***
У цей критичний момент, чудово розуміючи, що їх збираються використовувати як пушене м’ясо, ніхто не захотів добровільно вийти вперед. Багато майстрів, не маючи наміру зрубати руки своєї зброї, почали уловлювати справжню суть в їхніх тілах.
У очах рудого хлопця спалахнула жорстока блиск.
— Даю вам десять секунд! — Він промовив крижаним тоном, і в його голосі явно відчував сильний намір вбивати. — Ті майстри стадій Хоутян, хто не вийде сам, будуть страчені на місці! Навіть не надійтесь на когось іншого - я відчуваю рівень культивації кожного з вас.
Під тягарем цього спраги крові деякі майстри Ховття на лобах виступили холодно піт, а коліна зраджували. Вони були просто звичайними воїнами на пікі Ховтян, і розрив між ними та цим юнаком, виходцем з великої секти, що досягла вершини Сяньзяття, був занадто великий. Йому було достатньо лише короткочасної думки, щоб миттєво позбавити їх життя.
— Десять! — Безсердечно почав відраховувати рудийлосий.
У цей момент один з майстрів Хоутінь, що стояв неподалік від нього, вигукнув:
— Ты мариш! Ми краще помремо, ніж станемо вашими піддослідними кроликами для перевірки дороги! Брати, ми повинні об'єднатися, інакше ...
Менмо холодно посміхнувся, і його воля прийшла в рух.
Роздався глухий бавовник.
У ту ж мить голова майстра, що кричав, розлетілася, наче перезрілий арбуз. Смерть була настільки раптовою і блискавичною, що навіть під’єднаний до нього Лю Хо не встиг зреагувати. Куток губ Лю Хо смикнувся, але в результаті він тільки важко зітхнув.
Ті, хто сидів на полі бою, жахнулися і їхні серця наповнились гнівом та розпачем. Почувся лязг вийманого з ніжної зброї, але на цьому все і закінчилося - ніхто не посмів атакувати по-справжньому.
— Ви заходите надто далеко! — Один із майстрів початкової стадії Сяньтян.
Менмо презирливо посміхнувся:
- Ти теж хочеш здохнути?
Майстер осикся, не в змозі витримати погляд Менмо. Той був майстром, який спеціалізується на ментальних атаках, здатний силою думки викликати детонацію в море свідомості противника і буквально розмозити його череп зсередини. Завдяки цьому він отримав своє прізвисько Менмо, демоном Снів. З низькорівними бійцями він грав у ігри: один рух думок — смерть, якої неможливо було уникнути.
Майстер Сяньзян стиснув зуби і замовк. У ту секунду його захопило почуття глибокого приниження, і він проклинав власне безсилля.
Він навіть не подивився на цю подію і продовжив тим же безжиттєвим голосом:
— Дев'ять...
Невидимий тиск посилювався. Декілька майстрів Хоутян, не витримавши психологічного пресинга, почали опускати руки.
— Вісім!
- Сім!
Кожен період між вдихами супроводжувався цим холодним, безжалісним рахунком.
- Що будемо робити? — Линь Міну прийшла передача голосу істинною суттю від Огненого Топора. Навіть цей зазвичай спокійний лідер загону зараз був збентежений.
Лінь Мін зберігав мовчання. За останні дні його сила справді зросла, але він не був упевнений перед лицем бою. Нечесно, молодий наволосокий не чета якого-небудь Оуян Шенсю. Крім того, біля нього були троє Гігантів диявольського Регіона. Кожен з них був зовсім не слабшим, а сильнішим за Оуяна. Якщо додати до них багато прямих учнів Диявола, Регіона Південного Моря, то це означало б стати кривавим і жорстоким.
— Шість!
— Пять!
— Чотири!
Рижеволосий продовжував рахувати, а Лінь Мін в тиші копнув сили. Його погляд був сповнений рішучості, прикутий до противника, а всередині — бойового наміру.
— Три!
На цій цифрі рудеволосий повільно витяг з кільця Сумі свою алебарду. Зброя завдовжки три метри повністю сяяла багровим світлом. Це теж була копія Кривавої алебарди Великої пустиші, хоча її якість суттєво поступалася тим, що було в Лелі Мубая. Хоча цей юнак був сильніший за Ла Мубая, його статус у диявольському Регіоні Південного Морія виявився набагато нижчим.
Як тільки з’явився алебарда, довкола ширився густий запах крові. Кілька майстрів Хоутян, які опинилися під прицілом, не витримали їх тіла дригнули і вони вийшли з ладу. У них просто не вистачило мужності протистояти цій зброї. Якщо не вийти — смерть неминуча, а якщо ви вийдете обережно й з обережністю прощупаєте шлях за допомогою скарбів, то можливо залишиться примарний шанс на спасіння.
— Два!
Хоча прагнення вбивства від хлопця протягнулось, воно стало ще щільнішим та міцнішим. Дедалі більше майстрів Хоутян, змирившись із долею, виходили вперед з блідими обличчями і погаслими поглядами. Коли воїни Альянса Часу відчували, як в їхніх душах рухається туга, вони розуміли: коли закінчиться майстер Ховтінь, прийде їхній черга. У цьому невідомому світі розломи були не єдиною небезпекою.
— Один!
"Видихнув останню цифру і раптом розсміявся:
- Яка ж хоробрість! Чи справді можна знайти людину, яка не боїться смерті?
Його погляд в упор зупинився на Лині Міні. Він помітив, що хоча культивація хлопця була не дуже високою, то його тіло явно перевершило таку густину звичайних воїнів Хоутян.
Цікаво! - Він сказав, роблячи крок у напрямку Лінні Міна.
Слідом за ним йшли Менмо, Сюегу і Куйше. Ця Трійця мала погану репутацію, а разом з ще більш могутнім рудоволосим лідером їх загальна аура придушувала воїнів Альянса настільки, що вони не сміли навіть підняти очей, нічого вже й не кажучи про протистояння.
Лінь Мін спокійно дивився на противника, який наближався до нього. За його спиною Мейін і Борода міцно стискали зброю, їх долоні вспілі від напруження. Капітан Огняний Топор теж виглядав дуже серйозним, його нерви були натягнуті до межі. Поруч з ним, як правило, тиха Цзиюй готувалася до найгіршого — на кінчиках її пальців проскакали фіолетові розряди.
Рижеволосий хлопець проігнорував всіх інших, зосередивши увагу лише на Ліні Міне:
- Хлопець, а ти непоганий. Під моїм тиском ти можеш зберігати такий спокій.
Лінь Мін нічого не відповів. Його рука торкнулась каблучки Сумі, шукаючи собі алебарду — справжню Криваву алебардо Великого пустища. Проти еліти секти п’ятого рангу, трьох Гігантів і безлічі майстрів Сяньтянтя він збирався викластися на повну. Приховати козири в битві не на життя, а смерті було неможливо.
Масивний тиск змусив довколишніх воїнів відступати. Багато хто з жалем дивився на загону Огненого Топора.
— Все... Вогнетривого Топору кінець. Капітан в кращому випадку справиться з звичайним майстром пізнього етапу Сяньтян, а проти цих чотирьох його миттєво прихоплять. І той хлопець на стадії Хоутянь, хоч і виглядає грізно, нічого не зможе зробити проти такої крайніх передання в культивації.
- Що робити? Нам втрутитися?
- Якщо втрутимося, теж потихеньку! Вони вбивають не моргнувши оком.
— Але якщо не чинити опору, хіба ми просто дозволимо їм використовувати нас як худобу... — Договорити воїн не зважився. Померти як пушене м'ясо було куди ганебніше, ніж пастися в чесному бою.
Його співрозмовник лише зітхнув з полегшенням. Їх було втричі менше, а їхня якість не мала жодного порівняння. Як битися? Це все одно що намагатися розбити камінь яйцем. Більшість альянса так само думали, що проти них стояла регулярна армія диявольського Регіона Південного Моря.
Рудоволосий підійшов до Лінні Міну на відстань 15 метрів. Його голос викликав у нього захоплення:
Чудово! Я поважаю тих, хто не боїться смерті. Але безстрашність не завжди приносить користь, бо вони зазвичай довго не живуть!
Бум!
Довкола рудоволосого вибухнула справжня сутність. Його криваво-червоне волосся шалено запляскували у вихрі енергії. Він скинув праву руку, і триметрова алебарда лягає в горизонтальне положення, викидаючи на всі боки ауру жорстокості та смерті, наче перед Линь Міном стояла ціла армія, готова до атаки.
— Моє ім'я Сюань Чан! Знай його, щоб не помилувати безумної!
Лінь Мін не вимовив ні слова. З самого початку він зберігав мовчання, концентруючи сили. Його внутрішня енергія досягла піку, бойовий намір було приховано, але готово в будь-який момент вирватися назовні. Правдива сутність приєдналася до Семена Єретичного Бога, а тринадцять Кривавих талісманів у його меридіанах почали шалено обертатися, готові до викиду. Повітря навколо нього, здавалося, стало щільним і тягучим від розлитою в ньому жадобою вбивства.
— Умри! - Проревел Сюань Чан.
Він зробив різкий випад, і його алебарда впала зверху вниз. Земля під його ногами миттєво тріснула, а яскраво-червона зброя випустила стогіновий звук. У цю ж мить права рука Лінь Міна, яка лежала на кільці Сумі, нарешті прийшла в рух. Згорнувши тринадцять виграних рунами, Кривава алебарда Великої Пустоші змітнулася вгору, наче кривавий дракон, вимикаючи все на своєму шляху. За формою вона була точ-всього як у Суань Чана, але запах крові і сили, що виходять від неї, були в багато коротко сильніше.
Лязг!
Дві алебарди зіткнулись, і скелі під ними розлетілися в пил! Могутня ударна хвиля ледве не збила людей. Лінь Мін пішов глибоко в землю, але міцно стискаючи дерев’яно, він впевнено заблокував нищівний удар Суань Чана.
- Що? — На обличчі Сюань Чана прообразалось велике здивування. - Заблокував?
Всі інші, включаючи трьох Гігантів, застигли в оцепенні. Хай це був лише пробний удар Сюань Чана, майстер пізнього етапу Хоутян ніяк не міг його витримати. І ця алебарда... Вона була точною копією зброї Сюн Чана, але її аура була настільки сильною, що від одного погляду на неї серце завмирало від страху. Що це за зброя?
— Ты... — Сюань Чан вдивлявся у Лін Міна, його обличчя змінилося на колір. У дияволському Регіоні Південного Моря було повно копій Кривавої алебарди Великого Дикоші, і він не відразу дізнався про те, що належала Лей Мубаю. Але сама техніка виготовлення, без сумніву, належала їхній місцевості. Звідки вона у цього юнця? Хто він такий?
— Проклятье! - Відчувши приниження від того, що на очах у всіх його атак віддзеркалював якийсь юник стадії Хоутянь Сюань Чан розлютився. - Друк Кривавої Гори!
Він швидко склав печатку однією рукою і вдарив по своїй алебарді. Зброя спалахнула сліпучим світлом — Сюань Чан використав бойову техніку. Друкування Кривавої Гори було технікою диявольського Регіона, відомої понад три тисячі років. Вона не входила у старі демонські сувої, але Сюань Чан відтачував її роками і довівши до нищівної сили.
Очі Ліні Міна стали гострими, як леза. Справжня сутність Закалки кісткового мозку вирвалася назовні! Тринадцяти Кривавих талісманів звили, повертаючись в атаку:
— Алебарда Першоздяного Хаоса!
З допомогою зброї хроваєві талісмани утворили на лезанні червоний вихр. Здавалося, що світ змінився. У цьому ударі відчувався дотик до самої суті Закону.
Коли дві алебарди зіткнулися, у цьому похмурому світі ніби спалахнуло криваве сонце. Сюань Чан відчув, як по його тілу пройшла дивна, неймовірно потужна обертальна сила, ледь не відкинута його геть. Хоча він зміг вистояти, використовуючи справжню сутність, йому довелося відступити на сім чи вісім кроків.
— Хто ти? « Очі Сюань Чана налились кров’ю, — каже він. — Він дивився на Лінь Міна як на хижого звіра, який готовий роздерти здобич.
***