Цивілізація Суніл пропагандувала захоплення Суперами й армією, і цей дух виховувався в них з раннього віку. Лана мріяв служити в армії ще з дитинства; він хотів стати почесним солдатом, щоб захищати свою расу. Його сусід був ветераном, тож Лана та інші діти по сусідству завжди просили вітерцю навчати їх, вважаючи дні свого віку необхідними для армії.
Катастрофа відбувалися раз на кілька років, тому вони мали час для підготовки — збирання ресурсів, поліпшення зброї та підготовку нової партії солдат. Суніли звичайно починали набір в армію відразу після Катастрофи. Хоча їхня кількість становила менш ніж 10 відсотків від їхньої пікової кількості до нападу Темної Зірки, населення все ще було досить високим.
Існувало два типи найма: перший був за власним бажанням, а інший був заклик до військової служби ув'язнених і дітей багатодітних сімей. Молоді люди, які досягли повноліття, також мали певний час служити й пройти підготовку до того часу, коли прийде небезпечний період, їх можна було негайно завербувати на службу.
Звичайно, Лана хотів більшого, ніж просто служити. Він хотів вступити в ряди армії і стати офіційним солдатом, але його зустріли з сильною неприємністю батьків.
- Як ви можете говорити щось подібне? Захист раси - це почесна справа, і безліч наших родичів пожертвували собою. Я теж хочу присвятити своє життя цьому. Це честь! — Лана сказав з широко відкритими очима.
— Ти ще молодий і багато чого не розумієш, — відповіли батьки Лани. — Щороку так багато людей вступають у армію, і якщо ти не станеш солдатом, армія нічого не втратить.
— Ні в якому разі! Моя мрія - захистити нашу расу! — Не погоджувався Лана.
- А ти подумав про нас? — розридалась мати Лани. — Колись ти завжди був удома до пана Невілла, щоб він навчив тебе битися. А ти знаєш, що він загинув під час вчорашньої битви? Після битви його труп був доставлений в міський морг для розпізнавання, все його тіло було породжені, а якісь частини тіла і зовсім відсутні. Ти не бачив цієї моторошної сцени, його дружина кілька разів знепритомніла і плакала. Він залишив дружину і дитину, які тепер зможуть прожити лише на невелике знаряддя від держави. Це надто зворушливо. Але все ж у нього залишилася дитина, якій кілька років і його дружині є заради кого жити, але ми вже старі. У нас тільки одна дитина - ти. Якщо ти помреш, що ми будемо робити? Як ти хочеш, щоб ми жили?
Лана не знав, як відповісти на це запитання і лише пробурмотів: « Це неправильно...
— Лана, будь то Супери, армія або містер Невілль, вони всі великі люди, але ми всього лише звичайні цивільні. Я люблю свою расу і буду працювати, щоб внести свій внесок у розвиток раси. Існує багато способів внести свою частку у розвиток раси, залишити поле битви іншим. — Батько поклав руки на плечі Лани і сказав з важким серцем. Він поважав Суперів, і армію теж. Хоча він цінував їхній внесок, коли справа стосувалася їхніх сімей, однак не міг відпустити свого сина.
Лана опустив голову і замовк.
— Лано, ти маєш пообіцяти нам! — З тривогою звернулася мати.
—... Обіцяю, — неохоче сказав Лана, дивлячись вниз. — Я поступлю на військову службу, а не в армію.
Його батьки зітхнули з полегшенням.
Снаружі Херлоус притулився до підвіконника, тупо дивився в небо.
У небі над містом висіли дев’ять кораблів, блокуючи сонячне світло, нависаючи як хмари. З двигунів випадав потік повітря, утворюючи вітряні потоки, і завдяки їм гострий запах поля бою не відчувався в місті.
У його пам'яті збулися багато спогадів: гірка усмішка Фернасу, пристрасть Лани, звинувачення п'яного клієнта, криваве поле битви, солдати жертвуючі собою, захоплені криками людей, незліченні спроби уникнути реальності після витверезіння, кожен день, який він загнав в барі і напад Темної Зірки, про якого він намагався не згадувати. Це був останній раз, коли він бачив свого старшого брата Делеша.
У його спогадах Делвіс все ще носив товсті окуляри, його волосся були засадженими, так як він давно не мив їх. Його білий лабораторний халат би схожий на баний на його низькому і худому тілі, визираючи дивно смішним. Стоячи перед дослідницькою лабораторією з розбитим куполом, Делегвіс провів відеоінформацію своєму неповоротному братові Герлоусу, за звичкою зняти окуляри і протираючи лінзи халатом: - Малий хлопчик, я залишив тобі дещо у дослідній лабораторії будинку. Пароль - це день народження наших батьків задом наперед. Я не витрачав багато сил на шифрування.
Його тон був як зазвичай, сповнений розчарування і очікувань від нього, але з невеликим натяком на відмову вмирати. На цьому повідомлення закінчилося. У цей момент Херлоус дивився з вікна на військову дослідницьку лабораторію, де працював Делвіс. На небі над лабораторією ширяло безліч лютих кораблів із Зірки, і в грибоподібній хмарі вона зникла з лиця землі.
Він використав пароль, щоб відкрити особисту дослідницьку кімнату Делвіса - Херлоус завжди хотів проникнути всередину і рознести тут все. Але він так і не зміг розгадати пароль. Усередині він побачив спадщину, яку залишив йому старший брат.
У його голові все більше і більше спогадів. Херлоус все ще пам’ятав, коли він не працював безробітно і задовольнявся відповідною платнею свого брата. Він зміг стати Супером В класу в дуже молодому віці. Він був у тисячу разів сильнішим, ніж Делевіс, але завжди схиляв голову перед своїм старшим братом, коли той звинувачував і лаявся його. Але він особливо не парився з цього приводу, тому що це не мало ніякого значення.
— Брат... — тихо пробурмотів Херлоус.
Спогади були як бульбашки. У думках він зупинився, згадавши глибокі та темні очі Гана Сяо — його зіниці, здавалося, приховували в собі час.
Херлоус нарешті прийняв рішення. Він повернувся в бар, піднявся на горище, потім відкрив шафу, яку був замкнений дуже довгий час. За дверима стояв тунель у напрямку секретного підвалу під барною стійкою, який вже покрила пилюка. Він повільно спустився, включив світло, подивився на купу коробок у підвалі. Більшість з них були реліквіями Делвіса.
Він пройшов до кута підвалу, витягнув дерев'яний ящик, сміявся накопичившись пил і відкрив кришку.
Усередині лежав костюм темного кольору, спадок, який залишив йому Делвіс, бронований одяг, зроблений спеціально для нього таємно від усіх — [Расколотне світло]!
Під час нападу Темної Зірки Херлоус використав цей костюм, щоб вижити, але після цього жодного разу його не одягав. Весь цей час костюм зберігався в підвалі як сувенір від старшого брата, збираючи пил.
Можливо, це був останній придатний костюм командира, який залишився у Сунілов.
Херлоус втупився на костюм, його очі поступово наповнилися рішучістю.
« Я вже не воював... Сподіваюся, мої кістки не заржавіли».
...
Звіри, які з’являються на останньому етапі були дуже сильні. Усі вони були на вершині харчового ланцюга планети, і деякі з них вже перевищували категорію тварин та могли прирівнюватися до монстрів.
Одним з таких монстрів був величезний Кислотний летючий Жук із розмахом крил понад 100 метрів, який міг витримати більше десятка потраплянь електромагнітних снарядів з кораблів. Він міг плюватися їдкою кислотою, яка легко роз’їдала майже будь - який метал. З одним з таких монстрів можна було легко впоратися, але вони утворилися групами і вогневі сили табору не потрапляли. У боротьбі з ними, в енергічних щитах одного судна з’явилась голка, зовнішня броня корабля була пошкоджена і він був змушений спуститися та пройти оральний ремонт.
« Що їдять монстри цієї планети? »
Найменники були шоковані. Монстри з розмахом крил у сто метрів були трохи менші від маленьких кораблів Сунілів. Це були звичайні дикі тварини планети, але вони перетворилися на щось схоже на величезний лінійний корабель. Такий великий монстр не потребував наземної розвідувної команди; літак-розвідник міг побачити їх і без них.
Ракети були приголомшені. Несподівано з оборонної каблучки пролунав сигнал тривоги, що було непередбачувано.
- Всі війська готові! Всім військам приготуватися! Виявлено гірську звірину. До кордонів міста за 14 хвилин. Зарядити високочастотну молекулярну гармату!
На п’ятому захисному кільці розкрилася ділянка землі і звідти знялась, жахлива й надзвичайно складна гармата. Її дуло було шестикутним, і вона була вбудована в порожнистий пристрій стабілізації частинок. Механічний костюм Хан Сяо негайно видав попередження про високу концентрацію енергії, коли перед дулом цієї величезної гармати почало з’являтися світло.
Ця високочастотна молекула була дефектним продуктом, який випав з центральної червоточини Расколотого Зоряного Перльца, бойовою зброєю галакічного рівня і було невідомо до якої вищої цивілізації вона належала. Його підібрали сміттєво - винищувачі і Суніли витратили величезну суму грошей, щоб купити його. Після великих втрат першої Катастрофи вони зрозуміли одну дуже важливу річ: у них має бути козир проти сильних звірів.
Хоча гармата була дефектним обладнанням, вона коштувала Сунілам цілий стан. У обладнанні була технологія захисту вищої цивілізації, тому її не можна було відремонтувати і тим більше дослідити, а просто використовувати. Кожен постріл вимагав великої кількості енергії, яка була дорогоцінною на планеті Суніл. Кожен постріл буквально зривав їхні заощадження, тому що їхня енергетична технологія не відповідала більшим цивілізаціям. Перед кожним пострілом потрібна була довга перезарядка, тому вони використовували цю величезну гармату тільки коли на арені з’являлися дійсно сильні монстри.
Суніли досліджували цю планету вже понад десять років, і внесли величезну кількість тварин у свою базу даних описуючи її спільні характеристики та повадки. Гірські звіри були одним з монстрів на самій вершині. Фронтові війська мали відвернути цих сильних звірів подалі від міста, поява гірського Звіра означало, що вони зазнали невдачі.
Хан Сяо був здивований. Він без особливих зусиль вбив гронового Леопарда і обернувся, щоб поглянути на високочастотну молекулу тіла, і в нього інстинктивно почали текти слини.
« Що за дивне відчуття? Я відчуваю, як запорхали метелики в моєму животі..."