Хлопчик виглядав все ще невпевнено, але трохи заспокоївся і відчув себе краще. Вони пройшли через невеликий прохід, який вів з внутрішнього подвір'я до іншого, але цей був позбавлений будь-яких прикрас, як фонтани і рослини. Тут розміщалися манекени для тренування, мішені з лука і стелажі зі зброєю. У далекому кінці біля однієї з далекобійних мішеней стояли дві молоді жінки, які готувалися в метанії ножів, і якщо Джон зміг правильно розгледіти, то вони сміялися та базікали. Біля них стояв високий чоловік у легенях. Незважаючи на південний загар, в ньому було щось північне, але краще розгледіти його хлопець не встиг, його увагу відвели, коли парочка повернулася до нього обличчям.
Вони обидві були надзвичайно вродливі й знову дуже відрізнялися один від одного. Старша дівчина виглядала на двадцять і, судячи з її оливкової шкіри та темним волоссям, які спадали на спину, була дорнійкою. На ній було золоте плаття, яке вільно обстеляло її вражаючі форми і більш відкрите, ніж будь-який інший одяг, який Джон коли-небудь бачив. Єдине, що не відповідало її очевидному походження - це фіолетові очі, в яких загадувалася калійська кров. Її обличчя було дуже схоже на молодшу Елію Мартел. Отже, це має бути принцеса Рейніс Таргарієн, його зведена сестра.
По-друге, мабуть Дейнеріс Таргарієн подумав і знову вразився її красою. У дівчини були приголомшливі серебристо-світлі волосся, що смердять прямо на спину, і бліда шкіра, чиста, як мармур, покритий білим шовком, а фігура худіша, ніж у Рейніс. Пурпурові валирійські очі засяяли інтересом, і Джону було варто зауважити, як її подруги.
Раптом підліток зрозумів, що не тільки через спеку. Хоча вони були найкрасивішими дівчатами, яких він коли-небудь бачив, колишній Сноу не відчував до них ніяких похітливих почуттів і навіть відчув легке огиду при думці про те, щоб переспати з ними, напевно. Чи можна було очікувати від нього такого бажання? Одруження на своїй родині, як це робили Таргарієни протягом багатьох поколінь? Він дуже сподівався, що ні. Але дівчата, схоже, були просто раді зустрітися з ним.
"Так ти мій зведений брат?" - першою запитала Рейніс, пильно оглядаючи його від голови до ніг, після чого посміхнулася доброю посмішкою, зовсім як її мати. Але перш ніж він встиг відповісти, заговорила Дейнеріс.
« Рада познайомитися з тобою.»
Джон зрозумів, що не може посміхнутися у відповідь. Потім блондинка подивилася на Привидаку, який ретельно вивчав її. Вона простягнула руку, і лютововк легонько обнюхав її, перш ніж лизнути долонею, коли дівчина почушала його підборіддя. Хижак поводився скоріше як пес, який любить таке спілкування. Рейніс приєдналася до них, а старші жінки тільки посміхнулися, коли дві принцеси підняли шум через лютововка-альбіноса.
Зрештою найстарша жінка відірвалася від білосніжної вовни і звернулася до двох старших жінок.
« Тепер у нас є спадкоємець чоловічої статі, як скоро ми повернемо собі законне місце в Семи Королівствах?»
« По-перше, юна леді, нам знадобиться власна армія. Наші союзники, такі як лорд Адріан Ланністер, звичайно скоротять будь-яку опозицію, але також ми повинні бути готові самі зустрітися з кожним противником."
- Скільки солдат у нас?
Дві тисячі п'ятсот озброєних людей. Досвідчені солдати; Джон Коннеінгтон і сір Джорах подбали про це. Королева вказала на північянина, який кивнув при згадці про нього. аби пересунути їх. Але нам знадобиться набагато більше, якщо ми хочемо завоювати Вестерос".
"- Мамо, а що за план в бухті работорговців ви придумали?" - з цікавістю запитала Дейнеріс, ніжно погладячи живіт лютовока. Рейла на мить задумалася і, побачивши здивування внука, пояснила.
У Південному Ессосі є затока, де рабство - це домінуюча рушійна сила. Ми думали, що якщо ми звільнимо цей район, то зможемо перетворити бухту в стратегічну відправну точку для майбутнього вторгнення у Вестерос і перетворити звільнених рабів на армію. "
Джон відчував огиду при думці про рабство, незаконному в країні з якої він прибув, і був обурений тим, що щось подібне було у порядку речей тут. Згадавши історію про бездоганних людей, які він чув від Мейстера Лювіна і як з ними поводилися, у нього виникла ідея.
"Якщо ми почнемо з Астапора і доб'ємося вірності бездоганних, звільнивши їх, це дасть нам силу, необхідну для завоювання даної області та перетворення її в королівство, яке ми зможемо використати." - четверо членів королівської сім"ї навколо нього на мить замочили, перш ніж Елія посміхнулася.
"З тебе ще може вийти хороший король. Сір Джорах, не могли б ви дістати "це з зброярній кімнати?" - лицар кивнув і пішов, поки королева обмірковувала план.
« Якщо Лорд Варис знайде останні розвідані по Астапору, то цілком можливо, що цей план спрацює. Але багато чого ще має зробити. І нам, можливо, доведеться спробувати якимось чином висидіти три драконячих яйця, які ми придбали. Вони могли б все змінити.
Її перервав сир Джорах, який повернувся з довгою дерев’яною шкатулкою в руках і підніс її Джону, котрий на мить замахався, шокований згадкам про трьох драконів, перш ніж відкрити кришку та закохатися її вмістом.
Це був довгий меч з валирійської сталі, із інтригою рукоятю, прикрашеної хрестовиною з двох драконів зі рубіном замість очей і великим сорсином у центрі та ще одним на завершенню. Хлопець буквально впав у благоговіння перед величезною зброєю і обережно поклав руку на рукоятку, ніби вона могла зникнути, стоїть йому доторкнувся до неї. Але цього не сталося, і він обережно витягнув зброю з коробки. Воно було важким, але не настільки, щоб він міг тримати його двома руками. Елія посміхнулась, як і всі інші, та розповіла Джону, що це за меч.
« Чорний вогонь, меч королів і клинок, яким володів Ейєґон Завойовник, коли захопив Сім Королівств. Саме його ти використовуєш, щоб повернути їх."
***** * $xa = aull by + 0}
По іншому боці Узкого моря, не підозрюючи про плани Таргарієнів, загін Ланістерів наближався до Кастамера. Бран, Томмен і Мірселла були приголомшені, коли побачили захопливі вежі та стіни з колишніх руїн замку.
"Я відновив його років десять тому разом з Тарбек-Холлом." - пояснив їм Адріан, коли вони зупинилися там на ніч. "Було розумніше використовувати їх, а не просто залишати як пам'ятник жорстокості мого батька."
Тієї ночі, коли його сини, дочки, племінниця і племінник спали, Гаррі зрозумів, що не може наслідувати їхній приклад. Він думав про те, що буде через пару років, і розробляв плани щодо усунення різних проблем. Він уже збирався піти і попросити у мейстра якогось снотворного, коли побачив молодого хлопця, який сидів на стіні замку та сумно дивився в нічне небо на північ. Підійшовши ближче, Адріан дізнався Брана. Він був стурбований тим, як близько хлопчик стояв на краю прірви.
"- Брендон Старк, йди сюди. Тут до землі майже шістдесят футів.» - тоснув і поп'ється назад, незабаром опинившись на безпечному кріпосте валі."
« Твоя мати попереджала мене про твоє хобі. Відтепер так більше не роби, зрозумів?
Дитина, на мить зустрівшись з ним поглядом, кивнув і втупився під ноги. Ще одна звичка, про яку розповідала йому леді Кейтлін. Гаррі поклав руку на плече підпеченого і лагідно запитав:
- Бран сумно зізнався.
« Так, у Вінтерфелі, по батькові з матір'ю, братам і сестрам. Я сумую за Лето, моїм лютоволком.» - перебування на півдні було б для нього не так вже й погано, якби його батьки дозволили йому взяти з собою тварину, але Леді Старк турбувалася, що ця істота буде становить небезпеку іншим мешканцям скелі Кастерлі, тому її залишили з рештою стай у Вінтерфелі.
https://literna.net/uk/books/408-hp-kh-got-lev-kasterli-zavershenii