Глава 1355. Справжнє загробне сяйво.
Це виглядало так, ніби сюди переміщалося ще один простір, абсолютно не схоже на спокійний вигляд широких степів і блакитного неба.
У той момент, коли пастух злякався, він побачив, що у координатному просторі почали з’являтися обриси великого силуету.
Спочатку пастух подумав, що це лише проекція, яка не є справжнім обрисом.
Але обриси ставали все більшими, і старий побачив величезну споруду розміром з гору. Будова складалася з золотисто-жовних камінців, яких порізали під дивним кутом. Вони щільно приляглися один до одного і були дуже гладкими.
Кожен камінь був більший за людину! Будівельний будинок складався з тисяч і тисячі таких золотих каменів. Разом вони будували величезну споруду з трьома її кінцями!
Старій особі здавалося, що він уві сні. Він не міг повірити, що на власні очі бачить золоту піраміду! Вона ніби перетинала час і простір, і з'явилася тут, серед степу, обіймаючи своїм особливим диханням.
Чим чіткіше вимальовувалися піраміди, тим більше старше старі люди відчували гнітючу силу...
Як це можливо?
Як з'явилася піраміда?
- Ось це і є справжній мирж! - Старенький почув голос хлопця.
Пастух повільно сів на землю. Його дух був повністю зламаний силою придушення і смертельним диханням, що виходили з піраміди.
- Відчуваєш? - Старий знову почув голос хлопця.
- У цього світла немає температури, але воно змушує тіла людей холодіти... Це і є загробне сяйво! - Він продовжував.
Пастух бачив це... і відчував.
Це сяйво змусило сонце виміряти, а ясне небо стало сірим. Через це потойбічне сяяння землю окутала мгла і стала холодною.
Загробне сяйво!
Хіба не воно дозволяє мертвим з'являтися під сонцем?
Тільки тепер старий зрозумів, що всі слова хлопця зовсім не були бурхливою фантазією.
- Ого!
- Юууо!
Земля навколо наповнилась криками, що дихали душу. Почувши їх, старий весь покрилася холодним потім.
Царство мертвих знаходиться в іншому вимірі. І ворота, через які мертві приходять у цей світ не залежать від місцевості. Вони з'являться там, де стоїть палац їхнього правителя, в якому процвітає потойбічне сяйво! - Знову почувся голос хлопця.
Зламаний дух старого не витримав цього...
Уся трава навколо засохла, а рослини зав’яли.
Уся степ із зеленої квітучої землі перетворилась на суху сірчану порожньо, наповнену страхом і жахом. Ці зміни відбулися так швидко, що людям здавалося, ніби вони у страшному сні.
У сірій землі з’явилася тріщина, і мертві істоти почали вилазити в тваринних обличках. Загробне сяйво сповнювало їх силою та смертельним диханням. Їх вій розносився по всій степі...
Існування ставало все більше й більше. Їхні інстинкти відразу розбудилися, а очі наповнились насиллям.
Мертві істоти не звертали уваги на пастуха, юнака і його підлеглих. Видаючи голодні крики, вони кинулися в околицю, де жив пастух.
Незброєне військо мертвих - армія володаря загробного миру. У цей момент старий ясно зрозумів всі чутки, які він чув про Єгипет. Він відчув на собі всю ненависть мерців до людей...
Через деякий час цей чоловік став почуватися дуже пригніченим. Помітивши, що потойбічне створіння наближається до його дому, він побіг за ними.
Старець не зміг застрибнути на коня, бо вона зуміла. Йому довелося самому втікати. Він спотикався об каміння, але не відчуваючи болю, вставав і біг далі...
Звичайно, старий пастух не міг наздогнатися за тварями з шеолу. Він піднісся на схил гори і побачив, що його рідне село перетворилось у пекло!
Лужі крові, кістки, крики жаху - все це немов з'єдналися в єдиному смертельному урагані, що просувається по селі.
Незнані люди, його друзі, сусіди... Коли старий підійшов до села, всі вони перетворилися в покалічені останки, частини тіла були розкидані по сирій від крові землі...
Його дочка була його гордістю.
Його старенька мати завжди була оптимістичною і сповненою життя.
Його дружина докладала всіх зусиль, щоб підтримувати сім’ю.
Його сусіди були бідними, але щирими.
Всі мешканці села, які твердо вірили в силу добра...
Ніхто не залишився.
Чому? Чому?
Старий озирнувся навколо. Він зрозумів, що навіть не може плакати. Сльози допомагають загоїти емоційні рани. Але коли стається така трагедія, то не допоможе і море сліз. Старик відчував, що його серце розриває горе, тривога, сумніви... і неконтрольований гнів.
- Чому... Чому... - Старик безпорадно бормотів собі під ніс.
До села повільно підійшов хлопець з пурпурними очима.
- Хіба я не казав? Адже ми з тобою уклали парі.
- Пари? - Старик не міг повірити своїм вухам.
Він на секунду подумав, що цей хлопець живить до них таку злобу, напевно тому жителі цього села колись обійшлися з ним несправедливо. Напевно, він зазнав мук і образи. Тому вирішив так жорстоко помститися.
Але нація Циціґе завжди була доброю до всіх людей. Коли вони викликали гнів цього демона?
- Ну так що, зараз ти ненавидиш мене? - запитав хлопець.
Почувши це запитання, старий думав, що він розвалюється на шматки.
Він знищив усіх його родичів і друзів, а тепер ввічливо питає!
Яка ж відповідь?
Старик відчував, що йому хочеться роздерти цього хлопця в клочику, він хоче зламати його кістки і випити його кров!
- Ти програв, - посміхнувся хлопець. Він побачив відповідь в упередженому обличчі старого, - ти повинен бути як Цицига. Відмовлятись від усього зла і ненависті до мене та залишатися мені другом. Якщо так, то я б відмовився від звання червоного кардинала і не хотів би своїх планів. Але ти не впораєшся, ти ненавидиш мене, відчуваєш огиду...
Після цих слів хлопець замовк. Його гарна усмішка перетворилася на холодний оскал.
- Ти програв, і за це я особисто заберу у тебе нікчемну силу віри.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku