У незнаному хаосі невеликий промінь світла пронизав постійний туман темряви. У освітленому просторі поволі відкрилася пара очей. Мільйони різних кольорів миттєво пофарбували чорно-білий простір. Очі почали з цікавістю розглядати округу.
Потім почали пробуджуватись інші почуття власника ока. Він почув шум, відчув холодне повітря і гострий метал.
Істота хотіла відчути більше речей, але частини тіла не підкорялися його волі. Воно могло лише відчувати, але не більше того. Він відчайдушно намагався рухатися, але марно.
Від відчаю істота почала плакати як дитина, але ніхто не чув цей плач.
З моменту пробудження істоти пройшло невідома кількість часу. Існування все ще не могло рухатися і лише безпорадно спостерігало, як незліченна кількість інших істот знову туди літали, виконуючи незрозумілі дії.
« Я хочу... Я хочу більше..."
Через деякий час кількість речей, які він міг побачити, почало збільшуватися.
Крапля води потрапила на листок і повільно покотилася ним. Істота зупинялася на краплину, дивуючись чому немає відчуття роздратування.
Коріння входили глибоко у ґрунт, і добриво приносило задоволення, як відчуття, яке відчувають створіння, споживаючи їжу.
Воно почало відчувати запахи й нюх, а також охолоджувати втечаючу жертву.
Тіло живої істоти почало відчувати все більше і більше речей та з ще більшою жадібністю поглинає інформацію.
Потім у створіння з'явилося нове відчуття. Воно відчувало безліч мікроорганізмів, які плавно рухаються в одному потоці. На своє здивування, вони виявили, що мікроорганізми підкорялися його наказам діяти як послушна армія.
« Це почуття належить мені?»
« Ні, це не так»
"Я - це все, і все це я."
...
Третє Святилище. З тих пір, як один офіцер надихнув якийсь паралізуючий газ, і в кінцевому підсумку пролежав у ліжку сімнадцять днів та три години, алхімічна лабораторія Ізумрудної Трави вважалася забороненою зоною.
Її лабораторія стала в кілька разів більшою, ніж у Хан Сіо. На полиці було розміщено кілька кольорових рідких ліків. На столі стояли прозорі скляні ящики з різноманітними видами рослин, які використовуються для виготовлення ліків.
Зумрудна трава була в білому халаті, антикоррозійних рукавичках і окулярах. Вона наспівувала собі під ніс пісеньку, змішуючи якісь рослинні ліки.
Завдяки її здатності контролювати рослини вона могла відчувати рослину і, таким чином, точно контролювати дозу ліків.
Поправивши волосся, вона потягнулась і відкрила ящик та відірвала хліб. Коли вона збиралася кинути його в пристрій і використовувати як сировина, вона раптово застигла.
Своєю здатністю вона відчула якусь присутність, всього на мить, потім це відчуття зникло. Зумрудна трава злегка нахмурила брови і подивилася в сторону, звідки виходило відчуття присутності, але там не було нічого, крім рослини.
— Дивно, — пробурмотала Ізумрудна Трава. Вона задумалась і знову простягнула руку до рослини. У момент, коли її пальці знову торкнулися рослини, тремтячи пройшла через все тіло, ніби її вдарив електричним струмом.
Швидко віддерши руку, Ізотудна трава зробила кілька кроків назад і з подивом та підозрою подивилася на рослину.
« Це не ілюзія... Я дійсно відчуваю присутність якоїсь істоти, торкаючись до цієї рослини..."
Якби не її здатність помічати найменші зміни в рослинах, вона б не відчула змін.
Вона була трохи приголомшена.
"Це рослина, вона має свідомість?"
Змарнудна трава раптово про щось задумалася. Вираз її обличчя змінився, і вона поспішно почала щупати всі рослини в кімнаті. Більшість рослин не змінилися, але чверть з них були такими ж.
У величезній алхімській лабораторії, де нікого не було, вона відчувала, що її оточують незліченні очі, мовчки дивляться на неї.
Від цього відчуття по всій її спині мимовільно пробіглися мурашки.
Здавалося, що ці рослини виросли очима і спостерігали за її діями.
- Щось не так... тут щось неправильно... — Пробурмотала Ізумрудная Трава.
...
Пізньої ночі у внутрішньому будинку для персоналу всередині головної зони Святиня Хіла сиділа на даху, нахиливши чорну вітрку і дивилася на зоряну ніч.
З тих пір, як Хан Сяо покинув планету, вона час від часу піднімалися на дах і тупо дивилася на зірки.
Після прибуття Хіла ніколи не покидала Святилище, і здоров’я Аврори нарешті відновилося.
— Воо... — Тихо заричав гігантський білий ведмідь, який заввишки приблизно чотири метри. Цей ведмідь кружляв на подвір’ї чотири лапи, а на спині його сиділа світловолоса дівчина, яскраво посміхаючись і сміючись. Її голос був молодим, енергійним і повним життя.
Сила Аврори поступово відновлювалась, і вона ставала вищою. Вона не була худою і крихітною, як колись; її шкіра стала білішою та гладкішою з відтінком здорового почервоніння. Ведмежатко, який слідував за нею, також швидко ріс. Його хутро було гладким, м'яким і злегка блискучим. На його лобі, грудях, руках і стегнах були лусочки, подібні до кристалів льоду. Він виглядав сильним і мускулистим, а його крихітні очі виглядали одночасно милі та лякаючими.
Хіла подивилася вниз, нахмурила брови і крикнула: « Не пручайся занадто швидко, а то можеш звалитися.
— Сестра, знову дивишся на місяць? — Аврора підняла голову.
— Не на місяць я дивлюся.
— Знаю, подядешь черевом Привидке? — Аврора усміхнулась і продовжила: « Я теж за ним сумую.
- Хто сказав, що я сумую за ним? — Хила фирнула. — Мені просто цікаво, як виглядає всесвіт. Хм... Я лише час від часу думаю про те, що він робить у космосі. Цей хлопець залишив дивне передбачення про катастрофу і змусив нас турбуватися, поки сам розважається в космосі.
Очі Аврори блиснули і вона випустила сяючий поцілунок, який полетів в сторону Хіли.
Хіла змахнула руками і розсівала світло перед собою. — Перестань.
Раптом Аврора застигла на місці. Її усмішка зникла і все її тіло почало нестримно тремтіти.
— Сес... сестричка...
— Хм? — Хіла поглянула вниз. Побачивши стан Аврори вона різко стала серйозною, і з спалахом червоного світіння миттєво з'явилася поруч із Аворозою, притиснувши її до себе. Вона торкнулася її лоба і з тривогою запитала: "Що сталося? Тобі погано? Я зараз приведу фармацевта.
— Нет... — Аврора ледве відкрила рота, її крихітне тіло все ще тремтіло. — Я відчула дуже дивне створіння. Ні, його навіть істотам не назвати. Я навіть не знаю, що це...
Хіла була збита з пантелику. Аврори дозволяли їй відчувати ознаки життя - але вона ніколи не бачила, щоб аврора була в такому жаху тільки тому, що відчула присутність якоїсь форми життя.
- Що ти відчула?
Аврора закрила очі, її губи поблудили.
— Воно дуже маленьке... але дуже велике... Воно поширюється...
Вона знову жахнулася.
— Воно всюди!
...
На Базі Блекстар всі гравці групи найманців зібралися разом.
— Пора. - Король Адмірал подивився на інтерфейс. - Оновлення Версії почнеться через годину, давайте вийдемо звідси.
- Тут безпечніше. Хао Тіань кивнув.
- Ага, через оновлення ми зникнемо на невизначений час. Не відомо, що трапиться під час нашої відсутності і тому краще залишатися на базі — також відповів Скажений меч.
Як один з гравців закритий бета-версії, він знав, що в період оновлення час у грі тече швидше. Оригінальні персонажі та фракції будуть діяти самостійно і піддаються різним змінам. Коли запустили офіційну версію, він уже один раз втратив Хан Сяо.
Ніхто не знав, скільки часу буде пропущено під час оновлення версії і при цьому вони не знали, що стане з Блекстаром.
Скажений меч надіявся тільки на те, що не втратить його знову. Він зміг знайти Хан Сяо на планеті Аквамарин, але якщо він затереться десь у космосі, то швидше всього не зможе знайти його знову. Тому, залишатися на базі Блекстар буде кращим вибором.
Він зміг досягти всього завдяки Хану Сяо. Навіть гравці з іншим класом стали сильнішими, перебуваючи поруч з ним завдяки виданим їм місіям та його спорядженням. Всі гравці хотіли продовжувати йти за Блекстаром у наступній версії.
Не тільки вони, але й інші гравці планети Аквамарин. Щоразу, коли вони дивилися відео БанХітДога, то сіяли на те, що не можуть бути членами групи Наїмників Блекстар. Весіль і пригоди були на другому місці, а головна причина була у щедрому призначенні!
Як же це дивно!
- Хлопці, я піду першим. Давайте разом повечеряємо, як буде можливість. — БанХіт Дог вийшов першим.
Кленовий Місяць усміхнувся, помахала на прощання і також зникла.
Вони попрощалися один з одним і вийшли одна за одною. Невдовзі всі гравці групи найманців зникли.
Вони не були єдиними, так само відбувалося одночасно на всіх 13 планетах новачків. Майже десять мільйонів гравців загинули разом за короткий проміжок часу!
Офіцери Святилища були приголомшені, і Хуан Ій не знав що робити. Він готувався до цього дня цілих три дні, і саме в той час, коли він збирався розділити нелюдей, вони всі зникли без сліду!
Що взагалі відбувається?
Багатолюдна і галаслива площа гравців стала пустельною та тихою. Там не залишилося жодної людини. Дул холодний вітер, і вздовж вулиці літали шматки старого паперу.
Люди виходили на вулиці один за одним і здалека дивилися в шоку й подиві.
Багато людей думали про одне і те ж: — "Нелюди зникли так само раптово, як і з'явилися, ніби їх ніколи не було"
Але сліди, залишені нелюдами, були реальними і не могли бути проігнорованими — все це свідчило про існування цих людей.
Далеко, в Хабі Джуберлі Великий Механік Хан почав Сильвію у кімнаті модифікації машин, коли він раптово закинув брови. Він відкрив інтерфейс, і побачив нове повідомлення.
Оновлення Версії 1.0 активовано.
Збереження даних... Збереження завершено!
Форуми гравців закриті.
Тривалість оновлення: Невідомо.
Будь ласка, терпеливо чекайте.
Хан Сяо намагався зайти на форуми, але посилання стало серою, і доступ туди закрився, як тоді, коли закінчилася бета-версія.
Хан Сяо закрив книжки, похитав головою і зітхнув. Він кинувся у свої думки, коли тягнув чашку чаю.
« І ось вони прийшли. Ех, злі дні ...."