Глава 82 - Дерзкане прохання. Частина - 4
Я жестом наказала йому тримати рот на замку і зосередила свою увагу на моєму помічнику, щоб він не ляпнув більше нічого зайвого.
На щастя, мій помічник не звернув уваги на питання Свешу, він дивився тільки на моє серде обличчя і не знав куди йому дітися.
- Це не Віконт Лангдел... Це хтось інший...», боячись сказати щось не те, стриманим відповів помічник.
- Хтось інший?
***
Я пішла за своїм помічником до маленької кімнати, де зустріла гостя, який чекав мого прибуття.
- Я припускаю, що Ви компаньйон Вікента Лангдела.»,- спокійним тоном сказала Навіе.
Там нерухомо стояв чоловік з сріблястим волоссям, одягненим у чисте біле, він виглядав досить елегантно і зрозуміло.
Почувши мій голос, він обернувся, щоб привітати мене з дружньою посмішкою.
Це був красивий чоловік зі сміючись очима, довгими і вузькими, як у лисиці, це безсумнівно був непростий чоловік.
- Леді Навіле. Я янгол, командир 4 - ой дивізії Транснаціональних Рыцарів.
Назвавши своє ім'я і статус, він з повагою вклонився, дотримуючи всі норми етикету.
Відразу після зустрічі з ним я зрозуміла, що це мабуть той чоловік про якого мене попереджував Віконт Лангдел, та сама людина, яку він просив не виконувати.
Мені було цікаво дізнатися, хто саме попросить мене про позичку і як виглядатиме ця людина.
Я відразу зрозуміла, що це, мабуть, він, тому що інших варіантів і не було.
На даний момент я поводилася нормально і прийняла його вітання як ні в чому не бувало.
Але оскільки у Транснаціональних Рицарів була не найкраща репутація, я трохи нервувала, раптом цей чоловік викине щось незвичайне.
Зазвичай Транснаціональні Рицарі приходили в гості не з добрими намірами, від них завжди очікують чогось несподіваного.
Тому було так дивовижно, що Віконт Лангдел призначив себе моїм особистим охоронцем з огляду на все це.
Чому цей чоловік прийшов сюди і саме до мене ...? Що ж він хоче у мене попросити ...?
Мій помічник, більш нервовий, ніж я, стояв поруч зі стиснутими кулаками, він не міг приховувати той факт, що він надзвичайно нервує і видавав себе.
- Принеси чай і трохи печива.
Як тільки я віддала наказ, мій помічник поспішив залишити кімнату, з виразом полегшення на обличчі.
Присаживайтесь.
Коли я ввела на диван, командир 4 - ої дивізії, який до цих пір чекав стоячи, нарешті сів і прийняв розслаблену позу.
Я сіла навпроти нього, спостерігаючи за ним, цей чоловік виглядав дуже незвично і цікаво.
У цього чоловіка, схожого на лисицю, була озорна усмішка, пряма постава і широкі плечі, незважаючи на його зовнішність, він був досить величним.
Як командир Транснаціональних Рицарів, він напевно був майстром бойових мистецтв і йому не важко вбити когось голими руками.
Його білі рукавички вирізнялися своєю чистотою, здавалося, він ніколи їх не марал.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr