Місто Рун лежало посеред лісу. З висоти пташиного польоту здавалося, що біле місто потопає в зеленій місцевості. Однак тепер, на підходах до міста, у лісі з’явилася широка стежка.
Всі мешканці міста бачили дим і вогонь від палаючих дерев.
- Що там відбувається?
— З того боку я чув слабкі звуки пострілів і вибухів. Чи може нас атакувати Замок Залізного вогню?
- Я сьогодні прокинувся до сходу сонця, щоб відкрити прилавок і прийняти товар, і знаєте, що я бачив? Групи рунічних вартових йшли в ліс точно у тому напрямку.
Мешканці міста Рун запитували себе, що це може бути. Новини про приходька ще не поширилися серед цивільного населення.
- Це він... Це, мабуть, він ... — Закрикнув у жахі, худий і погана людина. Люди навколо нього помітили його реакцію і здогадалися, що він може щось знати, тому почали питати його про це.
- Це приходько! Він приземлився за містом минулої ночі. Він говорив нашою мовою, попросивши Володаря Рун повернути йому якийсь предмет... — Цей чоловік був головою контрабандистів, які там були минулої ночі. Він розповів усе, що бачив. Дедалі більше людей зібралося навколо нього, але ніхто не міг повірити в це.
— Мабуть, там почалася битва. Це означає, що Володар Рун не прийняв прохання приходька. — Глава контрабандистів нервово сковтнув. Люди помітили паніку в очах один одного.
Раптом з лісу вибіг чоловік. Це був Рунічний Страж, його обличчя все ще було покрите пилюкою. Він з жахом озирався назад, наче його гнало якесь чудовисько. Потім все більше і більше переможених солдатів почало з’являтися з лісу, зі всіх ніг мчався до міста.
У людей з'явилося дуже погане передчуття. Чоловік середніх років побачив, що його брат, який служив у армії, теж був серед тих, хто втікав. Він швидко зупинив його і запитав, що сталося.
— Правителі міста відхилили прохання приходька. Вони хотіли зловити його... Десята армія була переможена одним прибульцем. Більше тисячі солдатів загинуло, а ми навіть не змогли доторкнутися до нього. Це жахливо. Всі ми рятуємося втечею. Ви, хлопці, теж повинні! Він прямує до міста! - На його обличчі все ще читався страх. Коли він пояснив ситуацію, то відразу втік.
Люди були шоковані, паніці та розлючені. Вони хотіли побити Володаря Рун. Чому він не прийняв прохання приходька? Чому він вирішив піти проти нього, принісши погибель всьому місту?
Поки народ стояв у замішанні, з боку центральної вежі вийшла делегація в супроводі групи солдатів. Солдати відштовхували людей і розчистили дорогу. Повелитель Рун і чиновники кинулися до краю міста, а за ними втік охоронець з дивною статуеткою.
Оскільки приходька вже був біля кордонів міста, то не було часу на втечу. Володар Рун не мав іншого вибору, окрім того, як віддати йому статуетку і просити пощади. За даними розвідки з фронту, цей чоловік не гнався за тими, хто втікав і не добивав поранених. Можливо, йому не подобалося вбивати. Тому він вирішив ризикнути з ним зустрітися. Повелитель Рун вже нічого не хотів від приходька, і лише сподівався, що той піде.
Деякі жителі вирішили приєднатися до делегації. У міру того як все більше й більше людей почало зростати, влада заворушилась до натовпу позаду Повеличара Рун і хотіла побачити на власні очі.
Величезний натовп прибув у село на околиці міста.
Вони з тривогою дивилися в бік лісу. Повелитель Рун без кінця витирав піт з обличчя.
Тук, тук!
З боку лісу почулися чиїсь кроки, що наближаються до села. Чим ближче ставали кроки, все більш нервовим відчував себе Повелитель Рун. Невдовзі нарешті з’явився Хан Сяо.
Як тільки він з’явився, на нього сфокусувалися численні погляди.
Коли Хан Сяо побачив великий натовп простих цивільних і групи людей, які були схожі на керівний склад, то посміхнувся. Він одразу здогадався про їхній план. Вони зрозуміли, що зв’язалися з тим, з ким не слід було.
Але чи не запізно вони вирішили здатися?
Повелитель Рун взяв статуетку з рук охоронця, поспішно вийшов вперед, обережно простягнувши її Хан Сяо і сказав тремтячим голосом: - Це... Це повинно бути те, що ви шукаєте...
Не знаючи, про думки приходька, Володар Рун не відважився вимовляти нічого зайвого. Хоч він був місцевим правителем, то не мав жодної впевненості перед тим, хто міг легко знищити армію з десятків тисяч солдатів.
Хоча Мілан не мав відповідних Суперзнань, деякі люди змогли вступити на шлях суперов. Рун, військова церква була місцем збору таких людей у місті Руні та її члени займали високе становище в суспільстві. Але навіть засновнику було б важко виступити проти тисячі вартових, і йому потрібно дуже багато часу, щоб перемогти їх. Ефективність боротьби була б зовсім іншою, ніж у приходька.
Після отримання звіту про битву Повелитель Рун хотів попросити воїнів військової Церкви Руну зупинити приходька, але його прохання було негайно відкинено. Рун, військова церква знала, що вона не має шансу проти приходька, тому навіть не почала слухати Володаря Руну, незважаючи на те, як він щороку отримував величезні гроші.
Хан Сяо торкнувся статуетки. Він зрозумів, що саме це він шукав.
Коли він взяв статуетку, то помітив, як здригнувся Повелитель Рун. Хан Сяо подивився на нього і той в паніці опустив голову.
Подивившись на нервову юрбу, Хан Сяо спокійно сказав: « Не хвилюйтеся, я не вбиваю невинних.
Почувши слова Хана Сяо, мешканці зітхнули з полегшенням.
- До речі, хто ваш правитель?
Всі мешканці одночасно вказали на Володаря Рун. Не встиг розслабитися, Володар Рун знову напружився і змушений посміхнувся.
- То це ти послав війська, щоб напасти на мене? — запитав Хан Сяо. - Чому ти не прийняв мій запит?
Повелитель Рун здригнувся, не сміяючись відповідати.
Ти порушив правила чесної торгівлі найманців і напав на мене. Якщо хочеш залагодити конфлікт мирно, тобі доведеться виплатити компенсацію. — Хан Сяо прищурився. — Що ти можеш запропонувати в обмін на своє життя?
Повелитель Рун покрилася холодним потім. Його переповнила лють, незважаючи на страх. Вперше йому хтось погрожував - на цій планеті не було жодної людини, хто сміявся б говорити з ним у такому тоні?
« Ти вбив і поранив так багато моїх людей, а ще просиш компенсацію?»
- У нас багато космічних об'єктів... — Повелитель Рун стиснув зуби. У нього не було вибору, окрім того, щоб проковтнути свій гнів і попросити свого підлеглого скласти список речей, які вони мали та передати його Хан Сяо.
Хан Сяо мірошком пройшовся по списку, але був трохи розчарований. Природна валюта планети Мілан була для нього абсолютно марною, і єдині речі, які могли представляти йому цінність були космічні об'єкти. Однак у місті Рун в інвентарі було лише одне сміття. Більшість взагалі нічого не коштувала. Невелика частина належала руній цивілізації, і ці предмети не були придатні. Проаналізувавши цей список, він зрозумів, що марно витрачає час, бо ці люди вкрай бідні і їм нічого запропонувати!
Хан Сяо відкинув список і похитав головою. - Ці речі не можуть купити твоє життя. Вибач, тобі доведеться заплатити за свою помилку.
Обличчя Володаря Рун зблідло.