Розділ 2844. Король трупів.
Зомбі-пучина
У палаці, що накривали торси, були схожі на чорні хмари. З висоти линув кривавий дощ і падали трупи мертвих. Найдивовижніше, що ці останки вже були змарновані. Їхні шматки перемішалися з кривавим дощем, але після того як вони впали на землю, тіла знову збиралися.
Ці мерці були наче сліпі діти. Багато людей мали кістки й кінцівки, а серце і органи ззовні.
Ці дивні мерці були не армією Геопса, а підлеглі Короля трупів стародавньої столиці. Куски мертвих тіл збиралися разом в “нові ” тіла, які ледве могли протистояти міцним муміям.
Костяна армія створила одну стіну, яка оточила білий палац як захисна шкаралупа. Вони захищали його від дивних монстрів Шеду з тілом биків і людськими головами.
Один Шеду, якого тіло було відлито з золота, вже зміг підійти до білих сходинок палацу.
Його золоте тіло з силою врізалося у білий камінь, від чого на сходах виникла довга тріщина.
- Муу!
Мідні, срібні, золоті Шеду... В одну мить ці створіння стали головними силами проти захисників білого палацу.
- Бог вогню – чорний фенікс!
На вершині білих сходинок з'явився силует. Вогонь навколо його тіла піднімався вгору, утворюючи вогняну гору.
А на самій вершині відкрилися чудові вогняні крила! Здавалося, що на вогняній горі відродився міфічний фенікс!
Дихання святого вогню перетворило кривавий дощ на червоний пар. Небо стало ало-червоним, всюди танцювали мови вогню.
Фенікс спикував з вершини, несучи за собою все, що руйнує вогонь.
Розмах крил фенікса був лише п’ятдесят метрів, але коли він ковзав над білими ступнями, хвиля вогню досягла двох кілометрів завширшки і змітав монстрів на шляху!
Медні та срібні Шеду згоріли живцем!
Всі, хто залишився живим, були приречені на повільні муки в пузі вогню. Ніхто не міг вийти з його обіймів!
Лише золотою Шеду, серед алих восхів, продовжували стояти на сходах.
Його золота шкіра почала плаватися. Обличчя істоти спотворив гнів. Від його тіла відокремився чорний потік вітру і кинувся до людини у святому вогні.
- Муу!
Золотий Шеду гучно зареве, не відриваючи очей від Мо Фаня.
У його погляді була магія духу. Коли Мо Фань і монстр зустрілися очима, маг відчув вибух гніву в грудях. Йому здавалося, що в житті немає нічого важливішого від смертельної битви з цим противником.
Провокація?
Мо Фань зрозумів, що це була магія Золотого Шеду.
Його тіло відразу вкрило темну речовину. Воно розпухло серед відхідного вогню і перетворилося на силует чорного дракона!
Улюблена їжа драконів - корови і бики. На Заході багато подібних істот, і всі вони мають вроджений страх перед драконами. Як маленькі курчата бояться хижого коршуна!
Свірепий золотий Шеду і правда затрясся від страху. У нього навіть схилилися коліна, і він опустився на землю...
За допомогою зручного моменту король вилетів з білого палацу. Бронзова піка була націлена на шию монстра.
Один різкий рух знесло голову монстра з плечей. Куски золота розлетілися в усі боки. Важка золота голова впала на білі сходи.
На відміну від інших несуражних мертвих, король мав повноцінне людське обличчя. Він був одягнений у давнє військове ципао, в руках якого виднівся бронзовий спис, що вбив багато нежитю.
Мо Фаню здавалося, що він виглядав зовсім як жива людина. Прочинений, сильний і розумний.
До цього Мо Фань жодного разу не бачив короля трупів.
Король озирнувся і подивився на Мо Фаня. Він напевно вже знав про пару від королеви привидів або інших володарік країни примар.
Вбивши золотого Шеду, він подивився на хлопця і підняв руку на знак вітання...
Мо Фань вперше зустрічав такого люб'язного мерця. Він навіть не здогадувався, як відповісти на цей жест.
- Ааа! Ось і ти, хлопчик! Поверни моє око! Поверни моє око! - Раптом зі схилу пролунав жіночий вереск.
Мо Фаню цей голос з'явився знайомим. Оглянувшись, він побачив силует яструбоподібної відьми, який нісся прямо на нього.
Мо Фань був упевнений, що не бачив її обличчя раніше. Ось тільки одне око її було зачинено чорною пов'язкою...
Вона щипнула зуби, ніби побачила старого ворога.
Спекотний сірий пір’я не лишає місця для відбуття.
У цей момент вперед виступили кілька мерців, загородивши Мо Фаня від пір'я, але розлючена відьма розірвала їх на шматки!
Спочатку Мо Фаню стало ніяково, що вони загинули через нього, але потім він згадав, як у них немає мислення.
А що з цією відьмами?
- Моє око, моє око! Поверни моє око! - Визг відьми створював звукові хвилі.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku