Глава 796 - боротьба з самим собою. Частина - 2
Я різко зупинилась і поклала руки на животі, ніби намагалася зрозуміти, що зі мною не так.
- Ваша Величність...? Все гаразд!» запитала Мастас стурбованим тоном.
Не хвилюйся, я в порядку.
Я знову опустила руки і пішла, занурена у свої думки.
« Мені треба було пристосовуватися, щоб прикривати Гайнлі під час його відсутності...
Коли я йшла в задумливості, я побачила Совешу, який стояв на краю ставка.
На мить у мене склалося враження, що він ось-ось стрибне в нього.
- Виконт Лангдел...!",- вигукнула Навіє.
Злякана, я попросила Вікента Лангдела схопити Совешу і простягнула руку, щоб заморозити воду в ставку, коли я наблизилася.
Лише кілька крихітних шматочків льоду утворилися навколо моєї руки і впали на землю, але принаймні Вінконту Лангделу вдалося без проблем схопити Сувешу.
Совішу, якого Віконт Лангдел раптово потягнув за талію, спочатку був вражений, але потім сердитим тоном запитав.
- Що ти робиш?
- Я попросила його схопити Вас ...",- спокійним тоном сказала Навіє.
Але коли я підійшла до Сувешу і байдуже повідомила йому про це, його гнів зник.
- Серйозно...?
Сумно посміхнувся мені, ніби йому було не все одно.
- Нав'яже...»,- Совішу збирався щось сказати, але був перебитий.
- Не будь неважливим до мене.»,- строго тоном сказала Навіє.
Після того, як він заговорив зі мною з фальшивою близькістю я повернулася і пішла геть від ставка.
Мені було неприємно бачити, як він посміхається як ні в чому не бувало.
Бажання 19-річного Совішу жити було набагато сильніше, ніж у Совеша до втрати пам'яті.
То чому ж у мене склалося враження, що Совешу стрибне в ставок, коли я побачила його там?
Тривога на мить приголомшила мене. Настільки абсурдним, що це зачепило мою гордість.
- Нав'яте...»,- гучним тоном покликав Совешу.
Я прискорила свої кроки, не озираючись назад. Я зупинилася тільки після того, як помітила, що ніхто не слідує за мною, крім Вікінта Лангдела.
Нарешті я відчула полегшення і сіла на лавку в глибині саду.
***
- Ваша Величність. Я просто питаю про всяк випадок...»,- уточнюючим тоном запитав Маркіз Карл.
- Ні, я не збирався стрибати.
Маркіз Карл неохоче кивнув, коли почув відповідь Совішу, у якого не було жодного натяку на це.
Співашу і Маркіз Карл тепер повернулися в свою тимчасову резиденцію.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr