По поверненні на базу всі розвідники розійшлися по різних сторонах, щоб відпочити, в той час як Лерден стрибаючи на одній нозі, намагався знайти "доктора", який зможе відновити його. Хан Сяо присвиснув, сигналізуючи Лердену підійти до нього.
- Це ти? Не можу повірити, що ти досі живий. — Лерден стрибаючи на одній нозі наблизився до Хан Сяо.
- Це я повинен говорити ці слова. — Хан Сяо подивився на його зламані кінцівки.
Лерден каже: « Я зустрів кілька небезпечних тварин, які ледь не померли.
Хоча він був не дуже близько з Ханом Сяо, він відчув невелике полегшення, побачивши когось, кого він вважав своїм другом, до цих пір живим.
Хан Сяо показав на ящик з інструментами у руці і сказав: « Здається, тобі потрібен дуже досвідчений механік.
— Сподіваюся, цього разу безкоштовно? — Лерден вскинув брови.
Хан Сяо трохи подумав і сказав: « Купи мені випивки в барі, куди ми заходили минулого разу.
Вони тільки недавно відбилися від хвиль тварин і до наступної хвилі ще був час відпочити. Цього разу командири без проблем пропустили Хан Сіо в місто, коли побачили групу Наїмників Блекстар зголосилися до команди розвідки.
Лердена мала запасні протези, тому Хан Сіо відновив і підключив все дуже швидко. Спочатку, у Лердена всі частини тіла були штучними, крім правої руки, але під час цієї вилазки він втратив і її. Однак він залишався спокійним і не дбав про те, що втратив єдину частину тіла.
Вони увійшли в місто і прийшли до бару Герлоуса, як просив Хан Сяо. У цей день було досить багато клієнтів — всі вони були цивільними. Поки солдати купалися в крові і билися за межами міста, більшість цивільних ховалися у себе вдома або під час екстреної евакуації. Однак дехто вирішив вживати алкоголь, щоб заглушити розпач і жах. Дев’яносто відсотків магазинів у місті були закриті під час Катастрофи, але бар Герлоуса працював в звичайному режимі і тому там було трохи шумно.
Підійшовши до бару, Хан Сяо сказав: « Два склянки фірмового.
Лерден негайно підняв руку і втрутився. — Всього один.
П’яний Херлоус підняв голову, але коли побачив обличчя Хан Сяо, вираз його лиця змінився. - Знову ти!
Він згадав його. Дивний хлопець, який з'явився з нізвідки, і захотів подивитися на щоденник його померлого брата.
- Чого тобі знову?
Хан Сяо усміхнувся: « Просто хотів випити ».
Херлоус деякий час дивився на Хан Сяо, потім нехотячи витягнув пляшку алкоголю. Хан Сяо більше не звертав на нього уваги, просто випивав і недбало спілкувався з Лерденом. Побачивши це, Херлоус ще деякий час спостерігав за Хан Сіо з сумнівом. Він відвернувся, щоб служити іншим клієнтам, але все ж таки кроем вуха підслуховував розмову між Хан Сяо і Лерденом.
Хан Сяо подивився на зламану руку Лердена і запитав: « Ти не відчуваєш болю? »
Лерден похитав головою і сказав: « Під час операції з імплантації я попросив лікарів видалити мені нерви, щоб травма не впливала на мої бойові здібності.
— Ти ж Еспер, ці імплантти роблять тебе слабшим. Навіщо ти це зробив?
— Нічого, що я ослаб, — спокійно відповів він. Тоді я проживу довше, бо мертвий безробітний.
— Пожертвувати тілом заради імплатів, щоб жити довше та активно виконувати найнебезпечніші завдання, твоя любов до своєї раси справді сильна. - Очі Хан Сяо виблискували. Ніхто не народжується героєм, але Супери Сунілів здаються занадто саможертовними. У вас, хлопці, повинні бути свої причини, як щодо того, щоб розповісти мені про них? Мені дуже цікаво.
Лерден деякий час мовчав. Вираз його обличчя стало ностальгією, і погляд в його очах почав трохи змінюватися. Ніби він ледве міг зберігати спокій, думаючи про минуле. Він повільно почав свою розповідь:
як і будь-який інший Суніла, у мене колись була повноцінна сім'я. Мій батько був суворим, мати була доброю і співчутливою. У мене було дві молодші сестри. Коли на нас впала Темна Зірка, я був ще дитиною. Навіть зараз, я досі пам'ятаю, як лазерні промені опускаються з неба і густо перетворювали величезні будівлі в попіл. Ми приєдналися до натовпу евакуйованих, і нас захистили військові. Вони знали, що якщо вони залишаться, то їх чекає вірна смерть, але продовжували захищати нас від зон безпеки.
— На жаль, батьки не змогли піднятися на борт рятувального корабля Ґодрори. Вони загинули на півдорозі; лазерний промінь перетворив моїх батьків у попіл. Я був простою дитиною, яка була в розпачі. Тому тільки й оплакував їхню смерть. Я тупо слідував за іншими біженцями. Кожного дня армія видала біженцям невелику порцію їжі. Я так голодував, що не міг повністю контролювати себе. Отримавши їжу, я сховав більше половини порції з сестрами. У той час я думав тільки про те, щоб вижити; ні про що інше я не міг подумати. Тоді... Обидві мої сестри померли від голоду.
Лерден зробив паузу, а потім продовжив дуже тихим голосом: - Я досі розголошую той момент, коли вони кісточкими ладонами схопили мій одяг і дивилися мені прямо в очі, ніби вони говорили мені, наскільки вони голодні, але у них не було сил говорити.
— Ці дві пари очей, наповнених розпачем, закарбувалися в моєму серці. Мій мозок був порожній, і ці кілька секунд відчувалися як століття. Тільки коли вони опустили руки, виснажившись, я наважився зробити глибокий вдих. Я не знав, що робити. Я не міг повірити в те, що щойно зробив. Якщо б я поділився їжею з ними, навіть якби я був голоднішим, принаймні, ми всі змогли б вижити, але до цього моменту, я не роздавав звітам про свої дії. Як я вже казав, всі мої думки були тільки про їжу. Мені здавалося, що коли я не поїм, то можу померти з голоду.
— Я прогулювався по кораблебуду, не знаючи куди йти. У той час було багато дітей, які втратили свої сім’ї; усі вони були віддані ветеранам з обмеженими можливостями виховання. Ми з групою дітей також потрапили до одного ветерана. Відтоді ми жили з ним. Він виховав нас і навчав, як боротися. Він був грубим, нетерплячим і водночас добрим солдатом. Багато з тих, хто сьогодні займається супернами, — це діти сиріт, яких дедалі більше зростала раса.
— З часом я поступово прийняв цього ветерана своїм названим батьком, але в моєму серці завжди була злоба. Я відчував, що моє минуле було занадто темним; мені здавалося, ніби я зла людина. Якби я розповів своєму названому батькові про те, що зробив, то вигнав би мене? Одного разу я все ж імпульсивно розповів йому про смерть моїх молодших сестер, і він мене серйозно відрубав... але не за мій егоїзм. Він сварився зі мною за те, що коли у мене вистачає часу думати про минуле, то краще витратити цей час на тренування. Він сказав, що наша раса на грані знищення і що ми не маємо жодної розкоші думати про події минулого. Навіть якщо я колись був злочинцем з безліччю гріхів, поки тримаю зброю і захищав расу, у мене буде лише одна особистість — солдат. Нікого не турбує те, що я зробив у минулому тільки те що мені можна зробити зараз ...
Хан Сяо погладив підборіддя і запитав: « Що сталося з тим старим ветераном? »
Хоча солдати-інвалідів могли захиститися під час першої Катастрофи, він наполегливо просив вийти на поле бою, де і загинув. Після цього я дізнався, що він був у складі до команди, яка захищала мою групу біженців; я навіть одного разу отримував від нього їжу... — Лерден похитав головою. - Я всім зобов'язаний раси, тому я намагаюся зробити для неї все що можу.
— Чи ви тільки хочете повернути борг перед своєю расою? — Хан Сяо обернувся і подивився на Херлоуса, який нахилився й підслуховував їх. Він байдуже розвернувся, і пішов, махнувши рукою, наче його зовсім не цікавився такою розмовою.
— Не зовсім. Це також для продовження нашої раси. - Після розповіді про ностальгічну історію сум від втрати друзів раніше була трохи розмита. Лерден також хотів дізнатися більше про Ган Сяо, тому змінив тему. - Годі про мене, розкажи мені краще про себе. Ты...
Але в цей момент Хан Сяо раптово встав і перебив його. — Вибач, у мене є одна справа. Мені потрібно відійти ненадовго.
Лерден втратив дар мови. — « Хіба ж друзі не повинні ділитися такими історіями? Чому він тікає, щойно дослуховуючи мою розповідь? У мене відчуття, що мене використовували для власних інтересів."
Хан Сяо відійшов, знайшов Херлоуса і сказав: "Я хочу поговорити з тобою наодинці.
Херлоус раптово нарвався. - Що тобі ще потрібно від мене?
Хан Сяо відповів прямо. — Я знаю про тебе багато речей, твою силу і те, що твій старший брат залишив тобі. Не хочеш дізнатися, що чекає Сунілів у майбутньому?
— У майбутньому?
Херлоус здивувався, почувши ці слова, і у нього з'явилося ще більше сумнівів щодо особистості Хан Сяо. — Хто ти?
- Скажімо так, я передбачувач або ти можеш називати мене ... Пророком.
Хан Сяо загадково посміхнувся.
Він часто спілкувався з Герлоусом, бо знав приховану особистість Херлоуса — він був головним героєм Сунілів!