Кернід повільно відкрив очі. Перед ним була прозора світлова завіса, і за нею виднілося приміщення, схоже на в'язницю. Пулурозркові одноклітинні клітини були рівномірно розподілені по всій площі, і майже в кожній клітині був мешканець.
Він був одним з них.
Це була в'язниця, яка належала Шані та іншим. Вона була виготовлена, щоб позбавити волі захоплених цілей зі списку.
У всіх в’язнів були зроблені механічні кільця на зап’ястках і щиколотках. Вони обмежували силу класів А. Ці кільця впивались у їхнє тіло. З внутрішньої сторони кабеля на зап’ястях були трубки, через які час від часу стріляли в кровоносні судини, серця, мозок та інші важливі точки ув’язнених. Механічні кільця на щиколотках були податками Супергенів, які послаблювали швидкість відновлення.
На шиях у них теж були ошийники. Вони були зачаровані могутньою магією, яка не дозволяла їм використовувати закляття і ослаблювати їх. Людина, яка наклала ці чари, очевидно був набагато сильніше полонених. Отже, ефект був дуже тривалий.
Крім того, їм вводили багато ліків, які перешкоджали клітинам всередині тіла виробляти енергію.
Чимало методів ув’язнення зробили їх надзвичайно слабкими.
У перший же день ув’язнення Кернід з жахом усвідомив, що всі інші в'язні там були такими ж відомими і важливими персонами, як і він, якщо не більше. Однак усі вони потрапили в тюрму. Він абсолютно справедливо скам'янілий.
Кернід намагався втекти, але безуспішно. Серед багатьох в’язнів ніхто не зміг втекти, і він був винятком. Крім того, навіть якщо б йому вдалося втекти з в’язниці, за її межами все одно були б вороги, які охороняли і чекали зовні, що доводило його у відчай.
Після стількох днів ув’язнення він здався і розумів, що не зможе втекти сам. Все, що він міг зробити - це молитися, щоб хтось прийшов і врятував його. Але ніхто не прийшов рятувати тих інших в’язнів, які займали високі посади. Він не міг відділитися від відчуття, що шанси врятуватися майже немає. Він був досить песимістичним.
Але, говорячи про песимізм, його сусід виглядав набагато гірше.
У камері біля Кернідом був ув’язнений чоловік з космічної статі. Цей чоловік весь цей час зберігав видовжене обличчя. Він виглядав не просто нещасним, а майже пригніченим. Його звали Лаґі, Супер класу катастрофи, який не належить жодній організації. Судячи з його слів, він був ув’язнений вже близько десяти років. Він був найстаршим в окрузі.
Дні ув’язнення були дуже нудними. Їх єдиною розвагою було базікати один з одним, намагаючись знайти хоч краплю радості в ті безнадійні дні.
Кожного разу, коли в’язні весело розмовляли між собою, лаги відкрили рот, як він, безсумнівно, руйнував атмосферу.
Всі тут колись були важливими людьми, і від усвідомлення розчарування У своїх ситуаціях всі песимістично ставилися до свого майбутнього. Однак з погляду песимізму Кернід відчував, що Лагі переплюнув усіх в’язнів.
Ворота в'язниці відкрилися. Зайшли Альберт, Шана і Еліот. В'язні підняли жахливий шум.
- Випустіть мене звідси. Ви знаєте, хто я?
- Ви зв'язалися зі мною. Ви безумовно заплатите за це!
- Яка ваша мета?
Багато людей гнівно кричали. Кожного разу, коли хтось приходив у тюремний блок, вони намагалися погрожувати їм.
Усі троє зовсім не звертали уваги на полонених. Вони прибули сюди лише для того, щоб перевірити в’язнів згідно з сьогоднішніми нормами. Через два невдачі з Блекстаром, Альберт вирішив залізти на дно і нічого не робити протягом декількох років. Тому тепер вони розраховували на полонених і готувалися перевезти їх куди-небудь ще.
Вони захоплювалися цими Суперами не для того, щоб колекціонувати їх як метеликів; вони мали інші цілі. Це місце не було кінцевою станцією в’язнів.
Стояв крики й прокляття, але їх не було. Вони роздягнулися і провели перерахунок. Незабаром Шана підійшла до камери Керніда.
Кернід сильно вдарив кулаком по прозорій стіні і люто сказав:
- Це ти мене зловила! Рун Світла напевно витягне мене звідси!
Шана посміхнулася:
- Ти все ще не здався? Невже ти дійсно думаєш, що хтось прийде і врятує тебе?
Цього разу Лаги повільно промовив:
- Не хвилюйся, ніхто не прийде до нас на допомогу. Ми всі тут загинемо.
Кернід миттєво втратив дар мови. Він закрив обличчя однією рукою і сказав:
- Реально? На чиєму ти боці?
Навіть Шана втратила дар мови. Цей хлопець був ув'язнений майже десять років тому, так що він, ймовірно, зійшов з розуму.
Після перепису всі троє зібралися йти. В'язні все ще кричали і сварилися. Альберт замовк, перш ніж повернутися до всіх:
- Я знаю, ви всі думаєте, що ви важливі персони. Насправді, ваше становище в Розколот Зоряний Персня в моїх очах навіть не стоїть згадки. Через кілька днів я заморозу вас і вишлю з Розколотого Зоряного Персня. Ви залишитеся зниклими безвіст. Ви ніколи більше не побачите своїх організацій і сімей. Така доля чекає на вас попереду.
Усі в’язні заспокоїлися, розстроювались і занепали духом. Якщо те, що сказав Альберт, було правдою, то у них насправді не було майбутнього.
Багато людей були в розпачі, занепокоєні і боялися того, що мало статися у майбутньому. Ніхто не знав, яка мета цієї організації.
Лагі зітхнув і сказав:
- Я припускаю, що вони збираються зробити нас експериментальними об'єктами і вивчати наші тіла. Коли ми втратимо для них свою цінність, вони скриють нас, розрвуть наші кістки, м'язи та органи і помістять їх у контейнери як зразки. Наші імена і досвід можуть бути записані десь на цих контейнерах. Тоді ми станемо колекцією, яку будуть показувати іншим. Дивіться, це дуже розвинений мозок класу лиха Керніда і так далі ...
Інші відчули, як по їхніх спинах пробіг холодок.
На обличчі Керніда відображалося питання.
« Чому ти не назвав своє ім’я? »
Альберт трохи замовк, подумав і вирішив нічого не пояснювати. Тоді він спокійно сказав:
- В будь-якому разі, насолоджуйтеся своїми останніми днями пильнування. Наступного разу, коли ви прокинетеся, ви будете в іншому зоряному полі...
У той момент, коли прозвучали його слова...
*Бум!
Буркий вибух!
Раптом у в’язниці почали сильно трястися!
Альберт похитнувся і мало не прикусив язика. Потрясний, він запитав:
- Що відбувається?
- Нагорі щось сталося? - Здивований перепитав Еліот.
Усі троє поспішно залишили в’язницю і замкнули за собою ворота. Пленники подивилися один на одного.
- Може хтось прийшов сюди, щоб врятувати нас?
Вони швидко закріпилися духом і знову отримали надію.
- Навіть якщо хтось сюди прийде, щоб врятувати нас, - повільно вимовив Ласі зі своєю звичайною видовженою обличчям. - Він не зможе впоратися з ворогами. Він буде убитий в мить ока. Всі будуть знищені. Флот розіб'ється вдребезги, а люди всередині будуть розчавлені і спалені на шматки. Серед них можуть бути ваші товариші, підлеглі та родичі. Потім ви будете змушені з'їсти їх розорвані частини, руйнуючи свій дух, перш ніж ваше тіло препарують...
- Заткнись до чортової матері!
...
Тряска продовжувалася. Альберт та інші повернулися в головний зал і зустрілися з трьома іншими колегами.
- Що тут відбувається?
- Вороги!
Обличчя Альберта стало серйозним. Потім він вивів решту з штабу. Коли вони вилізли назовні, то виявили, що величезна кількість енергії викидає їх штаб-квартиру з землі.
У небі парили двоє людей. Коли вони побачили, хто ці двоє, Альберт та інші були приголомшені!
Блэкстар!
Імператор-Дракон!
Еймс використала свою здатність Еспера, щоб розірвати грунт планети на частини, витягуючи їх базу з-під землі.
- Як вони тут опинилися? - Альберт широко розкрив очі.
Не так давно вони напали на Блекстара, і тепер він з'явився тут. Їх місцезнаходження було дуже добре приховано, так як Блекстар їх знайшов?
Еліот не міг в це повірити. Він ніколи не думав, що з'явиться Блекстар.
Раптом йому спало на думку одна думка. Він щойно повернувся, і тепер Блекстар знайшов це місце. Може він якось викрив їх?
В останній раз, коли вони атакували Блекстара він міг тільки обережно чекати наступної атаки. Але тепер, після невдачі Блекстар зміг прийти прямо до них. Хоча він і не міг зрозуміти, як Блекстар це зробив, винен у цьому тільки його. Іншого пояснення не було.
Можливо, дозволити їм втекти було частиною плану Блекстара?
Еліот був збитий з пантелику, йому було соромно. Пригадуючи, як він втік з засідки Блекстара, він почувався повним ідіотом, не розуміючи, що щось негаразд і що у Блек Стара є величезний план.
Шана була дуже засмучена. Вона відчувала, що це все через її невдачі, коли вона напала на Блекстара вперше. Якщо б вона діяла не сама, а разом зі своїм напарником, вони змогли б захопити його і Блекстар став би їхнім полоненим.
Альберт примусив себе заспокоїтись. Він знав, що Блекстар небезпечний, але ніколи не сподівався так швидкості контратака Блекшера і таким чином принесе їм стільки небезпек.
Імператор-Дракон явно допомагала Блекстару. Він не був упевненим, коли стикався з людьми поза класом А, але не втрачав надії.
- Тільки без паніки. Хоча противник знаходиться за межами класу A, у нас все ще є крихітна надія. Хоча ми не рівня Імператору-Драконові, але можемо затримати її хоча б на кілька хвилин. Еліоте, ми можемо втекти чи ні - все залежить від тебе. Ми створимо для тебе можливість вимовити своє заклинання, - Альберт стиснув зуби.
У цей момент він більше не міг піклуватися про полонених. Вони були в крайній небезпеці, так що у них не було іншого вибору, крім як витерпіти біль від втрати того, над чим вони працювали стільки років.
Спочатку забезпечити їхню власну безпеку, а потім пояснитися перед людьми вище!
- Зрозумів! - відповів Еліот.
У цей час Хан Сяо зробив вдих і глибокий голос сказав:
- Виходьте!
*Ум!*
Наступної миті незліченні потоки світла прорізали небо і зависли над Ханом Сяо.
Флот закрив небо, і безліч гармат націлилися на шістьох ворогів. Прибули класи катастрофи і запечатали всі шляхи до їх відступу, оточивши шістьох.
Альберт та інші скам'янілі. Вони не могли в це повірити.
Як же Блекстар... Збирав так багато людей?
- В атаку!
Не кажучи багато, Хан Сяо наказав всім іншим атакувати разом.
Злодії завжди вмирають через те, що занадто багато базікають. Він не збирався розмовляти з ворогами. Після того як вони захоплять їх усіх, у них буде достатньо часу поговорити з ними.
- Бежим! - Альберт закричав.
Побачивши так багато ворогів, його остання надія розбилася в нетрях, залишивши йому лише розпач.
Весь в поту, Еліот поспішно спробував вимовити закляття телепортації. Але коли він тільки створив космічний вихр, то раптом став надзвичайно нестабільним. Телепортаційні ворота, які завжди працювали ідеально, раптово зникли і не змогли навіть сформуватись.
Неподалеку очі Мага класу А, одягненого в червону мантію, засяяли блакитним світлом магії і сяяв палицею у його правій руці.
"Закликання опору!"
Усі шестеро думали про одне і те ж.
"Все скінчено!"