Почувши тихий поклик принцеси Зельди, Лінк відкрив очі.
У поле зору Чжао Лая з’явився сліпучий синій світло, і перед ним поступово прояснювалося сцена.
Придивившись, він побачив... лампу?
Але ця лампа була зроблена в дуже унікальному стилі, вона представляла поєднання стародавнього стилю і майбутнього. Ця лампа виглядала дуже надійно і була прикрашена різними унікальними деталями, як-от синіми сузір'ями...
Лінк відкрив очі, сів і в замішанні озирнувся все навколо.
У той час Чжао Лай відчував те ж саме, що і Лінк.
« Де я перебуваю? »
« Що мені робити?»
« Навіщо я тут? »
Він був у місці з дуже своєрідним стилем. Його змусили відчути, що він був у місці, побудованому за допомогою інопланетних технологій.
Але такий стиль виглядав досить новий, через що Чжао Лай почувався дуже непогано.
Коли Лінк встав і вийшов зі своєї «круті», Чжао Лей виявив, що міг керувати камерою.
Кут зору віртуальної версії гри « The Legend of Zealda: Breath of the Wiлд" був подібний до кута погляду онлайн-реґентної моделі гри "The Last of Us". Це був вид від третьої особи, але камера була далеко від спини персонажа, через що гравець міг повністю бачити все тіло Лінка, включаючи ноги.
Тіло Лінка займало лише невелику частину поля зору, тому з управлінням і оглядом сусідньої місцевості не було жодних проблем
У більшості віртуальних ігор з’являлося враження від першого обличчя в основному для максимізації відчуття реальності, але у деяких іграх використовувались види від третьої особи, як - от гру « Last of Us » і « The legend of Zelda: Breat of the Wild» здебільшого для того, щоб змінити оповідь одного персонажа до іншого не штовхала гравців. У грі « The Legend of Zeelda: Breat of the Wiлд" використовувалися вигляд від третьої особи в тому числі для приховування недостатньої потужності зв'язань « Switch » і окулярів віртуальної реальності.
Якщо гравець грав тільки у віртуальні ігри від першої особи, йому вид з третьої обличчя здається дивним. Коли ви поглянете на об'єктив фотоапарата, він крутиться навколо головного героя. Якщо гравець буде використовувати навколишній пейзаж як точки відліку, він відчуватиме, що він - привид, який безперервно переміщається навколо головного героя.
Однак Чжао Лай швидко звик до цього. Зрештою, більшість одиночних ігор від третьої особи на ПК були засновані на тій же принципі.
Перед ним була кам’яна платформа незвичної форми, на якій блимав слабкий синій світ. У центрі кам'яної платформи був камінь.
Лінк підійшов до кам'яної платформи, і якийсь механізм прийшов в дію. Цю кам’яну платформу разом з каменем трохи піднялася, ніби запрошуючи Лінка взяти цей камінь.
У той же момент принцеса Зельда сказала: - Це Камінь шієка... Візьми його. Він повідомить тобі шлях після довгого сну.
Лінк простягнув руку і взяв Камінь шияка ...
На зворотному боці Кам'яної шіїка в центрі було зображене око, і це око випромінювало синій світло.
А на його передній панелі... був екран дисплея.
Розмір каменя шиїка в основному був рівний розміру «SwitchPro», але без стіків.
Лінк прибрав Камінь шіїка і пройшов у щойно відкривший прохід.
Забравши стару сорочку та штани з двох сундуків, Лінк одягнув їх і відкрив двері за допомогою каменю Шиїка.
Двері відчинилися, і в приміщення увірвався сонячне світло. Лінк заблокував його рукою і, прищурившись, подивився назовні.
Принцеса Зельда сказала: Ти - світло, якому призначено знову осяяти Хайрул.
Після цього Чжао Лей вибіг з святині. У процесі він познайомився з рядом основних операцій у вигляді бігу, сприту, лазіння по стінах...
На відміну від гри « Ейсassin » і «Uncharted», головний герой « Legend of Zeelda: Breasth of the Wild" не вимагав певного точки захоплення при скелі. Під час підйому енергії лише витрачалася енергія, і швидкість підвищення на даний момент була набагато нижчою, ніж у грі « Нассаin Creed ».
Коли Лінк добрався до краю, то побачив красу цього світу.
Камера почала повільно віддалятися від Лінки, через що краса Хайрула була помітна у всій красі.
Вдалеці виднівся вулкан, з якого йшов дим, якийсь замок, руїни, пишні ліси, величезні луки...
З туманом і теплого сонячного світла вся сцена, здається, була покрита спеціальним фільтром, подібним на акварельний.
У той самий час заграла фонова музика, і у нижньому правому куті поля зору з’явилася назва гри: «The Legend of Zealda: Breath of the WildІ я не можу цього зробити ».
Камера повільно повернула праворуч, показавши храм. На схилі гори стояв дивно одягнений старий, причому сидів він біля багаття, наче когось чекав.
- Цей пейзаж... Вау!
Спочатку Чжао Лей не очікував багато від цього зв’язку очок і портативної консолі. Зрештою, незалежно від розміру чи ціни, ця зв'язка була дуже далекою від серйозної віртуальної капсули. Але, побачивши першу сцену, Чжао Лей змінив свою думку.
Графіка в цілому, безумовно, поступалася віртуальній капсулі, але вид з третьої особи компенсував цей недолік, а стиль цієї гри змусив його взагалі забути про те, що зараз він грав у віртуальну гру не в онлайн-капублі.
У порівнянні з реальними іграми, стиль гри був більш вільним і художнім. Він давав гравцям відчуття безтурботного казкового світу.
Якщо б ця гра була виконана в реальному стилі, то ця густа трава і злегка нерівна гора були б відкинені багатьма гравцями, але з таким стилем всі ці особливості добре поєднувалися із навколишнім середовищем та виглядали симпатично.
- О? Гілка? Гриб?
- Що це таке? Рогатий жук? Эй, не улетай!
Спускаючись з гори, Чжао Лай виявив, що в навколишньому середовищі було багато коллеційних елементів.
Користувачський інтерфейс гри « Legend of Zelda: Breath of the Wild» був чимось подібним до графічного інтерфейсу ігор Uncharted, який укладався в приховування максимальної кількості текстових даних, щоб гравці забули про гру.
Суходіння, наприклад той же рогастий жук, стріхаються, якщо гравець буде бігти на них, через що йому доведеться підкрастися до нього непомітно, коли, звичайно, він хотів зловити його.
По дорозі Чжао Лай також побачив фруктове дерево з двома червоними яблуками, але гілки цього дерева були розташовані занадто високо, через що він не зміг дістати яблуко так просто.
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha