- Що? Що сталося, Кенічі? - Я почув голос Саеко, який щойно увійшов до вітальні.
- Хіба він не казав, що у нього є якась важлива робота? - Рукія сказала з відчаю і збентеженням.
– Хм... Але він нічого про це раніше не згадував! Добре, я просто запитаю його завтра, — сказала Саеко, повертаючись на кухню і залишаючи за собою руки з фарбованим обличчям.
Коли Кенічі повернувся до Редзанпаку після зустрічі з Каеде та Рукією, він продовжив тренування: спочатку з Сакаки, а потім із Акісома.
- Кенічі, здається ти вже звик до обмежувачів, тому я надам їм вагу, — заявив Акісаме.
- Вибачте, сенсей! Мені здалося, що вуха мене обманюють. Що ви сказали? - Перепитав Кенічі.
- Я сказав, що додам вагу на твої обмежувачі. Небагато, лише 10 кілограмів, — повторив Акісамі. Не встиг він договорити, як Кенічі відразу кинувся навутек.
- Не тікай від цього, Кенічі! Апачай! - Вигукнув Акісамі слідом.
Вітер зашумів, і Кенічі опинився на правому плечі Апачая, який підтримував його своєю могутньою рукою.
- Апачай, ти забув той стільниковий телефон, який я тобі дав? - Він запитав Кенічі.
- Апачай! Ні, саме тому Апачай допомагає Кенічі тренуватися.
Почувши цю логіку, Кенічі лише зітхнув і похитав головою. У цей момент до них підійшов Акісаме, і апачай акуратно опустив Кенічі на землю.
- Майстер Акісаме, давайте перенесемо це на завтра після виступу Міу. У мене таке відчуття, що завтра мені доведеться битися і я не зможу звикнути до нової ваги — намагався відмовити Кенічі.
- Тобі не потрібно шукати виправдань, Кенічі. Це піде вам на користь у майбутньому, — сказав Акісамі, додаючи по 5 кілограмів до кожного з обмежень.
Тепер загальна вага його наручників становила 50 кілограмів, а з урахуванням 35-кілограмових браслетів на кожній нозі Кенічі тягнув 120 кілограм.
- Чорт забирай, вирубався він, виходячи з тренувової кімнати і прямуючи до Міу, яка в останній момент репетирувала свої сцени.
- О! Кенічі, що сталося? - Пані здивувалась, побачивши його дивну походи.
- Нічого особливого. Просто майстер Акісаме додав вагу на мої ремені, ось і все, — пояснив Кенічі.
- А, ось чому ти так ходиш! - здогадалася Міу.
- Так, але давайте тимчасово забудемо про мене. Як проводиться твоя підготовка? Ти хвилюєшся через завтрашнього виступу? - Він запитав Кенічі.
- Так, але... Чесно кажучи... Всі хлопці з драматичного гуртка сказали, що їхні сім'ї прийдуть подивитися вистава... А у мене... Дідусь знову поїхав на південь два-три дні тому... Я боюся, що це буде як на батьківському дні в початковій школі, коли я була єдиною, хто сидів наодинці... - Призналася Міу.
- У тебе є я, — впевнено сказав Кенічі.
- Ха! - Покликала Міу.
- Саеко теж буде хворіти за тебе, і завтра прийде більше десятка чоловік з нашої родини, — додав Кенічі.
- О боже! Дуже вам дякую! Але ж ти не будеш кричати під час вистави, правда? - З легкою посмішкою запитала Міу.
- Так, не переживай. Ах! Мало не забув сказати, що мої батьки також прийдуть з Хоноком, щоб подивитися твій виступ і підтримати тебе, — повідомив Кенічі.
- ЩО? Чому ти не сказав мені раніше? - На здивування Міу.
- Не хотів, щоб ти відчував тиск. Вони прийдуть, щоб підбадьорити тебе цілою сім'єю. Все буде добре, — заспокоїв її Кенічі.
- Ні, я просто була шокована, але дуже рада, що вони прийдуть завтра — усміхнулася Міу.
- Добре, — відповів Кенічі, теж посміхнувся.
Сакаки, лежачи на даху, почув всю розмову між Міу та Кенічі і відразу ж розповів про решту членів Редзанпаку.
- Ось так... Особисто мені все одно, але я подумав, що ви повинні знати, — сказав Сакакі.
– Хм... Це означало, що Міу було дуже боляче — задумливо вимовити Акісамі.
- У цього старого завжди поганий час, — зауважив Апачай.
Сігура мовчки кивнула, а її мишеня Точумару повторив жест.
- Повно старшокласниць... Ні, ні. Мені стало шкода Міу, — сказав Кенсей Ма.
- Тоді нічого не зробиш, доведеться діяти, — закінчив Акісамі, закривши книгу, яку читав.
Після розмови з Міу Кенічі поїхав до своєї кімнати. Вперше з того часу, як він наручав мотузки, він знову використав канат і піднявся на другий поверх.
- Чорт забирай, як я буду завтра битися з Танімото? - Вирубався він, плюхнувши на ліжко.
Наступного дня всі члени Рьодзанпаку зібралися, щоб подивитися виставу. Акисаме і Сакакі були одягнені в костюми, Сігуре — елегантні сукні з катаною, загорнутою у тканину. Кенсей Ма був у своєму традиційному китайському одязі, а Апачай — в футболках і шортах.
- Добре, що ми прийшли раніше і зайняли кращі місця — зауважив Кенсей Ма.
— Привіт, ми сім’я Міу.
- О, привіт! Ми батьки Кенічі, Шірахама, і знаємо про вас все те, що наша донька розповіла, — сказала Саорі.
- О, так ви батьки Кенічі? – уточнил Сакаки.
- Так, це мій чоловік Мотоцугу Сирахама.
- Привіт, я майстер Акисаме Коецзі, учу Кенічі дзюдюцу, — представився Акяме.
- Я майстер Шио Сакакі, треную Кенічі в карате, — додав Какаки.
- А це майстер Кенсей Ма, навчає Кенічі китайському кенопо — представив Акяме Кенсея, який в той час фотографував старших учнів.
— Я Апачай Хопач, — представився апачій стримано.
– Я... - Почала Сігуре, але її перебила Саорі.
- Я знаю про тебе. Наша донька розповіла, що в неї з’явилася друга старша сестра. Ти Сігуре Косака, вірно? Ми будемо раді бачити тебе в нашій сім’ї, — тепло сказала Саорі.
– ... Кенічі добре дивиться на дівчат, прокоментував Мотоцугу стоячи ззаду.
Навіть холодна Сігура почервоніла від цих слів, і її обличчя стало неймовірно милим.
Зі сцени Міу побачила всіх, посміхнулася і прошепотіла:
- Відмінно, всі вони тут.
- Бачиш, я теж тут. Отже, постарайся, найстарша сестра Міу, підбадьорити її Хонока, стоячи поруч.
- Так, дякую, Хонока. Тепер йди і сідай з ними. Незабаром почнеться вистава, — сказала Міу.
— О'кей, ще раз удачі, старша сестричка Міу, — відповіла Хонока, побігши до батьків.
- Міу, підемо, починаємо, — покликала її Нацу Танімото.
— Так, я йду, — відповіла Міу востаннє озирнувшись на зал.
Кенічі, Саеко та інші увійшли в зал і помахали їй, показуючи, що вони тут. Міу посміхнулася, побачивши Кенічі енергійно рушив за сцену.
Кенічі та Саеко вже збиралися рухатися далі, щоб приєднатися до інших. Аж раптом Ніидимам не вдалося зупинити зал.
- Кенічі! - Він голосно гукнув, запихавшися.
Кенічі подивився на нього і раптом згадав те, що абсолютно вилетіла з його голови. Обличчя його спотворилось від досади, і він вилаявся:
- О чорт!. - Вирвався у нього.
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya