Четверо воїнів на пікі Ківки Костей і один з найвищих етапів того ж періоду — Лінь Мін, що свідчить про їхній рівень культивації.
Очевидно, така група не могла складатися з місцевих жителів долин Туманів. У всьому поселенні навряд чи набралося б кілька тисяч людей, звідки взятися таким же майстрам?
— Эй, маленький! Нагодуй наших коней досита. Зникне хоч одна волосинка, і я рознесу твою крамницю в щіпки! — Проревів воїн, який ввійшов у зал і вдягнувся в ведмедя. Він так і шукав крові.
Хоча слуга був звичайною людиною і не міг оцінити силу тих гостей, він дізнався про вовну на їхніх шатах — розпізнавальний знак воїнів Хуочі.
Долина Туманів вже давно була захоплена ними. У Південних Землях царював рабовласницький будівельний майданчик, і часто програні племена були поневолені цілими поселеннями. Долина Туманів, можливо, пощастило вцілити лише через її малі розміри. Місцеві торговці тепер ходили по вулицях, боячись, що аркуш не зламав їм голови, а тремтів від огиди. А тим більше перед ними були військові, яких не можна було злити.
Слуга, поклоняючись, засяяла навколо них.
- Принесіть п'ятнадцять літрів вина Туманного квітника і подавайте найкраще м"ясо, все що є!
- Пане, зараз все буде готово. Слуга поспішив на кухню.
Навіть господар закладу, стурбований шумом, вийшов з підробкою посмішкою, щоб особисто розлити гостям воду. Зал був невеликий, і їхній стіл відділяв від Лінь Міна лише один порожній столик.
Ха-ха! Два місяці кістки не розминули. Цього разу йдемо в авангарді Великого вождя — саме час для нас, братів, показати себе. Потрібно докладати зусиль! — Голосно вимовив рослий здоровяк з довгим копеням за спиною.
Почувши слова: "Великий вождь" на І здригнулася, і її палички для їжі ледве не випали з рук. Вона украдкою глянула на п'ятьох чоловіків, і її обличчя кілька разів змінилося колір.
« Що сталося?» — запитав Лін Мін, використовуючи передачу голосу справжньою сутністю.
На це вона відповіла: « Вони — вояки Хуочі. Військовий в їхньому племені називається Великим керівником верховного генерала, тобто Чі Гуду!»
« Ось як?» — усміхнувся Лінь Мін. Він не сподівався, що коли прибув до Долини Туманів, то відразу отримає цінну інформацію. Очевидно, Чі Гуда збирався кудись висуватися, так що Лінь Міну залишалося тільки чекати в засідці.
Коли принесли вино, воїн у ведмежій шкурі ножем зірвав печатку з глека і наповнив чашу до краю та сміявся:
- Хе-хе, не хвилюйся, командире, коли ми це підводили? Крім того, цього разу потрібно лише розвідати дорогу. Як на мене, ми і вп'ятеро справимося з цією дрібною тварюкою.
— Не бахься. У Болоті Чорної Види є багато Свірепих тварин третього рангу, навіть четвертого. Нам там одним не витримувати. Наша задача - це бути авангардом: розвідувати стежки, завалити гнилі трясини і чекати на головне військо Великого вождя.
Копейщик відштовхнув вина і непешено продовжив:
— Уже пізно, а землі на північ неспокійні. Вночі спритні тварини виходять на полювання, шлях в темряві небезпечний. Ми не боїмося, але завдання занадто важливе. Якщо втратимо коней або затримаємося, то втраті будуть безпідставними. Тож сьогодні ми заночуємо тут, а завтра на світанку висунемося, щоб до вечора дістатися до Болота Чорноводу.
- Гаразд, командире.
— М-так, ви рідко вибираєтеся на волю, так що розважаєтеся як слід. Сьогодні їжте, пийте, знайдіть собі бабаків і розслабтесь. Завтра в сідлі, а вечір у Болота Чорної Води може зав'язатися нешуточна бійка. Та попереджаю: баба шукайте, та щоб не возились з ними всю ніч, а на ранок не змогли відірвати пузо од ліжка.
— Ха-ха, командире, та з нашою силою ми хоч всю ніч натрапимо на кувирки будемо, а вранці будемо бадьорі як огірчики! — Ці люди були майстрами етапу Кіття Костей, і одна безсонна ніч для них нічого не означала.
— Чув я, у баб в Долині Туманів рти як вишні, а талії гнучкі як змії. Я хочу, щоб ви подивилися!
При згадці про жінок, інші вершники дуже ожили — вони мусили надто довго утримуватись у війську.
Линь Мін мовчки пив вино. Хоча він не дивився на п’ятьох воїнів, його сила душі постійно тримала їх під прицілом. Він знову звернувся до На І: « Якою була їхня рана в армії? »
— У двох на шапках по три пучки вовчої вовни, — відповіла На І. « Один пучок — це офіцер, два - тисячник, а три з них десятитисячник, тобто воєначальник. В інших трьох вовни немає, але, згідно з мечами, це особисті охоронці генерала.
Воїни зазвичай використовували списи або піки на полі бою. Меч, хоч і був багатограним, поступався сабле або копью в силі атаки й мало підходив для масових боїв. Мечами частіше володіли або цивільні, або елітні охоронці.
"Значить, два десятитисячника і три майстри-телохранники". Лінь Мін зазначив, що ранги Хуочі були такими ж сильними: пік Костей для десятитисячника — так само в країні Небесної удачі. Колись Те Фен теж претендував на цей пост, будучи на пікі Кістки Костей.
Плем’я Хуочі, в якому налічувалося кілька мільйонів осіб, не поступалося цілій країні Небесній удачі. Люди Південних Земель дійсно були народжені для війни.
Ці п’ятеро бачили Ліню Мін, яка виходила з них. Ця аура не була пустою бразадою; вона кивалась у нескінченних битвах, на крові незліченних ворогів. Ці воїни не покладалися на скирти чи тактику, їх перемога кишила лютим натиском, що змітав все на своєму шляху. Хоча їхні технології навряд чи мали високий рівень, вони могли дати фору кожному випускнику столичної академії того ж самого рангу. На початку таких командирів служили справжні звірі, а не люди.
« Не дивно, що на ІІ говорила про прагнення Хуочі панувати в Південних Землях. Маючи таку армію і патріарха на рівні як мінімум середини Ховтян, було б дивно не мати амбіцій. Схоже, навіть якщо б плем'я На не зазнало нападу тварин, воно все одно програло би Хуочі".
Поки Линь Мін думав, він помітив, що погляди воїнів дедалі частіше звертаються до їх столу, дотримуючись на І і На Шуй. Спочатку це були просто випадкові погляди, але невдовзі вони стали відвертими безпорядками.
Лінь Мін нахмурився, але не став діяти. Зрештою, вони поки тільки дивилися, а його метою був Чі Гуда, і зайвий шум був ні до чого. Однак стриманість Ліні Міна лише розбурхала воїнів. Підігріті вином, вони почали вголос обговорювати фігури та зовнішність дівчат і не соромилися слів.
- Командире, ви говорили про жінок, але в борделях одні потаску, з ними нудно. Куди цікавіше знайти когось з пристойних сімей.
- Хе-хе, а у цих дівок фігурки що треба. Шкода, обличчя закриті, не розібрати, що там під вуалью.
— На вигляд їм не більше шістнадцяти. Притиснутися до ліжка було б дуже весело.
— Здається, обидві дівчата практикують бойові мистецтва. Для їхнього віку рівень непоганий. А ось хлопець з ними - судячи по всьому, порожній. Таскает саблю для виду, ніщо. — Ліній Мін, який поковтнув кров Оратної Чешуї, досяг стану « перевертання до витоків » і солдати не могли відчути його справжню силу. Але навіть якщо б вони почувалися дуже незручно, їх було п’ятеро проти одного.
— Небеса, сынок котрого-небудь вождя. Я люблю обламувати роги таким гордим сосуням, — додав один з них. Багато воїнів, які піднялися з нізів завдяки власній силі, зневажали вирану аристократію.
Вони були впливовими фігурами в армії, і навіть на золоту молодь власного племені дивилися звисока, що вже говорити про це пари із якогось захмарного плем'я, де прийнято приховувати обличчя. Його не можна було вибити до напівсмерті, бо в усьому регіоні військові Хуочі були ні з ким, навіть принцами і принцесами малих племен.
Однак поки що вони тільки скабляли жарти, продовжуючи пити.
— Пан! Дай нам п'ять кращих кімнат. І пішли в "Павільйон тисячі квітів" за дівчатами, вибери товар найвищої якості! — Воїн у ведмежій шкурі кинув на стайку золотий слимак.
Господар марно підхопив золото, але його обличчя було збентежене.
— Господа воїни, от недадача... Всі найкращі кімнати вже зайняті. Залишилися тільки середні, може, ви погодитесь...
- Що? Ти, старий хрін, вирішив нас у свинарник поселити? — Ведмідь з усієї сили грохнув кулаком по столу. Плитка під ніжками столу розлетілася в пил, хоча сам стіл уцілів. У господаря очі полізли на лоб, він втягнув голову в плечі, відчуваючи, як по спині пробіг крижаною холод.
Він ніколи не сумнівався, що ці люди вбивають так само легко, як косять траву. Якщо їм не сподобатись, то нищівна лавка буде меншою від горя — вони могли й життя позбавити. Долина Туманів була лише колонією Хуочі. У суворих південних Землях, де поважали тільки силу, малі племена виживали лише у щілинах між великими державами. А переможені не мали права голосу, вони були лише брудом під ногами переможців.
Господар не хотів злитися на цих « вечерів смерті» і, злодійто озирнувся, прошепотів:
- Тільки що були дві кращі кімнати, але їх зайняли ось ті гості... Я правда нічого не можу вдіяти...
Як тільки господар вказав на стіл Лінні Міна, п’ять пар очей відразу втупилися на нього. Лінь Мін нахмурився. Цей старий навмисно перештовхнув на них, просто шукаючи смерті. Лінь Мін не хотів неприємностей, але тепер бійки було уникнути. Власник сам підписав вирок своїй лавці.
Почувши це, воїни розбіглися в принизливих усмішках. Воїн у шкурі похитнувся:
Ха-ха! Раз так, красуні, може потіснятися? Ми житимемо разом, обіцяю, вам дуже сподобається!
На Шуй збліднула від таких слів, а на губах На і заграла холодна, зловісна посмішка. Ці дурні дійсно шукали смерті.
***