Кенічі і Міу опинилися в парку розваг. Міу була в захваті, бо ніколи раніше не бачила таких речей. Сьогодні ж вона вирішила від душі насолодитися моментом.
- Кенічі, дивись, це американські гірки! Давай спочатку на них прокатаємося! - З ентузіазмом запропонувала Міу.
- Гаразд, підемо, — кивнув Кенічі.
Після американських гіркок Міу ніби відпустила всі бар'єри, що стримували її. Вона з радістю кинулась на всі атракціони, які тільки потрапляли в дорогу, і кожен із них був захоплений.
- Кенічі, давай на гойдалку!
- Кенічі, дивись, там маятник!
- Кенічі, підемо до падаючої башти!
- Кенічі, я хочу на бамперкарах покататися!
Міу завжди звалювала Кенічі на себе, і він охоче погодився. Її усмішка, яка не спала з обличчя під час всіх цих поїздок стала для нього чимось особливим, чим-небудь, що він захотів запам'ятати назавжди.
Коли вони спробували всі атракціони, Кенічі запропонував:
- Гаразд, Міу, час щось перекусити.
Він привів її в ресторанний двір, щоб подрімати. Кенічі замовив фаст-фуд і не забув про морозиво на десерт - він знав, як Міу любить солодке.
- Після обіду можемо заглянути в будинок з привидами, адже ти хотіла туди піти? Тільки пообіцяй, що не станеш копати або бити там щось, гаразд?
— Обіцяю, що не буду копати чи бити, — з ентузіазмом відповіла Міу.
Кенічі посміхнувся і кивнув. Вони пообідали, а потім Міу раптом поцілувала його в щітку на знак вдячності за морозиво.
Після їжі Кенічі купив квитки в будинок з привидами. Всередині вони обидва відкрили для себе новий бік Міу. Виявляється, що вона боїться привидів, нехай і не так сильно, як інші дівчата, але все ж відчуває страх, адже вона не могла їх пнути чи вдарити.
- А-а! - Вигукнула Міу, коли перед нею раптово вистрибнув привид. Вона міцно притиснулася до руки Кенічі, і він випадково опинився в дуже делікатній ситуації.
[Ось це удача! Ніколи не думав, що будинок з привидами може бути таким приємним...]
Після довгих криків і обіймів вони врешті - решт вибралися з дому з привидами. Кенічі йшов з посмішкою, а Міу все ще була трохи налякана.
Коли вони блукали парком, Міу помітила великого ведмедика, який висів у ролі приза біля гривого ганчірка з баскетболом. Її очі загорілися.
Коли Кенічі побачив це, то відразу попрямував до лайки. Він вирішив виграти ведмедя, щоб справити враження на Міу.
Правила гри були прості: сім спроб, потрібно потрапити м'ячем у смітник. За три влучання давали невелику нагороду, а за сім — найбільший ведмідь. Кенічі, який навчився правильно кидати сюрикені у Сігурі, справився з завданням менше ніж за хвилину.
- Поздоровляю, сер, ви виконали завдання і можете забрати свого ведмедя, — сказав працівник ларка, простягаючи плюшеву іграшку.
Кенічі передав ведмедя Міу, і вона з радістю поцілувала його в щоку.
- Добре, Міу, тепер нам пора йти. Не хочу, щоб ми запізнилися в наше наступне місце, — сказав Кенічі.
Міу дуже зраділа, коли з нетерпінням кивнула.
Через деякий час вони опинилися біля дому Кенічі. Міу, помітивши це, почала нервуватися.
- Кенічі, де ми? - Вона запитала.
- У мого дому, Міу. Мої батьки хотіли познайомитися з тобою і попросили тебе подружитися, — пояснив Кенічі.
Почувши це, Міу розвернулась і спробувала втекти. Але Кенічі, який передбачив таку реакцію, швидко підхопив її на руки і поніс як принцесу.
- Кенічі, відпусти мене! Я не готова до цього!
- Не переживай, Міу. Вони просто хочуть познайомитися з тобою, і я впевнений, що ти їм сподобаєшся, особливо моїй мамі.
Міу почервоніла, думаючи, що батьки Кенічі подумають про неї.
— Добре, але хоча б відпусти мене, — попросила вона, міцно стискаючи в руках плюшевого ведмедя.
Але перш ніж Кенічі встиг щось відповісти, двері відчинилися. На порозі стояла його мама, Саорі.
- Кенічі, що це ти робиш? - З подивом запитала вона.
- Мама, твоя майбутня невістка трохи соромилася, так що я вирішив її викрасти і привести сюди, — з посмішкою відповів Кенічі, все ще тримаючи Міу на руках.
Міу почервоніла ще більше, а Саорі розсміялася.
- Ха-ха-хо, ну ладно, тепер вона вже не втече. Можеш її відпустити, Кенічі.
Кенічі послухався і поставив Міу на ноги. Та, сором'язлива мовчазна пішла за Саорі всередину.
— Дорогой, Кенічі привів свою невістку, щоб познайомити нас, — оголосила Саорі.
- Що? - Чоловік, який до останнього нічого не знав.
- О, Міу прийшла познайомитися зі мною! — З радістю закричала Хонока, молодша сестра Кенічі, і кинулася обіймати Міу.
Міу, забувши про збентеження, відповіла їй обійми.
- Ти така мила, Хонока, — сказала вона.
- Схоже, Хоноке вже сподобалася її нова невістка, — помітила Саорі.
Мацумото, батько Кенічі, уважно подивився на Міу і кивнув.
- Вона симпатична. Ти зробив хороший вибір, Кенічі.
Саорі посміхнулася і запропонувала:
- Гаразд, ходімо всередину. Я приготую вечерю, а ми за цей час познайомимося ближче.
– Ах... Давайте я вам допоможу, - запропонувала Міу.
- Ні, як можна змусити тебе працювати в перший же день? - Саорі відповіла.
- Ні, будь ласка, мені подобається готувати і я хочу допомогти, — наполягала Міу.
- Добре, але тільки якщо будеш називати мене мамою, як Кенічі і Хонока, - сказала Саорі, злегка підстрахувавши її.
Міу була приголомшена, але в її очах блищала радість.
- ...Мама, – прошепотіла вона, і очі її наповнилися сльозами.
Саорі трохи здивувалась.
- Що трапилося, Міу? Тобі не сподобалося називати мене мамою? Чому ти плачеш?
- Ні, просто... Я вже давно не бачила свою маму, і це були сльози щастя, — пояснила Міу.
У домі запанував тиша. Уся сім’я Сірахама дивилася на Міу з теплотою і розумінням.
Кенічі вже знав минуле Міу, але йому було сумно бачити, як вона сумує, хоча інші, так само як він, розуміли ситуацію.
- Добре, якщо так, то з цього моменту я буду твоєю мамою, і ти будеш називати мене матір'ю, — порушила мовчання Саорі.
- Якщо вже ти збираєшся називати Саорі мамою, то і мені доведеться звати тебе тато, — додав Мацумото.
- А я буду твоєю молодшою сестрою, — сказала Хонока.
Кенічі посміхнувся і вимовив:
- Тоді я візьму на себе роль твого хлопця і майбутнього чоловіка, щоб ти була щасливою.
- Хе-хе-хе, мама, тато, Хонок і Кенічі, будь ласка, дбайте про мене, — сказала Міу з милою посмішкою.
На іншій вулиці, біля Додзьо Редзонпаку, Цудзі з самого ранку блукав по кварталу зі своїми подружками і кимось.
- Кога, хіба ти не казав, що вони ходять цим шляхом? – запитав Цуджі.
— Так, вони використовують цей маршрут під час споживання їжі », — відповів Кога.
- Тоді де ж вони? - Дзвони. - Де Сирахама Кенічі?
Після вечері Сирахама сміялася, насолоджуючись часом. Для Міу це був перший раз, коли вона сміялася в колі справжньої сім'ї, адже раніше у неї ніколи не було такої можливості.
- Міу, якщо Кенічі хоч трохи скривдить тебе, скажи мені, я допоможу тобі змусити його пожаліти, — сказала Саорі.
- Гей, мамо! Що ти кажеш? Як я можу завдати Міу болю? - Кенічі обурився.
- Гаразд, гаразд, не сваритеся, вже пізно, Кенічі, тобі пора відвезти Міу додому — втрутився Мацумото.
- Так, тато, я збирався підвезти її на мотоциклі, — відповів Кеничі, коли вставав за ключами і шоломом. - Ходімо, Міу.
— Добре, - кивнула Міу, попрощавшись з сім'єю Сірахама, і взяла свого плюшевого мишку, одягнувши шолом.
Кенічі і Міу поїхали з дому до Додзьо. Уже настала ніч, і всі турбувалися за Міу, хоча й намагалися не показувати цього. У дверях її чекали тільки Апачай і Сігурі. Кенічі висадив Міу біля входу в додзьо. Коли вона збиралася повернути шолом, Кенічі зупинив її:
- Залиш його собі, я купив його спеціально для тебе щоб ми могли кататися разом.
Міу почервоніла, але погодилася кивнувши.
- Ти ж знаєш, що всі вони голодні, бо ніхто з них не вміє готувати. З усмішкою додав Кенічі.
- Ах, я майже забула про це! Кенічі, тобі треба було повернути мене раніше, поки - трохи поскаржилася Міу, прямуючи до ддзьо.
Кенічі посміхнувся, дивлячись їй слідом, запровадив мотоцикл і поїхав.
Як тільки Міу підійшла до дверей, вона відкрилася і перед нею з'явилися Апачай та Сігуре.
— Міу, Апачай голодний, — сказав апачів.
— Ах, извини, Апачай, я зараз приготую вечерю для всіх, — відповіла Міу.
- Все гаразд, Міу повернулася, Апачай думав, що ти пішла від нас, — додав він.
- Кенсей Ма дуже тебе потурбував? Скажи мені, і я його поріжу, — сказала Сіґуре.
- Ей, я нічого такого не робив, вона спізнилася через своє побачення, — заявив Кенсей Ма, виходячи з кущів і намагаючись сфотографувати трусики Сігурі, що звичайно йому не вдалося.
— Добре, добре, вона повернулася і нам усім пора зайти всередину, — сказав Акісамі, з'являючись із тіні.
- Отже, це було просто побачення, – додав Сакакі, виходячи з-за дерева.
- З ким було побачення? - Хаято, з'явився нізвідки.
- У мене теж така чудова сім'я, правда, Кенічі? – подумала Міу.
- Гаразд, підемо в будинок, я приготую щось для всіх, — з посмішкою сказала Міу і побігла на кухню.
- Здається, сьогодні у неї був дійсно чудовий день, — зауважив Акісамі, дивлячись на посмішку Міу.
- Хм-м-х... Кенічі, мабуть... Завтра я попереджу його про це, — сказав Гаято Фурініджі, входячи у будинок разом з іншими.
*** НАЙСЛІДНИЙ ДЕНЬ*
Кенічі прокинувся вранці і приготувався відправитись до Котогава шонен (KS), компанія, яка зараз переживала занепад якості історій та мангів. Кенічі вирішив допомогти їм стати на ноги і бути їхньою опорою, що зробило б його незамінним для компанії. Він поклав одну зі своїх манг і ранобе, написаних колись у сумку, взяв ключі від мотоцикла й подався до KS.
- Мамо, я пішов, — сказав Кенічі.
— Гаразд, синку, гляди себе, — відповіла Саорі.
Кенічі запровадив мотоцикл і поїхав в сторону компанії. Коли він прибув на місце, то одразу попрямував до адміністратора.
- Здрастуйте, можу я вам чимось допомогти? - Пофарбувавши секретарку, Кенічі був дуже привабився до нього і вона вирішила, що його треба добре ослужити.
- Так, я хочу опублікувати свою роботу. Чи не могли б ви мені допомогти? - З усмішкою запитав Кенічі.
— Так, звичайно, я допоможу вам прямо зараз, — сказала секретарка і подзвонила в редакцію.
Через кілька хвилин з’явився молодий чоловік в окулярах років двадцяти п'яти.
- Привіт, мене звуть Рюто Каґучі, я редактор тут, в Котокава шонен. Ви той, хто хотів представити свою роботу?
— Так, я Кенічі Сирахама, — відповів він.
— Будь ласка, дозвольте мені подивитися, — сказав Рюто з цікавістю.
— Звичайно, - відповів Кенічі, діставаючи з сумки роман і мангу. - У мене є роман і манга, я б хотів, щоб ви спочатку перевірили мангу.
Рюто почав читати мангу, яка називалася "Хвост Феї". Його руки тремтіли від хвилювання, бо він зрозумів, що ця робота може змінити світ манги.
- Сирахама-сенсей, будь ласка, дозвольте нам опублікувати вашу роботу, — сказав Рюто.
- А ви не могли б називати мене просто Сірахама або Кенічі? - Він запитав Кенічі.
- Кенічісенсей, будь ласка, дозвольте нам опублікувати вашу роботу, — повторив Рюто.
- Звичайно, але як щодо контракту? Хіба ми не повинні його підписати? - Він запитав Кенічі.
- Так, будь ласка, почекайте тут, я подзвоню своєму начальству.
Через 10 хвилин він повернувся з іншим чоловіком.
- Ось він, бос, — сказав Рюто, вказуючи на Кенічі.
- Привіт, Кенічісенсей, мене звуть Мінато, я голова компанії. Ми хочемо опублікувати вашу роботу, — сказав Мінато.
— Звичайно, але мені потрібно обговорити контракт і гонорари, — відповів Кенічі.
- Ми пропонуємо вам 18% гонорара за нору-хау, і з продажами манги він буде збільшуватися на вашу думку, — сказав Мінато.
Сума гонорара була надзвичайно високою для новачка.
- Згоден, — відповів Кенічі.
- Спокійно сказав Кенічі, не вагаючись ні секунди. - Мало не забув, я ще захопив з собою книгу. - Він дістав її і показав Мінато.
"Старша школа ДХД, цікава назва", - подумав Мінато, проливши сторінки. Він підняв погляд на Кенічі і запитав:
- Ця книга... Вона просто неймовірна! У ній стільки уяви, хоча вона і для тих, кому вже виповнилося 17. Я впевнений, вона стане хітом. То що, сэнсей про наступний том?
Кенічі посміхнувся:
- Не хвилюйся, я вже написав другий і третій том.
Мінато загорівся ще більше:
- Сэнсей, будь ласка, дозвольте нам її опублікувати! Ми пропонуємо вам 19% гонорара.
Кенічі задумався:
- Добре, я згоден. Але ви впевнені, що хочете випустити їх разом? Чи не буде це перевантажувати ринок?
Мінато впевнено похитав головою:
- Зовсім ні! Навпаки, вони будуть доповнювати один одного. Ті, хто читає мангу, хочуть прочитати вашу книжку і ті, що читають її, будуть зацікавлені мангою.
Кенічі кинув:
- Гаразд, я вже зробив зображення головних героїв. Наприклад, Ріас Греморі. Це, звичайно, допоможе у просування книги.
Мінато мало не підстрибнув від радості:
- Що? Тоді покажіть їх нам! Я якраз збирався когось найняти для цього, але якщо вони вже готові, нам навіть не потрібно нікуди йти.
Кенічі спокійно дістав окремі малюнки: Ісея Хедо, Ріас Греморі, Азії Ардженто, Аккено Гімедзими, Конеко Тодзе та Юто Кіби, а також груповий портрет, де вони стояли.
Мінато і Рюта вимірювали, які якості зображень були відображені. Вони не могли вимовити ні слова.
- Це зображення Ріас з першого тому, — пояснив Кенічі. - Коли вийдете до другого, я намалюю нових персонажів.
Мінато з полегшенням зітхнув:
- Так, дякую. - У його голосі чулася щира вдячність.
Кенічі додав:
- І ще одне. Я не хочу використовувати своє справжнє ім'я. Як псевдонім я виберу ім'я Сунь Укун.
Мінато схвально кивнув:
- О так, це буде ідеально. - Він подумав: "Який розумник зізнається світові в своїй особистості?"
Після підписання контракту обидві сторони були задоволені.
[*Великий маятник *]
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya