Розділ 3229. Погляд смерті.
Багато людей легко обманути, але професор Тун Чжоучген виявився не так просто. Лін все ж таки не вагалася розповісти йому. Адже у справі з Чорним Ґанешем вона повністю покладалася на його силу.
......
За вікном місяць вже піднявся над горами. У тиші села Туша іноді розходився самотній стук чоботів. Здається, що мисливці стомилися від завдання.
Холодний вітер еволюціонував з волоссям Ліни, який голив її молоде личко.
Коли професор подивився на молоду студентку, то поринув у роздуми. Її слова приголомшили його!
Вона увійшла в ті області, яких професор, з його-то рівня, навіть не бачив!
За лаштунками мисливського змагання стоїть змова Геопса з кимось із людей.
Дві Горгони вступили у змову, щоб скинути свою володарю.
Невже це все правда?
Важко зітхнувши, він знову подивився на Лін. Він не міг повірити, що ця молода дівчина мала спокій у таких темних областях.
Вона була права. Чорний Ґанеше був ключовою фігурою. Вони повинні взяти його під контроль.
- Я тобі вірю, - нарешті сказав він.
- Ви скажете іншим? Проклятья нет, - запитала Лін.
- Ні. Вони не докладатимуть усіх зусиль, щоб спасти інших. А для себе вони готові на все. Нас надто мало, і ми не дуже сильні.
Лін була впевнена, що професор надто добрий і схильний до цього!
Якщо професор буде з нею заодно, справа піде набагато легше. Решта лише питання часу. Коли всі мисливські загони знайдуть джерела, Альпаса зможе зібрати їх.
*Свист
Раптом вітер увірвався у вікно і вдарив дверима.
*бам!
Вітер відчинив двері. Пустиний чорний вітер увірвався в кімнату, сносячи предмети на своєму шляху.
Лін встала закрити вікно. Але подивившись на пустелю, вона помітила вдалеку велику силует.
Він стояв наче велетень у країні ліліпутів. Навіть здалека його розміри викликали страх!
Ця сцена приголомшила Ліна. Професор також подивився у вікно і його очі наповнилися жахом!
Це...
Тіло людини. Золоті завитки волосся подібні до піщаних вдавів...
Це обличчя з першого погляду здавалося привабливим, але тут вона обнажила зміїні зуби. Піщані змії на голові зашивали разом з нею!
Вона вже здавалася гігантською, але випрямлялася все вище і закривала собою небо та кривавий місяць.
Нарешті з’явилася друга частина силуету. Змійне тіло було більше піщаних дюн!
Голова зміїв!
Золоті очі і волосся!
Це найстаріша гора!
Самка Горгона!
Вона ожила.
Вона, наче охоплений жахом міфу, з’явилася у світі людей.
З висоти вона дивилась на крихітний селище, на міста, в Каїр.
Мурахи.
Тепер люди в селі були наче діти у пісковому містечку.
- Самка Горгона!
Лінні стало важко дихати.
Це вона.
Вона вже прокинулася!
Но...
..........
Село, місто і столиця. Її силует було видно всім. А її золоті очі горіли в небі, наче два сонця! Куди б ти не пішов, вони дивилися на тебе!
Погляд Горгони!
.......
*Свист...
Навколо запливав пустинний вітер.
Горгони ставали дедалі гіршими, а її тіло вигинуло, наче лука.
Пісок, що витанцьовує повітря, раптом зупинився. Маленькі піщинки замерли в нічному небі над землею.
Вітер також вірш. Секунду тому ще були чутні його завивання, але зараз настала тиша.
Лін уважно дивилася у вікно. Вона чітко відчувала, що ці землі захлинули незначна сила.
У мертвій тиші не рухалося ні пилюки.
Помітивши, як сусідні вулиці розцвіталися бурхливим кольором, вона зрозуміла, що чудом розлучилася з богом смерті!
Цей колір...
Він був схожий на перший подих світанку, що розсіює морок своїм теплом.
Але очі Горгони - це не світло сонця. Це лихо.
Воно перетворює все живе на камінь!
Половина. Половина села. Довгі вулиці, пишна рослина, дерев’яні ларки, бари і будинки. Живі люди, які сплять, працюють і п'ють у барах. Чоловіки і жінки. Діти і старі...
Усе це перетворилося на камінь!
Насправді ж горгони заполонили села випадково. Вона пильно дивилася на інше місце. На місто.
Вона дивилася на Каїр.
Золоте око прослизнуло через пустелю, « заморозивши» тисячі птахів і рослин. Окрім піску, все інше заражалося силою цього бурого світла, в’януло і перетворювалося на камінь!
Якби місто було великим і більшим, воно б не могло уникнути сили « світла ».
Сотні тисяч каіра не могли подумати, що прийде цей день. Зі Сходу прийшли не перші промені сонця, а кілька золотих очей і смерть.
Багатоповерхових будинків перетворилися на піщані башти.
Люди нічого не зрозуміли, залишаючись спокійними назавжди.
З першими променями сонця велике місто залишалося мовчазним і мертвим.
Усі заснули сном смерті.
Для того щоб світ зник, потрібно було одного погляду!
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku