Ю Жубін на мить розгубилася. Хоча вона й гадки не мала, де саме стався збій у системі, але все одно була неймовірно рада. Зараз було не до з'ясування причин, спочатку треба розібратися з поточною кризою, а все інше — потім.
Поки Тан Ханьцьов залишалася в машині, завдяки своїй божественній майстерності водіння вона стовідсотково зможе дати відсіч Тан Шенхе. Але якщо вона вийде назовні, це буде смертельно небезпечно.
Її тендітне тіло фізично не здатне витримати таранний удар автомобіля.
Тільки пройшовши через це, Ю Жубін ще гостріше усвідомила: для Тан Ханьцьов, яка все ще залишалася другорядною персонажкою, відсутність головного «геройського німбу» — це занадто жорстоке випробування.
Реальність полягала в тому, що одне зіткнення означало вірну смерть. З ореолом головної героїні можна було запускати різні пригоди та стабільно виживати.
Тому вона вирішила, що рівень сяйва Тан Ханьцьов необхідно підняти якомога швидше! Треба негайно пробити позначку у сто балів і відібрати цей клятий головний німб у законної героїні!
Проте питання з балами сяйва довелося відкласти на потім, адже головним завданням прямо зараз було допомогти Тан Ханьцьов пережити це безумство Тан Шенхе.
Тому цього разу Ю Жубін не стала тролити бандита з ножем, а щосили загорлала на всю естакаду: «Тан Шенхе ззаду на машині! Не виходь із салону, він збирається протаранити тебе!!!»
У наступну ж секунду їй знову грубо затулили рота. Викрадачі помітно запанікували — звідки ця дівка взагалі знає, хто їхній бос?
Як і очікувалося, точно за розкладом з’явився автомобіль Тан Шенхе. Машина летіла на шаленій швидкості, наче блискавка, і з дикою люттю спрямувалася прямо на його другу сестру, Тан Ханьцьов.
Але цього разу Тан Ханьцьов була не на вулиці, а всередині салону.
Сюжетна лінія офіційно пішла за другим сценарієм.
Двигун машини Тан Ханьцьов люто заревів, а сам автомобіль, наче привид, на очах у всіх присутніх легко й філігранно ухилився від цього таранного удару, що нісся на неї наче скажений бик.
Цього разу вона не стала стримуватися чи поступатися, як це було у випадку з машиною викрадачів. Вона повністю підкорилася тій шаленій люті, що розливалася в її серці, варто їй було торкнутися керма.
"Тан Шенхе".
"Якщо ти пішов проти людської честі, то не звинувачуй сестру в жорстокості".
Тан Шенхе різко викрутив кермо, знову намагаючись протаранити її. Він був схожий на божевільного, його обличчя спотворилося від люті, очі налиті кров’ю, як у демона-людожера.
На самому дні його свідомості скажено волав чийсь голос:
"Убий її".
"Вона відібрала те, що належить тобі, убий її!!!"
"Тільки ти — справжній спадкоємець крові роду Тан!!!"
З самого дитинства — хіба було хоч щось, чого він не міг отримати за першим бажанням?
З самого дитинства серед трьох дітей батьки любили й балували його понад усе.
То чому ж Тан Ханьцьов забирає його іграшки? Чому Тан Хетянь та інші змушують його вчити цей клятий етикет?! Чому Ю Жубін сміє приходити й хизуватися перед ним?!
"Огидно".
"Мерзенні гомосексуалісти!"
"У всьому винна вона, у всьому винна Тан Ханьцьов!!"
"Якби не вона, його іграшки ніхто б не відібрав, батьківська любов залишилася б незмінною, і йому не довелося б ковтати образу й жити під постійним тиском, позбавленому колишньої свободи. Якби її просто не було, якби вона здохла — усе було б чудово!!!"
Тан Шенхе повністю втратив залишки розуму. Всі його думки були сповнені образи та ненавистю до Тан Ханьцьов, а жага вбивства настільки засліпила очі, що зараз він бачив перед собою лише її автомобіль.
Знищити цю машину — знищити Тан Ханьцьов!
А потім знищити й Ю Жубін!
"Те, що не дісталося мені, не дістанеться жодному з вас!"
Тан Ханьцьов цього разу теж більше не збиралася виявляти до нього милосердя.
Битва спалахнула миттєво. Колеса з диким свистом терлися об асфальт, викрешуючи поодинокі іскри й піднімаючи стовпи куряви, а вихлопні гази полетіли прямо в обличчя Ю Жубін та викрадачам.
Невдовзі на місце прибули й представники родини Тан — старше покоління.
Тан Хетянь помчав вперед, але його зупинила поліція. Йому залишалося лише стояти під захистом правоохоронців і з невимовним жахом та панікою в очах дивитися, як двоє його дітей влаштували на естакаді криваве автоделі та нещадно таранять одне одного.
Обоє виглядали абсолютно навіженими.
Особливо Тан Шенхе — він наче збирався живцем розірвати Тан Ханьцьов.
Тан Хетянь просто відмовлявся розуміти того Тан Шенхе, якого бачив зараз перед собою.
Що з цією дитиною?
Він же зовсім нещодавно зі сльозами на очах присягався їм, що виправиться, почне нове життя, буде підтримувати брата й сестру та наполегливо працювати, назавжди забувши про колишні витівки.
Батьки вирішили дати йому шанс і погодилися випустити за межі родинного маєтку. Перші два дні він дійсно поводився бездоганно — то чому ж сьогодні його гнила й жорстока натура знову вирвалася на волю?
Він не просто прикрився іменем старшого брата, а й викрав дівчину своєї сестри, і тепер з такою люттю намагається вбити сестру!
Та що ж, у біса, коїться з цим сином!
Дві машини зчепилися в смертельній сутичці, ніхто не бажав відступати, а атаки ставали дедалі безумнішими.
Поліція навіть не мала можливості втрутитися в хід цієї битви, адже Тан Шенхе діяв як смертник: він не бачив нічого, окрім Тан Ханьцьов, і продовжував іти на таран, навіть коли передня частина його автомобіля була розбита на шматки. До того ж викрадачі досі утримували Ю Жубін, і поліцейські панічно боялися, що у разі штурму бандити просто ліквідують заручницю на місці.
Метал із диким скреготом терся об асфальт, видаючи пронизливі звуки. Бандити разом із Ю Жубін стояли занадто близько до епіцентру цієї битви, тож від одного з раптових заносів машини Тан Шенхе їх буквально відкинуло на кілька метрів назад. Бандит із ножем від несподіванки навіть випустив зброю, і вона з гучним дзвоном упала на землю.
І вся трійця в повному ступорі дивилася, як автомобіль Тан Шенхе, наче поранений хижак, знову з диким ревом кинувся в саму гущу бою.
«Чорт забирай, наш бос раптово здичавів?! Йому що, взагалі плювати на наші життя?!»
Поліція скористалася цим моментом: вони тихо підібралися ближче, одним ривком накинулася на викрадачів, скрутили їх і успішно врятували Ю Жубін.
Викрадачі були абсолютно спантеличені та безмовні.
«Що, чорт забирай, відбувається?!»
«Тан Шенхе — ідіот!!!»
Жоден викрадач у світі ще не почувався так жалюгідно й нікчемно, як вони сьогодні.
Заручниця виявилася шаленою дикункою, старша сестра боса влаштувала на дорозі круте й пафосне шоу, а сам бос — багатий та психічно відсталий. Зрештою, крайніми залишилися вони, звичайні виконавці, які провалили завдання й загриміли до рук поліції.
Вони знову подумки вилаялися: "Тан Шенхе — реальний довбограй".
"Якщо хочеш збожеволіти — злітай із котушок сам, нафіга нас із собою тягнути, чорт забирай!"
Ю Жубін миттю повернули під захист Льов Веньцін, проте її погляд усе ще був мертво прикутий до машини Тан Ханьцьов, яка на дорозі буквально вигулювала опонента наче пса.
Хоча... майстерність водіння її Цьовцьов виглядала на кілька рівнів вищою, ніж у цього виродка Тан Шенхе, вона все одно смертельно хвилювалася. Людина, яка здатна серед білого дня спробувати на смерть протаранити власну сестру — Тан Шенхе зараз був абсолютно некерованим психом!
Якраз коли поліція розібралася з викрадачами й збиралася вислати патрульні машини для примусового блокування Тан Шенхе, ситуація на полі бою різко змінилася.
«БУМ — !»
Глухий, потужний гуркіт грубо вдарив по нервах кожного присутнього.
Один із автомобілів, визнаючи повну поразку, безсило застиг біля самого огородження естакади, ледь дихаючи. Передній бампер іншої машини з хижою люттю вгатився прямо в його задню частину, гордо височіючи наче справжній переможець.
Ю Жубін у паніці закричала: «Цьовцьов!»
«Не підходь до нього, обережно, раптом у нього ніж чи ще щось!»
Переможниця, Тан Ханьцьов, перед тим як відчинити дверцята машини Тан Шенхе, на мить завмерла. Вона підняла на неї очі, підбадьорливо кивнула, а потім силоміць, буквально за шкірки витягла цього невдячного Тан Шенхе з водійського сидіння.
З його скроні цівкою текла яскраво-червона кров, проте Тан Шенхе все одно не бажав визнавати поразку. Він спробував підвестися, аби знову кинутися на Тан Ханьцьов, але та з розмаху вліпила йому два дзвінкі, важкі ляпаси прямо на місці.
Перш ніж він встиг зреагувати, пальці Тан Ханьцьов уже мертвою хваткою вчепилися в його волосся. Вона потягнула його за скальп і з дикою силою вдарила його головою об землю!
Коли вона знову підняла його, все його чоло вже було залите кров'ю.
Тан Шенхе від цього удару повністю дезорієнтувався, в голові у нього все закрутилося, і він довгий час не міг повернути самовладання.
Тан Ханьцьов, наче безжальний суддя, міцно тримала його за волосся. Її очі злегка звузилися, а голос пролунав настільки тихо й глухо, що це було схоже на моторошний шепіт самого диявола: «Куди саме ти збирався забрати мою дівчину?»
Тан Шенхе міцно стиснув зуби й з лютою ненавистю прохрипів: «Тан Ханьцьов, ти огидна...»
«ПЛЯС!» — черговий ляпас обірвав його на пів слові.
Тан Шенхе від болю аж сльози випустив: «Тан Ханьцьов, ти заслуговуєш на смерть...»
«ПЛЯС!»
Тан Шенхе відчув у роті густий присмак крові й провів язиком по зубах — здається, кілька з них уже помітно хиталися. Він застиг на мить, а потім перевів погляд на старше покоління родини Тан. Його колишня зарозумілість і божевілля повністю зникли, і тепер він розридався, як дитина: «Тату, мамо, вона мене б'є…!!!»
Проте батьки навіть не збиралися його захищати. Навіть Тан Хетянь, який раніше любив його понад усе, лише з виразом глибокого розчарування відвернувся в інший бік.
Тан Ханьцьов сильніше стиснула його волосся, змушуючи підняти голову й дивитися їй прямо в очі. Вона чітко вимовила кожне слово: «Але ти натомість намагався мене вбити».
«Ти заслуговуєш на смерть більше за будь-кого в цьому світі, — карбуючи кожен склад, промовила Тан Ханьцьов. — Чжун. Шен. Хе».
Ці слова влучили в найболючіше місце, і Тан Шенхе миттю повністю вибухнув від люті.
Тан Ханьцьов мертвою хваткою притискала його до асфальту, слухаючи, як він, розпластаний на землі, безсило й люто волає: «Моє прізвище Тан! Я не Чжун, моє прізвище Тан!!!»
Льов Веньцін ввічливо звернулася до представників поліції: «Будь ласка, підіть і допоможіть моїй доньці». А потім обернулася до сімейного адвоката: «Підійдіть туди разом зі мною».
Ю Жубін, ігноруючи криваву подряпину на своїй шиї, миттю помчала слідом за поліцією прямо до Тан Ханьцьов.
Поліція швидко взяла ситуацію під повний контроль. Ю Жубін усе ще з тремтінням у серці міцно обхопила Тан Ханьцьов за руку, відводячи її трохи далі від Тан Шенхе.
Обидві дівчини дивилися на Льов Веньцін та адвоката, які спокійно наближалися до них. Льов Веньцін спочатку з глибокою турботою оглянула Тан Ханьцьов і, переконавшись, що з тією все гаразд, нарешті з полегшенням зітхнула. Тоді вона перевела погляд на Ю Жубін і попросила її негайно обробити рану на шиї.
Ю Жубін ще навіть не встигла зреагувати, Тан Ханьцьов першою обережно підняла свій рукав і почала надзвичайно ніжно та дбайливо витирати кров із її шкіри. Після цього вона міцно-міцно стиснула її долоню у своїй руці — так сильно, наче боялася, що дівчина може знову кудись зникнути.
Тільки тоді Льов Веньцін повернула голову до Тан Шенхе, якого вже повністю заблокувала поліція, і тихо, напрочуд м'яко покликала: «Шенхе».
Тан Шенхе подивився на неї, і з його очей лилися сльози, вдаючи образу.
З самого початку його метою було знищити Ю Жубін, проте раптова поява Тан Ханьцьов повністю зруйнувала всі його плани.
Це викликало в нього такий шалений напад люті, що вся його накопичена ненависть до Тан Ханьцьов вирвалася на свободу, змусивши повністю втратити розум і спробувати вбити її.
Проте зрештою він не зміг знищити нікого з них. Натомість Тан Ханьцьов жорстоко провчила його, а всю його колишню зухвалість та пиху вона просто крок за кроком вибила з нього своїми важкими ляпасами.
Він програв.
Він не міг зрівнятися з Тан Ханьцьов.
Спочатку його планом було знищити їх обох, а потім накласти на себе руки. Проте зараз, коли жодна з них не постраждала, він першим панічно злякався смерті — саме в ту мить, коли Тан Ханьцьов вдарила його головою об асфальт.
Він боявся болю.
Він боявся померти.
І понад усе він боявся, що його виженуть із родини.
Тому йому залишалося тільки визнати провину й удавати з себе жертву, точнісінько як кілька днів тому — його батьки так любили його, що вони точно пробачать йому.
Він жалюгідно проскиглив: «Мамо, я зрозумів свою помилку...»
Льов Веньцін навіть не посміхнулася. Її голос хоч і звучав м'яко, проте в ньому виразно проступало крижане й очевидне відчуження: «Гарно. Тітка знає, що ти зрозумів свою помилку».
Тан Шенхе повністю заціпенів.
Ті... тка?
Льов Веньцін, ігноруючи зміни на його обличчі, спокійно продовжила: «Але ти вже дорослий хлопець і чудово розумієш: за кожну помилку доводиться нести покарання. Тому, — вона вказала рукою на адвоката, — тітка спеціально запросила із собою юриста».
Відтоді як вона дізналася, що саме він викрав Ю Жубін, вона вже готувалася до цього кроку.
Льов Веньцін чітко вимовила кожне слово: «Тітка прийняла рішення розірвати з тобою будь-які відносини утримання та всиновлення у родині Тан».
«Ми забираємо твоє прізвище "Тан" і повертаємо тебе родині Чжун».
Тан Шенхе від цих слів наче громом побило, він почав шалено хитати головою: «Ні, ні…!!!»
Він закричав диким, роздираючим душу голосом: «Чому ви відбираєте моє прізвище?! Моє прізвище Тан! Я Тан, я стовідсотково Тан!!!»
«ПЛЯС!»
Льов Веньцін з усього розмаху дала йому ляпас.
Це був перший раз у житті, коли його вдарив хтось із батьківського покоління, тож він був приголомшений, не в змозі вимовити ні слова.
Обличчя Льов Веньцін було суворим, а постать випромінювала таку велич і владу, яку ніхто не наважився б оскаржити: «Родина Тан має свої непорушні кордони».
Борг перед рятівником необхідно повернути, але й кордони потрібно захищати. А головним кордоном для родини Тан завжди були їхні власні діти.
Хіба могла вона заради якоїсь давньої вдячності дозволити кривдити свою рідну дитину?
Неможливо! Вона, Льов Веньцін, ніколи й нікому не дозволить завдати шкоди її дітям, ніколи в житті!
Вона байдуже додала: «Сподіваюся, решту свого життя ти проведеш у в'язниці, маючи достатньо часу для роздумів».
А в наступному житті спробуй стати кращою людиною.
…
Тан Ханьцьов та Ю Жубін під наглядом старшого покоління Тан негайно доставили до лікарні. Батьки наполягли на VIP-палаті, сповнені рішучості ретельно обстежити їх та переконавшись, що це не буде просто швидка перев'язка!
Цілком природно, що батьки хвилюються за своїх дітей, тому вони слухняно виконали наказ.
За результатами обстеження Ю Жубін лише наклали пов'язку на пошкоджену шию, а от Тан Ханьцьов, яка більшу половину дня крутила шалені віражі на естакаді, взагалі не дістала жодної травми.
Ю Жубін подумала, що це, мабуть, божественне втручання.
Якби це була вона, після всієї цієї метушні їй, мабуть, відірвало б голову.
Переконавшись, що з ними дійсно все гаразд, батьки нарешті заспокоїлися. Вони попросили дівчат трохи відпочити в палаті перед візитом до відділку для надання свідчень, аби перевірити, чи не виявляться якісь приховані симптоми згодом.
Дівчата слухняно погодилися, і невдовзі в палаті залишилися тільки вони двоє.
Якраз коли Ю Жубін збиралася щось сказати, перед її очима раптово опустилася тінь — Тан Ханьцьов міцно обійняла її.
Точнісінько так само, як і на вулиці, вона стискала її тіло з такою шаленою силою, наче панічно боялася, що дівчина знову кудись зникне.
Ю Жубін вирішила, що це просто природний шок після успішного порятунку, тому з посмішкою обхопила її у відповідь і лагідно прошепотіла: «Усе вже добре, ми в безпеці. Ми обоє живі».
Так, вони обоє залишилися живими.
«Ніколи більше так не роби», — голос Тан Ханьцьов пролунав глухо й хрипко.
Ю Жубін із посмішкою відповіла: «Обіцяю! Я точно буду обережнішим у майбутньому і ніколи не сідатиму в машину необережно!»
«Я бачила, як ти стрибнула з естакади», — раптово чітко промовила Тан Ханьцьов.
Ю Жубін повністю заціпеніла.
Її пам'ять... її пам'ять не стерта?
----------(Автор має що сказати)---------
Малеча Ю: «Капець! Це що, виходить, Цьовцьов на власні очі бачила, як я виконала сальто назад прямо в лапи смерті???»
Загрозу з боку Тан Шенхе повністю ліквідовано (1/1).
------(Перекладач має що сказати)------
Цьов Юньлі на тлі ось ЦЬОГО — бусічка: самозакохана, але бусічка.