***
Старійшини Чжоу та інших були цілком переконані, що Сюань Юйце — ніхто не може залишитися байдужим до такого скарбу.
Вона витримала паузу, даючи старійшинам повністю відчути передчуття, і тільки потім повільно вимовила:
- Корень Дракона Неба і Землі підвищує шанси на успішне перетину Погибелі приблизно на двадцять-тридцяти відсотків. І що важливіше... Це посилення є постійним!
Двадцять-тридцяти відсотків! Постійно!
« Сталий характер» означав, що після успішної закалки кісткового мозку кожна подальша проходження Пересечення Погибелі буде супроводжуватися цим бонусом аж до самого прориву на стадію Божественного Моря!
Старійшина Чжоу не жартував. Прибуток у тридцять відсотків сам по собі був неймовірний, не кажучи вже про те, що вона зберігалася назавжди. Воїни, які могли досягти рівня Вбивці життя вважались геніями великих масштабів. Але навіть серед геніїв була різниця: ті, чий фундамент був твердий, мали більше шансів на успіх, в той час як у практик з хитким основою ймовірність успішного результату могла не перевищувати десяти-двадцяти відсотків.
Фундамент старійшини Чжоу був непоганий - його власні шанси становили близько 40-п'ятидесяти відсотків. Якщо додати до цього ефект від Корня Дракона Брахми і зібрати ще кілька рідкісних небесних скарбів, то ймовірність успіху могла сягнути 80 відсотків. Це вже давало мені тверду впевненість. Якщо майстер не вирішує йти на прорив навіть при 80 відсотків, йому краще і взагалі кинути бойові мистецтва та спокійно чекати смерті від старості.
— Ну як, старійшина Чжоу, ви задоволені цією відповіддю? — Заговорив Сюань Уцзі. Він був верховним старійшиною Західної гілки диявольського Регіона і її колишнім головою. Як на кілька століть старший від Сюань Юйце, він вже пройшов третій перехід через Погибель.
« Якщо є ліки, які можуть поліпшити шанси на подолання рівня Погибелі Життя, то старий чоловік прагне отримати їх », — сказав старійшина Чжоу глибоко подивився на Суань Уцзі. Він не вірив їм до кінця, але мав достатньо самосвідомість: враховуючи його становище в диявольському Регіоні Південного Моря, отримати хоча б частину Корня Дракона Брахми вже було б великою удачі.
Щодо інших артефакцій, навіть таких речей, що на небі є дефектом, старійшина Чжоу не відчував заздрості до них. Будь - які зовнішні блага міркували в порівнянні з можливістю продовжити життя.
— Але я чув, як голова Сюань згадувала про другий скарб окрім аптекарського саду. Що ж це?
Сюань Юйце відповіла:
— Друге надбання не можна назвати просто предметом. Це морський улюбленець Імператора Демони — Гігантський Кунь. Коли у давнину Імператор демонів вознісся в Боже Царство, його улюбленець залишився на цілій землі. Кунь володіє колосальною силою, а всередині нього - власний простір. Останні десятки тисяч років він перебував у глибокому сні на території стародавнього поля бою. Якщо нам вдасться пробудити його, він стане нашою найбільшою бойовою силою!
— Гігантський Кунь?
Серце старійшини Чжоу текли. Легенди казали, що довжина гігантського Куня могла сягати тисячі років. Ця стародавня Священна тварина, що випливала на поверхню океану, була схожа на величезний острів — хребт гір, а тіло безбарвне. Казали, що Куні люблять спати, і деякі з них тривали тисячі або десятки тисяч років. Протягом того часу на їхніх спинах виривалася пил, зрощували ліси, і люди, приймаючи дикого звіра за справжній острів, оселилися там, живучи та розмножуючись цілими поколіннями.
Одні лише думки про таку істоту зачаровували уяву. Якщо ви зможете підкорити такого монстра, то сила диявольського Регіона Південного Моря збільшиться багато разів. Але для самого старійшини Чжоу це мало другорядне значення, його все ще найбільше хвилював Корень Дракона Брахми.
« Не відомо, скільки істин у словах Сюань Уцзі та Суань Юйце є правдою, але мої вимоги незначні. Мені потрібен лише шматок Корня Дракона Брахми, щоб допомогти мені пережити третє перетин Погибелі. Все інше я готовий поступитися їм."
***
У зруйнованому світі на небі зависли густі важкі хмари. Під цією похмурою завісою обережно просувалися сотні воїнів. Перед ними йшла група трупних маріонеток, які були випорожнювані з безжиттєвими очима і мали б затиснуті артефакти.
Якщо артефакт раптово перерубував навпіл, значить, попереду була просторна тріщина і пан маріонетки наказав їй залишити тут мітку. Однак часто простір в таких місцях був крихким, наче скло: артефакт викликав локальний удар, який миттєво розривав маріонетку на шматки. І так, що тріщина була величезною і мала могутню силу - маріонетку наближався, як її засмоктало всередину та перемагало просторовим штормом. Через це за час подорожі підрозділ втратив вже більше половини трупних Вартових.
Обличчя Сюань Чана було похмурим. По дорозі вони кілька разів натикалися на межі простору, що означало: цей крихітний світ, готовий ось-ось розвалитися, зовсім мало. Якщо він виявиться повністю замкнутим, це буде катастрофою.
— Хм? Це ще що...
Сюань Чанг підняв погляд і побачив, чи попереду величезний вівтар. Він переховувався в сірому тумані, і його повністю неможливо було роздивитися.
— Брат Хуан Цзі, проаналізувавши ситуацію, звернувся до Сюань Чан з сусідом Лінь Міну. Протягом усього шляху Сюань Чан поводився з Лінею Міном ввічливо, постійно називаючи його « братами » і радиючись про будь-яку справу. Ліня Міна була кумедною. Він розумів, що Сюань Чан, мабуть, здогадався про його справжню особистість і тепер був украй стурбований нею.
Сюань Чана не можна було звинувачувати в цьому. Одна справа - чутки, а зовсім інша — особистий досвід. Сюань Чан сам по собі бився з Лінею Міном, і навіть втратив свою справжню сутність. Крім того, Мен Мо все ще перебував у стані відчуження - його несли двоє людей, і я не знав чи він колись повернеться після такого тяжкого поранення душі. Звичайно, Сюань Чан не наважувався воювати з Лінею Міном.
- Побачимо! « Сюань Чан наказав своїм людям, — сказав він. — Вони направили маріонеток до вівтаря.
На їхнє здивування, на цьому відрізку шляху просторих тріщин майже не було. Чим ближче вони підходили до вівтаря, тим стабільніше ставало місце. Підійшовши до них, вони побачили, що жертовник сягає десяти чінґів заввишки і повністю утворений з сірого каменю, оздобленого вишуканими барельєфи.
Піднімаючись по сходах, вони опинилися на рівному й широкому майданчику, вкритий сіткою стародавніх візерунків, які виглядали надзвичайно таємничо. Звичайні воїни з цікавістю дивилися на барельєфи та лінії, але Лінь Мін ледве подивився на них і здригнувся — він впізнав ці візерунки.
Це були символи форм Божественного Царства. На вершині вівтаря висічені величезні масиви.
Линь Мин замислився. У стародавні часи Боже Царство мало зв’язок з Континентом Тяньань. Будь то нефритовий сувій з стародавнім масивом, знайдений Предком Чі Янем, або облагороджування Тайного Царства Божественного Фенікса, чи навіть вівтар на стародавньому полі бою — всюди прослідковувалися спільні риси та технічні особливості божественного царства. З бігом часу, в міру того як змінилася епоха, спадщину Божого Царства на континенті було майже втрачено.
« Тисячі років тому на Континенті Тяньань світ бойових мистецтв був набагато славнішим, ніж у часи великих імператорів і Найвищого Суверена. Бог-Шаман у Південних Землях, Імператор Демонів в Південному Морі - всі вони жили там. І це тільки Домен Південних Небес, в інших регіонах напевно було ще більше могутніх майстрів. Не відомо, що ж сталося десятки тисяч років тому, через які такий процвітаючий світ став занепадати. Тепер на всьому Континенті Тяньєнь майстрів рівня Імператора, діючи відкрито, навряд чи набереться півтора десятка. Разом з відлюдниками їх, можливо, трохи більше сотні. І ці сучасні Імператори і в підмітки не годиться Богові-Шаману чи імператорові демонів!»
Ліню Мін зітхнув і похитав головою, відганяючи зайві думки. Він зосередився на вивченні масиву, розглядаючи лінійні перетинки. Мало - помалу він зрозумів, що перед ним — стародавній транспортний масив.
Через складність візерунків, масштаб конструкції і понад сто витівок каміння по краях масиву Ліню Мін мимовільно затамував подих.
« Такий грандіозний транспортний масив... Невідомо, на яку відстань він може пересунути. Це точно не десятки чи сотні тисяч, як у звичайних масивів Південного Моря. Можливо, мова йде про мільйони чи навіть сотні мільйонів.
Сотні мільйонів чи ... Ліню Мін не міг навіть уявити такого розміру. Завдяки пам’яті майстра масивів з Божественного Царства Лінь Мін добре розумівся в принципах роботи таких форм. Побудувати такий масив з нуля він би не зміг, але зрозуміти його пристрій йому було важко.
Через чверть години Мін розібрався в загальних принципах. Щоб запустити цей давній транспортний масив, потрібно було одночасно сімдесят два Кам'яної Сущості середньої якості і тридцять шість каменів вищого рівня. Крім того, було заборонено активувати цей масив без правил розставки.
« Сорок два камені середньої якості і тридцять шість найвищих... А один камінь найвищої якості коштує, як сто каменів середнього.
Линь Мін потай ахнув. Ціна активації була жахливою. Якби він сам не займався пограбуванням ворогів на полях битв Південного Моря, то ніколи б не зібрав такого стану. Ми не знаємо, чи цей стародавній масив спрацює через багато століть.
Поки Линь Мін думав, він раптом відчув вологу на обличчі і впав крапля дощу.
— Хм? — Линь Мін підняв голову. Тучі ставали все щільнішими. Він пам’ятав, що коли вони тільки ввійшли в цей спустошений світ, небо було темним і ясно: крізь нього виднілися численні уламки скель, які ширяють у променях. Тепер же все заволокло тучами, що поглинули ті скелі.
— Дощ? У цьому світі буває дощ?
Уцілілих вояків один за одним задирали голови. Небо витіснило своєю чорнотою, а краплі дощу застигали по каменях і ставали все більшими, поки не перетворилися на справжню зливу. Люди, що стояли лише в парі метрів, майже не бачили один одного через стіни води. Здавалося, що вода на вівтарі стоїть під водоспадом, а не під дощем.
Линь Мін щось запідозрив. Він висунув язик і спробував каплю на смак. Сольоня.
Так і є! Це був не дощ. Це була морська вода, затягуючи всередину через вихр просторовий вихор!
Простір шторму перетворив воду на туман, який зберігся в небі у вигляді хмар.
Отже, якщо він не помилився, вихід знаходиться прямо в небі! Так, вони весь час шукали його на землі і зовсім забули перевірити висоту.