Вся аудиторія застигла в повній тиші, ніби вони опинилися не на підземній арені, а у святому місці. Кенічі, важко дихаючи, прошепотів собі:
- Тц, я знову перестарався. Треба навчитися контролювати свою силу, а то в один день можу когось покалічити.
Він повільно підняв погляд на суддю, який несподівано захитався. Суддя затинаючись оголосив:
- Переможець... Сунь Укун!
Як тільки почувся голос, глядачі почали аплодувати. Однак ті, хто ставив проти Кенічі звинувачення у підтасовці матчу, дуже соромилися. Але Кенічі було все одно. Він прийшов сюди заради бою, а не для іншої думки.
Вийшовши з рингу, він побачив Ніидзіму, який сяяв від щастя і розмахував пачкою грошей. Тридцять тисяч єн. Дві треті з них належали Кенічі, а решта — Ніидзімі. Крім цього, Кенічі отримав ще двадцять тисяч за перемогу.
— Чудовий спосіб заробити, — зауважив Кенічі, дивлячись на гроші. - Знову пристосуйся до своєї сили.
Ніідема, все ще не довіряючи удачу, сказав:
- З такою силою, як у тебе, в школі ніхто не зможе тобі протистояти.
Кенічі нахмурився:
- Не думай, що я буду битися з якимись шкільними хуліганами. Вони слабші за того бійця, з яким я щойно бився, а він зараз проведе в лікарні півроку. Так що тримай мою силу в таємниці, зрозумів?
Нііді сковтнув і поспішно кивнув:
- Так-так, не хвилюйся, я нікому не скажу.
Кенічі злегка посміхнувся:
– Добре. Раз ти показав мені це місце, тепер ти мій друг. Якщо у тебе колись будуть проблеми, звертайся.
Ніідім розплився в усмішку, радіючи тому, що заслужив довіру Кеничі. Той додав:
- До речі, я приходитиму сюди раз на тиждень. Можеш супроводжувати мене, якщо хочеш.
- Звичайно, я прийду! - Ніідіть. - Ми ж друзі, і я з радістю буду поруч у твоїх пригодих.
Кенічі тільки посміхнувся у відповідь, і вони попрямували додому.
Минуло три роки. Кенічі продовжував щотижня відвідувати підземну арену, заробляючи на боях. Його банківський рахунок виріс до трьох мільйонів йен. Сила його також збільшилася, і він навчився краще її контролювати. Його вправні трудівники тепер важили по 35 кілограмів кожен.
Зовсім недавно Кенічі вступив до старшої школи. Одного ранку, йдучи на заняття, він був настільки поглинутий читанням роману, що не помітив, як миналася блондинка з косичками і окулярами, також читає книжку. У той момент, коли він опинився поруч з нею, вона несподівано атакувала його лівою рукою.
Кенічі, відчуваючи небезпеку, пригнувся і відстрибнув назад. Його шкільна сумка впала на землю, і книжки розсипалися. Він подивився на атакуючу і відразу впізнав її. Це була Міу Фурінджі, головна героїня його спогадів.
Міу поспішила вибачитися:
- Ой, прости! Моє тіло зреагувало саме по собі.
Кенічі підвів брову:
– Нападати без причини — не дуже, чи знаєш. Могли б і серйозно поранити.
Міу запаморочливо опустила погляд:
- Вибачте... Але якщо хтось раптово з'являється позаду, це ж нормально захищатися, правда?
Кенічі засміявся:
- Ха-ха, це нормально тільки для тих хто навчений битися. А тепер допоможеш мені зібрати книги?
Міу почервоніла:
- Звичайно, це моя помилка. Дозвольте допомогти.
Коли вони підняли книжки, Кенічі уважно подивився на неї:
- А ти не думаєш, що це не випадковість? Може, ти просто хочеш забути обіцянку, яку дала мені десять років тому?
Міу завмерла, не розуміючи, про що він. Але потім помітила на його комірці піктограму Інь-Ян. Це був момент, коли вона накинулася. Вона пообіцяла хлопчику на ім'я Кенічі Сірахама, що вийде за нього заміж, якщо він зможе перемогти її діда. І ще багато іншого...
Міу почервоніла до коріння волосся. Кенічі, побачивши її реакцію, посміхнувся:
- Ми ще поговоримо, але спочатку треба дістатися до школи, а то спізнимося. Ходімо зі мною, я знаю короткий шлях.
Він взяв її за руку і потягнув за собою. Міу, намагаючись звільнитися, запротестувала:
- Почекай, я сама можу йти!
Кенічі тільки посміхнувся:
- Я просто хочу тримати тебе за руку. Так що не відпущу.
Міу, червоні як помідор, здалася. Коли вони добралися до зливової каналізації, Кенічі сказав:
- Звідси треба стрибати. Дозволь мені допомогти.
Не дав їй опам'ятатися, він взяв її на руки і стрибнув. Міу скрикнула:
- Почекай, я сама можу!
Але вони вже опинилися на іншому боці. Кенічі поставив її на ноги і спитав:
- Ти щось казала?
- Ні, нічого.
- Гаразд, тоді підемо?
Вона кивнула, і вони попрямували до школи. Коли вони прийшли в клас, за кілька хвилин прийшла вчителька:
- У нас новий учень. Оскільки школа почалася всього місяць тому, прошу всіх ставитися одне до одного з повагою. Міс Фурінджі, уявіть собі клас.
Миу, трохи хвилюючись, сказала:
- Привіт усім. Мене звати Міу Фурінджі. Я перевелася зі школи Сетику. Будь ласка, дбайте про мене.
Кенічі сидів на своєму місці і дивився на неї та посміхався.
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya