Після закінчення школи Ніідімо негайно відправився в додзе Редзанпаку, щоб зустрітися з Кенічі і дізнатися більше про його вчителів бойових мистецтв. Підійшовши до воріт, він спробував відкрити їх, але двері відчинилися зсередини.
- Кік, ияа! - Налякав Ніідіма, побачивши, як двері відчинилися без його участі. Перед ним стояла жінка, і він подумав:
- Справді гарна. Може, тому Кенічі вирішив тут жити.
— Я друг Кенічі, — представився Ніидизм.
— Заходь, — спокійно сказала Сігурі, прибираючи катану за спину.
- Ваа, дякую, — пробурмотів Ніітріта і подумав:
"Настання катана? Традиційне кімоно? І миша? Люди називають мене дивним, але це місце... Воно якесь старомодне."
Озирнувшись навколо, він не помітив перед себе високого чоловіка і врізався у нього.
- Ах! Хто поставив цей стовп посеред дороги? - Ніідімів обурений, витріщаючи голову і піднімаючи погляд.
- Привіт! Я Апачай, — представився чоловік.
- Ааа! - Ніідімови, кинувшись до воріт, але перш ніж він встиг втекти, перед ним з'явилася Сігуре, стоячи вниз головою на даху.
- Не туди. Тобі сюди, - вказала вона.
– Кияа... - знову скрикнув Ніідіма, побачивши її в такому положенні, і побіг у вказаному напрямку.
На шляху він побачив Сакакі, який розбивав дерев’яні стовпи завтовшки з талію.
- Іке, це привид! - Ніідіма і рвав геть. Потім він помітив Акісаме, який вирізав статую і, побачивши це, заволав:
– Єкай! - І знову кинувся бігти.
На своєму шляху він знову зіткнувся з Апачаєм і від удару відлетів до стіни, де його оточили всі мешканці дзьо.
"Акай! Всі вони - екаї!" — жахнувся Ніідім.
- Привіт! Харуо, що ти тут робиш? - Голос Кенічі.
– Ааа... Кенічи! Допоможи мені, вони хочуть мене з'їсти! - Нііді нарікав, ховаючись за Кеничі.
Кенічі зітхнув:
- Хто взагалі просив тебе сюди приходити? Майстри, будь ласка, відійдіть, він дійсно боїться вас.
Почувши це, всі розійшлися, залишивши Ніідзу наодинці з Кеничі.
- Ваа! Кенічі, ти вже підтримав стільки сильних людей? - запитав Ніідіма.
- Стули пельку, ідіот, вони мої вчителі, — відповів Кенічі і пішов, не бажаючи далі розмовляти.
Наступного дня Ніідіма розповів Кенічі всю інформацію, яку він зібрав про відлюдника, хоча Кенькі вже знав більше про нього, але не міг цим поділитися.
Заходячи в клас, вони побачили чудового блондина, який прямував до Міу. Кенічі відразу впізнав його — це був Нацу Танімото, він же відлюдник.
- Хм, я знаю цього хлопця, давай я розповім тобі все, що знаю, — сказав Ніідавітима, додаючи планшет.
- Ага, ось він, головний. Він в секції "гарні ідоли" у моєму шкільному рейтингі. Хороше у спорті, відмінні оцінки, і все таке. Він - зірка театрального факультету. Хлопець відчуженого типу, популярніше тебе.
- Відчужений? Я? Відколи? - Він ніколи нікого не відштовхував.
- Ну, це завдяки мені. У середній школі тобі не подобалося, коли тебе відволікали, так що я пустив слух, що ти не любиш коли до тебе лестять, і тепер всі думають, ніби ти відчужений, — пояснив Ніідате.
Кенічі ледве стримався, щоб не вдарити Ніидзіму, вирішивши залишити це для Саеко, яка точно вміє навчати.
- Кенічі! - Від дверей класу почувся її голос.
Кенічі посміхнувся, побачивши її, а Ніидима почав тремтіти від страху.
- Хто цей хлопець поруч з Міу? – запитала Саеко.
- Це Нацу Танімото. Але навіщо він тут, ми повинні це з'ясувати - відповів Кенічі.
— Добре, підемо і познайомимося з ним, — запропонувала Саеко.
Кенічі кивнув, і вони попрямували до Міу, в той час як Ніидима, все ще тремтячи, скористався моментом і втік з класу.
- Ах, Кенічі! Саеко! - Весело зустріла їх Міу.
- Привіт, ви Кенічі Сірахама. Я багато чув про вас, і, судячи з усього, більшість чуток схожі на правду. Я нацу Танімото, — представився Таннімотос.
- Можливо, але я не знаю, які з чуток правдиві, а які ні. Але те, що я чув про тебе не менш цікаво, — відповів Кенічі, потискуючи йому руку.
- Ви, мабуть, нова учениця, Саеко Бусудіма. Я чув, ви вчора переклалися і відразу стали асом клубу кендо. Приємно познайомитися, — звернувся Танімото до Саеко.
— Привіт, я теж рада познайомитися, — відповіла вона.
Міу пояснила ситуацію:
- Схоже, у театральному клубі бракує учасників. Він хоче, щоб я зіграла роль Джульєти. Я не хочу виділятися, але все одно хотіла запитати у вас поради.
- Якщо хочеш, то погоджуйся, Міу, — підтримала Саеко.
- Так, це старша школа. Треба насолоджуватися життям по повній, — додав Кенічі.
- Дякую вам обом, — посміхнулася Міу, потім повернулася до Танімото.
- Гаразд, я стану Джульєттою.
- Чудово. Я попрошу кого-небудь передати вам текст до кінця школи, - сказав Танімото і пішов.
Кенічі дивився йому слідом і думав:
"Як ти змінився, Танімото? Мені дійсно цікаво дізнатися."
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya