« Лорд Старк повинен забрати свою сестру, яка все ще у полоні до Дорни в Башні Радості. Я відправлюся і поговорю з Мейсом Тірелом. Я так розумію, що можу запропонувати йому помилування за підтримку Таргарієнів?
Причина, чому Адріан робив це була двоякою: по-перше, він міг утвердитися в якості вірного і корисного прихильника нового режиму, принаймні на час, і, сподіваюся, отримати добру позицію в уряді. А по-друге, він зможе визначити куди рухатися далі. Звичайно, він допоміг втекти дорнійській принцесі та її доньці, але тепер у нього не було жодного уявлення про те, що робити далі.
Якби Роберт або навіть його батько дізналися, що він зробив... У нього раніше просто не було часу обміркувати ситуацію і придумати план, все було зроблено в поспіху, і це дуже турбувало його, тому що одна помилка могла означати загибель для них усіх.
Лорд Старк зітхнув з полегшенням і кивнув на знак вдячності, перш ніж залишити кімнату, щоб підготувати свій кінь та групу людей, яка буде супроводжувати його в рятувальній місії, а також втекти від Роберта, оскільки його почуття до нового короля були далеко не найбільш вірні у даний момент.
Гаррі повернувся до свого батька, який кивнув на волю. Тому з правою рукою Сіром Рафаелем Деніелсом він вийшов і вирішив не відкладати підготовку до подорожі та зібрати групу людей для супроводу його в Штормовий межа. Коли вже розвесело і коні були осідлані, друг перед відправкою повернувся до нього, щоб щось сказати, але Адріан тихо перервав хлопця.
"Не тут, пізніше, коли навколо буде менше вух. Рафаель кивнув, коли побачив, що люди навколо дивляться на них з ледь прихованим цікавістю. Було б катастрофою, якби не ті особи дізналися, що ці двоє зробили минулої ночі. У найгіршому випадку це призведе до їх страти, а в кращому — шантажу. Тому ні один з них не вимовив більше ані слова, і підійшовши на коні рушили через ворота Червоного замку по вулицях міста в супроводі групи озброєних людей.
Дим, який з’явився у ранковому світлі, видавався похмурим нагадуванням про те, що сталося минулої ночі. Адріан зітхнув і роздумував над тим, як попереджатимуть майбутні покоління. Він не був настільки наївний, і не очікував, що час повністю затьмарить жах подій, хоча він, звичайно, буде применшений, наскільки це можливо мейстрами, щоб не розстроювати нового короля. Він тільки сподівався, що його прізвище не буде клястися протягом століть. Коли група дійшла до міських брам, будівництво почало прискорюватися і починається штормовий шлях.
***** * $xaплю by + aull
Через тиждень подорожі вони прибули до Штормової межі, на яких стояло велике військо Тірелів, що лежало табором біля стародавнього замку. У віддалі виднілася Бухта Кораблерушень, яку патрулював флот Редвіна і не допускав припасів з моря. Люди Ланістерів сповільнилися, коли досягли краю табору і побачили веселий настрій воїнів, обличчя Адріана стало майже таким похмурим, як затока вдалеку.
Тоді як Станніс Баратеон протримався разом з іншими голодними мешканцями замку цілий рік, Тірелли бенкетували і навіть влаштовували турніри за стінами фортеці. Олух з Хайгардена, як його називали, глузував над мешканцями замку. Всі досягнення у війні, якими до цих пір гордилися будинок Тірел і Мейс Тайрелл в зокрема, часто зводяться до майстерності васстельних будинків Хайгардена, таких як Тарлі.
Лорд Простора був ідіотом, і Гаррі сподівався, що переговори не займуть багато часу. Звичайно, їх вже чекали, і прибульська делегація не зустріла жодного опору на в'їзді, спокійно проїхавши далі у клуб табору, де поспішали та передали своїх коней нюхам, там вони могли відпочити й поїсти після довгої подорожі, яка залишила Адріана та інших Ланестерів втомленими і роздратованими. Хоча Адріан був не в настрої потурати примх ідіота Тірела, але враховуючи, що він оточений майже сотням тисяч своїх людей, було краще, трохи ублагати лорда Простора.
Гаррі побачив вдалині надто вишуканий намет, який був більше схожий на невеликий будинок і прикрашений символом золотої троянди. Він виглядав досить велично, ростом більше шести футів, м'язистим, а його червону-червоне озброєння з витиненими на них зображеннями левів і яскраво-кольоровий плащ на плечах були величезним контрастом із серебристо-зеленим обмундируванням оточуючих. Адріан пройшов крізь щілину в наметі, тримаючи руку на рукоятах меча, готовий у будь-який момент вихопити його, але йому не слід було турбуватися, всередині був тільки Лорд Мейс Тірел, одягнений в зелену шовкову туніку і посміхається, як ніби гість був його найкращим другом. Чоловік швидко ступив уперед і простягнув руку, яку той міцно потиснув.
" Лорд Ланністер, я дуже радий зустрітися з вами, шкода, що у нас не було можливості представитися перед цією жахливою війною, але сподіваюся, ми зможемо стати друзями."
Адріану довелося стриматися, щоб не закочувати очі від спроб цього чоловіка отримати його прихильність. Звичайно, вони вже повинні були знати, що Ланністери зараз в милості короля Роберта, і було ясно, щоб Тірели хотіли підлаштовуватися у новий режим. Гаррі шкодував, що не має справи з матір'ю цього чоловіка Леді Оленною, матриархом сім'ї, яка володіла таким же грізним розумом, як і його власний батько, який не можна зневажати. Розмова з нею, принаймні, була б інтелектуально цікавою.
"Лорд Тірелл, я лише спадкоємець мого батька лорда Тайвіна, посланий замість нього, отже, можливо нам слід обговорити з'єднання облоги штормового кінця? Його світлість дуже хоче переконатися, що його брати більше не голодують і з радістю пробачать вам та всі ваші вассільні будинки за підтримку Божевільного Короля, щоб, нарешті, покласти край нинішній воєнним діям." - Гаррі навмисне додав про братів Роберта: Станісе й Ренлі, аби нагадати Мейсу, кого він морив голодом цілий рік.
« Звичайно, мілорде, ми запаслися провізією на три місяці вперед, тому я з радістю пожертвую її бідним мешканцям замку, а моя армія повернеться в долину. І, звичайно ж, я найближчим часом відвідаю Королівську Гавань, щоб присягнути на вірність королю.
Адріан був тільки радий, що його перебування тут не займе багато часу, а сам лорд тим часом вибіг зі своєї намети, почав роздавати накази. Залишившись сам, Гаррі обблокувався на великий стіл перед собою і зітхнув, відчуваючи, як до нього підкрадається втому. Ця війна потрясла все королівство зверху донизу. Від важких думок його відволік звук кроків позаду. Обернувшись, він розслабився, побачивши свого друга і єдиного чоловіка в світі, з яким він міг би зараз поговорити по душах.
Молодий лев вказав на два стільці і, потягнувшись за глеком, нюхав вино арборським. У випивці Ланістер взяв два кубки, наповнивши край і двоє хлопців присіли, насолоджуючись чудовим напоїм. Він звичайно міг бути отруєний, але зараз Адріан так втомився, що не знаходив в собі сил турбуватися через це.
"Куди ми підемо далі, мілорде?" - Через пару хвилин тиші запитав Рафаель. Події останнього тижня або близько того постійно крутилися в голові лицаря, як і питання про їх подальших дій.
« Ми продовжимо те, що почали. Роберт не буде хорошим королем, а точніше він буде жахливим монархом, можливо навіть не поступиться Ейгон Недостойним." - описував майбутнє правління Баратеона Адріан, роблячи ковток вина і, незважаючи на чудовий смак, воно ніяк не покращило його настрої, яке в даний момент плавало десь на рівні плінтусу.
https://literna.net/uk/books/408-hp-kh-got-lev-kasterli-zavershenii