— Ти впевнена, Асія? - Ріас з тривогою подивилася на дівчину.
— Да, уверена. Будь ласка! - З упевненістю кивнула та.
Хлопець, що стоїть поруч з нею, кивнув на підтвердження.
що сама цього хоче. Будь ласка! Я хочу захистити Асію, щоб такі речі ніколи більше не повторювались! Я хочу... щоб вона завжди була поруч!
- Ну що ж, якщо ви так вирішили... — Вона зітхнула, піднімаючись із крісла.
В її руці з’явилася шахова фігурка слона. Опинившись біля чернечого роби, дівчина засяяла яскравим світлом і через секунду потонула в її грудях.
- Асія, з сьогоднішнього дня ти демон. Більше з церквою і зниклими ангелами тебе нічого не зв'язує, відтепер ти моя слуга. Чи ви усвідомлюєте це? - Вона пильно подивилася їй в очі...
... Але вони сповнені рішучості, обличчя висвітлювала щаслива усмішка.
— Так, президенте! — Кивнула вона, і з любов’ю притисла до грудей срібний браслетик. - Тільки тут, у цьому місці знайшлися дорогі мені люди! І якщо, щоб залишитися з ними, треба стати демоном... Я це зроблю! - її голос може бути ребок, але твердий.
Її погляд зачепив браслетик на її руці і дивне відчуття спалахнуло в грудях. Дивне і чомусь знайоме...
— А це?
— Це... Це подарунок моєї коханої подруги. Він дуже дорогий для мене! — Вона з любов’ю погладила його. - Якби не він...
- Президенте, це ніби... подарунок моєї сестри. Вони з Асією стали... — він замився, але хлопця проколов пристебний, навіть надто примітивний погляд Азії, і поспішно додав. —... подругами! Найкращими подругами!
- Хех, ось як... — усміхнулась Ріас.
"Біжка, мабуть, їй дійсно було не так добре". — Ріас ненароком усміхнулася. - « Вона хороша дівчинка, ми зробили правильне рішення!»
— Асия, поздоровляю! Тепер ти демон і моя слуга! - Вона перевела погляд на хлопця поруч. — Іссей, позаботься про нашого нового товариша. Залишаю її на тебе. Після того я підготую документи про її переклад до нашої школи, а поки покажи їй все тут!
Президенте! Як скажете! - Хлопчик відразу розплився в усмішку. — Ходімо, Асія. Я тебе з усіма познайомлю! — Він схопи її за руку, і вони вибігли з кімнати.
- Ріас, ти впевнена? - Зачувся голос подруги.
— Звичайно, Акено! Асія дуже знадобиться нашій групі. Її можливості для зцілення вражають!
- Ні, я мала на увазі інше...
— А-ах... Ось у чому справа. Акено, адже ви з нею схожі. Її ситуація дуже нагадує твою в минулому. Від неї все відвернулися і більше їй нікуди йти. Но... Чи ти жалієш про свій вибір тоді? - Вона посміхнулась.
Їй відповіла та сама усмішка.
— Нет, Риас. Не шкодую. І ніколи не шкодуватиму! Ну що ж, піду і я познайомлюся по ближче з нашими новими груш ... Кхм, товаришами, фу-фу-фа ~... - Вона вилетіла з кімнати слідом за парочкою новобраною.
Ріас, хоч і була задоволена, але дещо не давало їй спокою...
Спочатку дівчина сумнівалася в Азії, оскільки вона була пов’язана з церквою і жила там стайка падлах. А ті були першими підозрюваними на можливу зв'язок з тією групою незнайомих осіб, тому вона не спішила в контакт з ними, намагаючись навпаки самих виманити з логічного. Один раз так і вийшло, але саме тоді питання щодо їх причетності почав зароджуватися...
Коли Іссей прибіг до неї, благаючи врятувати Асію, вона вирішилася. Це була чудова можливість перевірити її здогадки. Однак, як вона і підозрювала, це дійсно виявилася просто група нижчих ангелів, які переслідували свої особисті цілі. Но! Завдяки цьому випадку вона змогла отримати в свої руки Усиновлюючий Механізм! Один з Лонгїнів! Вона не сподівалася такого повороту!
« Удача на моєму боці, хі-хі-хи ~! З цим можливо розв'язати "ту проблему"!
Але думки про « справжніх людей» також не давали спокою. Вони ніби крізь землю провалилися. Ріас була спантеличена і не розуміла, чому вони так робили. Якщо їм потрібен був Іссей, то вони без сумніву повинні були себе проявити. Один з Лонгїнів заслуговує на те, щоб атакувати людей такого рівня, і будь вона на їхньому місці, то ні за що б не здавалась! Але жодна з її провокацій не мала успіху, бо вона сподівалася, що ті покажуть свій ніс, коли Іссей роз’їжджав по роботі демонів! Навіть у інциденті з Падами нічого не сталося. Все було тихо, навіть занадто спокійно.
У момент, коли дівчина пішла себе, спалах блакитного світла розійшовся по кімнаті і пентаграми будинку Сітрі виявились на підлозі. Через секунду з неї вилетіла подруга...
- Ріас, ти хоч уявляєш що твориш? Це немислимо! Я ж тебе попереджала! Але ні... Ти все одно не знаєш заходи! - Її подруга була на ззводі. Вона дихала, а очі за лінзами були готові прожгти наскрізь.
—...Сона? - Такий напор обійшов Ріас. - Ти про що взагалі?
- Про що? Ти ще питаєш, про що? Ріас, нагадай мені, ти зі своїми слугами вчора... Де була? - Її погляд тепер був готовий приморозити на місці.
- А, так ти про це. Вночі ми були в церкві на околиці міста. Там було кілька людей, які продумували не порозумітися. Ми про них подбали. Вони більше не матимуть проблем, — усміхнулася дівчина.
— Заботилися», говориш? Ріас, я звичайно все розумію, але треба знати міру! Ти хоч уявляєш, що ви влаштували там? - А та все розпалялася.
Дивно, це було так не схоже на Сону. Чому? Ріас нахмурилась.
— Сона, погоди. Я дійсно не знаю, про що ти. Тоді Акено наклала сильний бар’єр, і це не мало б приваблювати очей. В результаті, ми попіклувалися про тих, хто впав і пішов. Ось і все.
Її слова затуманилися і вона уважно вдивлялась у неї.
« Ні, з нею щось не так...»
що ти брешеш. - Вона взяла себе в руки.
— Звичайно, що ні! Ти про що, Соно? Я не розумію, що тебе так розлютило! Щось сталося?
- Хм, сталося, Ріас. Як же це сталося! — Та елегантним жестом поправила окуляри. — Ти кажеш, що ти просто залишив церкву і все? Так от... Немає жодної церкви! Як і в ширині діаметром у півкілометра! Все, що залишилося — великий вижений кратер з якого так і фонить демонічною енергією та світлом!
***
Свята х свята
— Таня-тян, як ти і сказала, я стала демоном! Тепер я "Слон", слуга Ріас Ґреморі!
— Прости, Асія! Через моє егоїстичне прохання ти перестала бути людиною...
— Нет-нет, Таня-тян, я дуже рада! Тепер я разом з Іссей-саном, про більше і мріяти не смію!
— Як тобі на новому місці? У тебе все добре? Мій брат не набридає? Якщо тільки він щось викине, відразу ж кажи мені! За ним очей да око потрібен...
— Все відмінно, Таня-тян! Ісей-сан, як і інші дуже добрі до мене. Я дуже тішуся, що маю стільки друзів! Але якщо що мене і турбує, то тільки ...
— Що таке, Асія? Говоріть сміливіше! Ти моя люба подруга! Тобі нічого не потрібно від мене приховувати!
- Т-Таня-тяна, а це правда нормально, що я тепер демон? Я маю на увазі, т-ти ж...
— Асия, откинь в сторону ці дурощі і расові упередження! Я ще не встигла пригадати, як сам демон став моїм братом! Але я все одно не можу його кинути, розумієш? Мені б дуже хотілося, щоб ти його доглядала... Я можу покладатися тільки на тебе! Тому хочу попросити, щоб ти мені розповідала як можна детально про те, що там у вас відбувається, добре?
ти така... така добра! Така хороша сестра! Така хороша подруга! Я не заслуговую такої подруги... Мене в церкві називали "Єретікою"! Але ти, навіть коли твій брат і я стали демонами...
- Ти жодна не "Єретики"! Ніколи так себе не називай, інакше я розлючуся, зрозуміла? Ти завжди була "Святою Дівою"! І для мене так буде завжди!
- Як я щаслива! Дякую, Таню-тя! Дякую за все! Дякую, моя "Свята"...
Молодий демон х Старий демон
— Шолба Веззевул! Що за справи, твоя „Змія" була зовсім неефективна!
— Диодора Астарот, заспокойся... Що там у тебе сталося? "Змія" Офіс, яку я тобі дав, повинна була підвищити твою бойову силу, як Найвищого Демона в рази!
— Правда? Тоді чому я мусив утікати? МЕНЕ! Від цих клятих церковників! Як я їх всіх ненавиджу! Суки!
- З ким ти там познайомився? Що у тебе взагалі сталося?
- Що сталося, питаєш? Тільки я хотів забрати свою власність у вигляді однієї монашки, на яку в мене були "особливі" плани, як з нізвідки виникла ціла група професійних і до зубів озброєних церковників! Та я втратив більше половини своїх Фигур через ці сволоти! А їх так важко дістати, я з кожною « Святою Дівою » возився!
- Ти вже з цим фетишем на "монашок". Правдиві демони не повинні возитися з будь - якою людською швалю! Но хм... Кажеш, що група людей змогла потрепати тебе так сильно, навіть вмію "Змію" Офіс? Хто це були? Таких еккорцістів можна порахувати по пальцях...
— Та Серафим їх розбери! Знаю тільки, що одна дрібна сучка мала таку силу Світла, яка після своєї «Молітви » змогла повністю придушити хваління « Змії»! Може секретна зброя церковників або ще хто? У них кожен другий з лабораторної пробірки вилізає! У будь-якому випадку, я так не залишу! Я цю погань з-під землі дістану!
— Настільки сильна, хм? Це цікаво... Мабуть, варто продати цю інформацію конкурентам...
— Я використовую і твою силу, як Старого Владики демонів! Так само і сім’ї — новий Суверен демонів!
—...
- Ця тварюка пізнає біль, коли я пущу її по колу використовуючи владу і силу Вельзевула!
—...
- Ей, ти мене слухаєш, Шолба? Гей, не відключайся, я не закінчив!
Диявол — диявол Диявола
-= Ніч. Номер елітного готелю в центрі міста =-
Дві дівчини в кріслах спостерігали один за одним. На устах однієї сяяла озора усмішка, яку підкреслювали чорні довге волосся в косички. На обличчі іншої дівчини, ні, навіть дівчатка, в поєднанні з її світлим хвостиком середньої довжини було понищений вираз.
Чорноволоса дівчина подала голос:
— Гм, сама вирішила подзвонити. Мудре рішення ~eer...
Дівчинка підняла голову і подивилася їй в очі. Та прийняла важкий погляд, після чого повернула голову в бік великого вікна. Там проглядали вогні нічного міста, а місяць яскраво світив у небі. Її брови нахмурилися, і вона сказала:
— Гм, два снайпера. Один у п'ятистах метрах, другий... на відстані двох кілометрів. Перший, мабуть, - приманка, що знаходиться недалеко від групи сильних людей. — та переклала погляд на дівчинку, — а ти як завжди передбачлива, Тат-тян, хі-хі-хи.
Хмурое обличчя дівчинки ще більше похолонуло. Маленькі долоні стискалися.
— Леви-тян... Хто ти? — Її тіло було схоже на стисну пружину, якої достатньо лише для того, щоб зірватися.
— Ну-ну, не варто так нервувати, Тат-тян. Леві-тян не має наміру тобі зашкодити. Ти ж хотіла поговорити? Так давай поговоримо! — Здається, що дівчина не була збентежена.
Дівчинка нічого не відповіла. Вона вже поставила питання.
— Ах, — зітхала вона. — Тат-тям, цього разу ти зайшла надто далеко. Дом Астарота в гніві, вони пустять по твоєму сліду ішемік. І скажу, що вони знайдуть тебе, це лише питання часу. Їхня домівка дуже впливала.
Обличчя дівчинки спотворилося, а слідом її як прорвало.
— Черт! Чорт! Чорт! Чорт! Чорт! Чорт забирай!
Бух!
Кулачок дівчинки врізався у стіну, від удару розкололися тріщини. Дівчинка дихала, очі горіли вогнем. Вона прикрила очі, і через кілька секунд взяла себе в руки. Коли вона знову поглянула на дівчину, то побачила стару сліпу усмішку.
— Так, все є. Що плануєш робити, Тат-тян?
— Хто ти? - Вона просто повторила питання.
Усмішка ще більше розтягнулася на устах дівчини.
- Ти справді це хочеш знати, Тат-тян. Якщо чесно, я б не хотіла тебе вмішувати у "цет" світ.
— Я вже по вуха в нього залізла! Кто...ти?
— Ах, ну добре... — Та здихнула, після чого... Аура навколо дівчини різко змінилася.
Простір заповнив своє здоров’я, здавалося, навіть подих. Іней та сліди ізморозі з'явилися на меблях, а температура впала нижче нуля. Середовище перетворилось на льодове царство.
Обличчя дівчинки зблідло. Довкола неї з’явився бар’єр золотого Світла, не дозволивши енергії дістатися ближче до нього. Бар’єр Світла противився тискові, але це було нелегко.
Пот стікав з лоба дівчинки, а дихання стало важким. Вона дивилася на знайому і бачила абсолютно нового чоловіка. У неї пропала вся добра поведінка.
- Моє повне ім'я Серафолл Левіяфан. Перед тобою одна з чотирьох Володарів Преподней! - Виручила та, сидячи в кріслі наче на троні.
І після цих слів... Її обличчя було спотворене усміхом. Незважаючи на сміхотворну заяву, вона відразу повірила. І сміялася вона не з неї, а над собою. Над наступним вивертом долі.
Ха-ха-Ха! Чудово! - Дівчатка можна було б назвати милим, якби не нотки божевілля в ньому. — Так я зустрілася з справжнім Дияволом! Чудово!
Здивування проникло на обличчя дівчини. Але невдовзі вона повернула усмішку і сильний тиск. Лід, який покривав підлогу кімнати зник, ніби його і не було. Лише подивившись на цю дівчину, вона збрехала.
Бар'єр Світла навколо дівчинки теж випарувався. Вона відійшла від свого приступу, і витирала сльози на очах. Хмурое вираз пропало, на устах грала легка усмішка.
— Чесно кажучи, це не та реакція, на яку я розраховувала ~Description — усміхнулась дівчина.
— Ах, вибач, це наслідки мого гіркого досвіду ~. Що важливіше, навіщо ти це зробила? - Дівчинка з посміхом глянула на неї.
— Кхм, — відповіла дівчина. — Ну, я думала Тат-тян не повірить мені, якщо просто скажу: "Леві-тантуни - Повелитель Демоновів"..."
-Хех, в цьому є сенс ~. Але ж це не все? Леві-тяна, ти хотіла мене перевірити?
- Фу-фу-ху, ти як завжди прониклива! Але Тат-тян, я приємно здивована. Нехай і не надовго, але я випустила 10% своєї аури. Звичайні демони і люди не можуть витримати такого рівня тиску, але ви без проблем змогли це зробити. Який у тебе цікавий Механізм - Сила Світла, та ще така сила... — Вона з цікавістю дивилася в кулон на шиї дівчинки.
- Леві-тяна, скажи мені, ти ворог чи Друг? - Вона пильно подивилася їй в очі.
- Не варто мене вважати ні тим, ні іншим, Тат-тям ~ah. Але я б хотіла, щоб ми залишилися подругами, як і раніше. — Але її усмішка швидко згасла. - Але що стосується твоєї ситуації... Вибач, я не можу допомогти з багатьох причин. Я дуже обмежена у діях. Політика, Тат-тян, вона є всюди, навіть у преподней. Я не можу відкрито втрутитися у це питання і тобі доведеться впоратися сама.
- Ось як, цікаво. — Дівчинка кивнула своїми думками.
— Но... Я могла б відповісти на деякі твої питання. Ти ж хотіла щось дізнатися? Саме тому ти прийшла сюди?
— Верно. Добре, що я планувала такий результат. - Вона зосередилась. - Ти маєш рацію, мене дійсно цікавить дещо.
Вона подивилася в очі дівчини, всередині яких стало трохи більше тепла, коли їх зв'язав ще один загальний секрет.
- Леві-тяни... Ти чула про ім'я Кокабіель?
https://literna.net/uk/books/365-tanya-dxd-molodsha-sestra-odnoho-izrashchentsya