Розділ 2299*: Поява армії співдружності
Дощ не припинявся.
Гаряча річка текла через вологі ліси в околицях Банли, і під проливним дощем потоки перетворилися на справжні зсуви.
Саме місто, яке руйнувало постійні магічні викиди, перетворилося на руїни, які змішувалися з водою...
По вулицях міста текли річки, ще більше блокуючи дороги.
Людей вже не було - хтось ховався в будівлях, а когось уже встиг захопити військові та виволоч у концентраційному таборі.
Повсюди блукали охоронці і караульні. Вони стерегли вулиці, щоб мешканці не сміялись звідтіля. Усіх неслухняних негайно знищили.
Бруд на дорогах був змішаний з кров’ю. Налякані люди воліли залишатися вдома.
***
- Ідіотка, жити набридло?
- Ти зовсім глуха? Не чула оголошень висовуватися? Тут можуть вбити, і навіть питати не будуть! - Він кричав командира з великим носом.
По мокрій дорозі бігла худа дівчина.
- Мій братик... його нога поранена! Якщо я не дістану ліків, він не протягне і до вечора! - Злилася дівчина.
Її обличчя було мокрим від дощу і від солоних сліз.
Командир насупив брови. Він подивився на аптеку в кінці вулиці, куди, очевидно, і бігла бідолаха.
- Спочатку сховайся в цій пекарні і не висовуйся! - За наказом великого командира.
- Але...
- Або я прикінчу тебе! – проричав він.
Промокна дівчина слухняно забігла до пекарні. Вона знеохочувалась і почала гризти хліб перед носом.
Поївши сама, вона дістала маленький мішку, в яку поклала хліба і для свого брата. Мешочок повинен був врятувати хліб від насоканію.
Промокший хліб є найважче...
Почувся звук військових черевиків.
Дівчина забилася в кут ...годно у наступний момент більшносний командир простягнув їй білий аптечний пакет з ліками.
- Якщо ти помреш, твій братик без тебе не виживе. Більше не смій показуватися, зрозуміла! - Прикрикнув військовий.
Дівчина підняла голову — з її очей текли сльози.
За менш ніж 12 годин місто Банла перетворилося на підземне. Скільки ж всього випало на тендітні плечі цієї дівчини і її молодшого брата, а скільки усього їм ще доведеться пережити....
***
З двома пакетами в руках дівчина побігла вперед.
Але коли вона підбігла до будинку, почався кам’яний град і ліфт зірвався на її очах прямо з 12 поверхів!
Очі дівчини стали великими від жаху!
Її братик... він лежить там на 14 поверсі, але не рухається!
Дівчина схопила міцніші пакети і пішла до будинку, а потім... якась дивна сила відкинула її.
Більшоносий командир стояв у декількох сотнях метрів. Він повернув голову.
- Військо товариськості!
- Вони в четвертому будинку!
Камені один за одним літали з різних боків, заповнюючи вулиці. Звідусіль почали плакати й стони.
- Що за ідіоти! Хіба вони не знають, що в будівлях повно мирних людей? Вводили б уже відразу свої війська! - Закричав розлючений більшеносний командир.
Дійсно, всі знали, що в Банлі ще залишалися миряни.
Очевидно, друзі були байдужі до життя звичайних людей і тому на вулицях міста їх садили кам’яним градом.
- Розходимося до окоп!
- Забейте на них, ми не волонтери червоного хреста!
- Жахливо!
Сили командира були обмежені, він не міг один протистояти силі співпраці.
Будівлі один за одним руйнувалися, смішаючись з брудом і кривавими нутрощами...
*Грохот
*Грохот
Кілька каменів впали прямо на втікачів... деякі з них тут же загинули.
Більшому командиру пощастило трохи більше — він встиг перебігти вулицю.
Але коли він побачив, як його підлеглі перетворюються на криваве місиво, то затремтів.
Наступний камінь пролетів прямо у нього над головою!
Ці кам’яні снаряди падали всюди!
Один величезний кам'яний викид впав прямо на концентраційний табір...там було більше тисячі людей!
Одним ударом військової служби загинуло більше тисячі людей, перевівши концтабір у могилу братів!
- Ідіоти! Барани! - Грім командир гарчав.
Концергатор мав перетворитися на одне велике криваве щось...
Як же вони посміли кидати такі величезні камені?
Як це робити?
Що це за сила така кам'яна? ... Що взагалі відбувається?
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku