенхайм. І не тільки через відсутність податків, але й завдяки вигідному розташуванню фортеці на одній з головних торгових шляхів.

  Для того щоб поліпшити здоров’я і життя, немає нічого кращого за морепродуктів. А серед них креветка була найкращим продуктом!

  Щоб збільшити ефект від страви, Віід приготував солодкий соус з соку кленового дерева і салат із картоплі, латука та бешмель.

  У очікуванні, Віід широко відкрив рот.

  Він повільно очистив креветку від панциря, хітин після вогню став трохи золотавим і швидко знімався. На паличці залишилося лише м’яке біле креветки, яке вже було готове зникнути в роті Віїда.

  Боротьба між бажанням і інстинктами.

  Рот хоче скуштувати, а руки не хочуть відпускати. Тим більше, що креветка-то була не проста. Віід використав свою скульптурну майстерність, щоб підкреслити її красу.

  Повільно обмочивши креветку в соус з сиропом, він під дією запаху побачив ореол божественних крил навколо неї.

  Він навіть дав їй назву: 'спостеріго з креветки-ангела, спустошеного з неба'!

  Точніше він просто не міг нічого підібрати. Запах зводив з розуму. Смачний і ароматний. Ніхто б не встояв перед його дією.

  Ням-ням.

  Віід з нетерпінням чекав, повільно витягнув язик і вже потягнувся до креветки...

  Коли гравці в загоні почали виходити з гри, Хварен швидко пішла за усіма. Все заради того, щоб відв'язатися від Соллона. І коли маг, за її припущенням, вже пішов, вона повернулася.

  Зефі, як тільки дізнався Віяда, не вийшов з гри. А просто стояв осторонь і спостерігав за діями недавнього суперника по риболовлі.

  Хварен і Зефі уважно стежили, як Віїд готується скуштувати єдину креветку.

  'Вона всього одна, і незручно попросити поділитися ...'

  Але Хварену не залишилось сил, і вона сковтнула слину.

  Віід був зосереджений на фактах, він просто вибитий галасливим смокканням. Він швидко обернувся і з подивом побачив тих, хто стояв біля знайомих.

  - Ээе. Хварене, хіба ти не вийшла з гри?

  - Так, - дуже повільно відповіла дівчина, не відриваючи погляду від креветки.

  І знову шумно сковтнула.

  Хварене не просила поділитися їжею. Тільки ось її широко відкриті очі так захоплено дивилися на креветку, що вона навіть не могла нічого вимовити. Думка така, ніби вона чотири дні нічого не їла і тут вперше побачила їжу!

  Гаряче бажання! Голод! Жага!

  'Як би вона мене не прибила через їжу!'

  Він зітхнув і дав їй креветку. У нього просто не залишилося іншого вибору.

  - Якщо хочеш, то можеш... це... за один золотий...

  - З задоволенням з'їм!

  Хварено, не звертаючи жодної уваги на креветку. Її навіть не засмутило останні слова Віїда, які прагнули зменшити втрати якнайменше.

  Ням-Нім!

  М’ясо креветки швидко зникло в її роті.

  Насправді, Хварене зовсім не залежало від їжі. Навіть у реальному житті стежила за своєю вагою і часто сиділа на дієті.

  Однак, від аромату креветки всі раціональні думки зникли. Вона відчувала, що коли не їсть її зараз, то буде страждати через втрату.

  Можна було сказати, що креветка стала для неї наркотиком в цей момент. І все через те, що мистецтво кулінарії Вііда постійно вдосконалювався і ріс.

  Хварено, з задоволенням умівши до кінця креветку, нарешті заспокоїлася. І про своє рішення вона не пожалкувала, кожен шматочок страви приносив її на 7-е небо від щастя.

  "Точно! А Манауе казав їй, що якщо ходити з Віідом, то це буде добре. Я змогла спробувати такий смачний обід! Ням-ням!

  Наприкінці вона з жалем подивилася на позосталий хвостик і голову креветки, які зазвичай вже не їдять. Але якби не стояли біля Вііда з Зефі, вона б зі хрустким умивала голову, навіть очей не залишилося б.

  'Пробач, креветка'.

  Вік з жалем дістав ще одну і почав процес приготування від самого початку. Креветки коштували дорого і їх ніяк не можна жувати, наче чіпси.

  Для Віїда це було щось на зразок вкладення.

  Вкладення в бойову техніку! Адже характеристики здоров’я, мані та інші збільшувалися до максимального результату від дії їжі.

  Тому він без шкодування витратив частину грошей на закупку 500 молюсків.

  Не вірте тим, хто стверджує, що голод стимулює творчий процес.

  Тільки ситий художник може відволікатися від відчуття голоду і зосередитися на мистецтві. Насправді, дія їжі була різною від професії гравця. Якби Вік був кухарем, то поліпшився б життєвий рівень кулінаріїв або смакові якості страв.

  Вікід почав збиратися поступово. І, звичайно ж, він не забув взяти з Хварен один золотий.

  - Я збираюся продовжити полювання, ти зі мною, Хварен?

  - Так, звичайно!

  Вікід, в принципі, не чекав на іншу відповідь.

  Її вміння танцюриста дуже б придалися в майбутніх битвах у якості палички-виручники. Хай урон від атаки Хварен і не був високий, але вона швидко рухалася і монстри не могли її зачепити. До того ж, якщо ти був у групі танцюючої Хварена, то, на відміну від монстрів, отримував невеликі прибавки до характеристик.

  - Створити групу.

  Віід викликав меню і запросив Хварен.

  - Дякую! - З радістю вигукнула дівчина і вступила до групи.

  А потім помахала Зефі.

  - Приєднаєшся?

  Рибак радісно кивнув.

  - Якщо візьмете, то я, звичайно, за!

  Віід мовчки кинув запрошення до групи Зефі. В принципі він був не проти, монстрів багато, досвіду всім вистачить, а зайві руки ніколи не помішають. Хоча Зефі не вийшов з усіма, йому до кінця зрозуміло і не було.

  - Тоді почекай, Хварёне. Я приготую ще одну страву для Зефі і заодно почищу та заберу ваше спорядження. Ну і полагоджу, якщо що.

  Чудова можливість підтягнути, нехай і трохи, навички ковальу, кухаря та кравця.

  - Вау! Здорово!

  - Захист підвищився і сила атаки удочки ...

  Хварён и Зефи дивувались на Віяда. Вони не сподівалися, що одна людина може мати такі таланти. Але тільки один крок відділяє немолого всезнайку від Всемогутнього гравця.

  - Дякую, Вііде! А тепер пішли знайти групу. Нас троє і багато хто з радістю приймуть до своєї групи, я так думаю, - радісно вимовила Хварен, але у відповідь отримала лише показування голови Віїда.

  - Нам трьом і так в упор вистачить монстрів.

  - А? Що...

  - Невже ви думаєте, що ми зможемо полювати в підземеллі Басри тільки трьом? - запитав, ошаранений Зефі. І, на своє здивування, здогадався.

  - Трьох людей буде достатньо. Хоча, ні. Нас буде четверо. Явись, Рицарь смерти!

  З намисто, яке висіло на шиї Віада, вийшов дим, з якого після кількох миттю стався лицар смерті Ван Хок.

  Його давно не викликали, тому він був дуже радий.

  - Пане, викликали?

  - Так.

  Тільки покинувши один погляд на підручного, Віід знову переповнив жаль. Рицар смерті, наче п'явка, з’їв 20% досвіду. Від того, як Віід переміг і підкорив собі Ван Хока, пройшло багато часу. Вони пройшли багато бійок і Ван Хок зміг добре підняти рівень. Особливо в провінції Морта: тоді Віід вирішив, що чим більше вампірів помре, тим краще буде загін і тому не обмежувало монстра. І Ван Хок використовував це, тоді він забирав не тільки 20% досвіду Віда, але й отримував всі 100 відсотків за одноособово вбитих противників. Завдяки цьому Ван Хок досяг 290 - го рівня і був значно випередив Віїда.

  - Чортів монстр! Прийшов час тобі за все відплатити... - Починав відразу ж бурчати Віід.

  Однак лицарю смерті теж було що сказати. Адже він отримував досвід не лежачи на сонечку. Йому довелося вбити безліч монстрів, терпіти насмішки паладінів і побої господаря.

  Йому було що сказати, але поки лицар вирішив замовкнути...

  Знати історію підземного Басри не обов'язково. Колись у Басрах жила одна з родин аристократів. Вони до останнього були проти з'єднання Британської конфедерації, тому пішли на угоду з гільдією злодіїв і готували повстання.

  І центр їхньої змови був тут, в печері Басри.

  Вікід послав лицаря смерті вперед, і вони спустилися на четвертий поверх.

  - Людей-то зовсім немає... - тихим-тим голосом сказав Зефі.

  І не помилився, нехай підземелля Басри і використовувалося великою популярністю у гравців, але на 4-му поверсі рідко хто полював. Занадто сильні тут монстри, від 240 рівня і вище.

  Він не мав іншого вибору, як повільно рухатися за Віідом у надії на те, що все утворюється.

  'Аминь! І навіщо я повернулася? Сидела б зараз вдома спокійно ...'

  'Якщо помремо, то позбудемося всіх предметів ... Ми збожеволіли сидіти тут без священника або паладинів...'

  Хварен і Зефі стримували свій страх та злість. Поведінка Вііда збила з пантелику. Навіть на третьому поверхі полювання була непростою, а він потягнув їх на 4-й!

  Тому вони трохи відставали від тих, хто впевнено йде попереду лицаря смерті і Вііда.

  - Давайте поїдемо в його сумці!

  - І вивернемо кишені!

  - І рівень підвищимо! Для нового повстання потрібно більше сили!

  З-за рогу вискочив загін монстрів-ворів. Вони були одягнені в металеве озброєння, а мечі тримали в руках. Більше не проколовши жодного слова, злодії Басри холоднокровно почали атакувати.

  - Сили темряви! - Викрикнув Ван Хок і кинувся в атаку.

  Рицарі смерті непогано володіли темною магією. Завдяки використаному заклинанню, уникнення від зброї і захист озброєння значно збільшилося.

  - Смертельний клинок!

  Ван - Хок поклав на меч темну енергію в найближчих злодіїв. Через кілька хвилин після того, як рушили тисячі тотальних ниток, вони вдаряли у груди декількох нападників.

  Вори замертво впали на підлогу.

  Зефі і Хварено дуже здивувалися.

  'Нічого собі...'

  'Ось так виглядають монстри 290 рівня? Як він справляється з таким монстром?

  Так, в цей момент вони відчували, що все ж Віід незвичайний гравець і що у лігві Басри вчетверо можна полювати. Вііда більше не виглядав як бахвальство.

  Однак сам Віід був здивований цим видовищем так само, як і його співпрацівники.

  'Ого, коли це Ван став таким сильним?'

  Вісда запам’ятався лише тим, як він бив лицаря і вмів добре виконувати свої обов’язки. І дуже несподівано було побачити інше положення речей. Одна атака лицаря смерті вбив чотирьох противників. Нехай і завдяки своїй темній сутності, яка збільшувала атаку по ворогах без жодного проживання.

  "Алое намисто життя... Це предмет, в якому вічно ув'язнені лицар смерті Ван Хок. Плюс в рюкзаку лежав чорне намисто з Лордом Торідо... Чи це нагорода? Або, можливо, хитрий спосіб підвищити рівень НІПа, щоб потім він вирвався на ...'

  Віід швидко забув про все, кинувся вперед і вдарив рукою меча по голові замахуючого на переможених противників Ван Хока.

  - Я наказую. Не вбивай їх. Тільки каліч, а вбивати ми самі будемо!

  - Зрозумів. Пане... - Відривсто кинув в обличчя фразу Ван Хок.

  Завдяки значному підвищення рівня, лицар смерті відчув у собі силу і вже не так одразу приймав накази від « нижчого » Віди.

  'Огризається, бовдур. Мало я його навчав...'

  Вікід вирішив у майбутньому навчити Вана, а поки кинувся в бій:

  - Техніка сідаючого ножа!

  Техніка, без якої він вже не представляв життя! Зі світлим синім клинком Віід носився між противниками, роздаючи удар.

  - Умри!

  - Гроші! Жени гроші!

  Мечі противників літали в небезпечну близькість від Віди. Завдяки умовам і паруванню йому вдавалося отримати будь - які рани. Хоча він виглядав як людина, яка розпрощалася з життям.

  'Ось... так набагато цікавіше...'

  Неоціненні відчуття, що ви знаходитесь у повному оточенні. Серцебіння прискорюється, ти починаєш відчувати дихання і рух ворогів. Сила щастя сповнює тебе і здається, що весь світ належить тобі. Така гра не набридає!

  Віід згадав про МЕЧ.

  У школі Хена навчили лише базових навичок, а ось вчитися володіння мечем йому довелося самому, в грі. Проте недавно Хен почав знову відвідувати зал і вчитися від самого вчителя. Ан Хен-До не був простою людиною, тому й навчав дуже складно.

  - Це меч...

  В руках вчителя зброя виписувала красиві і плавні криві. Не вірилося, що проста людина може так поводитися зі зброєю. Мистецтво справжнього майстра, який зробив одному йому доступний шедевр.

  'Це дійсно меч', - заворожено дивлячись, думав Хен.

  Але, почувши його думки, малюнок почав змінюватися. Тепер це був хижак, який краде по землі або орел грозить з неба чи... Тут перед хижаком з’явилася фортеця Одеїн.

  'Ні, не Одеїн, а щось монолітне, значно ...'

  Щось товще і вище, ніж стіни фортеці, перемагало шлях хижакові. Перегорода заважала, і дикий звір не почав довго задумуватися. Він рвався вперед і розірвав перешкоди, звільнив собі шлях та кинувся уперед.

  - Меч... Їм важче опанувати, ніж гвинтівкою, але коли ти робиш це, то стаєш сильнішим. Смерть, хвороба та інші проблеми залишають тебе. Я став вільним, коли навчився володіти клинком.

  Лі Хен багато навчився від Ан Хён-До. Він повністю змінив своє ставлення до меча, став правильно дихати, рухати і доглядати за зброєю. Він став сильнішим.

  Так, нехай до того як він почав відвідувати зал, життя його було не цукром. Відсутність батьків, боргів і вічних бійок з тими, хто намагався його зруйнувати. Хен з лютістю кричав на будь - кого, лише щоб захистити ті крихти, ту пам’ять про батьків. Це зачаровувало його дух, і він ніколи не відступав у битвах. Однак, дивлячись на майстерність вчителя, Хен міг припустити, що лише бог знав, де межа володіння мечем.

  Кожен монстр-вор був набагато сильнішим, ніж Лавіаські лицарі смерті. У бійці з лицарями Вііду доводилося лише стежити за рухом спереду, тут же і на мить не можна було впускати, що відбувається по боках або ззаду.

  'Ого, бої стають все цікавішими ...'

  Вид втік довгого біженого випаду і кинувся вперед.

  - ААА!

  Його руки працювали як заведені, відбивають і нанося удари.

  Виід вислизав на серію критичних ударів від противника. У грі, якщо ви здійснили вдалині серію атак, її можна було запам'ятати, щоб потім, за одним твердженням, відтворити заново, як окрему техніку. Однак Віід просто скинув повідомлення і кинувся далі в бій.

  Для Віїда поєдинок став чимось живим, непередбачуваним і неймовірним. Іноді тобі треба діяти так, як наказує душа, а за допомогою серії згадок ти лише обмежуєш себе.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Перемігши трьох монстрів, він з головою пірнув у гущу противників. З вірою у свою майстерність і обладунки він пролив кров ворогів.

  Хварён и Зефи, нехай і з запізненням, теж вступили у бій.

  - Танець чарівність!

  Деякі вороги розгубилися й засоромились, коли побачили еротичні рухи дівчини. Щіки монстрів почервоніли, а в очах загорілося бажання.

  - Така красива дівчина.

  - Ооо! І як же я потрапив з лицарів у злодії, так би ...

  - Вона розтопила моє черстве серце!

  Захопивши увагу противника, Хварен викрикнула:

  - Ні з ким не знайомлюся! Ви мені не цікаві!

  - Ееэ?

  Її вороги розгубилися, а дівчина пішла танцювати перед наступною групою. Не забуваючи підтримувати зв'язок з компаньйонами.

  - Ці нас поки не будуть атакувати.

  - Як довго? - відразу ж перепитав Зефі. Інформація залежала від життя.

  - Близько двох хвилин. Зависокий рівень у них, вам потрібно встигнути розправитися з іншими за цей час.

  - Кидок!

  Зефі розкрутив удочку і вступив в бій. Кожного разу, коли вушка випрямлялася, декілька ворогів потрапляли на землю.

  Віід і Ван стримували центральну силу ворога, Хварен заспокоїла ворогів справа, а Зефі бився з групою по лівому флангу! У порівнянні з минулими боями ситуація виглядала дещо заплутаною, і вони мусили докладати всіх зусиль, щоб вижити.

  Хварена вивела з ладу ще 12 противників і без сил впала на підлогу.

  - Все... Більше не можу ...

  Вона витратила всю ману і, повністю виснажена, сиділа на підлозі. До цього часу Хварену завжди вибирала монстрів слабше, щоб на війні не докладати багато зусиль. Але тепер їй доводилося викладатися на повну, і вона зрозуміла, що її техніки-танці та характеристики занадто слабо розвинені. Сил не вистачало.

  'Як важко... Можливо, треба було в минулому битися з ворогами сильніше?' - неквапливо думала вона, очікуючи, коли підскочить будь-який із монстрів і припинить її життя.

  Але не тут було, Зефі перемістився до неї і став прикривати від насічених з усіх боків ворогів. Завдяки рибці його характеристики, зокрема витривалості й стійкості, були добре розвинені і тому він міг успішно вести бій з противником.

  Зефі бився з усіма монстрами на межі сил. Він бив ворогів не одного за одним, а всіх відразу! Завдяки методам рибалки Зефі поступово знижував здоров’я групи противників.

  Коли здоров’я монстрів падало менше, ніж до третини, вони помирали через те, що їх вискакував Вікі й наносив ряд критичних ударів. Здавалося, що ситуація налагодилась. Але тут почали приходити в себе зачаровані Хварьони монстри.

  Напружений бій продовжувався без жодної хвилини відпочинку.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Віід рухався якомога швидше, але все одно не встигав прогнатися з одним, як на нього вже налетів інший монстр. Він мусив поспішати: якщо хоч на мить зупинитися, монстри зможуть підійти ближче і оточити, після чого настане вірна смерть.

  Хварена трохи прийшла в себе і пішла на допомогу Зефі. Вона пурхала, як метелик, роздаючи кинджалами незахищені бока монстрів. Здавалося, бій ніколи не закінчиться. Але через кілька хвилин Хварен з подивом зрозуміла, що ворогів більше немає. Вона не пам'ятала, як вела бій і хто наніс удар по останньому монстру. Ні, у її розлогих спогадах бій складався в картину пекла. Важкий, дуже довгий, неймовірно небезпечний... Вона не могла повірити, що вони перемогли!

  'Уф... Важко, але ... Цікаво ...' Вона витерла зі чола піт і посміхнулася.

  На її пам'ять, це був єдиний бій, коли їй довелося викластися на всі 110 відсотків. На будівництво було на висоті.

  Так, якби не допомога лицаря смерті, вони б мали померти. Але це не засмучувало її, перемога була чесно заслужена.

  - Вііде, ти завжди так б'єшся? - запитала Хварен.

  Озвучила дівчина, що мучив ще до початку битви питання.

  - Так, - спокійно відповів Віід, вже сидячи і лагодячи пошкоджене озброєння.

  Якщо обладунки або зброя хоч трохи загубляли міцність, Віід завжди першою справою після бою сідав на їхні починки.

  - Але це так небезпечно! І важко! Тобі що, зовсім не страшно битися з монстрами, у яких рівень набагато вищий, ніж в тебе?

  Хварене стало трохи страшно. Вона не могла собі уявити, як можна самотужки воювати з противниками, які заповнювали все навколо. Нехай вони і грали в віртуальній грі, але страх був самим справжнім.

  У складній ситуації гравці від запаху крові або відчуття сили противника просто застигли від страху. Після чого їх постійно вбивали.

  - Знаєш, Хварён. У Лавіасі доводилось дуже високо забиратися, і звідти всі монстри виглядали такими маленькими. Здавалося, що їх можна розчавити одним мізинцем. Тоді я подумав, що це лише їжа. Їжа, яка робить мене сильнішим.

  Хварен знову сліпучо посміхнулася.

  - Власне, подорожуючи з тобою, Вііде, нудьгувати не доведеться.

  Однак не всі раділи, коли війна закінчилась. Зефі боявся смерті.

  - Зефі?

  - Хва... Хва... Хварён. - Від хвилювання, рибалка став заїкатися.

  - Що з тобою?

  - Подивися на лицаря смерті...

  - Ааа? Лицар смерті?

  Вона подивилась на Вана і побачила, що він готує одну зі своїх технік. Хварена нічого не розуміла і в ній розгорілася цікавість.

  Вона не знала того, що вже давно зрозумів Зефі. Йому довелося досить довго рибалити з Віадом і він приблизно думав, що далі відбудеться. Думаєте, після риболовлі Вікід сідав у тіні і відпочивав? Як би не так!

  Після того як він полагодив зброю, наклав багато пов’язань і встав з місця.

  - Хм... - Він почав, - зараз буде трохи небезпечно. Ви дуже не переживайте, але я думаю, раз або два ми опинимось на волосинку від смерті.

  - ....

  - Знаєте, я перебуваю не в кращій формі. Занадто давно не бився, по правді кажучи, навіть не пам'ятаю, коли в останній раз моє здоров'я зменшилось до 15%. Я вбивав лише слабких противників тієї ж неділі.

  - ....

  - Ага. Після того бою я відчув лише витривалість. Все через те, що я помилився і бій не був таким важким, як передбачалося. Наступного разу треба знизити здоров'я до трьох відсотків. Скажу вам по секрету, Хварен і Зефі, коли ваше здоров'я сильно знижене, характеристика витривалості значно підвищується. Тому в подальших битвах намагайтеся втратити здоров’я. Повірте, в майбутньому все пограбується з відділкою. Для прикладу, тепер я відчуваю удари ворогів наче лоскоту.

  Зефі і Хварен від подиву не могли вимолувати й слова.

  'Нічого собі! Удари злодіїв Басри для нього як лоскота?'

  "Як? Хай у нього і середній рівень ковальу, але все одно ...'

  'Мої обладунки не гірше, але кожен удар монстрів дуже болючий!'

  "Чортовий мазохіст!"

  Але наступні слова Віда їх просто 'збирали'.

  - Ну що ж, розвідка з розминкою закінчені, прийшла пора битися по-справжньому.

  Разведка? Для Зефі з Хварен останній бій був сучим адом!

  Побачивши ці перелякані обличчя, він запитав:

  - Так... Ви визнаєте мене лідером групи? Якщо так, то полювання продовжується.

  Вони поспішно кивнули. Приймаючи пропозицію від Вііда, вони автоматично призначили його лідером їхньої групи. Тим більше, що він був найсильнішим з них.

  Нехай Зефі завдяки риболовлі, а Хварьонн своїм танцям значно підвищили свої характеристики і техніки, але до Віїда їм все одно було так далеко, як перед місяцем.

  'У нього 5 ремісних навичок середнього рівня ...'

  "Удовище. Машина... Стільки переробити.'

  Він був країною, в цьому Хварен і Зефі були однодушні.

  Мало того, що у його ремісної професії були бойові навички, так він ще й характеристики підняв неймовірно високо! Хоча вони були цілком нормальними, коли дивились на Віїда і відчували себе з іншими гравцями.

  'Є і такі, як Віід....'

  'Ми зовсім не марні люди!' - думали вони.

  Зазвичай, лідерами групи ставали воїни або лицарі через великі характеристики харизма та лідерства. Адже коли у лідера ці дві характеристики високі, учасники групи не впадали в паніку, а також досвіду отримували більше. А монстри не могли повністю виявляти свої вміння, коли стикалися з такими гравцями.

  - АааАа!

  - Танець смерті! Танець чарівність!

  - Финт удочки!

  - Давай! Вдар мене! Підвищіть мою витривалість!

  Полювання почалося.

  Неконечний бій не на життя, а смерть з злодіями Басри. Як тільки вони розходилися з одним загону монстрів, то відразу переїжджали до іншого. Нам вистачило лише полагодити час, щоб трохи вилікуватись.

  - Вааа!

  Зефі ніколи б не повірив, якби йому сказали, що в майбутньому він не буде піднімати предмети з переможених противників. Але так і було, через постійні підходящі загони ворогів часу на все не вистачало.

  Так вони билися майже 16 годин, а потім Зефі був поранений. Меч злодія проколов його живіт. Смертельні поранення.

  Хварена з ненавистю подивилася на Віїда.

  - Ти перестарався! Ми ж люди і, коли втомлені, нам потрібно відпочивати!

  А потім Хварен з заздрістю подивилася на Зефі.

  'Вмирає... Хоч відпочине день ... Коли ж я звільнюся від цього диявола?'

  Вперше вона заздрила вмираючому.

  Зефі, досить посміхаючись, сказав:

  - Я в порядку, Хварен, Виід, не переживайте за мене. Хахааха!

  Від радості він до сліз розсміявся. Але на обличчі Віда не тремтів і м'язи.

  'А може ...? Так, ні. Він же не священик і не зможе мене врятувати ...' - на мить злякався Зефі, радісно спостерігаючи як з живота будяками вилилася кров.

  Здоров’я швидко зменшилось і вже досягло 23 відсотків. Ситуація не є критичною, але якщо швидко лікуватися від священика, то це напевно призведе до смерті.

  Але Вікід, пориваючись у сумці, почав неквапливо діставати одну пов’язку за іншою.

  - Я зараз тебе вилікую.

  - Ахаха! Пов'язками? Навіщо так жартувати...

  - Накласти пов'язку! - Виід раз за разом кричав, швидко накладаючи багато пов'язок.

  - Ого! - У Зефі від подиву очі ледь з орбіт не вилізли!

  Він зі страхом дивився на Віїда.

  - Емм... Вікіде, а який рівень у тебе уміння накладання пов'язку?

  - Середній 9-й рівень.

  Майже до найвищого рівня!

  Завдяки довгому полюванню в провінції Морта Вііду довелося накладати багато пов’язку і його вміння швидко збільшилося. Зазвичай в загоні завжди присутній один священик, і гравці зовсім не використовували вміння перев’язуватися. Тому багато хто ходив з первинним рівнем зв'язку навіть на високих рівнях.

  - Дев'ятий середній рівень накладання пов'язок...

  Від жалю Зефі бив кулаком землю. Чортів Вііде, справжній садист і диявол! Тепер йому доведеться вічно полювати на монстрів!

  Бой продовжувався...

  Віід вбив одного монстра за іншим і думав, що не так вже й важко. Порівняно з Мортою, підземелля Басри виглядало як дитячий садок. Для нього навіть у Лавіасі лицарі смерті були набагато небезпечнішими!

  Принаймні, лицарі смерті обручали довгими мечами і використовували чорну магію. А втім, напади на Басри були значно гіршими. Але як вони стали легшими?

  Хоча Альберон не був поблизу лікувальної магії, здоров’я збільшилося завдяки розвинутим властивостям і риболовлі. Майже в два рази, до 14 000!

  Крім того, завдяки вправі коваля він міг заточувати і почистити спорядження.

  Професія Леґендарного місячного скульптора!

  Тільки через неї Віду довелося значно розвивати вміння ремесла, завдяки якому за останні кілька місяців він зміг розвинути до середнього рівня багато інших навичок. Завдяки їм Віід був навіть сильнішим, ніж якби залишився полювати і мав зараз 280 рівня.

  Стати сильнішими і вести важкі бої. Тому він вирушив на четвертий поверх підземелля Басри. І в минулому, проти тих самих лицарів смерті він виходив на 110 рівнях. Так, так, він помирав, але коли піднакопував сили й досвід, то здобував перемогу одну за одною — і це дуже тішило його.

  Перемігши ще одну групу монстрів, він з подивом зрозумів, що сумка повністю заповнена.

  - Вот же...

  Хварён и Зефи ни крапельки не жалили!

  - Нічого не поробиш... - простягнув Віід.

  Хварён и Зефи закинули.

  'Пора закінчувати. Важко довелося.'

  'Так, моторошно'.

  Їм здавалося, що злодії Басри будуть тепер снитися в кошмарах усе своє життя.

  Але наступні слова Віда їх просто звалили.

  - Нічого не поробиш, доведеться один раз сходити в село і продати предмети, а потім знову почнемо полювання. Вори Басри нас чекають. Давайте, швиденько туди і назад.

  'Бліїїн!'

  Глава 9. Асоціація темних геймерів

  Лі Ген закрив підручник математики.

  Кілька років тому йому довелося припинити навчання в середній школі, і відтоді він ніколи не думав, що доведеться знову відкрити шкільні підручники. Але для здачі екзамену на аттестат воля-неволів довелося знову взятися за розум.

  - Хм...

  Після того як Ген пішов зі школи, він працював фізичною працею і тому його мозок задубелів. Він уважно прочитав книжку, але зміст промайнув.

  - Навіщо вчити стільки різних формул? Якщо вони потрібні, завжди можна подивитися в інтернеті, а для складних обчислень скористатися калькулятором...

  Лі Хен безупинно бурчав собі під ніс. Самостійно вивчати математику було дуже важко, а ходити на курси - додатково витрачати гроші.

  'Може, ну його, кину все, і грати... Хоча гроші-то за здачу екзамену вже сплачені..."

  У результаті довгих роздумів Ген та її сестра вирішили, що вона буде тягнути його по годину кожні два дні. І все ж навіть сестра вісіла математику. Коли вчитель не цікавиться тим, чого навчається, його праця вгамується у десятки разів.

  Але Хаяна все продумала заздалегідь. Знаючи брата, вона підійшла до навчання зовсім не стандартною.

  - Дивись. Ця сума - твої заощадження. Думай про них! Ти поклав 300 доларів на 12 місяців по ставці 5,39%. Скільки вийде?

  - 386 доларів і 17 центів!

  Хаяна не могла задугнути, як отримувала правильні відповіді. Але Хену здалося, що цього мало, і він продовжив:

  - Відсотки складе 16,17. Але за них треба ще заплатити податки. Якщо за спрощеною схемою, 2 долари і 10 центів, якщо по звичайному, то два долари та 42 цента.

  Вона з радістю усміхалася:

  - Ось бачиш! Легко ж. Усі мають навчитися цього. А тепер поговорімо про це з іншим. Вважай гроші.

  Після великої перерви в навчанні голова Хена зовсім не варила, але з часом вона почала дивуватися, що все легше і простіше розв’язувати проблеми.

  'Ну-ка, подивимося!'

  Хен в запалі перечитав всі підручники і передивився половину завдань. Для цього йому довелося реквізувати на час усі підручники сестрички.

  За чотири дні до екзамену!

  І все тому, що поки є час, навчання просто не йде. Але коли іспити вже на носі, воля-неволів мусить братися за розум і хоч щось намагатися зробити.

  Настав день іспитів.

  Хен вийшов з дому заздалегідь, щоб встигнути до школи в центрі міста, де проходив іспит.

  'Должен... Я повинен здати як можна краще ...'

  По дорозі він заглянув у лікарню до бабусі. Вона йшла на поправку, її обличчя вже не було таким блідим, та і на прогулянки, зі слів лікаря, вибиралася без великих проблем самостійно.

  - Не хвилюйся, якщо не вийде, Хен. Ти завжди можеш підготуватися краще і потім здати всі предмети, - посміхаючись і впевненість у внука, говорила вона.

  - Да, Ба...

  Лі Хен стиснув її руку.

  Руки бабусі були всі в зморшках від безустанної фізичної праці, яку їй довелося знести на старості років, щоб виростити і виховати Хена з Гаяною після смерті батьків.

  Хен все життя буде їй вдячний. Якби не бабуся, їх б відправили в дитячий дім і, мабуть, вони розлучилися там, бо двох дітей у сім’ю мало хто усиновляє.

  - Ну, я пішов... - попрощався Ген з бабусею і пішов до школи.

  Екзамен проходив у загальноосвітній школі « Корея ». Вона входила до єдиного комплексу « Корея » і знаходилася недалеко від коледжу та університету.

  Хоча університет не входив у десятку найпрестижніших за кордоном, там був добрий викладач і добре продумана інфраструктура. У вільній творчій атмосфері вчилося багато талановитих хлопців, навіть з-за кордону.

  Головне для престижного вуза - не стільки внутрішня оцінка по країні, як ставлення до нього за кордоном. Університет "Корея" мав чудову репутацію за кордоном, тому там було більше іноземних студентів, ніж в будь-якому іншому університеті Кореї.

  Лі Хен дуже цінував велич головного корпусу університету.

  'Я живу життям невдаха, нехай так ... але моя сестра, я клянусь, обов'язково буде тут вчитися ..."

  У кожну групу набиралося по 30 осіб.

  Лі Хен, отримавши свій іспитний тестист, з подивом зауважив, що більшість матеріалу він знав. Це було дуже добре, але приспішний режим навчання.

  Хоча й слід пам’ятати, що іспити були призначені для дорослих і літніх людей, які не могли отримати повноцінну освіту за певних обставин. Тому він був трохи легшим, ніж стандартний іспит.

  "Практично все знаю. Якби мені випав шанс вчитися далі, то я б добився великого успіху" - думав він, неквапно переглядаючи питання.

  Хен дуже шкодував, що не зміг ходити далі до школи. Він вважав, що помилка в освіті Кореї призвела до ще одного генія!

  Але час на роздуми не було, тому він взяв ручку і почав відповідати на запитання, іноді сильно замислившись над якоюсь проблемою.

  Одним з них був етика. Взагалі, він міг вибрати іноземну мову або іншу річ як додаткового, але вибрав етику тому що вирішив, що її не треба готувати, головне - просто знати основні принципи.

  Лі Хен міцно почухав затилиць. Навіть коли він вирішив залишити школу, то не думав так.

  'І яка ж тут відповідь?'

  Він думав, що етика проста річ, а тут такі заплутані питання!

  'Є 3 правильних відповіді...'

  Після тривалого роздумів Хен зупинився на другій відповіді. 5-й теж виглядав правильним, проте 'покласти гаманець на місце' все ж не найкраще рішення.

  Проте інші питання, пов’язані з предметом, були не такими вже й складними, і Хен швидко заповнив їх.

  "За етикою я отримаю найвищий бал".

  Хен закінчив іспит за етикою, відповідаючи на них.

  - В останньому поході в Росс Ґлеасіс я дістав зброю. Той, хто сидить на золотій сокирі! З 60+ уроном!

  - А ефекти?

  Сила +45, спритність -10, зростає ймовірність зустріти бандитів у подорожах, якщо зброя впаде в воду, то повернути її буде неможливо.

  - Оо! Здорово!

  У коридорі зібралися невеликі групи людей, які пройшли тестування. І майже у всіх темах розмов була Королівська дорога.

  'Золотий сокира...'

  Топори в грі мали великий параметр урону, правда, їх радіус атаки і швидкість вважалися одними з найнижчих у грі. Нехай сокира зачепила тебе, але якщо ти не потрапиш на ворога, це не мало ніякого значення. Загалом, якщо ви добре володієте сокирою, то стаєте дійсно небезпечним воїном.

  Лі Ген зібрав сумку і рушив до виходу з корпусу. Він не квапився і був дуже незадоволений групою хлопців. Поки вони не залишили територію школи, він хотів слухати їхню розмову.

  Один з хлопців виглядав на 30, інші двоє були трохи молодшими.

  - Чжун-Хун, я вам заздрю. Коли ми пішли зі школи, то тільки й робили що пили...

  - Насправді, ми всі прокутили, а Ви виявляється, входите до асоціації темних геймерів...

  'Темний геймер?'

  Тих, хто заробляв на ігри, називали темними геймерами.

  Найбільше Хена здивувалася реакція двох хлопців: вони знали, хто він, і заздрили йому?

  'Він не соромиться?'

  Лі Ген думав, що якщо ти заробляєш гроші на ігри, то немає причин гордитися. Адже ти не виготовляєш ніяких корисних речей, а просто заробляєш гроші з повітря. І якщо ігри пропадуть, ти станеш одним з наймарніших людей у світі.

  - Чжун-Хун, а який у вас зараз рівень?

  - Мій рівень? Зараз, так... так... так.. 355.

  - Нічого собі! У мене купа знайомих у грі, але серед них немає жодного гравця з таким високим рівнем. А рейтинг?

  - Входжу в 10 000 кращих.

  Кількість гравців у грі вже перевалила за 100 мільйонів, і потрапити в перші десять тисяч кращих, щось було.

  'Уже на 355 рівня, везунчик'.

  Лі Хен не міг приховати своєї заздрості і став повільною. Щоб повернутися додому, він мусив сісти на автобус.

  Проте Чжун-Хун і двоє хлопців зупинилися на стоянці біля одного з імпортних автомобілів.

  - Сідайте. Я покажу вам, що означає бути темною геймерою.

  - Правда? Дякую.

  Хлопці сіли в машину, і Хену нічого не залишалось, як йти далі, але тут Чжун-Хун обернувся і звернувся до Гену:

  - Эй! У нас є вільне місце, сядеш до нас? Якщо ти живеш недалеко, то я підвезу.

  Хен на секунду замислився, прийняти або відхилити пропозицію, але хлопець відразу продовжив.

  - Все нормально. Я дивлюся, ти теж граєш в Королівську дорогу. Я помітив, як ти уважно слухав, про що ми говорили. Ми зараз збираємося на регулярне зібрання темних геймерів. Якщо хочеш, можеш приєднатися і поїхати з нами.

  Темні геймери збиралися на покинутому складі якогось підприємства.

  Всередині великого приміщення стояла пара капсул, довгий стіл і багато стільців.

  - Поки збір не почався, я розповім про нашу асоцію...

  Він представився, сказав, що його звуть Цою Чжун-Хун і далі, посміхаючись, продовжив:

  - Скільки людей продають предмети з Королівської дороги? Не по одній-дві речі, а постійно продає і заробляють цим на життя?

  - Кілька десятків тисяч? - Подумавши, видав один з хлопців.

  Цою Чжун-Хун похитав головою.

  - Мінімум більше сотні тисяч людей.

  - Так багато?

  Королівська дорога була доступна по всьому світу. Багато гравців з Індії, Китаю та інших країн із задоволенням грали в ігри. А завдяки автоматичному перекладу промови, яку надав Юнікон, проблеми з спілкуванням не виникало.

  - Я чув, що в Кореї є компанія, яка працює тільки з Королівською дорогою... - Обдумливо простягнув хлопець.

  - Да, верно. Вони продають речі та гроші, які заробляють їхні працівники. Я не збираюся критикувати чи засуджувати, це їх шлях. Ми ж вибрали по-своєму правильне рішення і не виходимо у відкрите. Серед нас багато гравців, за характером прихованих і найвідчутніших самотніх... Гравців, які в таких відкритих компаніях через зовнішні обставини не змогли б розгорнутися. Але в нашій асоціації темних геймерів вони діють на всі 110%.

  Після цих слів Цою Чжун-Хуна всі присутні сильно придумалися.

  - А що тоді роблять в асоціації?

  - Гарне питання. Найважливіше, ми ділимося інформацією. Внутрішньою інформацією, яку збирають учасники нашої асоціації. Завдяки їй ви можете дізнатися про мисливські місцевості, гарні підземелля, прибуткові торгові шляхи і незвичайні монстри...

  - Ого, діліться інформацією! Отже, коли ви вступаєте у асоціацію, то можете будь-коли отримувати інформацію з'єднання інших учасників?

  - На жаль, все не так просто, отримати можна не всю інформацію. Доступ визначається рейтингом учасників асоціації темних геймерів.

  - Ееэ, как так?

  - Все робиться через безпеку. Такого ще ніколи не траплялося, але раптом з'явиться гравець, який починає публікувати всю доступну йому інформацію на сторону.

  - Це так. Коли людей стає забагато, може статися все що завгодно.

  - Угу. Крім того, для гравців 100-го рівня зовсім не потрібна інформація про підземелля понад 200-ий рівень. Тому, залежно від цінності інформації, яку ми отримуємо, кожен учасник має певний рейтинг. Від величини якого і розраховує обсяг наявних даних. Ось так все і працює. Кожен, хто приходить до нас автоматично отримує доступ до базової інформації.

  Твій рейтинг безпосередньо залежить від цінності інформації, яку ти наставляєш?

  - Не тільки. Якщо ти активно береш участь у справах асоціації, рейтинг зростає. Так само, якщо ти постійно продаєш товари на сайті-аукціон. Але для підвищення рейтингу є певні обмеження.

  - Тоді нас все влаштовує, де розписатися кров'ю?

  Двоє хлопців, які прийшли з Цою Чжун-Хуном, почали заповнювати документи. Вони вказали ім'я свого персонажа, рівень і іншу таку інформацію.

  Залежно від цих даних новим учасникам асоціації присвоювався їхній перший ранг. І оскільки у хлопців був 140-й рівень, їм присвоїли найнижчий ранг - 'D'.

  - А ти хочеш вступити? - підійшов і звернувся Чжун-Хун до спокійного Хена.

  Лі Хен по другому колі все обдумав і зваживши в голові всі 'за' та "проти", похитав головою.

  - Я не буду вступати.

  - Ось як?

  Чжун-Хун не сильно засмутився.

  - Раз відмовляєшся вступати, значить, у Королівську дорогу ти все ж граєш. А якщо погодився прийти сюди, то і наша асоціація зацікавиться. Але раз ти так вирішив, нічого не поробиш ...

  Потім Цою Чжун-Хун нахилився до вуха Хена і прошепотів:

  - Ті хлопці - випадкові знайомі. Вони можуть навіть не мати великої кількості інформації, яку вони мають. Але я дивлюся, ти інший. Так от, якщо ти входиш у нашу асоціацію, то отримаєш інформацію про щось особливе ...

  - ...

  - Я припускаю, що ти просто не хочеш обтяжувати себе, розповідаючи цінні новини або тобі не потрібна інформація для новачків. Чи не так?

  Лі Хен дуже здивувався. Мабуть, Цою Чжун-Хун вже бачив багато гравців схожих на Гена, і тому бив у саме серце.

  - У будь-якому разі, все в нормі. Усі мають свої принципи. У цьому плані вся наша асоціація така, проте, скажу тобі чесно. Якщо ти граєш в Королівську дорогу, вступай у наші ряди.

  Лі Ген, який колись мовчав, тихо промовив:

  - У мене немає часу на те, щоб підвищувати свій ранг, і я не хочу відкривати будь-які відомості.

  Якщо Лі Хен розкриє свій псевдонім - Віід, то можна припустити, що виникнуть проблеми. Варто тільки згадати, як О Джу-Ван погрожував взяти у нього інтерв'ю.

  Але навіть після другої відмови Хена настрій у Чжун-Хуну не зіпсувався. Навпаки, він відчував глибоке задоволення від такої відповіді.

  - Добре. Принаймні, такі люди як ти не вдарять у спину. Ти знаєш наш сайт? Тоді слухай уважно. Логін kj9008, пароль 1650008. Це спеціальна логіка для людей, які вперше реєструються на сайті асоціації. Як тільки ти вийдеш під ним, твій ранг визначений як 'С', а він дає досить пристойні кількість важливих інформації, повір мені. Там же, якщо ти переживаєш, що твою інформацію побачить хтось інший, можеш просто змінити пароль.

  - Чому я так цікавлюся? - Він спокійно запитав Хен і додав: - Коллега?

  - Все просто. Перше правило темних геймерів: 'Не вір нікому'. Воно повністю описує наші стосунки з тобою.

  - ....

  - У темних геймерів і 2-е правило: "Віддавай стільки, скільки отримаєш". Мені здається, що ти така людина, яка буде дотримуватися цих двох правил і, використовуючи нашу інформацію, внесе у відповідь щось цінне. У твоїх очах я бачу справжнього темного геймера.

  - А 3-е правило?

  - Ось тобі і третє: 'Не вір нікому, крім грошей'.

  - ....

  Лі Ген вирішив вступити в асоціацію темних геймерів.

  На четвертому поверсі підземелля Віід, Хварен і Зефі сфокусувалися.

  У кожному бою вони ризикували головою, з кожною битвою їх мисливські навички зростали відповідно до того, скільки досвіду їм надавали.

  - Так, здоров'я відновилося... Вікіде, давай шукати інше місце полювання.

  - Так, було б добре.

  Зефі і Хварен встали зі своїх місць.

  Хоч би які слова вони підбирала, їм не вдалося переконати Віяда змінити темп полювання. Тому вони зрештою заспокоїлися і змирилися зі своєю ситуацією.

  Вікід думав, що полювання у лігві Басри незабаром закінчиться.

  'Мініму день, максимум два, і все. Шкода того часу, що я витратив на іспит".

  Після облоги Одеїна минуло досить багато часу.

  Гільдія Балкан дуже ослабла і деякий час не зможе зробити нових спроб захоплення фортеці. Отже, переможці матимуть час для підсилення своїх позицій на цій землі. Незабаром, напевно буде повна приватність усіх мисливських місць навколо Одеіна, і значить, полювати тут зможуть тільки ті, хто входить в 'Процвітання' або іншу дружній їм гільдію.

  "Жаль".

  Логово Басри - це одна з найвідоміших підземелля, що славиться великим досвідом і хорошими предметами, які випадають із монстрів.

  За минулий час Віід досяг 247 рівня. За два дні набив досвіду на 17 рівнях. Але навряд чи вони зможуть і далі тут полювати.

  'Надо підняти за позосталий час ще мінімум п'ять рівнів. І почати потрібно з сильного монстра, оскільки з дрібних так багато досвіду швидко не дійдеш ...'

  Віід покликав усіх і відправився туди, де вони ще жодного разу не були - в лігво боса підземелля Басри, що носить назву 'Головний штаб революціонерів'.

  Коли Вікід вперше запропонував піти туди, обурення Хварен і Зефі не було межі.

  - Просто немає слів!

  - Вііде, ти здурів пропонувати таке?

  Бос підземелля Басари мав 290 рівень, а його поручні лицарі - 275-й. Тож не дивно, що його слова відгукувалися від колег.

  - Вііде! Ми визнаємо, що ти чудово оцінюєш ситуацію. Але у нас все одно не вистачить сил перемогти головного боса і його лицарів.

  - Саме так! - Вторив Хварён Зефі. - Босс Басри - темний маг і до того ж, говорять, некромант. Магія некромантів дуже відрізняється від звичайних магів. Придамо сюди його 290 рівень і велику кількість здоров'я, як у боса.

  - Кажуть, що його сила атаки грандіозна!

  - Ага. Якщо пропустиш від нього пару ударів, гарантовано помреш...

  Хен змахував руки, обірвав усі розмови.

  - У боса насправді така сильна атака?

  - Звичайно! І накладання пов'язок не допоможе... - Викрик Зефі.

  - Адже накладання пов'язків працює тільки після закінчення бою, - додала Хверен.

  У цей момент Зефі і Хварен переглянулися, їхні обличчя виражали повне єдність. Вони засяяли, і з'явилися усмішки.

  - Вііде! Ми підемо!

  "Умру і день відпочину", - Хварен та Зефі мріяли тільки про це.

  'Н-так, ось вже прикольних товаришів я собі підібрав'.

  Війду не було нудно з ними. Але він не переставав дивуватися, що вони прості та наївні. Але Вікід і не здогадувався, що насправді він точно такий - варто тільки згадати його розширюючі очі, коли справа стосувалася хоч одного мед'яку.

  - Ха-ха-хо! Давно у нас не було гостей. З якою метою ви сюди прийшли?

  У самій глибині підземелля на величному троні і в шикарних одягах сидів бос у оточенні двох лицарів та 12 злодіїв.

  'Ось і смерть...'

  "Слава богу. Скоро все закінчиться.'

  Хварен і Зефі, почувши голос боса, попрощалися зі своїм життям. Не можна сказати, що вони дуже нервувались принаймні тим, чим посміялися. Але якесь побоювання все ж мали, нечасто їм доводилося зустрічатися лицем до обличчя з босом.

  Головний агент підземелля збирав сили, щоб помститись у Британській конфедерації. Адже якщо розвинути дружні стосунки з ним, можна отримати завдання - наприклад, усунути вбивць, які полюють на нього, або принести монстрам-ворям відсутні предмети.

  Звичайно, якщо ти візьмешся за одне з таких завдань, то відразу станеш ворогом Британської конфедерації. Але такі завдання отримували не всі, а лише гравці з високою характеристикою слави.

  І коли бос Баси звернувся безпосередньо до Віїду, Хварен і Зефі занервували. Адже якщо бійка не почнеться, вони вже ніколи не помруть.

  Але, слава богу, Віід просто стиснув меч у руці і відповів:

  - Ми прийшли вбити тебе.

  - Хохо! Значить, ще один британський пес! Ну, що ж, ви стали на шлях смерті, не буду вас зупиняти. Я повішу ваші трупи над входом у підземелля в збудування іншим британським псам. Лицарі! Убить их!

  - Так, пане!

  Поки бос розголосив, Віід помахнув клинкою і криккнув:

  - Святе благословення!

  Меч заробив і на Віїда зійшов святий дух.

  - Благословенний Понтіфік!

  Перстень неярко спалахнуло і покрило тіло Віада легким свічким.

  Нехай ефекти діяли лише 20 хвилин, але це були предмети від самого первосвященика! Віід в одну мить став у півтора рази сильнішим.

  - Ван, затримай підрозділ злодіїв!

  - Зрозумів, господаре.

  Навіть лицар смерті під дією таких благословень втратив увесь свій нор. З таким сильним Віідом краще не зв'язуватися.

  Зефі, ти допоможеш Вану розправитися з злодіями.

  - Але...

  Якщо вже битися, то з двома лицарями, адже це швидший спосіб залишити життя.

  - Лицарями займеться Хварен. А я розправлюся з босом.

  - А якщо вони прокинуться? - Хварен вигукнула.

  - Значить, з'являться. Якщо Ван і Зефі розправляться з злодіями, вони тобі допоможуть. На мені же бос.

  Зефі і Хварьоне нічого не залишалось, як просто дотримуватися слів Віїда.

  Два лицарі, спритно покаявшись срібними мечами, неквапно наближалися до Відії.

  - Не спи, Хварён, починай!

  Зефі відразу попрямував до групи злодіїв, а Віід вправно прослизнув повз лицарів і помчав уперед. Вона залишилась одна, обличчям до обличчя з двома монстрами-римцями.

  - Танець чарівність!

  Для того щоб зачаровувати своїх ворогів, їй доведеться вибудувати дуже багато мани і танцювати потрібно набагато довше, ніж зазвичай. А лицарі-то наближаються!

  - Ради слави Басри! - Покликали монстрів і кинулися до Хварена.

  Таняна дівчина від безвиході закрила очі.

  'Навірне, буде трохи боляче ...'

  Біль, який переступає в смерть! Вона набагато бажаніша, ніж найскрутніші щоденні бої, після яких навіть пальцем не можеш поворухнути.

  Але секунда за секунду пройшла, а нічого так і не сталося! Більш того, Хварен почула, як лицарі зупинилися і почали переговорюватися.

  - Джейсон, вбий її.

  - Не хочу, Тобоне, давай ти.

  - Я не можу. Ми давали клятву лицарів, що завжди будемо захищати леді. Це наш обов'язок! Якщо я вб'ю її, то перестану бути лицарем.

  - Ну, і я так само думаю! Але ж бос наказав...

  Після останніх слів усі сумніви у лицарів зникли. Хварена почула, як один з лицарів підійшов ближче і вибачливим голосом сказав:

  - Пробачте нас, леді!

  На порозі смерті не стала зупинятися танець, але все ж плавно рухала руками і вигиналася в талії. Еротичний, що манить хлопців танець, який бив напрямок по мозку.

  Для неї танцювати з закритими очима було нелегко. За останні кілька днів вона багато разів танцювала перед злодіями Басри, іноді навіть долаючи сильну сонливість. Звичайно, вона отримала вміння танцювати з закритими очима.

  Дзінь!

  - А! Але вона така гарна, і я не можу її вбити. Вибачте, босе, ми не...

  Хварена вдалося присипити лицарів.

  - Ой! Чорт! Ну, як же так!

  Від розпачу вона почала підстрибувати і щічами будити лицарів Басри. Але це не завжди вдавалося, а лицарі просто співали солодко у своєму сонному раю. У цей час лицар смерті і Зефі розправилися з злодіями й вирушили до неї на допомогу.

  - Здорово!

  Зефі з упоєм спостерігав, як Віід б'ється з босом Басри, який використовує багато темних заклинань.

  - Темні стріли!

  За спиною боса в мить ока з'явилося безліч темних стріл, і всі вони направилися в одну ціль. Хоча заклинання і виготовлення були майже миттєвими, Вік зміг відвернутися.

  Все тому, що Віід заздалегідь прорахував таку можливість. З перших хвилин заклинання він почав робити маневр ухилення. Зефі не міг стримати подиву.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Віід закрутив мечем і відбивав частину стріл, які не змогли втекти.

  - Блинк!

  Бос Басара в мить ока після застосування заклинання опинився на кілька метрів далі. Однак довгий поріз крові на його грудях з’яв.

  Техніка сіячого ножа Вііда ігнорувала будь-яку броню!

  А для некромантів, які мали мало здоров’я і були недостатньо озброєні, такі удари розтрощили! Якщо б бос був нічого не вартий, то мав би практично нескінченне здоров'я як у лорда Торідо. Однак у грі таких монстрів було небагато, і гравці просто намагалися їх уникати.

  - Дурні!

  Вистрибуючи заклинання подалі, бос отримав пару миттєвостей, щоб оцінити ситуацію і зрозуміти, що все складається не на його користь.

  - Битися зі мною марно! - в пориві люті вигукнув він. - Я уклав угоду з самим богом смерті! Ви знаєте, чому ці британські собаки не могли впоратися зі мною? Я покажу вам! Сила безсмертних! - Вiдведіть, воїни!

  Земля під ногами в’янулася, і з землі почали підніматись скелети! Багато чорних, червоних і білих скелетів!

  Як справжній некромант, Бос Басур застосував свою козирну силу і заохотив до того, щоб скелети магів, воїнів та лучників. Його голос переповнився радістю:

  - У цьому місці поховано більшість воїнів Басри! Я з дитинства ходив сюди, щоб попрактикуватись у некромантії. Тепер це місце стане могилою і для вас! Ахаха!

  - Техніка сідаючого ножа!

  Швидкість руху Віїда різко знизилась через те, що йому доводилось пробиватися через зграї покликаних скелетів. Самі монстри не представляли великої небезпеки, але ось те, що через них стане важкою уникати заклинань боса, дуже занепокоїло Віїда. Кожна магічна атака високого некроманту могла зменшити його здоров'я якщо не наполовину, то на третину точно.

  - Людина... Умри!

  Один з скелетів підійшов ззаду і вдарив Віяда своїм іржавим мечем. Він потрапив, але урона майже не наніс, оскільки перед боєм Віїд ретельно почистив обладунки.

  Але удари продовжилися.

  'Де 220 рівень...'

  Віід серйозно задумався.

  Завдяки багатому досвіду боротьби з монстрами він міг по пропущеному удару з великою точністю визначити рівень ворога.

  '220 рівень - не такі вже й страшні монстри ...'

  Проблема лише в тому, що бос міг покликати скелетів постійно, сильно сповільнюючи рух Віди, а ефект благословення тривали тільки 20 хвилин!

  І, як тільки запланований час закінчиться, бій стане набагато важчим. У цілому, зайвого часу не було.

  'Ну можна уникнути нежити ... Ага, є спосіб! Клінатину вибивають!'

  У Лавіасі Віїд отримав шолом лицаря смерті, який і носив весь цей час.

  - Виклич скелетів!

  Шолом дозволяв покликати нижче 50-го рівня. Її кількість і ступінь підлеглості призову залежав від лідерства власника предмета.

  З землі піднялися ще більше скелетів. Більше двох сотень, і всі чекають наказу господаря впали перед ним на коліна.

  - Деріться! Проти ворогів, які мені загрожують!

  Натовпи скелетів зіткнулись один з одним! Почалася битва, в якій було важко розпізнати друга і хто ворог.

  - Служи богу смерті, силою його наказую: підкоряйтеся все мені! - Викрикнув бос.

  - Не ти нас покликав, - прилетів відповідь з гуси битви.

  - Вот тупици...!

  Запрошені Віїдом скелети були набагато слабші, ніж ті, що підкорялися некроманту. Вони швидко помирали і не наносили сильного удару противнику, але відтягували ворога й дозволили Війду вийти з середовища.

  - Триплет! Удар в спину!

  Вікід, не шкодуючи мани, почав атакувати боса Басри. Завдяки цьому млинці вдавалося ухилитися від подальших атак Вііда, але час був протрачений. Хварен, Зефі та Ван повбивалися з проснулими лицарями і кинулись на допомогу Віїду.

  Тепер вся група атакувала вислизаючий боса, і пару хвилин потому під шаленим натиском противників він спустив свій останній подих.

  Дзинь!

  Вікід вже бився з монстрами вище 290 рівня, тому за перемогу і отримав лише один рівень. Бос, звичайно, був сильнішим тих самих високорівневих вампірів, але до лорда Торідо йому було ще дуже далеко...

  - Вау! Круто! Ми перемогли!

  Зефі і Хварен, простодушно радіючи перемоги, попрямували до Віїда. Але зосереджений вираз на його обличчі змусило їх зупинитися на місці.

  - Хм, здоров'я залишилося 3,5%. Я спеціально стежив за цим ...

  - ....

  - Ну, тоді продовжимо полювання.

  - ....

  Глава 10. Найбільша гробниця.

  Вінд майже отримав 259 рівня, коли оголосили постанову Гільдії Маварос.

  Пізніше на день, ніж він думав.

  Плату за полювання у підземеллі Басри підняли в три рази. Третій і четвертий поверх підземного підземелля - тільки для членів гільдій Маварос та процвітання. Усі рідкісні та унікальні предмети були куплені за допомогою розумних тарифів гільдією Маварос.

  - Що за справи?

  - Брудні виродки! Чи помірковані ціни? Вони самі їх встановлюють.

  Покарання викликало багато незадоволення, але через кілька днів усе пішло не так. У Версальському континенті закони встановлювали ті, хто мав владу та силу. Біля фортеці Одеїн не було гільдії більше, ніж процвітання з союзниками. А оскільки останнім часом Одеїн зміг утримати, процвітання просто закривало очі на такі ось виходи. І якщо ви не хочете грати за їх правилами - вступайте в гільдію Маварос.

  Після оповідки гільдія Маварос почала збирати новачків біля входу в Басри. Їм вдалося залучити до своїх лав значно більше гравців.

  - Нам доведеться ще попрацювати над підвищенням рівня.

  - Побачимось, Вііде!

  Розставшись з Хвареном і Зефі, він вийшов із Басри й подався до представника ордену Фреї в фортеці.

  - Що вас привело до нас?

  Вислухавши запитання священика, Віід простягнув руку з кільцем Понтіфіка.

  - Я прийшов, щоб скористатися телепортом.

  - О! Спасителя нашого ордену! Ми чекали, що ви одного дня нас відвідаєте.

  Священик схопив руку Віда і в пориві радості сильно тряс її. Усі представники ордену вибігли подивитися на героя, а одна з послушниць вигукнула:

  - Спасителя Вііда! Наші послушниці хотіли побачити вас. Ви дозволите?

  Вікід кивнув, і в той же момент з усіх боків полетіли прекрасні служниці богині. Фрея любила красу, тому всі служителі в ордені були гарними стрункими фігурами, великими чистими очима та білою мармуровою шкірою.

  Лише за зустріч з такими чудовими дівчатами будь - яка людина все життя дякувала б богині. Дівчата оббризкували одежину святою водою і розбіглися з радістю.

  Віід закрив вікно повідомлень.

  Вона вважала, що благословення були вищими за звичайне благо. Але Вікід був не дуже і радий, що за той час він витратить після телепортації дію зійде на немає.

  - Покажіть дорогу до телепорту.

  - Добре. Сюди, будь ласка...

  Священик негайно поселився углиб храму. Оскільки було небагато гравців, які мали право користуватись телепортами Фреї, то Віїда не чекав у черзі.

  Слуга біля телепорту запитав:

  - Куди прямуєте?

  - Королівство Розенхайм. Фортеця Серабург

  - Відкриваю.

  Світло з телепорту накрило Віїда.

  - Купую предмети!

  - Хто хоче полювати? Шукаємо магів!

  - Я майстер-слідопит! Завдяки своєму нюху знайду вам на замовлення будь-якого монстра. Вибирайте, боріться і докладайте зусиль!

  Віід знову стояв біля фонтану на головній площі фортеці. До Британської конфедерації він добирався через гори Баркан майже місяць, а ось на повернення пішло всього кілька секунд.

  Королівство Розенхайм!

  - Давненько я тут не був, - озирнувшись пробурмотів Віід.

  Одяг у людей став більш різноманітним і яскравішим, зброя в руках блистіла своєю новасткою. Так, усе змінилося і Віїд не відчував жодного повернення на батьківщину.

  - Вііде!

  Пейл, Сурка, Ромуна та Ірен радісно втекли йому назустріч.

   - Як давно я тебе не бачила! - вигукнула Сурка і міцно обняла Віїда.

  Ромуна та Ірен зі сльозами на очах не відставали від своєї подруги і вчепилися по боках.

  Вікід навіть розчулився, правда, тільки до наступних слів дівчини:

  - Ірен і Ромун погано готують. Вііде, я так чекала, коли ми знову зустрінемося!

  - Сурка?

  - Навики кулінарії! Він у тебе виріс? Приготуй нам щось смачненьке. Будь ласка!

  - ....

  Отримувалося, дівчата обліпили його тільки заради смачної їжі. Сурка не могла забути страв, які він готував і з нетерпінням чекала наступного зібрання.

  Він не дуже засмутився, коли усвідомив свою ситуацію. Коли він залишив Лавіасу, то вперше зустрівся з Пейлом і компанією.

  "Такі наївні... Мир прекрасний, якщо ще є люди, які не гоняться за грошима і приймають мене, якою я є ..."

  Він усміхнувся і, оглянувши всіх, почав витягати пічку та сковороду.

  - Отже, сьогодні я приготую смажену свинину в клярі.

  - Вау!

  Вікід спробував від душі і роздав четверку, яка чекає на нього. За якусь хвилину їжа зникла в роті друзів. Зрештою, коли я була сита і задоволена четвіркою, то змогла перейти на самого Віди. Нехай вони і обмінювалися повідомленнями по 'шепоту', але тільки зараз зустрілися "живу" вперше за довгий час, і їм було дуже цікаво дізнатися всі подробиці його пригод.

  Віід наклав усім ще по одній порції і почав неквапливо розповідати про свої подорожі.

  - Оу! Найгарнішу дівчину перетворили на кам'яну статую? Ех, хотіла б я побачити, як все відбувалося.

  Ірен був священиком і дуже шкодувала, що не змогла взяти участь у звільненні провінції Морта.

  - Шкода, що мій рівень був тоді невисоким, але зараз, Вікід, можеш на мене повністю розраховувати! З 220 рівня я тобі обов'язково пригоджуся, адже, наскільки я знаю, ти скоро будеш багато полювати.

  - Дякую, буду мати на увазі, - сказав Віід.

  - А! - Він сказав, що щось пам'ятає. - Ми часто розмовляємо з Манауе. Він дуже допомагає поради та доставку товарів у батьківську крамницю. Так от, він говорив, що ти разом з Хварен полював в підземелля Басри.

  - Так. Верно.

  - Тоді який у тебе зараз рівень...

  Було видно, що Пейл хвилюється, він навіть не закінчив речення.

  Вікід, подивившись в його очі, відповів:

  - 259.

  - ....

  - ....

  - Хе! Неспокійно вигукнула Сурка і, оддавши Віда заздрісним та злим поглядом, відійшла недалеко в сторону.

  У той час на площі з’явилися королівські солдати та щільне кільце, оточене Віїдою, Пейлом і двома іншими дівчатами.

  - Що відбувається ...?

  - Ті люди, мабуть, злочинці, - перешіптувалися зібрані навколо гравців.

  Такі випадки не були частішими, і кількість цікавих осіб дедалі зростала.

  - А раптом...

  - Вііде, ти що, когось убив?

  Пейл, Ромуна та Ірен часто дивилися на точно такого ж розгубленого Віди.

  - Хм... Та начебто в королівстві Розенхайм я нічого такого не робив...

  Він напружує пам'ять, але нічого згадати так і не зміг. Солдати, що стояли коло своїх друзів, розсунулися і вперед вийшов чоловік в обмундируванні лицаря, який голосно запитав:

  - Хто з вас скульптор Віід?

  - Це я, але...

  Віід обережно встав з місця.

  Король хоче зустрітися з тобою особисто. Прошу за мною...

  Слова лицаря стали повною несподіванкою для Вііда. Зустріч з самим королем Сіодерном.

  - От же свезло! Швидше, це потрібно вловити!

  Звідусіль розгорнулися щілини, які говорили, що навколо фотографують події за допомогою капсул.

  - Дивись, з цим хлопцем хоче зустрітися сам король! Гей, зви швидше всіх наших сюди!

  За кілька секунд на площі почалася колонізація, всі намагалися підібратися якомога ближче до подій. Хтось хотів побачити самого Віда, інші послухати, що ж говорить лицар!

  Іноді аристократи запрошували до себе шукачів пригод. Правда, в основному графи або барони. А тут невідомого гравця запрошує сам король Сіодерн!

  'Вроде, нічого страшного' - полегшено зітхнув Вінд.

  Якби він зробив щось незаконне, солдати не стали б вести розмову, а відразу схопили і кинули в тюремну камеру або відвели до судді.

  - Я можу дізнатися, в чому справа? - обережно запитав Віід.

  Шестерні в його голові крутилися раз у дванадцять швидше, ніж зазвичай. Вікід оцінював навколишнє середовище і прорахував, який прибуток буде надано.

  - Схоже, у короля є до тебе прохання. Я не знаю подробиць, як прийдемо до палацу, тобі все розповім, - відповів лицар.

  Вікід спокійно стояв, а в натовпі почався такий шум! З усіх боків гравці зі смаком передавали слова королівського лицаря заднім рядам, які нічого не чули.

  - Кажуть, лицар приніс прохання від самого короля Розенхайма!

  - Це завдання?

  - Швидше за все!

  Багато заздрісних, ревнивих і навіть кілька загрозливих поглядів схрестилися на Віде. У світі мало людей, які можуть без заздрості дивитися на інших з успіхом.

  Віід дав згоду на зустріч з королем і озирнувся навколо. Хоча людей навколо було дуже багато, Віяду вдалося розглянути материнство Фреї.

  - Перш ніж вирушити до короля, я б хотів увійти в орден Фреї. Це можливо?

  - Так, ми проводимо вас.

  Релігія в Королівській дорозі уособлювала певну силу, яка сприяла королівським владам, але не лізла за владу наверх. Тому перед зустріччю з королем Віід вирішив заглянути в орден Фреї.

  - Ми вітаємо героя, який прямує до далеких земель Відчая.

  Вишукані церкви вийшли особисто привітати Віїда. Коли він повернув святі реліквії назад в орден, окуляри впливу Фреї сильно підвищилися, і тепер де б гравці не попрямували, всюди орден Фреї був популярним.

  Рицарі та солдати, які проводили його до церкви, чекали на ворота, бо далі починалася територія ордену і Віїда під захистом паладин і монахів.

  Вікід одразу перейшов до головного.

  - Спочатку я хотів би почути про землю Відчаяння.

  - Шкода, але ми самі не дуже багато знаємо. На землі живуть велетенські монстри й племена лютих орків, які постійно ведуть криваву війну між собою. Там небагато людей, а більшість вигнанців є вигнанцями, тому що вижити в цій ситуації дуже важко. А ще там були темні ельфи. Але ми не знаємо, що з ними стало все ельфів.

  - ....

  - Ми не можемо дізнатися, де в землях Отчаю розташувалися некроманти, що поклоняються Берекна. Вам доведеться пізнавати все на місці.

  'Супер! Якщо завдання складності "В" доведеться йти і пізнавати все самому!'

  Віїд неохоче подивився на священиків. У провінції Морта завдання складності « В » доводилося виконувати, перебуваючи майже на межі смерті! У той час він слухався 300 паладин і 100 священиків!

  - Тоді скільки людей піде зі мною на виконання завдання?

  Спокусливо дивлячись на лукаве обличчя Вида, священик розгубився і сказав:

  - Ми підготували 50 священиків.

  - 50 священиків?

  - Так, паладини та інші священики вже зайняті поширенням віри в віддалених частинах королівства. Тому, як тільки ви будете готові, ми відразу ж телепортуємо вас зі священиками.

  Не паладини, не монахи, а священики!

  Вія відчував, що падає в глибокий омут. Але рано здаватися. У провінції Морта не було мети, але він успішно виконав своє завдання.

  Незадоволений Віід отримав всю інформацію, яка його цікавила.

  - Він дійсно йде до палацу!

  - На зустріч до самого короля!

  Більшість глядачів супроводжувала загін солдатів протягом усього шляху. Але коли вони прибули до палацу, всі зяваки були змушені залишитися перед брамою.

  Віід разом з лицарем вирушив у головне приміщення. По дорозі він, звичайно, оглядався і спостерігав за тим, що відбувається.

  Мистецтво - це ще й споглядання!

  Характеризація зростає навіть тоді, коли ми просто насолоджуємося творами інших майстрів. Правда, це не завжди так підвищувати характеристику, тому що якщо дивитися на твори гірше ніж ті, які вже спостерігали, то мистецтво ще ніколи не додавали.

  У палаці Війду було зроблено багато цікавих речей, завдяки чому його особливості стали більшими на 30.

  - Пересвітлений король Розенхайма, великий Сіодерн, ми привели вам мандрівника Віїда.

  Їхня подорож закінчилася у тронній залі.

  Перш ніж заговорити, той, хто розповів йому про це, опустився на коліно і Вікід спробував все точно повторити.

  Аристократи та інші лицарі розташувалися напівкольцем з боків від трону, на якому сидів Сіодерн. Король виглядав нездоровим, його обличчя було покрите синіми і жовтими плямами хвороби.

  - Ти Віід? - гучним і сильним голосом вимовив Сіодерн.

  - Так, Ваша Величносте.

  - Я покликав тебе, щоб... Кхааа.

  Короля вирвало кров'ю. Рицарі та навколо слуги кинулися до трону, але король підняв руку і зупинив їх.

  - Я краще знаю про свою хворобу, тому не варто хвилюватися. Твоя професія - скульптор місячного світла?

  - Так, Ваша Величносте.

  - Місячний скульптор, хм, знайома професія. Моя мати мала близького друга Захаб.

  - Ваша величність!

  Аристократи були вражені словами короля, але він продовжував.

  - Ви всі знаєте про це, чи не так?

  - ....

  - Тут нічого приховувати. Вііде, в такому випадку, у тебе є уявлення про скульптурне мистецтво і я хотів би дещо запропонувати. Мені не так довго залишилося жити. Усе своє життя я намагався навести в країні ідеальний мир і порядок. Зібрати таку армію, щоб Британська конфедерація в страху щось зав'язати. Щоб по одному моєму руху пальця всі гори, річки, дерева і трави тремтіли від трясущої ступі моїх армій...

  Король Сіодерн дуже любив поголити і похвалитися. Він розповідав про свої вчинки, дії і навіть те, що відбувалося в особистому кабінеті.

  Віід уважно слухав і намагався не пропустити нічого важливого.

  'Де ж, де нитка, яка веде до виконання завдання?'

  Але, хоч би як він слухав людей, всі розповіді були даремними. У п’ять років король вперше впав з коня і зламав ногу, чи гарні фрейліни в палаці Сіодерн ніс тільки одну нісенітницю!

  Після того, як вони проговорили так годину дві, король зрештою перейшов до головного:

  - ... З кожним днем я почуваюсь все гірше і гіршим. Прийшов час передати тяжкий тягар правління спадкоємця, а самому відпочити. У місце, де моє слабке тіло зможе знайти спокій. Часу залишилось небагато, тому мені потрібна усальник. Зроби для мене величезну, величну усипальницю, яка буде довго поражати всіх своєю величчю. Я дам тобі стільки робітників, скільки хочеш...

  Дзин!

  Окуляри Віяда у ордена Фреї перевищували 4600.

  Якщо ви маєте добрі стосунки з релігійною силою, то отримуєте багато бонусів. Можна безкоштовно лікуватися, користуватися телепортами або за невеликі гроші найняти групу паладинів на допомогу. Подорожуючи по королівству, легше проходити митні процедури і отримувати завдання високої складності. Окуляри були подібні до слави.

  Але добрі стосунки з королівським подвір’ям приносили ще більше користі. Можна отримати титул або витратити окуляри на хороші предмети з королівської скарбниці.

  У якій Віід, звичайно, вибере зброю.

  З часів завдання в селі Беран Віід вперше отримав завдання, пов'язане з його професією. Тоді його майстерність і слава були зовсім незначними, і він міг отримати завдання у простих НІПів, але зараз до нього звертався сам король!

  Вікід трохи подумав, але рішення в глибині душі вже було прийнято.

  Ніколи не відступати перед монстрами, які наближають до себе, і не відмовлятися від відповідних завдань! Ну і не останню роль у вирішенні відіграло невизначеність покарання за відмову від завдання

  - Я докладу всіх зусиль, щоб підготувати для вас, Ваша Величносте, найпрекрасніше місце для вічного відпочинку.

  Вікід вийшов з палацу і почав серйозно роздумувати.

  "велика і велична гробниця... Дуже розпливчасті вимоги до завдання.

  "Може, зробити щось типу Долмена?"

  Це ж легко і швидко!

  Але можливо, потім доведеться відчути на собі гнів самого короля. Або, не дай боже, гонення від армії Розенхайма!

  Зате і за нагороду, очевидно, можна було отримати рідкісний або унікальний предмет!

  'Так, а якщо підійти з цієї сторони ...'

  Коли Вікід бачив гроші, він шукав варіанти і починав діяти!

  Навіть якщо ціни в Королівській дорозі зникнуть, то все одно рідкісна і унікальна річ можна продати за хороші гроші.

  Вікід ніколи не міг відмовитися від додаткового заробітку, тому вирішив виконати будь - яке завдання. Однак він ще не знав, як поступитися перед усипальницею.

  "Велика і звичайна усипальниця? Заповнена кам'яними воїнами? Статуями? Ні, все це якісь стандартні рішення...'

  Треба зробити велику, грандіозну усипальницю, повністю задовольняюче очікування короля.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ.

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor